Культура мови та спілкування вчителя
Доктор Євгенія Стоічкова Іванова з університету імені єпископа
Костянтина Преславського ділиться своїми думками про необхідність для
вчителя володіти культурою мови та спілкування
В останні роки багато педагогів не безпідставно порушують питання про
створення цілісної системи виховної діяльності підлітків. «Одне з
найважливіших положень у цій системі – виховання основ естетичної
культури, розвиток творчих, у тому числі й художніх, здатностей учнів»,
– пише І. Любчинський у болгарському часописі «Начално образование».
Культуру однієї людини й усього суспільства в цілому не можна розглядати
окремо від культури спілкування та культури мови. Знижена культура мови
в останні десятиліття в Болгарії є основною проблемою, що зачіпає всі
сфері громадського життя в нашій країні. Ми рідко замислюємось над тим,
що існує зв’язок між культурою мови й естетичним вихованням, естетичною
культурою та навпаки.
Поза спілкуванням навчальна діяльність неможлива – cтверджують
психологи. Педагогічне спілкування це й засіб і механізм, завдяки яким
реалізується праця педагога. Саме у процесі спілкування засвоюється
досвід, накопичуються знання, формуються вміння та навички, погляди й
переконання. Спілкування реалізується специфічними мовними засобами, за
допомогою яких стає можливим здійснення мети спілкування – мовна
діяльність сприяє обміну досвідом і цим самим сприяє розвитку.
Мова – це складний феномен психіки людини. У відповідності до мовної
поведінки можна судити про характер і здатності людини, розкривається її
темперамент як особистості. А мова, як засіб мовної діяльності, виражає,
уточнює й викликає думки та почуття, бере участь у запам’ятовуванні,
тобто мова є носієм знання.
Одне з основних завдань педагогічних ВНЗ – це становлення особистості
майбутнього вчителя, бо формування педагогічних умінь і навичок
починається саме під час навчання у ВНЗ. Становлення особистості
молодого вчителя триває далі у процесі самовиховання – насамперед у
повсякденній педагогічній практиці. Одними з найважливіших навичок, які
повинен опанувати майбутній учитель, є мовні навички: побудова фрази,
вільне володіння засобами вираження слова, правильна вимова, місце
наголосу, у тому числі логічного.
Уміння говоріння формуються в людині із самого раннього дитинства.
Маленькі діти засвоюють виразні можливості мови «на рівні почуття,
своїми власними, виробленими за необхідністю мовленнєвими навичками», –
зазначає Є. Сотірова в роботі «Техника на говора». Початковий шкільний
вік – саме той, коли закладаються основи мовної культури, коли діти,
вивчаючи граматику рідної мови, піднімають своє відчуття мови на вищий
рівень. Для них мова вчителя є прикладом наслідування, безумовною
моделлю формування звуків і звукосполучень, мелодики рідної мови.
Авторитет учителя будується не тільки на його знаннях, а й на його
вмінні говорити добре, «володіти» дітьми через слово, бо вчитель
здійснює свою діяльність насамперед словом. Слово – це «інструмент»,
«знаряддя» для застосування його у професії. Образна, граматично
виважена, інтонаційно збагачена, жива мова вчителя у спілкуванні з
дітьми – це один із найважливіших факторів для ефективного здійснення
навчально-виховного процесу.
Культура педагога – поняття широке та багатогранне. Учитель просто
зобов’язаний уміти вибирати та використовувати ті елементи мови, які
точніше всього, образно й емоційно приведуть його думки до свідомості
учнів. А це залежить від його ерудиції, від уміння усвідомлено вибирати
та використовувати такі мовленнєві засоби, що необхідні в даній
конкретній ситуації.
Основа розвитку культури мови як учителя, так і кожного, хто виступає
перед аудиторією, – це знання орфоепічних норм мови та відпрацьована до
автоматизму техніка говоріння. Дотримання орфоепічних норм є важливим
чинником збереження багатства рідної мови та її подальшого розвитку.
