Лариса Кучер
Педагог – слабка ланка чи сильна фігура у шкільному конфлікті?
Всі ми родом зі школи. Кожна людина значну частину свого дитинства і
зрілості проводить саме в ній. У школі вона росте, формується, вчиться
спілкуватися та взаємодіяти з різними людьми, стає гідним громадянином
суспільства. І те, який слід залишить шкільне життя у серці дитини,
значним чином впливає на її подальшу долю та діяльність.
Проблеми у взаємодії учасників педагогічного процесу набувають все
більшого значення для сучасної школи. Це пов’язано зі стрімким розвитком
суспільства, зміною системи норм та стереотипів, що поглиблює проблему
поколінь, ускладнює стосунки вчителів, учнів та батьків.
Як і будь-який соціальний механізм, школа іноді «дає збій», що
виражається у виникненні конфліктних ситуацій. Різниця у віці, статусі,
пріоритетах, обсязі прав і обов’язків – все це створює сприятливий
фундамент для зародження і розгортання конфліктів.
У перекладі з латинської слово «конфлікт» означає зіткнення. Це
зіткнення протилежних інтересів, поглядів, позицій, думок, точок зору,
прагнень.
Спеціалісти з конфліктології стверджують, що безконфліктних взаємин не
буває. А з цього випливає, що ми не повинні боротися з конфліктами, як
явищем, а мусимо навчитися використовувати їх для досягнення позитивної
мети.
Причин та способів подолання конфліктів досить багато, вони різні, тому
що абсолютно неоднаковими є учасники конфліктних процесів, різні рольові
позиції яких достатньо описані у психолого-педагогічній літературі.
Проте у школі завжди була ще одна зона конфліктів: «учень-учитель»,
«батьки-учитель», де головною «утискуваною» стороною є саме учитель. Про
таке чомусь писати не прийнято, але ж воно є!
Пригадую, як минулого року різні телевізійні канали передали сенсаційну
новину: учителька виграла судовий процес у учня! І пам’ятаю, який
резонанс мала передача у педагогічних колективах: невже це можливо? Але
потім усе замовкло, забулося. Подібна тема знову не в моді. Тільки чи на
користь учителю і учневі мовчанка про гостроту стосунків? Які наслідки
може мати замовчування і приховування реальної картини
учнівсько-вчительських відносин? Породження ще більшого зла,
жорстокості, вседозволеності. І це також не метод: судитися з учнем! Але
якщо це єдиний спосіб поставити на місце хама, то і ним треба
скористатися, бо як після цього заходити до класу?
Останнім часом знижується рівень духовної культури суспільства,
нівелюються традиційні норми, ідеали, цінності, стереотипи. Психологи і
педагоги свідчать, що значна частини школярів демонструє асоціальний тип
поведінки, серед підлітків спостерігається тенденція до жорстокості,
деградації. Мені здається, що часто відбувається підміна понять: лінощі
плутають зі складним матеріалом, упевненість – із нахабством,
вимогливість – із авторитаризмом, свободу слова – з відвертою брехнею і
хамством, погану поведінку – з відсутністю елементарної культури.
Якось на батьківських зборах один із батьків негативно відгукувався про
уроки молодої учительки, мовляв, дитина не вчить цей предмет, тому що
вчителька не вміє зацікавити (хоча на жодному уроці батько присутнім не
був, такі висновки він робив зі слів дитини). І треба було бачити очі
чоловіка, коли я сказала наступне: «Навчання – це робота. Хіба ви на
своєму робочому місці завжди виконуєте тільки те, що вам подобається і
чим вас зацікавили? Так, учитель повинен створити позитив, викликати
інтерес, але разом з тим мусить підготувати дитину до справжнього
життя, навчити боротися із труднощами». Зауважень до роботи педагога
більше не було.
–
2
:
L
R
?
?
i
*,.:pT
V
^
?
i
>
V
I 1942 році великий О. П. Довженко писав: «Треба категорично
перебудувати становище і роль учителя у суспільстві і в школі. (…) Ми
зробили з нього безправного попихача будь-якого голови колгоспу,
будь-якого дядька, і потонула молодь у неуцтві, у безхарактерності,
слабкодухості, безвідповідальності і нехлюйстві».
Нині надворі не 1942 рік, але учитель потребує ще більшої уваги і
підтримки. Ми зобов’язані це зробити, для того щоб кращі випускники
педагогічних вузів охоче ішли працювати в школу, не боялися бути
ображеними і приниженими.
Конфлікти треба швидко залагоджувати і ліквідовувати. У таких випадках
моїм союзником виступає щирість:
– Образив учитель? Можливо. Розумію, тобі це неприємно. Але давай разом
поміркуємо, що викликало таку реакцію? А як у подібних ситуаціях
поводишся ти? Погоджуєшся, що це щось схоже? Ти вважаєш, що вчитель не
має на це права? Але ж він мусив якось захистити тих дітей, які
працювали, ще й виконували відповідальну роботу? Ти ж їм заважав! А що,
по-твоєму, він мав робити? От бачиш, ти йому не залишив вибору, тому що
на коректні зауваження ти не відреагував. Це не учитель, це саме життя
посилає тобі знак: зупинись, щось ти робиш не так! – Ти ж розумієш, що
учителі – це не якась окрема каста людей, які прилетіли до нас з іншої
планети. Це звичайні люди, які мають свої риси характеру. Але саме цей
учитель легко розв’язує задачі, (пише диктанти без помилок, багато знає
про материки і океани…). Чому б тобі не навчитися у нього цьому?
– Ти прибирав у класі разом з усіма. А вчитель тобі не повірив? Тебе це
образило? Але ж ти сильний! Допоможи йому повірити тобі. І це не правда,
що вчитель тебе не любить. Я знаю, що нещодавно він хвалив твої малюнки
і стінгазету, яку ти оформляв (тут обов’язково має бути правда, і її
можна знайти, якщо дуже постаратися, навіть у безнадійній ситуації!).
Звичайно, бувають випадки, коли так само щиро треба говорити з учителем.
І знаю випадки, коли вчителі визнавали свої помилки, просили вибачення у
дітей. Не все так легко, часом процес примирення затягується і лякає
складними наслідками. Але не треба втрачати надію!
Отже, головне у конфлікті – знайти порозуміння. А це у свою чергу сприяє
створенню тіснішого контакту між людьми, які, беручи участь у спільному
розв’язанні конфлікту та позитивно його вирішуючи, краще пізнають один
одного, та допомагає глибше зрозуміти важливі проблеми, розвиватися
персонально та використовувати у майбутньому певний досвід.
Таким чином, конфлікт – це рух уперед, це новизна, це удосконалення, це
урок, який дає саме життя.
Список використаних джерел:
1. Андреев В. І. Конфликтология. – М.: Народное образование, 1995.
2. Довженко О. П. Із щоденникових записів 1941-1942 р.– «Українське
слово». Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ
ст.– Київ: Видавництво «Рось». – 1994. – с. 50.
3. Швидка І. І. Конфлікти в освіті. Шкільна медіація: «Шкільному
психологу усе для роботи». – 2011. – №2, лютий. – С.33.
Відомості про автора: Кучер Лариса Вікторівна, практичний психолог
Дмитрушківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Уманської
районної ради Черкаської області. E-mail: [email protected]
PAGE 1
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
