Сценарій театралізованого свята

Козацьке свято

 

Перед авансценою розміщені дві бутафорські сторожові вежі, біля яких
стоять на варті по декілька козаків. В глибині сцени висять козацькі
прапори. Тут же знаходяться литаври.

Звучить фонограма запорозького маршу. Через зал йде до сцени з бандурою,
полотняною торбою старий кобзар. Зупиняється біля козаків.

1-й козак. Кобзар, кобзар!

2-й козак. Просимо, старче божий, до гурту.

3-й козак. Звідкіля йдеш?

Кобзар. З рідного краю!

4-й козак. А що там чували?

Кобзар. А ось послухайте. (Сідає і співає пісню).

Ой з-за Чорного моря, з-за лиману,

Знялася чорная хмара;

То не хмара знялася, то галич погана,

То вовків-сіроманців отара.

А за хижим птаством

Налинули з гиком татари:

Край сплюндрували, худобу забрали,

Жінок і дівчат у ясир погнали.

Палають церкви божі і хутори, й хати —

Нема кому нас рятувати!

Зглянься ти хоч, Пречистая Мати.

Не дай нам вкінець погибати!

(Звертається до козаків).

Сини мої любі, дітки мої милі,

Орли сизокрилі!

З клекотом дужим злітайтесь одважні, веселі

Від ворога захищати наші оселі!

(Козаки-довбуши б’ють у литаври).

1-й козак. Гримлять литаври, стяги пламеніють,

Ген високо сонце осяває путь.

2-й козак. А попід горою, яром долиною

Козаченьки славні у похід ідуть.

З піснею «За світ встали козаченьки» через зал (або з-за куліс) на сцену
виходить гурт козаків з шаблями, пістолями, рушницями та іншою козацькою
зброєю.

1-й козак. А ось і сам Тарас Бульба з синами.

2-й козак. Та з козаками-орлами.

3-й козак. Розумне слово кажи, пане отамане! Тобі слово і синам твоїм.

Т.Бульба. Я вас вітаю не за повагу до мене, хоча й за те буде дяка до
смерті, але тепер не такий час, щоб вважати на себе, перед нами тяжка
хвилина….

4-й козак. Гаразд, гаразд, батьку отамане, раді слухати.

Т.Бульба. Колись-то, чували ви, наша земля красувалась і пишалась усім
людям на диво. Знали нас і по Царградах, і в Яссах, і по Краковах; були
в нас свої православні князі, а не недовірки. Та ба! Все пропало, все
зруйнували бусурмани та католики; тут-то на поміч і родині, і вірі
з’явилось наше товариство велике, і нема святішої ври, як наша,
братове-панове… Хай лихо тяжке посипа нашу неньку, хай і в середині
заводиться тля, та не вдасться вороженькам, не вдасться: товариство наше
козацьке на сторожі стане рідному краєві. І коли на те піде, що треба
буде вмирати, — то ніхто так не здолає вмерти, як ми!

Всі. Ніхто, ніхто!

5-й козак. Правда, батьку, спасибі, за слово!

6-й козак.

Нумо, хлопці, повстаньмо,

Годі катам на поруги

Себе віддавати!

Бо соромно на світ ясний,

На тих людей безпритульних,

Що нема де діться…

7-й козак.

Нумо, хлопці, хто рушницю,

Хто пістоль, хто вила…

Не бійтеся, люди, смерті —

Душа не загине!

За ,таке велике діло —

Уперед ми сміло.

Всі. За Січ! За край рідний! За всіх християн! За віру!

Козаки виконують пісню «Гей на горі,-там женці жнуть» або звучить
фонограма цієї пісні і козаки покидають сцену. Кобзар залишається на
авансцені, біля однієї з сторожових веж. Світло на сцені
напівтемне. Промінь світла висвічує Кобзаря.

Кобзар. Зажурилась Україна, ніде ся подіти,

Витоптала орда і кіньми дрібненькії діти,

Ой дрібненькі витоптала, а більших забрала,

Назад руки пов’язала, під хана погнала.

(Грає на бандурі й співає).

Що на Чорному морі, на камені біленькому,

Там стояла темниця кам’яная,

Що у тій то темниці пробувало сімсот козаків,

Бідних невольників.

