ПЛАН.

Дайте характеристику індивідуальним формам виховної роботи.

Проаналізуйте структуру загально шкільного колективу. Визначити
ефективні умови і шляхи його формування.

Задача №63.

1. Індивідуальні форми виховної роботи.

Потреба індивідуального підходу зумовлена тим, то будь-який вплив на
дитину переломлюється через її індивідуальні особливості, через
«внутрішні умови». Необхідною умовою успішної Індивідуальної роботи є
вивчення індивідуальних особливостей учнів. Щоб впливати на особистість,
треба її знати. Передусім важливо встановити довірливі, доброзичливі
стосунки між педагогами і вихованцями, Зробити це часом нелегко,
оскільки учні, які найбільше потребують індивідуальної виховної роботи,
нерідко підозріло ставляться до педагогів. Велике значення при цьому має
авторитет вихователя, знання ним вихованців, уміння швидко
зорієнтуватися у ситуації, передбачити наслідки своїх дій.

Така робота повинна бути систематичною, спрямовуватися не лише на
проведення бесід з конкретного приводу, а й наперед продуманих
профілактичних розмов та інших заходів з вихованцями.

В індивідуальній виховній роботі осмислюють і визначають термін
педагогічного впливу: розрахований він на отримання очікуваних
результатів негайно чи внаслідок тривалого впливу на особистість. В
одних випадках реагують на вчинок одразу, в інших — детально аналізують
його і лише тоді вирішують, яких заходів виховного впливу вжити.

Методика індивідуального виховного впливу залежить від індивідуальних
особливостей учня і його психологічного стану, темпераменту. В кожному
конкретному випадку слід створити педагогічну ситуацію, яка б сприяла
формуванню позитивних якостей чи усуненню негативних. Індивідуальний
виховний вплив здійснюють через безпосередній вплив педагога на
особистість учня або через колектив. Ці способи взаємопов’язані,
взаємодоповнюють один одного. Безпосередній виховний вплив на вихованця
педагог здійснює наодинці з ним або в присутності учнів, батьків,
педагогів (що посилює виховний вплив, проте зловживати цим не слід,
оскільки страждає почуття гідності дитини). В опосередкованому впливі на
вихованця між ним і педагогом з’являється нова ланка — колектив. Вплив
колективу може бути відкритий (вихователь явно ставить перед ним
завдання впливу на конкретного учня), або прихований (завдання ставиться
з таким розрахунком, що його виконання колективом само по собі позитивно
вплине на учня). У першому випадку вихованець знає, що виховний вплив
спрямований на нього, у другому — і він, і колектив можуть лише
здогадуватися про це.

В індивідуальній виховній роботі необхідно передбачити координування
впливів на учня педагогів, батьків і колективу. Така координація
здійснюється за умови щоденного аналізу результатів виховного впливу,
обміну думками з питань життя і діяльності вихованців.

Для успішного ведення цієї роботи потрібне її планування, що враховує
характеристики особистості й передбачувані результати виховного впливу
(проект особистості). Це дає змогу управляти процесом виховання,
координувати всі виховні впливи, поглиблювати й розширювати цілі та
завдання виховання. Наявність проекту на кожного (чи хоча б на
педагогічно занедбаного) вихованця робить індивідуальну роботу
педагогічно доцільною, цілеспрямованою.

В індивідуальній виховній роботі використовують позакласне читання,
колекціонування, гру на музичних інструментах, вишивання, малювання
тощо. Індивідуальні форми роботи нерідко пов’язують з груповими і
фронтальними.

Позакласне читання має на меті формування в учнів здорових читацьких
інтересів, вироблення культури читання. Педагог повинен пояснити дітям
та їх батькам, що І як слід читати, скільки відводити часу на позакласне
читання залежно від вікових та індивідуальних особливостей. Важливо, щоб
читання літератури було системним. Складаючи індивідуальний план читача,
слід враховувати вимоги до читання в конкретному класі. На матеріалі
прочитаних книг доцільно проводити бесіди, під час яких учні матимуть
можливість обмінятися думками про улюблені твори.

Корисно привчити дітей складати відгуки на прочитані книги.

Бажана в класі й бібліотечка. Вона може складатися з книг шкільної
бібліотеки і особистих книг учнів. Психологічний аспект значення такої
бібліотеки полягає в тому, Що книги постійно в полі зору учнів.

