Інноваційність у створенні сучасного уроку
Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури
уроків яка, за О. Пометун, складається із п’яти елементів:
мотивації;
оголошення, представлення теми й очікуваних результатів;
надання необхідної інформації для розв’язання завдань;
інтерактивної вправи – центральна частина заняття;
підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.
Мотивація. Мета цього етапу – сфокусувати увагу учнів на проблемі та
викликати інтерес до обговорюваної теми. Мотивація є своєрідною
психологічною паузою, яка дає змогу учням усвідомити, що вони зараз
почнуть вивчати інший (після попереднього уроку) предмет, що перед ними
інший учитель і зовсім інші завдання. Крім того, кожну тему, яку
планується засвоїти з учнями, відповідно до фундаментальних положень
теорії психолого-філософського пізнання, можна реально вважати
засвоєною, якщо вона стала основою для розвитку в суб’єкта власних
новоутворень: у його когнітивній сфері, свідомості, емоційно-ціннісній
сфері тощо. Отже, суб’єкт навчання має бути налаштований на ефективний
процес пізнання, мати в ньому особистісну, власну зацікавленість,
усвідомлювати, що й навіщо він зараз робитиме. Без виникнення цих
мотивів учіння, мотивації навчальної діяльності не може бути ефективного
пізнання.
Із цією метою можуть бути використані прийоми, що створюють проблемні
ситуації, викликають у дітей здивування, інтерес до змісту знань,
процесу їх отримання, підкреслюють парадоксальність явищ і подій. Це
може бути й коротка розповідь учителя, й бесіда, і демонстрування
наочності, й нескладна інтерактивна технологія («мозковий штурм»,
«мікрофон», «криголам» тощо). Мотивація чітко пов’язана з темою уроку,
вона психологічно готує учнів до її сприйняття, налаштовує їх на
розв’язання певних проблем. Як правило, матеріал, що пропонується для
обговорення учням під час мотивації, наприкінці підсумовується, стає
«місточком» для представлення теми уроку.
Цей елемент уроку має займати не більше п’яти відсотків часу заняття.
Оголошення, представлення теми й очікуваних навчальних результатів. Мета
– забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того,
чого вони повинні досягти на уроці, чого від них чекає вчитель.
Часто буває доцільно залучити до визначення очікуваних результатів усіх
учнів. Щоб визначити для себе майбутні результати уроку, учні інколи
мають озвучити своє особисте ставлення до суті та структури вибраних
способів навчальної діяльності, спланувати свої дії із засвоєння та
застосування інформації, передбачених темою. Без чіткого та конкретного
визначення й усвідомлення учнями результатів їхньої пізнавальної
діяльності, особливо на уроках із використанням інтерактивних
технологій, вони можуть сприйняти навчальний процес як ігрову форму
діяльності, не пов’язану з навчальним предметом. Формулювання очікуваних
результатів уроку виглядає по-іншому, ніж в існуючих методичних чи
дидактичних посібниках. Оскільки момент інтерактивного навчання
принциповий, розглянемо його більш детально.
Формулювання результатів інтерактивного навчання учнів має відповідати
таким вимогам:
висвітлювати результати діяльності на уроці учнів, а не вчителя, і бути
сформульоване таким чином: «Після цього уроку я зможу…»;
чітко відображати рівень навчальних досягнень, який очікується після
уроку. Тому мають бути передбачені: обсяг і рівень навчальної інформації
учнів, що буде забезпечено; обсяг і рівень розвитку способів діяльності,
яких планується досягти в кінці уроку; розвиток (формування)
емоційно-ціннісної сфери учня, яка забезпечує формування переконань,
характеру, вплив на поведінку тощо. Останній компонент навчальних
результатів, до якого можна прагнути на окремому уроці, це визначення,
усвідомлення або формування емоційно наповненого ставлення учнів до тих
явищ, подій, процесів, що є предметом вивчення на уроці. Отже,
результати можуть бути сформульовані за допомогою відповідних дієслів.