То вже тридцять літ у неволі пробувають,

Божого світу, сонця праведного в вічі собі не видають.

Там дівка-бранка,

Маруся, попівна Богуславка, приходжає,

Словами промовляє.

На сцену виходить Маруся Богуславка, промінь світла гасне.

М.Богуславка.

Як обридла ця золота тюрма!

Ні щирості, ні чесної людини,

Ні вільних дум, нічого…

Шість літ, як день, минуло, уплило

В якомусь сні химернім, в п’янім чаді,

Які мене зненацька огорнули…

Там, справді нуд, журбу забути треба:

Я коренем в турецькій вже землі.

Кохання тут, і найлюбіша втіха,

І ласощі, роскоші, і пиха…

А там у млі за темно-синім морем,

За килимом степів… там вже нема

Ні батенька, ні неньки, ані брата, —

Там тільки люд коханий та церкви,

Та дорога, співуча рідна мова,

Та… Ох, нехай усе те буде сном

В моїй душі, розкішним сном, яскравим

І мрією моїх дівочих літ!

Так, так!

Розвійсь ти маревом, минуле, —

Не вернешся…

з теперішнім тра жить….

Час і пора туркенею ставати…

Прощай, прощай! (Замислюється).

Тихо звучить мелодія східного танцю. На сцені з’являється Гірей,
підходить до Марусі.

Гірей. А ти, моя зоря, щаслива?

Маруся. Я? Коли тебе я бачу

І голубят пестую, — все тоді

Втишається — і спогади, і болі…

Гірей. Тільки тоді? (Зітха).

Я радий і за це.

Але скажи, моя райська утіхо,

Чого до нас душею не лежиш

І серденьком цураєшся? І досі

Минулого не хочеш ти забуть?..

Маруся. О, не питай…

Мій батько вмер…

І ненька, певно теж:

Без донечки не жити їй, я знаю, —

Невольництва мого їй не знести…

Гірей. Невольництва?!

Маруся. Для неї все ж я бранка,

Єдиний брат… та, певне й той…

Гірей. А я?

Невже моє кохання невгасиме

Не замістить і на краплину рід?

Маруся. Та пак одне,

а то щось інше, друге…

Щаслива я з тобою і дітьми…

Гірей. Яка ж тобі неволя?

Маруся. Що ж, мій орле,

У примхах тут я вільна;

в мурах цих,

Як пташка, я у клітці, на припоні…

Тривай! Тебе не маю я корить,

Бо сам ти раб своїх тяжких звичаїв;

У вас жінки рабині, а у нас

Вони в правах

з козацтвом майже рівні;

У нас жона, чи матір, чи сестра, —

По всіх світах гуляє, ходить вільно

На бесідах з юнацтвом, на ральцях,

На весіллях,

на радах навіть часом…

А у сім’ї — то мати голова…

Гірей. У нас того коран не дозволяє.

Маруся. Бо й ви самі нас

маєте за цяць.

Захованих для тіхи потайної, —

Не за людей…

Ох, бідна Україно!

Ніхто тебе не захистить, ніхто.

А всяк чека, щоб лихом дозолити.

Здалека чути козацьку пісню «Стоїть явір». Зачувши пісню, Маруся
здригнула і мов остовпіла, а далі аж потягнулась невидимою силою за
дорогими звуками.

Маруся. Козачий спів?..

З моїх країв святих?!

Ох, серце рве!

Прокинулось все знову! Ах! Хто там, хто?

Мій мозок запалав.. Почувсь мені коханий,

кревний голос… Ой! Боже ж мій!

Який співа то гурт?

Гірей. Невольники… Гірей зі злістю покидає сцену.

Маруся. Невольники?!

Свій кревний люд,

свій люд хрещений, милий,

Укохана річ наша, голосна,

І чарівна, журливо-чула пісня —

О рідний край! Ох, як болить отут

І сил нема…

Клянусь тобі

цим небом пресвятим,

Клянусь судом,

клянусь своїм покволом,

України покоєм я клянусь

І славою синів її завзятих,

Клянусь отцем, що визволю усіх,

Не допущу вже більше

до знущання:

Я вимолю сльозами у паші..

А коли ні, — ключі у нього вкраду

Сп’яню, присплю…

заріжу, задушу…

А воленьку братам моїм добуду

І помстою за муки заплачу!

