Оксана Горідько

Сприяння оптимізації взаємин у шкільному середовищі

Конфліктні ситуації та їх вирішення – одна із гострих проблем освітніх
закладів, і тому досить часто доводиться бути свідком педагогічних
конфліктів. Не ставлю собі за мету характеризувати всю проблематику
шкільних конфліктів, лише зупинюся на окремих аспектах, які вважаю
важливими. Тематика звернень педагогів до шкільного психолога вказує на
проблемні моменти взаєморозуміння між педагогами й учнями. Вчителі
прагнуть бачити своїх вихованців більш серйозними, відповідальними,
тактовними – «дорослими», починаючи з 5-6 класу, але ж акселерація
(пришвидшений ріст і фізичний розвиток дітей в порівнянні з попереднім
поколінням) не стільки прискорює загальну зрілість організму, скільки
підвищує його дисгармонію стосовно соціальної зрілості і посилює
підліткову кризу. В сучасному суспільстві вчитель перестав бути єдиним
джерелом інформації, учні мають доступ до сучасних інформаційних джерел,
критично сприймають його настанови та рекомендації. Мова школярів часто
характеризується вербальною агресивністю, що призводить до різного виду
конфліктів в учнівському середовищі.

З практики спостерігаю, що конфлікт сприймають завжди як явище негативне
і небажане для кожної людини та колективу. Що ми маємо на увазі коли
чуємо слово «конфлікт»? — Непорозуміння, сутички, бійки, погрози. Саме
такі синоніми підбирають і педагоги, і учні як асоціації до слова
«конфлікт», абсолютно ігноруючи позитивні сторони, насамперед стимул для
нових можливостей та розвитку. Отже, конфлікт (від лат. сonflictus —
зіткнення) – процес різкого загострення суперечності й сутички двох або
більше сторін у вирішенні проблеми, що має особистісну значущість для
кожного з учасників, які виражають різні, а нерідко і протилежні цілі,
інтереси й погляди. Для виникнення будь-якого конфлікту необхідна
конфліктна ситуація — наявність суперечливих позицій, розбіжностей
сторін з якогось приводу. Це можуть бути різні цілі, інтереси, бажання
або різні способи їх досягнення. Але далеко не кожна ситуація веде до
конфлікту, повинен бути інцидент – збіг обставин, який є приводом для
початку безпосередньої сутички сторін.

Кожен конфлікт супроводжується певними внутрішніми переживаннями та
засвоєнням певних норм поведінки. Можна стверджувати, що конфліктна
поведінка є однією з помітних ознак особистісного становлення підлітка.

В освітніх закладах між учнями конфлікти пов’язані з труднощами у
спілкуванні, які зумовлені різноспрямованими інтересами, потребами та
мотивами молодих людей, амбівалентністю їхніх прагнень і бажань.
Наприклад, низька самооцінка може виражатися в коливаннях між
демонстрацією навмисної впевненості й проявом сором’язливості. Емоційна
нестійкість провокує несподівані зміни настрою, впливає на ступінь
контактності. Таким чином, труднощі взаємодії учнівської молоді
розглядаються сучасними дослідниками як результат внутрішніх і зовнішніх
протиріч. Зовнішніми факторами є вимоги батьків, учителів, групи
однолітків, моральні норми, обов’язки. Індивідуальними можна вважати
властиві особистості ціннісні орієнтації, мотиви, інтереси, потреби.

Ефективність корекції труднощів спілкування багато в чому залежить від
точності виявлення факторів, які провокують міжособистісні проблеми. При
кожній конфліктній ситуації учасники діють у відповідності до різних
стилів поведінки, опис яких пропонують психологи К.Томас та Р. Кілмен,
виділяючи п’ять основних стратегій дій поведінки у конфліктних
ситуаціях:

Стиль конкуренції може бути ефективним, коли особистість впевнена, що її
рішення чи підхід у певній ситуації правильні, і наполягає на своїй
правоті.

Стиль уникання використовується, коли відсутня активність у досягнення
власних цілей, учасники не бажають витрачати сили на розв’язання
конфлікту, або відчувають безнадійність свого становища.

