ВІДДІЛ ОСВІТИ ЖАШКІВСЬКОЇ РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

РАЙОННИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

 

 

Інноваційні форми бібліотечно-бібліографічної роботи і використання

електронних інформаційних ресурсів

 

 

 

Бібліотечний урок на тему:

«Література рідного краю» ( Життя і творчість Андрія Поліщука)

Підготувала:

Бібліотекар Вороненської ЗОШ

І-ІІІ ступенів

Ішуніна Світлана Іванівна

 

 

Тема: Література рідного краю ( Життя і творчість Андрія Поліщука).

            «
Нехай вас Бог на світі береже…»
                                          
А. Поліщук                    

Мета: ознайомити учнів з життям і творчістю Андрія Поліщука, уродженця
с.Вороне, розвивати навички читання віршів напам’ять; виховувати любов
до рідного слова, повагу до відомих і шанованих людей села.

Методи і прийоми: бібліотечний урок-портрет.

Хід уроку:

І. Організація класу.

ІІ. Сприйняття та усвідомлення  нового матеріалу

1.     Оголошення теми, мети уроку, мотивація навчальної діяльності. 

Слово бібліотекаря:    Черкащина…  Земля Шевченка і Нечуя –
Левицького, земля Гулака-Артемовського і Старицького, земля славного
Василя Симоненка… Цей ряд можна продовжувати і продовжувати.

     А скільки талановитих людей дала світові наша Жашківщина. Мабуть,
мало кому на Україні не відоме ім ’я Докії Гуменної. Та хіба тільки
вона.?

Чого варті такі імена, як Петро Власюк, Ольга Чорна, Валерія Гуртовенко,
Фросина Мороз, Тетяна Альмужна і багато-багато інших. І  в цей славний
письменницький вінок вплітаються такі імена, як Андрій Поліщук, Павло
Кучеренко, Павло Таран — люди, які  народилися, виросли і починали свій 
шлях в нашому селі Вороне.  Тут вони зробили свої перші кроки у житті,
воно навчило їх любити свою землю,  природу, народ. Його вони
прославляли в своїх поетичних і прозових творах.

     І творчості  одного з цих творчих людей, доля якого нерозривно
пов’язана з Вороним, буде і присвячений наш урок. Це прозаїк, поет,
журналіст і просто хороша людина — Андрій Ілліч Поліщук. Сьогодні на
уроці ми з вами продовжимо вивчення творчості літераторів рідного краю,
відкриємо вікно у чарівний світ поезій Андрія Поліщука, визначимо
тематику його поезій, розвиватимемо творче уявлення, навички виразного
читання поезій.

Андрій  Поліщук свою творчу дорогу розпочинав як прозаїк, поступово він
закохався в поезію. Ось чим є поезія  для нього.                    
           Життєпис А. Поліщука

 Родився він в нашому селі.

 Навчався й виріс теж.

 Зберіг він часточку цієї землі.

 У серці  до безмеж.

 Батьків його життєвий шлях

 Залишив слід вагомий.

 Який збирав він по крупцях

 Щоб йти у невідоме… 

 Від матері він взяв любов,

 Від батька –правду слова.

 Що ж треба більше дня основ

Митецького життя? Лиш мова!

 Так, лиш мова. Та рідна,

серцю мила, «вороненська» мова, 

 Яку зберіг він і приніс

 від букви і до слова.

 Творінням його є книжки,

  Вірші, пісні й Казки,

  Де виклав він свої думки

 Пером митецької руки.

  Вершиною його старань-

 «Абетка» є дитяча,

  Де описав він без вагань

  Ті мрії всі хлоп’ячі,

  Рядком вони віршованим лягли,

  Що окриляють кожну букву. 

  Для кожної дитини, щоб несла

  Їх образ, значення й науку.

  Був він і мером у Тальному,

  І журналістом був до того,

 Поки знайшов свою дорогу,

 незнану і невідому нікому.

