Сценарій літературно-музичної композиції

«Горнусь до тебе, Україно»

Учень: Всевидящий наш Отче і Владико,

Тобі молюся і між всіх незгод

Тебе благаю – не покинь навіки

Вкраїнську землю і її народ.

Згаси, о Боже, між братами чвари,

Спаси і вбережи від нових бід,

Щоб не зростали знову яничари,

Щоб в славі процвітав козацький рід.

Звільни нам душі від страху й облуди,

А Україну від нових оков,

Щоби людьми вовік лишались люди,

Щоб не лилась невинна кров.

Не повтори Чорнобильського шквалу

Для нинішніх й прийдешніх поколінь.

Даруй нам волю, щастя і державу,

На многії літа, даруй… Амінь.

Молитва «Отче наш».

Голос з-за куліс. Юнко! Хто ти?

Дівчина: Я – українка! Вигодувана й випестувана материнською піс-нею,
бабусиною казкою. Понад усе в житті люблю лагідну і щиру нашу мову,
отчий край, де я виростала, рідну мою Україну.

Голос з-за куліс. Юначе! Хто ти?

Юнак. Я – українець! Добрий господар, вірний заповітам батьків і дідів
наших, славний захисник свого роду і Вітчизни.

Учениця: Любіть Україну, як сонце любіть,

Як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу і в радості мить,

Любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу мою Україну,

Красу її вічно живу й молоду,

І мову її солов’їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,

Сіяє вона над віками…

Любіть Україну всім серцем своїм

І всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна

В просторів солодкому чарі…

Вона у зірках, і у вербах вона,

І в кожному серця ударі.

У квітці, в пташині, в електровогнях,

У пісні у кожній, у думі,

В дитячій усмішці, в дівочих вогнях,

І в стягів багряному шумі…

Учень: Як та купина, що горить — не згора,

Живе у стежках, у дібровах.

У зойках гудків і у хвилях Дніпра,

І в хмарах отих пурпурових.

В грому канонад, що розвіяли в прах

Чужинців в зелених мундирах,

В багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях

До весен і світлих і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,

І сльози, і все до загину…

Не можна любити народів других,

Коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,

Люби її кожну хвилину.

Коханий любить не захоче тебе,

Коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, в бою,

Як пісню, що лине зорею…

Всім серцем любіть Україну свою,-

І вічні ми будемо з нею!

Пісня «Україна», муз. Т. Петриненка.

Ведучий: Україна – наша рідна країна. Це та земля, де ми народилися і
живемо, де живуть наші батьки, де жили наші предки.

Древня легенда розповідає, що на світанку нашої Землі Бог оглядав
творіння рук своїх, і, натомившись, вирішив пере-почити. Земля, де
опустились Бог з ангелами, була вельми багатою на сонце, звірів та
пташок. А найбільше сподобалися Богові люди того краю. До якої хати не
заходив Він зі своїми супутниками, — всюди їх зустрічали хлібом та
сіллю. Так спо-добалася Богові та місцина, що Він став часто сюди
навіду-ватися зі словами:

-Рушаймо у край!

Кажуть, що з того і пішла назва нашої держави – «Україна».

Ведуча: Тебе не вигадав Тарас,

Бо ти можлива і без нього.

Та й Котляревський в перший раз

Не споряджав тебе в дорогу!

Ведучий: Ти – наче вранішня зоря,

Гориш і сяєш споконвіку…

Не заснував тебе варяг,-

У греки йшов по твоїх ріках.

Ведуча: Тебе оспівував Боян –

Поет і воїн знаменитий!

І скільки літ твої поля

Дають можливість людству жити…

Политі кровю поколінь,

Вони спроможні все вродити –

Бійців одважних, ковалів,

Красунь жінок, високе жито…

Хати біленькі – оком кинь:

Од Сяну-річки до Ельбрусу

Орють і сіють козаки –

Нащадки хліборобів-русів…

Ведучий: Тебе не вигадав ніхто,

З’явилась ти у День Творіння!

Благословив тебе Христос

На вічне щастя і гоніння!

Щодня благаю я Христа,

Аби не знала ти руїни…

Ведуча: Тебе не вигадав Тарас –

Завжди була ти, Україно!..

Пісня «Одна калина», сл. В. Куровського, муз. Р. Квінти.

