Капустянська Надія Павлівна,
вчитель іноземної мови Ковалівського
навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня
школа І-ІІІ ступенів – дошкільний
навчальний заклад» Драбівської районної
ради Черкаської області
Причини професійного (емоційного) вигорання та професійної деформації
педагогічного працівника
Стаття містить теоретичне обгрунтування синдрому “професійного
вигорання”, його особливостей та чинників виникнення.
Сучасні соціально-економічні, політичні, культурні перетворення
висувають підвищені вимоги до вчителя, що породжує проблеми у сфері
професійної самореалізації, а також в його функціюванні як фахівця.
Серед них однією з найгостріших вважається синдром “професійного
вигорання”. В останні роки спостерігається значне пожвавлення інтересу
вітчизняних психологів до дослідження проблеми “професійного вигорання”
представників комунікативних професій, що відповідає пріоритетному
напрямку сучасної психології здоров’я і психологічної практики.
Запозичуються, адаптуються чи розробляються авторські
теоретико-інтерпретаційні моделі, психодіагностичні методики, прикладні
профілактично-корекційні програми, в яких використовуються різноманітні
засоби психологічної роботи з людьми, для яких характерним є даний
синдром. У цьому контексті особливого значення набуває вивчення проблеми
профілактики “професійного вигорання” вчителя. Виснажений, знесилений та
емоційно “згаслий” учитель не здатен продуктивно працювати, оскільки у
нього знижується рівень психологічної готовності до інноваційної
діяльності, особистісного та професійного самовдосконалення,
погіршуються взаємини з адміністрацією, колегами, батьками та учнями.
Традиційно “професійне вигорання” трактується як довготривала стресова
реакція, що виникає внаслідок впливу на особистість фахово притаманних
стресів у професіях типу “людина-людина”. Фахівець з таким синдромом
характеризується емоційним виснаженням (людина відчуває, що не може
віддаватися роботі так, як раніше), деперсоналізацією (розвивається
негативне ставлення до клієнтів, пацієнтів, учнів), редукцією
особистісних досягнень (негативне самосприйняття в професійному плані),
а також захисною реакцією у формі часткового або повного виключення
емоцій у відповідь на психотравмуючі впливи.
Доведено, що “професійне вигорання” і професійна деформація є
багатокомпонентними утвореннями, позитивні та негативні симптоми яких
проявляються і в професійній, і в непрофесійній сферах. Фахівець може
мати одночасно як прояви “професійного вигорання”, так і професійної
деформації (в такому випадку самооцінка стає конфліктною), а може, маючи
“професійне вигорання”, і не мати професійної деформації.
“Професійне вигорання”, з одного боку, може виступати у вигляді
специфічного виду психологічного захисту, а з іншого, ? супроводжуватися
різноманітними психологічними захистами особистості: інформаційними, що
захищають від зовнішньої інформації, та стабілізаційними, що захищають
від внутрішньої інформації. “Професійне вигорання” як захисна стратегія
складається з декількох захисних механізмів: “окам’яніння”, притуплення
почуттів – повне або часткове виключення емоцій у відповідь на
психотравмуючі впливи; ізоляція, відчуження – захищає особистість від
психотравмуючих факторів; тлумачення безсиллям – проявляється у почутті
безнадійності, песимізмі; розігрування ролей – “вигораюча” особистість
постійно носить маску діяльності, при якій зовнішня оболонка людини
відповідає потребам професійної діяльності, проте внутрішньо людина не
відчуває задоволення, перетворюється на робота, в чому вбачає безпеку
життєдіяльності. “Професійне вигорання” може також супроводжувати
захисний механізм “втечі в…” ? роботу (надмірна включеність у роботу
через небажання усвідомлювати інші проблеми), хворобу (надмірно-показова
необґрунтована турбота про своє здоров’я), самотність (уникання
товариства інших людей), або “втечі від…” ? ухилення від професійних
обов’язків у вигляді активної суспільно-політичної діяльності
(професійна діяльність сприймається як незначуща), неадекватність
сприйняття події та (або) своєї ролі в ній (людина починає недооцінювати
себе, свої перспективи та ухилятися від ситуацій, де існує вірогідність
виявити свою неспроможність).
Нестабільна ситуація, кризові економічні явища та процеси
сприяють тому, що персонал організацій, а особливо таких, що
перебувають під впливом реформ, зазнає великого
психологічного навантаження. Як наслідок, у значної кількості
працівників організацій виникають ознаки професійного стресу та
емоційного вигорання, професійної деформації.
