Вплив професійного саморозвитку педагогічного працівника дошкільного
навчального закладу на ефективність та якість освітнього процесу.

Ми, педагогічні працівники ДНЗ, відповідальні за розвиток і
виховання покоління ХХІ століття. Отже, нам належить переосмислити
традиційні функції педагогічної діяльності, реалізувати прогресивні ідеї
в розвитку дошкільної освіти, враховуючи світові тенденції. На часі
гостро стоїть питання професійного саморозвитку та самовдосконалення
кожного педагога, який здатен забезпечити високоефективність та належну
якість освітнього процесу. Суттєва особливість педагогічної праці – вона
з початку і до кінця є процесом взаємодії людей. Це посилює роль
особистісних взаємин, підкреслює важливість моральних аспектів.
Специфічним є і результат педагогічної діяльності – людина, яка
оволоділа певною частиною суспільної культури, здатна до соціального
саморозвитку і виконання певних соціальних ролей у суспільстві. Ця
професія захоплююча, творча; для людини, що її обрала, вона є джерелом
постійного зростання і вдосконалення, це велика праця душі. Також це –
система вимог, які ставить професія до людини. Перш за все слід
розглянути функції вихователя і ті вимоги до нього, які зумовлені їх
змістом. Дослідження багатьох учених (Н.В.Кузьміна, В.О.Сластьонін,
А.І.Щербаков та ін.) переконливо доводять, що в навчально-виховному
процесі виявляють себе такі взаємопов’язані функції (види діяльності)
вихователя:

а) діагностична;

б) орієнтаційно-прогностична;

в) конструктивно-проектувальна;

г) організаторська;

д) інформаційно-пояснювальна;

е) комунікативно-стимуляційна;

є) аналітико-оцінна;

ж) дослідницько-творча.

Діагностична функція (від гр. diagnosis – розпізнавання, вибачення)
педагогічної діяльності пов’язана з розпізнаванням і вивченням істотних
ознак освіченості, їх комбінування, форм вираження як реалізованих цілей
освіти. Оцінка знань, умінь, навичок, вихованості, розвитку дошкільника
дає змогу глибше вивчити протікання навчально-виховного процесу,
встановити причини, що перешкоджають досягненню бажаного ступеня
розвитку рис і якостей особистості; визначити фактори, які сприяють
успішному здійсненню цілей освіти. Діагностика можлива за умови
спостережливості педагога, за наявності уміння «вимірювати» знання,
уміння, навички, вихованість і розвиток дитини, правильно діагностувати
педагогічні явища.

Орієнтаційно-прогностична функція. Управління педагогічним процесом
передбачає орієнтацію на чітко представлений у свідомості кінцевий
результат. Знання суті і логіки педагогічного процесу, закономірностей
вікового та індивідуального розвитку дошкільників дозволяють
прогнозувати (гр. prognosis – передбачення розвитку чогось, що базується
на певних даних), як вихованці сприйматимуть матеріал, перебуваючи під
впливом життєвих уявлень, який дитячий досвід буде сприяти глибшому
проникненню в суть виучуваного явища; що саме вони зрозуміють
неправильно. Педагогічне прогнозування передбачає також бачення тих
якостей дітей, які можуть бути сформовані за певний проміжок часу. Дана
функція педагогічної діяльності вимагає уміння педагога прогнозувати
розвиток особистості – розвиток її якостей, почуттів, волі і поведінки,
враховувати можливості відхилення у розвиткові; прогнозувати хід
педагогічного процесу: наслідки застосування тих чи інших форм, методів,
прийомів і засобів навчання та виховання.

Конструктивно-проектувальна функція діяльності вихователя органічно
пов’язана з орієнтаційно-прогностичною. Її суть у конструюванні та
проектуванні змісту навчально-виховної роботи, в доборі способів
організації діяльності дошкільнят, які найповніше реалізують зміст і
викликають захоплення малят спільною діяльністю. Вона вимагає від
педагога вмінь переорієнтовувати цілі і зміст освіти та виховання на
конкретні педагогічні завдання; враховувати потреби й інтереси
вихованців, можливості матеріальної бази, власний досвід та інше;
визначати основні і другорядні завдання на кожному етапі педагогічного
процесу; добирати види діяльності, підпорядковані визначеним завданням;
планувати систему діяльності дошкільників; індивідуальну роботу з ними
з метою розвитку їх здібностей, творчих сил і дарувань; обирати зміст,
форми і засоби педагогічного процесу в їх оптимальному поєднанні;
планувати систему прийомів стимулювання активності дітей; способи
створення особистісно-розвивального середовища.

