Реферат на тему:

Комунікативна компетенція – провідна складова професійної підготовки
вчителя-європейця, викладача англійської мови

Сьогодні Європа перебуває в пошуках нових цінностей, що пов’язані із
взаєморозумінням, співробітництвом, згодою, прагненням створити
полікультурну, полілінгвістичну й поліетнічну Європу. У реалізації
зазначених цінностей певне місце відведено новій генерації
вчителів-європейців. Їх підготовка відбувається в новій історичній
реальності – єдиному європейському освітньому просторі.

У зв’язку зі створенням спільного ринку праці особливо актуальним стало
завдання розробки правових нормативних актів, які б забезпечили не лише
академічне визнання дипломів, але й визнання професійної придатності їх
власників. Визначена необхідність розробки єдиних уніфікованих
документів у галузі інженерної освіти й отримання диплому «євроінженера»
(чотирирічне навчання у вищій школі і трирічна професійна практика на
виробництві).

Аналогічне завдання — професійна підготовка вчителя-європейця — постає і
в галузі педагогічної освіти. Воно розглядається як один із механізмів
інтеграції України до європейського освітнього простору поруч із
прийняттям і реалізацією провідних європейських цінностей (демократії,
соціальної справедливості, захисту прав людини), загальних методів і
способів виховання – традиційних та інноваційних.

Резолюціями Ради з Європейського Співробітництва (1988 р.) та
Парламентської Асамблеї Ради Європи (1989 р.), Болонської конференції в
основу європейської освітньої політики покладено п’ять головних
принципів:

розвиток європейського стандарту в освіті, сприяння вивченню іноземних
мов, урахування багатоманітності національних підходів до освіти і
професійноїпідготовки;

формування системи визнання дипломів, підтримка обмінів викладачами,
учнями, студентами, адміністративними кадрами; прийняття процедури, що
надасть учителям можливість тимчасово працювати в країнах ЄС;

• рівних доступ усіх дітей до високоякісної освіти; розробка заходів, що
— запобігають відсіюванню учнів;

• підвищення якості базової освіти, приведення системи підготовки молоді
у відповідність до економічних, технологічних і соціокультурних потреб
розвитку суспільства;

• зміцнення зв’язків з іншими державами, співробітництво з міжнародними
– організаціями, нові взаємовигідні контакти з країнами, що
розвиваються.

Рада Європи висунула та активно підтримує концепцію європейської освіти,
що заснована на ідеї «спільного європейського дому». Її ідеологи
виходять із того, що Європа — це спільнота, що має спільні духовні
витоки й цінності. І відповідно, європейський світогляд має базуватися
на знаннях європейської спадщини, спільного історичного шляху протягом
двох тисячоліть.

Провідним інструментом об’єднання визнано мову. Стосовно загальних
підходів до проблеми мови в Європі, стратегічним спрямуванням мовної
політики на континенті є мультилінгвальність з перспективою оволодіння
кожним європейцем трьома і більше мовами.

У цих умовах викладач іноземної мови стає одним із найбільш необхідних,
а дисципліна „іноземна мова” – у всіх типах навчальних закладів – однією
із пріоритетних. За результатами анкетування громадян ЄС, німецька мова
є рідною для 24% населення, а для 17% – англійська та італійська. Це
провідні мови населення Євросоюзу. На запитання про знання другої мови
були отримані такі відповіді: англійською володіє 25% населення,
французькою – 17%, німецькою – 7%.

Формування спільного освітнього простору набуває реальних обрисів.
Здійснюються спеціальні європейські проекти і програми: «Лінгва»,
«Еразмус», «ТЕМПУС», «КОМЕТТ», «Петра» та інші. Їх мета, з одного боку,
– це обмін знаннями, методами навчання й виховання, а з іншого —
формування спільних поглядів на картину світу, його існування й
перетворення.

Серед проектів XXI століття для українських викладачів та студентів
найдоступнішими є такі, як-от: „Допомога новим країнам – членам ЄС в
оновленні вищої освіти”, „Вища освіта для демократичного суспільства”,
„Побудова університету завтрашнього дня: політика та практика вищої
освіти в Європі”. 2001 рік було проголошено Європейським роком мови.

Аналіз матеріалів міжнародних наукових конференцій, наукових розробок у
галузі методики викладання іноземних мов, нормативних документів з
освіти доводить необхідність для фахівця, володіння іноземними мовами,
що розглядається як спосіб життя в діалозі культур, мов і релігій, а
також як основа можливостей критичного розгляду інформації, що надається
ЗМІ, рекламою, Інтернетом. Метою освіти визнано не знання іноземної
мови, а вміння нею користуватися.

У проекті „Вивчення мов для європейського громадянства” подано науково
обґрунтовану шкалу професійного володіння іноземною мовою:

„Рівень 1 – рівень виживання (Survival),

Рівень 2 – допороговий (Waystage),

Рівень 3 – порогів (Threshold),

Рівень 4 – верхній проміжний (Upper Intermediate),

Рівень 5 – просунутий (Advanced)”.

Новий національний стандарт вивчення англійської мови заснований на
таких ключових поняттях, як спілкування (Communication), культура
(Culture), мотивація (Motivation) та інтерактивність (Advanced).

Провідною метою навчання іноземної мови на „пороговому” рівні визнають
формування комунікативної компетенції, що має кілька складових:
лінгвістичну, соціолінгвістичну, соціокультурну, стратегічну, соціальну
та дискурсивну.