1 дівчинка: Україна моя починається

Там, де туга моя кінчається,

Край дороги, як пісня чарівна,

Починається Україна.

Україна моя починається

Там, де доля моя усміхається,

І як небо, як даль солов’їна,

Не кінчається Україна.

1 хлопчик: Земле рідна! Мозок мій світліє,

І душа ніжнішою стає,

Як твої сподіванки і мрії

У життя вливаються моє.

Я живу тобою і для тебе.

Вийшов з тебе, в тебе перейду,

Під твоїм високочолим небом

Гартував я душу молоду.

Хто тебе любов’ю обікраде,

Хто твої турботи омине,

Хай того земля тяжінням зрадить

І з прокляттям безвість проковтне!

2 дівчинка: Ти даєш мені сонце погоже,

І повітря даєш, і снагу…

Не вславляти тебе я не можу

Отаку, як життя дорогу.

Та коли б я була не людина,

А зелена береза була,

Я б шуміла про тебе в долині,

Твоя слава ще більше б росла.

І коли солов’єм я співучим

У твоїх народилась лісах,

То тебе я велику й могутню,

Научила б співать небеса.

2 хлопчик: Коли крізь розпач випнуться надії

І загудуть на вітрі степовім,

Я тоді твоїм ім’ям радію

І сумую іменем твоїм.

Коли грозує далеч неокрая

У передгроззі дикім і німім,

Я твоїм ім’ям благословляю,

Проклинаю іменем твоїм.

Коли мечами злоба небо криє

І крушить свою вроду вікову,

Я тоді з ім’ям твоїм вмираю

І в твоєму імені живу.

Пісня «Яворина», муз. С. Гіги.

Ведуча: Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ми вперше
побачили світ, з мови, якою розмовляють наші бать-ки, з України, де ми
народилися.

Ведучий: Україна – золота, чарівна сторона. Земле рясно уквітчана,
зеленню закосичена. Скільки ніжних, ласкавих, поетичних слів придумали
люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народились і живуть.

1 учень: Люблю тебе, моя Вітчизно мила,

Твої поля і небо голубе,

Бо ти дала мені, малому, крила,

Бо як же не любить мені тебе!

2 учень: Люблю тебе я мила Україно!

І все зроблю, щоб ти завжди цвіла.

Я буду вчитись в школі на відмінно,

Щоб мною ти пишатися могла.

3 учень: Люблю твої ліси, струмки, джерельця

І все – усе, що є в моїм краю !

Тепло долонь, і розуму, і серця

Я Україні милій віддаю!

4 учень: Україна моя починається

Там, де доля моя усміхається,

І як небо, як даль солов’їна

Не кінчається Україна.

Ведуча: Ми не завжди пам’ятаємо про те, яке багатство є у кожного з нас,
не завжди помічаємо його, не завжди цінуємо. Але без нього ми не можемо
жити. Це наша мова. Вона нам рідна, як мати і батько, як та земля, на
якій ми зростаємо. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми
промовили перші слова. Бо ця мова зрозуміла і рідна всім нам. І без неї
немає нашого народу.

1 учень: Неначе юна зоря світанкова,

Ти лісами, степами ідеш.

Українська чарівная мово,

Ти у серці народу живеш.

2 учень: Мелодійна моя , промениста,

Як земля , твій багатий словник.

Українськая мово пречиста,

Ти ж у серці народу навік.

3 учень: Українська прабатьківська мово,

До зірок через терни ідеш.

Рідна мово моя, пелюсткова,

Ти у серці народу живеш!

1 учень: Мово рідна, слово рідне!

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

А лиш камінь має

2 учень: Як ту мову нам забути,

Котрую учила

Нас всіх ненька говорити,

Ненька наша мила.

3 учень: Не посмій забути маминої мови.

Нею квітне поле і гудуть діброви.

Можеш призабути запах рути-м’яти,

Але рідну мову мусиш пам’ятати.

4 учень: Можеш не впізнати голосу діброви

Та не смій зректися маминої мови.

Бо як відречешся — кине тебе пісня,

Будеш ти без неї, наче вишня пізня.

«Пісня про мову», муз. Б. Гірського.

1 учень: Із слова починається людина,

Із мови починається людина,

Моя ласкава, мамина, єдина –

? A A ae ae

X

O

^ ? A

???????¤?¤?$???????n?Щебече соловейко на весь світ.

