Реферат на тему:

Інтегративні підходи у роботі над творами історичної тематики

Загальновідомо, що історія і література – це нерозривні сфери людського
буття і мислення. Словесний мистецький твір репрезентує зсередини
складні суспільно-політичні процеси, історичні факти через окремі
людські долі у художньому світлі.

Історичний факт увійшов у літературу від найдавніших часів. Результатом
цього процесу є жанр історичного оповідання, пізніше – повісті та
роману. Найдавнішим типом історичного оповідання є житіє (перший автор –
Нестор). Поряд із житієм розвивається і легенда, що мала фольклорне
походження й була усною формою історичного оповідання, численні легенди
включені Нестором до складу „Повісті врем’яних літ”. Відтак, поетика
житія й легенди взаємодіяли, мотиви літературні і фольклорні
синтезувалися. Українська література ХІХ-ХХ ст. привнесла в історичну
тематику посутні риси: романтизму („Гайдамаки” Т.Шевченка, „Кармелюк”
Марка Вовчка, „Чорна рада” П.Куліша, „Довбуш” Ю.Федьковича та ін.),
реалізму („Сава Чалий” І.Карпенка-Карого, „Князь Єремія Вишневецький”
І.Нечуя-Левицького), міфологізму („Захар Беркут” І.Франка), символізму
(„Марія” У.Самчука), неоромантизму („Бояриня” Лесі Українки, „Жовтий
князь” В.Барки), екзистенціоналізму („Сад Гетсиманський” І. Багряного,
„Тіні зникаючі” В.Шевчука).

Художній твір, як і будь-яке висловлювання, є результатом взаємодії
різноманітних об’єктивних і суб’єктивних факторів. З одного боку, автор
постійно перебуває під впливом життєвих реалій, що викликають певні
ставлення до себе і стимулюють його виявлення, з другого – він
інтерпретує факти відповідно до власних переконань і намірів. Тому
художній текст є завжди і своєрідним документом певної епохи в житті
суспільства, і актом авторського самовираження [1].

Сутністю історичного твору є художньо-естетичні осмислення історичного
факту, його белетризація, т.б. взаємодія художньої та історичної
інформацій. Історична інформація (наукова правда) як система певних
історичних факторів уводиться автором у тканину художнього твору і
відображається у світі індивідуальних художньо-естетичних поглядів.
Важливим при цьому є історичне знання як складник авторського мислення,
оскільки письменник вільно оперує фактами, добре знає документи, прагне
переосмислити історію на художньому рівні. Ці факти спричинюють цілу
низку питань, пов’язаних з потрактуванням художніх текстів історичної
тематики.

Повне розуміння таких текстів – справа непроста. Інформативність її не
обмежуються фактами, що лягли в основу твору. Вони не просто взяті із
життя, а відібрані з безконечного потоку життєвих явищ. Критерії цього
відбору зумовлені соціальними і політичними реаліями суспільства, в
якому живе автор, тенденціями суспільного розвитку, взаємодією течій і
напрямків у літературі та мистецтві, можливостями доступу до джерел
інформації, освітньо-культурним рівнем, світоглядом і навіть
особливостями вдачі письменника. Усі ці фактори формують авторську
концепцію – те, заради чого написано твір.

Специфічні труднощі пов’язані ще й з тим, що у текстах переплітаються
суспільні тенденції змалювання доби, ідейні віяння часу написання твору,
переконання автора, а також проблеми сучасності, спроектовані на
особистість читача. Характерний приклад – трактування подій періоду
Руїни у творах П.Куліша (ХІХ ст.), Б.Лепкого (ХХ ст.), Ю.Мушкетика (ХХ
ст.).

Нині виникла необхідність плюралістичності наукових думок, творчого
використання надбань не лише вітчизняної, а й зарубіжної науки.
Прихильники гуманістично-феноменологічної парадигми відстоюють
призначення освіти у розвитку цілісної особистості. „При цьому
проективність виступає механізмом взаємопроникнення, переосмислення,
трансформації через інтерпретацію образів мистецтв (Ч.Леонхард,
Х.Мерсман, Б.Реймар, Р.Хауз) та доповнюється ідеями інтегративності. І
саме інтеграція сприяє формуванню у школярів „я-свідомості”, вписаної в
історію чи сучасний світ” [3].

