Реферат на тему:
Громадянські цінності і виховання
Як відомо, освіта, а точніше школа – необхідний інструмент для передачі
соціального досвіду. Можна багато говорити про процес соціалізації,
недостатності поважності до учнів, розпливчастості її цілей, різниці
ідеалів і так далі. Але, що точно незаперечно, – це ціль освітнього
процесу: зробити молодих людей дорослими. Давайте запитаємо себе: що
таке бути дитиною і що таке бути дорослим? Дитина керується емоціями,
спирається на чужі знання, безвідповідальна, залежна, несамостійна,
невільна у рішеннях і діях. Доросла ж людина, з огляду на
причинно-наслідкові зв’язки, керується мудрістю, що заснована на
розумінні життєвих реалій, вона незалежна, самостійна і вільна, у рамках
відповідальності. На наш погляд, дорослість – явище не стільки фізичне,
тому що мова не йде тільки про дорослість тіла. Дорослість – показник
розвиненості розуму, самоідентифікація з визначеними ідеями. Саме так:
самовизначення, тобто вибір тих ідей і цінностей, з якими відбувається
самоідентифікація, на основі чого будується самосвідомість себе. І
давайте не дивуватись тому факту, що усвідомлення себе незалежним,
самостійним і вільним, за умови відповідальності, відчуття громади, а
себе її членом – це і є гражданственность. Реальна дорослість – це є
реальна гражданственность!
В епоху національних революцій минулих у Європі в Новий час, статус
громадянина визначався за принципом національного підданства. Зараз
громадянин – це людина, що має визначені свободи, незалежно від
підданства. Хочу підкреслити: щоб ці свободи не перетворювалися в
антигромадські вчинки, вони повинні базуватися на розумінні і прийнятті
громадянських цінностей. Перша з них: визнання в кожній людині (і в собі
й в інших) наявності людської гідності, звідси – самоповага і повага
інших, як базова основа для взаємодії: “кожна людина гарна, поки вона не
довела зворотного”. Друга – наявність поняття про власність. Тому що
тільки про те, що знаходиться в її власності, людина думає, піклується,
керує. Тільки в такому випадку може з’явитися основа для формування
наступної цінності – громадянської відповідальності. Винятково за умови,
що моєю персональною власністю є моє тіло, душа, свідомість, спільною –
сім`я і коло близьких людей, робота, народ, природа, може виникнути
реальне почуття відповідальності за положення справ з цим. А турбота, що
виникає з почуття відповідальності – це основа моральності.
Причому відповідальність – це почуття внутрішнє, виникаюче з розуміння
наявності власності, на відміну від почуття боргу – почуття привнесеного
ззовні, зовнішнє, зухвале підсвідоме відторгнення, що виявляється
словами: “нікому нічого я не повинний”. Очевидно, що реалізація
відповідальності в такому розумінні, вимагає договорів з іншими людьми.
Це четверта цінність – визнання необхідності та священності договору:
“дав слово – тримай”.
Лише тільки люди, що мають громадянську самосвідомість перетворюються з
народонаселення в громадянське суспільство. А що в нас є реально? Чи
часто ми спостерігаємо поважне відношення до людської гідності ? Чи
навчили нас, що в нас є власність, за яку, насамперед, відповідаємо ми
самі, а не хто-небудь інший? А як так, то треба не скаржитися, якщо щось
не подобається, а щось робити для змін? Чи часто виконуються договори?
На ці питання відповіді очевидні, і вони скоріше негативні. І це
автоматично означає, що ми не живемо в громадянському суспільстві – це
дуже сумний, але факт. У 2000 році 89% жителів Чернігова були не
задоволені якістю вирішення соціально-економічних проблем міста. І при
цьому, 70% городян вважали, що вирішувати їхній повинна влада. Знову
хтось… А наші діти, дивлячись на приклад батьків, мають відповідні
ідеї. За результатами опитування, недавно проведеного в школах
Чернігова, більше половина опитаних учнів з повагою відносяться до того,
що вони є громадянами України, і при цьому, ще більша кількість хоче
виїхати з цієї країни. От так: наше майбутнє країну поважає, але жити в
ній не хоче. І поїдуть! Нас може знищити не якийсь міфічний підступний
ворог, а насамперед, наша власна байдужість і безініціативність! Єдиною
альтернативою сумному фіналу є виховання громадянських цінностей, щоб
з`явилося громадянське суспільство. Про нього зараз багато говорять на
різних рівнях як про ідеал розвитку. Є багато визначень цього ідеалу,
але, як мінімум, громадянське суспільство – це така форма
самоорганізації людей, що мають громадянську самосвідомість, при якій
громадяни відіграють основну роль, а державні інститути лише виконують
рішення громадян; у який громадяни самі вирішують свою долю у своїх же
інтересах, а держава лише допомагає в цьому. Тобто, громадянське
суспільство наймає на службу бюрократію, для рішення поставлених
громадою задач, укладаючи договір, і запитує звіт про якість виконання.
Це те, як живуть люди в Західній Європі вже більш чотирьохсот років і в
Північній Америці більш двохсот. Але втілення в жизнь цього ідеалу
відбувається непросто, адже необхідні люди, по-перше, що мають
громадянську самосвідомість, тобто розуміння того, що вони є тією
центральною ланкою, від якої залежить розвиток і благополуччя країни і,
по-друге, готові самостійно діяти заради цієї мети.
Виховання громадянської самосвідомості – це не просте рішення і
непростий шлях. Адже усе можна вирішити простіше, як в дитинстві:
“відняти і поділити”. Однак, усі “прості рішення” базуються на
протистоянні і насильстві і ведуть до поділу суспільства і громадянській
війні. Ця війна може чи бути “холодної”, чи “гарячої”, але принципово
від цього нічого не зммінюється, тому що еволюція, тобто ускладнення
суспільства, взаємодія, підмінюється революцією, наслідками котрої є
спрощення і розпад. Розвиток суспільства зв’язаний з умінням
взаємодіяти, бути партнерами, бути громадянами. Але звичка мислити
категоріями боротьби, ворогів, перемог і поводитись відповідним чином ще
сильна… І звідси багато проблем: прощенння всього для “своїх” і
непримиренність до “чужих”; небачення того позитивного, що є в інших;
нерозбірливість у боротьбі за “місце під сонцем”, адже “переможців не
судять” і “мета виправдує засоби”. Наше суспільство втомилося від
боротьби. Зараз єдина альтернатива громадянській війні – це громадська
освіта. Освіта, що допомагає формувати громадянську самосвідомість. І
коли вона стане домінуючою, можна буде вирішувати проблеми, але не за
рахунок руйнування, а за рахунок т справжьного розвитку і взаємодії.
Тепер, батьки і просто дорослі, запитаємо себе: наскільки допомагає
школа виховувати дитині розуміння й ідентифікувати себе з такими
поняттями як людська гідність, власність, відповідальність, потрібність
та святість договору? І очевидно, що школа потребує допомоги. До школа,
в свою чергу, повинна допомгти нашим дітям стати дорослими, що означає
стати громадянами: розуміючими за що вони відповідають, що вміють нести
відповідальність, готовими до взаємодії з іншими для реалізації цієї
відповідальності.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