2 учень: Бентежна, тополина, калинова,

Не випита, не вибрана до дна —

Це наша українська рідна мова,

Немов бандури вічної струна.

3 учень: Моя земля – це гори темнолиці

Навчили мови рідної мене

І підняли мене, немовби птицю,

Під склепіння неба тихе і ясне.

4 учень: Ми – українці – велика родина,

Мова і пісня у нас солов’їна.

Квітне в садочках червона калина,

Рідна земля для нас всіх – Україна.

5 учень: З усього в світі найдорожче –

Своя сім’я і власний рід,

Бо навіть предків рідних мощі

Оберігають нас від бід.

Вони поважно з того світу

(Нема, повірте, забуття),

Спостерігають, як їх діти

Ідуть дорогою життя.

Ми це не завжди помічаєм,

Та у житті воно так є,

Коли ми добре пам’ятаєм

Родинне вогнище своє.

Якщо шануємо і множим

Свою сім’ю і родовід,

То передати дітям зможем

Цю шану в спадок-заповіт.

Бо без сім’ї і свого роду

(Такий закон Всевишній дав).

Немає нації, народу,

Немає жодної з держав.

Пісня «Родина», муз. О. Злотника, сл. В. Крищенка.

Учень: Україна і світ – два крила мого лету.

Вони в серці моєму безмежно дзвенять.

Вони з духом моїм поєднали планету.

Без Вкраїни мені не являється світ,

А без світу для мене немає Вкраїни.

Бо для мене вони, як отой моноліт,

Без якого не бачу в собі я людину.

Україна і Світ – ніби райдуги дві,-

Що з’єднались у райдугу вічно єдину.

Україна сія у красі світовій,

Світ мені осіяв чарівну Україну.

Ведучий 1: Треба за життя подумати про своє місце на землі рідної
України, подумати про те, чи скажуть про тебе люди добре слово, яку
пам’ять залишиш по собі, яким ти був сином чи донькою для своєї
Матері-України, для своїх батьків. Адже, від шанування батьків йде
шанування рідної землі-Батьківщини. Шанування батьків – один з
найсвятіших обов’язків людини.

Ведуий 2: Батьки нас виростили, виховали, навчили добра. І як же не
відплатити їм пошаною, любов’ю, ласкою. А власне, вони тільки цього на
схилі літ і хочуть від нас. Скупимося ми на ласкаві слова для своїх
рідних і тільки тоді, як їх втрачаємо, відчуваємо свою провину. То ж
дорожіть, любі, кожним днем, прожитим разом із батьками, допомагайте їм
у всьому. Заповідь Божа говорить: «Шануй батька і матір твою, щоб тобі
було добре, і щоб ти довго прожив на цій землі».

Учень 1: В житті у кожної людини,

Яка живе на цій землі,

Що зветься просто – Україна,

Є три преславні матері.

Одна – Цариця Землі й Неба,

Й заступниця усіх сиріт,

Знедолених і нещасливих –

Марія-Мати – райський цвіт.

Вона в тяжку й скрутну годину

Бере нас всіх під свій покров.

Й зсилає людям як офіру

Найвищу, неземну любов.

Маріє – мати всіх народів!

Нас від лихого бережи.

І заступи нас перед Богом

За наші тяжкії гріхи.

Учень 2: А друга мати – Україна,

Вона, як ненька дорога,

Піклується за всіх нас разом,

Скриває нас в хвилину зла.

За її волю золотую

Багато тут пішло крові.

Та все одно її люблю я

Найбільше у своїм житті.

Ніяким статком інші землі

Не можуть звабити мене.

Можливо, важко зараз жити,

Та люд вкраїнський все знесе.

Бо можна все на світі легко

Продати, навіть обмінять.

Та лише рідну Україну

Ніде не можна іншу взять.

Учень 3: Та найрідніша з них – матуся,

Яка привела нас на світ.

За неї Богу я молюся,

За неї я б залишив світ.

Вона від ранку і до ночі,

В годину добру чи лиху,

Не стулить пильні свої очі,

Поки я поруч не засну.

Від рук її – міцніш опори,

Ніде я досі не стрічав.

Мій перший крок й наступні кроки

Без них, я знаю, б не здолав.