лекту або навіть через зайве старання вчителі вимовляють, наприклад,
болгарською «четА» й «седЯ» замість правильної вимови «четЪ» й «сед’Ъ»
або «вУдЪ» чи «жИнЪ» замість «вОдА» та «жЕнА». Зі шкільного віку
зберігається стійка звичка вимови слів з неправильним наголосом. Можна
навести десятки й навіть сотні прикладів порушення орфоепічних норм мови
не тільки у школі, а й у відомих засобах масової інформації, чи то радіо
чи телебачення. А це свідчить про низьку культуру мови вражаючих
розмірів у громаді та суспільстві.
Культура мови нерозривно пов’язана й з мовленнєвою технікою. Мовленнєвий
апарат, у «технічному» сенсі слово, являє собою «пристрій», за допомогою
якого мозок перетворює думки у звукові символи. Цей закодований пристрій
має бути відповідно побудований і безупинно вдосконалюватись, щоб мати
на високому рівні якості кінцевий продукт – якість відтворювальної
інформації. Можливо, що декому порівняння здасться занадто зухвалим, але
розстроєний мовленнєвий апарат для людини – це те саме, що й скрипляче
колесо чи незакріплена деталь машини. Усе частіше зустрічаються вчителі,
які сичать, мимрять, не артикулюють правильно звуки «З», «Ш», «Р» і
вважають, що цим вони цікавіші, говорять скоромовкою або протяжно,
монотонно, а при звуку «Л» перед твердими голосними спостерігається
тенденція до зникнення. Усе це порушує природне звучання, мелодику
болгарської мови.
У болгарських педагогічних ВНЗ для спеціальності «Дошкільна й початкова
шкільна педагогіка» увели іспит, що включає перевірку мовленнєвих і
комунікативних можливостей майбутнього вчителя. Незважаючи на це, усе ще
до ВНЗ потрапляють студенти зі значними відхиленнями в мові, причому
найчастіше спостерігаються випадки сигматизму, ротацизму й ламбдацизму
(нечіткість у вимові певних звуків – Ред.).
Ось картина мовленнєвих дефектів, яку було встановлено на іспиті з
виразного читання для студентів першого та другого курсу зазначеної вище
спеціальності в різні роки.
Треба підкреслити, що ці дані представляють тільки значні відхилення з
точки зору артикуляції.
Одна з передумов підняття рівня й авторитету педагогічної освіти – це
підвищення критеріїв оцінки культури мови кандидатів до педагогічних ВНЗ
із уведенням іспиту на перевірку мовленнєвих і комунікативних
можливостей для всіх педагогічних спеціальностей, а не тільки для
дошкільної та початкової шкільної педагогіки. Крім того, в обов’язковому
навчанні студентів-педагогів треба ввести такі дисципліни, як «Культура
мови» та «Красномовство», тому що майстерність учителя говорити має
вирішальне значення при формуванні мовленнєвих умінь і навичок
спілкування в учнів. Дитина вчиться говорити та користуватися мовою у
процесі спілкування. А у процесі навчальної діяльності перед нею постає
спеціальна мета – вивчення мови й оволодіння мовою. Спосіб її опанування
здійснюється у процесі спілкування, де й задовольняються реальні потреби
мовця.
Будь-який учитель має володіти технікою говоріння досконально. Таке
володіння дає йому багату можливість залучати, мобілізувати увагу дітей
чи слухача. Одне з найважливіших завдань – це правильна постановка
голосу. Мова викладача повинна відрізнятись точністю, ясністю,
виразністю та доступним викладом згідно з віком реципієнтів (споживачів
– Ред.). Ні за яких умов учитель не має ставитись до дітей із
поблажливістю, якими б маленькими вони не були. Їхня молодість не
виключає інтелігентності. У мовленнєво-вимовній атмосфері, яка
повсякденно створюється у школі, учитель прямо чи посередньо впливає на
всі рівні мисленнєво-мовленнєвого процесу учнів так званою слуховою
адаптацією. Кожна мовленнєва помилка вчителя відбивається на мові учнів.
Крім того, майстерність учителя говорити є передумовою та засобом впливу
на думки й почуття дитини, пробудження їхньої уяви, а художнє мислення
активізує й логічне мислення учнів.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
