ДО ПРОБЛЕМ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ:

З ДОСВІДУ РОБОТИ ГОРОДИЩИНИ

Кудрявцева Ю.,

практичний психолог

Городищенського районного

учбово-методичного центру практичної психології,

Воротило С.,

завідуюча Городищенської

районної психолого-медико-педагогічної

консультації

В сучасному українському суспільстві намічено нові перспективи щодо
виховання і навчання дітей з особливими потребами. В кінці 90-х років
минулого століття та на початку ХХІ було прийнято ряд державних
документів, в яких увага концентрується на гуманізації спеціальної
освіти, її відкритості, створенні умов для інтеграції учня з особливими
потребами в суспільство, активізації державних інститутів щодо
соціального захисту таких дітей.

Офіційно прийнята в державні інтернатна модель вже перестала бути
єдиною моделлю навчання і виховання дітей з особливими потребами. Поряд
із офіційною інтернатною моделлю розвивається модель інклюзивної освіти,
яка дає можливість дітей ям із психофізичними обмеженнями не тільки
отримати якісну освіту, а й соціалізуватися в сучасному суспільстві.
Безумовно, інклюзивна освіта передбачає істотні зміни в культурі,
політиці та практичній діяльності шкіл. Адже діти, які навчаються вдома,
є ізольованими від своїх однолітків, обмежені у спілкуванні з ними, і в
майбутньому прогалини в соціалізації таких дітей заповнити практично
неможливо.

Справді, сьогодні у загальноосвітній школі майже неможливо побачити
дитину у інвалідному візку, не кажучи вже про незрячих чи глухонімих
дітей. У нашій країні тільки окремі навчальні заклади можуть забезпечити
вільний доступ до навчальних приміщень дітям з фізичними вадами. Та й
окремі учителі будуть не готові навчати таких дітей, а деякі батьки
можуть просто не захотіти, щоб їхня дитина сиділа за однією партою з
інвалідом. Між іншим на Україні сьогодні близько 150 тисяч дітей з
особливими потребами і, як наслідок, з обмеженими можливостями для
навчання. А навчатися їм дуже хочеться і спілкуватися з однолітками
хочеться, і просто жити нормальним життям з мінімальною кількістю
заборон і бар’єрів.

Саме тому модель інклюзивної освіти передбачає не тільки відповідну
архітектурну адаптацію школи, але й зміну ставлення педагогів, дітей,
адміністрації школи до самого процесу навчання «особливих» дітей.

Інклюзивне навчання може здійснюватися за одною з форм:

повна інтеграція, за якою діти з психологічною готовністю до спільного
навчання зі здоровими однолітками та рівнем психофізичного розвитку, що
відповідає віковій нормі, по 1-3 особи долучаються до звичайних класів
(груп) загальноосвітнього (дошкільного) навчального закладу; при цьому
вони можуть одержувати корекційну допомогу за місцем навчання та
проживання;

комбінована інтеграція, за якою діти з близьким до норми рівнем
психофізичного розвитку по 1-3 особи долучаються до звичайних класів
(груп) загальноосвітнього (дошкільного навчального закладу; у процесі
навчання вони постійно отримують допомогу вчителя-дефектолога (асистента
вчителя);

часткова інтеграція, за якої діти з особливостями психофізичного
розвитку, які не спроможні на рівні зі здоровими однолітками оволодівати
освітнім стандартом, лише на частину дня залучаються до загальноосвітніх
класів (груп) по 1-3 особи;

тимчасова інтеграція, за якої діти з особливими потребами об’єднуються
зі здоровими однолітками 2-4 рази на місяць для проведення спільних
виховних заходів.

?????????и???????????????:?Повна і комбінована форми інтеграції
прийнятні для дітей з високим рівнем психофізичного і мовленнєвого
розвитку, а часткова і тимчасова форми доцільні для дітей з нижчим
рівнем розвитку, зокрема для дітей з порушеннями інтелекту.

Наш район також має напрацювання щодо впровадження інклюзивної освіти,
адже з кожним роком кількість дітей даної категорії не зменшується. У
2008 році було розроблено заходи щодо забезпечення рівного доступу до
якісної освіти, соціалізації дітей з особливими потребами. Інклюзивне
навчання здійснюється шляхом часткової інтеграції дітей з особливими
потребами у загальноосвітні навчальні заклади, а саме:

забезпечується перебування у загальноосвітніх навчальних закладах дітей,
які знаходяться на індивідуальній формі навчання (варіативна та
інваріативна складові викладаються індивідуально), беруть участь у
позакласній, позашкільній діяльності (шкільні гуртки, гуртки
позашкільних закладів освіти), конкурсах, змаганнях;

за додатковою угодою з навчальним закладом батьки можуть вибрати ті чи
інші предмети (згідно здібностей дитини) та відвідування занять у класі,
що надає можливість більш розвинути навчальні, пізнавальні,
комунікативні процеси;

використовується командний підхід у роботі з дітьми означеної категорії
(директор, заступник директора, вчителі, медична сестра,
вчитель-дефектолог, психолог, соціальний педагог). У межах районної
психолого-медико-педагогічної консультації батьки можуть отримати фахову
допомогу та рекомендації психолога, дефектолога, логопеда,
лікаря-психоневролога щодо особливостей особистісного розвитку та
соціалізації їхньої дитини.

для вчителів, які працюють з дітьми даної категорії, для соціальних
педагогів та психологів консультанти ПМПК проводять науково-практичні
семінари та семінари-тренінги.

два рази на рік здійснюється аналіз результатів успішності дітей, які
навчаються на індивідуальній формі навчання, результати обговорюються на
педагогічних радах навчальних закладів та колегії відділу освіти.

Для нас принципово важливим є те, щоб «особливі» діти знайшли свою
соціальну нішу, тобто були соціально обізнаними, відчували себе
психологічно комфортно у соціумі. Тому суть соціальної адаптації дитини
з особливими потребами полягає не в тому, щоб підігнати її під стандарт
норми (це все одно неможливо), а в тому, щоб допомогти їй реалізуватися.
І це майже завжди можливо, хоч яким серйозним не був би її первинний
дефект. Якщо природа дитину чимось обділили, то вона обов’язково її
винагородить чимось іншим. Тому якщо ми будемо нехтувати такими дітьми
як членами нашого суспільства, то втратить тільки суспільство. Давайте
помічати не тільки їхні недоліки, а й чесноти.

Література

1. Бітянова М. Дитина у школі: технології розвитку.- К.: Главник, 2007.

2. Бугайова І. Соціалізація дітей з проблемами у розвитку//Дефектолог №
5, 2007,- с.15-18.

3. Ілляшенко Т.Д., Бастун Н.А., Сак Т.В. Діти із затримкою психічного
розвитку та їх навчання. – К., 1995.

4. Ілляшенко Т.Д., Стадненко Н.М. Аномальна дитина у школі. – К., 1995.

5. Кавун Ю., Ворон М. Інклюзивна освіта// Дефектолог № 5, 2007,- с.4-11.

6. Нижник О. Допомога дітям з особливими потребами:
Психолог.Бібліотека.- К.: Главник, 2004.

7. Тригук О. Діти з особливими потребами — у школах//Психолог № 32,
2010,- с.3-9.

8. Чубарук О., Луценко Т. Навчання учнів з особливостями психофізичного
розвитку. Інклюзивна освіта //Дефектолог, Шк.світ», 2006.- с.34-43.

Похожие записи