Організаторська функція діяльності педагога потребує умінь залучати
дітей до різних видів діяльності й організовувати діяльність колективу.
Для цього вихователю необхідно вміти розвивати у вихованців стійкий
інтерес до гри, навчання, праці та інших видів діяльності, формувати
потребу в знаннях, озброювати основами наукової організації навчальної
праці; організовувати соціально-орієнтовані етичні, трудові, естетичні,
екологічні, спортивні та інші виховні справи; створювати спеціальні
ситуації для здійснення вихованцями моральних вчинків.

Інформаційно-пояснювальна функція діяльності вихователя спричинена
базуванням навчання і виховання на інформаційних процесах. Оволодіння
знаннями, світоглядними і морально-етичними ідеями є найважливішою
умовою розвитку і формування особистості. Вихователь у цьому випадку
виступає не лише організатором педагогічного процесу, а й джерелом
наукової, світоглядної і морально-етичної інформації.

Комунікативно-стимуляційна функція педагогічної діяльності пов’язана
з великим впливом, що його здійснює на вихованців особистісна чарівність
педагога, його моральна культура, вміння встановлювати і підтримувати
доброзичливі стосунки з дітьми, власним прикладом пробуджувати їх до
активної навчально-пізнавальної, ігрової, трудової та інших видів
діяльності. Ця функція включає прояв любові до дітей, теплоту і турботу
про них, що в поєднанні характеризує стиль гуманних взаємовідносин.
Функція досить гостро ставить проблему професійного росту вихователя,
його сумлінної роботи над підвищенням свого наукового рівня і набуттям
рівня моральної досконалості.

Аналітико-оцінна функція діяльності педагога пов’язана з необхідністю
аналізувати результат навчально-виховного процесу, виявляти в ньому
позитивні сторони і недоліки, порівнювати досягнуті результати з
поставленими цілями і завданнями, оцінювати ці результати, вносити
необхідні корективи в педагогічний процес, вести пошуки шляхів його
вдосконалення, ширше використовувати передовий педагогічний досвід.

Дослідно-творча функція педагогічної діяльності має два рівні. Суть
першого полягає в творчому застосуванні відомих педагогічних і
методичних ідей у конкретних умовах навчання і виховання. Другий рівень
пов’язаний з осмисленням і творчим розвитком того нового, що виходить за
межі відомої теорії, певною мірою збагачуючи її. Такими є суть і система
функцій педагогічної діяльності та комплекс умінь вихователя, зумовлений
ними.

Професійно обумовлені вимоги до працівника дошкільного навчального
закладу в педагогіці виражаються термінами «професійна придатність» і
«професійна готовність». Під професійною придатністю розуміють
сукупність психічних і психофізіологічних особливостей людини, які
необхідні для досягнення успіху в обраній професії. Під професійною
готовністю – психологічну, психофізіологічну, фізичну готовність (тобто
професійну придатність) та науково-теоретичну і практичну підготовку
педагога. Провідне місце в професіограмі вихователя посідає
спрямованість його особистості. Спрямованість особистості педагога – це
мотиваційна зумовленість його дій, вчинків, усієї поведінки конкретними
життєвими цілями, джерелом яких є потреби, суспільні вимоги.

Гуманістична спрямованість особистості вихователя означає ставлення
до дитини як до найвищої цінності, визнання її права на свободу і щастя,
вільний розвиток і прояв своїх здібностей. Вільно реалізувати свої
творчі можливості задля себе і оточення людина може лише за наявності
віри у саму себе. Остання зміцнюється тоді, коли сприймаються і
оцінюються не тільки її позитивні якості, а вся особистість у цілому,
тобто коли її люблять, поважають її гідність, виявляють гуманність.