А сльози, найсолодші сльози,

Від радості чи від журби,

Пролиті матір’ю за мене,

Я пам’ятатиму завжди.

Хай завжди світить сонце в небі,

Тепло хай лине до землі.

Хай завжди будуть поруч мене

Матусі рідні, дорогі.

Я радий, що в житті у мене

Є три преславні матері.

Уклін вам низький, мої неньки,

Уклін до самої землі.

Пісня «Матуся», муз і сл. Стефанишина.

Жартівливий танок «Халі-галі».

Ведуча: Настала переміна!

У цьому ж ні найменшого гріха,-

На Україні буде Україна,

А не чиясь окраїна глуха.

Це так природно! Так, здається просто,

Що генієм омріяне пророцтво,

Урешті-решт, усе-таки збулось!

Українка: Я і є маленька Україна…

З вигоном, межею, вітряком…

З мальвами блідими біля тину…

З щепкою «оливки» під вікном…

Я і є… З вологими очима,

Що сухі ніколи не були…

Купина ота неопалима,

Що буяє, як ти не пали…

Я і є… З Батурином у книзі,

З булавою, «гопаком», плачем…

З кров’ю – і на зламі, і на зрізі,

Що століття у пісок тече…

Я і є маленька Україна…

1 хлопчик: Задивлюся у твої зіниці,

Голубі, тривожні, ніби рань.

Крешуть з них червоні блискавиці

Революцій, бунтів і повстань.

1 дівчинка: Україно! Ти для мене – диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо, горда і вродлива,

З тебе чудуватися повік.

2 дівчинка: Ради тебе перли в душу сію,

Ради тебе мислю і творю.

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю.

2 хлопчик: Одійдіте, недруги лукаві!

Друзі, зачекайте на путі!

Маю я святе синівське право

З матір’ю побуть на самоті.

1 дівчинка: Україно, ти – моя молитва,

Ти моя розпука вікова…

Гримотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

1 хлопчик: Хай палають хмари бурякові,

Хай сичать образи – все одно

Я проллюся крапелькою крові

На твоє священне знамено.

2 хлопчик: Де зараз ви, кати мого народу?

Де велич ваша, сила ваша де?

На ясні зорі і на тихі води

Вже чорна ваша злоба не впаде.

2 дівчина: Народ росте, і множиться, і діє,

Без ваших нагаїв і палаша.

Під сонцем вічності древніє й молодіє

Його жорстока й лагідна душа.

1 хлопчик: Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій норд!

Пощезнуть всі перевертні й приблуди,

І орди завойовників-заброд!

1 дівчинка: Ви, байстрюки катів осатанілих,

Не забувайте, виродки, ніде:

Народ мій є! В його волячих жилах

Козацька кров пульсує і гуде.

Пісня «Хай цвіте червона калина», муз. і сл. І. Процька.

Ведучий: Пречиста блакить ясніє у безмірній високості України, як
праведна душа народу. Веселковою барвою розлилася вона в небесах
віковічним знаменом, на якому палає золото сонця, мов святий німб.

Ведуча: Ні, немає на світі кращого неба, ніж небо України. Високе, мов
наш дух, воно благословляє свою Україну, береже у віках її материнську
любов, тому його ніколи не відділити від рідної матінки-Землі.

Ведучий: Подивімося на своє небо і думкою, як у тій чудовій-пречудовій
пісні, полиньмо аж до сонця і зірок і гляньмо на трепетну Землю, і тоді
відкриється нам на зелено-голубому обличчі планети край, що нагадує
собою серце, Україна!

Ведуча: Ні, як нема кращого неба, ніж небо України, так і нема кращої
Землі, ніж наша Україна.

Учень: Горнусь до тебе. Україно,

Як син до матері, горнусь.

За тебе рідна і єдина,

Щодня я Богові молюсь.

Молюсь за тебе, Україно,

І сили свої віддаю,

Щоб відродити із руїни

Наш дух і славу бойову.

Очистимо усі джерела,

Дніпро-Славутич оживе,

І заспіваєм: «Ще не вмерла

Вкраїна наша і не вмре!».

Учениця: Живи та міцній, Українська державо!

Вмирали у битвах мільйони борців,

Щоб стяг синьо-жовтий піднявсь величаво

Й над Києвом стольним віки майорів.

Похожие записи