Наприклад, знання: пояснювати, визначати, характеризувати, порівнювати,
відрізняти, проаналізувати… тощо; ставлення: формувати та висловлювати
власне ставлення до…, пояснювати своє ставлення до…;
досягнуті результати могли б вимірюватись. Наприклад, якщо після уроку
учні вмітимуть «пояснювати суть явища та наводити приклади подібних
явищ» – це легко перевірити в оціночних балах, урахувавши точність і
повноту відповідей;
досягнуті результати мають бути очевидними для учнів і для самого
вчителя, а також для інших учителів та осіб, які відвідують урок, із
огляду на те, досягнуті заплановані цілі, чи ні.
Таким чином, формулювання результатів учителем під час проектування
уроку є обов’язковою процедурою. В інтерактивній моделі навчання це
надзвичайно важливо, оскільки побудова технології навчання неможлива без
чіткого визначення дидактичної мети. Правильно сформульовані, а потім
досягнуті результати становлять дев’яносто відсотків успіху.
Досягнення результатів у інтерактивній моделі навчання передбачається
шляхом залучення учнів до комунікативно-пізнавальної діяльності.
Приступаючи до її виконання, вони повинні розуміти, для чого прийшли на
урок, до чого їм треба прагнути, як будуть перевірятись їхні досягнення.
Для того щоби побачити з учнями спільний процес руху до результатів
навчання, у цій частині інтерактивного уроку О. Пометун рекомендує:
назвати тему уроку або попросити когось із учнів прочитати її;
якщо назва теми містить нові слова чи проблемні питання, звернути на це
увагу учнів;
попросити когось із учнів оголосити очікувані результати за текстом
посібника або за записом учителя на дошці, зробленим заздалегідь,
пояснити необхідні, якщо йдеться про нові поняття, спроби діяльності
тощо;
нагадати учням, що наприкінці уроку ви будете перевіряти, наскільки вони
досягли запланованих результатів, а також пояснити, як ви будете
оцінювати їхні досягнення в балах.
Цей елемент уроку має займати не більше п’яти відсотків часу заняття.
Подання необхідної інформації. Мета цього елемента уроку – дати учням
достатньо інформації для того, щоби на її основі вони могли виконати
практичні завдання за мінімально короткий час. Це може бути міні-лекція,
читання тексту підручника, ознайомлення з роздавальним матеріалом,
опанування інформації за допомогою технічних засобів навчання або інших
видів наочності, застосування НІТ. Для економії часу на уроці, для
досягнення максимального ефекту уроку можна давати учням інформацію
заздалегідь для попереднього ознайомлення в домашніх умовах. Ця частина
уроку займає близько 10-15 % часу.
Інтерактивна вправа – центральна частина заняття. Її метою є засвоєння
навчального матеріалу, досягнення результатів уроку. Інтерактивна
частина уроку має займати приблизно 50-60 % часу на уроці. Обов’язковими
є така послідовність і регламент проведення інтерактивної вправи:
Інструктування – учитель розповідає учням про мету вправи, правила
виконання, послідовність дій і кількість часу, що відводиться на
виконання завдань, запитує, чи все зрозуміло учасникам (2-3 хв).
Об’єднання у групи та/або розподіл ролей (1-2 хв).
Виконання завдання, при якому вчитель виступає як організатор, помічник,
ведучий дискусії, намагаючись надати учасникам максимум можливостей для
самостійної роботи та навчання у співпраці один з одним (5-15 хв).
Рефлексія є природним невід’ємним і найважливішим компонентом
інтерактивного навчання на уроці. Вона дає змогу учням і вчителю:
усвідомити, чого вони навчились;
h~
§ h~
h~
h~
???? та в житті;
оцінити власний рівень розуміння та засвоєння навчального матеріалу,
спланувати чіткі реальні кроки його подальшого опрацювання;
порівняти своє сприйняття з думками, поглядами, почуттями інших, інколи
скоригувати певні позиції;
як постійний елемент навчання привчати людину рефлексувати в реальному
житті, усвідомлюючи та прогнозуючи подальші кроки;
побачити реакцію учнів на навчання та внести необхідні корективи.
