ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА – ПЕРСПЕКТИВА

РОЗВИТКУ «ОСОБЛИВИХ» ДІТЕЙ

Костюк Ю.Г.

практичний психолог

ДНЗ №1 «Росинка»

Оскільки сегрегація дітей наразі розглядається як неприйнятна і така, що
порушує права дитини на освіту, інклюзивна освіта, поширена за кордоном,
останнім часом почала набувати своєї популярності і в нас.

Інклюзивна освіта – гнучка, індивідуалізована система навчання дітей з
особливостями психофізичного розвитку в умовах масової загальноосвітньої
школи. Основний девіз такої освіти – усі діти є цінними й активними
членами суспільства. Таке навчання є корисним як для дітей з
психофізичними особливостями, так і для дітей з типовим рівнем розвитку
та суспільства в цілому.

Інклюзивна освіта передбачає комплексний, системний
особистісно-орієнтований і індивідуалізований стиль навчання, подолання
девіацій поведінки та дефіцитарності розвитку. Проте соціалізація учнів
вимагає вивчення і знання не лише структури наявного порушення розвитку,
а й рівня соціально-побутової адаптованості кожної дитини. У процесі
інклюзивного навчання враховуються перспективи майбутнього розвитку,
актуальність засвоєння певної форми соціальної поведінки, індивідуальні
уподобання і наміри дітей з особливими освітніми потребами.

Хоча інклюзивні заклади забезпечують сприятливі умови для досягнення
рівних можливостей i повної участі дітей з особливими освітніми
потребами у житті навчального закладу та громади, для їх ефективної
діяльності необхідні спільні зусилля не лише вчителів i персоналу, а й
батьків, членів родин, однолітків. Основними принципами інклюзивної
освіти є такі:

всі діти мають навчатися разом в усіх випадках, коли це виявляється
можливим, не зважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між
ними;

заклади мають визнавати i враховувати різноманітні потреби своїх
вихованців шляхом узгодження різних видів i темпів навчання;

забезпечення якісної освіти для всіх дітей шляхом розроблення
відповідних навчальних планів, застосування організаційних заходів,
розроблення стратегії викладання, використання pecypciв i партнерських
зв’язків зі своїми громадами;

діти з особливими освітніми потребами за потреби мають отримувати
додаткову допомогу, яка може знадобитися їм для забезпечення успішності
процесу навчання;

вони є найефективнішим засобом, який гарантує солідарність, співучасть,
взаємоповагу, розуміння між дітьми з особливими потребами та їхніми
ровесниками.

Інклюзивна освіта на противагу іншим формам роботи має ряд переваг:

При інклюзивній формі навчання основний акцент робиться в першу чергу на
розвиток сильних якостей дитини.

Отримують можливість вільно спілкуватись і займатись спільними справами
зі своїми однолітками. В результаті такі дітки стають активніші,
старанніші. У них активніше формується інтерес до пізнання навколишнього
світу, до співпраці.

Взаємодія з дітьми покращує когнітивний, фізичний, мовний, соціальний та
емоційний розвиток «особливих» дітей, і мотивує їх до цілеспрямованого
використання нових знань і навичок. Діти з типовим рівнем розвитку
навчаються під керівництвом педагогів навчаються толерантно ставитися до
людських відмінностей, стають більш чуйнішими, доброзичливішими й
готовими зрозуміти проблеми інших і прийти на допомогу.

Діти з порушеннями мають можливість отримання неоціненного досвіду
спілкування з однолітками, яким зможуть скористатись у подальшому житті.

Така освіта дає можливість дитині здобути освіту відповідно до своїх
індивідуальних здібностей.

Спільні заняття стимулюють концентрацію уваги дітей, посилюють мотивацію
до навчання тощо.

На жаль, в Україні є ще багато неузгоджених питань у цьому, ще
недостатньо вивченому, але такому актуальному питанні. Щоб інклюзивна
освіта стала більш ефективною, слід:

Розробити програми розвитку дітей, які потребують допомогу.

Підготувати відповідні кадри.

Здійснювати просвітницьку діяльність( тренінги, майстер-класи,
проведення відкритих заходів закладів з інклюзивною освітою, консиліуми
тощо) серед педагогів.

Забезпечити співпрацю педагогів-початківців, вчителів-предметників,
психологів, дефектологів, тьюторів та батьків.

