Реферат на тему:

Комунікативно-жанровий підхід до укладання мовленнєвого матеріалу
навчального посібника. Формування професійного словника студентів на
заняттях з української ділової мови.

Маркетинг — це розділ економічної науки, присвячений вивченню ринку,
його сьогоднішнього й завтрашнього стану, загального й секторального
аналізу з метою доцільного входження й ефективного просування суб’єкта
(S) економічної діяльності. Рекламна діяльність є актуальним і дієвим
чинником зазначеного вище процесу. Вона породжує масу цікавих
лінгвістичних творів — мовленнєвих жанрів і текстів, які доцільно
проаналізувати з точки зору дослідника і педагога. З метою проведення
цілеспрямованого дидактичного добору мовленнєвих текстів, їх смислової і
жанрової класифікації ми вважаємо за необхідне визначити свій підхід до
цієї діяльності, принагідно зупинившись на таких базових поняттях
лінгвістики тексту, як жанр, текст, висловлювання, модальність.

Реклама як жанр — це мовленнєве втілення зумовленого спілкування, котре
схематично може бути виражено у логічній формулі імплікації «якщо А, то
В», тобто у широкому трактуванні читається так: «якщо є А (якась певна
потреба), то є В (можливість її задовольнити)». У разі ж певного
переосмислення й дієвого застосування може читатись і так: «якщо у нас є
В (можливість задовольнити якусь певну потребу клієнта, або маємо
конкретний продукт), то буде А (ми створимо у клієнта певну потребу)» —
імплікативна формула реклами.

Вихідною позицією нашого підходу є положення про те, що модальність
граматичних одиниць, зокрема умови, має широкий діапазон значень як
основних, так і додаткових. Це стосується передусім умовної модальності,
що виникає у конкретних умовах мовленнєвого спілкування, може мати різну
умовно визначену специфіку, але у кожному комунікативному акті й
відповідному тексті як його конкретному втіленні реалізуються ті
модальні значення, які відповідають функціональній установці тексту.

Модально-умовні конструкції у французькій мові при традиційному підході
вивчаються переважно як одиниці системи мови, тобто з боку вираження
логіко-граматичного змісту, котрий виступає як граматично зафіксоване у
свідомості людини вираження відношень об’єктивної дійсності. У нашому
майбутньому посібнику, видання якого заплановано на 2003 рік, робиться
спроба вивчити ці конструкції як функціонально-комунікативне граматичне
явище, яке завжди пов’язано з певною комунікативно-мовленнєвою
ситуацією, репрезентуючи завдяки цьому умовну конструкцію як двобічне
семантико-комунікативне утворення. При цьому слід відмітити, що найбільш
специфічне ядро комунікативної функції має власні засоби кодування,
пов’язані з мовленнєвим контекстом, організованим у формі мовленнєвого
жанру і його структури.

Актуальність зазначеного підходу до добору й опрацювання текстів
визначається необхідністю вивчення процесів використання
(функціонування) мови у спілкуванні. У складі комунікативного акту і
тексту як його результату висловлювання набуває різноманітних
функціональних властивостей, що висуває на чільне місце мало розроблену
проблему зв’язку теорії тексту й системи мови. Одним з аспектів
вирішення вказаної проблеми є виявлення правил узгодження системних
мовних одиниць з умовами їх конкретного функціонування у текстах.

Умовне висловлювання у нашому розумінні охоплює всі мовні й мовленнєві
способи вираження імплікативної залежності за логічною формулою «якщо А,
то В», де А — посилання, привід для звернення до адресата, тобто
каузальна частина, а В — висновок, результативна частина висловлювання.
Воно вивчається в організованому контексті, під яким ми розуміємо
мовленнєвий жанр, за розробленим нами методом співвідношення текстових
фрагментів і граматичних конструкцій у межах теорії мовленнєвої
діяльності.

Основний метод контекстного аналізу умовних висловлювань у нашому
посібнику полягає в тому, що текст як завершене цілеспрямоване ціле
ділиться на структурні елементи (текстові фрагменти), з яких кожен
взятий окремо має у межах загальної комунікативної установки
(інформація, вплив) власну цільову установку. Умовні висловлювання,
будучи комунікативним ядром текстового фрагменту, несуть у собі основну
й додаткову інформацію.

