Курсова робота

Колективне творче виховання

ПЛАН

Вступ

Історія виникнення технології колективного творчого виховання.

Концептуальні положення.

Мета і завдання методики колективного творчого виховання.

Ключові слова.

Понятійний апарат.

Зміст технології КТС.

Вимоги до особистості педагога.

З досвіду роботи

Висновки.

Список літератури.

Додатки.

ВСТУП

Колективні творчі справи – це перш за все повноцінне життя старших і
молодших вихователів і вихованців і в той же час їх спільна боротьба за
покращення навколишнього життя. В цьому житті, в цій боротьбі педагоги
виступають як старші друзі дітей, діючі разом з ними і попереду них.

Постійна багатостороння турбота один про одного, про свій колектив про
оточуючих людей, про далеких друзів пошук кращих засобів цієї турботи,
все більш чітка організація свого життя, різноманітних справ на користь
і радість своєму колективу і іншим людям – ось що згуртовує вихователів
і вихованців.

І чим багатша цілеспрямованість, організованість спільного життя,
спільної боротьби старших і молодших, тим ефективніший той
багатосторонній виховний процес, який іде “по ходу”, в глибині цього
життя: і виховні дії педагогів (прямі і переносні, відкриті і таємні),
і взаємний вплив самих вихованців один на одного, і самовиховання
старших і молодших.

В кожній колективній творчій справі проявляється сутність методики
комунарського виховання.

Суть кожної справи – турбота про свій колектив один про одного. Про
оточуючих людей. про далеких друзів.

Справа ця – колективна, тому що здійснюється разом – дітьми і старшими
друзями як ї спільна турбота.

Справа ця –творча колективна, тому що представляє собою спільний пошук
кращих рішень життєвого важливих завдань, тому що створюється спільно –
не тільки виконується. Але і організовується: задумується, планується,
оцінюється… Вона творча ще й тому, що не може перетворитися в догму,
робитися по шаблону. А завжди виступає в різних варіантах, завжди
проявляє нові свої можливості, тому що вона – частина життя!!!

Колективні творчі справи відрізняються одна від одної перш за все за
характером спільної практичної турботи, яка виступає на перший план:
трудової або суспільно-політичної пізнавальної або художньо-естетичної
спортивно-оздоровчої або організаційної. Але в кожній, колективній
творчій справі (КТС) вирішується багато педагогічних завдань, проходить
розвиток колективних, демократичних основ життя, самостійності,
ініціативи дітей, самоврядування, активного громадянського відношення
до людей і оточуючого світу. КТС, збагачуючи колектив і особистість
соціально цінним досвідом, дозволяє кожному проявити і вдосконалити
кращі людські задатки і здібності, потреби і відношення.

КТС – це спосіб організації яскравої наповненої трудом і грою, творчістю
і товариськістю, мрії і радістю життя і в той же час основний виховний
захід комунарської методики.

Сила кожної КТС в тому, що вона потребує спільного пошуку, дає йому
поштовх і відкриває для нього широкий простір. Тому в кожній із цих
справ — гнучка форма і багатий, різноманітний зміст, нестандартні
варіанти.

Кожна справа – з користю, інакше – навіщо.

Кожна справа – людям, інакше – навіщо.

Кожна справа – творчо, інакше – навіщо.

Наша мета – щастя людей!

Ми переможемо – інакше бути не може!

І. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТЕХНОЛОГІЇ

Освіта, навчання, виховання. Три головні частини педагогічного процесу.
Так було, так є і так буде. Однак кожна епоха висуває з названої
триєдності на перший план одну і основних частин, яка в певний
історичний момент є визначальною.

В сьогоднішніх умовах зростає ціна моральної спрямованості здобутих
знань. Ще Я. А. Коменський говорив: «Діти допитливі, з гострим розумом
при правильному вихованні стають великими людьми». Ось чому чим багатша
на знання людина, тим гостріше ставиться питання про рівень розвитку її
загальнолюдських цінностей, наприклад таких, як громадянська активність,
відповідальне ставлення до справи, вміння враховувати загальні інтереси,
вміння підкорятися і керувати. Ці та інші якості можуть формуватися при
діяльнішому спрямуванні процесу виховання особистості, що розвивається.
У зв’язку з цим перед педагогами постає завдання — навчитися мистецтва
виховної роботи, оволодіти новими технологіями виховного процесу. Однією
з таких технологій є колективне творче виховання, колективна організація
творчої діяльності.

Першим у педагогічній діяльності використав технологію колективного
творчого виховання А. С. — Макаренко. Вся діяльність його колонії імені
М Горького та комуни імені

Ф. Дзержинського була заснована на ідеях цієї технології: колективне
рішення і виконання всіх дій; зміна складів зведених загонів; система
перспективних ліній.

Згодом санкт-петербурзький учитель І. П. Іванов, узагальнивши ідеї А. С.
Макаренка. розробив та апробував технологію колективного творчого
виховання.

У становленні технології колективного творчого виховання вирізняють
п’ять періодів:

1) 1956—1959 pp. — період зародження ідей на базі
декількох шкіл і дружин м. Ленінграда:

2) 1959—1962 pp. — створення експериментальних колективів
та створення цілісної комунарської технології, яка охоплює клуб юних
фрунзенців «Орлятко», клуб нових комунарів;

3) 1962—1966рр. — поширення технології;

4) 1966—1986рр. — період консервації;

5) 1986 pp. — до теперішніх часів — період відродження. Створення
технології колективного творчого виховання стало вимогою часу. В
середині 50-х років у країні відбулося відродження гуманістичних ідеалів
і цінностей, творчого духу народу, змінилися акценти у вихованні.

До початку 60-х років визначилися два напрями у вихованні.
Сутнісно-самодіяльний підхід, що спирався на творчу думку та моральну
активність самих дітей, втілював І. П. Іванов. Емоційно-романтичний
мажорний стиль у житті дитячого колективу здійснював С. Шмаков.

У дитячому таборі «Орлятко» 1962 року вперше зібрались 50 представників
шкільних комунарських секцій. Після 1963 року комунарські збори було
проведено в Салехарді, Горлівці, Києві, Архангельську та десятках інших
міст.

Однак вже 1964 року поширення технології пішло на спад, бо розроблена в
«Орлятку» структура учнівського самоврядування не відповідала офіційній
структурі шкільних організацій. З 1986 року почався період відродження
технології колективного творчого виховання, яка все ширше входила в
життя школи. Цьому сприяла активна її пропаганда на сторінках
«Учительской газеты» та журналу «Воспитание школьников».

II. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Сутність технології колективного творчого виховання — формування
особистості в процесі роботи на користь інших людей; в організації
певного способу життя колективу, де все грунтується на засадах
моральності та соціальної творчості.

Технологія колективного творчого виховання дасть можливість
удосконалювати пізнавально-світоглядну, емоційно-вольову та дієву сфери
особистості учня й педагога.

Ця технологія — особистісно орієнтована, бо кожній дитині знайдеться
справа для душі, яку вона може організувати, зробити краще, ніж інші.
Сьогодні учень керує, організовує, творить спільно з іншими такими ж
зацікавленими людьми. Завтра він же г такою самою зацікавленістю візьме
участь у новій колективній творчій справі, але вже в ролі виконавця. Ця
технологія об’єднує ділову та міжособистісну сфери діяльності людини.

Особливість технології полягає в тому, що між вихователями та
вихованцями складаються в процесі діяльності суб’єкт-суб’єктні взаємини,
в силу яких і вчитель, і учень рівною мірою почуваються відповідальними
за Якісне виконання поставлених завдань.

Одна з головних ідей методики колективного творчого виховання —
формування особистості через єдиний виховний колектив, з однаковими
вимогами до старших і молодших. Творчий підхід до процесу виховання
забезпечується як групою засобів дружньої виховної турботи (збудження,
переконання, привчання, дружньої поваги, довіри, схвалення, «секретного
договору»), співдружності старших та молодших колективів, роботи з
рідними вихованців, співдружності педагогів, так і основними виховними
засобами (колективна організаторська діяльність, колективні творчі
справи, творчі ігри, творчі свята).

Колективні творчі справи — не, передусім, прояв життєво-практичної
громадської турботи про поліпшення спільного життя, це сукупність певних
дій на загальну користь та радість. Це справа колективна, тому що
планується, готується, здійснюється і обговорюється всіма учасниками.
Вона — творча, тому що на кожній стадії її здійснення і учні, і педагоги
ведуть пошук найкращих шляхів вирішення спільного завдання; бо справа не
робиться по шаблону, завжди розкриває нові можливості її учасників.
Колективні творчі справи розрізняються за напрямками виховання:
громадські, трудові, пізнавальні, спортивні, оздоровчі,
художньо-естетичної творчості тощо.

Технологія колективного творчого виховання припускає:

— створення колективу на основі прагнення до високих ідеалів,
привабливих для дітей, які формуються життєвою позицією педагога та
справами, скерованими на громадську турботу про поліпшення

навколишнього життя;

— побудову колективу на принципах змінності всього активу,
колективного планування, організації та аналізу спільних справ,»взаємин,
вчинків; .

— організацію діяльності, суспільне значимої (для людей), особистісно
значимої (.»творчо — інакше навіщо»), художньо-інструментованої
(ритуалами, законами, традиціями), одухотвореної щирістю, гумором і
розумінням дорослими потреб дитинства;

— особливу позицію педагога, як старшого товариша,
здатного до співпраці з вихованцями, позицію, що забезпечує повне
взаєморозуміння, взаємодію колективів педагогічного (старших друзів) та
дитячого (друзів молодших).

Основними умовами виховної ефективності колективних творчих справ є:

— єдність життєво-практичного та виховного спрямування для
поліпшення життя всередині колективу та навколишнього життя;

— творчий характер кожної справи: здійснення неперервного пошуку
найкращих рішень життєво важливих завдань на всіх стадіях організації;

— єдність окремих стадій організації кожної справи.

У технології колективного творчого виховання головне — «жити заради
усмішки іншого», що і породжує радість творчого самовираження в
поєднанні з потребою бути корисним людям.