Актуальність вивчення емоційного вигорання та
інших наслідків
професійних стресів зумовлена не стільки їх негативними
наслідками для
ефективності праці, скільки тим, що стреси впливають на все життя
людини,
призводячи до втрати здоров’я, психологічних проблем та
особистісних
змін.
Емоційне вигорання впливає не тільки на якість професійної
діяльності,
професійне становлення та самоствердження людини, а й на
економічну
соціалізацію особистості, її входження в економічну систему суспільства.
Хоча проблеми емоційного вигорання та економічної
соціалізації є
дотичними і пов`язаними між собою, проте вплив емоційного
вигорання на економічну соціалізацію особистості та зв`язок
цих двох процесів не досліджені.
Теоретичний аналіз проблеми. Існують різні визначення
«вигорання»,
однак у найбільш загальному виді воно розглядається як
довгострокова
стресова реакція чи синдром, що виникає внаслідок тривалих
професійних
стресів середньої інтенсивності. Незважаючи на те, що на сьогодні існує
значна кількість досліджень даного феномену, термін “емоційне
вигорання” не відноситься до чітко визначених понять у системі
психологічних знань. Авторами використовуються різні варіанти
перекладу англійського терміна “burnout”: “емоційне згорання”,
“емоційне перегорання”, “емоційне вигоряння”. Зустрічаються
також такі терміни, як “професійне вигорання” та “психічне
вигорання”.
У психологічній, педагогічній та соціологічній науковій
літературі
спостерігається термінологічна плутанина у визначенні терміну
«емоційне
вигорання». Наприклад, Х. Маслач розглядала вигорання як
синдром
фізичного та емоційного виснаження, що свідчить про втрату
професіоналом
позитивних почуттів і включає розвиток низької самооцінки,
негативного
ставлення до роботи та втрату розуміння і співчуття по
відношенню до
клієнтів. Дослідниця вважала, що вигорання – це
скоріше емоційне
виснаження, що виникає на фоні стресу, викликаного
міжособистісним
спілкуванням. У зв’язку з цим синдром емоційного вигорання Х.
Маслач
запропонувала означувати через поняття “професійне вигорання”,
що у
подальшому дозволило розглядати це явище в аспекті професійної
деформації
фахівця під впливом робочих стресів.
r
t
9?UIIIIIIIAEAEAE3/43/43/43/4?§3/4
gd?Ja
`„Aegd?Ja
стан фізичного і психічного виснаження, що виникло в
результаті довготривалого перебування в емоційно напружених
ситуаціях).
В. Орел вважає, що психічне вигорання – це дисфункція,
викликана
впливом професійної діяльності на особистість, що чітко проявляється у
сфері
суб`єктних видів праці. На його думку, стрес не є причиною
вигорання, яке має суто професійне спрямування. Вчений робить висновок
про близькість вигорання до категорії психічних станів.
Зокрема, структура психічного вигорання включає три основні
компоненти: емоційний (психоемоційне навантаження), мотиваційний
(цинізм) і оцінний (самооцінка професійної ефективності).
За радянських часів емоційне вигорання як самостійне поняття
тривалий час не вивчалося, а лише окреслювалося у
контексті більш широкої проблематики та мало відображення у
положеннях психологічної науки про особистість та міжособистісні
відносини, про емоційну стійкість та психічну регуляцію емоцій, а
також досліджувалось у психології стресових станів.
Економічна соціалізація особистості, яка визначається в широкому сенсі
як соціально-психологічний процес входження індивіда в економічну
систему суспільства, на думку І. Зубіашвілі, є надзвичайно
важливою як для окремої особистості, так і для суспільства в
цілому. Викривлення в цьому процесі заважають не тільки
життєдіяльності окремої особистості, але й суттєво впливають на
стан економічної системи всього суспільства.
Визначення людиною свого становища в системі економічних відносин
і, перш за все, в системі відносин власності – це одне з
найголовніших відношень особистості. Це стосується і ставлення людини
до грошей, оплати праці. Слід зазначити, що гроші виконують не лише
чисто економічні функції (міра вартості, засіб обігу, засіб
платежу, засіб нагромадження і збережень), але й
соціально-психологічні. Гроші є одним із факторів формування психіки
людей, створюючи і задовольняючи потреби виживання,
існування, самозадоволення, посідання певного статусу в
суспільстві. Через посередництво грошей відбувається
входження людини в економічну сферу суспільства. Саме тому вони
є важливим фактором економічної соціалізації особистості. Оплата
праці та задоволення грошовим еквівалентом власного
професійного становлення є важливим не тільки для утвердження
економічної соціалізації особистості, а й необхідним чинником
профілактики емоційного вигорання.
