Реферат на тему:

Компаративний аналіз проблеми визначення цілей і завдань гуманітарної
культурологічної освіти

Серед комплексу методологічних та методичних проблем викладання циклу
дисциплін соціально-гуманітарного блоку у вищій школі однією з
найважливіших є формулювання нової мети та завдань гуманітарної
культурологічної освіти. Трактування цілей і завдань культурологічної
освіти є принциповим питанням як для теорії, так і для практики
педагогіки. Мета навчання – це центральна педагогічна категорія, що
поєднує всі основні компоненти навчального процесу і значною мірою
детермінує його результати.

Вирішення цього складного завдання неможливе без розробки концепції, що
є системою поглядів на зміст освіти. Базою формування концептуальних
засад є аналіз нових соціокультурних реалій та виявлення тенденцій
розвитку напрямку у світовій теорії та практиці університетської освіти.

Методологічні та методичні проблеми гуманітарної культурологічної освіти
в університетах активно розглядають учені різних країн світу, зокрема
американські педагоги: М.Бауман, А.Майлз, Д.Брітзман, К.Хоей, Н.Зімфер
та інші; польські науковці: А.Гофрон, Б.Барц, Г.Томас Й.Габерман тощо.
Культурологічна підготовка як наукова проблема розглядається у роботах
В.Межуєва, А.Шеманова, Б.Єрасова, В.Розіна, А.Філера, Л.Воронкової,
Г.Авансової, Г.Драча та інших російських філософів та педагогів.

В українській педагогічній науці теоретичне обґрунтування
культурологічної освіти у вищій школі спонукало ґрунтовний і
багатоаспектний її розгляд. У той же час необхідно зауважити, що
основний масив праць присвячено проблемам культурологічної освіти та
культурологічної підготовки майбутніх учителів. І.Зязюн визначив
методологічні засади формування майбутнього спеціаліста як фактор
готовності вчителя до професійно-педагогічної, суспільно-політичної та
соціокультурної діяльності, що визначає соціальну зрілість фахівця.
Визначення окремих напрямків культурологічної освіти вчителя та її
складових, як-от: естетичний та художній розвиток особистості –
пов’язане із дослідженнями Г.Падалки, А.Капської, В.Дряпіки,
О.Рудницької, О.Щолокової, Л.Бутенко, Л.Кондрацької, А.Валицької,
Л.Настенко, Т.Іванової, З.Донець, В.Маслова, О. Шевнюк та ін.

Мета публікації – розглянути методологічні засади гуманітарної
культурологічної освіти в університетах, аналізуючи теоретичні роботи
зарубіжних учених, визначити цілі й завдання циклу культурологічних
дисциплін у вітчизняних вищих навчальних закладах. У представленій
публікації розглянемо погляди теоретиків-педагогів на проблему цілей і
завдань культурологічної освіти таких країн, як США, Польща, Росія та
Україна.

Почнемо огляд підходів до поставленої проблеми з аналізу теоретичних
здобутків педагогів США та Польщі, спираючись на матеріали О.Глузмана,
Б.Вульфсона, О.Романовського, О.Дубовик, А. Гофрона, О.Литивинова та
інших.

Розширення гуманітарної спрямованості вузівського навчання – одна з
основних рис освіти США. Соціально-гуманітарна підготовка в
університетах спрямована на індивідуальний розвиток особистості. У США
поширені дискусії про важливість і необхідність вивчення різних культур,
існує безліч культурологічних моделей. Залежно від провідної ідеї
розрізняють спектр підходів – модель національної школи, “пілотна” школа
XXI ст., школа “діалогу культур” та ін. Метою культурологічної освіти
вважається етичний розвиток особистості та формування “міжкультурної
компетентності”, яка трактується як позитивне ставлення до розмаїття
культур, мов, звичаїв, поглядів у всіх галузях життя. Завдання
культурологічної освіти визначаються як здатність до а) спілкування з
культурою і в культурі; б) відтворення культури; в) самовідтворення в
культурі. Культурологічна підготовка у ВНЗ країни відбувається протягом
усього навчання. На здійснення культурологічної підготовки спрямовані
передусім загальноосвітні програми, мета яких полягає у подальшому
духовному розвиткові молоді, допомозі їй в орієнтації в суспільстві та
адаптації до суспільних змін, ознайомленні з культурною спадщиною
людства.