Основний педагогічний результат технології — розвиток громадянської
самосвідомості та здібностей до соціальної творчості.

ІІІ. МЕТА І ЗАВДАННЯ

Мета технології — забезпечувати соціальне замовлення на людину нового,
демократичного суспільства, якій притаманна активна життєва позиція.

Здійснення життєво-практичної сторони кожної колективної творчої справи
визначає реалізацію таких виховних завдань:

— виховні завдання, які ставлять вихователі в процесі організації
колективної творчої діяльності. вирішуються непомітно для вихованців, їх
відкривають вихованці — в тій чи іншій мірі — при обговоренні
результатів колективної творчої справи, і вони стають їхніми вимогами до
себе:

— у процесі колективної творчої діяльності здійснюються в тісній
єдності завдання різноманітних частин виховання: громадянського,
морального, трудового, розумового, фізичного, естетичного;

— у процесі колективної творчої діяльності розвиваються в єдності всі
три сторони особистості: пізнавально-світогляд-на (знання, погляди,
переконання, ідеали), емоційно-вольова (почуття, прагнення, інтереси,
потреби), діяльнісна (уміння, навички, звички, здібності, риси
характеру);

— у процесі колективної творчої діяльності реалізуються
різні функції виховної діяльності: вихователі передають готовий
суспільне цінний досвід вихованцям, ті оволодівають цим досвідом
і створюють новий досвід разом з вихователями та під їх керівництвом:
відбувається поєднання цього досвіду з попереднім, обмін поєднаним
досвідом, його закріплення та нагромадження у вигляді
позитивних традицій, подальший їхній розвиток;

— у процесі колективної творчої діяльності
взаємопов’язане здійснюються різні ланки спрямованого виховання:
виховання та самовиховання учнів і педагогів як особистісне, так і
взаємне.

IV. КЛЮЧОВІ СЛОВА

С- Технологія колективного творчого виховання, колективна методика,
колективна організація творчої діяльності, колективна творча справа,
комунарський збір, закони-заповіді. колективне планування., загальний
збір, рада справи, чергування творчих доручень.

V. ПОНЯТІЙНИЙ АПАРАТ

Великий загальний збір — поєднання зборів — «вогника» та «старту».
Проводиться, коли від обговорення зробленого можна відразу ж перейти до
складання плану загальних справ на наступний термін, до виконання деяких
справ, тут-таки на зборі.

День народження колективу — щорічне свято, під час якого в теплій,
невимушеній атмосфері відбувається творчий огляд вірності традиціям та
ідеалам колективу, турботи про його гідність, красу житія, єдність, про
його друзів — близьких та далеких.

Загальний збір — виший орган колективу, де вихованцями та їхніми
старшими товаришами обговорюються і спільно вирішуються найважливіші
питання колективного життя.

Загальний збір «Відверта розмова» — всі члени колективу по колу говорять
про одного з товаришів або про кожного. Закон такої розмови: всю правду
в очі — про гарне та про погане, і жодних образ!

Загальний збір — «вогник» — обговорюють проведену .справу або життя
колективу за якийсь час, досвід інших колективів. Розмова проходить у
мікрогрупах (Що було гарного? Що вдалося? Чому? Що пропонуємо на
майбутнє?), а після цього — «по колу», з заключним словом ведучого.

Загальний збір — «старт» — перспективне планування колективного життя,
розробляється план наступної творчої справи, обираються штаб свята, ради
справи.

Закони-заповіді — правила-девізи, за якими будується життя у колективі,
проводиться вся робота.

Збір народження колективу — закладають перші традиції колективу: назва,
девіз, емблема, пісня-гімн тощо.

Колективна організаторська діяльність — безпосередня участь
вихователів та вихованців у плануванні життя колективу, в
організації виконання плану, у підбитті підсумків зробленого для
поліпшення свого та навколишнього життя.

Колективне планування — творча організаторська справа, коли кожний член
колективу бере участь у розкритті перспектив, у пошуку та виборі
спільних дій на новий період, у розробці конкретного плану таких дій.

Колективна творча справа (КТС) — це засіб організації життя дітей та
дорослих, це основний виховний засіб (інструмент) комунарської
методики…

Комунарська методика — методику виховної роботи можна вважати
комунарською, якщо її суттю є така організація спільної діяльності
дорослих і дітей, за якої всі члени колективу беруть участь у плануванні
та аналізі, діяльність має характер колективної творчості та направлена
на користь і радість далеким і близьким людям.

Орлятське коло — традиція виконання пісень на зборі, поклавши руки на
плечі друзям, що сидять поруч.

Рада справи — тимчасовий керівний орган, до якого входять представники
всіх мікрогруп колективу.

Стадії КТС — етапи організації та проведення колективної творчої справи,
їх налічують шість: колективне цілепокладання, колективне планування,
колективна підготовка справи, проведення справи, колективний аналіз,
найближча післядія.

Терміновий загальний збір — обговорюється будь-яка подія, що потребує
негайного колективного рішення. Скликається за ініціативою ради
колективу.

Чергування творчих доручень (ЧТД) — один із прийомів колективного
організаторського життя. Являє собою поєднання (серію) декількох
постійних справ, які виконує по черзі кожний первинний колектив для
загального колективу та для навколишніх людей.

VI. ЗМІСТ ТЕХНОЛОГІЇ

До основи організації колективного творчого виховання покладено такі
структурні компоненти технології:

1. Колективна організаторська діяльність.

2. Колективна творчість.

3. Колективна постановка мети.

4. Ситуації-взірці.

5. Емоційне насичення колективного життя.

6. Суспільне спрямування діяльності колективу Базовим компонентом
технології є колективна організація діяльності, тобто такий спосіб її
організації, за якого всі члени колективу залучаються до процесу
планування, підготовки, виконання та аналізу спільних справ. Така
методика роботи формує в учнів навички побудови ефективних
міжособистісних відносин у колективі, вміння вирішувати
завдання, враховуючи інтереси і кожного члена колективу, і справи в
цілому.

Показником рівня розвитку колективного мислення є колективна творчість,
що дає можливість спілкуватися у колективі не за шаблоном, не за заданим
сценарієм, а з вигадкою, фантазією, імпровізацією, грою, відкриває нове
саме для цих дітей, для цього колективу.

Будь-яка діяльність повинна починатися з попереднього цілепокладання. У
цій технології — це колективна постановка мети. Діти та дорослі спільно
виробляють мету колективного життя. Колективне цілепокладання має два
напрямки: вироблення загальної довгострокової мети та визначення
конкретних дій на певний період часу.

Обов’язковим компонентом технології є ситуації-взірці. Це обмежений у
часі (від декількох годин до місяця) відрізок колективного життя, в
якому діти та дорослі живуть підвищено Інтенсивним, напруженим
колективним життям згідно з принципами демократизації, гуманізму,
творчості.

Особливе значення надається емоційній насиченості колективного життя,
тобто набору засобів, спеціально спрямованих на збільшення емоційної
напруги, збудження почуттів єднання, довіри, душевного підйому. Ці
засоби поділяються на дві групи — символи та обряди. Символами є значки
й емблеми, форма і девізи, символічні жести. Обряди, як прийнята форма
поведінки у конкретних ситуаціях, тісно пов’язані з емоційним життям
колективу та сприяють духовному єднанню учасників діяльності.

Характерним компонентом технології називають суспільне спрямування
діяльності колективу. Важливо, щоб діти у процесі діяльності,
здійснюваної на користь людям, розуміли стан цих людей і хотіли
допомогти їм. Необхідно, щоб у роботі поряд з формуванням в учнів таких
якостей, як творчість, відповідальність, діловитість, комунікативність,
розвивався і гуманістичний, моральний сенс діяльності.

Докладніше розглянемо стадії (етапи) організації колективної творчої
діяльності.

Етап І. Попередня робота колективу або колективне ціле-покладання:
визначення теми, мети, завдань майбутньої діяльності, висування
перспектив перед учнями, вироблення у них переконання в суспільній
значущості та необхідності майбутньої діяльності, захоплення всіх
загальною справою. Починається будь-яка колективна творча справа з
попередньої роботи вихователів: класних керівників, педагогів, батьків,
шефів. Вони визначають виховні завдання наступної КТС. намічають вихідні
дії для розробки спільними зусиллями дорослих і дітей оптимального
проекту майбутньої КТС. У ході стартової бесіди старші розповідають, які
колективні творчі справи можна здійснити, відповідають на запитання
дітей.

Іде обговорення: що можна зробити? Для кого? Де? Коли? Хто братиме
участь? З ким разом? Кому бути організатором?

Етап П. Колективне планування справи: обговорення різноманітних
пропозицій, варіантів плану, конкурс на кращу розробку плану, визначення
оптимального для даних умов варіанту, підбір матеріалу, складання
запитань-завдань, вибір ради справи. На цьому етапі головна роль
відводиться дітям. Відповідь на поставлені запитання-завдання учні
шукають спочатку в мікроколективах. Після цього збирається весь колектив
І уважно слухає представника кожного мікроколективу. Це обговорення
можна назвати «збором-стартом».

Етап III. Колективна підготовка справи: розподіл — доручень між
учасниками, визначення завдань мікроколективам, вибори відповідальних,
проведення анкети, організація контролю за виконанням завдань. Створений
спільно проект колективної творчої справи уточнюється та конкретизується
спочатку радою справи, яку спрямовує керівник колективу, після цього — у
мікроколективах, які самі планують виконання справи і починають роботу
зі втілення окремих частин загального задуму, враховуючи пропозиції,
висловлені й обговорені на загальному зборі-старті. При цьому вихованці
застосовують не тільки досвід, здобутий під час колективного планування,
а й ті знання, вміння і навички, що набули в навчальному процесі або в
позаурочний час.

Етап IV. Проведення справи: зміст і методика проведення справи залежать
від її форми, мети і завдань: збір, ділова гра, конференція, диспут,
ярмарок тощо.

