Реферат на тему:

Історія становлення теорії ґендеру: дослідницька практика та
міждисциплінарне дослідження

Ґендерна теорія виникла як продовження неофеміністських інтелектуальних
рухів. Визнання різноманітності соціальних явищ і протиріч дозволило
розпочати новий дискурс про наявність і можливість співіснування різних
форм суб’єктивності. Неофемінізм став оцінюватись новими мірками –
вільної людини, що в своїй ідеології прагне показати, в чому полягає
несправедливість світу стосовно жінок та як її ліквідувати.

До дискусії про сутність чоловічого та жіночого залучилися представники
всіх наук про людину – біологи, психологи, антропологи, етнографи,
філософи, психологи, соціологи, тощо. З середини 70-х років в західних
університетах повсюдно стали виникати центри жіночих, феміністичних,
ґендерних досліджень, і головним завданням таких центрів стало
дослідження та визначення особливостей жіночого начала, жіночого
підходу, жіночих цінностей. З розвитком цих досліджень вчені почали
будувати свій аналіз виходячи з порівняльних характеристик чоловічого і
жіночого. Поняття ґендер, застосування якого передбачало перехід
досліджень з біологічного рівня на рівень соціальний та відмову від
постулату про природне призначення статей стало центральним.

До 60-х років ХХ століття всі дослідження гуманітарних наук були
андроцентричними і здійснювалися з позицій чоловічого домінування в
суспільстві. Неофеміністичний рух 60-70-х років запропонував новий
дискурс. Почався активний пошук моделі рівних можливостей чоловіків і
жінок. Рівень таких досліджень характеризувався перш за все критикою
сучасної суспільної науки, що заважає продуктивній появі нових
відповідних дійсності знань про стан жінки в суспільстві. Широке
застосування концепції ґендеру, ґендерних студій та досліджень в країнах
Заходу (Канаді, США, Скандинавських країнах) відчутно вплинуло на
еволюцію суспільних норм та уявлень про відношення між статями та
призначення жінки. Наукові дослідження стимулювали зміни в масовій
свідомості щодо критики сексизму, для якого характерні:

— відсутність уваги до жінки, про яку згадують лише тоді, коли це
вигідно для чоловіка;

— ідея про те, що у будь-яких проявах чоловік – це норма, а жінка —
відхилення; чоловіча природа протиставлена жіночій.

Висновки фемінізму Другої хвилі торкалися пояснення подвійних стандартів
в суспільстві. Невипадково М.Ейхлер в книзі, що має саме таку назву
(“Подвійний стандарт”) написала: “Мета фемінізму – створити науку,
відповідальну за поведінку всіх людей, чоловіків та жінок. Не можна
вважати нормою поведінки чоловічу модель та на її тлі оцінювати модель
жіночої поведінки. Жінка – суб’єкт історії та її творець в тій же мірі,
як і чоловік. Потрібно розглядати дії не як взаємовиключаючі одна одну,
а бачити їх як єдиний процес. Подвійний стандарт повинен бути
виключений”[1]. Р.В.Лаграв у статті Дослідження фемінізму та жіночих
студій (1990 р.) довів, що для діяльності жінок існують два шляхи:
перший – боротьба за свої права, наукові дослідження, критика офіційної
науки, що відмовляє фемінізму в науковому статусі , та другий –
створення локальних груп, що проводитимуть національні та регіональні, а
також міжнародні колоквіуми, випускатимуть спеціальні видання,
намагатимуться об’єднати жіночий рух, уточнюючи при цьому термінологію
фемінізму як науки. Не дивлячись на суперечки щодо того, чи можна
вважати жіночі дослідження прямим продовженням жіночого руху, а також
теоретичну дискусію про характер зв’язку академічного фемінізму та
практики жіночого руху, фактично зрозуміло, що перші курси жіночих
досліджень було запроваджено безпосередньо під впливом жіночого руху.
Теоретичний аналіз вважався найважливішою умовою соціальних змін, а
дослідження пригноблення жінок асоціювалось так чи інакше з пошуком
політичних та соціальних можливостей подолання нерівності в
патріархальних та капіталістичних суспільствах. Тісний зв’язок теорії і
практики був найголовнішим принципом розвитку даної академічної
дисципліни, зокрема в США, а політичний характер знання надавав особливо
– феміністського смислу.

