Реферат на тему:

Гуманізація освіти як основа розвитку сучасної освіти України

Визначальною рисою розвитку сучасної цивілізації, принципово важливою
її парадигмою є невпинне зростання місця і ролі фундаментальних,
прикладних, технологічних, інформаційних та особливо соціогуманітарних
знань у різних сферах діяльності людини. З урахуванням тієї обставини,
що людина, особистість є однією з реальних конкурентоспроможних ланок у
цивілізаційному поступі сучасної України, то саме інтелект українських
громадян, їх розум, освіченість європейського зразка можуть стати
стратегічним курсом, який за умови належного ставлення та ефективного
його використання державою здатний забезпечити трансформацію
українського суспільства на справді демократичних і гуманістичних
засадах.

З точки зору інноваційної педагогіки, новою якістю сучасної української
освіти має бути належна якість не лише у навчанні, а й виховання,
ступінь розвиненості особистості людини, яка навчається, її
підготовленість до продовження навчання, самостійного життя.

Суспільству майбутнього потрібні люди з актуальними знаннями, гнучкістю
і критичністю мислення, творчою ініціативою, високим адаптаційним
потенціалом. Не менш важливими будуть такі якості як висока моральність,
особистісна відповідальність, внутрішня свобода, налаштованість на
досягнення мети, раціональним шляхом коректними засобами.

Згідно з основопожними принципами та ідеями Болонської декларації,
гуманітарні знання повинні бути вільними від застарілих міфів,
дріб’язкового неактуального матеріалу. Поряд з цим, на наш погляд,
потрібно відкидати позитивістські пошуки надісторичних, універсальних
стандартів, норм та ідеалів при викладенні соціально-гуманітарних
дисциплін, оскільки вони є методологічно безплідними.

Динамізм та суперечливий характер розвитку українського суспільства,
актуальні проблеми формування активної, творчої особистості,
забезпечення виконання нею соціально необхідних завдань в сучасних
умовах вимагають також, радикальних змін у структурі, якості та змісті
гуманізації освіти.

Одним з принципів реалізації Державної Національної програми „Освіта (
Україна – ХХI ст.) є гуманізація освіти, що полягає в утвердженні людини
як найвищої цінності, у найповнішому розкритті її здібностей та
задоволенні різноманітних освітніх потреб [ 1].

В той же час попередня загальноосвітня програма не відповідає вимогам
часу, вичерпала себе, свій потенціал і має бути здійснене радикальне
переосмислення освітньої теорії і практики на базі нових
теоретико-методологічних і світоглядних підходів з метою відновлення
гуманістичної складової освітньої системи. Слід підкреслити, що мова йде
не про відкидання всього чи навіть переважної більшості попереднього
педагогічного досвіду, а про його переосмислення з нових позицій,
соціальних і методологічних реалій, формування нової інтегративної
цілісності, що об’єднує як попередній досвід, так і педагогічні новації
на нових засадах. Мова, йдеться по суті, про характер інноваційного
процесу в освіті. Коли мовиться про новації в суспільстві в цілому чи
його окремих сферах, в першу чергу постає питання про суть цих новацій,
про співвідношення змінних та стабільних компонентів у соціальних
процесах та структурах, про шляхи трансформації традиційного, усталеного
на нове та незвідане.

Для визначення нової парадигми освіти її прихильними частіше за все
використовують слова „уніфікована”, „інтегрована”, „глобальна освіта”.
Насправді мова йде про формування так званого „інформаційного
суспільства”, яке розуміється не просто як етап технологічного розвитку,
а як нова стадія духовного розвитку людства. Інформаційне суспільство
продукує в загальноосвітньому обсязі таки риси суспільного буття, які
вимагають нових підходів до формування суспільно-функціональних та
ціннісних компонентів суспільства. В першу чергу йдеться про надзвичайну
ефективність використання інформації як основи технологічного процесу,
що різко прискорює розвиток суспільства в цілому і дозволяє за короткий
час задовольнити основні матеріальні потреби всіх його членів. Тим самим
створюються засади для формування над матеріальної системи соціальних
цінностей, де пріоритети належать не матеріальним інтересам та
споживацьким орієнтаціям, а оволодінню знаннями і формування етичного
підґрунтя взаємодії людей один з одним та з навколишнім світом – як
природним, так і соціальним. В умовах інформаційного суспільства
основним джерелом розвитку суспільства стає саме індивідуальна творчість
кожної людини, що зовсім по-новому ставить саму проблему взаємодії
інтересів соціального розвитку та всебічного розвитку людини.