‚ ?

?

$ Педагогічна культура є частиною загальнолюдської культури. У ній
втілені духовні цінності освіти і виховання (педагогічні знання, теорії,
концепції, накопичений педагогічний досвід, професійні етичні норми) та
матеріальні (засоби навчання і виховання), а також способи творчої
педагогічної діяльності, які слугують соціалізації особистості в
конкретних історичних умовах.

Показниками високого рівня сформованості педагогічної культури слід
вважати:

— гуманістичну спрямованість особистості педагога;

— психологічно-педагогічну компетентність і розвинуте педагогічне
мислення;

— освіченість у галузі дошкілля і володіння педагогічними технологіями;

— досвід творчої діяльності, уміння обґрунтовувати власну педагогічну
діяльність як систему (дидактичну, виховну, методичну);

— культуру професійної поведінки (педагогічного спілкування, мови,
зовнішнього вигляду).

Індивідуальна педагогічна культура виявляється у професійній
поведінці вихователя. Так педагогові з високим рівнем педагогічної
культури властиві теоретичне обґрунтування власної педагогічної позиції,
системність педагогічної діяльності, творення, гнучкість і варіативність
у прийнятті рішень. Такий педагог має індивідуальний стиль. Він не
тільки зберігає і відтворює духовні цінності освіти і виховання, а й сам
створює їх у вигляді нових технологій, методик, дидактичних і виховних
систем. І навпаки, у вихователя з низьким рівнем професійної культури
виявляється невпевненість, нестійкість власної педагогічної позиції,
безсистемність, непослідовність, невміння вирішувати педагогічні
проблеми.

Вчені пропонують різноманітний набір особистісних якостей, важливих
для професії педагога.

1. Гуманність – любов до дітей, вміння поважати їхню людську гідність,
потреба і здатність надавати кваліфіковану педагогічну допомогу в
їхньому особистісному розвитку. Працю справжнього педагога живить віра в
людину. Він повинен бути оптимістом, глибоко вірити в силу й можливості
дітей, бачити насамперед усе краще, що їм притаманне, «проектувати
хороше» (А.Макаренко).

2. Громадська відповідальність, соціальна активність. Нинішній стан
освіти в Україні показує, що одним із його обов’язкових чинників має
бути відповідальне ставлення педагога до своїх професійних обов’язків.

3. Справжня інтелігентність – високий рівень розвитку інтелекту,
освіченість, ерудиція, висока культура поведінки. Без особистого
безпосереднього впливу вихователя на вихованця справжнє виховання, що
проникає в характер, неможливе. Лише особистість може впливати на
розвиток і визначення особистості, лише характером можна створити
характер.

4. Правдивість, справедливість, порядність, чесність, гідність,
працьовитість, самовідданість. Важливу роль відіграють особистісні
якості педагога, його чутливість до іншої людини, гуманність у помислах
і діях. Але це не знижує актуальності такої його риси як вимогливість.
Всепрощення, безпринципність, поблажливість до вихованців, потурання
їхнім слабкостям, байдужість до негативного в їх навчанні, праці та
поведінці завдають великої шкоди вихованню особистості. Більшість
видатних педагогів обстоювало єдність вимогливості й поваги, бо саме у
вимогливості до людини й полягає повага до неї.

5. Інноваційний стиль науково-педагогічного мислення, готовність до
створення нових цінностей і прийняття творчих рішень.

6. Любов до своєї професії, потреба в знаннях, у систематичній
самоосвіті необхідні педагогу. «Учитель живет до тех пор, пока он
учится. Как только он перестает учиться, в нем умирает учитель». Ці
слова Ушинського як ніколи є актуальними сьогодні. Кожен спеціаліст має
поповнювати, поглиблювати та вдосконалювати свої знання. Щоб успішно
вирішувати завдання, які стоять перед вихователем, щоб бути для дітей
завжди цікавою людиною треба постійно навчатися самому. Кожен педагог
має активно працювати над собою – це запорука професійного успіху.
Вихователь має обов’язково займатись самовихованням та саморозвитком.
Двигуном цього процесу є бажання змінити себе і вдосконалитись.

