Вікторія Хрипун, старший викладач кафедри освітнього менеджменту та
педагогічних інновацій ЧОІПОПП

Деякі аспекти духовного розвитку вчителя через призму творчості В.О.
Сухомлинського

Нехай мудрість Василя Олександровича стане

законом для нашого педагогічного життя.

Шалва Амонашвілі

У наш час, для значної частини населення проблеми матеріального плану
виходять на перше місце. Люди зайняті облаштуванням свого матеріального
світу, занурені у постійний процес діяльності і майже не знаходять часу
для уваги собі, своєму внутрішньому світу. Духовний розвиток людини, її
не відкриті потенційні духовні можливості тривалий час залишаються поза
увагою. Вчитель, який несе відповідальність перед суспільством за
розвиток своїх учнів, має сам особисто усвідомити вкрай важливу
необхідність духовного розвитку кожної людини планети Земля. Саме ця
складова розвитку формує у людини відповідальність за 1)себе, свої
думки, почуття, емоції, вчинки, життєдіяльність; 2) своє мікросередовище
3) своє суспільство, країну; 4) планету Земля, Всесвіт. Саме про таку
відповідальність писав Василь Олександрович Сухомлинський. Саме таку
відповідальність мали Корчак, Макаренко, Ушинський, Захаренко та інші
видатні педагоги. Саме таку відповідальність мають взяти на себе сучасні
педагоги, які значною мірою творять соціокультурне середовище кожного
навчального закладу.

В основі духовного розвитку людини є усвідомлення нею, того що з нею
відбувається на життєвому шляху та повна відповідальність самої людини
за все, що з нею відбувається. Таким чином здійснюється рух від
розкриття до розвитку духовного потенціалу особистості. У процесі
духовного розвитку вчитель проходить такі етапи:

І етап — самоприйняття. Прийняття себе, своїх дій, вчинків. Формування
позитивного мислення й світосприйняття завдяки трансформаціям на
емоційному та ментальному рівнях.

ІІ етап – самоусвідомлення. Розкриття своїх потенційних творчих
можливостей для створення позитивного соціокультурного середовища
навколо себе.

ІІІ етап. – духовного взаємозбагачення Оволодіння системою
психолого-педагогічних практик, які сприяють саморозвитку і
самовдосконаленню, трансформації своїх негативних особистісних якостей,
наповненню себе любов’ю, даруванню любові учням, колегам, батькам.

ІV етап –гармонізації. Гармонізація внутрішнього світу вчителя, що
забезпечує його здатність гармонізувати соціокультурне середовище
освітнього закладу.

Вчитель несе світло знань і мудрості своїм учням і Вчитель, який
усвідомлює необхідність власного духовного розвитку, йде шляхом
духовного зростання, поведе за собою цим шляхом своїх учнів. В. О.
Сухомлинський писав у одній із своїх праць: „ Така духовна і
філософська основа нашої професії і технології нашої праці : щоб
відкрити перед учнями іскорку знань, учителеві треба увібрати море
світла, ні на хвилинку не відходячи від променів вічно сяючого сонця
знань, людської мудрості [1- т.4, с.465] Цю думку В.О. Сухомлинського
розвив Ш.О. Амонашвілі: „ Увібрати море світла значить:

— Прагнути розширити свою свідомість від Світу Земного до Світу
Небесного – в цьому допоможе нам розуміння Духовності.

— Постійно вдосконалювати свої знання і досвід – в цьому допоможе
нам Творчість.

— Прилинути до гірських джерел педагогічних знань – в цьому допоможуть
нам класики світової педагогіки.

— Плекати в собі благородність і великодушність – в цьому допоможе нам
Вільна Воля.

— Загартовувати себе в безмежній відданості — в цьому допоможе нам
Совість.

— Радіти життю – в цьому допоможе нам усвідомлення нашого Призначення.

В нас є сили, щоб наповнити Світлом і творити в собі Світлу Людину,
світитись для учнів наших, для оточуючих, для всього світу, для
Всесвіту. [2- 96]

e

i

?

…v…k`k`k`k`k`k`U h?

h?

h?

h?

O„O h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

hOe

hOe

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h

h

h

h

h

&

gd?’»

