Формування духовного світу особистості в

умовах поліконфесійного суспільного середовища

Сучасна Україна після довготривалої тоталітарної задухи намагається
знайти власний шлях пошуку духовних цінностей та пріоритетів. Хоча, на
перший погляд, здається, що людям сьогодні потрібні тільки гроші та
влада. Але існують в житті такі речі, які не можна придбати ні за яку
ціну – це душа кожної особистості, що має совість та певне
морально-етичне, релігійне виховання.

Численні соціологічні дослідження свідчать про помітне зростання
релігійного чинника в суспільному житті, посилення релігійності
населення (нині кожен третій громадянин України вважає себе віруючим).
Релігійну ситуацію в країні останні роки ХХ ст характеризували зростання
кількості релігійних громад, значне розширення спектра конфесій,
напрямів. Так, якщо до 1985 р. в республіці існувало 5,5 тис. релігійних
громад, 18 конфесій та напрямів, то на початку 1995 р. в Україні діяло
вже майже 16,5 тис. громад, 67 конфесій, напрямів, на 1 січня 2000 р.
функціонувало до 23,5 тис. громад, 90 конфесій та напрямів.

Водночас в духовній сфері існують і серйозні проблеми. Однією з
найболючіших є глибокий розкол у православ’ї, яке в Україні поділене на
три конфесії:

— Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ – МП) –
приблизно 8,5 тис громад;

— Українська православна церква Київського патріархату (УПЦ – КП) – 2,5
тис. громад;

— Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) – приблизно 1
тис. громад.

Конфесійна роз’єднаність не сприяє консолідації суспільства, сіє
протистояння в українських землях.

Іншою не менш складною проблемою є значна політизація релігійної сфери.
Коли представники влади у державі обирають домінуючу церкву, яка
автоматично вважається найвпливовішою у суспільстві. Таким чином усі
інші церкви переходять у розгляд другорядних.

Як наслідок, пошук шляхів оптимізації міжконфесійних відносин,
прогнозування і попередження релігійних конфліктів перетворюється на
начальну суспільну потребу і важливу умову розбудови громадського
суспільства. Відтак постає завдання систематичного міждисциплінарного
дослідження релігійних конфліктів, особливостей їх ґенезу, типології,
динаміки, функціональності, впливу на суспільні процеси.

Вся еволюція світової суспільної думки, особливо в ХХ ст., продукує
висновок, що демократичне суспільство, побудоване на засадах ринкової
економіки та конкурентоспроможності у всіх сферах життя, конфліктуюче за
самою своєю суттю. Втім, наукова спільнота вимушена визнати, що класичні
евристичні підходи, вироблені західною наукою й філософією і розраховані
на осмислення конфліктів в суспільствах ліберально-демократичного типу,
за умов розвинутого і стабільного громадського суспільства, втрачають
свою дієвість у реаліях перехідних суспільств. До того ж проблеми
специфіки ґенезу, типів, ескалації, врегулювання саме релігійних
конфліктів у класичній конфліктології активно не досліджувалися. З
іншого боку, висунуті останнім часом і вітчизняними, і зарубіжними
вченими концепції «посткомуністичного», «посттоталітарного»,
«транзитного» розвитку, рідкісним винятком, означають конфліктний зміст
соціально-релігійних процесів побіжно і в надто загальних рисах.

Це є закономірний процес: Київська Русь після прийняття у 988 р.
християнства не стала відразу християнською країною: традиції і
менталітет язичництва існували ще століттями; після відміни кріпацького
права у 1861 році менталітет кріпацтва ще довго залишався в душах селян
та поміщиків. Те саме відбувається із тоталітарною системою, що не може
раптово зникнути з укладу життя та способу мислення населення України.

Завдання дослідження сучасних релігійних конфліктів водночас і
актуалізоване, і обтяжене фактичною відсутністю власної
конфліктологічної традиції. Релігійні конфлікти за радянські часи
практично не ставили об’єктом наукового неупередженого аналізу як і
чимало інших процесів, що перебували у релігійній сфері. Понад те, у
колишньому СРСР конфліктології взагалі було відмовлено у праві на
існування як самодостатньої галузі; офіційна концепція безконфліктності
соціалістичного суспільства практично закривала шлях до багатоаспектного
і об’єктивного аналізу суспільної сфери. Прах фундаментальних
теоретичних направлень у цій галузі наразі неможливо компенсувати двома
десятиліттями дослідницької свободи.

