Клименко Світлана Олександрівна,

практичний психолог

Чигиринський НВК І-ІІІ ступенів №3

Даний матеріал присвячений причинам та наслідкам
професійного вигоряння педагогічних працівників. Висвітлено стадії
професійного вигоряння та групи працівників, які найбільш схильні до
розвитку емоційного вигоряння.

Причини професійного (емоційного) вигоряння та професійної деформації
педагогічного працівника

Термін «вигоряння» походить від англійського burn-out —
припинення горіння. У психологічній літературі цей термін з’явився
відносно недавно. Його ввів американський психіатр Х.Дж. Фрейденбергер у
1974 році для характеристики психічного стану здорових людей, які
інтенсивно спілкуються з людьми, постійно перебувають у завантаженій
атмосфері при наданні професійної допомоги.

Синдром вигоряння – це процес поступової втрати
емоційної, когнітивної та фізичної енергії, що проявляється в симптомах
емоційного, розумового виснаження, фізичної втоми, особистісного
відсторонення і зниження задоволення від виконання роботи. Він
розглядається як результат невдало знятого стресу на робочому місці.

Синдром професійного вигоряння – найнебезпечніше
захворювання для тих, хто працює з людьми і діяльність яких неможлива
без спілкування. Серед них майже на першому місці знаходяться
педагогічні працівники.

Синдром професійного (емоційного) вигоряння – це
вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного
або часткового виключення емоцій у відповідь на певні психотравмуючі
впливи.

Почавшись з одної особистості, синдром вигоряння може
охопити увесь колектив. Це пов’язано з тим, що працівники, які схильні
до цього процесу, стають песимістами, циніками, у них сильне негативне
сприйняття і оцінка ситуації. В цьому і полягає основна проблема і
загроза синдрому.

Умовно можна виділити чотири групи працівників, які
найбільш схильні до професійного вигорання:

Перша група. Особливо швидко «вигоряють» співробітники, які
є інтровертами, індивідуально-психологічні особливості яких не

узгоджуються з професійними вимогами комунікативних професій. Вони не
мають надлишку життєвої енергії, характеризуються скромністю та
сором’язливістю, схильні до замкнутості і концентрації на предметі
професійної діяльності. Саме вони здатні накопичувати емоційний
дискомфорт.

Друга група. Люди, які відчувають постійний внутрішній
конфлікт у зв’язку з роботою.

Третя група. Це – жінки, що переживають внутрішню
суперечність між роботою і сім’єю, а також тиск у зв’язку з необхідністю
постійно доводити свої професійні можливості в умовах жорсткої
конкуренції з чоловіками.

Четверта група. Працівники, професійна діяльність яких
проходить в умовах гострої нестабільності і хронічного страху втрати
робочого місця.

Симптоми синдрому «вигоряння», в більшості, не відрізняються
чіткою специфічністю та можуть варіювати від легких поведінкових реакцій
(дратівливість, втомлюваність під кінець і навіть, на початку робочого
дня, тривожність тощо) до психосоматичних, невротичних, і, ймовірно
психотичних розладів.

То, що ж є причинами «синдрому вигоряння»? Перш за все це
напруженість і конфлікти у професійному оточенні, недостатня підтримка
колег; погані умови для самовираження, експериментування та інновацій;
одноманітність діяльності й невміння творчо підійти до виконуваної
роботи; немотивованість учнів, результати роботи з якими «непомітні»;
робота без перспективи, неможливість побудувати професійну кар’єру;
вкладання в роботу значних ресурсів за недостатнього визнання і
відсутності позитивного оцінювання керівництва; невирішені особисті
конфлікти. Та як правило усе залежить від індивідуальних рис
особистості: той самий стрес для одної людини може стати стимулом для
саморозвитку, а для іншої призвести до сильних переживань.

Стадії професійного вигорання

Синдром професійного вигорання розвивається поступово. Він
проходить три стадії (К. Маслач, 1982):

Перша стадія. Всі ознаки та симптоми проявляються в легкій
формі через турботу про себе, наприклад, шляхом організації частіших
перерв у роботі. Починається забування якихось робочих моментів
(наприклад, невнесення потрібного запису в документацію). Зазвичай на ці
першочергові симптоми мало хто звертає увагу. В залежності від характеру
, діяльності, сили нервово-психологічних навантажень і особистісних
характеристик спеціаліста, перша стадія може тривати три — п’ять років.

J

b

h

AE

I

?