`

??????O?забезпечити матеріально-технічне оснащення для створення
безбар’єрного середовища.

створити спеціальне розвивальне середовище, що дасть змогу забезпечувати
компенсацію і корекцію дітей з особистісними потребами.

Сам педагог повинен бути зразком толерантного й доброзичливого ставлення
до інших. Щоб його робота була ефективною і мала результати, слід
встановити точні можливості дитини, аби не виникало протиріч між
вимогами педагога та можливостями вихованця. Це може нівелювати
пізнавальну активність, і навіть погіршити стан здоров`я. Ось деякі
рекомендації педагогам, що працюють у колективах з інклюзивною формою
освіти:

Поясніть своїм вихованцям, що не можна до інших ставитись зверхньо,
допоможіть усвідомити, що ставлення до інших людей – це проста
справедливість, а не благодійність. Покращенню ефективності також сприяє
налагоджена співпраця психологів, дефектологів, батьків, тьюторів тощо.

поміркуйте, яким чином ви можете реагувати на потреби всіх вихованців
об`єктивно.

розповідайте дітям про людей, які працюють з іншими й допомагають їм без
думки про те, що потім їх похвалять.

проявляйте неприйняття небажаної поведінки.

допоможіть дитині налагодити взаємозв`язки між предметами, а також
переходити від одного заняття до іншого.

оскільки всім «особливим» дітям важче адаптуватися, то важливо
забезпечити перед будь-яким видом діяльності підготовчий процес

перш, ніж чекати від дитини, що вона гратиметься у великому колективі,
педагог повинен давати їй можливість гратися із 2-3 дітьми

будь-яка робота повинна проходити за умови позитивного емоційного
настрою дитини. Педагог повинен частіше хвалити, використовувати
тактильний контакт, заохочувати словом тощо.

не турбуйтеся, якщо спочатку спроби виявляються неефективними. Щоб
знайти правильний підхід – потрібні певний час, практика і терпіння.
Педагог повинен вчитися розуміти проблеми дітей.

Однією з дієвих форм співпраці з батьками є також переписка. Вона може
мати форму щотижневих нотаток, які повідомляють про новини у дитячому
садку чи школі, про улюблені види діяльності дитини, її цікаві
висловлювання, участь у певних подіях тощо. Батьки з свого боку повинні
повідомляти свої новини педагогу. Все це набуває сенсу при встановлені
довірливих стосунків між педагогом та батьками дитини. За таких умов
батьки відчують власну значущість, важливість своєї ролі у здійсненні
програми соціальної адаптації та розвитку їхньої дитини. Вони навчаться
спостерігати за дитиною, краще зрозуміють процес її розвитку, зблизяться
з педколективом, і, як наслідок, відчуватимуть себе здатними
розв`язувати проблеми, що їм ставить життя. Така співпраця допоможе
з`ясувати повну картину сильних і слабких сторін у розвитку дитини, а
також створити максимум можливостей для її успіху.

Батьки також повинні бути поінформовані про вікові особливості дитини з
типовим рівнем розвитку. Що дасть змогу самим аналізувати подальші форми
роботи з «особливою» дитиною задля досягнення її успіхів. Часом батьки
стикаються з проблемою: вони не знають як правильно поводитись з
«особливою» дитиною, щоб не зашкодити їй, а сприяти її розвитку. В
такому випадку дуже ефективними можуть бути такі інтерактивні форми
роботи як мозковий штурм, рольові ігри тощо, які допоможуть навчитися
батькам продуктивно взаємодіяти з дитиною.

Для дітей з особливими потребами дуже важливими є наявність кімнат для
психофізичного розвитку. релаксаційних кімнат, які б допомогли дітям
робити психогімнастичні та релаксуючі вправи та пальчикові ігри, що
допоможе зняти напругу, синхронізувати роботу головних півкуль, а отже
сприятиме поліпшенню адаптації дитини в інклюзивному колективі.

Таким чином, лише спільними зусиллями фахівців, педагогів і батьків, при
грамотному плануванні освітньої, реабілітаційної, оздоровчої роботи
можна досягти позитивних змін, надати допомогу дитині, яка її потребує.

Література

Фопель К. Как научить детей сотрудничать? – М.Генезис, 2006.-541с.

Похожие записи