Одним з основних завдань освіти на сучасному етапі американські вчені
вважають виховання культури соціально відповідального рішення і вчинку,
а, отже, активної творчої діяльності. Постійно наголошується, що освіта,
спираючись на національні особливості культури й досвід різних
соціальних і національних груп, має розвивати у студентів украй
необхідне на сучасному етапі глобальне мислення. А для того з перших
років навчання вводяться курси етики, спрямованні на ознайомлення молоді
з кращими зразками духовної спадщини людства, підготовку до самостійних
роздумів над моральними проблемами, якими насичене особисте та
професійне життя людини

Закономірно виникає необхідність відображення в навчальних планах і
програмах таких напрямів педагогічної діяльності, як виховання у
студентів зацікавленості й поваги до культур народів світу, розуміння
загальнолюдського і специфічного в цих культурах, виховання поваги до
глобальних, загальносвітових подій, розуміння їх характеру й наслідків
для долі народів світу, визнання рівноправними різних поглядів на
світові явища і події, розвиток навичок системного підходу до вивчення
світових процесів.

У навчальному процесі при вивченні культурологічних дисциплін
представниками різних спеціальностей пріоритет надається
культурологічним та історичним аспектам, оскільки вважається, що знання
історичних процесів і культур народів світу допомагає кращому розумінню
сучасності, формуванню самостійного, творчого, універсального мислення,
спрямовує на розуміння закономірностей суспільного розвитку. Аналіз
навчальних планів, ґрунтовно здійснений українською дослідницею
О.Дубовик, дозволяє зробити висновок: спостерігається перенесення
акцентів на полікультурний, поліетнічний підхід до вивчення проблем –
вводяться курси з історії та культури різних народів і етнічних груп,
курси глобального взаємозв’язку.

Особливо актуальна ця проблема для підготовки педагогів. Дослідження
Д.Брітзман, К.Хоей, Н.3імфер, присвячені проблемам підготовки
викладачів, здатних працювати у полікультурному педагогічному
середовищі, підкреслюють важливість етнографічних знань. На сучасному
етапі в теорії та практиці полікультурної освіти намітилися певні
підходи: 1) вивчення здобутків світової культури та їх практичне
використання; 2) міжпредметний підхід до вивчення класики світової
культури (М.Бауман, А.Майлз та ін.); 3) визнання пріоритету гуманітарної
культури та необхідності глибокого знання світової класики. Наведені
дані дозволяють констатувати, що в системі вищої освіти в США
відбувається становлення культурології як науково-прикладної
міждисциплінарної галузі та спеціальної навчальної дисципліни [2, с.54].

Сучасний світ характеризується розвитком трьох феноменів цивілізації:
підвищеного міграційного руху до високорозвинених промислових країн,
взаємозв’язку прав людини й етнічних меншин з формуванням демократії в
цих країнах, а також глобалізації взаємозв’язків у контактах між людьми.
Як пише польський дослідник Б.Барц, ці три вказані феномени є однаковою
мірою досягненням людської цивілізації та суспільними процесами, які з
урахуванням свободи неможливо вже затримати або частково згорнути,
обмежити або відповідно скерувати. Результатом функціонування цих
процесів є поступова поява – спочатку в класичних країнах еміграції
(Австралія, США, Канада), а потім у країнах Західної та Північної Європи
– багатокультурних суспільств [1, с.39].

Характерні особливості сучасного соціуму, визначені вище, створюють
ситуацію, згідно з якою у процесі світової освіти в широкому розумінні
особливої уваги заслуговує багатокультурність як визначний чинник
формування почуття свідомості молодого покоління європейців та
американців. Саме цей соціальний чинник став провідним у розбудові
культурологічного напрямку гуманітарної освіти, як і ідея домінування
моральної свідомості як головного орієнтира майбутнього. Світ і Європа,
яка постає завдяки створенню нових цінностей і технологій, нових
геополітичних умов, нового стилю життя та способів взаємозв’язків,
потребують нових ідей, класифікації і концепції, нової освітньої
програми.

