Гончарук Галина Дмитрівна
Психологічні механізми оптимізації гендерної взаємодії
у контексті педагогічної діяльності
Багато сучасних психологів пов’язують майбутнє людини з партнерським
стилем відносин та взаємодії. Домінування, боротьба за владу можуть
привести суспільство до краху. Гендерний підхід допомагає прогресивно
мислячим психологам розвивати універсальну людську психологію, що
спирається на партнерський стиль взаємодії.
Гендерна рівність зробила великий внесок для покращення становища жінок,
чоловіків, дівчат та юнаків.Хоча за останні роки було досягнуто значного
прогресу у сфері гендерної рівності, проте все ще дуже багато
залишається зробити.
Ціллю гендерної рівності є підтримка досягнення рівності між жінками та
чоловіками з ціллю забезпечення стабільного розвитку.
Метою політики гендерної рівності і її практичного застосування є:
· Підтримка рівноправної участі жінок поряд з чоловіками у
прийнятті рішень для забезпечення стабільного розвитку суспільства;
· Підтримка жінок та дівчат у реалізації своїх людських прав;
Гендерний підхід як теоретичний напрям в суспільних науках виник як
опозиція традиційним дослідженням відносин між статями. Основна ідея, на
якій базувалися останні, стосувалася переконаності в необхідності і
доцільності диференціації ролей, статусів, позицій чоловіків і жінок в
публічній і приватній сферах життєдіяльності. Гендерний підхід, що
розробляється як критика даних дослідницьких установок при вивченні
міжстатевих відносин, орієнтований на аналіз систем домінування і
проголошує ідею рівноправності незалежно від статевої приналежності.
Перспективність гендерного підходу як нової наукової парадигми стає все
більш очевидною не тільки для представників наукового знання, але і для
представників масового, буденної свідомості, оскільки в рамках
гендерного підходу міжстатеві відносини аналізуються з позицій влади і
домінування, не тільки на рівні суспільних відносин (у таких сферах
життєдіяльності, як політична, економічна), але і на рівні психологічних
відносин – у сфері міжособистісної взаємодії. Міжособистісні відносини
розуміються як суб’єктивно пережиті взаємозв’язки між людьми, об’єктивно
проявляються в характері і способах взаємних впливів, які надають людьми
один на одного .
Гендерний аспект міжособистісних відносин в основному передбачає аналіз
відносин між представниками різної статі. Все різноманіття змістовних
характеристик міжстатевих відносин можна звести до двох альтернативних
моделей: партнерської і домінантно-залежної моделі відносин.
Перша модель – партнерські відносини – характеризується наступним: це
відносини двох рівноправних суб’єктів, кожен їх яких має власну
цінність. Незважаючи на наявність індивідуалізованих цілей, кожен бере
до уваги цілі та інтереси іншої. Головним у таких відносинах є
узгодження позицій і прагнень між партнерами. Суб’єкти мають свої цілі,
але готові до взаємних поступок, спілкування будується на рівних,
партнера вислуховують, не перериваючи, не оцінюють передчасно і поспішно
його судження і вчинки, не нав’язують рад. Спілкування відрізняється
поважність і коректністю, умінням поставити себе на місце свого
партнера, вникнути в її проблеми і ситуацію. При цьому така готовність
виходить з боку не тільки одного партнера, а кожного з них.
Протилежна модель – домінантно-залежна модель стосунків – не припускає
рівноправності позицій. У цьому випадку один суб’єкт відносин спонукає
іншого підкоритися собі і прийняти мети, не узгоджуються з власними
прагненнями та цілями. У цій системі відносин чоловіки частіше займають
домінуючу позицію, а жінки – залежну. Домінантна позиція включає такі
прояви в поведінці, як: впевненість у собі, незалежність, владність,
демонстрація власної значущості, вміння настояти на своєму. Така людина
прагне до суперництва, йому властиве зневага до слабкості й виражена
потреба в силі заради неї самої.
У спілкуванні він рідко підтримує співрозмовника, як правило,
використовує інструментальний стиль вербальної комунікації, часто
ігнорує точку зору співрозмовника, прагне знайти порозуміння тільки
своїх проблем, принижує значимість партнера (наприклад: “Ти кажеш
дурниці!”), Неуважно слухаючи, спішить дати йому поради , оцінити його
дії, спонукає до негайного і необдуманого кроку.
Жінки в більшій мірі орієнтовані на партнерську систему взаємодії, а
чоловіки на – систему домінування. Це пояснюється тим, що існуючі в
суспільстві нормативні уявлення про мужність орієнтують на прояв таких
особливостей поведінки, як активність, наполегливість,
цілеспрямованість, сила, виражений вольовий потенціал, впевненість у
собі, вміння домогтися своїх цілей, наполягти на своєму, для чого
допускається прояв агресивності і директивності. Уявлення ж про
жіночність заохочують виявляти у відносинах з іншими людьми
поступливість, м’якість, делікатність, скромність, сором’язливість,
чуйність, вміння зрозуміти і пробачити іншого, жертовність і
дбайливість.