7. Здатність до міжособового спілкування, ведення діалогу, переговорів;
наявність педагогічного такту, що визначає стиль поведінки педагога,
спричиняє упевненість дітей у доброзичливості вихователя, його чуйності,
доброті, толерантності. Відчуття ним вихованців, усвідомлення своєї ролі
у педагогічному процесі і мети своїх виховних дій зумовлює педагогічний
такт, сутність якого полягає у творчому вмінні обирати в кожному
конкретному випадку таку лінію поведінки, такий підхід (з допомогою
слова, вчинків, погляду, тону, жестів, міміки тощо), які оберігають
честь і гідність кожного дошкільника, не принижуючи і не возвеличуючи
їх. Обов’язкова передумова педагогічного такту – знання індивідуальних
особливостей психічного стану, настрою і переживань дітей. Один і той же
засіб виховного впливу може дати різні результати, залежно щодо кого,
коли, за яких умов і як його застосовують.

Важливими для вихователя мають бути:

1. Привітність.

2. Почуття гумору.

3. Артистизм.

4. Мудрість (наявність життєвого досвіду).

5. Зовнішня привабливість.

Сукупність якостей працівника ДНЗ створює його авторитет. Авторитет
педагога, як і авторитет представника будь-якої іншої професії,
здобувається наполегливою працею. Якщо в межах інших професій звично
звучить вислів «визнаний у своїй галузі авторитет», то у педагога може
бути лише авторитет особистості.

Час не стоїть на місці, він настійно вимагає впровадження у практику
компетентнісної парадигми, цілісного підходу до освіти дитини перших
шести (семи) років життя, особистісно орієнтованих технологій виховання
і навчання.Отже, із звичного транслятора інформації, проголошувача
готових для засвоєння та відтворення дитиною істин і зразків,
зорієнтованого на «стандартизацію» особистості, «всебічність»,
«селекцію», педагог має перетворитися на реформатора всього життя
дитини, «соціального архітектора», здатного так організувати
життєдіяльність юної особистості, щоб вона «знайшла саму себе»,
визначила своє місце серед інших, набула індивідуального досвіду життя,
володіла реалістичною картиною сучасного світу (в межах доступних
маленькій дитині).

Час потребує педагога-новатора, здатного вносити у власну діяльність
прогресивні ідеї, запроваджувати нововведення, винаходити щось корисне,
замінювати віджиле новим. Такий педагог – умілий та об’єктивний експерт:
він терпляче спостерігає за дітьми, вивчає та уточнює для себе типові
прояви кожного, уважно аналізує факти, з’ясовує їх причини,
ознайомлюється з обставинами, виробляє виважені судження та об’єктивні
оцінки. Йому притаманні високі особистісна та професійна культура,
творчий потенціал, смілива педагогічна позиція, сучасний світогляд,
чіткі переконання, усвідомлення своєї відповідальності перед життям,
вихованцями, сім’ями, які довірили йому найдорожче. Такий освітянин –
прибічник педагогіки нового часу. Він гнучкий, відкритий інноваціям,
постійно поліпшує навчально-виховний процес, раціоналізує його.
Новаторство такого педагога стосується змісту, форм, методів, прийомів
організації життєдіяльності дітей і реалізується в пошуку шляхів
оновлення, осучаснення педагогічної діяльності, дослідництва та
експериментування з метою створення пілотних проектів, авторських
програм, раціоналізаторських пропозицій.

Педагог-новатор – людина прогресивна, яка відчуває нові життєві
тенденції, тримає руку на пульсі часу, добре орієнтується у пріоритетах
сучасності, спрямована на майбутнє. Він – не формаліст, ставиться до
своєї роботи як до мистецтва, що робить змістовним його життя, дає
задоволення і радість, надихає на подальші відкриття.

Ізвєкова Надія
Василівна

Катеринопільський ДНЗ «Казка»

вихователь

смт.Катеринопіль, вул. Гагаріна,11

тел. (04742) 2-21-80

Похожие записи