Етап V. Колективний аналіз: чи була користь, радість від діяльності
навколишнім людям? Чи був колектив дружнім, організованим,
доброзичливим? Чи була колективна справа проведена з фантазією та
витівкою? Хто показав себе з кращого боку і в чому? Кому можна висловити
загальну подяку? Що треба врахувати в майбутній роботі? Головне, щоб
кожний брав участь в аналізі досвіду (і свого власного, і своїх
товаришів) проведеної КТС, навчався оцінювати, аналізувати, брати уроки
на майбутнє. Спираючись на той позитивний досвід, який учасники КТС
набули в організації колективної творчої справи, враховуючи уроки з
помилок, дорослий подружньому переконує вихованців в необхідності
подальшої роботи по поліпшенню навколишнього життя. Слово дорослого — це
роздум вголос, це нова ідея, нове завдання, нова пропозиція.

Етап VI. Найближча післядія: виконання рішень, прийнятих після аналізу
справи. Тут керівник спрямовує на використання вихованцями в навчальній
роботі, в позанавчальному житті і діяльності колективу досвіду, набутого
при плануванні, підготовці, проведенні КТС і обговоренні результатів.
Відразу ж після підбиття підсумків слід докласти максимум зусиль до
колективного втілення пропозицій, висловлених на підсумковому зборі,
колективно накреслити програму наступних дій.

«Портфель учителя» (глосарій колективних творчих справ)

Атака — операція, яка має за мету швидке виправлення тих помічених у
навколишньому житті недоліків, які можна усунути силою свого колективу
та його друзів. Такі атаки здійснюються в короткий термін, протягом
однієї або декількох годин.

Вечір веселих, завдань — декілька пізнавальних ігор.-оглядів, які
переходять одна в одну і становлять своєрідну ігрову сюїту. Учасники
цієї сюїти, об’єднані в невеликі команди (не більше 10—15 осіб у
кожній), виконують творчі завдання і по черзі виступають зі своїми
рішеннями-експромтами. До сюїти можуть входити гра в оркестр, естафета
веселих завдань, пісенне коло.

Вечір-подорож — пізнавальний огляд, учасники діляться один з одним
своїми знаннями, враженнями, припущеннями щодо навколишнього життя.
Прикметною особливістю такої зустрічі є використання прийому рольової
гри в подорож, що дає змогу обмінюватися досвідом, колективно відкривати
світ у жвавій, захоплюючій формі, розвивати допитливість,
винахідливість, творчу уяву, товариську взаємодопомогу.

Вечір розгаданих і нерозкритих таємниць — захоплююча гра, що дозволяє у
жвавій, невимушеній формі обмінюватися знаннями, думками, здогадками:
вона навчає ставити питання, доводити і спростовувати, вести колективний
пошук істини, спираючись на відомості, отримані з найрізноманітніших
джерел — підручників, книжок, журналів, газет, кіно, радіо, телебачення.

Естафета улюблених занять — справа-огляд, під час якої кожний з членів
колективу по черзі знайомить інших зі своїм улюбленим заняттям,
розповідає про те, як він ним займається, про свої пошуки, удачі та
невдачі, про свої плани, показує, чого він досяг, відповідає на
запитання, дає поради.

Захист фантастичних проектів — пізнавальна справа-огляд, під час якої
кожна група учасників демонструє підготовлений нею проект, де втілено
уявлення авторів про одну зі сторін життя в майбутньому і дано відповіді
на запитання інших учасників, і намагається якомога переконливіше
обгрунтувати свої пропозиції.

Збори-диспут — пізнавальна творча справа, мета якої — поставити перед
учасниками життєво важливе, складне, справді спірне питання (або
декілька таких питань, об’єднаних однією темою), виявити і зіставити
різні думки, захоплюючи всіх колективним пошуком найкращого рішення.

Місто веселих майстрів — масова рольова гра, що задовольняє і розвиває
інтерес школярів до діяльності людей різноманітних професій і залучає до
романтики колективного творчого життя.

Пісенне коло — масова гра-огляд, учасники якої діляться на декілька
команд, почергово (по колу) виконують пісні на обрану тему.

Прес-конференція — пізнавальна творча справа-огляд, що організується у
формі рольової гри-бесіди членів певної делегації з, представниками
мас-медіа.

Рейд — операція-похід, яка здійснюється силами добровольців (дітей і
дорослих). Триває декілька днів, а інколи і довше (2—3 тижні), наприклад
під час літніх канікул.

Сюрприз — колективна трудова справа-операція: творчий подарунок,
підготовлений дітьми та їх старшими друзями на радість іншим.

Турнір-вікторина — пізнавальна справа огляд, в якій беруть участь
декілька команд, і кожна команда колективно готує запитання і відповіді
за обраною темою або за декількома темами.

Турнір знавців — пізнавальна справа-огляд, проводиться декількома
колективами, кожний з яких по черзі організує творче змагання (свій тур)
між іншими учасниками. Турнір знавців можна проводити в класі або між
класними колективами, а також між зведеними командами старших і
молодших.

VII. ВИМОГИ ДО ОСОБИСТОСТІ ПЕДАГОГА

Для того щоб ідеї технології колективного виховання впроваджувати в
діяльність якого-небудь колективу, в першу чергу необхідно знайти в
цьому колективі особу особливого типу, лідера, що може захопити і
повести за собою дітей. Педагог, працюючи з дітьми за цією технологією,
повинен мати високий рівень розвитку творчого потенціалу, широкий
світогляд, глибокі знання з психології дитини, розвинену рефлексію та
емпатію, володіти достатніми вміннями у сфері організаторської та
комунікативної діяльності. Своє спілкування з вихованцями вчитель
повинен будувати на основі дружньої прихильності та захопленості
спільною творчою діяльністю, бути прикладом для дітей у дотриманні
законів— заповідей колективу, серйозно ставитися до обрядів і символів,
до самої форми життєдіяльності колективу. Учні повинні відчути, побачити
спорідненість діяльності вихователів і учнів, зрозуміти, що для
педагогів колективна організація творчої діяльності є не тільки
технологією виховання, а й особистою життєвою позицією.

Розглянемо особливості діяльності педагогів на кожному етапі підготовки
і проведення колективної творчої справи.

При проведенні колективного цілепокладання дорослі не диктують, не
нав’язують своїх думок, а міркують разом з дітьми, роз’яснюють щось не
до кінця зрозуміле, відповідають на всі запитання. Тон розмови повинен
бути доброзичливим, зацікавленим, товариським.

На етапі колективного планування успіх збору-старту багато в чому
залежить від особистості ведучого. Педагог зіставляє висунуті варіанти,
ставить навідні, уточнювальні запитання. Пропонує обґрунтувати висунуті
ідеї або їхню критику, ставить додаткові «завдання для обмірковування».
Визначальну роль на цьому етапі відіграє взаємне переконання і
дорослого, і самих дітей у необхідності запропонованої справи. В цей
період діти навчаються творчого пошуку найкращого варіанта рішення
завдання, а педагоги привчають кожного до такого пошуку, використовуючи
різні прийоми.

Не менш важлива роль педагога і на етапі колективної підготовки справи,
характер його впливу на вихованця і взаємодія з ним. Не можна допускати
тиску на дитину, він не викличе ентузіазму в підлітка, скоріше навпаки:
він перестане зважати нинішнє діло своїм, втратить до нього інтерес.
Педагог повинен уміти користуватися засобами, які збуджують вихованців
до сумлінної, творчої і самостійної участі в здійсненні загальної
справи: захоплення добрим сюрпризом (виконання мікроколективом частини
загальної справи по секрету від інших), допомога, дружньою порадою
(пропозиція декількох варіантів виконання — на вибір), захоплення
«секретним договором» («Давай разом підготуємо це по секрету від
усіх?!»), довіра відповідальним дорученням («Тільки ти це можеш
зробити»), звертання до вихованців по допомогу, з проханням навчити
(«Покажи мені, будь ласка, як це краще зробити…»), товариська вимога
від імені колективу («Раз вирішили всі разом, то треба…»), товариське
заохочення всіма формами схвалення, а також похвалою (розгорнутим
схваленням) і винагородою морального характеру від імені колективу.

На етапі проведення справи педагоги захоплюють вихованців особистим
прикладом бадьорого настрою, мажорного тону, добрим жартом, радісною
перспективою близького успіху, перемоги у боротьбі з власними
слабкостями. а у разі потреби — рішучою вимогою від імені колективу,
повністю серйозним або з відтінком гумору («Слухайте наказ — носа не
вішати!»).

Якомога більше педагогічного такту до особи учня педагог повинен виявити
на етапі колективного підбиття підсумків. Він повинен проявити чуйність,
дипломатичність у разі програшу, не дати образити учасників КТС. Зуміти
об’єктивно оцінити ситуацію, логічно викласти низку помилок і дати
адекватну оцінку роботи — ось основне завдання керівника на цьому етапі.

Педагогу необхідно виявити свої організаторські здібності та
конструктивні вміння, далекоглядність для реалізації у найближчій
післядії висунутих у ході аналізу КТС завдань.

VIII. З ДОСВІДУ РОБОТИ

Деякі шкільні колективи м. Миколаєва працюють за методикою колективного
творчого виховання, наприклад гуманітарна гімназія №2, загальноосвітня
школа №50. Вони переробили методику колективного творчого виховання,
пристосувавши до наших днів. І в цій якості вона своєчасна і вкрай
потрібна.

Шкільний колектив — це складна система різноманітних за типами
колективів і об’єднань. У шкільному колективі учень вступає в
спілкування і взаємодію з багатьма дорослими, вчителями, школярами
різного віку, що відкриває великі можливості для спільної творчої
діяльності.

У цих школах досягнуто єдності дорослих і дітей різного віку. Спільно
вирішувати завдання різних видів вони починають з і вересня, коли для
розробки річного плану роботи збираються на «велику раду» керівники
школи (директор, його заступники) і керівники учнівського колективу. І
потім цілий рік дорослі й діти діють за виробленим спільними зусиллями
планом. Тут скасовано цілу низку дитячих «посад без роботи». Замість
старости працюють чергові командири, що обираються на певний період, їх
наділено більшими повноваженнями, отже, вони несуть більшу
відповідальність. Це дозволяє дітям бути як у ролі тих, які віддають
накази (і відповідають за них), так і в ролі виконувача наказів. Щороку
проводиться декілька комплексних колективних творчих справ. Гуманний,
довірливий стиль стосунків, доброзичливість і емоційна щирість, без
підкресленої учительської вищості, однакова зацікавленість І
захопленість учасників — усе це максимально зближує дітей і дорослих,
дає їм задоволення.