Вигорання можна розуміти як професійну кризу, що пов’язана те тільки з
міжособистісними стосунками, а й з професійною діяльністю в
цілому.
Це стосується і економічної соціалізації як показника
професійного становлення та самоствердження. Під впливом емоційного
вигорання може відбутися переоцінка економічних орієнтирів,
співвідношення оплати праці та потрачених зусиль, зниження
значимості матеріальних благ та зростання незадоволення власним
соціально-економічним статусом.
Цікавим із погляду економічної соціалізації суб`єкта є
ідея підходу,
запропонованого К. Маслач і М. Лейтер, який полягає в тому, що вигорання
–
результат невідповідності між особистістю і роботою.
Збільшення цієї
невідповідності збільшує в свою чергу ймовірність виникнення вигорання.
Ними пропонується шість сфер таких невідповідностей. Одна із них
– це
невідповідність роботи й особистості як відсутність
винагороди, що
переживається працівником як невизнання його праці.
Незадоволення
розміром заробітної плати, розбіжності між економічними
цінностями
працівника та організації, в якій він працює, створює умови для
виникнення та
розвитку синдрому емоційного вигорання. Симптоми вигорання
можуть
проявлятися не тільки комплексом негативних переживань, а й
негативною
самооцінкою власної економічної значущості, спотворенням
економічної
ідентичності. Мова йде не тільки про незадоволення оплатою
праці та
матеріальним статусом, а й більш глобально – порушенням чи
альмуванням
економічної соціалізації особистості.
Висновки. Численні дослідження, присвячені проблемі
емоційного
вигорання, пояснюються декількома причинами. По-перше, вигорання
являє
собою варіант багатофакторного виробничого (робочого) стресу, що
дозволяє
вивчати його як системну реакцію в цілому. По-друге, наслідки
професійного
вигорання суттєво впливають на психосоматичний стан працівників,
їхнє
здоров`я та особисте життя. Також наслідки вигорання мають
негативний
вплив на економічний стан організації і ведуть до втрати кадрових
ресурсів.
Очевидним є і те, що емоційне вигорання впливає на
економічну
соціалізацію людини, її входження в економічну систему суспільства.
Зокрема,
емоційне вигорання суттєво знижує економічну адаптованість,
перешкоджає
набуттю адекватної економічної ідентичності, а також може
впливати на
економічну компетентність особистості.
Професійне вигорання пов’язане з адміністративними,
управлінськими та комунікативними характеристиками організації,
психологічним кліматом,
статусно-рольовими й особистісними особливостями персоналу.
Література
1. Бойко В.В. Синдром «эмоционального выгорания» в профессиональном
общении. – СПб., 1999. – 216 с.
2. Гришина Н.В. Помогающие отношения: профессиональные
и
экзистенциальные проблемы // Психологические проблемы самореализации
личности. – СПб., 1997.
3. Зелінська Я. Особливості психічного вигорання в аспекті
професійного
стресу / Соціальна психологія №6(38), – 2009. – С.127-135.
4. Зубіашвілі. І.К. Проблема економічної соціалізації в
психології /
Проблеми сучасної психології. Вип. 7, –2010. – С.219-229.
5. Леонова А.Б., Величковская С.Б Дифференциальная
диагностика
состояний сниженной работоспособности. Психология
психических
состояний. Вып.4. – Казань, 2002. – С.326-344.
6. Москаленко В. Економічна соціалізація особистості:
концептуальна
модель // Соціальна психологія. – 2006. – № 3 (17). – C.3-16.
7. Моцонелідзе І.О., Слюсар І.М. Емоційне вигорання: історія,
сучасний
стан та перспективи досліджень в органах внутрішніх справ України
/Збірник
наукових праць інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПНУ/
Проблеми
загальної та педагогічної психології, т.XII, ч.2. – К., 2006. –
С.159-166.
8. Орел В.Е., Картавая Е.С. Синдром психического выгорания
в
континууме психических состояний: сравнительный анализ //
Психология
психических состояний. Вып.6. – Казань, 2006. – С.318-337.
9. Орел В.Е. Феномен выгорания в зарубежной
психологии:
Эмпирические исследования и перспективы // Психологический журнал.
–
2001. – Т.22. – №1. – С.90-101.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