 Невідану  тому, що в ці рядки

 Вкладав і зміст, і ті думки,

 Що для нього лиш знані,                                                

 І не беруть участь у змаганні.  

    (  Т.І.Ішуніна,    учитель географії) 

Поліщук А.І.

     На літературній карті Черкащини  — ім’я  поета Андрія Ілліча
Поліщука.

      Народився у селі Вороне на Жашківщині, де промайнуло дитинство. У
пам’яті назавжди залишився великий сільський ставок, високі осокори,
чорні тополі. Далі навчання, робота, сім’я і … література.

      Відверто говорить Андрій Ілліч: «Я ніколи не рахував і не рахую
написаного. Звучать в Україні, в Канаді, в Сербії пісні, написані на мої
слова, звучать по радіо дитячі казки. Хтось читає прозу, а хтось
розкриває книгу.

      Але головне в житті поезії, хтось приїздить на фестиваль «Мамо
рідна – ти моя молитва» і творчості – це зустрічі з людьми.

      Зараз весна і це чудово, оживає природа, оживають мрії і надії
людей, і не старіють серця і в цьому велика правда, яка живе від
дитинства і до смерті і потім народжується, відроджується і
продовжується в наступних поколіннях.»   

Саме у Вороному, у 1943 році, народився Андрій Поліщук.  Серед
прекрасної природи пройшло його дитинство. Андрія завжди оточували
чуйні, доброзичливі люди. Проте найближчими людьми для нього були,
звичайно, батьки Ілля Іларіонович та Ольга Йосипівна, брати Володимир та
Віталій, сестра Юлія.

  « Як він колись казав: «Вчителі для мене боги. Я їх зоставив межи
хмар, а сам спустився на землю». Може, це і не  дослівно, але я
запам’ятала ці його слова, сказані ще в 10-12  років (точно я не
пам’ятаю). Якщо надоїдали ігри, то нові ним придумувались на ходу. Ну а
«домашні театри» і концерти – це вже було щось особливе. Вони були для
батьків на свята. Тоді забивалися цвяхи в стінки, робилася ширма і
починалися домашні «спектаклі», — режисером яких був Андрій. Костюми
шила я. Андрій нас любив, оберігав, виховував.

      Ніколи не забуду, як матір приносила з базару (тоді то був базар)
грудочку халви. Ту грудочку матір ділила на четверо. Андрій завжди брав
найменше, аби нам трьом залишилось трішечки більше.

   Підрісши, бігав допомагати мамі на фермі , пас корову. І взагалі
домашнє господарство було більше на ньому. Потім закінчив школу і
подався в театральний інститут. Я пам’ятаю, як він їздив у Київ здавати
тури: новела,  вірш, музика, танці.

   Але батько йому сказав, щоб вибирав собі життєву дорогу іншу. Андрій
послухав, послухав батька і на екзамени в театральне не поїхав.

    А так, як перечити батькам в нашій сім’ї було не заведено, — то він
зробив,   як сказав батько.

     То було не його, але він вступив до Львівського кооперативного
інституту. В ті часи в армію брали всіх і навчання йому перервала служба
на флоті. Чотири роки. Закінчив інститут, попрацював завторгом 10
місяців, поклав диплом батькові на стіл і сказав, що зробив те, що він
хотів, але та професія — то не є його.

       Вже тоді, працюючи в торгівлі, зустрівся з неправдою.

       В цей час видає свої перші новели і вступає на факультет
журналістики. Потім була Вища партійна школа. Райком партії. Працював в
різних виданнях. В 1992 році був кандидатом на виборах до Верховної
Ради, але програв вибори, не було мільйонів. Працював 8 років мером
Тального і разом з тим видавався. Зараз він редактор. Багато працює,
багато пише.

       Минулим літом був запрошений секретаріатом Президента в складі 50
журналістів на Тарасову гору від Черкаської області. Там він презентував
«Християнську абетку» для дітей, на написання якої його  надихнув внук
Іван.