Звичайно, такий рівень розвитку суспільства – це поки що тільки
перспектива яка формується уже сьогодні. А тому принципи, що повністю
реалізуються в соціальній системі інформаційного суспільства в
майбутньому, повинні закладись в освітній програмі вже зараз. Звідси і
випливає одна з важливіших складових парадигми освіти – випереджаюча
функція розвитку системи освіти в сучасному суспільстві. Пояснюється це
в першу чергу якісно новим масштабом детермінуючого впливу системи
освіти на формування реалій інформаційного суспільства, яке вперше
визначається не стільки станом матеріального, скільки характером
духовного виробництва і може стати реальністю тільки через розвиток
відповідних освітніх тенденцій в суспільстві.

З огляду на все це стає зрозумілим, що найбільш практичне значення для
реформування системи освіти має стати аксіологічний аспект нової
парадигми освіти – це нова система цінностей і етичних відносин між
викладачем і студентом. Центральною цінністю виступає, зрозуміло, особа,
особистість, оскільки розвиток саме її потенцій і можливостей, процес
творчої само актуалізації є абсолютною метою і суспільного розвитку, і
функціонування системи освіти. Більше того, це положення набуло
нормативного характеру, оскільки вимога спрямованості освіти на
всезагальний розвиток людини міститься в Загальній декларації прав
людини. Зокрема в статті 26 п.2 вказується, що „освіта повинна бути
спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення поваги до прав
людини і основних свобод. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню,
терпимості і дружби між усіма народами, расовими або релігійними групами
…”[ 2, C. 4]. Звідси прямо і витікає пріоритетність гуманітарних
цінностей системи освіти. Саме їх розвитком зумовлюється процес
гуманізації та гуманітарізації освіти на сучасному етапі, як головний
напрям змістовного реформування системи освіти. Зараз особливої уваги,
поряд з іншими, набули два головних аспекти. Перший аспект передбачає не
тільки формування певної системи знань, а й розвиток духовності в
контексті гармонійної взаємодії всіх індивідуальних процесів
світосприйняття. Особливого значення тут набуває формування етично
обумовленої мотивації навчання, орієнтованої на само актуалізацію
системи індивідуальних цінностей та гуманістичних характеристик системи
взаємовідносин між викладачем і студентом. Другий аспект передбачає
орієнтацію на подолання технократичної природи сучасного навчання.
Становлення особистості в тісному поєднанні оволодіння культурними,
політичними, правовими знаннями та цінностями є безпосереднім джерелом
тієї багатогранності та гармонійності, що виступають вирішальними
критеріями особистісного буття. Створення умов для само актуалізації
особистості можливе тільки в рамках нової моделі освіти, інтегрованої з
глобальними модернізацій ними процесами в суспільстві. А це означає, що
втілення нової гуманістичної парадигми освіти буде здійснюватися в
процесі подолання негативних наслідків авторитаризму: „гвинтикові”
моделі навчального процесу, коли студент розглядається тільки як об’єкт,
монополізму держави в освітній політиці, тотальної заідеологізованості
навчання і виховання, його уніфікація, що нівелює особистість.

ві підходи до освіти викликають до життя нові методи викладання
дисциплін модульно-рейтингові системи, інтегративні курси,
поліваріантність навчальних програм, альтернативність навчальних курсів
і дисциплін, розробка і впровадження авторських спеціальних курсів.

