Реферат на тему:
Концептуальні засади впровадження інформаційних технологій навчання у
систему професійної освіти
Сучасні світові соціальні, культурні та економічні тенденції зумовлюють
нову парадигму розвитку людини, врахування потреб та потенціалу розвитку
особистості, зміни її ціннісних орієнтацій, формування активної життєвої
позиції. В той же час екологічні, ядерні та інші глобальні проблеми
сучасного світу загрожують існуванню людства і тому вимагають докорінної
зміни стратегії людської діяльності, переоцінки розуміння смислу
людського буття. Але такі зміни не відбуваються автоматично. Тут,
насамперед, необхідно нове бачення смислу життя особистістю, яке
забезпечило б їй адекватне сприймання і усвідомлення світу та реалізацію
нею нової стратегії діяльності. Яка ж суспільна організація має
формувати таку особистість? Безперечно, основний тягар, безо всякого
сумніву, покладається на освіту.
Вона має забезпечувати підготовку людину протягом всього життя, створити
необхідні умови для доступу кожної людини до оволодіння новими знаннями,
вміннями, компетенціями, цінностями. Йдеться про ціннісний підхід, який
передбачає, щоб освіта ХХІ ст. забезпечувала неперервність у всіх ланках
освіти. Отже виникає необхідність створення суспільства, яке постійно
навчається.
Також “інформаційно-технологічний виклик ХХІ століття об’єктивно
зумовлює необхідність широкого впровадження інноваційних підходів до
змісту та організації навчання в умовах неперервної професійної освіти.
Суспільство, що базується на знанні, зумовленому цими змінами, має
запропонувати принципові нові, досі не бачені методики в галузі
професійної освіти і підготовки”, – підкреслює академік Н.Г.Ничкало (2,
11).
Закономірно виникають запитання: “Чи формує сучасна освіта таку
особистість?”, “Чи забезпечує сучасна освіта оптимальне сполучення
гуманізації освітнього середовища і та її технологізацію?” Відповідь, на
жаль, негативна. Вона не тільки не готова, але і не спроможна у
переважній кількості країн, у тому числі й в Україні, до розв’язання
цього важливого завдання. Тому ЮНЕСКО обґрунтовано констатує
загальносвітову кризу в освіті, ХХІ століття оголосило “століттям
освіти” і намагається розробити сучасну ефективну освітню модель. На
жаль, військово-професійна освіта військовослужбовців строкової служби
також знаходиться у кризовому стані. Для вивчення стану військового
навчання нами влітку 2000 року було проведено дослідження, якими були
охоплені військовослужбовці строкової служби (274 солдатів і сержантів,
у тому числі, за освітою, з вищою і неповною вищою освітою – 11, середнє
спеціальною освітою – 139, середню освітою – 99, 9 класів і менше, 25;
за періодами служби: першого періоду – 135, другого – 74, третього – 65;
за посадами: старшин рот – 2, заступників командирів взводів – 14,
командирів відділень – 40, рядових – 218; за видами військ:
військовослужбовці сухопутних військ – 47, ППО – 152, артилерії і
ракетних військ – 43, інших видів і родів військ – 32) і офіцери, які
виступали у ролі експертів (40 офіцерів, у тому числі, за посадами:
командири військових частин – 3, заступники командира частини – 6,
командири батальйонів – 6, заступники командири батальйонів – 6,
командири рот – 6, інші – 13) (див. табл. 1).
Таблиця 1
Сучасний стан навчання військовослужбовців строкової служби
Збройних сил України
Оцінка стану навчання
Військовослужбовців строкової служби Всього У тому числі
солдати і
сержанти офіцери-експерти
кількість % кількість % кількість %
не бачу якихось особливих відхилень 97 31,0 84 30,8 13 32,5
знаходиться у незадовільному стані і потребує реформ 98 31,3 79 28,9 19
47,5
знаходиться у стані кризи та вимагає заходів термінового характеру 52
16,3 45 16,5 6 15,0
важко відповісти 66 21,0 65 23,4 2 5,0
інше 1 0,4 1 0,4
всього 314 100,0 274 100,0 40 100,0
З метою з’ясування основних напрямків виходу із кризового стану
військово-професійної освіти нами було поставлено запитання “Які аспекти
реформи навчання військовослужбовців строкової служби Збройних сил
України потребують наукового обгрунтування?”. Ми отримали такі дані
(див. табл. 2).
