Реферат на тему:

Ігрова і трудова діяльність молодших школярів. Особливості учбової
діяльності в молодшому шкільному віці

1. Ігрова і трудова діяльність молодших школярів

Ігрова діяльність. Одним з основних видів діяльності дитини, особливо
молодшого віку, та найважливішим засобом її виховання є дитяча гра.
Педагоги та психологи розглядають дитячу гру як особливу форму
взаємовідносин дитини з оточуючої дійсності. Гра – форма діяльності в
умовних ситуаціях, що спрямовані на створення і засвоєння людського
досвіду, зафіксованого у соціально закріплених діях, у предметах науки і
культури. У грі як у особливому історично започаткованому виді людської
практики відтворюються норми людського життя і діяльності,
підпорядкування яким забезпечує пізнання та засвоєння предметної і
соціальної дійсності, інтелектуальний, емоційний і моральний розвиток
особистості.

Характерними ознаками розгортання гри є швидка зміна ситуацій, в яких
опиняється об’єкт після дій з ним, і таке ж швидке пристосування дій до
нової ситуації. У структуру гри дітей входять: ролі, які взяли на себе
гравці; ігрові дії як засіб реалізації цих ролей; ігрове застосування
предметів; реальні відносини між гравцями. Важливого значення надавали
грі видатні педагоги К.Д.Ушинський, А.С.Макаренко. Так, К.Д.Ушинський
відзначав, що в грі формуються всі якості «душі людської, його розум,
його серце і його воля, і якщо говорять, що ігри завбачають майбутній
характер і майбутню долю дитини, то це треба розуміти двояко: не тільки
у грі виявляються нахили дитини і відносна сила його душі, але й сама
гра має вплив на розвиток дитячих здібностей і нахилів, а внаслідок
цього, і на його майбутню долю». А.С.Макаренко вважав, що гра має дуже
великий вплив на розвиток дитини, «яка дитина у грі, майже така вона
буде і у роботі, коли зросте. Тому виховання майбутнього діяча
відбувається саме у грі…». Отже, гра її організація — ключ в руках
дорослих, потужний засіб в організації навчання і виховання дитини.

У грі формуються майже всі особливості і можливості особистості дитини.
Гра – це своєрідна школа підготовки до праці. У грі виробляються
спритність, допитливість, зацікавленість, кмітливість, воля, активність.
Гра – це і школа спілкування для дитини. Гра тільки зовнішньо вбачається
безтурботною і легкою розвагою. А насправді вона владно потребує, щоб
гравець віддав їй максимум своєї енергії, розуму, винахідливості,
витримки, самостійності. Вона підчас стає дуже напруженою працею і через
зусилля веде до задоволення. У грі ж як раз дитина сама прагне навчитися
того, чого вона ще не вміє.

Первісні (початкові) форми гри виникають вже на першому році життя
малюка – це маніпулятивні ігри з предметами, під час яких у дитини на
основі інформації чуттєвих органів формуються образи предметів. На
другому – третьому році життя з’являються предметні ігри, в процесі яких
дитина оволодіває різними способами застосування предметів. Далі ігрова
діяльність малюка ускладнюється і в кінці раннього дитинства, з
розвитком самостійності дитини в її житті з’являються ролеві або творчі
ігри, під час яких гравець бере на себе роль дорослої людини: в
спеціально створених ним самим ігрових умовах відтворює діяльність
дорослого, його ставлення до предметів і до інших людей. Сюжети ролевих
ігор багатобарвні і досить відмінні, вони залежать від конкретного
оточення, в якому живуть діти, від суспільних і політичних подій, в яких
приймають участь дорослі. У будь-якій ролевій грі є роль, правила та
ситуації гри. Правила гри тісно пов’язані з роллю, вони відбуваються у
діях дітей. Ігрова ситуація – сукупність предметів, дії з якими
дозволяють виконати роль. Як правило, реальні предмети, з якими діють
дорослі, заміняються іграшками, які можуть мати лише окрему схожість з
реальними речами. При правильній організації і керівництві з боку
дорослих ролеві ігри є дієвим засобом виховання. Завдяки ним формуються
найважливіші риси особистості дитини: засвоюються правила поведінки,
набуваються навички життя в колективі, закладаються уміння
підпорядковувати свою поведінку правилам, розвиваються вольові навички і
уміння стримувати свої дії. Ролеві ігри мають велике значення для
розвитку мови і мислення.