Поступово центром розвитку феміністичних ідей стають так звані “гуртки з
підвищення самосвідомості”, в яких на основі психоаналітичної традиції
(на ґрунті case study) переосмислюються стереотипи сприйняття та оцінки
різних ситуацій. В тому числі, з практики таких гуртків виростають
спеціальні освітні програми для жінок та, насамкінець, women studies, а
пізніше дещо опозиційна до неї – починаючи з 90-х років – дослідницька
дисципліна – ґендерні дослідження (gender studies), що власне не мала
безпосереднього впливу фемінізму.

Дослідження жінок спочатку з’явилось в традиційних академічних,
соціальних та гуманітарних дисциплінах – в основному, в літературі,
історії, філософії, соціології та психології. Викладання багатьох, дуже
строкатих за тематикою та змістом курсів було започатковано як офіційно,
так і неофіційно. Перші феміністські вимоги були пов’язані з
„додаванням” жіноцтва до навчальних планів, посібників, підручників,
видавничих каталогів. Дуже скоро стало зрозуміло, що підхід „додати
жінку” в соціальне, філософське знання недостатній, оскільки жодна з
традиційних дисциплін не могла представити вичерпну характеристику
жіночої проблематики. В результаті було усвідомлено нагальну
необхідність більш цілеспрямованого розвитку самостійних програм жіночих
досліджень, що принципово цілісно відображали б та вивчали життя жінок
на основі так званого „жіночого досвіду”, але ні в якому разі
універсалізованого чоловічого.

Таке переосмислення стало початком усталених жіночих досліджень та
переходу їх в університетські програми., де уможливлювалося отримання
знання про світ та людей в світі за допомогою міждисциплінарних та
феміністських позицій, а найголовніше, — з жіночої точки зору. Саме така
відмінність стала характерною для програм жіночих досліджень та
поставило їх осторонь програм факультетів соціології, психології,
філософії, економіки, історії університетських факультетів та
департаментів. Найголовнішим постало розуміння, акцентування на тому, що
світ може бути досліджений не лише з позиції чоловічої перспективи, а й
власне з позиції жіночого досвіду. Коли пізнавальний досвід жіноцтва
опинився в центрі пізнавального процесу, це дозволило поставити нові
аналітичні питання, розвинути оригінальні теорії та привнести суттєвий
внесок в розуміння світу та людини в ньому.

На початку 1980-х років відбувається інтеграція жіночих досліджень у
вищу освіту США, а також триває процес створення так званих „ґендерні —
збалансованих навчальних планів” за допомогою введення нового знання про
жінок в традиційні соціальні та гуманітарні предмети. Основною метою
цього періоду була загальна інституалізація жіночих досліджень в систему
вищої освіти. В цілому цей період набув назву мейнстріму жіночих
досліджень, а його основні зусилля були спрямовані на узагальнення всієї
ідеології вищої освіти , зокрема, в США. Найбільш серйозні програми
відкривали дослідницькі інститути та центри, почали видавати наукові та
популярні видання, журнали, деякі навіть набули статусу окремих
навчальних підрозділів, факультетів. В університетах почалось широке
обговорення статусу жіноцтва, явищ дискримінації в публічному житті та
приватній сфері, ґендерних передсудів, що існують в соціумі, літературі,
освіті. Було запроваджено спеціальні проекти та спеціальні журнали,
узагальнюючі жіночі дослідження – Feminist Studies, Women’s Studies,
Signs, Quest, Sex Roles, Women’s Studies Newsletter. Вперше було
опубліковано антології з жіночих досліджень.

Другий період розвитку жіночих досліджень був пов’язаний не лише з
переосмисленням ролі жінок в житті суспільства, а й з переосмисленням
самого принципу традиційної, дисциплінарної організації знання. Справа в
тому, що гуманітаристика традиційно має поділ на дисципліни. Деякі з них
мають давню історію. Це зауваження справедливе щодо історії, філософії.
Цілий ряд інших – психологія, соціологія, економіка – почали розвиватися
як самостійні сфери нещодавно, лише одне – два століття назад; сьогодні
ж існують та розвиваються зовсім нові академічні дисципліни, такі як
генетика, комп’ютерні науки, теорія комунікацій, персонологія тощо.
Незалежно від часу існування кожна з цих дисциплін має деякий набір
основ та положень, що мають непереборну силу істин та етичних настанов.
Ці істини, уявлення та передумови стають для дослідника керівними.,
причому висновки та інтерпретації їх не є однаковими для жінок та
чоловіків. Вони далеко не завжди відповідають жіночому досвіду та можуть
невідповідним чином пояснювати жіночу поведінку. Фактично таке вивчення
світу починалося та триває з точки зору чоловіків.