Z Oe
Z Oe
c
& взаємодії, формувати таку модель поведінки, при якій відносини
характеризуються несиметричністю, яка виявляється в тому, що один
суб’єкт панує над іншим і прагне уподібнити почуття або дії іншого своїм
планам, задумам і бажанням. Традиційні уявлення про мужність-жіночності
спонукають чоловіків проявляти домінантну позицію в міжособистісних
відносинах, а жінок – залежну, і таке співвідношення позицій обумовлено
всім попереднім досвідом статеворольової соціалізації.
Гендерний підхід як наукова теорія при аналізі психологічних аспектів
гендерних відносин доводить необгрунтованість та недоцільність
сформованих традиційних, нерівноправних моделей поведінки у ситуаціях
міжстатевої взаємодії. Прийняття позиції, що біологічна стать не є
першопричиною психологічних характеристик поведінки, соціальних ролей і
позицій, дозволяє по-новому реконструювати сформовану систему відносин,
нав’язану системою
статеворольових уявлень, дає змогу чоловікам і жінкам по-новому оцінити
свої можливості і домагання, визначити перспективи життєтворчості,
активізувати особистісні ресурси для вибору суб’єктивних стратегій
самореалізації та оптимізації міжособистісних відносин.
У повсякденному житті не так просто відразу виділити суттєві
характеристики тієї чи іншої моделі відносин, найбільш явно вони
проявляються в поведінці людей у кризовій ситуації міжособистісного
конфлікту. У психологічній літературі описано продуктивні та
непродуктивні способи поведінки в конфліктній ситуації. До продуктивних
способів відносяться такі типи поведінки як: співпраця і компроміс, а до
непродуктивним – суперництво, пристосування і уникнення.
Суб’єкти, які будують свої міжособистісні стосунки переважно відповідно
до домінантно-залежною моделлю відносин, при вирішенні конфліктної
ситуації, як правило, використовують непродуктивні способи. Учасник
взаємодії, що реалізує домінантну позицію у відносинах, найбільш часто
використовує поведінку за типом суперництва: будь-яке виникло між людьми
протиріччя інтерпретується в термінах боротьби, в якій необхідно
отримати перемогу. При цьому виражена орієнтація виключно на свої власні
інтереси при нехтуванні інтересами і бажаннями партнера. Учасник
конфлікту використовує всі доступні йому засоби, щоб домогтися свого,
отримати максимум бажаного і утвердитися у своїй перевазі над партнером.
Орієнтація на власні цілі може реалізовуватися в жорсткому поводженні –
напористості, використання жорстких аргументів, виставленні
ультимативних вимог, емоційному тиску на партнера і ін, а проте учасник
конфлікту може вдатися і до “м’яким”, маніпулятивним формам впливу на
партнера, якому важко протистояти. При зовнішньому
відмінності в конкретній поведінці ці форми відрізняє виняткова
орієнтація на досягнення власних цілей та ігнорування цілей партнера.
Другий учасник домінантно-залежної моделі відносин, як правило,
підпорядковується переважної позиції, реалізуючи тактику поведінки –
пристосування.
В основі поведінкової поступливості лежить готовність знехтувати,
поступитися своїми інтересами та цілями. Іноді таке пристосування може
мати обгрунтований, раціональний характер, наприклад, коли предмет
конфлікту є не надто значущим для людини або коли шанси домогтися свого
не великі. У тих же випадках, коли поступливість нічим не виправдана,
вона розцінюється, як нездатність відстоювати свої інтереси, як
неконструктивний підхід до вирішення конфлікту.
Можлива ще одна тактика поведінки, в якій відбивається залежна
поведінка, це – відхід від вирішення проблеми, тактика уникнення.
Проявляється це поведінка в ігноруванні проблеми, її “відкладанні”,
небажання вступати у взаємодію з приводу розбіжностей, що виникли.
При реалізації партнерської моделі відносин, основними способами при
вирішенні міжособистісних суперечностей виступають співпраця і
компроміс. Головним при цьому є діалогічна позиція партнерів. “Поняття
діалогу вживається як збірне для позначення тактик, використовуваних з
метою пошуку оптимальної альтернативи вирішення проблеми або вироблення
інтегративного рішення, що об’єднує протиборчі позиції, або компромісу,
їх примирного”. Така переговорна тактика поведінки в конфліктній
ситуації веде до того, що взаємодія з суперечливого стає узгодженим,
заснованому на спільному інтересі (“Ми разом повинні вирішити цю
проблему”).
Література:
Гришина Н.В. Психологічна робота з конфліктами: три види діалогу.
/ / Психологічні проблеми самореалізації
особистості. / Под ред. Л. А. Головей, Л. А. Коростильової. Вип.3. СПб,
1999. с.61-75.
Кращі психологічні тести. / Відп. ред. А. Ф. Кудряшов. Петрозаводськ.
1992.
Пайнс Е., Маслач К. Практикум з соціальної психології. СПб., 2000.
Практична психологія. / Под ред. М. К. Тутушкиной. СПб., 1998.
Психологія. Словник. / Под ред. А. В. Петровського. М., 1990.
Психологія. Підручник. / Под ред. А. А. Крилова. М., 1998.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