Далі в арсеналі ігор дитини з’являються рухливі і розумові або
дидактичні ігри. Зміст, методика і правила проведення дидактичних ігор
спеціально розробляються педагогами і психологами. Основним призначенням
таких ігор є розвиток пізнавальної діяльності дітей. У дошкільному і
молодшому шкільному віці ці ігри широко використовуються для закріплення
знань, що одержані на заняттях. Для будь-якої ігри характерним є почуття
задоволення і підвищеного емоційного тонусу гравців. У маніпулятивних
іграх задоволення малюків пов’язане з їх реакцією на нові подразники. У
ролевих іграх емоції пов’язані з виконанням взятої на себе ролі,
відповідно до правил гри, у рухливих іграх – з розвитком мускулатури та
моторіки, у дидактичних – з досягненням певних результатів.У молодшій
школі використовуються всі перелічені види ігор.

Трудова діяльність. Рішення багатьох питань трудового виховання
підростаючого покоління істотно залежить від правильного
розуміння функцій, цілей і психологічного змісту дитячої праці.

Праця школяра має свою специфіку. Насамперед праця учнів
відрізняється від праці дорослих тим заради чого він організований.
Дитяча праця організовується насамперед з виховними цілями.

Праця в суспільстві, як правило, носить колективний характер, тому від
кожного учасника потрібно уміння взаємодіяти. Отже, молодші
школярі повинні включатися в суспільне виробництво.

Підготувати дитину до праці — це значить сформувати в неї психологічну
готовність трудитися. Психологічна готовність до праці означає
рівень розвитку особистості, що є достатнім для успішного освоєння
будь-яким видом продуктивної праці.

Формування в школяра психологічної готовності до праці відбувається у
таких видах діяльності як: гра, навчання, побутова і продуктивна
праця, технічна творчість.

Людина розвивається духовно й фізично тільки в праці. Без праці вона
деградує. Будь-які спроби уникнути продуктивної праці призводять до
негараздів і для особистості, і для суспільства. З цього приводу К.
Ушинський писав: «Якби люди винайшли філософський камінь, то біда була б
ще невелика: золото перестало б бути монетою. Але якби вони знайшли
казковий мішок, з якого вискакує все, чого душа забажає, або винайшли
машину, яка цілком заміняє всяку працю людини, то самий розвиток людства
припинився б: розбещеність і дикість полонили б суспільство».

У процесі фізичної праці в учнів розвиваються мускулатура різних частин
тіла, координація і точність рухів, зграбність, сила, витривалість.
Праця сприяє їх розумовому розвиткові. Діти, зайняті різними видами
праці, кмітливіші, винахідливіші, вони стикаються з різними знаряддями
праці, матеріалами, дізнаються про їх призначення, збагачують свій
словниковий запас. Участь школярів у трудових процесах позитивно впливає
на їх поведінку, дисциплінує.

Важливий аспект психологічної підготовки підростаючого покоління до
праці — формування у нього почуття самовідповідальності, розуміння
необхідності самому піклуватися про себе. Як справедливо стверджує О.
Вишневський, почуття самовідповідальності сприяє розвитку в характері
людини таких необхідних для життя і діяльності рис, як підприємливість,
ініціативність, творчість. Коли ці риси «стають характерними для
більшості людей, то суспільство має шанс досягнути господарського успіху
і добробуту».

Трудове виховання учнів здійснюється в усіх видах праці, передусім у
навчальній праці. К. Ушинський наголошував, що навчання є найскладнішим
і найважчим видом праці. Для багатьох учнів значно легше попрацювати
фізично, ніж розв’язати математичну задачу або написати твір. Навчання
формує потрібні трудові якості людини лише за умови, що воно має істотні
ознаки праці: свідому постановку мети, осмислення конкретним індивідом
своєї ролі в досягненні поставлених завдань, напруження розумових сил,
подолання труднощів і перешкод, самоконтроль. Для цього необхідно
пробудити в учнів бажання вчитися, розвинути в них пізнавальні інтереси
й дати їм можливість пізнати радість успіху в навчанні. Складність
розв’язання цього завдання в тому, що школярі не завжди відразу бачать
результати навчальної праці.