Особливої уваги потребують учні, які мало читають, і ті, хто читає,
безсистемне. Для них слід цілеспрямовано підбирати книги.

Колекціонування позитивно впливає на загальний розвиток учнів, навчальну
діяльність і поведінку, розширює кругозір і пізнавальні інтереси, формує
дослідницькі навички, виховує цілеспрямованість і наполегливість.
Найчастіше школярі захоплюються колекціонуванням марок (філателія),
монет (нумізматика), художніх листівок, плакатів, репродукцій, рідше
збиранням колекцій мінералів плодів і насіння. Педагог повинен
насамперед з’ясувати кого і який вид колекціонування приваблює, яку мету
ставить кожен колекціонер, які має досягнення, з якими
труднощами-стикається, якої допомоги потребує, і на підставі цих
спостережень планувати роботу з учнівського колекціонування. В одному
випадку потрібно роз’яснити мету і значення колекціонування, в другому —
дати правильне спрямування, в третьому — допомогти практично щодо
збирання, оформлення і збереження матеріалів. Корисно організувати в
класі виставки і огляди учнівських колекцій, повідомляючи про це
заздалегідь. Всі експонати попередньо переглядає актив класу за участю
педагога, відтак складають план проведення виставки. Вчитель чи хтось із
школярів готує вступне й підсумкове слово. Учасники виставки мають
коментувати експонати.

Ефективність масових, групових та індивідуальних форм виховання зростає
за умови, що вони приведені у певну систему, пов’язані між собою і
доповнюють одна одну.

Виховні заходи з учнями 1—4 класів у школах доцільно організовувати до
19 години, з учнями 5—9 класів — не пізніше 20 години, з учнями 10—12
класів загальноосвітніх шкіл, ПТУ — не пізніше 21 години. Учням та їх
батькам слід систематично нагадувати про недоцільність перебування
неповнолітніх на вулицях після 20—21 години.

2. Структура загально шкільного колективу. Ефективні умови і шляхи
формування колективу.

Дитячий колектив, за вченням А. Макаренка, у своєму розвитку проходить
декілька стадій.

На першій стадії (після організаційного оформлення колективу) важливо
сформулювати вихованцям систему педагогічних вимог, рішучих за формою,
зрозумілих За змістом, з певними елементами навіювання. Здійснюють також
інтенсивний вплив на учнів, формують ядро активу з учнів, які добре
вчаться, виконують вимоги шкільного режиму і правила для учнів,
вимогливі до себе й до інших, мають організаторські здібності. Цю стадію
розвитку колективу не слід затягувати. Якщо учні довго залежать лише від
педагогічного колективу, вони звикають до цього і згодом їх важко
змусити підкорятися органам учнівського самоврядування.

На другій стадії вимоги педагога підтримує частина вихованців, актив
ставить вимоги до товаришів і до самих себе. Ця стадія починається
створенням органів самоврядування. В колективі триває процес вивчення
один одного, пошуки товаришів і друзів. Оскільки ядро активу ще не має
досвіду роботи, педагоги висувають до учнів категоричні вимоги,
спираючись на ядро активу. Невиконання учнем вимог шкільного режиму
відтепер слід розглядати як свідому протидію і вживати певних заходів
впливу.

Особливу увагу приділяють засвоєнню органами самоврядування своїх прав і
обов’язків, методів роботи. Розширюється актив. Іноді на цій стадії може
утворитися і неофіційна група, яка протиставляє себе активу. Проте
наявність органів самоврядування допомагає вчителеві справлятися з нею.

На третій стадії вимоги висуває колектив. Цього досягають, згуртувавши
вихованців у єдиній діяльності. Педагог працює з активом, допомагає йому
завоювати авторитет серед учнів, контролює його діяльність, прагнучи
залучити до нього найбільше учнів з метою посилення його виховних
можливостей. Вимоги педагогів і активу учнів стають лінією поведінки
всього учнівського колективу.

На четвертій стадії кожен учень сприймає колективні, загальноприйняті
вимоги як вимоги до себе. Створюють умови для нових, складніших вимог,
які висувають ся в процесі розвитку колективу, розширюються права
обов’язки активу, ускладнюються види діяльності колективу.

На всіх стадіях розвитку учнівського колективу Педагоги цілеспрямовано
працюють над його згуртуванням. Важливою у цій роботі є система — низка
послідовно поставлених перед колективом цілей, досягнення яких зумовлює
перехід від простого задоволення до глибокого почуття обов’язку.