Для процесу становлення і розвитку дитячого колективу важливу роль
відіграє атмосфера доброзичливості, довіри і поваги до особистості
кожної дитини, емоційності й творчого пошуку, які панують у колективі;
вибір різностороннього і творчого характеру діяльності колективу,
різноманітність форм і видів цієї діяльності. Процес розвитку дитячого
гурту вимагає постійного ускладнення і урізноманітнення видів
діяльності.

Найефективнішою формою організації дитячого дозвілля є колективна творча
справа (КТС), яку умовно поділяють на:

* експромт (пісні, ігри, концертні номери, бесіди тощо),

* мала творча справа;

* велика творча діяльність.

Прикладами КТС — експромту є:

— колективні пісні (із додаванням до них оригінальних невимушених
рухів);

— ігри;

— концертні номери + ігри із аудиторією;

— бесіди на основі запитань-експромтів («Чому сьогодні поменшало
сміття?», «Ти любиш манну кашу?» тощо).

Прикладів малих творчих справ можна бути безліч, адже їх суть дуже
проста: загін щоразу ділиться на кілька груп у 3—4—5 осіб. Кожній групі
пропонується нескладне творче завдання і дається кілька хвилин на його
виконання. Особливо цікаво якщо перед кожним новим завданням формуються
нозі, групи. Таким чином, протягом невеликого відрізку часу, доки
проходить справа, кожна дитина має змогу поспілкуватися практично із
усіма членами загону.

Пропонуємо окремі творчі завдання, які залюбки виконуються дітьми
різного віку:

— інсценувати анекдот;

— «оживити» картину видатного художника;

— зобразити знайомих людей (вожатих, працівників їдальні) за їх
звичною/незвичною/ справою;

— підготувати пародію не естрадних зірок чи телепрограму;

— вигадати рекламу непотрібних речей;

— продемонструвати виступ у цирку дресирувальника і його тварин;

— побудувати групову скульптуру на запропоновану тему;

— намалювати портрет один одного;

— скласти коломийки на задану тему;

— заримувати буріме;

— показати зйомки кінофільму (роботу на кіностудії) тощо.

Не обов’язково, щоб творчі завдання були складними: головне — створити
невимушену атмосферу, пізнати один одного і свої власні здібності.

Водночас, цей вид діяльності, за умови його всебічної продуманості, може
мати достатнє пізнавальне значення, стати джерелом корисної інформації
для дітей.

Ось приклади таких творчих завдань:

• намалювати портрет загону;

• спорудити «Родинне дерево» із піску;

• намалювати листівку «Світ моїх прав»;

• створити карту закладу (регіону, України) на тему: «Тут потрібна наша
допомога»;

• «зняти» відео-ролик «Сім’я майбутнього»;

• скласти екологічний кросворд;

• здійснити верстку плакату «Спасибі — чі»;

• підготувати пам’ятку одноліткам «Як жити і не помилятися»;

• розробити анкету «Вільний час дитини третього тисячоліття»;

• розробити «маркетинговий план» розвитку дитячого центру тощо.

Варто зазначити, що такого роду творчі завдання потребують обов’язкового
підведення підсумків після завершення їх виконання: організація виставки
творчих робіт, проведення анкетування, обмін пам’ятками і подарунками,
складання колективних листів, послань та інше.

Велика творча діяльність реалізується у дитячому центрі на рівні
загонових, дружинних та загальнотабірних справ.

Усе розмаїття дитячих справ можна вкласти у такі видові рамки:

Пізнавальні справи: ‘

— подорожі-знайомства («Світ моїх прав» — знайомство із Конвенцією
ООН про права дитини; «Подвиги Котигорошка» — подорож у світ
народної казки; «Мій край —зелена Україна» — подорож містами,
регіонами, річками тощо, «Веселковими стежинами» — гра-експрес за
програмами діяльності федерації дитячих організацій; «Я у незнайомому
місті» — гра-експрес; «У бальному царстві» — знайомство, розучування
і демонстрація бальних танців); «Козацькому роду нема переводу» —
конкурсна програма на основі історичного матеріалу);

— вікторини («Україна — перлина Європи» — запитання, пізнавальні
завдання після екскурсії містом; «Я і безпека» — практичні поради щодо
дій у складних життєвих і надзвичайних ситуаціях);

захист проектів;

— усні журнали – пізнавальні справи – огляди на зразок серії коротких
виступів – сторінок різної тематики оточуючого і внутрішньо колективного
життя.

Усний журнал може випускатися систематично (наприклад, раз в два тижні
або щомісячно) і епізодично. Другому випадку усний журнал краще
називати альманахом.

Усний журнал дає можливість кожному члену колективу ділиться з друзями
своїми знаннями, враженнями, інтересами; дозволяє в живій, образній
формі знайомити всіх з політичними подіями, новинами суспільного життя
(політична інформація); сприяє вирішенню завдань ідейно-політичного,
розумового, естетичного виховання.

Варіанти роботи з усним журналом.

Кожен мікро колектив разом зі своїми старшими друзями випускає, по черзі
(наприклад, раз в два тижні) номер усного журналу для свого класу,
збору.

Кожен старший класний колектив по черзі виступає номер усного журналу
для школи.

Класний колектив готує усний альманах (наприклад, до свята) і виступає з
ним перед іншими класами (молодшими, паралельними) і поза школою.

Усний альманах випускається збірною командою (“творчим об’єднанням”)
любителів із одного або різних класів – для школи, для учасників злету,
для оточуючих людей, наприклад, під час турпоходу, рейду або десанту.

Можливі теми і жанри сторінок (і частин) усного журналу: “Казкова”, “Що?
Де? Коли?, “Наші мами і тата”, “Україна і світ”, “Спортивна”.

Поради організаторам.

Назва усного журналу може бути традиційною або мінятися, але в любому
випадку вона вибирається узгоджено, в результатів відкритого або
закритого конкурсу на кращу пропозицію між всіма учасниками; якщо усний
журнал випускається почергово декількома авторськими колективами, то
кожен може назвати свій журнал по-своєму.

Зміст номера (теми частин, сторінок) обговорюється на загальнім зборів –
старті учасників; частини або сторінки для підготовки і виступу
розподіляються по бажанню, причому бажаючі можуть брати участь,
звичайно, і в декількох частинах (сторінках). Кожну частину (сторінку)
готує невелика команда. Після виступу, загальний збір обговорює його,
дає поради авторам – виконавцям). Після необхідного доробку усний журнал
(альманах), “виходить в світ”. Бажано після кожного виступу з усним
журналом проводити короткий загальний збір – “вогник”.

Назва чергової частини (сторінки) може об’явитися або всіма учасниками,
або ведучими, або тією командою, яка виступає з цією частиною
(сторінкою).

Дорослі (педагоги, батьки) можуть бути прямим організаторами роботи
(очолювати редколегію), консультантами при підготовці найбільш
відповідальних і складних частин журналу, а також авторами – виконавцями
окремих сторінок, підготовлених разом з дітьми або як сюрприз для них.

Усний журнал – це спільна творча справа дітей і їх старших друзів на
користь і радість своєму колективу і іншим людям!

— трудові десанти – операції, які проводяться силами дітей і їх старших
друзів: вихід або виїзд добровольців на поміж іншим колективом і
організаціями в якій-небудь життєво важливій справі. Помі може і повинна
бути надана в порівняно короткий час, як завжди протягом одного або
декількох днів напруженої роботи.

Трудовий десант організовується за закликом тих, кому необхідно надати
допомогу, за завданням правлячих органів, за ініціативою самого
колективу.

Приклади життєво важливих завдань, які розв’язуються в трудових
десантах; поміч лісництву в охороні природи, в боротьбі з лісовими
пожарами і іншими стихійними лихами; поміч в будівництві в створенні
садів, парків, пам’ятників; поміч в підготовці і проведенні масового
свята.

Рішення про посилку десанту приймає екстрений спільний збір або збір
колективу. Беруть участь у десанті на добровільних засадах цілі
колективи або збірна команда, командир якої вибирається спільними
зборами і несе перед ним повну відповідальність. Дорослі беруть участь в
десанті в якості комісарів, членів штабу, рядових бійців.

В залежності від цілі десанту підготовка до нього триває декілька днів
або годин. В окремих випадках десант проводиться за тривогою, а
підготовка до виконання завдань іде по ходу.

Трудові десанти виховують потребу і уміння приходити на поміч людям в
любий час і в любих умовах; турбуватися про них безкорисно; розвивають
кмітливість, настирливість, почуття відповідальності перед суспільством
і колективом.

—концерти – “блискавки” – ігри-огляди, учасники яких (декілька команд)
готують за короткий час (не більше 30 хв.) імпровізовані колективні
виступи за визначеною програмою (“Міні – Голівуд”).

Програма концерту – “блискавки” складається також експромтом, краще за
все збором капітанів команд за пропозиціями учасників.

В програму включаються декілька обов’язкових для кожної команди жанрів,
наприклад: декламування сценки, оригінальний жанр.

Програма може бути ускладнена таким завданням: об’єднати всі обов’язкові
номери єдиною темою або сюжетом. В результаті кожна команда покаже
невелику концертну суєту або навіть спектакль. При цьому можливі два
варіанти:

а) тема (сюжет( таких суєт – спектаклів для всіх команд спільна
(вибирається також спільно – збором капітанів за пропозиціями команд).

б) кожна команда, починаючи підготовку, придумує свою тему (сюжет).

Порядок огляду.

Створення команд (якщо вирішено брати участь збірними колективами),
вибори капітанів, складання програм.

Підготовка концерту командами (час – 15-20 хв., в любому випадку не
більше півгодини).

Почерговий виступ команди (кожній дається 5-7 хв.).

Поради організаторам.