Стиль пристосування ефективний, коли результат справи надзвичайно
важливий хоча би для однієї людини.

h·%

*Стиль співробітництва. Вимагає певних зусиль. Обидві сторони мають
витратити на це час, повинні вміти пояснити свої бажання, висловити свої
потреби, вислухати один одного, а потім виробити альтернативні варіанти
розв’язання проблеми, що задовольняє інтереси обох сторін.

Стиль компромісу. Компроміс досягається на більш поверхневому рівні
порівняно зі співробітництвом; учасники поступаються в чомусь задля
досягнення згоди.

Отже, одним з головних завдань у попередженні конфліктів у педагогічному
середовищі є підвищення психологічної культури його учасників, що можна
вирішити через систему активних форм роботи, — тренінгових занять,
консультацій, годин спеціаліста психологічної служби.

На заняттях учням / педагогам доцільно запропонувати розіграти або
обговорити певні сценарії конфліктних ситуації, визначити стиль
поведінки та вирішити ситуацію за допомогою наступного алгоритму:

1. Визнати існування самого конфлікту, тобто визнати наявність
протилежних цілей, методів у учасників конфліктної ситуації. Практично
часто важко зізнатися вголос, що ти знаходишся в стані конфлікту з іншою
людиною. Іноді конфлікт існує певний час, учасники, не наважуючись
визнати його, обирають свою форму поведінки впливу на певну ситуацію,
однак спільного вирішення певної ситуації не шукають. Варто знати, що
прихований конфлікт не сприяє вирішенню проблеми та збереженню
стосунків.

2. Визнати можливість переговорів. Після визнання наявності конфлікту та
неможливості його вирішити доцільно домовитися про можливості проведення
переговорів та уточнити, яких саме переговорів: з посередником який
влаштує обидві сторони, або без нього.

3. Погоджувати процедуру переговорів. Визначити, де, коли та як
розпочнуться переговори.

4. Визначити коло питань, які вказуватимуть на предмет конфлікту.
Основне завдання полягає в тому, щоб визначити проблематику конфлікту та
основні форми роботи при вирішенні конфліктної ситуації.

5. Розробити варіанти рішень. Обидві сторони конфліктної ситуації
пропонують декілька варіантів вирішення ситуації з урахуванням можливих
наслідків.

6. Прийняти одноголосне рішення. Після розгляду можливих варіантів,
обговорення та при умові, що обидві сторони прийдуть до згоди, доцільно
скласти письмовий або усний договір.

7. Реалізація прийнятого рішення на практиці.

Уміння шкільного психолога ідентифікувати труднощі у спілкуванні школяра
в контексті його проблемної ситуації є особливо важливим, оскільки самі
учні через ще недостатньо розвинені навички самоаналізу й рефлексії у
багатьох випадках не можуть досить точно описати свій стан, мотиви
поведінки й, тим більше, не бачать власного внеску в проблематизацію
стосунків. Сприяння оптимізації взаємин між школярами є одним із
найважливіших факторів психологічної допомоги, оскільки навички
комунікації, уміння будувати стосунки з оточенням є універсальним
особистісним резервом людини, що потрібен на всіх етапах життєвого
шляху.

Список використаних джерел:

Гольдштейн А., Хомик В. Тренінг умінь спілкування: як допомогти
проблемним підліткам / Пер. з англ. В.Хомика. – К.: Либідь, 2003. – 520
с.

Журавльова Н. Психологічна допомога підліткам у вирішенні
міжособистісних проблем // Психолог. – 2008. — №12. – с.3 – 9

Карамушка Л.М. Психологія управління: Навч. посіб. – К.: Міленіум, 2003.
– 344 с.

Мочаліна Н. Педагогічний конфлікт: практика психологічної допомоги.
Тренінг для психологів // Психолог. – 2007. — №45. – с.7 – 11.

Цуканова Е.Б. Психологические трудности общения. – Вища школа, 1985. –
159 с.

Шпалінський В.В., Помазан К.А. Психологія управління: Навчальний
посібник для керівників навчальних закладів, практичних психологів,
вчителів та вихователів. – Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2002.-
128 с.

Відомості про автора: Горідько Оксана Георгіївна, практичний психолог
Городищенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 Городищенської
районної ради Черкаської області. E-mail: [email protected]

PAGE

PAGE 1

Похожие записи