Важливо продумати таку систему для колективу загалом і для кожного учня
зокрема.

Засобом згуртування учнівського колективу є й формування в ньому
традицій, бо ніщо так не цементує його, як традиція. Особливо важливі
так звані «традиції щоденного вжитку» — дотримання певних правил
поведінки у повсякденному житті {наприклад, «у нашому класі не
запізнюються», «у нашому класі допомагають один одному» та ін.). Шкільні
традиції виховують в учнів почуття обов’язку, честі, гордості за
колектив, його успіхи в навчанні та праці.

Сприяє згуртуванню учнівського колективу обґрунтований і
використовуваний А. Макаренком принцип паралельної дії — вимога до
вихованця ставиться не прямо, а через колектив, коли відповідальність за
кожного члена покладається на колектив і його самоврядування. Цю
методику можна використовувати вже на другій стадії розвитку колективу.
Такій же меті підпорядкована організація колективної діяльності.
Різноманітна спільна діяльність робить життя дитячого колективу цікавим,
сприяє налагодженню стосунків між первинними колективами,
загальношкільним і первинними колективами, що згуртовує і первинні
колективи, і загальношкільний. Об’єднують колектив цікаві конкретні
справи, що потребують узгоджених дій Його членів. Якщо учні, наприклад,
самі знайшли предмет праці, вони розподілять обов’язки між собою, охоче
займатимуться конкретною ділянкою роботи, переживатимуть радість від
досягнутих успіхів.

Особлива роль у згуртуванні учнівського колективу належить громадській
думці, що формується переважно на третій стадії його розвитку. Формою її
вияву є загальні збори колективу, на яких вирішуються всі важливі
справи, проблеми, порушення норм поведінки (зловживати таким
обговоренням не слід).

Позитивно впливає на колектив і учнівське самоврядування. Педагоги
повинні зміцнювати його авторитет серед школярів, частіше звертатися по
допомогу до членів Учнівського самоврядування, радитися з ними. За таких
Умов учні починають прислухатися до них. Проте не слід обмежуватися
тільки роботою членів самоврядування. Важливо, щоб кожен учень виконував
конкретну, хоча б невелику роботу для загального блага, виявляючи себе
при цьому як член колективу.

Продумана організація дозвілля учнів — колективні відвідування кіно,
театру, організація екскурсій, турпоходів, підготовка та проведення
шкільних свят і вечорів від. починку, участь у художній самодіяльності й
інших заходах — допомагає об’єднати учнів у повноцінний колектив.

На згуртованості учнівського колективу позитивно позначається і
згуртованість у діяльності педагогів, єдність вимог з їхнього боку до
нього. А. Макаренко вважав, що у згуртованому педагогічному колективі
кожен педагог насамперед дбає про згуртованість загальношкільного
колективу, відтак — про справи свого класу й лише потім — про власний
успіх.

Про рівень розвитку учнівського колективу свідчать: мобільність при
виконанні колективних справ і доручень, прагнення до вирішення
складніших завдань, активна участь кожного в їх розв’язанні; товариські
взаємини, уважність один до одного, готовність допомогти слабшому,
поважання гідності однокласників, здатність до порозуміння без сварок і
образ; бажання дітей бути разом, задоволення від спілкування,
життєрадісність, бадьорість, зібраність, відсутність нашіптування,
почуття гумору, вміння належним чином вирішувати конфліктні ситуації,
готовність долати труднощі, виконувати відповідальні доручення:
відповідальність за колективну справу; самостійне висунення суспільно
значущих цілей і досягнення їх на основі самоврядування.

У школах, де порівняно слабкі учнівські колективи, часто утворюються
невеликі групи негативного спрямування. Дослідження свідчать, що
більшість педагогічне занедбаних учнів (70%) належать до таких груп. У
стосунках між їх членами немає рівності, кожен прагне бути лідером.
Більшість цих груп мають прихований характер, їх учасники, як правило,
ігнорують шкільний режим, традиції педагогічного й учнівського
колективу, завжди чимось незадоволені, але явно не висловлюють своєї
позиції, діють обережно, іноді відверто порушують дисципліну. Навіть
після того як було зафіксовано порушення ними дисципліни, вони
намагаються викрутитися, щоб зменшити свою провину.

Поведінка кожного учасника групи визначається й регулюється поведінкою
самої групи, і навпаки, досить одному з членів групи стати на шлях
порушень шкільного режиму, як з почуття солідарності так само діє уся
група.