Рефлексія здійснюється в різних формах: у вигляді індивідуальної роботи,
роботи в парах, групах, дискусії, у письмовій та усній формі. Вона
завжди містить кілька елементів: фіксацію того, що відбулось, визначення
міркувань і почуттів у стосунку отриманого досвіду, плани на майбутній
розвиток.
Рефлексія застосовується після найважливіших інтерактивних вправ, після
уроку, після закінчення певного етапу навчання.
Технологія рефлексії після окремих вправ, фрагментів уроку може бути
такою.
Усне обговорення за запитаннями:
З якою метою ви робили цю вправу?
Які думки та почуття вона у вас викликала?
Чому ви особисто навчились?
Чому би хотіли навчитись у подальшому?
Підсумки є найважливішою частиною інтерактивного уроку. Саме тут
проясняється зміст проблеми, підбивається підсумок засвоєних знань і
встановлюється зв’язок між тим, що вже відомо, і тим, що ще повинно
вдосконалюватись у майбутньому.
Функції підсумкового етапу уроку:
пояснити зміст опрацьованого;
порівняти реальні результати з очікуваними;
проаналізувати, чому відбулось так чи інакше;
зробити висновки;
закріпити чи відкоригувати засвоєне;
намітити нові теми для обміркування;
установити зв’язок між тим, що вже відомо, і тим, що треба засвоїти,
чого навчитись у майбутньому;
скласти план подальших дій.
Правила організації інтерактивної роботи учнів на уроці:
1. До роботи повинні бути залучені різною мірою всі учні.
2. Необхідно дбати про психологічну підготовку учнів. Корисним є
різноманітне та постійне стимулювання учнів за активну участь у роботі;
надання можливості для самоорганізації та ін.
3. Тих, хто навчається в інтерактиві, не повинно бути багато.
Продуктивна робота в малих групах. Кожен має бути почутий.
4. Приміщення має бути спеціально підготовленим. Учні повинні мати змогу
легко пересуватись під час роботи в малих групах. Усі матеріали для
роботи малих груп готуються заздалегідь.
5. Під час уроку необхідно дотримуватись регламенту та проявляти
терпимість до будь-якої точки зору, уважно вислуховувати всіх учасників,
поважаючи їх.
6. Уважно ставитись до учнів під час формування груп.
7. На одному уроці бажано застосовувати 1-2 інтерактивних види роботи.
8. Під час підготовки запитань учителю необхідно продумувати варіанти
можливих відповідей і заздалегідь виробляти критерії оцінки ефективності
уроку.
Уроки мають захоплювати учнів, пробуджувати в них навчальні мотивації,
навчати самостійному мисленню та діям. Ефект впливу на емоції та
свідомість учнів значною мірою залежить від стилю роботи конкретного
вчителя.
Урок у технології розвитку критичного мислення
Концептуальні основи технології розвитку критичного мислення виражені в
таких твердженнях:
1. Знання має цінність лише тоді, коли воно зрозуміле та
використовується концептуально.
2. Майбутнє відкрите для тих, хто критично перевіряє інформацію,
вибудовує свої власні переконання.
3. Критичне мислення можна розвивати в добре та спеціально
організованому навчальному процесі, бо навчання – це активна розсудлива
діяльність.
4. Критичне мислення потребує часу, уваги та мети.
5. Стратегічний напрям розвитку в учнів критичного мислення в навчанні
учнів – ставити запитання:
Що я думаю про це?
Як нова інформація відповідає тому, що я вже знаю?
Що я можу робити іншим чином після ознайомлення з новою інформацією?
Як ця інформація впливає на мої погляди?
