Ключові компетентності молодших школярів

На сучасному етапі розвитку суспільство ставить перед освітою нові цілі.
Сьогодні вже просто неможливо навчати традиційно, адже постійно зростає
обсяг інформації, розширюється зміст навчального матеріалу, який
необхідно засвоїти дитині. Тому учителю потрібно формувати в учнів
самостійність у пізнанні навколишнього світу, розкривати всі резерви
активності, застосовувати оптимальні прийоми та методи. Компетентісний
підхід – це оновлення освіти, адже формування компетентностей передбачає
організацію індивідуальних знань, самоуправління. Реалізацію такого
підходу може забезпечити тільки компетентний учитель, здатний працювати
у нових умовах, застосовувати інноваційні технології, враховуючи
конкретні умови школи та класу, вміти швидко орієнтуватися,
використовувати інформаційний простір (глобальний, світовий освітній).

На даний момент існує значна кількість класифікацій ключових
компетентностей. В Україні для початкової ланки визначено такі: уміння
вчитися, загальнокультурна, громадянська, соціальна,
здоров’язбережувальна, інформаційно-комунікаційна. Для їх формування
необхідно, щоб зміст, методи навчання і виховання працювали на дитячі
потреби і можливості, не шкодили психічному і фізичному здоров’ю. Своє
завдання я бачу в тому, щоб зробити кожну дитину щасливою, тобто
допомогти їй вчитися. А щоденну діяльність учнів я намагаюся наповнювати
цікавою, творчою працею, у якій розв’язуються посильні завдання та
досягаються поставлені цілі. Поряд з цим приділяю велику увагу вихованню
всебічно розвинених громадян, патріотів України.

Ключова компетенція вміння вчитися передбачає формування здатності
міркувати, порівнювати, узагальнювати, спостерігати, самостійно шукати
інформацію з різних джерел. Людина, яка вміє вчитися, не губиться у
нових ситуаціях, не чекає підказок і не зупиняється, а самостійно шукає
шляхи розв’язання та джерела інформації. Володіння таким  умінням сприяє
активності, ініціативності, успішній праці, раціональному використанню
часу та запобігає перевантаженню. З першого класу ми з дітьми засвоюємо
правило: «Вчитися – це вчити самого себе». Його усвідомлення
відбувається з часом, але дає гарний результат навіть через 2-3 місяці.
У першокласників з перших днів навчання починаю розвивати і
вдосконалювати уміння спостерігати і бачити, уважно слухати та
відтворювати, вправно діяти обома руками. Все це є основою для пізнання
внутрішніх властивостей предметів та активного мислення школярів.

В основі всіх розумових дій лежать процеси об’єднання і розкладання,
тобто синтезу і аналізу. Одним із прийомів є наслідування способів
міркування вчителя і однокласників («Послухайте, як я міркую… », «Я
робив так…», «Так мислити можна ще й тоді, коли…»).У роботі
використовую цікаві для дітей завдання: «Грамотні приклади» (поле + лев
– пов + кава- ва= ). «Чарівний ланцюжок» (апельсиницялина), «Маршрут»,
«Віднови голосні звуки» (мрз-мороз, двчнк-дівчинка). Читання
деформованих слів, речень, текстів. «Розсипані прислів’я, загадки».

Це найулюбленіші завдання моїх першокласників. Зараз частина дітей вже
самі складають подібні завдання для однокласників, інші ще тільки
вчаться. Але це спонукає їх до активізації мислення. Адже розвиток учня
здійснюється в умовах функціонування психологічних і фізичних сил на
межі граничних можливостей, коли дитина постійно перебуває у стані
напруженої думки, пошуку.