Одна з важливих умов запобігання появі негативно спрямованих мікрогруп —
комплектування класів або інших колективів з урахуванням індивідуальних
особливостей педагогічне занедбаних учнів з таким розрахунком, щоб до
одного класу чи гуртка не потрапило їх кілька. Звісно, новачок, який
прибув з іншої школи, швидше стане на шлях виправлення, якщо з перших
днів потрапить під вплив групи вихованців позитивного спрямування.

Нерідко негативні угруповання з’являються в школі через неправильну
поведінку активу. Привілеї, якими іноді користуються його члени,
відсутність контролю за його діяльністю призводять до непорозумінь,
з’являється незадоволення діями активу, педагогічне занедбані підлітки
об’єднуються, щоб протистояти йому.

Досвідчені педагоги «розкладають» негативно спрямовану групу:
роз’єднують її членів, створюють групи взаємодопомоги у навчанні тощо.
Іноді достатньо відокремити лідера від негативної групи й звести його
вплив на групу до мінімуму. Членів такої групи вводять у колективи
позитивного спрямування, переконавши їх, що в нових умовах у них буде
більше можливостей стати іншими. Важливо, щоб цілі вихованця збігалися з
цілями нового колективу. Чим більше можливостей для досягнення своїх
цілей у новій групі він побачить, тим швидше сприйме традиції, вимоги,
погляди. З цією метою створюють спеціальні групи, які б задовольняли
особисті інтереси вихованців (гуртки, спортивні секції, вокальні та
інструментальні ансамблі тощо).

Педагогічне занедбані учні по-різному ставляться до нових колективів або
груп: одні швидко звикають, другі ще довго намагаються підтримувати
контакти з попередньою групою, треті конфліктують з членами нового
колективу. Тому слід попередньо зорієнтуватися, які стосунки можуть
скластися у них з новим оточенням. Це допоможе обрати відповідні виховні
заходи, запобігти стихійному впливу самої групи, що може призвести до
негативних наслідків.

У негативній мікрогрупі, як уже зазначалося, багато Що залежить від її
лідера. Тому для її переорієнтації велике значення має виховна робота з
ним. Можна змінити становище лідера мікрогрупи в колективі класу,
залучивши його до діяльності, корисної для колективу. Участь у ній
позитивно впливатиме на нього, а через нього — і на всю групу. Якщо ж
він глибоко педагогічне занедбаний його ізолюють від групи, а в групі
проводять відповідну виховну роботу. До такої групи без лідера можна
ввести учнів, на яких вихователь спиратиметься у своїй виховній роботі з
педагогічне занедбаними дітьми.

Ще один метод виховної роботи з групами негативного спрямування —
розвінчання лідерів, поглиблення суперечностей в самій групі. Для
розкладу такої групи необхідно переконати її членів у аморальності й
незаконності норм, що їх об’єднують, навести яскраві приклади, У
результаті в декого з членів групи може з’явитися бажання порвати з нею.

На всіх стадіях розвитку учнівського колективу педагоги повинні надавати
йому допомогу у виробленні єдиних установок, що виражається у правилах,
законах життя навчального закладу; у створенні системи єдиних вимог; у
впливі на тон і стиль стосунків у колективі; у підборі, навчанні та
координації діяльності органів самоврядування; у плануванні, підготовці
та проведенні запланованих заходів; у координуванні міжособистісних і
ділових стосунків у колективі.

3. Задача №63.

У своїх діях вихователь використовував колективну форму роботи.
Передусім він хотів звернути увагу учнів на свої вчинки над іншими
членами колективу. Одним словом, він залучив колектив для вирішення цієї
проблеми. На думку В.Сухомлинського, висока виховна ефективність
взаємовідносин між особистістю і колективом досягається, якщо „це
гуманні, людські взаємини між учнями, між вихователями і вихованцями, і
на цій основі єдині поняття про добро і зло”. Для гуманних стосунків між
членами колективу характерний постійний дружелюбний тон, увага один до
одного, готовність допомогти товаришеві.

Олексій став відчувати себе частиною цілого. Він перестав відчувати
себе „ізольованим”, відкинутим від колективу. Олексій став для колективу
хорошим товаришем і другом. Згуртований колектив одразу ж вживає
необхідних заходів: схвалює або засуджує діяльність учня. Успіхи кращих
стають прикладом для наслідування.

Похожие записи