??&??

?????? ?Лінгвістична компетенція передбачає оволодіння певною сумою
формальних знань і відповідних їм навичок, пов’язаних із різними
аспектами мови: лексикою, фонетикою, граматикою. При цьому постає
питання: які слова, граматичні структури та інтонеми необхідні людині
того чи іншого віку, професії тощо для забезпечення нормальної взаємодії
мовою, яка вивчається.

Соціолінгвістична компетенція – це здатність здійснювати вибір мовних
форм, використовувати і перетворювати їх відповідно до контексту.

Мова відбиває особливості життя людей. Вивчаючи багатоманітність планів
вираження, можна багато що зрозуміти і дізнатися про культуру країни
мови, що вивчається. А це підводить нас до необхідності формування
соціокультурної компетенції. Набуття соціокультурної компетенції не
зводиться лише до формування глобальних уявлень про світ. Вона пропонує
весь процес навчання іноземної мови.

Певні вміння й навички в організації мовлення, вміння вибудовувати його
логічно, послідовно й переконливо, ставити завдання й досягати
поставленої мети – це вже новий рівень комунікативної компетенції, що у
матеріалах Ради Європи названий стратегічним чи дискурсивним.

Багато питань даного рівня комунікативної компетенції прекрасно
розроблено в курсі риторики: недарма деякі гуманітарнозорієнтовані школи
включають цю дисципліну до обов’язкової програми.

Ключовим поняттям концепції вивчення іноземних мов у європейських
країнах є «поріг комунікації», а методичними орієнтирами — правильна
вимова і сучасне розмовне мовлення. Вивчення іноземної мови, таким
чином, виходить за рамки педагогіки і набуває важливого політичного
значення. Йдеться про переорієнтацію з оволодіння граматичними
структурами на оволодіння живою мовою.

Останньою зі складових комунікативної компетенції, але жодним чином не
останньою за значущістю («The last but not least») є соціальна
компетенція. Вона передбачає готовність і бажання взаємодіяти з іншими,
впевненість у собі, а також уміння поставити себе на місце іншого і
здатність впоратися із ситуацією, що склалася.

Такий підхід до професійної підготовки вчителя знайшов відбиття і в
сучасному методі навчання – комунікативно-діяльнісному, що ставить за
мету навчання мови через мовлення і заснований на таких ключових
поняттях, як „спілкування”, „культура”, „мотивація”, „інтерактивність”.
До провідних характеристик цього методу належать наступні:

адекватність до реального спілкування;

пріоритет мовленнєвої діяльності у взаємозв’язку всіх її видів;

застосування активних форм спілкування (бесід, диспутів, конференцій,
круглих столів, обговорень, роботи в „English-speaking Club„), що дають
можливість висловитися, виразити свої думки в діалозі чи монолозі;

• синхронність, послідовність.

Розглядаючи навчання в такому плані, слід відзначити, що навчати мови –
це значить не тільки (давати знання про мову), а й навчити користуватися
мовою як засобом спілкування, критично мислити, отримувати інформацію з
усіх доступних джерел, оцінювати її, розуміти співрозмовника,
формулювати власні думки.

Отже, йдеться про формування комунікативної компетенції студентів.

Сучасна вікова психологія визнає провідною діяльністю учнів початкової
школи ігрову, для середньої ланки – пізнавальну й ціннісно-зорієнтовану,
а в старших класах великого значення набуває комунікативна діяльність:
вміння висловитися іноземною мовою. Враховуючи ці провідні види
діяльності, вчитель не має перетворювати урок на «урок про мову», а
створювати мовленнєві ситуації для тренінгу у спілкуванні, коректно й
позитивно коментувати оцінки, створювати ситуації успіху для кожного,
хто навчається, розвивати позитивне ставлення до мови.

За комунікативно-діяльнісного підходу змінюється й роль учителя: він не
просто повідомляє знання, але організує пізнавальну діяльність учнів,
створює умови для висловлення власної думки, ставлення до матеріалу, що
вивчається, співвідносячи його з реальним життям.

У методичному арсеналі вчителя в даний час превалюють поряд із
традиційними формами, нові форми: тематичні бесіди, не завчені
заздалегідь, а дискурсивні, диспути, дискусії, інтерв’ю, круглі столи,
конференції, захист проектів, рецензування й реферування, спілкування в
електронній пошті та Інтернеті з наступним обговоренням отриманої
інформації, рольові ігри, драматизації, переклади (синхронні,
послідовні, чи дослівні, художні), „English-speaking Club„ тощо.

ЛІТЕРАТУРА

Абашкіна Н.В. Принципи розвитку професійної освіти в Німеччині. – К.:
Вища школа, 1998.-195с.

Алферов С.Ю. Местные организации управления за рубежом: проблеми
модернизации и реформирования //Педагогика. – 1996. / № 6. – С.92.

Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI століття). – К.:
Райдуга, 1994. – С.8-10.

Ніколаєва С.Ю. Методика викладання іноземних мов в середніх навчальних
закладах. – К.: Ленвіт, 2002. – 346 с.

Пуховська Л.П. Професійна підготовка вчителів у Західній Європі:
спільність і розбіжності: Монографія. – К.: Вища школа, 1997. – 180 с.

Соловова Е.Н. Методика обучения иностранным язькам. – М.: Просвещение,
2003. – 239с.

Похожие записи