Таблиця 2
Основні аспекти реформування навчання військовослужбовців строкової
служби Збройних сил України
Основні напрямки реформування навчання військовослужбовців строкової
служби Збройних сил України
Категорії опитуваних військовослужбовців
Збройних Сил України
загальна оцінка офіцери-експерти солдати і сержанти
першого періоду служби другого
періоду служби третього періоду служби
педагогічна підготовка військових педагогів 64,4% 96% 37,8% 34,3% 49,3%
нові концепції і технології навчання військовослужбовців строкової
служби 45,05% 46,2% 44,4% 50,0% 37,3%
структурна перебудова навчання військовослужбовців строкової служби
42,85% 45,6% 31,1% 41,4% 47,8%
теоретичні, методологічні і методичні основ навчання військовослужбовців
строкової служби 38,5% 37,25% 28,1% 44,9% 46,3%
сучасні методики і методи навчання військовослужбовців строкової служби
35,5% 39,5% 28,9% 32,9% 32,8%
формування мотивації навчання військовослужбовців строкової служби 32,2%
38,1% 20,7% 27,1% 31,3%
нова (гуманістична) парадигма навчання військовослужбовців строкової
служби 31% 30% 28,9% 37,1% 29,9%
гуманізація, гуманітаризація, демократизація військовослужбовців
строкової служби 25,6% 18,35% 36,3% 44,3% 23,9%
інше 3,35% 4% ,7% 7,1% ,0%
Об’єктивність отриманих результатів підтверджується практичним збігом
оцінок офіцерів-експертів і військовослужбовців строкової служби щодо
основних напрямків реформування навчання військовослужбовців строкової
служби в Збройних силах України. Аналіз отриманих результатів свідчить,
що робота спрямована на подолання кризи у військово-професійній освіти
повинна мати комплексний характер, охоплювати ряд суттєвих напрямків:
методологічний (На основі якої філософської концепції реформувати
національну систему освіти, у тому числі й військову?),
науково-теоретичну (Спираючись на які дидактичні концепції організувати
навчальний процес?), методичний (які методики і методи використовувати у
навчальному процесі?), особистісний (Яка роль педагога і учня у цьому
процесі?). Проаналізуємо з цих точок зору сучасну систему освіти в
Україні та специфіку впровадження інформаційних технологій навчання.
Oe0uy!
«$aF&
?F
E??
?F
?F
?F
?F
?F
?F
?F
?F
?цьому підході не формування в учнів окремих нормативних знань, а
механізмів самоучіння, саморозвитку, самовиховання з урахуванням
максимального вияву індивідуальних здібностей кожного учня” (1, 8-9).
Метою гуманістичної філософії освіти, на думку С.О.Черепанової, є
формування “творчо-гуманістичної особистості як цілісного суб’єкта
культури”, яке передбачає “розпредметнення культурного досвіду нації та
людства, багатоманітних формоутворень матеріальної і духовної культури
шляхом їх діяльнісного опанування, пізнання і розвитку, самопізнання і
самодіяльності, залучення нових поколінь (засобами освіти і самоосвіти)
до культуротворчої діяльності” (3, 30-32).
З позицій гуманістичної філософії освіти сучасний етап національної
системи освіти, у тому числі й військової, характеризується тим, що
старі механізми вже не діють (“авторитарно-імперативні”), а нові
(гуманістичні) ще не виникли. Наша освіта спрямована на опанування
учнями як об’єктами навчання певною сукупністю програмованих знань,
навичок і вмінь. Ця освіта переважно має авторитарний характер, що
спрямована на соціалізацію учня з позицій його максимальної суспільної
корисності. Тобто, це – освіта інформаційного типу, яка продукує
загальні та певні професійні знання, навички та вміння. Чому так
відбувається? Тому що впродовж останніх століть у науці панувала і,
практично, продовжує панувати система мислення, яка грунтується на
“ньютоно-картезіанській парадигмі” (І.А.Зязюн), що “править балом” і у
сфері педагогіки і психології. Згідно цієї парадигми, система освіти
була “бездітною”, тобто безособистісною.
Гуманізація у педагогіці має означати поворот вітчизняної системи освіти
до особистості учня, пошану її індивідуальності, готовності й права на
помилку, виявлення довіри до неї, розуміння її потреб і інтересів, не
лише підготовка до життя, але й забезпечення повноцінного життя у
дитинстві, молодості та протягом всього життя. Кінцевим результатом
освіти має бути внутрішній стан людини на рівні потреби пізнавати нове,
здобувати знання, виробляти матеріальні і духовні цінності, допомагати
ближньому, бути добротворцем.