Закінчити концерт добре спільною піснею, наприклад кращою з тих, які
використовувались під час виступу команд.

Проводити концентр – “блискавку” можна під час святкових виступів.

Змагання між командами влаштовувати не слід. Нехай кожен виступ має одну
ціль – задоволення, радість друзів, а весь концерт буде своєрідним
обміном сюрпризами.

Учасниками концерту – “блискавки”, можуть бути і постійні об’єднання.

Головне в грі – прояв творчих здібностей, кмітливості, фантазії кожного
учасника.

— літературно-художні конкурси – колективні справи, які розвивають
творчі здібності кожного учасника. Засновані на обміні знаннями,
враженнями, інтересами.

Літературно-художні конкурси краще за все будувати як турботу кожного
про своїх товаришів, про свій колектив і його успіхи в змаганнях. Разом
з тим творчі роботи (казки, розповіді, малюнки), створені в ході
конкурсу, повинні розглядатися всіма учасниками як спільні досягнення,
інтересні і повчальні для інших людей (родичів, далеких друзів).

Види прикладів літературно-художніх конкурсів: на кращу казку (на одну і
ту є тему, вибрану спільно всіма учасниками, або на різні теми); на
кращу розповідь або казку в малюнках з підписами (на спільну або
довільну тему); на кращий колективний малюнок (на спільну бо довільну
тему); на кращий підпис під малюнком або серію малюнків; на кращий лист
далеким друзям.

Поради організаторам.

Конкурси можна проводити “блискавкою”, протягом короткого часу, або
пропонувати учасникам декілька днів для підготовки.

Теми і зміст літературно-художніх робіт можуть бути різноманітними.

Дорослі (вчителі, батьки) виступають к друзі – порадники дітей,
допомагають їм готувати сюрпризи для інших учасників конкурсу.

Роботу на конкурс можна робити відразу всім разом або естафетою –
передаючи один одному казку, розповідь, малюнок для продовження. При
цьому важливо потурбуватися, щоб ніхто не залишився в стороні.

Закінчити конкурс краще за все оглядом-захистом всіх показаних робіт
(автори читають свої казки, розказують про малюнки, відповідають на
питання друзів), а потім колективним обговоренням їх досягнень і
недоліків.

Журі конкурсу повинні так оцінювати роботи, щоб не було ображених. Можна
використання при цьому пам’ятні призи (наприклад, листівки).

Добре, якщо журі дасть пораду, як використати творчі роботи на радість
людям.

Спортивні справи:

Мала олімпійські ігри;

— гра-випробування «Котигорошко»;

— футбольні турніри;

— конкурсні програми («Веселий фініш», «Козацькі забави»).

Справи-свята (державні, народні чи самостійно вигадані свята) тощо.

Мала творча діяльність включає дитячі заходи, реалізація яких можлива на
рівні Загонових Справ, а велика знаходить свій вияв у дружинних,
загальнотабірних справах.

Важливо пам’ятати, що співвідношення загонових справ до дружинних
повинно складати 3:1, тобто кожні три загонові справи, ретельно
сплановані і організовані, повинні слугувати підготовкою до однієї
великої, дружинної справи, ще краще організованої і підготовленої.

Як організувати роботу загону щодо підготовки творчої справи?

• Визначити педагогічну мету КТС (знання, які отримують діти; риси
характеру, уміння і навички, які формуються у дітей під впливом. певного
виду діяльності).

• Визначити контекст справи (які справи проходили раніше, які будуть
проходити пізніше).

• Визначити ЗМІСТ, справи (якщо справа велика, то її зміст може включати
кілька справ).

• Визначити вік, кількість учасників, вимоги до них, узгодити з
учасниками факт проведення КТС.

• Визначити форму і тип, справи.

• Вирішити організаційні сторони справи. « Провести КТС.

• Підвести підсумки КТС.

Отже, умовно колективну творчу діяльність можна поділити на три рівні:
рівень підготовки, рівень організації і рівень виконання (проведення).

До рівня підготовки відносяться: написання сценарію і режисура свята,
проведення репетицій, виготовлення костюмів; розробка запитань для
диспуту; виготовлення запрошень, плакатів, оформлення місця проведення
справи, запис фонограм тощо.

Рівень організації -включає; пошук необхідних ресурсів, розподіл їх;
пошук і розподіл реквізиту; організація реклами, (якщо вона необхідна);
узгодження форми, змісту, терміну, місця проведення справи із
зацікавленими особами. Конкретніше: забезпечення зали для репетицій,
пошук необхідної апаратури, отримання доступу до необхідних приміщень,
зв’язок із адміністрацією, зв’язок із засобами масової інформації,
організація перегляду номерів, проведення генеральної репетиції тощо.

Рівень виконання включає власне проведення творчої справи. Наприклад,
ступінь підготовки ведучих, якість гри акторів і т і.

Розглядаючи, творчу діяльність як багаторівневу модель, бачимо, що
велика кількість виховних завдань вирішується на рівнях підготовки і
організації, тому при розгляді творчої справи варто особливу увагу
надавати процесу її підготовки й організації. Нерідко, навіть за умови
доброї підготовки і організації зовнішній результат не відповідає
задуманому. Проте, це не означає, що поставлені виховні завдання не
виконані. Навпаки, подібна ситуація дає можливість педагогу, вихователю
розвивати аналітичні здібностей дітей, допомагає осмислити, та, що
сталося, проаналізувати недоліки і зробити висновки на майбутнє.

Важливо пам’ятати: при організації КТС головним педагогічним результатом
є процес підготовки і організації справи, а не її зовнішній результат.

Реалізація кожного рівня може здійснюватися різними людьми. Проте ці
люди повинні усвідомлювати, що беруть участь у загальній (колективній)
справі. Тобто, у кожної дитини, що бере участь у справі, є своя роль (чи
своя діяльність). Ці ролі щодо підготовки КТС можна визначити для дітей
так:

• учасник (виконує конкретні завдання: вивчає роль і грає її, відповідає
на запитання вікторини, готує реквізит, домовляється з конкретною
людиною про приміщення тощо);

• генератор ідей (висуває, пропонує ідеї, але не обов’язкове їх
реалізує);

• організатор (людина, здатна повністю організувати справу, тобто,
визначити і сформулювати її завдання: підготовка оформлення,
репетиції, домовленості і т.д.).

• учасник-організатор (людина, яка хоче виконувати деякі завдання
сома, але може і організувати діяльність інших). Як правило,
дитина, яка є учасником-організатором, не може охопити всього обсягу
завдань щодо підготовки КТС.

Педагог-організатор, котрий організовує творчу справу зі своїм загоном
професійно, ніколи не повинен забувати про:

• розподіл роботи (хто за яку частину відповідає);

• оформлення (плакати, лозунги, значки, музика тощо);

• інформацію (оголошення, листівки);

• обладнання (приміщення, меблі, декорації, хто ладнає і хто
прибирає);

• джерела матеріалів (книжки, відео-, аудіо-плівки, -диски);

• учасники (скільки та які групи, хто їх організує);

• проведення (етапи справи, їх зв’язок, справа кожної групи на різних
етапах, заповнення пауз);

• нагородження (грамоти, призи);

• оцінювання (склад журі, критерії оцінювання);

• літопис КТС загону, табору (фотографування, відеозапис,
фотогазета, газета, матеріали для літопису);

в аналіз (місце і час обговорення; учасники обговорення; критерії
оцінювання; аналітичні оцінки: що і як пройшло, що могло би бути кращим
і як цього досягнути, що найбільше запам’яталося, кому подякувати).

Цікавою формою в технології колективних творчих справ є Великий збір, що
проводиться на виїзді один раз в навчальному році. Наведемо опис
Великого збору в школі №50.

День перший. Біля входу в школу дітей зустрічає старший — представник
загону, що агітує щойно прибулих вступати в його загін. Після
комплектації загонів було проведено операцію «Затишок». Наступним у
плані стояли «вогники знайомства» у загонах. У «колі орлят» діти
знайомляться одне з одним, вирішують, яким бути їхньому загону (назва,
девіз, пісня), виготовляють «візитки» з тими іменами, які вони для себе
обрали, обирають чергового командира, розробляють проект заповідей
збору, грають і співають. Ввечері збираються на «Загальний вогник».
Загони захищають своє ім’я, обраний девіз і пісню; в театралізованій
формі роблять свої заявки на творчість до загальної «Скарбниці талантів
збору»; обирають раду командирів. По закінченні заходу збирається Велика
рада. Підбиваються підсумки: «більше творчості»; «педагогам не
нав’язувати свою точку зору, позбуватися шаблонів»; «позбуватися
командирства й окриків»; «вожатим не залишатися осторонь»; «думати і
робити разом»; «раді справи закінчити доопрацьовування заповідей збору
до ранку».

День другий. Урочисте відкриття збору, затвердження заповідей: 1. Закон
території — нога розумної людини не ступає туди, куди не радить вожатий.
2. Закон доброти — давайте поважати одне одного і створювати атмосферу
загальних радощів. 3. Закон тиші — тихо, слід спати, хто не хоче, не
заважати. 4. Закон точного часу — хто запізнився, просимо не ображатися.
5. Закон піднятої руки — хочу висловитися. Після сніданку — туристичний
похід у пошуках скарбів. Перед обідом — година експромту «За сторінками
улюблених телепередач». Відпочиваємо. Готуємося до колективної творчої
справи «Бабусина скриня» за планом: 1) фотомонтаж «Історія сім’ї»: 2)
листи воєнних років; 3) нове життя народного костюма; 4) улюблена пісня
бабусі; 5) бабусине рукоділля. Завершили захід віночком народних пісень.
Ввечері у кінозалі перегляд мультфільмів із серії «Як козаки…». У
Великій раді робиться аналіз цього дня і обговорюється план на
наступний.

