Реферат на тему:

Гуманітарний компонент у технічному навчальному закладі

Неперервна гуманітарна освіта є ключовим моментом нового педагогічного
мислення, яке змінює погляди на характер і суть навчально-виховного
процесу, в якому і студенти, і викладачі мають виступати суб’єктами
професійного розвитку і творчості, формує інтелігентність, яка
символізує характер соціальності: надає переваги загальнолюдським
цінностям в основі яких — ідеали добра, справедливості, служіння
народові.

“Необхідною умовою вільного розвитку особистості студентів є
інформаційне забезпечення, тобто надання вільного доступу до необхідної
навчальної, наукової, культурологічної інформації, за умови додержання
об’єктивності та наукової імовірності фактів, що викладаються. Важливою
обставиною є також можливість розвитку кожним студентом своїх природних
нахилів і здібностей. Розвиваючий характер навчання і виховання стимулює
в людині здатністі до відкритості, до широкої комунікації, самостійного
мислення, аналізу, прийняття рішень. Інтелектуалний розвиток молоді має
спрямовуватись на виховання вільної особистості.”[2,22]

“Як говорив видатний визначний педагог К.Д. Ушинській, що не науки в їх
відокремості, а душу учня в цілому загалом, її органічний і всебічний
розвиток потрібно мати на увазі при викладанні будь-якого предмету.” А
саме, в специфіці гуманітарності лежить формування гуманітарної культури
особистості особистості, яка виявляється в її зв’язках і ставленнях із
навколишнім світом. В суть гуманітарної освіти утворення в сучасній
педагогіці входить:

освіта утворення, зміст|вміст,утримання| якої покликаний сформувати
досвід|дослід| самопізнання людиною своєї сутності|сутності,єства|,
своєї духовності і цілісності, того людського, що відрізняє його від
тварин;

освіта|утворення|, яка надпредметна|, тобто|цебто| джерелом його
змісту|вмісту,утримання| є|з’являється,являється| не учбовий предмет, а
сама людина — що пізнає, діє, взаємодіє, спостерігає, оцінює;

освіта|утворення|, спрямована|спрямована| на підготовку до соціальної і
будь-якої іншої діяльності;

освіта|утворення|, яка завжди «моя», рідкісна, оскільки|тому що| вона
пов’язана з унікальністю внутрішнього світу кожної людини;

освіта|утворення| процесуальна, незавершена, діалогічна;

освіта|утворення|, спрямована|спрямована| на відновлення цілісності
людини, на керування собою як гуманітарною системою;

освіта|утворення|, що дозволяє здійснити «вихід за межі» своєї
індивідуальності, встановлювати духовні зв’язки з|із| «іншими»;

освіта|утворення|, можлива в процесі накопичення людиною
досвіду|досліду| як способу взаємодії з|із| світом, із|із| культурою,
з|із| людьми, зі|із| своєю суб’єктивністю і суб’єктністю|.[1,103–104]

Незалежно від того в гуманітарному або в технічних вузі педагоги
прагнуть побудувати|спорудити| «Гуманітарну школу», повинні
враховуватися наступні|слідуючі| принципи:

педагог повинен уміти працювати зі|із| студентом як з|із| цілісною
особою|особистістю|, вміти спілкуватися з|із| ним з позиції людської
рівності;

студенту треба бути вільним, дати можливість|спроможність| усвідомити
себе, свою цілісність, а для цього необхідно ставити перед ним такі
завдання|задачі|, які виводять його на рівень духовного спілкування
зі|із| світом;

сам освітній процес повинен бути спрямованим|спрямований| на пізнання
суб’єктивної реальності учня і способів його життєдіяльності.[1,104]

Дефіцит гуманітарної компоненти був виявлений більше 15 років тому у
сфері технічної |освіти|утворення|. У технічній системі виявився
парадокс частини| і цілого, своєрідне |герменевричне| – гуманітарне –
коло|коло|: кожний із компонентів професійної| діяльності
набуває|набуває| сенс|зміст,рацію| лише в контексті цілого; розуміння і
образ|зображення| ситуації без дій безпорадні; програма без
образу|зображення| і розуміння може бути помилковою; дія без розуміння і
програми сліпа і неефективна. [6,14]

Технократичний підхід вбиває гуманітарну душу будь-якого знання,
омертвляє його: «освіта|утворення| без душі вбиває душу»(В.П.Зінченко)

Звичайно ж, “науково-технічне задача|задача| полягає не в розкритті
механізму перетворення байдужого (технократичного) знання в упереджене
(гуманітарне), а в розробці педагогічних умов, що створюють передумови
такого переходу. Це завдання|задача| разом з тим|в той же час| і
практичне, оскільки на практиці педагогу
доводиться|припадає,приходиться| щоденно перетворювати|
зміст|вміст,утримання| освіти|утворення| в «живі|жваві| людські
думки|гадки| і емоції».”[5,20]

Людина в системі гуманітарного знання має бути представлена у всіх своїх
життевих виявах — економічному, політичному, соціальному, національному
тощо. Особливу актуальність для гуманітарної системи складає
національний вимір особистості, її ставлення до життя, система
суспільних орієнтацій. Як відомо, в радянські часи національний аспект
життєдіяльності принижувався, фальсифікувався або й просто відкидався.
Останнє призводило до деформованого бачення особистості, етносу, нації і
культури, специфіки їх утвердження та самоідентифікації. Національне
трактувалося не інакше, як націоналістичне, а отже, вороже людині. Така
настанова загалом виявилася хибною. “Людина ніколи і ні за яких обставин
не вивільняється від джерел, на яких формувалися її єство, характер,
глибинна ментальність. Тому до національного потрібно повертатися і в
теорії, і в освіті, і в культурі, і в практиці.” [6,14]

Головною метою сучасної гуманітарної освіти в Україні (особлива в
технічному навчальному закладі) є національні ідеї державотворення,
відродження культури і виховання людини як патріота і громадянина
незалежної держави. Тому курси з філософії і політології, культурології
і літератури, етики та інших гуманітарних дисциплін мають відповідати
цим актуальним вимогам.

Гуманітарна освіта не має стати агресивно вороже налаштованою до надбань
світової гуманітарної думки і культури вона не повинна вести молодь до
ізоляціонізму, пихатості, зверхності, а навпаки, воно має збагачувати
світову культуру розмаїттям національних барв. Це набагато звеличить
особистість, яка самоідентифікує себе зі своєю традицією та
батьківськими звичаями і одночасно відкриє до сприйняття надбань
світової культури та співдружнього життя, співробітництва з усіма
країнами світу.

Література

Белова С. //Народное образование.– 2005.– №8 с.101–109

Дичковський С.І. // Гуманітарні науки.–2004.–№2 с.20–29

Лати шина Д.И. // MAGISTER.–2000.–№5 с.69–75

Марков АП. // Педагогика.–2001.–№7 с. 12–17

Столяренко Щ. // Рідна школа.–2002.–№3 с.19–22

Сенько Ю.В. // Педагогика.–2002.–№1 с. 11–17

Похожие записи