Питання організації навчальної праці, здійснення виховання у процесі
навчання розглядалися в розділі дидактики. Варто лише наголосити на
важливості для навчальної праці організації самостійного здобування
учнями знань, формування у них пізнавальних інтересів, інтелектуальних
умінь і навичок в активній пізнавальній діяльності за допомогою відомих
методів і форм навчання.

Важлива складова системи трудового виховання — трудове навчання, що
здійснюється від першого класу до закінчення школи. Його зміст
визначається навчальною програмою з трудового навчання для кожного
класу.

На першому етапі (початкові класи) на уроках праці, які нерідко
об’єднуються з уроками образотворчого мистецтва і стають уроками
художньої праці, учні набувають елементарних навичок роботи з папером,
картоном, пластиліном, природними матеріалами. Вони беруть участь у
вирощуванні сільськогосподарських рослин на пришкільній ділянці,
доглядають домашніх тварин, квіти, ремонтують наочні посібники,
виготовляють корисні речі, подарунки й іграшки для підшефного дитячого
садка. Така посильна суспільне корисна праця закладає основи любові до
праці, вміння й бажання працювати власними руками, сприяє розвитку
інтересів і захоплень, організації корисних занять у вільний час.

2. Особливості учбової діяльності в молодшому шкільному віці

З приходом дитини до школи змінюється провідна діяльність. Пригадаємо,
що у психології під провідним видом діяльності розуміють таку
діяльність, в процесі якої відбувається формування основних психічних
процесів і властивостей, з’являються основні новоутворення віку.
    Провідним типом діяльності молодшого школяра стає учіння, яке
суттєво змінює мотиви його поведінки і розкриває нові джерела розвитку
пізнавальних і моральних сил.    Учбова діяльність – це специфічна
самостійна діяльність школярів по засвоєнню наукових понять та
зумовлених ними узагальнених способів розв’язання завдань. Основна мета
та головний результат полягає в засвоєнні наукових знань та відповідних
їм умінь.    На початку молодшого шкільного віку діти не можуть
самостійно навчатися, у них не сформована учбова діяльність. Тому
основне завдання вчителя – до кінця цього вікового періоду сформувати її
у дітей. Отже, навчання – це процес керування учінням школярів.