Таким чином, релігієзнавчі розвідки щодо природи і виявів
соціально-релігійних, міжконфесійних конфліктів, а також формування
духовного світу особистості в умовах поліконфесійного суспільного
середовища у перехідних країнах, характеру і наслідків трансформації
релігійно-конфесійної сфери потребують систематизації та
концептуалізації, розробки належного категоріального й методологічного
апарату, комплексного аналізу проблеми детермінації, типології,
динаміки, функцій релігійних конфліктів та їх результатів, обґрунтування
шляхів і засобів їх врегулювання та попередження. З огляду на те, що
релігійні конфлікти, якими виховується кожна людина в країні (іноді
навіть непомітно для неї самої) є невід’ємною складовою історичного
розвитку, константою сучасного поліконфесійного середовища, закономірною
ознакою ближнього майбутнього, являється найактуальнішими питаннями
сьогодення.

Щоб зрозуміти в яких же все-таки умовах формується сучасна духовна
особистість в Україні, потрібно звернутися до фактів статистики.

Особливостями релігійного життя України є, по-перше: порівняно високий
рівень релігійної активності населення; в нашій державі на кожну
релігійну общину припадає всередньому 2387 осіб, що в 4 рази більше, ніж
у Росії, і вдвічі перевищує рівень Білорусії; по-друге: територіальна
нерівність поширення релігії тривала роз’єднаність українських земель,
перебування у складі держав із різним соціальним устроєм, культурою,
особливостями духовного розвитку позначилися не тільки на ареалі
поширення релігії, її конфесійній палітрі, а й на інтенсивності
релігійного життя; по-третє: активний перехід віруючих із одних конфесій
в інші, якщо на момент проголошення незалежності в Україні до
православ’я належало 70 % загальної чисельності релігійних громад,
протестантизму – 27 %, а кількість римо-католицьких не перевищувала 2 %,
то нині православні віруючі становлять лише 52 % загальної кількості
релігійного населення країни, прихильники протестантизму – 25 %, а
прибічники двох гілок католицької церкви (УГКЦ та РКЦ) – 21 %.

Сучасна релігійна ситуація характеризується відродженням та активізацією
діяльності церков національних меншин. Останнім часом виникло багато
релігійних організацій та об’єднань, що належить до «нетрадиційних
культів». Зокрема набули поширення Корейська методистська церква,
релігійні громади Товариства Свідомості Крішни, буддистів, віри Бахаїв,
даосистів, ведантистів та інших. Значна кількість релігійних угрупувань
перебуває в «окультному підпіллі». Так, за деякими даними, в одному
тільки Києві діє до 140 незареєстрованих об’єднань.

Розгортанню та поглибленню ренесансу в Україні сприяв візит Папи
Римського, який відбувся в червні 2001 р.

Отже, впливом на формування духовного світу особистості є :

— політичне зростання релігійного чинника в суспільному житті;

— посилення релігійності населення;

— швидке збільшення кількості релігійних громад;

— поліконфесійність, розширення спектра конфесій напрямів і тлумачень;

— глибокий розкол у православ’ї;

— політизація релігійної сфери, між церковні конфлікти;

— територіальна нерівномірність поширення релігійних організацій;

— відродження та активізація діяльності церков національних меншин;

— поява в релігійному спектрі країни значної кількості нетрадиційних
культів.

В сучасній Україні релігія виступає тим чинником, який намагається
вирішити проблему «духовного вакууму» в суспільній свідомості.

Церква, значною частиною суспільства, визначається як сила, що здатна до
його моральної стабілізації та оздоровлення. Досвід століть і, навіть,
тисячоліть засвідчує, що Церква у суспільстві виконує не лише функцію
віро навчання, але й значно ширші виховні функції, які не рідко досить
тісно зливаються між собою. До того ж вона володіє чималим арсеналом
організаційних можливостей для реального здійснення цієї своєї місії.
Безумовно, мається на увазі вплив традиційних церков. Тому в
українському суспільстві поширені християнські уявлення про Бога та
церкву. Релігія продовжує формувати певні уявлення про світ (63,9%),
про Космос (10,6 %) і природно про Бога (69,9 %). Результатом цього є
розуміння в суспільстві того, що християнство – єдиний шлях до
подолання проблем дефіциту духовних цінностей, а віра в Ісуса Христа є
виховною силою, бо вона дає людині орієнтацію в житті. Сучасна релігійна
духовність характеризується досить високим рівнем синкретизму й
універсальності. Це пов’язано з тим, що поряд з традиційно існуючими на
Україні релігійними напрямками та орієнтаціями збільшують свою
чисельність нові релігійні течії, які досить помітно впливають на
духовне життя нашого суспільства.

Неорелігії розмивають традиційну догматику історичних релігій, оскільки
допускають новітні тлумачення загальновизнаних віросповідних істин,
синтезують різні релігійні традиції, прагнучи зняти міжцивілізаційне
протистояння в світі. Крім того, вони трансформують сучасну свідомість
людини, в результаті чого її релігійність стає, з одного боку,
плюралістичною, міжкультурною, знауковненою, прагматичною, а з другого –
містифікованою, вузькосектантською.