      Там же він подарував цю книгу сину президента Тарасику (на фото),
а всі книги передав в дитячі будинки».   
Юлія Поліщук

Р.S.     Біографія брата багата подіями, це його великий тернистий шлях.
Йому не соромно оглянутись назад. 

     А ось і спогади 88-річного вчителя української мови та літератури
Макаренко Ганни Корніївни.

   « Андрій — спокійна дитина. Веселий, працьовитий, добродушний,
сказати, золотий. Одягався завжди стильно , був у формі, охайний ;
середнього зросту, як артист, мав кругле лице, чистий голос.  Багато
читав, мав великий нахил до літератури. Андрій був дуже серйозним:
зразкова поведінка на уроках і вдома, всі домашні завдання виконував
бездоганно. У школі завжди виступав на сцені, володів великим запасом
слів. Значний вплив на навчання та виховання сина мали його батьки» 

 

А зараз ознайомимося із світом поезії А.І. Поліщука

Вступне слово бібліотекаря: Зовсім недавно до доробку Андрія Поліщука
добавилися ще дві збірки. Це поетична збірка ,,Благослови мою любов “ та
пісенна збірка ,,Тальнівчанки мої, тальнівчанки “,з якими ми і будемо
сьогодні працювати. А також у Києві автор презентував свою
,,Християнську абетку “.

    Тема України, любові до  рідного краю притаманні майже всім
письменникам – українцям. Не чужа ця тема і для Андрія Поліщука. У своїх
поезіях він любить Україну, захоплюється нею, вірить у світле її
майбутнє. І ось деякі з таких поезій 

Натерпілась Україна

Лиха через край.

Кожен ласий був урвати

З неї коровай.

Хто руками. Хто мечами,

А хто і вогнем,

Ми ті дні, на зло багаті,

Тихо пом’янем.

Козаченьки, степ, як воля,

Козаченьки, світ, як доля,

Нам рано вставать

Україну, милу неньку,

До скону плекать.

Гей, нашу рідну Україну,

До віку кохать.

Вірила вона,  як мати,

Що синами день багатий,

І благословляла їх.

На походи й перемоги,

На неспокій і тривоги,

На важкі — важкі дороги, 

Із яких  вертались ми не всі…

І прийшов наш час жаданий,

Боротьбою осіяний,

Незалежності святої час.

j

l

n

p

r

v

O e

i

oe

l

l

p

t

v

x

z

i

h1/4T2XЯк не будемо ледачі,

То не станемо незрячі,

То збудуєм святу й вірну,

Україну самостійну,

Самостійну й непокірну. 

Бібліотекар:  Україна нерозривно пов’язана зі своєю малою батьківщиною,
краєм, про який ти згадуєш, куди б тебе не занесла доля. Для нас це
Черкащина. Так само і Андрій Поліщук дуже любить Черкащину, і свою любов
він викладає в поезії 

Земля Черкаська

Над сивим Дніпром  молодіють Черкаси,

Зростають квартали, мов  козацькі полки.

Черкаси, Черкаси, Ви — доля Тараса,

Ви — доблесть і слава козацьких синів. 

Земля черкаська, колиска козацька,

Шляхи черкаські, стежки Кобзаря.

Хто любить Черкаси, той любить Вкраїну,

Той знає, як пахне рідна земля. 

Рости черкащанкам, де військо Богдана

За волю країни  ставало на бій.

Черкаси, Черкаси, ви — мудрість Тараса,

Ви — доля і воля  козацьких синів 

На вільній землі квітувати Черкасам,

Творити добро і плекати красу,

Черкаси, Черкаси, ви — гордість Тараса,

Ви — праця і щастя нащадків своїх. 

Бібліотекар:    Для кожної людини поряд з рідним краєм, рідною землею є
ще одна святиня , яка є найдорожчою у житті — це мама і тато. Вони дають
нам життя. Ведуть у нього. І навіть коли їх не стає, ми згадуємо ті
щасливі миті, коли були вони з нами. Згадуємо якісь моменти, якісь речі
—  і на серці стає тепліше.