М.Богуславка рішуче покидає сцену

Знову промінь світла висвічує кобзаря, який грає та співає.

Кобзар. Тоді дівка-бранка,

Маруся, попівна Богуславка

Добре дбає, до темниці приходжає

Темницю відмикає,

Всіх козаків бідних невольників

На волю випускає

І словами промовляє:

«Ой визволи, Боже,

нас всіх, бідних невольників

З тяжкої неволі,

з віри бусурманської,

На ясні зорі, на тихі води,

У край веселий, у край хрещений!

Вислухай, Боже, у просьбах щирих

У нещасних молитвах

Нас, бідних невольників!

На останніх акордах мелодії до кобзаря підходять козаки і уважно
слухають його думу.

1-й козак. Ех, пісня ця рве душу…

Кобзар. То не пісня, а стогін ваш…

2-й козак. Та прийде час, розплатимось!

3-й козак. Нам умирати? Годі! Стонадцять куп чортів всім ворогам у зуби!

4-й козак (напівроздягнений, кричить). Почекайте ж, бісові татари, дайте
тільки справлю шаровари!

5-й козак (звертається до напівроздягнутого). Та цить ти! Скажи мені,
будь ласка, небораче, а що ти там за спідницю шиєш?

4-й козак. Зшиваю посередині, щоб штани вийшли…

6-й козак. Ну й голова! От пройдисвіт, паливода!

7-й козак. А свої де?

4-й козак. Свої? (Свистить). Пропив!

5-й козак. Пропив штани?! Та скиньмось хоч по шагу та викупім у шинкарки
штани лицареві.

(Всі козаки сміються).

4-й козак. Та подавіться ви, гречкосії, своїми штаньми! В мене і без
вашої ласки вийшли штани, ще й ловкі. (Встає і показує). Он які!

Всі. Погляньте, братці! От мудра-гель! (Всі сміються).

Один з козаків кладе на бочку каламар, папір, гусячі пера і звертається
до полкового дяка Гаврила, який знаходиться серед козаків. В руках у
дяка великий хрест, а за поясом пістоль і шабля.

1-й козак. Сідай, дяче, писати будеш.

Z

\

d

c

A

A

E

O

u

ue

^ ` ¦ ? O Oe »

$

\

^

?

?

1/4

\

A

ue

` ? Oe $

^

?

1/4

1/4

ставить відро горілки на бочку, дістає з широких штанів тараню і нюхає).
Вип’ємо по одній та й почнемо. Добра тараня. Шкодагорілки мало…
(зачерпнув кухлем з відра). Пий, дяче… „

Дяк (перехрестив кварту). Во здравіє Господа нашого. (Випив, понюхав
тараню і зачерпнув з відра ще одну кварту). Во здравіє діви
непорочної… (Випив, понюхав тараню і знову хоче зачерпнути, але козак
відсовує відро).

2-й козак. Зачекай, дяче. Ти що ж, на весілля прийшов, чи що? Бачиш,
горілки мало, а тарані багато.

Дяк. Грішник ти, козаче. Дай випити во здравіє апостолів святих, бо в
раю не дадуть мені й краплі горілки.

3-й козак. А хіба тебе в рай пустять?

Дяк. Мене, слугу Божого, до раю візьмуть, а вас, грішників, — у пекло. В
раю ж горілки не дадуть, там тільки янголи співають.

4-й козак. От халепа.

Дяк. Ви ж підете спочатку в пекло і будете казани з смолою доглядати,
дрова носити, дивитись, щоб кипіла добре смола і сірка в казанах. А в
них варитись будуть єзуїти, шляхта… А щоб не вчаділи ви коло казанів у
смороді, чорти горілку вам носитимуть… Так років сто коло казанів
будете. А потім Господь наш .милостивий до раю вас візьме…

5-й козак. Років сто?

6-й козак. Ото вже поп’ємо горілки!

Дяк. Во здравіє апостолів святих! (Зачерпнув кварту).

6-й козак. І тих чортів, що носитимуть горілку.

Всі сміються, а козак п’є з відра.

Дяк. Амінь! (Бере відро і п ‘є).

З-за куліс до гурту підходить декілька козаків.