Інтеграція знань у шкільній моделі стала відбитком загальних
закономірностей пізнання світу і передбачає подолання традиційної
розрізненості учнів, цілісне світовідчуття та гуманітаризацію процесу
навчання, т.б. висунення на перший план загальнолюдських цінностей та
проекції знань на особистість. Наприклад, у результаті аналізу роману
П.Куліша „Чорна рада” дев’ятикласники усвідомлюють, що автор висуває
ідею, яка дала б уникнути революційного катаклізму, перевести
суспільство на рейки еволюційного поступу, т.б. національної
консолідації. Зобразивши дисгармонію у суспільному житті, письменник
залишає надію на гармонію духовну. Тому цей роман не тільки історичний,
а й парадоксально трансцендентальний (Божий чоловік знецінює історію,
позбавляє її сенсу). Символом деградації козацької епохи для П.Куліша
була Велика Руїна. Її зловісність у всіх аспектах, метастазне
проникнення через роки в нові часи лякало письменника, і він передбачав,
що онуки отих повстанців у майбутньому займуть місця тиранів і у
гнобленні не поступляться їм. Ніжинська рада 1663 р., інтерпретована у
романі, була переломним моментом у занепаді української державності. Це
критичний період у свідомості народу, криза-розщеплення. Через цілісне
сприйняття історії у „Чорній раді” школярі впевнюються – розрізнення і
міжусобиці гублять будь-яку державу.

Через основні функції літератури (естетичну, пізнавальну, ігрову і
виховну) інтеграція знаходить своє вираження у розвитку міжпредметних
зв’язків. І якщо гуманітаризацію не можна здійснити без інтеграції, то
інтеграцію можна реалізувати самостійно, через міжпредметні зв’язки,
керуючись п’ятьома принципами:

особистісного сприйняття;

причетності;

глобального сприйняття;

орієнтації та консенсус;

особистісної відповідальності: Я людина і не можу бути байдужим до
історії народу. Історію треба знати, щоб учитися на помилках. Я визнаю
за іншими право мати свою точку зору. Я можу себе поставити на місце
історичної особи.

Під час опрацювання тексту поеми „Енеїда” І.Котляревського (9 кл.)
впродовж бінарного уроку (учитель історії Мельничук Л.В. – учитель
літератури Мельник Т.В., СШ № 30) проводили роботу не лише над
сприйманням фактуальної інформації, а й над авторською концепцією (через
розшифрування метафор і символів, зміщення подій у часі і просторі на
основі аналогій) та підтекстовою інформацією. Зрозуміти складний ідейний
зміст „Енеїди”, амбівалентність образу Енея (Еней Вергілія – нащадок
царя Трої Анхіза; Еней І.Котляревського – кошовий отаман запорожців
після розгрому Запорізької Січі), палімпестність(багатозначність)
художнього тексту допомогли саме знання з історії. Учитель історії
нагадує про царський маніфест від 3.07.1775р., розповідає про долю
колишніх запорожців, українське козацьке формування після зруйнування
Січі: бузьке, чорноморське козацьке військо, переселенням козаків до
Кубані, збереження етнографічних рис українців.

Саме такий підхід до аналізу „Енеїди” реалізує націотворчу енергію
твору, допомагає художньо осмислити рух козацтва у просторі і часі,
розкрити глибоке підтекстове мереживо: Троя – Запорізька Січ; новий Рим
– нова Україна.

Демократична орієнтація чинної програми передбачає постійну творчу
співпрацю, діалог учителя й учня з художнім твором, наявність широкого
простору для самостійного сприймання та осмислення мистецької
інтерпретації історичних фактів. Аналізувати твори історичної тематики
важко: з одного боку формується ґрунтовне професійне вміння, з іншого –
розбір може стати буденною справою, навіть звестись до шаблону. Крім
загальновідомих і повсюдно описаних принципів аналізу твору в єдності
його змісту й форми, науковості, історизму, вивчення творів красного
письменства історичної тематики має спиратися на важливі
загальномистецькі закони [2].

1. Безпосередність у сприйнятті історичного художнього твору, який має
бути прочитаний або прослуханий. Варто стисло переказати фабулу
розділів, озаглавити їх, провести бесіду на закріплення емоційного
сприйняття художнього тексту і тільки тоді працювати над ідейно-художнім
аналізом твору, фіксувати всі імена, географічні назви, терміни,
незрозумілі слова.

11 клас. Тема: „Незламність духу в образі Ярослава Мудрого за драмою
І.Кочерги „Ярослав Мудрий”

Історична довідка.