Заслуговують на увагу погляди польських філософів та педагогів на
проблему полікультурної, поліетнічної освіти як провідного соціального
фактору сучасності, який певною мірою визначає доктрину культурологічної
освіти. Міжкультурна освіта відповідальна за стан багатокультурного
суспільства. Польський педагог А.Гофрон пише: “Освіта відповідальна за
побудову більш солідарного світу. Вона має творити новий гуманізм, у
якому домінуватиме етнічний компонент, а знання про культуру та духовні
цінності різних цивілізацій і шанобливе ставлення до них посядуть
належне місце як необхідна перевага глобалізації, яка не обмежиться лише
суто технічними й господарськими аспектами. Усвідомлення спільноти долі
є основною підставою будь-якої міжнародної співпраці” [1, с.41].
Проблеми культурологічної освіти перебувають у центрі теоретичного
осмислення польських науковців. Аналізуючи багатокультурні
кваліфікації-компетенції, вони переважно концентруються на нормативному
аспекті такого тлумачення, формулюють цілі багатокультурної освіти. Так,
наприклад, Й.Габерман уважає, що це передусім: 1) заперечення
дискримінаційних підгруп; 2) толерантність (усі мають вчитися, жити і
разом співпрацювати); 3) підтримання диференційного підходу (кожна
відмінність прекрасна); 4) охорона права на відмінність;
5) відповідальність – “усі відповідають за прояви дискримінації та
упереджень” [1, с.37]. Б.Барц цілі формулює так: а) вміти поважати
представників інших культур і способи їхнього життя; б) навчитися
толерантного ставлення до різних ситуацій, способів життя й буття; в)
вивчати причини поведінки і дій людей, представників інших культур; г)
звертати увагу вихованців на неприпустимість приниження етнічних
меншостей; д) показати, що, крім європейського та північноамериканського
типу філософії, існують і інші; е) опрацьовувати безконфліктні норми
поведінки, які служать запобіганню сліпої емоційної конфронтації; є)
допомогти учням сприйняти певні елементи інших культур для власної
системи мислення й мотивації [1, с.42]. B описовій формі ці цілі
окреслює, мотивуючи багатокультурну освіту, Г.Томас, який стверджує, що
“багатокультурна освіта потребує, крім розуміння чужої системи
культурних координат, осмислення власної системи культурної орієнтації”
[1, с.45]. Тому важливою метою полікультурної освіти вважається
необхідність спонукати до зміцнення власної культурної ідентичності,
формування національної самосвідомості. Таким чином, освіта на Заході –
в Європі та Америці – це “використання культурних надбань різного рівня
диференціації і глибини” [1, с.45]. Аналіз літератури показав наявність
різноваріантних, іноді прямо протилежних парадигмальних векторів у
педагогіці Заходу, що робить для нас проблему вибору орієнтиру
відкритою.

Російські вчені зробили значний внесок у дослідження
теоретико-методологічних засад культурології як наукової та навчальної
дисципліни. Проблема цілей культурологічної освіти у вищій школі
розглядалася в працях філософів і педагогів В.Розіна, Г.Драча, А.Фліера
та інших. З точки зору одного з провідних російських культурологів
В.Розіна, мета культурологічної освіти в сучасному світі – формування у
підростаючих поколінь “культурологічного світовідчуття”, мудрого
ставлення до культурного різноманіття (4, с.7(. Завдання
культурологічної освіти, на думку провідних сучасних філософів і
педагогів, що займаються даною проблематикою, визначаються
культурологічними орієнтаціями, що формують культурологічні практики: а)
сприяти виробленню установки на розуміння (чужої культури, способу життя
тощо); б) сприяння виробленню розуміння культури з метою самоорганізації
(прояв гуманітарного й соціокультурного підходів, коли суб’єкт
соціального впливу як об’єкт розглядає самого себе); в) сприяння
виробленню розуміння з метою контрольованого впливу. А.Шеманов пише, що,
“якщо розглядати освіту як процес, у якому формується людина як суб’єкт
соціальних і культурних змін, то в ній мають поєднуватись і здатність
синтезу наукової об’єктивності і ціннісної особистісної суб’єктивності і
це завдання природно було б адресувати культурології” [5, с.37].