З метою виявлення взаємозв’язку тексту й умовних висловлювань ми
сконструювали функціональний інваріант текстів, що увійдуть до посібника
у вигляді моделі комунікативно-мовленнєвої структури рекламного типу
тексту-проспекту й побутової реклами. На основі проведеного добору й
аналізу зроблено наступні висновки:

1. Комунікативно-прагматичне значення умовного висловлювання пов’язано з
організованим контекстом, який існує у формі мовленнєвих жанрів. У
досліджуваних мовленнєвих жанрах «рекламний проспект», «побутова
реклама» умовні висловлювання, зберігаючи своє пряме (мовне,
логіко-граматичне) значення, набувають конкретної непрямої модальності,
модальності модусу (комунікативно-жанрове прагматичне значення), що
виражає емоційне ставлення мовця (автора висловлювання) до того, про що
повідомляється і що існує практично у формі мовленнєвого жанру.

2. Комунікативно-прагматичний аспект умовних висловлювань у
досліджуваних текстах визначається поєднанням інформативної і
заохочувальної (модальної) семантики. Характер інформації і заохочення в
тексті залежить від конкретного співвідношення елементів ситуації,
інтенції мовленнєвого впливу (комунікативної інтенції) мовця (суб’єкта
мовлення), соціального статусу учасників спілкування (автора, адресата,
посередників комунікації).

3. Комунікативно-прагматичне значення і текстоутворююча функція умовних
висловлювань реалізуються в текстових фрагментах діалогічного чи
монологічного типу, основною ознакою яких є те, що умовне висловлювання
виступає комунікативним ядром мовленнєвого контексту: каузальна частина
(умова, привід) умовного висловлювання являє собою його рему (нову,
очікувану інформацію).

4. Розмаїття непрямих умовних значень, що створюється завдяки
функціональній зв’язності тексту, на прикладі умовних конструкцій
підтверджує, що кількість різного роду конструкцій речень і
словосполучень з умовною семантикою є більш чи менш обмеженою. Щодо
кількості різних ситуацій, які обслуговують ці конструкції, вона є
нескінченно великою.

Соціально-мовленнєві контексти не тільки семантично і функціонально
збагачують, а часом навіть піддають переосмисленню мовні форми вираження
умови. Вони також породжують мовленнєві, ситуативно зумовлені способи
вираження умови, властиві лише певному мовленнєвому жанру.

Формування професійного словника студентів на заняттях з української
ділової мови.

Прийняття Закону про мову та визнання української мови в Україні
державною забезпечують їй всебічний розвиток і функціонування в усіх
сферах суспільного життя. Використання мови в економічному, політичному
та громадському житті зумовлює необхідність ґрунтовного вивчення
громадянами країни української мови та поглибленого оволодіння нею. Саме
тому в наш час загальнонаціонального відродження проблема вивчення
української мови у вищих навчальних закладах України є винятково
актуальною і набуває державної ваги, оскільки безпосередньо стосується
підготовки майбутнього інтелектуального потенціалу країни — її
національної інтелігенції [1]. На особливу увагу заслуговує курс
української мови в економічних вузах, де він покликаний не лише певною
мірою ліквідувати прогалини у навчанні української мови в середніх
навчальних закладах, але й сприяти підготовці фахівців належного
професійного рівня. Піднесення загальної та мовної культури студентів
економічного вузу є одним з найголовніших завдань курсу української
ділової мови, оскільки культура мови тісно пов’язана із загальною
культурою людини.

Як зазначає Я. В. Януш, на практичних заняттях з української ділової
мови в економічному вузі проводиться робота над піднесенням мовної
культури студентів з урахуванням двох аспектів: забезпечення
загальномовної культури майбутніх спеціалістів і зростання їх фахової
мовної культури [2].

Зазначимо, що об’єктом вивчення, опрацювання і вдосконалення на заняттях
з української мови є: словник як сукупність уживаних слів (у даному
випадку словник або словниковий запас студентів і фаховий, професійний
словник як одна з його складових частин) і словник як зібрання слів у
алфавітному порядку (тобто професійний словник студентів, що практично
формується на заняттях з української ділової мови).

Основну матеріальну базу мови становить її лексика. Саме тому на
вивчення словникового складу мови на практичних заняттях з української
ділової мови і звертається найбільша увага. Робота над поповненням
словникового запасу студентів загальноінтелектуальною лексикою та
спеціальними термінами, а також формування професійного словника
студентів, як справедливо зазначають Г. Ю. Пастернак та І. І. Козловець
, проводяться з урахуванням спеціалізації майбутнього фахівця з тієї чи
іншої галузі економіки. Навчально-методична робота постійно спирається
на спеціальну лексику, що стане важливою мотивацією для успішного
оволодіння професією [3].

