Каландирець Ірина Іванівна,

провідний спеціаліст відділу освіти

Шполянської районної

державної адміністрації

Матеріали до семінару

керівників навчально-виховних закладів на тему:

«Професійне вигорання»

Матеріал, що містить коротку історію про виникнення синдрому емоційного
вигорання, причини професійної деформації вчителя та шляхи її
запобігання, слугуватиме керівникам навчальних закладів, працівникам
психологічної служби системи освіти, спеціалістам відділів освіти,
методистам районних методичних кабінетів.

Як наслідок реакції організму на тривалу дію професійних стресів різної
інтенсивності може виникати синдром емоційного вигорання (СЕВ). Особливо
це стосується альтруїстичних спеціальностей, до яких, без сумніву,
належить професія вчителя. Сучасна психологічна наука розглядає СЕВ як
процес поступової втрати емоційної, когнітивної та фізичної енергій, що
проявляється відповідними симптомами виснаження і втоми, а також
відстороненням особистості та зниженням задоволення від виконання
професійних обов’язків.

З історії питання 

У Міжнародній класифікації хвороб (МКБ-10) СЕВ віднесено до рубрики
Z73: «Проблеми (стреси), пов’язані з труднощами підтримки нормального
способу життя». Перші дослідницькі праці з цієї проблеми з’явилися в
США. Цей феномен у 1974 р. описав американський психіатр H.
Frendenberger, давши йому назву «burnout» (з англ. – вигорання, знемога,
виснаження). Цим терміном учений характеризував психологічні стани
здорових людей, які перебували в емоційно напруженій атмосфері в момент
надання професійної допомоги, тобто інтенсивно та тісно спілкувалися з
клієнтами. Через кілька років американський психолог К. Maslac визначила
цей стан як синдром фізичного та емоційного виснаження: розвиток
негативної самооцінки, негативного відношення до роботи, втрата
розуміння клієнта. 

Спочатку під СЕВ фахівці розуміли стан знемоги і виснаження, поєднаний
із відчуттям марності зусиль і власної непотрібності. Однак із часом
симптоматика цього синдрому значно розширилася за рахунок
психосоматичних компонентів. Сучасні дослідження дедалі частіше
пов’язують СЕВ із психосоматичним самопочуттям, а відтак, станом, що
передує хворобам. 

З одного боку, цей синдром є механізмом психологічного захисту
особистості, що проявляється повним або частковим вилученням емоцій у
відповідь на психотравмуючі впливи. У цьому випадку «вигорання» можна
розглядати як функціональний стереотип, оскільки як захист він дає змогу
дозовано використовувати емоційні ресурси, а отже, це надбаний стереотип
професійної поведінки. 

З іншого боку, внаслідок конкретних обставин одночасно можуть виникати
і дисфункціональні наслідки. У такому разі «вигорання» негативно
відбивається на виконанні професійної діяльності й ставленні до
оточуючих чи колег, тому в літературі цей синдром часто називають
«професійним вигоранням». Такий підхід дає змогу розглядати характерну
симптоматику в межах особистої деформації, що розвивається під впливом
професійних стресів. 

Етіологія і діагностика

Безумовно, існує тісний зв’язок між змінами стану психічного здоров’я
вчителя та характером його професійної діяльності. Слід мати на увазі,
що діяльність педагога тісно пов’язана з відповідальністю за знання,
розвиток вмінь і навичок, тобто майбутню долю учня. Серед основних
професійних чинників, що зумовлюють результати дії тривалого стресу,
можна виділити значне емоційне насичення актів взаємодії з учнями. 

Крім того, вчитель працює в умовах обов’язкового дотримання
встановленого режиму. Специфіка фаху поглиблює стресогенність ситуації,
оскільки спілкування з дітьми триває годинами і повторюється щоденно
протягом багатьох років.

Звичайно, для учнів та їх батьків добре, коли вчитель має високий
рівень емпатії, тобто здатності до співчуття, поставити себе на місце
іншої людини. Проте якщо вчитель не має змоги щоденно поповнювати
витрачену душевну енергію за рахунок зміни виду діяльності, активного
або пасивного відпочинку, можливості так чи інакше відволіктися, то з
часом його спіткає психологічне і душевне виснаження – те саме
«вигорання», тяжкість якого додатково поглиблюється відсутністю
тривалого відпочинку протягом року.