7-й козак. Чолом вам, козаки! Приймайте втікачів з неволі шляхетської.

1-й козак. Ану, покажіть руки.

Втікачі показують руки.

2-й козак. Наші!

Дяк. До унії не приставали? Віру християнську не зраджували?

Втікачі. Ні, пан отець.

Дяк. «Отче наш» знаєте?

Втікачі. Знаємо.

Дяк. Горшку п’єте?

Втікачі. П’ємо.

Дяк. Істино християнські душі. Цілуйте хрест, раби Божі.

Втікачі хрестяться і цілують хрест. Один з козаків звертається до
кремезного втікача.

3-й козак. Це що в руці у тебе?

Втікач. Це довбня, залізом кована. Не можу підібрати шаблі. Яку не
візьму — залегка…

3-й козак. А скільки твоя довбня важить, синку?

Втікач. Пуд чи два…

4-й козак. Ану, махни нею…

Втікач змахнув довбнею, наче шаблею, всі відскакують.

4-й козак. Чекай, чекай. Віднині довбнею ти будеш прозиватись, так і
запишемо тебе до куреня. (Звертається до інших). Оце козак! А ви що
вмієте робити? Невже тільки горілку пити? Ану, покажіть свою козацьку
майстерність!

Грають музики, козаки забавляються.

ПРОПОНУЄМО ДЕКІЛЬКА КОЗАЦЬКИХ ЗАБАВ:

— група або декілька козаків майстерно б’ються на шаблях;

— хто влучніший — двоє козаків тримають на витягнутій руці шаблю, інші
повинні з кроків 7-Ю шапкою влучити у шаблю або потрібно закинути шапку
на шаблю;

— хто сильніший — на бочці змагаються на руках або хто більше разів
підніме бочку;

— хто спритніший — змагаються дві команди: двоє шароварів, в кожну
штанину влазить по двоє козаків і біжать естафету;

— хто кого перетягне — змагаються дві команди: двоє стають один до
одного лицем, беруться за руки, інші чіпляються за ними і хто кого
перетягне;

— один тримає на витягнутій руці (на висоті пояса) шаблю, а інші скачуть
через шаблю. Хто не перескочить, з того сміються.

На сцену до козаків виходить Богдан Хмельницький.

Хмельницький. Козачеству,

преславному лицарству

Україна б’є до землі чолом!

(Низько вклоняється).

Вона тепер, немов підбита чайка,

До матері на лоно припада…

1-й козак. Хмель-батько тут!

2-й козак. Здоровий був, Богдане!

Хмельницький. Козачество! Дозвольте річ держать!

Всі. Держи! Держи! Ми слухать тебе раді!

Хмельницький.

Вже десять літ в неволі ми цілком,

І маслів Став похоронив права нам.

З того часу нас ворог опряга

Й затягує ярмо на нашій шиї, —

А от тепер таке в нас завелось,

Якого з роду ви єсте не чули:

Потоптані останнії права,

Зганеблена святая наша віра.

Всі. За віру — смерть!

Хмельницький. Так! Єзуїт розвів Там унію до ґвалту, до розбою: Грабують
скрізь у благочесних все; Межує лях громадські наші землі; Суда нема;
скасовано закон; Ґвалтує пан, паскудить наші сім’ї… Всі. До бою всі!

3-й козак. Хай нас веде на ворога Богдан!

4-й козак. Він, як орел, на шуляків ударить!

Всі (кидають шапки вгору). Богдан Хмельницький! Гетьман наш! Хвала!

5-й козак. О, затремтить тепер

вся чорна кривда,

Охреститься земля в її крові!

Хмельницький. Спасибі вам, брати,

За шану цю (кланяється).

Росте і кріпне наша сила!

Й підніму бунчук за рідний люд, —

І все живе повстане скрізь за мною, —

Підніметься, як хвиля навісна, —

І ворогів-напасників потопить.

Всі. За віру! За наш край!

Виконується хореографічна композиція «Козацька переможна». Козаки
покидають сцену.

Кобзар. І лежало те поле після кривавої січі почорнілою пусткою, ніким
не оране, ніким не засіяне…

(Грає на бандурі і співає, або звучить сумна мелодія, на фоні якої
читається текст).

«Ой чого ти почорніло,

Зеленеє поле?»