День третій. Підйом на півгодини раніше за тривогою. Замість ранкової
фіззарядки шукають викрадених друзів за маршрутними листами. Після
сніданку — трудовий десант на різних об’єктах. Перед обідом — година
експромтів «Жарт і праця поруч ідуть». Показували з гумором, як загони
працювали. Після обіду готували творчу справу: «Вулкан чемності»: чемні
вітання; «Аукціон на чемні слова» («атака віялом»); пісенний конкурс «Не
варто, подяки»; ситуаційний конкурс «Дай чемну відсіч»; конкурс
капітанів (чемно дати зрозуміти супернику, що перемога буде на вашому
боці). Проведена після вечері КТС показала найвищу точку творчості. На
засіданні Великої ради вперше не було претензій та критичних зауважень,
діти стали дослухатися до дорослих, дорослі стали уважнішими до дітей.

День четвертий. Взаєморозуміння між дорослими і дітьми досягло епогею.
Відбувається підготовка до прощального карнавалу «На три дні всі
забудьте про мене»: вітання «Наше вам…»; сюрпризи-подарунки з танцем
на знак подяки; розминка; домашнє завдання з теми карнавалу; конкурс
уболівальників «Здоровенькі були і до побачення» (прощання і зустріч з
батьками); «Сюрприз» (придумати 10 слів на одну літеру і скласти
оповідання, всі речення в якому починалися б з цих слів); вимпели з
побажаннями загонів і прощальним словом: «Лебедина пісня» вожатих.

От і закрито Великий збір. Пролунали пісні. Але ніхто не квапиться
додому. Жаль розлучатися з новими друзями. Діти відчули смак нового
життя, нових стосунків, прагнули зрозуміти одне одного і дорослих,
педагоги почали прислухатися до дітей, думати разом із ними, їхніми
категоріями.

ВИСНОВКИ

Кожний день нашої педагогічної роботи повинен підносити дітей духовно,
розвивати всесторонньо і гармонійно.

Потрібно навчитися включати кожного вихованця як свого молодшого друга в
спільну діяльність на радість і користь в пошук справ, потрібних людям;
в вибір і відкриття кращих засобів вирішення життєво важливих завдань; в
практичне використання набутих знань і умінь; в обмін досвідом творення
добра; в подолання труднощів при виконанні задуманого; в боротьбу з
усім, що мішає добру і красі підтвердитися в нашому житті; в оцінку
зробленого і зволікання уроків на майбутнє… Виховування – означає
діяти разом з вихованцями як співробітниками по спільній творчій
(суспільно-політичній, трудовій, пізнавальній, художній, спортивній)
турботі. Тому що тільки в такій турботі у дітей народжується і
укріплюється громадянське відношення до навколишнього життя – людей,
праці, природи, культури – як джерелу спільної радості і користі,
відповідальне відношення до самого себе.

В житті нерідко різними способами – в сім’ї і в школі, і в наборі – ми
робимо наших вихованців лише виконавцями придуманих дорослими для дітей
і за дітей доручень. Планів, сценаріїв. При цьому одні вихователі
досягають пасивного виконання інші – активного.

Але частіше за все буває так, що один і той самий вихователь, діючи на
вихованців, то досягає пасивного вживання духовних цінностей, заучування
готових знань і умінь; то організовує активне засвоєння обов’язкового
для всіх досвіду; То “відходить в сторону” і звідти “допомагає
самостійності” вихованців.

Саме тому у вихованців появляється егоїстичні відношення дожиття,
відношення до духовних і матеріальних цінностей як джерела задоволення
тільки себе. Так появляються лінь, недисциплінованість. Розвивається
грубе відношення до людей.

Вихователь повинне завжди проявляти внутрішнє, духовне відношення до
вихованця як молодшого друга.

Із товариської поваги випливає і товариська потреба дій на спільну
радість і користь, в яких потрібно брати участь, щоб покращити
навколишнє життя і одночасно покращити. Вдосконалити себе як друга інших
людей.

Тоді виникає відповідне відношення вихованців до вихователів. Це
відношення, в якому нерозривно поєднанні повага і потреба вихованців до
вихователів як старшого друга.

На вихованців потрібно впливати так, щоб розвивати в цілому всі сторони
особистості підростаючої людини. Формувати наукові знання, політичні
погляди, ідеали. Пробуджувати і закріплювати високі почуття, інтереси,
потреби. Розвивати необхідні кожній людині уміння і здібності, риси
характеру.

Впливати так, щоб способи впливу вихователів на вихованців були б і
способами впливу самих вихователів на себе, а також способами впливу
вихованців один на одного, на вихователів і кожного вихованця на самого
себе.

Тоді вихований процес проходить в єдиному цілому всіх своїх ланок:
виховання вихователями вихованців, самовиховання вихованців – взаємного
і особистого, самовиховання вихователів, виховання вихованцями
вихователів.

Потрібно впливати і так, щоб використовувати в єдиному цілому різні види
виховного впливу – таємний і відкритий, прямий і опосередкований, але
використовувати неодмінно творчо не допускаючи формальності.

Вихователь впливає на вихованців і прямо – в особистому спілкуванні, і
опосередковано – через самих вихованців, через інших вихователів. Однак
і прямий, і опосередкований вплив повинен мати перш за все практичну
направленість. Тобто виховані завдання, які при цьому ставляться
вихователями, вирішуються незамінено для вихованців. Це і є таємний
виховний вплив, важливість якого підкреслювали А.С.Макаренко, В.А.
Сухомлинський.

Тоді відкритий виховний вплив, який спрямований на досягнення виховних
цілей. Стає засобом, необхідним для вирішення практичних завдань. І що
особливо важливо, такий відкритий вплив стає необхідним не тільки для
вихователів, але і для самих вихованців, він використовується не тільки
прямо, самим педагогом, але і опосередковано, через вихованців.
Використовується по-різному в різних ситуаціях і різними конкретними
способами, виховними прийомами.

Колективні творчі справи повинні бути способом – спільним конкретним –
всестороннього товариського творчого співробітництва. І потрібно, щоб
цей спосіб організації життя активно протистояв
командно-адміністративним методам одностороннього, формального впливу.

Наш час потребує реальної участі школярів в навколишньому житті.
Потрібно не відводити дітей від складних проблем, а разом з ними шукати
шляхи їх вирішення.

Іти вперед потрібно під таким девізом: “Наша мета – щастя людей!”.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Бабанський Ю. К. Педагогика . -М., 1983.

2. Волкова Н. П. Педагогіка. — К., 2001.

3. Гільбух Ю. 3. Розумово обдарована дитина. — К., 1993/

4. Зайцева 3. Г. Школа та важковиховувані підлітки. — К., 1991.

5. Зміст і методика позакласної виховної роботи / Авторський колектив:
О. В. Безпалько, І. О. Трухів, А. Й. Капська та ін. -К., 1993. З

6. Іванов І. П. Енциклопедія колективних творчих справ. — М., 1898.

7. Іванов І. П. Методика комунарського виховання. -М., 1989.

8. Ильина Т. А. Педагогика. — М., 1984.

9. Карпенчук С. Г. Теорія і методика виховання. — К., 1997.

10. Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні
/ Авторський колектив: А. Погрібний, А. Алексюк, О. Вишневський та ін.
-К., 1997.

11. Кузьмінський А. І., Омельяненко В. Л. Педагогіка. -К., 1997

12. Лозова В. І., Троцко Г. В. Теоретичні основи виховання і навчання.
-Харків, 2002.

13. Методика виховної роботи (під редакцією Л. І. Рувинського). — М.,
1989.

14. Мойсеюк Н. Е. Педагогіка. — К., 1999.

15. Національна програма виховання дітей та учнівської молоді. — К. ,
2004.

16. Організація роботи з батьками / За редакцією М. П. Кривко. — Рівне,
1994.

17. Робоча книга вихователя. Упорядники: Ю. В. Буган, В. І. Уруський.
Тернопіль, 2003р.

18. Фіцула М. М. Педагогіка. — К., 2000.

19. Харламов Й. Ф. Педагогика. -М., 1989.

20. Ягупов В. В. Педагогіка. — К., 2002.

ДОДАТКИ

Трудові справи

Атака – операція, яка має на меті швидке виправлення тих помічених в
навколишньому житті недоліків, які можна усунути силами свого колективу
і його друзів. Такі атаки здійснюються в короткій термін протягом одної
або декількох годин. Можливі завдання (пропозиції) для атак: розчистити
територію (наприклад, дитячого садка) від снігу, листя; посипати піском
слизькі доріжки; прикрасити суспільні приміщення (наприклад, школу,
будинок культури), посадити квіти коло пам’ятника; побудувати або
відремонтувати пішохідні містки; підготувати до зими суспільні сади,
сквери, бульвари; заготувати дрова для будинку престарілих, дитячих
ясел, сільської початкової школи, лікарні.

Трудові атаки проводяться після спеціальної розвідки або по любому
сигналу про помічені в навколишньому житті недостатки. Створюється
збірна команда добровольців (із дітей різного віку разом з їх дорослими
друзями), вибирається командир. Ця збірна команда після того звітує про
результати атаки перед всім колективом або перед правлячим органом.

Дуже важливо, щоб трудова атака трималась в секреті від тих, про кого
турбуються учасники операції, або в крайньому випадку про неї знали
тільки відповідальні особи, з якими потрібно домовитися, щоб не сталося
непорозуміння.

Рейд – операція-похід, яка здійснюється силами добровольців (дітей і
дорослих). Триває декілька днів, а інколи і довше (2-3 тижні), наприклад
під час літніх канікул.

Трудовий рейд – операція комплексного характеру, так як має за мету
різносторонню турботу про людей і включає в себе в якості засобів для
досягнення цієї мети трудові справи інших видів: сюрпризи, десанти,
атаки – секретні, напівсекретні відкриті.

Складність завдань, які вирішуються кожним учасником операції,
різноманітність видів діяльності. Нелегкі умови походу роблять такі
рейди одним із найсильніших засобів виховання суспільника-організатора.