Отже, головною причиною виникнення СЕВ є порушення стану рівноваги у
вчителя, коли вимоги (внутрішні та зовнішні) протягом тривалого часу
домінують над ресурсами особистості (внутрішніми та зовнішніми). Звідси
випливає ключовий компонент синдрому «вигорання» – невідповідність між
особистістю і вимогами, які до неї висуваються. 

Окрім високої емпатії, розвитку стресового стану у вчителя сприяють
такі особливості особистості, як високий рівень емоціональної
лабільності, високий самоконтроль (особливо, коли він намагається
придушити або стримати прояви негативних емоцій), раціоналізація мотивів
своєї поведінки, схильність до підвищеної тривоги і депресивних реакцій,
ригідність структури особистості. 

Відносно діагностики СЕВ, то на сьогодні в спеціальній літературі
виділено досить багато симптомів, пов’язаних із цим синдромом. Проте
особливу увагу слід звернути на три характерні прояви. По-перше, досить
часто СЕВ передує синдром хронічної втоми, для якого типовими є скарги
на зниження працездатності, прогресуючу втому, м’язову слабкість та біль
у м’язах, головний біль і порушення сну, роздратування і нездатність
переносити звичні професійні навантаження, зниження концентрації уваги
та розумової діяльності.

По-друге, з часом виникає відсторонення особистості: в разі накопичення
емоційної втоми у вчителя може змінюватися рівень ставлення до учнів,
зменшуватися зацікавленість професійною діяльністю, жодні обставини не
викликають емоційного відгуку. Байдужість до школярів може доходити до
того, що сама їх присутність викликає роздратування. 

TH

i

— перестає бачити перспективи своєї професійної діяльності та втрачає
віру в свої професійні можливості. 

Таким чином, розвитку СЕВ у вчителів із високим рівнем емпатії передує
період, коли фахівець, повністю заглиблений у роботу, забуває або
ігнорує власні потреби. Згодом настає період байдужості – виснаження
емоційних і фізичних ресурсів, що проявляється відчуттям перенапруги і
втоми, що не проходить після короткочасного відпочинку та нічного сну. 

Обдарованість людяністю 

Якщо людина вибирає професію вчителя за покликанням, довіряється
природній обдарованості серця і розуму, то внутрішні емоційні
переживання професійної діяльності – це велична людська драма. Якщо
поглибити питання СЕВ і говорити про емоційні переживання, то це вже
сфера проблеми внутрішнього стресу, який відбувається щоразу під час
контакту вчителя і учня. У справжнього вчителя душевна драма – це драма
професійна, що вступає у протиріччя з особистістю. Адже вчити і не
переживати – це однаково, що не вчити, не бути вплетеним у живу тканину
взаємодії педагога і учня. Існує своєрідний трансфер, що переноситься
від учня на вчителя, який «вбирає» негативні переживання і мусить
вивести учня зі стану невпевненості, тривоги, страху невдач. Вчитель,
який це розуміє, стає на «одну бігову доріжку» з учнем. У цьому – його
велич і драма, оскільки емоційно вчитель сам себе веде до стресу, який
сприяє розвитку СЕВ. Іншими словами, вчитель «вигорає» професійно,
знищуючи себе емоційно. 

Існує тісна взаємодія між професійним «вигоранням» і мотивацією
діяльності. В такому контексті до психічного перенапруження найбільше
схильні люди, які працюють із високою самовіддачею та відповідальністю.
З огляду на це СЕВ розглядається як результат розрядки стресу на
робочому місці. Тривалий стрес призводить до виразних симптоматичних
порушень у психічній, соматичній і соціальній сферах життя, тому
профілактика, лікувальні й реабілітаційні заходи мають бути спрямовані
на усунення дії стресора: зниження й усунення робочої напруги,
підвищення професійної мотивації, встановлення балансу між витраченими
зусиллями й отриманою винагородою. Пильну увагу слід приділяти і
зниженню негативного впливу основних організаційних чинників, що суттєво
впливають на тривалість і глибину стресу вчителя. Окрім високого
робочого навантаження, до них належать відсутність або незадовільна
якість соціальної підтримки з боку керівництва та колег, неналежна
винагорода праці, неможливість впливати на прийняття важливих
професійних рішень, некоректні та неоднозначні вимоги, одноманітна праця
протягом тривалого часу без повноцінного відпочинку тощо. 