«Почорніло я од крові

За вольную волю

Круг містечка Берестечка

На чотири милі

Мене славні запорожці

Своїм трупом вкрили,

Та ще мене гайворони

Укрили з півночі…

Клюють очі козацькії,

А трупу не хочуть.

Почорніло я, зелене.

Та за вашу волю…

Я знов буду зеленіти,

А ви вже ніколи.

Не вернетеся на волю.

Будете орати

Мене стиха та, орючи,

Долю проклинати».

Під час виконання кобзарем думи світло на сцені напівтемне. З різних
сторін куліс на сцену з запаленими свічками виходять козаки. Вони стають
в декілька рядів і присідають на одне коліно. В одній ручі свічка, друга
тримає спущену до низу шаблю, на якій висять козацькі шапки.

Кобзар. Все згадаймо, спомянімо

Хоч добрим словечком

На могилах, на курганах,

Що під Берестечком…

Виконується пісня «Боже великий, єдиний», або звучить фонограма цієї
пісні. З глибини сцени в українському вбранні, в чорній хустині з іконою
в руках, повільно йде між середнім рядом до авансцени Мати-Україна. За
нею, по боках, 12 козаків несуть 12 маленьких ангелочків-дівчаток в
білому вбранні, білих віночках, білих накидках.

Кобзар. В красі нетлінній чарівній Вона розкрила очі сині. Всі козаки
вклонились їй, Воскреслій мрії України. Мати-Україна з козаками та
ангелочками спускаються в зал, вони проходять біля глядачів і покидають
зал.

Козак. Ой заграйте ж, музики,

ви од хати до хати,

Та нехай же не журиться

за мною рідна мати.

Ой заграйте ж, музики,

ви од дому до дому,

Та нехай же не журиться

моя мила за мною! (Співає).

І шумить, і гуде,

Дрібен дощик іде,

А хто ж мене, молодую,

Та й додому проведе?

Обізвався козак

На солодкім меду:

«Гуляй, гуляй, дівчинонько, —

Я додому поведу!»

Ой дівчина горлиця

До козака горнеться,

А козак, як орел,

Як побачив, та й умер!

Козак падає, а інші з нього сміються.

Один з козаків звертається до гурту дівчат (учасників художньої
самодіяльності), які знаходяться у залі.

2-й козак. Вийдеш, чорнобрива, в садочок, — розважити січовика?

Дівчинка. Та вам же гріх з нами й балакати…

Козаки співають та пританцьовують.

3-й козак. Ой надіну карамзина,

Бо в садочку жде Марина…

Коли й є на серці горе –

Дівчинонька заговоре.

4-й козак. Од дуба та до дуба –

Дівчинонька моя люба:

Запорожця не лякайся

Та міцніше пригортайся.

5-й козак. Козакові тільки долі,

Як горілки є доволі

Так як часом кароока

Сядеш нишком коло бока!

3-й козак. Гей, хоть привяжіть ноги, — не здержу. Ану хто зі мною?

До танцю пориваються всі дівчата та козаки. Далі виконуються декілька
концертних номерів, пов’язаних з темою свята, які є в репертуарі даного
колективу художньої самодіяльності.

Кобзар. Добре брання,

добре козарлюги!

Поки є ви, не згине Січ,

Покорять невольні фелюги,

В тій пожежі згине темна ніч.

(Звучить мелодія «Запорозького маршу”)

Через зал до старого кобзаря йде маленький хлопчик в українському
убранні. Дає старому кобзареві хлібину.

Хлопчик. Українська пісне!

Ти пройшла шляхами

До мойого серця і живеш у нім,

Українська пісне!

Чарівна, всесильна!

Ти такою будеш через сотню літ!

Українська пісне!

Вчить тебе дитина

Щоби пам’ятала

свій козацький рід!

Звучить мелодія Українського Гімну «Ще не вмерла Україна”. Старий кобзар
розламує хлібину і одну частину кладе собі в торбину – другу дає
маленькому хлопчику – кобзарику і разом з козаками співає пісню.

Кобзар.

Засвідчимось разом сьогодні

Брати і сестри.

Всі. Що козацького роду –

Нема переводу!

Всі виконують пісню «Наливайте браття, кришталеві чари”

Похожие записи