Багатомірність поняття “культурологічна освіта”, як показує аналіз, має
початок як у теорії, так і в педагогічній практиці. Один із провідних
спеціалістів у галузі культурології В.Розін указує, що в теоретичному
аспекті розширювальне тлумачення поняття “культурологічна освіта” – це
результат традиції [3, с.3]. Пояснимо. В.Межуєв, аналізуючи, що собою
являла ідея культури, пише: “Культура для просвітителів – синонім
морального, естетичного, інтелектуального, у широкому смислі –
раціонального – удосконалення людини в ході її історичного розвитку. Ця
ідея вносила в історичне пізнання уявлення про порядок, зв’язаність і
послідовність історичного процесу, убачаючи їх насамперед у духовній
сфері… вона укладала в собі розуміння особливості існування й розвитку
людини в межах насамперед європейської історії. Це було оцінне поняття
культури, що дозволяє “осягнути зміст і спрямованість людської історії в
цілому”, виходячи з переконання в тому, що саме європейська історія і є
“вищим досягненням духовного розвитку людини” [3, с.8]. Саме таке
трактування культури дає нам право визначити розуміння сутності та цілей
“культурологічної освіти” сьогодні як сукупності духовно-морального,
художньо-естетичного та, зважаючи на реалії глобалізаційних процесів,
про які йшлося вище, – поліетнічної освіти й виховання, що в цілому
сприяють інтелектуально-емоційному розвитку особистості, формуванню її
світогляду. Така триєдина мета передбачає виділення трирівневої системи
завдань.

Спираючись на теоретичні доробки в дослідженні цього питання у
вітчизняних дослідженнях (А.Бичко, Л.Левчук, Г.Онкович, Л.Масол,
Н.Миропольска, О.Щолокова, Л.Ващенко та ін.) та враховуючи специфіку
соціокультурних реалій в Україні, ми вважаємо, що реалізувати ідею
культурологічної освіти в поліетнічному середовищі – означає вирішити
нижчепредставлений комплекс завдань. Завдання поліетнічної освіти:
а) створення умов для засвоєння цінностей свого народу, оволодіння
духовними скарбами української культури; б) створення умов для
ознайомлення з культурою народів, що живуть поруч; в) створення умов для
ознайомлення з культурами народів світу. Завдання художньо-естетичної
освіти: а) створення умов для оволодіння “золотим фондом” художньої
культури людства; б) створення умов для опанування мови мистецтв; в)
формування художніх інтересів, розвитку творчого потенціалу; г)
створення умов для живого спілкування з творами світового мистецтва в
навчальному процесі, розвиток здатності бути читачем, глядачем,
слухачем. Завдання духовно-моральної освіти: а) сформувати толерантне
ставлення до представників різних конфесій, релігійного різноманіття
світу; б) сформувати моральну свідомість: поглибити розуміння моральних
понять, норм, принципів, ідеалів, ієрархії цінностей; в) розвивати
моральні почуття в процесі “соціально-морального освоєння мистецтва”
(термін Б.Нємєнського). Теоретичне обґрунтування проективної моделі
культурологічного напрямку освіти в українських університетах в основі
своїй має орієнтуватися на нові доктрини, що сформувались у світовій
педагогічній думці

Таким чином, у межах окресленого обсягу публікації ми зробили спробу
компаративного аналізу проблеми визначення цілей і завдань гуманітарної
культурологічної освіти у вищій школі та окреслили підходи до
розв’язання цієї проблеми у вітчизняному освітньому просторі. Подальшого
розгляду потребує проблема розробки наукових підходів до формування
змісту гуманітарної культурологічної підготовки в університетах.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гофрон А. Різні погляди на Європу і проектування освітніх концепцій
// Вища освіта України. – 2005. – №1. – С.37-45.

2. Дубовик О. Культурологічне забезпечення університетської освіти у США
// Україна у світовому контексті: Художня освіта: Зб. наук. праць / Ред.
кол. С.О.Черепанова, І.А.Зязюн, Н.Г.Ничкало. – Львів, 2000. – Вип. 2 –
C.42-50.

3. Межуев В.М. Культурология как наука // Вопросы философии. – 1997. –
№2. – С.8-14.

4. Розин В.М. Формирование, современные проблемы и методологический
идеал культурологии // Культура в современном мире: опыт, проблемы,
решения: Научно-информационный сборник. – Вып. 5. – М.: РГБ, 2000. –
C.3-25.

5. Шеманов А.Ю. Проблема единства культурологии: с позиции философа //
Философские науки. – 2000. – №1. – С.7-11

Похожие записи