Таким чином сучасні рухи віросповідань утворюють активну громадську
позицію, руйнують байдужість в суспільстві, виступають проти таких
аморальних явищ як: проституція, наркоманія, табакокуріння, алкоголізм,
бродяжництво, аборти та інше. Впроваджують різноманітні системи навчання
з духовних основ вірувань, виховання дітей , розвитку інституту сім’ї
та інше. Результатом такої діяльності різних поліконфесійних об’єднань є
створення реабілітаційних центрів для хворих на алкоголізм чи
наркоманію, робота з підтримки сиріт та інвалідів, безкоштовне годування
безхатьків та малозабезпечених людей та ще багато інших благодіянь
організованих церковними службами.

70% опитаних студентів заявили проте, що вони вірять в Бога. Ця віра дає
їм впевненість в значимості життя, підтримує в тяжкі хвилини. В релігії
вони вбачають велику силу морального корелята суспільства, гаранта
упорядкованості та справедливості.

В умовах нашого часу поруч з широким поліконфесійним полем у
повсякденні утвердилися явища котрі як вважалося давно зникли:
окультизм, магія, чаклунство, спіритизм тощо, у масовій свідомості світ
знову, як сотні тисячі років тому, виявився наповненим надприродними
істотами. Зросла кількість людей, які намагаються вирішувати свої
життєві проблеми звертаючись до ворожок і астрологів. На противагу
прадавнім часам , сучасні посередники з надприродним світом широко
запобігають до ідей Бога, звертаючись до нього за благословенням,
використовуючи християнські молитви та предмети культу – ікони, свічки
тощо. На цьому тлі з’являються нові молодіжні неформальні угрупування
(Готи, Емо). Усе це вказує на те, що релігійна свідомість та психіка
особистості в умовах сучасної цивілізації, лишаються духовним знаряддям,
за допомогою якого людина може як розвивати свою особистість, так і
руйнувати її.

Підводячи підсумки, слід наголосити на тому, що зараз Україна переживає
досить складні часи, відбуваються трансформаційні процеси в багатьох
сферах суспільного життя, спостерігаються докорінні зміни в політичних,
економічних та соціальних інститутах, розвивається криза індивідуальної
та суспільної моралі, загострюються національні міжетнічні та релігійні
конфлікти. Головними факторами консолідації в процесі формування
української нації повинні бути спільність соціально-економічних
інтересів різних етнонаціональних груп, розвиток культури та мови всіх
етносів, що мешкають на території України, розвиток етнічної
ідентифікації і само ідентифікації, етнокультурної цілісності держави,
толерантності, поваги до особистості, законності.

В основній книзі християнства – Біблії говориться про те, щоб люди
завжди зберігали між собою мир та злагоду, допомагали один одному:
«Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закона Христового».

Галатам 6:2.

В тому і є прояв християнської етики, що накладає дієво-позитивний
відбиток на характер особистості, спонукає її не просто байдуже
розчинятися у суспільному розмаїтті рівноправних криз та чергових
фундаментальних змін, а надає можливість залишитися відданим не тільки
законам віросповідання та авторитету Бога, а й власній сім’ї, роботі,
державі. Тобто розвиток формування духовного світу особистості в умовах
полі конфесійного суспільного середовища набуває нових рис, що допомагає
визначити майбутнє держави. Адже, здоровий духовний клімат в країні – це
запорука стабільності та безпечності у державі. І поки Україна переживає
яскравий період поліконфесійності, з її хибними сторонами та позитивними
явищами, після довготривалого застою, громадяни України поступово
визначаються зі своїм ставленням до Бога, релігії, конфесій і самих
себе.

Підсумовуючи сказане, можна зазначити, що в умовах духовної кризи
українського суспільства спостерігаються елементи творення нової
релігійності. Цей процес має широкий діапазон взаємодії релігії,
політики, культури. Для сучасної людини важливим постає індивідуальне,
наукове осмислення теорії, моралі, структури всесвіту, людини, сенсу її
буття. Для молодого покоління надзвичайно важливим постає обізнаність у
сфері релігії, як необхідний чинник свідомого вибору світоглядних
позицій.

Список використаної літератури:

1. А.В. Арістова «Поліконфесійність, як феномен сучасності: Україна і
світовий контекст».

2. А.В. Арістова «Релігійні конфлікти в перехідних європейських
суспільствах: природа, динаміка, вплив на релігійно-суспільні процеси».

3. Ігор Шабан «Поліконфесійність України».

4. Л.В. Ключко, стаття викладача Харківського національного університету
імені В.Н. Каразіна. «Вплив релігійної сфери на становлення релігійної
свідомості та морального виміру українського суспільства».

5. Матеріали інституту філософської освіти і науки. «Релігійний пошук в
умовах поліконфесійності України».

Гребенюк Олена Віталіївна

вчитель світової літератури

та російської мови

Смілянська ЗОШ І – ІІІ ст. №10

вул. Лобачевського ,2 А

тел.: 3-75-88

Похожие записи