Мамине намисто

Скільки пам’ятаю маму молодою,

До її намиста тягнуся рукою,                    .

А вона сміється весело й щасливо,

Первістку б своєму небо б прихилила.

 

Мамине намисто — сонечка любові

Мамине намисто — спокій моїх снів.

Мамине намисто — моя колискова,

Моя мудра доля, і матусин спів… 

Тільки я згадаю маму молодою,

І корали манять мене за собою.

А мама вродлива, юна і струнка,

На руках колише мене, малюка… 

Важко пізнавати та й за сивиною,

Маму мою милу завжди  молодою.

Та голубить душу мамине намисто

Мого дитинства чарівна колиска… 

Бібліотекар:  Спогади дитинства…Вони назавжди залишаться у нашій
пам’яті.   І найважливіше — це школа, шкільні друзі, учителі, уроки,
перерви, перше кохання…  І як важко на душі, коли покидаєш школу. Ніби
від твоєї душі відривається частинка чогось дорогого і святого. 

Твоя школа 

Закінчено школу, утерто сльозу,

Я  нишком востаннє у клас свій ввійду.

Я хочу сказати, прощай дорогий,

Ми більше не сядем  за парти твої. 

Школо, школо, вічне коло,

Мить дитинства й юності.

Школо, школо, вічне коло,

Радості і мудрості…

Дивляться парти ніби очима,

В яких я читаю мрію ясну…

Вони пам’ятають, як ми виростали,

І як ми чекали на зрілість свою 

Тихо у класі, стукає серце,

Голосом вчителя нам промовля:

Де б не водила вас доля по світі,

Та школа оця буде завжди твоя.  

Бібліотекар:    У кожного з нас є своя улюблена книжка, свій улюблений
твір, свій улюблений автор. Вони різні. Але, мабуть, немає такої людини,
яка б не любила поезій Т.Г.Шевченка, не захоплювалася його  творчістю,
не  мала б у своїй домашній бібліотечці ,,Кобзаря “, не  знала б  про
долю нещасної Катерини, яку обманув москаль, не переймалася нею.  І всім
відомо, що матір Тараса Григоровича також звали Катрею.  Саме завдяки їй
Україна має Генія, Пророка.  

Катерина

Народила в муках сина молодая Катерина

І Тарасом  ту дитину нарекла…

Шепотіла Катерина до малого свого сина,

Твоя мати — Україна, бережи — вона одна. 

Залишила сиротину молодою Катерина,

Генія своїй землі  дала…

І сказала Катерина молодому свому сину,

Бог для тебе –Україна.

Їй молись, вона одна…

Знає світ про Україну, уклонившись її сину,

Що родила  Катерина навесні…

Він підвівся первоцвітом, над усим вселенським світом

І поніс крізь бурі й морок  материнський заповіт. 

Тарасе. Тарасе, віки промайнули,

Та мати твоя не забула Тебе.

Тарасе, Тарасе, зігрій Україну.

Як зранене серце своє і моє.

 

Бібліотекар:    Для нашого народу не властиве забувати уроки історії.
Особливо, якщо це стосується долі багатьох людей.   Велика Вітчизняна
війна залишила свій тяжкий слід у душах не одного покоління. Про неї
писали, пишуть і ще будуть писати багато.

  Не чужа ця тема і Андрієві Поліщуку. Він-дитина війни, його батька
війна розлучила на довгі роки з родиною.

 

Війна не питала, якого ми віку,

Війна не чекала, поки підростем,

Вона в нас стріляла без промаху й ліку,

І смерть підганяла холодним синцем.

Пам’ятає Дніпро, пам’ятають Черкаси,

Запеклі бої, переправи й фугаси,

І молодість нашу, і вірну любов,

З якою солдат до Берліна дійшов. 

Війна не хотіла, щоб ми покохали,

Війна не вгавала: усьому кінець.

Вона в нас стріляла, стріляла й стріляла,

І падав на землю наступний боєць.