Приклади справ, які здійснюються під час трудового рейду: збір
матеріалів про учасників Великої Вітчизняної війни, про історії району,
міста; створення або доповнення виставки. Шкільного музею; виступ з
усним журналом, живою газетою; випуск газети – “блискавки; участь в
благоустрої населеного пункту, в оформленні школи будинку культури і
інших суспільних приміщень, наприклад, способом передових атак;
створення виставок, малюнків; проведення екскурсій і підготовка
екскурсоводів з місцевих школярів; проведення вечорів поезії, живопису,
музики, турбота про місцевих дітей: розлучення з ними різноманітних пор,
пісень, творчих справ, проведення таких справ разом з ними; наприклад,
вечори розгаданих і нерозкритих таємниць, при “Місто веселих майстрів”,
веселої спартакіади; турбота (разом з місцевими школярами) про дітей:
організація дитячого майданчика, показ діафільмів, виготовлення іграшок
на трудовій фабриці; турбота (разом місцевими дітьми) про дорослих
жителів, наприклад за допомогою сюрпризів; помів в сільськогосподарських
роботах, в охороні природи.

Рішення про проведення трудового рейду приймає загальний збір класного
колективу або загально шкільний зліт під час сумісного планування
творчих справ на черговий період. Тоді є виявляють, хто буде брати
участь в наміченому рейді – постійні колективи або збірна команда
добровольців; вибирається рада справи (штаб рейду), куди входять старші
діти і дорослі в якості комісарів.

На загальних зборах учасників колективно розробляється план рейду,
намічаються терміни, вибирається варіант організації; складаються
команди, обговорюються питання знаряддя, харчування учасників.

Можливі варіанти організації трудового рейду.

1. Зв’язок: Всі учасники рейду ідуть по одному маршруту, зупиняючись по
черзі в декількох пунктах і проводять там різноманітну роботу. В цім
варіанті доцільно розділитися на команди за спеціальностями: “тимури”
(організатора спортивних справ) “Друзі мистецтва”. Кожна із таких команд
в разі необхідності залучає до організації “своїх” справ решту учасників
рейду, складаючи тимчасові об’єднання.

2.”Віяло”. Команди на початку рейду або через деякий час розходяться і
ідуть паралельними маршрутами. Після того з’єднуються в назначеному
пункті, працюють тут узгоджено і можуть рухатися дальше разом.

Поради організаторам.

Бережіть і розвивайте під час рейду традиції честі і краси колективу
(виконання гімну, девізу на загальних зборах і лінійках).

Починайте дії на маршруті (в черговім населенім пункті) з спільної
розвідки. Обговорюйте хід життя і всіх операцій, розробляйте план
наступного дня і потрібних справ на щоденнім спільнім зборі — “вогнику”,
по можливості біля вогнища; для керівництва окремими справами вибирайте
поради справ із представників всіх команд.

Намагайтеся як можна скоріше зав’язати контакти з місцевими дітьми і
проводіть всі операції в співдружності з ними; прагніть до того, щоб
після вас переданий і накотогений разом досвід проводжував
використовуватися і збагачуватися вашими новими друзями.

Сюрприз – колективна трудова справа – операція: творчий подарунок,
підготовлений дітьми та їх старшими друзями на радість іншим.

Святковий сюрприз – відмінний засіб виховання турботливого відношення до
людей, розвиток творчої фантазії, смикали, згуртованість старших і
молодших дітей і дорослих.

В святковім сюрпризі можуть брати участь класні колективи, збірні
об’єднання добровольців різного віку.

Трудовий сюрприз може бути підготовлений до всенародного свята на честь
якої-небудь знаменної події в житті людини, або колективу (наприклад, до
дня народження), а також і в звичайні дні. Щоб принести людям радість,
перетворити будні в свято.

Можливі види сюрпризів: трудовий сюрприз типу ССМ (святковий сюрприз
малятам) (наприклад, підготовка і проведення дітьми і їх старшими
друзями новорічного свята в дитячій садку, на дитячому майданчику, з
іграми і танцями навкруг ялинки, з атракціонами і саморобними
подарунками); святковий сюрприз типу НН (нашим начальникам) – для
промислового колективу, закладу воєнної частини приміщення, виступ з
святковим концертом, саморобні подарунки кожному члену колективу);
трудовий сюрприз тип РШ (рідній школі) – святкове оформлення приміщення,
благоустрій двору, спорудження ковзанки; трудовий сюрприз типу ПДД
(подарунок далеким друзям); трудовий сюрприз типу “Золота фантазія”
прикрашування гірляндами з осінніх листків фасаду і двору школи,
внутрішніх приміщень, території дитячого садка, виготовлення колекції
для далеких друзів; трудовий сюрприз типу Снігова казка”.

Трудові сюрпризи тісно пов’язані, переплітаються з іншими видами
операцій; можуть проводитися під час десанту і рейдів, іноді набувають
характеру атаки, намічаються після розвідки справ.

Поради організаторам.

Як і кожен сюрприз святкову операцію готуйте в секреті від тих, кому
призначений подарунок. Наприклад, “Золота фантазія” проводиться в
неділю. В необхідних випадках потрібно домовитися з керівниками
колективу і зробити їх охоронцями “таємниці”.

Святковий сюрприз може бути задуманий під час складання плану на
черговий період життя колективу як одна з потрібних творчих справ, але
може бути зроблений і “поверх плану” в зв’язку з якою-небудь
несподіваною святковою подією або благополучними обставинами.

Розробка плану операції робиться на спільнім зборі учасників, керує
підготовкою сюрпризу рада справи (штаб операції).

Дорослі друзі дітей беруть участь в розробці і проведенні операції в
якості комісарів, членів штабу, його порадників. Висновки операції
потрібно обговорити на спільнім зборі — “вогнику”, щоб ліквідувати
уроки для майбутніх сюрпризів і інших творчих справ.

Пізнавальні справи

Вечір весели завдань – декілька пізнавальних пор-оглядів, які переходять
одна в одну і становлять своєрідну ігрову суєту. Учасники цієї суєти
об’єднані в невеликі команди (не більше 10-15 осіб у кожній), виконують
творчі завдання і по черзі виступають зі своїми рішеннями –експромтами.
До суєти можуть входити гра в оркестр, естафета веселих завдань, пісенні
коло.

Вечір веселих завдань – це показ смикалки, творчої фантазії, уміння
швидко орієнтуватися в обставинах, включатися в колективну роботу і
радість оточуючих. Кожен вечір весели завдань може стати маленьким
святом колективної творчості. Учасниками такого вечора можуть бути діти
різного віку.

Різновіковий склад команд, активна участь дорослих зовсім не перешкода,
а, навпаки, важлива умова успіху, стимул для більш повного розкриття
пізнавальних здібностей і молодших, і старших, для обміну знаннями і
інтересами, для взаємного захоплення творчим пошуком, гумором,
товариськістю, життєлюбністю.

Хід вечора.

Вечір відкривається грою в оркестр. Всі учасники сідають по колу
невеликими групами (або постійними міроколективами, або тут таки
об’єднавшись, — по бажанню або по жеребкуванню), і кожна група вибирає
собі один із інструментів оркестру – симфонічного, духовного, народних
інструментів, джазу: скрипку, трубу, барабан, піаніно (при цьому дуже
важливо, щоб в кожній групі були і молодші, і старші діти, і дорослі).

Оркестром керує диригент. Він несподівано для учасників показує
якій-небудь групі гру на їх інструменті. Група в відповідь на це повинна
показати диригенту “ніс”. Коли диригент показує групі “ніс”, оркестранти
цієї групи, навпаки, повинні показувати диригенту гру на своєму
інструменті. Якщо є група, до якої звернувся диригент, помилились і
показала не те, що потрібно, вона отримує колективний фант (навіть якщо
полишився тільки один із членів даної групи).

“я “дуель” диригента з оркестром продовжується до тих пір, поки кожна
група не отримає колективний фант, а ще краще – 2 фанти. Після того як
всі фанти отримані ведучі призначують кожному фанту відповідне завдання.
При цьому ще раз слід підкреслити, що свій фант (або два фанти)
викуповує вся група.

Коли всі завдання роздані, всім групам (команда) дається 15-30 хвилин на
вирішення творчих справ. Після закінчення цього часу ведучі збирають
разом всіх учасників гри і починаються виступи команд – по колу або в
любому порядку, але з передачею якого-небудь символічного предмету –
естафети (естафета веселих завдань або веселих експромтів). Команда, яка
останньою принесла естафету і показала своє рішення, отримує право
назвати тему для пісенного кола.

Приклади творчих завдань для естафети веселих завдань.

1.Придумати і розіграти мімічну сценку (або серію сценок) на
запропоновану тему (“На рибалці”, “Учитель і учень”).

2.Скласти віршик за словами, які римуються, наприклад:

…порою

…горою

…штовхає

…співає

Виконати цей віршик в якій-небудь сценці.

3.Скласти маленьку розповідь за заданим початком (наприклад: “На
майданчику построїлися дві команди…”) Прочитати цю розповідь прийомом
естафети (кожний член команди по черзі говорить одну фразу) або
інсценізувати її.

4.Придумати і зобразити скульптурну групу на задану тему (“В майстерні
скульптора”).

5.Зобразити і “оживити” (придумати показати продовження) відому
скульптуру або картину (“Мисливці на привалі”, “Знову двійка”).

6.Зобразити пантомімою куплет (або декілька) із видатної пісні. Інші
учасники відгадують пісню.

7.Драматизація шаради (кар-тина).

8.Придумати 10 слів на одну букву і скласти розповідь таким чином, щоб з
цих слів починалися всі. Інсценізувати цю розповідь.

9.Вимовими одне і те ж слово або фразу в різних сценках з різною
інтонацією (не менш 5 варіантів).

10.Придумати і зобразити сценічно різні варіанти вирішення конфліктної
ситуація (наприклад: — хлопчик дружить з дівчинкою. Їх дратують. Що їм
робити?) Пропонується дати не менше трьох варіантів вирішення.

11.Виконати одну і ту ж видатну пісню на декілька мотивів, змінюючи її
характер.

12.Виконати декілька пісень на одну і ту ж тему (наприклад, про море і
моряків).

13.Драматизувати пісню або вірш.

14. Придумати і зобразити сценку із життя літературного героя (інші
учасники відгадують ім’я героя, називають книгу, її автора).