Oe

O

J

?????¤????}?ким спеціаліст працює, «в четвер відчуття, що вже п’ятниця»,
«тиждень триває нескінченно», прогресування апатії до кінця тижня, поява
стійких негативних симптомів (немає сил, енергії, особливо вкінці тижня,
головні болі по вечорах, «мертвий сон, без сновидінь», збільшення
кількості простудних захворювань, підвищена дратівливість, людина
«заводиться», як кажуть, з півоберта, хоча раніше подібного вона за
собою не помічала.Симптоми проявляються регулярніше, мають затяжний
характер і важко піддаються корекції. Людина може почувати себе
виснаженою після гарного сну і навіть після вихідних. Тривалість даної
стадії, в середньому, від п’яти до п’ятнадцяти років.

Третя стадія. Ознаки та симптоми третьої стадії вигорання є
хронічними.

Можуть розвиватися фізичні і психологічні проблеми типу виразки шлунку і

депресій. Людина може почати сумніватись в цінності своєї роботи,

професії та самого життя. Характерна повна втрата інтересу до роботи і

життя взагалі, емоційна байдужість, отупіння, відчуття постійної

відсутності сил. Спостерігаються порушення пам’яті та уваги, порушення

сну, особистісні зміни. Людина прагне до усамітнення. На цій стадії

приємнішими є контакти з тваринами і природою, ніж з людьми. Заключна

стадія – повне згоряння, яке часто переростає в повну відразу до всього

на світі. Стадія може тривати від десяти до двадцяти років.

Формування захисту проявляється такими симптомами
вигорання:

Неадекватне вибіркове емоційне реагування: спостерігається у
випадках,коли професіонал перестає уловлювати різницю між двома явищами,
що принципово відрізняються: економним проявом емоцій і неадекватним

вибірковим емоційним реагуванням. Тобто, професіонал неадекватно

«економить» на емоціях, обмежує емоційну віддачу за рахунок вибіркового

реагування на ситуації суб’єктів діяльності; емоційний контакт

встановлюється не зі всіма суб’єктами, а за принципом «хочу – не хочу» —

неадекватним або вибірковим чином. Не проявляючи належного емоційного
ставлення до свого підопічного (учня), він захищає свою стратегію:
виправдовується перед собою за припущену грубість або відсутність уваги
до суб’єкта, раціоналізує свої вчинки або проектує провину на суб’єкта,
замість того, щоб адекватно визнати свою провину. У емоційно складних
ситуаціях використовуються думки: «Це не той випадок, щоб переживати»,
«Таким людям не можна співчувати».

Розширення сфери економії емоцій: проявляється поза
професійною

діяльністю — вдома, під час спілкуванні з приятелями і знайомими. На

роботі фахівець так втомлюється від контактів, розмов, відповідей на

запитання, що йому не хочеться спілкуватися навіть з близькими.

У випадку, коли синдром емоційного «вигоряння» набуває
затяжний характер відбувається деформація особистості вчителя.

Деформація особистості — це зміни, що порушують цілісність
особистості, знижують її адаптивність і професійно-ефективне
функціонування.

Різні індивідуальні особливості по-різному деформують
особистість. Назвемо ці індивідуальні особливості: егоцентризм (людина,
яка надміру сконцентрована на собі і своїх власних думках, переживаннях
тощо, не здатна адекватно сприймати іншого учасника взаємодії, що
проявляється в бракові співчуття до співрозмовника, у відсутності
координації дій з партнером); когнітивна складність особистості (низький
рівень когнітивної складності особистості спричинює підвищену ворожість
і агресивність у спілкуванні; когнітивно складні люди частіше відчувають
радість з приводу спілкування, аніж когнітивно прості, котрі нерідко
переживають нерозуміння їх оточенням); надмірна вразливість (за наявної
потреби у спілкуванні такі люди не реалізують її через виняткову
стриманість, підвищений рівень тривожності, високий ступінь
самозаперечення, самоприниження); надмірна сором’язливість;
відчуженість; самотність та ін.

З метою підтримки професійного здоров’я вчителів,
професійного довголіття, в Чигиринському НВК І-ІІІ ступенів розроблено
комплекс заходів із збереження, відновлення та покращення
працездатності. Ці заходи базуються на двох головних принципах: принципі
запобігання або усунення несприятливих зрушень в організмі, які
розвиваються в процесі трудової діяльності, та принципі розширення
функціональних резервів організму або покращення можливості їх
мобілізації. Вчителям як представникам стресогенної професії
рекомендується оволодівати психологічними знаннями, навичками копінгу,
копінговим стратегіям (те, що дає людині можливість впоратися з
стресом), розвивати комунікативну компетентність, здатність правильно
розуміти, приймати переживання учнів і уміти експресивно виражати свої
власні.

Похожие записи