     Учбова діяльність має свої специфічні компоненти. Д.Б. Ельконін та
Давидов розглядають учбову діяльність у єдності п’яти компонентів:
мотивації, учбової задачі, учбових дій, дій самоконтролю, дій
самооцінки.    • Мотивація. Учбова діяльність спонукається і
спрямовується різними учбовими мотивами. Мотиви учбової діяльності можна
класифікувати по різному. О.М. Леонтьєв розрізняє мотиви, які розуміють
учні і реально діючі. Л. І. Божович виділяє широкі соціальні мотиви і
учбово-пізнавальні. Крім того, іноді всі мотиви поділяють на дві великі
групи: мотиви, які породжуються самою учбовою діяльністю і мотиви, які
лежать за межами учбового процесу і пов’язані лише з результатами
учіння. Такі мотиви можуть бути широкими соціальними і вузькоособистими.
У високовстигаючих учнів розвивається мотивація досягнення і престижна
мотивація. У невстигаючих школярів поступово формується мотивація
уникання невдачі і компенсаторна мотивація.     Серед мотивів учбової
діяльності є такі, які найбільш адекватні учбовим задачам. Якщо вони
формуються у школяра, то його учбова діяльність стає осмисленою і
адекватною. Д. Б. Ельконін називає їх учбово-пізнавальними мотивами. В
їх основі лежать пізнавальна потреба і потреба в саморозвитку. Дитина
повинна бути мотивована не лише результатом, а й самим процесом учбової
діяльності. Якщо вчитель навчить дітей виконувати всі ці компоненти
учбової діяльності, то він сформує у дітей вміння самостійно вчитися –
сформує учбову діяльність.     • Учбова задача. Учбова задача – це
система завдань, при виконанні яких учень засвоює найбільш загальні
способи дій. Учбова задача спрямована на удосконалення самого учня.    •
Учбові дії. Учбові дії необхідні для розв’язання учбової задачі. До їх
складу входять ряд учбових операцій. За допомогою учбових дій діти
відтворюють і засвоюють взірці загальних способів розв’язання задач і
загальні прийоми визначення умов їх використання. Виконуються ці дії як
у предметному, так і розумовому плані. Окремим завданням навчального
процесу на цьому етапі є спеціальне формування в учнів системи
необхідних учбових дій. Без цього засвоєння програмного матеріалу
відбуватиметься формально, шляхом механічного запам’ятовування словесних
характеристик понять чи прийомів розв’язання завдань.     Наприклад,
привиаченні будови слова можна повідомити дітей, з яких частин
складається слово (будова слова: корінь, префікс, суфікс, закінчення,
основа), показати на прикладах, а потім запропонувати ряд завдань на
визначення кореня і інших морфологічних частин слова (це традиційне
навчання: зразок – результат). А можна озброїти дитину способами, за
допомогою яких визначають частини слова. У другому випадку діти
виконують спеціальну учбову дію, яка складається з ряду учбових
операцій:    1) змінити форму слова (закінчення);    2) знайти
спільнокореневі слова (спільна частина споріднених слід – корінь)і
т.д.    • Дії самоконтролю. Дії самоконтролю – це дії звірки,
співставлення учбових дій із зразком, який задається ззовні.
Виокремлюють наступні етапи самоконтролю: 1) контроль вчителя; 2)
взаємоконтроль; 3) самоконтроль.    Розрізняють контроль за:    —
кінцевим результатом (“Перевір, чи зійшлась відповідь”, “Перевір, чи не
зробив помилки в диктанті)”;    — покроковий (вищий рівень контролю від
попереднього) – це корекція діяльності, слідкування за ходом дій, за
тим, як дія виконується в даний момент, які дії виконані, що ще потрібно
зробити. Одночасно контролюється і якість виконання дій. Завдання
вчителя – навчити учня самоконтролю.    — перспективний самоконтроль (ще
більш досконалий вид саморегуляції) – це корегування діяльності на
кілька операцій вперед, прирівнювання майбутньої діяльності зі своїми
потенційними можливостями її виконання.    • Дії самооцінки. Дії
самооцінки – це оцінювання дитиною своєї діяльності на різних етапах її
виконання. Найбільш загальна і важлива функція самооцінки – регулятивна.
    Виокремлюють два види самооцінки:- ретроспективна, тобто оцінка
досягнутих результатів своєї діяльності (?: добре чи погано я зробив);-
прогностична, яка являє собою оцінку суб’єктом власних можливостей (?:
чи під силу мені це завдання). У цьому випадку дитина повинна
співставити умову задачі зі своїм досвідом.     Етапи самооцінки: 1)
оцінює вчитель; 2) взаємооцінка; 3)самооцінка.    Існують певні способи
підвищення адекватності самооцінки:    1) можна, щоб діти самі оцінювали
свої роботи перед тим, як віддати їх на перевірку вчителю. Далі роботи
перевіряє вчитель,оцінює їх, обговорює з учнем випадки
неспівпадання.    2) взаємне рецензування робіт дітьми: вказати плюси,
недоліки і висловити свою думку щодо оцінки.    3) невстигаючому учневі
із заниженою самооцінкою і зниженим мотивом досягнень доручити шефство
над слабо встигаючим молодшим школярем

     Наприкінці другого та в третьому класі учні поступово починають
виконувати окремі компоненти учбової діяльності шляхом саморегуляції.
Передусім це стосується розуміння загального способу вирішення завдань і
визначення своїх можливостей при розв’язанні тих чи інших
конкретно-практичних завдань. Серед різних учбових дій особливої уваги
вимагають ті, які спрямовані на виділення і відображення головних,
істотних характеристик у предметі, що вивчається. Особливо інтенсивно
вони формуються в 1-3 класах, коли учням постійно пропонують переказати
оповідання своїми словами, скласти план переказу, коротко записати
умову.    Вчителю початкових класів при організації процесу формування
учбової діяльності потрібно враховувати певні загальні закономірності.
Передусім необхідно систематично залучати дітей в учбові ситуації, разом
з дітьми знаходити і демонструвати відповідні учбові дії контролю і
оцінки.    Впродовж молодшого шкільного віку відбувається і певна
динаміка ставлення дітей до навчання. Якщо спочатку діти оцінюють його
просто як діяльність, до якої схвально ставляться дорослості, то потім
їх приваблюють окремі учбові дії, нарешті, вони починають самостійно
перетворювати конкретно-практичні завдання на учбово-теоретичні,
цікавлячись внутрішнім змістом учбової діяльності.

Похожие записи