Для формування уміння контролю і самоконтролю систематично запобігаю
можливим помилкам і навчаю учнів спеціальним способам  перевірки.
Зокрема, використовую зорові опори для коментування, пояснюю та думаю
вголос, а потім так роблять і діти. Намагаюся довести до усвідомлення
учнями всіх умов якісного виконання роботи, вчу надійним способам
перевірки проміжних та підсумкових результатів.

h< gd?-F юблять гру «Мікрофон» саме у кінці уроку, коли потрібно сказати, що сподобалося, чого навчився, що було важко, що здивувало, чим зацікавила інформація тощо. Коли висловлювали думки на тему «Моє ставлення до навчання», то звучали такі вислови: «Дуже люблю математику, хоч вона і важка» (Ростік), «Не люблю тільки фізкультуру» (Аня), «Люблю читати» (Стасик), «Подобається все, бо я вчуся для себе» (Ліана), «Не все виходить, але я стараюся» (Віталік). Зацікавлене ставлення учнів до пізнання спирається на емоційність, природну допитливість, почуття дитини, самооцінку, роль у колективі, інтелектуальність. Суттєвими засобами є інсценізація (найулюбленіша моїми учнями), взаємне навчання дітей з різними навчальними можливостями, створення ситуацій успіху, стимулююче педагогічне спілкування, дидактичні ігри, різні засоби педагогічної підтримки. Це все сприяє формуванню соціальної компетентності. Робота в парах і групах сприяє обміну думками, висловленню різних точок зору, виявленню більшого обсягу знань, набуттю досвіду взаємного навчання. У дітей формується довіра, повага, уміння слухати один одного, лідерські якості. Учитель має добре володіти стилем навчального спілкування з дітьми, тобто, дохідливістю, мелодійністю, жвавістю мови, умінням робити паузи, логічні наголоси, ілюструвати міркування малюнками, опорними словами. Все це виробляє у дітей уміння слухати осмислено, розбірливо, думаючи. Формування здоров’язберігаючої компетентності є дуже важливим саме у початковій ланці. Щоб дитина почувала себе впевнено, вміла переборювати труднощі, у неї повинна бути позитивна самооцінка. Основним джерелом її становлення є оцінка результату своєї діяльності самим учнем, а також порівняння себе з іншими. Коли дитина приходить до школи, сама особистість вчителя та його оцінна діяльність значною мірою визначає подальший розвиток самооцінки. Якщо малюк ріс у атмосфері любові, тепла, то очікування, пов’язані з навчанням і школою, будуть кликати до успіху. Якщо ж  до школи дитина бачила тільки докори, відштовхування, звинувачення, то її очікування сприятимуть формуванню низької самооцінки, яка блокуватиме її розвиток. Коли діти приходять у  1 клас, я проводжу тест для визначення рівня самооцінки («Сходинки») і надалі особливу увагу звертаю на учнів, які володіють негативними уявленнями про себе. У цьому навчальному році троє дітей потребували мого прийняття, і зараз вони роблять все більші успіхи. Для того, щоб забезпечити достатню фізичну рухливість і не стримувати природної активності дітей, я намагаюся забезпечити «впорядковану свободу», коли дитина виховується вільною, але з почуттям відповідальності. Вчу діяти у ситуаціях вибору, розрізняти добре і зле, відповідати за наслідки своїх вчинків, вибирати діяльність, виховую самостійність. Здатності керувати увагою досягаю зміною видів роботи, яскравою ілюстрацією, фізпаузою, змаганням, ігровою ситуацією. Для розвитку уваги застосовую різні вправи: «Хто більше?», «Чарівна скринька», тощо. У цьому році в 1 клас прийшли діти, більшість із яких за типом сприймання інформації – кінестети. Тому рухова діяльність стала основною. У нас є своя система знаків для спілкування, яка допомагає дітям не сидіти весь час за партами нерухомо. Всі вивчені букви і цифри ми намагаємося показати «собою». І, звичайно, фізкультурних хвилинок не менше трьох протягом уроку. Дуже люблять діти пальчикові вправи, масаж долоньок горішком, масаж плечей сусідові та інше. Своїх учнів я намагаюся вчити прийомам запам’ятовування, розумінню та усвідомленню матеріалу, його сутності, смислу, а не дослівному відтворенню текстів і правил. Я впевнена, що  кожну дитину просто необхідно приймати такою, як вона є, допомагати сформувати активну життєву позицію, давати можливість йти власним шляхом розвитку, створювати умови для особистісного зростання і творчого самовираження.

Похожие записи