В свою чергу, жіночі дослідження фокусуються на жіночому досвіді та
опиняються в такому стані, що допомагають відтворити жіночий світ.
Жіночі дослідження — це не лише доповнення та виправлення традиційних
наук; це ще і нова самостійна академічна дисципліна, що вимагає від
інших дисциплін перегляду їх основ та пояснювальної логіки. Іншими
словами, жіночі дослідження – це спроба набути фундаментальних змін в
академічних дослідженнях за допомогою наукового пошуку та методики. Саме
як самостійна наукова галузь жіночі дослідження не тільки піддають
сумніву основні методи та гіпотези традиційних наук, але й забезпечують
цілісний погляд на світ за допомогою міждисциплінарної методології, що
піддає сумніву сам факт розподілу знання на окремі, ізольовані
дисципліни та такої, що дозволяє вивчити будь-яке питання різнобічно,
піддавши критиці однобічне бачення предмету в традиційних науках та
стимулюючи тим самим їх розвиток.

Традиційний науковий погляд, безумовно, досліджує не лише чоловіків, але
й жінок. Але в ньому присутні недоробки, заблудження, та неточні
висновки, що доводять, як мало і недостатньо ми знаємо про цілу половину
людства – жіноцтво. Одним із завдань, що постають перед дослідниками,
стає пошук інформації про жінок минулого та сьогодення. Кожна дисципліна
застосовує специфічні теорії про побудову світу та особливі методи, що
пристосовані для вивчення. Ряд концепцій та методів було взято жіночими
дослідженнями з інших дисциплін, але при цьому вони були доповнені
жіночою точкою зору. Жіночі дослідження – це нова сфера занять
міждисциплінарного плану, але можна сказати й про те, що жіночі
дослідження не лише перебирають на себе методи традиційних соціальних та
гуманітарних наук, але й сприяють їхньому розвитку. Тут формулюються
нові питання та переглядаються прийдешні тлумачні моделі, з’являються
нові теорії та методи дослідження. Жіночі дослідження багато в чому
використовують уже розвинені області знання, отримуючи засоби для
відповідей на питання саме з них [2 ]. Крім того, в жіночих дослідженнях
багато питань формулюються вперше.

gd1/2 ?

одіяти певні зміни в ті настанови та мову, що структурують наукове
знання, в тому числі академічного рівня. Самозрозуміле питання
інституалізації жіночих досліджень в 1980-ті роки привело до сильних
дискусій, що тривають дотепер. Ця дискусія торкалася питань доречності,
перспектив розвитку жіночих досліджень як окремої дисципліни на
противагу ідеї дифузії нового знання серед традиційного наукового
знання. Невизначений статус таких досліджень, яскраво проявлений
міждисциплінарний характер таких досліджень поставив знак питання на
самостійному характері таких досліджень, а також очевидну інтеграцію її
з традиційними галузями знання – як то –жіноча історія, жіноча
література, психологія жінок тощо. В той же час популярною стала така
точка зору: жіночі дослідження становлять основу для формування нових
теорій та понять, що вивчають жінку з нонсексистської перспективи, а
тому можуть претендувати на роль і статус самстійної наукової
дисципліни, а не просто фігурувати в рамках існуючих дисциплін.
Особливістю таких досліджень стала не ізольованість розвитку, а,
навпаки, вона перетворилась на поле для інтеграції багатьох галузей.
Беззастережною рисою жіночих досліджень стають власні концептуальні
основи, скрізь які уможливлюється спосіб перевірки та перегляду,
розширення минулих теорій.

Особливим спеціальним етапом розвитку жіночих досліджень став період
середини 1980-х років. Він використовував принцип мультикультуралізму та
пов’язаний з продовженням реструктуризації навчальних программ в
напрямку залучення досвіду меншин, більшої толерантності та
сензитивності до мультикультуральних відмінностей людей. Академічні
програми жіночих досліджень піддавались критиці з точки зору
авторів-жінок, що представляють меншини: расові, сексуальні, етнічні
тощо. Відбулися серйозні трансформації теоретичноі феміністської думки,
що стала на позиції заперечення есенціалізму, характерного для
визначення категорії жінка, та концептуалізувала множинні ідентичності
жінок, що мали підгрунтя множинності ідентичностей. Вони не могли бути
зведены до категорій раси, етнічності, економічного та професіонального
статусу, роботи, віку, сексуальної орієнтації, релігії, національного
походження та культури.