Відносно індивідуального рівня особистості, то тут допомога психолога
або психотерапевта мусить бути спрямована на те, щоб вчитель м’яко
пережив стрес. Для цього слід обов’язково зважати на психологічну
конституцію і реакції особистості, наявність хвороб.

Система взаємодії людина – людина

Фахівці-психологи наголошують на цілісності та стійкості структури
особистості людини, якій властивий пошук шляхів захисту від деформації.
СЕВ – саме один із таких способів психологічного захисту, профілактика
якого охоплює значно ширшу сферу системи взаємодії людина-людина..

Щоб вчитель не став заручником рівня знань учня, слід поступово
змінювати парадигму мислення пересічного громадянина в цілому. І
вчитель, і учні та їх батьки мусять усвідомлювати, що суттєва роль у
здобутті знань належить насамперед самому учню.

Основні рекомендації, дотримання яких може допомогти запобігти СЕВ або
знизити ступінь його прояву:

• визначити короткострокові й довгострокові цілі;

• використовувати перерви і відпочивати від професійної діяльності;

• опанувати навички саморегуляції;

•розвиватися професійно і займатися самовдосконаленням;

• не брати участі у конфліктних ситуаціях та уникати непотрібної
конкуренції;

• підтримувати належний фізичний стан та не зловживати засобами, що
стимулюють або пригнічують діяльність нервової системи;

• культивувати впевненість у власних силах, розуміння і сприйняття себе
як особистості.

«Працю вчителя, – як слушно підкреслював В.О.Сухомлинський, – ні з чим
не можна порівняти, ні зіставити. Ткач уже через годину бачить плоди
своєї роботи. Сталевар через кілька годин радіє з вогненного потоку
металу. Хлібороб, сіяч через кілька місяців милуються колосками і жменею
зерна, вирощеного в полі… А вчителеві треба працювати роки, щоб побачити
предмет свого творіння, буває, минають десятиріччя і ледве-ледве починає
позначатися те, що ти замислив. Нікого так часто не відвідує почуття
незадоволення, як учителя, ні в якому ділі помилки і невдачі не ведуть
до таких наслідків, як у вчительському. Учитель зобов’язаний – перед
суспільством, перед твоїми батьками – працювати тільки правильно, тільки
добре, кожна крихта твоєї людської краси – це його безсонні ночі,
сивина, неповоротні хвилини його особистого щастя – так, вчителеві часто
буває ніколи подумати про себе, бо він змушений думати про інших, і це
для нього не самопожертва, не покірливе підкорення долі, а справжнє
щастя особистого життя».

Література:

Антонова Л.Г. Педагогический дневник и личность учителя: Пособие для
учителя. – М.: Флинта Наука, 1998. – 88 с.

Кондратенков А.В. Труды и талант учителя. Встречи. Факты. Мысли. – М.:
Просвещение, 1989. – 206 с.

Синдром «професійного вигорання» та професійна кар’єра працівників
освітніх організацій: гендерні аспекти. / За ред. С.Д. Максименка, Л.М.
Карамушки, Т.В. Зайчикової – К., 2006. – 365 с.

Мазур П.І. Роздуми про сучасного вчителя. – К., 1991. – 131 с.

Модель професійної компетентності педагога (Рівн. ін-т. підвищ.
кваліфікац. пед. кадрів) : Уклад.: Н.Ю.Новоселецький. – Рівне, 1996. –
356 с.

Профессия учитель. /Под ред. Онуленкина и др. АНН. — М.: Педагог., 1990.
– 191 с.

Чорнокозова В.М., Чорнокозов І.І. Етика вчителя. – К.: 1996. – 76 с.

HYPERLINK «http://istok.ucoz.ua/» http://istok.ucoz.ua/

Похожие записи