„Розвиток освіти та науки залежить від приоритетних завдань суспільного
розвитку будь-якої країни – від цього напрямку залежать і якість життя
народу, суспільна безпека” – ці слова міністра освіти Івана Вакарчука
мають стати головними при вирішенні освітянських проблем [ 3, С.5].

Він підкреслив, що програма реформування освіти передбачає державне
замовлення відповідно до потреб суспільства, розширення автономії ВНЗ і
демократизацію їх внутрішнього життя, посилення державного контролю за
якістю освітнього процесу. В той же час ставиться наголос на оновленні
матеріально-технічної бази, поліпшення підручників для загальноосвітніх
закладів, їх уніфікація [ 3, С.5].

До найбільш значимих та фундаментальних підходів концептуалізації освіти
слід віднести розгляд проблем нових підходів до визначення сутності
людини та гуманітарної системи освіти, соціокультурної переорієнтації
системи освіти у контексті нових підходів до розгляду взаємовідношень
людини і суспільства, глобально-екологічного виміру взаємовідносин між
людиною та природою.

На наш погляд, гуманітарною складовою вищої освіти, безумовно є
викладення гуманітарних дисциплін у технічних закладах. На сьогоднішній
день є багато розробок в цій галузі: поєднання середньої освіти з
продовженням її напрямків у системі вищої; диференціація освіти та її
багатоступеневого рівня.

Але на сьогодні, перш за все мотиваційні чинники обумовлюють успішне
становлення особистості, набуття фахових знань, умінь, навичок. Відтак
можна припустити, що провідними мотивами навчання значної частини
молоді, що одержала студентські квитки є не досягнення успіху в
оволодінні знаннями, хоч би зі спеціальних, фахових предметів, а
прагнення біль-менш благополучно здолати етапи навчального процесу,
склавши сесію. Якість фахівця за такої мотивації не буде високою і,
навпаки, високою, коли студент виявляє щиру зацікавленість у навчанні,
коли він усвідомлює важливість того, що вивчається для майбутньої
діяльності. Тобто завданням вищого навчального закладу, який має
студентів здебільш не мотивованих на успіх в опануванні знаннями ,-
організувати систему психолого-педагогічного забезпечення навчального
процесу, яка б відповідала сьогоднішнім реаліям.

Ще в середині 80-х років обговорювалась проблема „ вузького техніцизму”.
Під техніцизмом освіти розуміється таке наповнення змісту професійної
освіти, яке породжує „противагу” гуманізації, що проявляється у
формуванні „раціоналістичної” картини сучасного життя, де фахівець
повинен вирішувати професійні проблеми, учений – виробляти знання про
світ, інженер – розробляти нові технологічні пристрої, які б надійно
працювали. За це вони несуть відповідальність перед суспільством і
одержують заробітну плату. Такий же підхід панує і у сфері технічної
освіти: студент, як майбутній фахівець, повинен отримати певні знання і
опанувати навички, які б дозволили б йому у майбутньому вирішувати
професійні проблеми.

Ці підстави усвідомлюються фахівцями, вони фігурують як зміст
рефлексивних знань у змісті освіти. В межах технократичного мислення
така рефлексія здебільшого лише сприяє їх закріпленню та догматизації.
Ця іманентна практиці технічної діяльності рефлексія ( не мається на
увазі спеціальна наукова методологічна рефлексія, здійснювана
теоретиками відповідного профілю), як правило, спрямована на
раціоналізацію наявного стану речей, тобто прагне гранично удосконалити
те, що переноситься безпосередньо на процес інженерної підготовки у ВНЗ.
Такий підхід тільки загострює і без того складну ситуацію.

Тому проблема підготовки сучасних інженерних кадрів лежить не в
виключно технічній, а в психолого-педагогічній сфері. Система вищої
професійної освіти повинна, перш з все, забезпечувати розвиток
особистості, а вже особистість стає носієм інженерних знань. Це означає,
що не нехтуючи підготовкою професійної праці, виховати сучасну
особистість, яка буде здатна до самовдосконалення і саморозвитку.