Вечір подорож – пізнавальний огляд, учасники якого діляться один з одним
своїми знаннями, враженнями, припущеннями щодо навколишнього життя.
Прикметною особливістю такої зустрічі є використання прийому рольової
гри в подорож, що дає змогу обмінюватись досвідом. Колективно відкривати
світ жвавій, захоплюючій формі, розвивати допитливість, винахідливість,
творчу уяву. Товариську взаємодопомогу. В школі вечір – подорож можна
проводити або в одному класному колективі, або декількома паралельними
класами, або збором старшого і молодшого класних колективів. Відповідно
учасниками вечора можуть бути як школярі одно віку (починаючи з 1-го
класу), так і різновікові об’єднання.

Збори-диспут – пізнавальна творча справа, мета якої – поставити перед
учасниками життєво важливе, складне, справді спірне питання (або
декілька таких питань, об’єднаних однією темою) виявити і зіставити
різні думки, захоплюючи всіх колективним пошуком, найкращою рішення.
Збори диспуту – важливий засіб ідейно-політичного виховання підлітків і
молоді, зміцнення співдружності молодших і старших поколінь.

Учасниками зборів-диспуту можуть бути декілька постійних колективів
(наприклад, старших класів) збірний колектив бажаючих взяти участь в
диспуті, члени одного колективу (наприклад класу, групи). В останніх
двох випадках цілеспрямовано створити (за бажанням) тимчасові невеликі
творчі команди (не більше 10-15 чоловік), щоб забезпечити участь кожного
в колективному роздумі.

Рада диспуту і представників всіх команд-учасників вибирає одну тему із
запропонованих і формулює питання для обговорення (не більше 3-5). Після
того кожен член ради повідомляє тему і питання своєму колективу для
підготовки думок, виділення позицій точок зору за дискутивованими
проблемами.

Проводить диспут голова ради справи. Він ще раз нагадує дискусійні
питання і за бажанням учасників може дати 10-15 хвилин для обміну
думками команд, щоб ті мали зібратися з думками і підготувати виступ по
кожному питанню, який відображає спільну думку.

Краще обговорювати послідовно одне питання за другим. Чим гостріше
суперечка, тим краще. Але головне в суперечці – уміти слухати
“суперника” і доказувати свою думку.

В кінці диспуту ведучий організовує спільне підведення підсумків. Якщо
торкатися практичних питань життя колективу, учасники зборів можуть
прийняти за ними своє рішення, свої пропозиції або рекомендації.

Можливі теми і питання зборів-диспутів:

1. “Байдужості – бій!”.

Кого ти вважаєш байдужим?

Чому байдужий чоловік – в дорозі не друг? Чи правий Бруно Ясенський,
який вважає байдужих найнебезпечнішими людьми, не безпечнішими за
ворогів?

Як ти будеш сперечатися з тими хто діє за принципом “Моя хата з
краю…”, “Особистий спокій перш за все”?

Чи байдужий той хто для себе все бере від колективу, але іншим нічого не
дає?

Як боротися з байдужістю в собі і в інших?

2. “Що ти зробив для колективу?”.

Кого вважати активним в колективі? Чи повинен активіст високого
колективу брати участь в житті свого первинного колективу?

Чи можна кожному бути організатором? Як це зробити?

3. “Традиції і творчість в житті колективу”.

Які із традицій 20-х років тобі більш за все подобаються? Які із цих
традицій можна і потрібно відроджувати і розвивати в житті нашого
колективу? Що головне в нашому житті – традиції чи творчість?

Що означає “творче”? з чого воно може початися? Чи можна зробити кожного
учасником такого життя?

Турнір-вікторина – пізнавальна справа-огляд, в якій беруть участь
декілька команд і кожна команда колективно готує запитання і відповіді
за обраною темою або за декількома темами.

Турнір-вікторина враховує особливості вікторини (питання, пізнавальні
завдання і відповіді – рішення і турніру; команди по черзі атакують і
захищаються).

Турнір-вікторина розширює кругозір дітей, розвиває пізнавальні інтереси,
формулює уміння вести колективний пошук істини.

Брати участь в турнірі-вікторині можуть як первинні колективи (ланки,
гурти), так і збірні команди, складені наприклад, із представників
різних класів.

Способи проведення турніру-вікторини:

1. “Ланцюг” (або “по колу”).

Проводиться, коли беруть участь п’ять і більше команд. 1-ша команда
задає 2-й (по колу) питання або декілька питань (їх кількість
визначається організаторами наперед), 2-а – 3-й, 3-я – 4-й … Остання
атакує першу.

Варіанти:

а). Питання задаються на одну спільну тему, вибрану разом всіма
командами шляхом конкурсу на кращу пропозицію (остаточне рішення
виносить рада капітанів і ведучих);

б). Кожна команда вибирає свою тему; прийнявши естафету атаки, називає
цю тему а потім уже атакує.

2. “Змійка” (На спільну тему або на свої теми).

Проводиться так, як в попереднім варіанті, тільки естафетна атака
передається не по колу, а в довільному порядку.

3. “Атака віялом”.

Кожна команда по черзі стає атакуючою і задає по одному питанню всім
іншим. На спосіб цілеспрямовано використовувати, коли беруть участь три
або чотири команди.

4. “Оборона віялом”.

Кожна команда по черзі займає оборону, і її задають по одному питанню
всі інші. Цей спосіб також застосовується в турнірі-вікторині із трьох
або чотирьох команд.

5. “Перехресний поєдинок”.

Проводиться між двома командами, які готують по декілька питань і
задають їх по черзі один одному.

Варіанти:

а). Поєдинок на спільну тему, вибрану спільно;

б). Поєдинок на різні теми, задумані кожною командою.

Коло тим, які можуть бути обрані для турніру-вікторини, дуже широке:
“Пори року”, “Рослини”, “Тварини”, “Ліс”, “Рідний край”, “Подорож”,
“Народи світу”, “Професії”, “Транспорт”, “Спорт”, “Казки”, “Музика”,
“Живопис”, “Кіно”, “Культура поведінки”, “Правила дорожнього руху”.

Підготовка.

Учасники проводять спільний збір-старт, позначаються команди,
вибирається спосіб проведення турніру-вікторини, після того на коротких
співбесідах (15-20хв.) кожна команда придумує собі назву, вибирає
капітана і підготовлює пропозиції про тему (якщо вирішено провести
турнір-вікторину на спільну тему або на спільні теми – в два-три тури).
В кінці спільного збору команди об’являють свої назви, ознайомлюють з
своїми капітанами (які разом з ведучими складають раду справи – штаб
турніру-вікторини) і висувають пропозиції про тему. На короткий перерві
(декілька хвилин) рада справи вибирає найкращу тему.

Після спільного збору страту відразу ж проводиться турнір-вікторина
(“блискавкою”) або дається час (день або декілька днів) для підготовки
команд. В першому випадку команди відразу протягом 10-15 хвилин,
придумуючи питання для суперників (і свою тему, якщо вирішено проводити
турнір-вікторину на спільній темі). В другому випадку діти думають
довше, ознайомлюються з літературою, радяться з старшими.

Поради організаторам.

Проводити турнір-вікторину може один педагог, але краще разом з
ким-небудь із старших дітей.

Орієнтуйте учасників на інтересні питання, які потребують роботи
мислення, особливо типу “чому?”.

Головне в турнірі-вікторині не тренування пам’яті, а колективний пошук
вирішення складних пізнавальних завдань, обмін досвідом – думками,
враженнями, припущеннями. Ведучі направляють цей пошук і якщо необхідно,
беруть участь в нім.

Строго дотримуйтесь правила: після того як задано питання ніхто не
повинен “вистрибувати” з відповіддю, а вся команда тихенько обмінюється
думками. На це дається однаковий час, наприклад пів хвилини.

Якщо команда, яка задала питання не задоволена відповіддю, то ведучі
пропонують відповісти любій іншій команді: “Ідіть на поміч!” Якщо ніхто
не може внести ясність, слово надається самій атакуючій команді.

Якщо відповідь атакуючої команди не задовольнила учасників, то ведучі
об’являють продовження пошуку. Нехай діти пошукають відповідь в наступні
дні, посперечаються, переглянуть літературу.

Можна оцінювати відповіді в балах (наприклад за правильну і повну – 2
бали, за не повну – 1 бал), приймаючи також і найбільш підходящі
питання, дружню роботу команди. Можна і не робити цього, щоб азарт
“набирання балів” не відволікав уваги від головного, не знижував
інтересу до процесу пошуку істини.

По питаннях, які викликали найбільший інтерес під час турніру-вікторини,
потрібно продовжувати колективну роботу і використовувати інші
пізнавальні справи наприклад, вечір розгаданих і нерозкритих таємниць,
захист фантастичних проектів, прес-конференцію.

Турнір знавців – пізнавальна справа-огляд, проводиться декількома
колективами, кожний з яких по черзі організує творче змагання (свій тур)
між іншими учасниками. Турнір знавців можна проводити в класі або між
класними колективами, а також між зведеними командами старших і
молодших.

Кількість турів дорівнює числу колективів, які беруть участь в турнірі
(3-5, не більше). Кожен колектив являється організатором одного із турів
(проводить змагання між всіма іншими колективами), а в інших турах
виступає як рядовий учасник змагань.

Турнір знавців може проводитися по одній галузі або бути комплексним,
коли кожен тур змагань має свою галузь. Наприклад, турнір знавців з
участю чотирьох колективів може складатися із таких турів-змагань: 1).
Знавців математики, 2). Знавців музики, 3). Знавців рідного краю, 4).
Знавців медицини.

В змаганнях кожен колектив може брати участь або в цілому, або висуваючи
із свого складу команду знавців. Головними ведучими можуть бути
двоє-троє дорослих, або дорослий разом з одним-двома старшими школярами.

Підготовка до турніру знавців.

Головні ведучі збирають спільний збір-старт колективів, бажаючих брати
участь в турнірі. Учасники розсідаються по колу. Вибирається рада справи
– штаб турніру, куди входять представники кожного колективу і головні
ведучі.

Після того спільний збір вирішує, яким способом будуть вибрані галузі
(при одногалузевім турнірі — види)

Похожие записи