Реферат на тему:

Гуманізація вищої освіти як сучасна тенденція

Суттєву роль у процесі формування професіоналізму відіграє
ціннісно-смислова сфера особистості. Важливо, «щоб із ранніх етапів
професійного становлення студенти почали осмислення свого ціннісного
простору, побачили його зв’язок із цілями й завданнями обраної професії,
а також були залученими у спеціально організовану роботу з розвитку
своїх смислових орієнтирів» [6, c.32].

Українські дослідники гуманізації вищої освіти Г.О. Балл, Р.А.Бєланова,
С.У. Гончаренко, І.А. Зязюн, П.П. Кононенко, О.М. Пєхота, В.В. Рибалко,
М.І.Романенко, О.Г. Романовський, О.П. Рудницька, В.А.Семиченко,
обстоюючи різні концепції гуманної освіти, єдині в одному: еволюція
людини, її розвиток — це і є поступ гуманізму, це безальтернативний шлях
розвитку вищої освіти. «Якщо раніше основним компонентом
навчально-виховного процесу були знання, то зараз — особистісний
розвиток і формування цілісної особистості», — пише М.І.Романенко [5].

Процеси трансформацій у системі вищої освіти України визначають
актуальність проблеми гуманізації, дослідження якої є вагомим внеском у
формування духовних основ студентської молоді. Отже, проаналізуємо деякі
важливі аспекти гуманізації як сучасної тенденції.

Основи гуманізації освіти було закладено в нормативних документах, які
визначили напрями освітньої реформи 90-х рр. в Україні. Гуманістичний
підхід до освіти розглядається в цих документах як можливість подолання
основної хиби старої школи — її знеособлювання, зневаги до суб’єктів
навчального процесу, як кардинальна зміна спрямування діяльності школи
взагалі [7, с.63].

Ми переживаємо період посиленої уваги до людини, коли формуються нові
цінностей гуманістичного спрямування. Вплив даної тенденції виявляється
в зміні таких структурних компонентів системи освіти, як мета, зміст,
форми і засоби освітньо-виховної діяльності. У більш розгорнутому
варіанті аналізована тенденція включає такі складові, як: національна
спрямованість освіти; відкритість системи освіти; перенесення акценту з
навчальної діяльності викладача на діяльність студента; перехід від
репродуктивного навчання до продуктивного; самоствердження особистості
за умов педагогічної підтримки; перетворення позицій педагога і студента
в особистісно рівноправні; творча спрямованість навчального процесу;
перехід від регламентовано-контрольованих способів організації
навчального процесу до активно-розвиваючих; наступність та неперервність
освіти [8, c.21-22].

?

?????????{?ілософія неогуманізму, прийнята Римським клубом.

Ще одним проявом гуманізації є духовність як абсолютна цінність
людського життя, основа цілісності і душевного здоров’я людини. «Мені
здається, — пише В.П. Андрущенко, — що перспектива людства в кінцевому
розумінні — в його високій духовності» [1, с. 7].

Проблема освіти як чинника формування духовності сучасної особистості в
умовах глобалізації суспільних процесів є предметом дослідження
А.І.Корецької [4]. Автор пропонує сприймати людину і суспільство як
рівноцінні феномени розвитку цивілізації.

«Морально-духовна вихованість молодої особистості нині є пріоритетною
метою освітньої системи» — стверджує І.Д. Бех [2, c.10-13] і пропонує
реалізовувати відомий постулат про силу знання в дещо трансформованому
вигляді (знання — гуманістично орієнтована сила) та з дотриманням деяких
важливих принципів, а саме: національної спрямованості;
культуровідповідності; гуманізації виховного процесу; цілісності;
акмеологічного принципу; суб’єкт-суб’єктної взаємодії; особистісної
орієнтації; превентивності; технологізації.

Духовність для студента — це можливість самореалізації на основі вищих
цінностей: моральності, поваги, творчості, для викладача — це уникнення
безапеляційного та принизливого ставлення до студента, це величезна
відповідальність перед власною совістю, а також необхідність виконання
функції духовного референта, взірця для наслідування («зміст духовної
референтації в цілісному ототожненні особистості з образом значимої
людини, включаючи її життєві злети і падіння, радощі та біль, життя і
смерть» [3, c.322]).

Вважаємо, що кінцевою метою гуманізації навчального процесу є розвиток
професійно підготовленої морально-духовної особистості.

Список використаних джерел

Андрущенко В. Освіта має плекати духовність // Науковий часопис НПУ
імені М.П. Драгоманова. Серія № 7. Релігієзнавство. Культурологія.
Філософія: Зб. наукових праць. — Випуск 11(24) — К.: НПУ імені М.П.
Драгоманова, 2007 — С. 3-7.

Бех Іван. Законопростір сучасного виховного процесу // Вища освіта
України. — 2004. — №1. — С.10-13

Запесоцкий А.С. Образование: философия, культурология, политика. — М.:
Наука, 2002. — 456 с.

Корецька Антоніна. Феномен освіти в контексті формування духовності
//Вища освіта України. — 2003. — №4, додаток. — С. 48-52.

Романенко М.І. Гуманізація освіти: концептуальні проблеми та практичний
досвід. — Наукова монографія. — Дніпропетровськ, Видавництво «Промінь»,
2001.

Савош Галина. Особистісно орієнтоване виховання — нова освітня філософія
// Вища освіта України. — 2006. — №1, додаток. — С. 29-34.

Сидоренко Олександр. Проблеми гуманізації та гуманітаризації в освітній
реформі в Україні // Вища освіта України. — 2001. — №2. — С. 63-67.

Фоменко Н.А. Педагогіка вищої школи: методологія, стандартизація
туристської освіти. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних
закладів. — К.: Видавничий дім «Слово», 2005. — 216 с.

Похожие записи