Гуманістична, особистісна орієнтація професійної підготовки передбачає
звернення головної уваги на ціннісно-мотиваційну домінанту особистості,
котра визначає спрямованість останньої, зокрема професійну. Головною
домінантою у роботі зі студентами має стати орієнтація на успішність у
навчанні з наголосом на її процес і результат, а не залякування студента
недивною оцінкою, чи можливістю втрати стипендії.

Безумовно випускник університету має бути різнобічно освіченим, оскільки
нульові знання в інших областях, крім його фахової, не дозволять йому
стати сучасним професіоналом, досягнути успіху в певному виді
діяльності.

Гуманізація життя визначає необхідність формування у студента не тільки
потреби в освіті, але й потреби в альтруїзмі як життєвої філософії у
сучасному непевному світі. Прийшов час коли теорія Людини стала ведучою,
основоположною у сучасному знанні.

Ми роздивляємо гуманізацію освіти як крок до впровадження нової
гуманістичної ідеології у суспільстві. Під терміном „гуманізація”
розуміється залучення студентства до вироблених суспільством цінностей,
насамперед – так званих загальнолюдських цінностей, які мають вирішальне
значення для людини, його виживання і розвитку як суспільства. Це в
кінці кінців – залучення до здорових моральних цінностей, етиці, яка
панує зараз, в межах сучасного соціуму, в межах нашої цивілізації. Ми
наголошуємо на гуманістичному підході – у противагу досить
розповсюдженій довірі до гуманізації, рівно як до поглядів, які
побудовані на містифікованому сприйнятті світу, в якому людині
відводиться роль пасивна і залежна.

Дійсно, гуманізм пережив нелегкі часи, особливо у бурхливому, часто
безжальному ХХ столітті, але у цілому гуманістична система підходів, дій
– ця система „приречена” на історично довге і плідне існування, а
можливо і на безсмертя. Сьогодні вже непотрібні докази для того, що саме
існування нашого майбутнього залежить від визнання цінності людини як
особистості, його гуманізму, утвердження права на його вільний розвиток
та прояв своїх здібностей, опіки про його благо як критерію оцінки
суспільних відносин та соціального прогресу.

Висновок

Таким чином можна сказати, що однією з важливих парадигм сучасної
освітянської програми України є випереджаючий розвиток системи освіти,
орієнтовані на нові потреби суспільства. Вироблення нової системи
цінностей у молоді та нових етичних відносин між студентом і викладачем.

Формування етичної обумовленої мотивації навчання, яка орієнтована на
самоактуалізацію системи індивідуальних цінностей та гуманістичних
відносин між студентом і викладачем.

Подолання технократичної природи сучасної освіти, особливо це
стосується технічних ВНЗ, через становлення особистості в тісному
поєднанні політичних, культурних правових знань та цінностей.

Забезпечення освітнього процесу новими психолого-педагогічними
методиками, які б забезпечували гуманістичну орієнтацію професійної
підготовки майбутніх інженерів.

В концепції гуманізації професійної підготовки спеціалістів у вищій
школі пропонується двоспектне цілеполагання: загальнопрофесійний
розвиток та професійне самовиховання індивідуально-особистісних якостей.
Ці процеси взаємопов’язані, оскільки метою освіти є насамперед як
самоактуалізація і самореалізація особистості. Ведучими компонентами
гуманізації вищої освіти виступають орієнтації на ціннісно-розумовий та
морально-естетичний зміст навчання, внесення в освітній процес елементів
духовної самобутності та реальної самодіяльності.

Література

Державна Національна програма „Освіта (Україна – ХХІ століття).- К.:
Райдуга, 1994.

Загальна декларація прав людини. Інфодиск Законодавство України. – К. ,
2007.

Вакарчук І. Освіта – стратегічний резерв розвитку країни // Урядовий
кур’єр. – 2008. — 5 березня. (№ 55).

Павко А. Курс політичної історії України у ВНЗ – вимога часу // Урядовий
кур’єр. – 2008. – 28 березня (№58).

Похожие записи