Починаючи з цього періоду, фемінізм продовжує розвивати все більш і
більш мультикультуральну перспективу, враховуючи досвід жінок всіх рас,
етнічних груп, соціальних прошарків та сексуальних орієнтацій. Стадія
розвитку мультикультурального ґендерного аналізу дала змогу піднятися на
якісно вищий рівень в жіночих дослідженнях. Дослідники звернули увагу на
існування різних жінок в аспектах раси, етнічності, класу, релігії,
національності, сексуальної оріентації, віку та обмеженості фізичних
можливостей. Освітні програми стали застосовувати дослідження, що
знаходились на перетині ґендерних, етнічних, мультикультуральних. Це
сприяло тому, що академічний світ перетворювався на толерантний,
уважний до проблеми різнозноманітності та особливостей людей. Ідеї та
проблеми різних груп жінок розширили межі фемінізму, сприяли розвитку
теорії мультикультуралізму та практики вивільнення всіх людей.

Разом з тим, слід усвідомлювати, що всі дослідники так чи інакше є
представниками різних рас, культур, соціальних класів. Вони
репрезентують різні класи, етнічні групи, професійні інтереси та вікові
групи, вони приносять різні інтереси та уявлення, що може утруднювати
розуміння, змінювати дискурс, ставити перепони для певного консенсусу.
Жінки розподілені не лише за расою та класом, Але й віком та сексуальною
орієнтацією. Як наслідок такої диференціації та індивідуалізації
інтересів, «фемінізм перевизначається як ринок самодопомоги
індивідуалізованих споживачів»; в цьому випадку «політики боротьби за
рівність відправляються на дно» [3]. Тим, хто перш за все вважає себе
дискримінованим, важко зрозуміти однаковість інтересів різних жінок.
Відмінною рисою жіночих досліджень стало досягнення свободи від
расистського, етнічного або класового пригноблення. Саме це
перетворюється на істиний пріоритет. В суспільстві поступово нарощується
запит на експертів та спеціалістів, що здатні сприяти подальшому
розвитку відповідальності, толерантності, соціальному взаєморозумінню.

В 1980-х – 1990-х роках країни Західної Європи залучаються до процесу
формування мережі Центрів ґендерної освіти. Їх основними завданнями
стають : забезпечити критичну перспективу дискусії з проблем жіноцтва,
осмислити різнобарв’я феміністських підходів, а також важливість
філософського осмислення категорії відмінність в сучасних феміністських
дослідженнях; розвинути знання про розмаїття дослідницьких методологій в
жіночих дослідженнях; сприяти усвідомленню філософських та
етико-моральних аспектів, що виникають в ситуації дослідження жінок;
осмислити перехід акцента в феміністській теорії та методології в
напрямку філософії, здійснювати феміністську критику культурних
досліджень тощо. Центри ґендерних досліджень стали виконувати проекти
такої проблематики: ідентичність та репрезентація, конструкції
маскулінності та фемінінності в міжнародному масштабі; сім’я, право та
різні дискурси ґендеру; ґендер та простір; теорії іншості (queer
theory); рівні можливості; робота та освіта; насилля та порушення прав;
феміністський рух та феміністська теорія.

Стає доречним центральний термін — ґендер – що фіксує одночасно новий
предмет дослідження – стосунки статей в конкретному
соціально-історичному ситуаційному контексті – і новий підхід
дослідження, новий ракурс – намагання зняти ієрархічність цих відносин.

За період 1990-х років поступово по європейських країнах відкриваються
дослідницькі організації, в назвах яких присутній термін гендер. В число
своїх завдань такі асоціації включають підтримку проектів в сфері
ґендерних досліджень, розвиток теорії етики, справедливості та
демократії, розширення перспектив соціальної політики за допомогою
дослідницьких програм, міжнародного співробітництва учених, неурядових
організацій, засобів масової комунікації, бізнесу та політиків. Проекти
розробляються на таких напрямках: ґендер та соціальна філософія; теорія
етики, справедливості та репродуктивних прав; культурні конфлікти,
колективні ідентичності та ґендерні відносини; громадянство,
мобільність, співробітництво; рівні можливості та освіта на протязі
всього життя; перспективи трансграничних форм демократії. Основним
принципом таких досліджень ґендеру стало поєднання етики, теорії та
прагматики, ґендерні дослідження стали носити міждисциплінарний
характер, долаючи традиційні рамки соціальних наук, використання
порівняльного підходу, підкреслюючи натомість спільність та розбіжності
між країнами та регіонами. Ґендерні дослідження стали диференціюватися
за своєю структурою, характером та завданням, хоча мають вони зазвичай
загальні теми та цілі. Дослідницькі дискусії, обмін ідеями та
результатами, осягнення нових предметних областей стимулюються завдяки
розвитку сучасних інформаційних технологій освіти та викладання.