Для цього необхідно змінити мислення педагога щодо особистісних
спрямувань і життєвих орієнтирів учнів, ставлення до них як до активних
суб’єктів учіння, які спроможні вчитися ефективно не тільки під
примусом, а й добровільно, за власним бажанням і вільним вибором. В
основі реалізації гуманістичної парадигми має лежати визнання
педагогами права учня бути суб’єктом учіння та первісне прийняття його
таким, усвідомлення ними надзвичайної важливості цього підходу має стати
наріжним каменем освітньої ідеології в Україні на етапі формування
національної системи освіти та встановлення суб’єкт-суб’єктних взаємин
між педагогами і суб’єктами учіння у навчальному процесі. Тому
впровадження сучасних інформаційних технологій навчання має не віддаляти
педагога від учня, а навпаки сприяти їх взаємодії та співробітництву.
Виникає запитання: наскільки існуючи дидактичні системи сприяють цьому?
На жаль, більшість із них не тільки не сприяють, а й гальмують це, тому
що вони первісно не визнають за учнем права бути суб’єктом учіння і,
відповідно, не створюють умови для формування суб’єкт-суб’єктних взаємин
у цьому процесі. Які ж дидактичні системи сприяють цьому? До цих систем
належать педагогіка співробітництва, гуманістична педагогіка і
особистісно-орієнтоване навчання. На нашу думку, тільки творче,
комплексне і системне використання основних ідей і технологій цих
дидактичних систем буде сприяти якісному розв’язанню актуальних завдань
національної системи освіти щодо забезпечення суб’єктності учня у
навчальному процесі. Суб’єктність – це право учня на власну активність,
самобутність, самостановлення, самовизначення, самореалізацію і,
врешті-решт, на самоактуалізацію у житті. Потреба суб’єктності учня
виявляється в його прагненні до незалежності, активності, вирішення
своїх проблем, рішучої реалізації своїх потреб і прагнень, презентації
своїх можливостей, творчого розвитку своєї особистості та активного
відстоювання власних поглядів. В руслі цих умов основу педагогічної
діяльності вчителя має становити усвідомлення цінності людської
особистості, визнання суб’єктності учня у навчальному процесі, сприяння
і допомога в його самоактуалізації.
Широке впровадження інформаційних технологій навчання не має
супроводжуватися відмовою від традиційних методів навчання. Тут має бути
оптимальне сполучення традиційних і сучасних технологій навчання, їх
вмотивоване використання у навчальному процесі. Тобто сучасні
інформаційні технології не повинні бути самоціллю у навчальному процесі,
а служити ефективному розв’язанню розвивальної, виховної і освітньої
цілей національної системи освіти.
Наступний важливий аспект їх застосування – це їх психологічне
обгрунтування. Тому психологічна наука має науково обґрунтувати
технологію їх застосування у навчальному процесі. Вони мають відповідати
духовним, психічним і фізіологічним можливостям учня і жодному випадку
не наносити шкоду його загальному розвиткові.
Все це вимагає суттєвого обновлення методичного забезпечення навчального
процесу, передбачає гнучкість і інваріантність навчальних планів і
програм підготовки відповідних фахівців. Відповідно, необхідне нове
покоління сучасних підручників і навчальних посібників.
Отже, сучасна освіта має нести безпосередню відповідальність не лише за
засвоєння учнями програмного матеріалу, опанування певною спеціальністю
і здобуття праці, але, в першу чергу, того, що необхідне для повної його
самоактуалізації у нинішніх складних соціально-політичних і економічних
умовах, для повнокровного життя, у якому праця є лише його частиною.
Тому інформаційні технології в освіти мають діяти тільки у цьому
аспекти. Методологічною основою такої освіти є гуманістична парадигма як
конкретний прояв гуманістичної філософії освіти, яка кінцевою метою має
виховання духовно багатої, національно свідомої особистості українського
громадянина, суб’єкта повноцінної професійної діяльності та сприяти
виходу національної системи освіти у світовий освітянській простір.
Література
Зязюн І.А. Сучасна освіта у контексті гуманістичної філософії // Діалог
культур: Україна у світовому контексті. Філософія освіти: Зб. наук.
праць / Ред. кол.: І.А.Зязюн (голов. ред.), С.О.Черепанова (упоряд. і
відп. ред.), Н.Г.Ничкало, В.Г.Скотний та ін. – Львів: Світ, 1999. –
Вип.4. – С.5-12.
Ничкало Н.Г. Сучасні тенденції і проблеми неперервної професійної освіти
// Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання у
підготовці фахівців: методологія, досвід, проблеми // Зб. наук. пр. –
Київ-Вінниця, 2000. – 486 с.
Черепанова С.О. Філософія освіти: буття людини в універсумі культури //
Діалог культур: Україна у світовому контексті. Філософія освіти: Зб.
наук. праць / Ред. кол.: І.А.Зязюн (голов. ред.), С.О.Черепанова
(упоряд. і відп. ред.), Н.Г.Ничкало, В.Г.Скотний та ін. – Львів: Світ,
1999. – Вип.4. – С.22-33.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