&

4, державний діяч Давньої Русі, великий князь Київський (з 1019). За
Ярослава Мудрого відбувалося подальше будівництво Руської держави,
складено збірник норм давньоруського права „Руська правда”, розвивалась
культура (зросла письменність, перекладено чимало книг), збудовано Софію
Київську, Золоті ворота тощо. Поширив свою владу на західне узбережжя
Чудського озера, де було засноване місто Юр’єв. Було розгромлено
печенігів, зміцнилося міжнародне становище давньої Русі, налагоджено
дипломатичні відносини з рядом країн, встановлено династичні зв’язки з
королівськими дворами Швеції, Норвегії, Франції тощо. Похований у
Софійському соборі в Києві.

Сприйняття художнього образу Ярослава Мудрого у драмі І.Кочерги.

План

Образ Ярослава Мудрого у драмі:

а) великий патріот рідної землі;

б) державна мудрість і далекоглядність князя;

в) піклування про розвиток будівництва, освіти, культури;

г) великий князь Київський – борець проти засилля заброд-варягів
(„доволі вже цих ярмів без землі”);

ґ) Ярослав – щирий, добрий, ніжний батько;

д) основний життєвий принцип Ярослава: „Раніш закон, а потім благодать”;

е) авторитет князя серед простих людей, хоч він до них не завжди
справедливий.

2) Філософське і суспільно-політичне значення образу Ярослава Мудрого.

3) Враження від найвеличнішого творіння Ярослава Мудрого, яке збереглося
до нашого часу, — храму Софії Київської. (Розповідь (із використанням
фоторепродукцій) одного з учнів, який на власні очі бачив славетний
храм).

4) Художня майстерність драматурга у змалюванні образу державного діяча.

2. Поєднання загальноприйнятих оцінок художнього твору з особистими.

10 клас. Тема: „Повість „Fata morgana” М.Коцюбинського”

Історична довідка про події напередодні революції 1905-1907 рр., самосуд
куркулів над 15 селянами у м. Конотопі. Аналіз тексту через зовнішню і
внутрішню композицію. Бесіда:

Які враження після прочитання повісті?

Як ви ставитесь до погрому панського маєтку?

Чи виправдовує автор вбивство людини людиною заради землі?

Як ви ставитесь до вчинку Марка Гущі?

3. Читач-суб’єкт аналізу історичного твору. Учень стане суб’єктом
аналізу, якщо поставити його в позицію дослідника. Прочитаний роман у
віршах „Маруся Чурай” Л.Костенко. „Зараз ви прочитаєте характеристику
головної героїні за підручником. Пригадайте, що ви на цю тему читали,
бачили в кіно, театрі. Зіставте все з текстом і свої міркування
викладіть на папері:

Кажуть, що жила колись у Полтаві дівчина Маруся Чураївна, донька
славного козака, лицаря Гордія Чурая. Бог наділив її красою, чудовим
голосом, умінням складати пісні. Уся Україна співала тих пісень. Вони
вели козаків на бій, матері ними оплакували загиблих на війні синів,
дівчата, співаючи, розкривали свої серця. Чи реальною є постать Марусі
Чурай? Хто знає…

Влітку 1658 року Полтава згоріла дощенту. Горіли солом’яні стріхи над
Ворсклою. Плавилися бані дерев’яних церков. Вітер був сильний, полум’я
гуло. І довго ще літав над руїнами магістрату легенький попіл спалених
паперів – усіх отих книг міських полтавських, де знаходилися записи
поточних судових справ. Мабуть, там була і справа Марусі Чурай. Може,
тому й не дійшло до нас жодних свідчень про неї, що книги міські
полтавські „през войну, під час рабовання города, огнем спалени”?

— Які картини минулого українського народу відтворює Л.Костенко?

Читаючи роман, ми сприймаємо усіх його героїв як таких, що дійсно жили у
XVII столітті. Ліна Костенко майстерно вводить у сюжетну канву твору
поряд із придуманими нею образами дівчину з легенди Марусю Чурай. Але
разом з тим у романі діють історичні особи: Богдан Хмельницький, Дмитро
Вишневецький – засновник Січі, якого прозвали Байдою, син гетьмана
Остряниці Іван Іскра, Лесько Хромий. Згадуються імена „першого гетьмана
після Павлюка” Якова Остряниці, ката українського народу, онука Байди
Яреми Вишневецького. Мудрим і гуманним зображує авторка полтавського
полковника Мартина Пушкаря. Образи реальних осіб надають твору
історичної достовірності. Та найбільше сприяє цьому змалювання
історичного фону – страшних картин розорення України, які бачить Маруся
Чурай, мандруючи разом із дяком на прощу в Київ.