с.426]

В наш інформаційний вік досить високо цінується інформація, але
спілкування і взаємодія з учнями на рівні забезпечення інформацією –
однобокий підхід, так як без духовного єднання, духовної спільності
вчителя і учнів не можливий повноцінний розвиток особистості учня. Стан
сучасної школи передбачає покращення становища духовного розвитку як
вчителя так і учнів.

Однак вчитель сучасної школи зосереджений, в основному, на
інформаційному забезпеченні своїх учнів, але без духовної складової
цінність інформації занижується і бажання її отримувати в учнів падає.
Емоційний і енергетичний стан, в якому перебуває вчитель під час уроку,
досить відчутно передається учням. І те, що відчувають учні від учителя,
повертається йому. Якщо такий емоційно – енергетичний обмін
відбувається на досить низькому рівні, то ефективність навчально –
виховного процесу досить низька. Вчитель має усвідомлювати , що від
нього і тільки від нього залежить рівень емоційно – енергетичного
спілкування в класі. Вчитель може і повинен навчитись керувати
взаємодією з учнями на уроці, узгоджувати її, гармонізувати
соціокультурне середовище навколо себе. Що таке гармонізація
соціокультурного середовища навколо Вчителя? Це процес управління
збалансованим емоційно – енергетичним станом Вчителя, що передається
учням і свідоме керівництво з боку Вчителя власним емоційно–енергетичним
станом та учнів класу, що забезпечує відновлення і урівноваження
позитивного, комфортного самовідчуття кожного учасника педагогічної
взаємодії.

Щоб опанувати процесом гармонізації соціокультурного середовища навколо
себе, вчитель має розвиватися духовно, йти шляхом духовного зростання.
Що таке духовний розвиток вчителя? Це шлях розвитку, що веде вчителя
до внутрішнього стану спокою, рівноваги, впевненості в своїй справі, що
передбачає духовну єдність з Вищим Всесвітнім Розумом для виконання
своєї місії Вчителя, усвідомленню свого життєвого шляху і
відповідальність за все, що на ньому відбувається. Духовний розвиток
вчителя відбувається навіть, якщо вчитель не усвідомлює його важливість
і необхідність. Але з моменту усвідомлення і прийняття рішення
розвиватись духовно і цілеспрямовано йти по шляху розвитку, вчитель
починає змінюватись, відчувати і усвідомлювати ті зміни, що відбуваються
з ним. Він виходить на рівень самопояснень, самообґрунтування, а звідси
самоусвідомлення що потрібно робити, що змінювати в своєму житті, в
своїх взаємостосунках з учнями. Оволодівши необхідними методами,
прийомами, методиками, техніками, вчитель засвоює їх, а потім вчиться
управляти процесами взаємодії з учнями в класі. Це дає вчителеві
відчуття душевної рівноваги, спокою, впевненості в собі, своїх силах,
задоволення від власної праці, так як зростає задоволення від
результатів роботи самих учнів. Радість, яку відчувають і вчитель, і
учні в процесі взаємодії, є позитивним стимулом до життєдіяльності обох
сторін : і вчителя, і учнів. В. О, Сухомлинський в своєму творчому
педагогічному житті створював ” школу радості ” для своїх колег і для
своїх учнів тому, що вважав:

„ Радість як джерело оптимістичної впевненості в своїх силах є умовою
того багатства дійсного ставлення до навколишнього світу, без якого
неможливий духовний розвиток, особливо неможливо розкрити природних
нахилів здібностей, обдарувань ” . [1- т.1, с.235]

Створювати позитивні умови для взаємодії в соціокультурному середовищі
школи, забезпечувати радість в спілкуванні міх учасниками педагогічного
процесу зможе учитель, який займається саморозвитком в духовному плані,
який з відповідальністю ставиться до своєї місії Вчителя в сучасній
школі, усвідомлюючи значимість цієї місії для людства і майбутнього
планети Земля.

Література

Сухомлинський В.О. Вибрані твори у 5-ти томах.

Амонашвілі Ш.О. Чтобы дарить Ребёнку искорку знаний. Учителю надо
впитать море света..- Артёмовс, 2009.- 96с.

Похожие записи