Ставити запитання – непроста справа, треба знати, запитання якого
характеру можна поставити в даному випадку, кому його адресувати, в який
спосіб сформулювати. Як відомо, запитання можуть бути уточнюючого
характеру, проблемні, дослідницькі та запитання-роздуми. Крім того, вони
можуть бути різних рівнів складності.
Фахівці радять дотримуватись при постановці запитань таких порад:
1. Формулювати запитання конкретно, чітко.
2. Використовувати шість «журналістських» запитань із метою отримання
різнобічної інформації про конкретний об’єкт: Хто? Коли? Як? Чому?
3. Застосовувати «відкриті» та «закриті» запитання для досягнення
поставленої мети. «Відкриті» – це запитання, у відповідях на які людина
може висловити власну думку. «Закриті» – це такі, на які можна
відповісти лише «Так» чи «Ні». Їх ставлять, якщо цікавить згода людини,
або в разі, коли перевіряємо, чи стежить співрозмовник за іншими
думками.
4. Бути готовим до того, що всі люди різні, навчитись приймати їх
такими, якими вони є, не намагаючись змінити в них те, що не
подобається.
5. Цінувати в кожній людині особистість, поважати її думки та
переконання незалежно від того, чи збігаються вони з твоїми.
6. Прагнути зберегти своє обличчя як «приємного співрозмовника».
Сприймання, розуміння, усвідомлення та засвоєння навчальної інформації
вимагає активної розумової роботи, у тому числі критичного мислення.
Критичне мислення – це складний процес, що починається з ознайомлення з
інформацією, а закінчується прийняттям рішення. Критичне мислення
проявляється у здатності людини самостійно аналізувати інформацію;
умінні бачити помилки чи логічні порушення у твердженнях різних авторів
або партнерів; аргументувати свої думки, змінювати їх, коли вони
неправильні, й відстоювати, якщо вірні; у прагненні до пошуку
оптимальних та аргументованих рішень.
Етапи критичного мислення
Сприймання інформації з одного, але бажано з кількох джерел.
Аналіз її змісту чи різних точок зору, вибір того викладу, який здається
вірним.
Співставлення його з іншими викладами або протилежними точками зору.
Добір аргументів чи розробка системи доказів на підтримку позиції.
Прийняття рішення, яке ґрунтується на доказах.
Дії учнів у відповідності з цими етапами будуть такими:
З’ясуй сутність предмета вивчення. Досліди його.
Оціни різні тлумачення та думки, проаналізуй причини їх виникнення та
зміст.
Узагальни свої міркування, зроби висновок про твою точку зору стосовно
цієї інформації.
Ясно та чітко обґрунтуй свою позицію (поясни, чому ти так уважаєш).
Автори розробки проекту з розвитку критичного мислення вважають, що до
необхідних умов здійснення цього процесу можна віднести:
Час. Щоб обмірковувати щось нове, треба з’ясувати, які вже є думки та
ідеї, обговорити їх, зробити висновки.
Дозвіл. Для того щоби процес мислення відбувався вільно, учні мають
право розмірковувати, записувати припущення, установлювати їх
очевидність чи безглуздість. Коли учні розуміють, що їм це дозволено,
вони активніше беруть участь у процесі.
Різноманітність передбачає створення такої атмосфери, яка переконає
учнів у тому, що від них очікується широкий діапазон різноманітних
думок, ідей.
Залучення учнів до процесу обговорення, підведення до розуміння власної
відповідальності за прийняті рішення.
Ризик є природною складовою навчання та творчості. Учитель повинен
готувати учнів до цього.
Повага й цінування думок інших. Лише за цих умов учні можуть бути
впевнені в тому, що їхня думка щось означає для присутніх.
У підсумку слід зазначити такі особливості нестандартних уроків, як їх
актуальність, оригінальність, універсальність використання, можливість
реалізації педагогіки співробітництва учителя й учня. Усе це дозволяє
ефективно досягти мети й отримати необхідний результат.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
