Ігрові технології

У вітчизняній педагогіці і психології проблему ігрової діяльності
розробляли К.Д. Ушинський, П.П. Блонський, С.Л. Рубінштейн, Д. Б.
Ельконін, у закордонній — 3. Фрейд, Ж. Піаже та інші.

У їхніх працях досліджена і обґрунтована роль гри в онтогенезі
особистості, у розвитку основних психічних функцій, у самоврядуванні і
саморегулювання особистості, нарешті, в процесах соціалізації — у
засвоєнні і використанні людиною суспільного досвіду.

Мотивація ігрової діяльності забезпечується її добровільністю,
можливостями вибору і елементами змагальності, задоволення потреб,
самоствердження, самореалізації.

У структуру гри як процесу входять:

• ролі, взяті на себе граючими;

• ігрові дії як засобу реалізації цих ролей;

• ігрове вживання предметів, тобто заміщення реальних речей ігровими,
умовними;

• реальні відносини між граючими;

• сюжет (зміст) — область дійсності, умовно відтворена в грі.

Гра — це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і
засвоєння суспільного досвіду, в якому складається й удосконалюється
самоврядування поведінкою.

Більшість ігор відрізняє такі риси (С.А. Шмаков):

• вільна розвиваюча діяльність, що вживається лише за бажанням дитини,
заради задоволення від самого процесу діяльності, а не лише від
результату (процедурне задоволення);

• творчий, значною мірою імпровізаційний, активний характер цієї
діяльності («поле творчості»);

• емоційна піднесеність діяльності, суперництво, змагальність,
конкуренція («емоційне напруження»);

• наявність прямих або непрямих правил, що відображають зміст гри,
логічну та тимчасову послідовність її розвитку.

На думку С.А. Шмакова, як феномен педагогічної культури гра виконує такі
важливі функції:

• Функція соціалізації. Гра — є сильний засіб включення дитини в систему
суспільних відносин, засвоєння нею багатств культури.

• Функція міжнаціональної комунікації. Гра дозволяє дитині засвоювати
загальнолюдські цінності, культуру представників різних національностей,
оскільки «ігри національні і в той же час інтернаціональні,
міжнаціональні, загальнолюдські».

• Функція самореалізації дитини у грі як «полігоні людської практики».
Гра дозволяє, з одного боку, побудувати і перевірити проект зняття
конкретних життєвих труднощів у практиці дитини, з іншого — виявити
недоліки досвіду. • Комунікативна функція гри яскраво ілюструє той факт,
що гра — діяльність комунікативна, що дозволяє дитині ввійти в реальний
контекст складних людських комунікацій.

• Діагностична функція гри надає можливість педагогові діагностувати
різні прояви дитини (інтелектуальні, творчі, емоційні та ін..) У той же
час гра — «поле самовираження», в якому дитина перевіряє свої сили,
можливості у вільних діях, самовиражаються і самостверджуються себе.

• Терапевтична функція гри полягає у використанні гри як засобу
подолання різних труднощів, що виникають у дитини в поведінці,
спілкуванні, навчанні.

• Функція корекції — є внесення позитивних змін, доповнень до структури
особистісних показників дитини. У грі цей процес відбувається природно,
м’яко.

• Розважальна функція гри, мабуть, одна з основних її функцій.

Педагогічні ігри — досить велика група методів і прийомів організації
педагогічного процесу. Основна відмінність педагогічної гри від гри
взагалі полягає в тому, що вона володіє суттєвою ознакою — чітко
поставленою метою навчання і відповідним їй педагогічним результатом,
які можуть бути обґрунтовані, виділені в явному вигляді й
характеризуються навчально-пізнавальної спрямованістю.

Педагогічні ігри досить різноманітні за:

   

e 6

z

O

• дидактичними цілями;

• організаційній структурі;

• віковим можливостям їх використання;

• специфіці змісту.

Найчастіше класифікація педагогічних ігор зустрічається за:

* застосуванням галузі діяльності: інтелектуальні, психологічні,
фізкультурні, соціально-педагогічні та інші;

* за ігровою методикою: сюжетні, рольові, організаційно-діяльні ігри
(ОДІ), ділові, імітаційні, психодраматичні та ін..

Гра як метод навчання, передачі досвіду старших поколінь молодшим
використовувалася з найдавніших часів. Широке застосування гра знаходить
у народній педагогіці, у дошкільних і позашкільних установах. У
навчальному процесі школи до недавнього часу використання гри було дуже
обмежене.

У сучасній школі, що робить ставку на активізацію та інтенсифікацію
навчального процесу, ігрова діяльність використовується в наступних
випадках:

• як самодіяльні технології для освоєння поняття, теми і навіть розділу
навчального предмета;

• в якості елементів (іноді дуже істотних) більш великої технології;

• в якості уроку (Заняття) або його частини (введення, пояснення,
закріплення, вправи, контролю);

• в якості технологій позакласної роботи (колективні творчі справи).

На відміну від ігор взагалі педагогічна гра має суттєвою ознакою —
наявністю чітко поставленої мети навчання і відповідного їй
педагогічного результату, які можуть бути обґрунтовані, виділені в
ясному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальної спрямованістю.
Визначення місця і ролі ігрової технології в навчальному процесі,
поєднання елементів гри та навчання багато в чому залежать від розуміння
учителем функцій і класифікації педагогічних ігор.

Для молодшого шкільного віку характерні яскравість і безпосередність
сприйняття, легкість входження в образи. Діти легко втягуються в
будь-яку діяльність, особливо ігрову. Вони самостійно організовуються в
групову гру, продовжують ігри з предметами і з’являються не імітаційні
ігри. Результативність дидактичних ігор залежить, по-перше, від
систематичного їх використання, по-друге, від цілеспрямованості програми
ігор у поєднанні із звичайними дидактичними вправами.

У підлітковому віці спостерігається загострення потреби у створенні
свого власного світу, в прагненні до дорослості, бурхливий розвиток
уяви, фантазії, поява стихійних групових ігор. Особливостями гри в
старшому шкільному віці є націленість на самоствердження у суспільстві,
прагнення до розіграшу, орієнтація на мовну діяльність.

Ділова гра використовується для вирішення комплексних завдань. Засвоєння
нового, закріплення матеріалу, розвиток творчих здібностей, формування
загально навчальних умінь дає можливість учням зрозуміти і вивчити
навчальний матеріал з різних позицій.

У навчальному процесі застосовуються різні модифікації ділових ігор:
імітаційні, операційні, рольові ігри, діловий театр, психо- і
соціограма.

Література

1. Бойков А. А. Коллективно-творческое дело как личностно
ориентированная воспитательная технология, 2005 (http://www.yandex.ru/)

2. Ермолаева Т.И., Логинова Л.Г. Педагогические технологии в сфере
дополнительного образования. – Самара, 1998. – 36с.

3. Селевко Г.К. Социально-воспитательные технологии. М.:НИИ школьных
технологий, 2005. – 176 с. (С.122-137).

Похожие записи