Методологічною проблемою розвитку ґендерних досліджень в Західній Європі
постає питання про взаємовідносини жіночих досліджень власне в Західній
Європі та Північній Америці. Контекст розвитку цих світових регіонів має
свою специфіку. Співвідношення американського та європейського типів
фемінізму та жіночих\ґендерних досліджень характерно домінуванням
західного фемінізму на світовому ринку, але воно „не зупиняє розвитку
інших видів фемінізму в інших країнах та не звужує їх до варіантів
західного. Навпаки, в різних країнах різні види фемінізму розвиваються
всередині власних політичних культур та історій і змінюють в свою чергу
західні моделі фемінізму” [4].

Поступово становлення ґендерної теорії прийшло до розмежування з
жіночими дослідженнями. Така розбіжність та її обґрунтування було
викликано видозміною самого предмету дослідження – замість однієї або
двох статей в центр уваги ґендерних досліджень потрапили п’ять – жіноча,
чоловіча, гетеросексуальна, гомосексуальна, транссексуальна. Відбулися
потужні зміни й в самій феміністичній методології. Академічний фемінізм
еволюціонував, політична практика також відчула видозміни. З плином часу
феміністська методологія есенціалізму перетворилася на різні форми
постмодернізму. Характер таких видозмін відбився на переході від логіки
сутності (есенціалізм) до логіки різниці в ґендерних дослідженнях. Єдина
субстанціальна категорія жінки в жіночих дослідженнях перестала
існувати як домінанта. Основними причинами перетворення жіночих
досліджень на ґендерні слугувала усталена ідентифікація жіночих студій з
фемінізмом. Навіть позбавленим радикалізму, він набував духу
інтелектуальної та ідеологічної замкненості. Пріоритети певним чином
отримали статус константи, легітимізувалися, але такий підхід дуже скоро
обмежив себе, відмовивши в своїй території іншим дослідженням, не
пов’язаним із суто жіночою проблематикою. В соціологічному контексті
відносини між чоловіками та жінками отримали сконструйовану теорію
маскулінності, маскулінностей, ґендеростворюючих шаблонів або
альтернативних моделей ґендера.

Ґендерні дослідження заохочують до роздумів більше, ніж класичні
традиційні феміністичні студії тому, що вибудовують свою методологію на
основі толерантності як принципу. В ґендерних дослідженнях припускаються
дослідження і чоловіків, і жінок. Сучасні дослідники — ґендерознавці,
серед яких є і чоловіки, і жінки, заперечують нав’язування соціальних
ролей, які немовби відповідають властивим лише жінкам, або лише
чоловікам рисам: ”Ми заперечуємо ті оцінки, що фіксують передумови
існування „ маскулінних” властивостей, наприклад, агресії, і заперечуємо
усталені наперед зрозумілі та визначені „фемінінні” якості, такі як,
наприклад, співчуття. Будь-яка властивість може проявитися у будь-якої
людини і повинна бути оцінена сама по собі, а не в термінах статі тієї
людини, у якої вона проявилась” [7]. Особливістю вибору предмету та
об’єкту ґендерних досліджень стає принциповий підхід до вивчення не
статі як такої, а дослідження діалогу статей, який знаходиться
принципово за межами ієрархічних відносин, стратифікації.

В самих різних науках поява ґендерної проблематики знаменує їх
оновлення в термінологічному та методологічному відношенні, вона
безпосередньо змінює їх суттєві властивості: аксіологічний плюралізм в
концепціях даної науки дає можливість зблизити різні науки на основі
міждисциплінарності як принципу ґендерних досліджень. В цьому смислі
філософія отримує унікальну можливість реалізувати закономірну тенденцію
об’єднання політичних, психологічних, онтологічних та гносеологічних
концепцій.

Література

Сб. В процессе феминистического исследования. — Л., 1981.

Introduction to Women’s Studies, Women’s Realities,, Women’s Choices. An
Introduction to Women’s Studies by Humter College Women’s Studies
Collective / New York, Oxford: OxfordUniversity Press, 1983, pp.6-7.

Айзенстайн З. Экспорнтый феминизм Севера и Запада // Гендерные
исследования — №1, 1998. С.15.

Айзенстайн З. Экспорт феминизма Севера и Запада // Гендерные
исследования. — 1998. — №1. — С.11.

Брайдотти Р. Номадические субъекты: тело и сексуальное различие в
современной феминистической теории. – М.,1994.

Батлер Дж. Гендерное беспокойство. 1995.

Женщина. Гендер. Культура. М.:МЦГИ. 1999. С.26-27.

Похожие записи