При визначенні напрямків роботи над формуванням професійного словника
студентів як складової частини їх загального словника обов’язково
повинна враховуватися спеціалізація студентів. Так, на заняттях з
української ділової мови у групах зі спеціальності «статистика», крім
загальноекономічної термінології типу економіка, кредит, маркетинг,
менеджмент, банк, розглядаються вузькоспеціальні терміни: як власне
українські вибірка, приріст, частка, частота, рівень, облік, перепис
тощо, так і запозичені статистика, квартиль, дециль, варіант, прогноз,
мода, нетто-ставка, брутто-ставка. Зі спеціальності «аграрний
менеджмент» варто подавати фахові терміни аграрний, агрономія,
агрохімія, селекція, ерозія, культивація, нітрофоска і под., які вводять
студентів у мовну площину їх дисципліни. Зі спеціальності «маркетинг»
слід розглянути також терміни мікромаркетинг, сегментація, кліринг,
демаркетинг, ремаркетинг, маржа і т. п., котрі використовуються власне
маркетологами в їх професії.

На заняттях з української ділової мови при опрацюванні фахової
термінології студентів проводяться різні види робіт. По-перше, студенти
формують свій власний словничок загальноінтелектуальної та економічної
термінології, куди виписують зі словників економічні терміни; визначають
їх походження, значення, сферу функціонування; вчаться правильно їх
писати, вимовляти, наголошувати, доцільно використовувати за контекстом.
По-друге, виконується ціла низка вправ різноманітного типу з
використанням економічної термінології: вправи на правопис слів
(асоціація, а не ассоціація, лізинг, а не лизинг), на вимову (мaркетинг,
а не маркeтинг, фaкторинг, а не фактoринг), правильне слововживання
(заступник і замісник, вiдомості і відoмості, крeдит і кредuт) тощо.
Значна увага також приділяється роботі з текстами економічного
спрямування, які студенти конспектують, реферують, перекладають з
російської мови на українську і навпаки, що також сприяє вивченню нової
та закріпленню вже засвоєної економічної та загальноінтелектуальної
лексики.

При вивченні теми «Фразеологія» у практичних завданнях використовується
фахова вузькотермінологічна фразеологія. Так, вказуючи на специфіку
вузькотермінологічної або спеціальної фразеології, на заняттях у групах
зі спеціальності «статистика» слід наводити термінологізовані
словосполучення, властиві цій спеціальності, що сприятиме кращому
засвоєнню студентами фахового словника. Це, наприклад, можуть бути:

терміносполуки, утворені поєднанням відносного прикметника статистичний
і відповідних термінів з цієї спеціальності: статистичне зведення,
статистичний показник, статистична сукупність, статистична
закономірність;

двокомпонентні термінологізовані сполучення слів абсолютний приріст,
міжгрупова дисперсія, кореляційний зв’язок, змішані стратегії, індекс
сезонності тощо;

трикомпонентні термінологізовані сполучення слів — рівень життя
населення, структура соціальних показників, збитковість страхової суми,
процес дробового ефекту, ланцюговий коефіцієнт зростання, метод
аналітичного групування, середнє лінійне відхилення тощо;

термінологізовані словосполучення, синонімічні математичній
вузькоспеціальній науковій фразеології, які активно функціонують у
статистичних дослідженнях, набувши вторинного значення: добуток подій,
розподіл вірогідностей, середня розподілу, випадковий процес, центральна
гранична теорема та ін. [4].

Отже, формування професійного і загальноінтелектуального словника
студентів проходить у двох напрямках:

1) опрацювання економічної термінології з урахуванням спеціалізації
студентів (практичний матеріал на закріплення теоретичного матеріалу
спирається завжди на фахову лексику, вузькоспеціальну та
загальноекономічну термінологію і фразеологію);

2) практичне ведення професійного словника, який допомагає закріпити
знання економічних термінів у студентів.

Література

Януш Я. В. Українська мова в економічному вузі // Дивослово. — К., 1999.
— №2. — С. 9—14.

Януш Я. В. Робота над піднесенням мовної культури бакалаврів на заняттях
з української мови у вузі економічного профілю // Проблеми розвитку
змісту освіти на бакалаврському етапі в світлі вимог ринкової економіки.
Тези доповідей науково-методичної конференції. — К., 1994. — С. 46.

Пастернак Г. Ю. Деякі аспекти опрацювання фахової лексики при вивченні
української мови студентами-економістами // Проблеми розвитку змісту
освіти на бакалаврському етапі в світлі вимог ринкової економіки. Тези
доповідей науково-методичної конференції. — К., 1994. — С. 48.

Королюк В. С., Портенко Н. И. и др. Справочник по теории вероятностей и
математической статистике. — М., 1985.

Похожие записи