Війна не просила, здавайтеся, хлопці,

Війна нас косила смертельним мечем.

Та ми піднімались на кручі дніпровські,

Щоб там запалати знов вічним вогнем.

Бібліотекар:    Не тільки  в роки війни, а і в мирний для нашої країни
час   залишалися діти без батьків. Афганська війна забрала багато
молодих  безвусих хлопців, які ще, може, і  не зазнали  кохання. Забрала
вона і чоловіків від жінок, а від дітей батьків. Автор своєю чутливою
душею тонко відчуває біль дитини, яка не знала батька, не відчула його
любові. А так хочеться його хоч на хвилинку побачити тата, відчути його
тепло.

Татова мрія

Грають музики весільну, святкову,

А я не спішу, я ховаю сльозу…

Серце не знає, кого за столом я

Батьком весільним собі посаджу… 

Тату, тату, таточку , милий мій лебедику…

Склав ти свої крила  за чужий Афган,

І по світу білому  кричу сиротиною

Обізвись, рідненький, до мене хоч раз… 

Важко не знати рук свого тата,

Не чути від нього лагідних слів.

Мені в цьому світі нічого не треба,

Тільки б він бачив мене у фаті… 

Грають музики весільну,святкову,

А я не спішу, я ховаю сльозу…

Хто ж принесе мені татову мрію,

Ніжну й веселу, для серця ясну… 

Бібліотекар:  Чорнобиль… Біль душі і крик серця…Він приніс у наші
душі тривогу, став і ще буде причиною багатьох смертей .Це — один біль
на всіх

       Один біль на всіх 

Чорнобиль б’є нас прямо в серце,        Нас ще болять чужі ті
рани,                                                                   

І рве нам душі без кінця,                        Всіх, хто згорів там у
вогні,

Він, як той ангел, ангел смерті,               Коли підступно мирний
атом

Підняв скорботного вінця…                   Забрав у нас радощі земні.

 

Чорнобильська зона — кордон у душі.             Йдемо крізь роки, мов в
тумані,

Чорнобильська зона — один біль на всіх       Скрізь натикаємось на біль.

Чорнобильська зона — щомиті радій,             Та віримо, що не
зів’янем,

Що ти ще живий, що ти ще живий…             Що будем мати хліб та
сіль. 

Бібліотекар:     Є в Андрія Поліщука  і  пейзажна лірика.. Вона наскрізь
пройнята любов’ю до рідної природи, до тих  квітів і трав, які оточують
нас змалку. В них відчувається тепло, ніжність душі поета 

Друзі

Поспішаю у казку на зелений лужок,

До друзів я милих, хто під дощиком змок,

Кому холодно зараз там без мого тепла,

Кому дуже потрібна крихта мого добра… 

Усміхнуся кульбабі і розправлю стебло,

І ромашці біленькій радо витру чоло.

І моргну горицвіту, й прожену його сум,

І фіалці маленькій кольори поверну.

 

Я запрошу на трави ясне сонце згори,

І заграють там барви, ніби сміх дітвори.

І я буду щаслива серед друзів своїх,

Серед квітів чарівних лугових, запашних…

 

Бібліотекар:    Є в творчості Андрія Поліщука і інтимна лірика. В ній
він передає усі  почуття, які відчуває людина в стані закоханості, чи м
живе і про що думає:

Затанцюють лелеки в лугах,

Затанцюють, обнявшись у парі,

І зійде там веселка ясна,

І розвіє усі чорні хмари. 

Затанцюють лелеки в лугах,

Затанцюють для нас із тобою,

І розквітне любов на землі

І не лишиться місця для болю

Затанцюють лелеки в лугах,

Затанцюють щасливо, як діти,

І обнімуться батько і син,

І розквітнуть для матері квіти.

Затанцюють лелеки в лугах,

Затанцюють, обнявшись попарно,

І народять веселку для нас,

І не буде в серцях наших хмарно.

 

 

 

 

 

 

 

 

  

Похожие записи