4. Катарсисний потенціал художньо-історичного тексту несуть у собі твори
Т.Шевченка „Гайдамаки”, О.Довженка „Україна в огні”, І.Багряного „Сад
Гетсиманський”, В.Стефаника „Марія” та ін. Ефект катарсису полягає в
емоційному потрясінні, яке переживає учень під впливом літературного
твору. Наприклад, сильний катарсисний ефект викликають новели
В.Стефаника. У новелі „Марія”: змальовуються тяжкі події І світової
війни, організація „Українських січових стрільців”, насипання могил у
містах України на честь 100-річчя Кобзаря, події в Сараєво. Галичину
грабують усі: поляки, угорці, росіяни. За знайдений портрет Т.Шевченка –
розстріл. Концтабори у Талергофі та Гмюнді… Та більш за все вражає
глибока образність, лаконічність вислову у змалюванні жінок у цю тяжку
історичну добу: „Біля брами мами у своїх руках тримали серця своїх синів
і дули на них, аби не боліли…”

5. Перевтілення учня в образи літературних персонажів

Реалізується цей прийом через читання монологів („Сава Чалий” з
однойменної трагедії І.Карпенка-Карого, 10 кл.; Мазепа з поеми
С.Руданського „Мазема-гетьман український”, 9 кл.; Єремія з історичного
роману „Князь Єремія Вишневецький” І.Нечуя-Левицького та ін.). Школярі
вчаться перевтілювати в образи історичних персонажів і певною мірою
відтворювати їх риси.

Вивчення літератури розпочинається з поступового входження у глибокий і
цікавий світ словесного мистецтва та ускладнюється шляхом пізнання
історичного минулого українського народу через образні ілюстрації, а в
курсі української літератури 9-11 клас – через найрепрезентабельніші
твори різних культорологічних епох, стилів і течій учні рецепіюють твори
історичної тематики в площині морально-етичних оцінок, співвіднесення
ідей, проблемних мотивів, характеристику та вчинки героїв із життям,
свідомістю, почуттям читача.

Історичні твори, що вивчаються в 11 класі, згідно з сучасними підходами
розглядаються в контексті новий естетичних орієнтирів модерну й
постмодерну (історична тематика у творчості Ю.Андруховича, І.Вільде,
Р.Іваничука, В.Шевчука та ін.). Історія під пером цих художників слова
здобуває нові інтерпретації ірраціонального, містичного, категорії
історичного й аісторичного кладуться на шальки одних терезів, не
створюється образ монументальної історії. Проте в цілому література
кінця ХХ – початок ХХІ ст. утвердила свій оригінальний погляд на
історичну свідомість, на часові і позачасові, універсальні вартості
людського буття.

Тенденції сучасної школи часто спонукають учителя до пошуків нових
методів і шляхів. Вивчення творів історичної тематики особливо яскраво
демонструє можливість наведення паралелей та взаємопроникнення художньої
та історичної інформації.

Відтак, історія розкриває проблему зв’язку особи з народом – це
пізнавальна мета. Література, крім пізнавальної та інших, має ще й
виховну мету: допомогти людині зрозуміти саму себе, вселити віру в свої
можливості, розвинути прагнення до пізнання істини. Історію творять
люди, і шедеври мистецтва теж створені людьми. Помилки минулого через
глибокий аналіз історично-художніх текстів стануть уроками для дітей, а
прийдешнє залежатиме від ставлення до своєї історії. Такі чинники
можуть стати фактором формування державницького світу суспільства.

Інтеграція історії та літератури призводить до більш зацікавленого,
особистісно значущого й осмисленого сприйняття матеріалу, що посилює
мотивацію навчання та дає змогу ефективніше використати час.

Література:

Бандура О.М. Міжпредметні зв’язки в процесі вивчення української
літератури. – К.: Рад. школа, 1984. – 166с.

Концепція літературної освіти (Волошина Н.Й., Пасічник Є.А. та ін.). –
К.: ВІПОЛ, 1993. – 74с.

Павличко С. Теорія літератури. Проблема дискурсу. – К.: Основи, 2002.

Історія

Наука

Історична подія

Причини

Наслідки

Факти, дати, точність, об’єктивність

Значення

Значення

Художній образ

Вимисел

Правда

Людина

Мистецтво слова

Література

Похожие записи