Школа як берегиня національного духу

З досвіду
роботи

вчителя початкових класів

ЗОШ №7 міста Сміли

Головченко Т.І.

Сміла 2010

У період становлення України як суверенної держави,
відродження духовності суспільства проблема громадянського виховання
підростаючого покоління набуває особливої актуальності

Пріоритетність виховання громадянина зумовлюється водночас
процесом відродження нації. Для України, яка є політичною державою,
громадянське виховання відіграє особливо важливу роль ще й тому, що воно
покликане сприяти її соборності, яка є серцевиною української
національної ідеї.

Сьогодні перед школою як соціальним інститутом стоїть складне і
відповідальне завдання — сформувати в учнів комплекс громадянських
якостей, глибоке розуміння ними належності до українського народу, до
своєї Батьківщини, внутрішню потребу й готовність відстоювати та
захищати її інтереси, реалізовувати свій особистісний потенціал на благо
зміцнення української держави.

Громадянське виховання ґрунтується на ідейному багатстві
народу, його морально — етичних цінностях, виховній мудрості. Щоб діти
стали народом, творцями своєї держави, необхідно, аби вони за час
навчання, виховання в сім’ї, школі міцно засвоїли духовність, культуру
рідного народу, глибоко пройнялися його національним духом, способом
мислення і буття. Ці якості потрібно виховувати у дітей тими засобами,
методами, способами, традиціями, мораллю, що вироблені народом упродовж
усього історико — культурного розвитку.

Пропоную вашій увазі матеріал до одного з традиційних народних свят
«Зустріч весни».

Здавна наш народ зустрічав весну з особливим настроєм, адже
його хліборобська душа була надзвичайно чутливою до всього живого, що
пробуджувалося з весною до нового життя. 

Міфічний образ богині Весни поставав в уяві наших предків в образі
прекрасної молодої дівчини або молодиці, тому що саме жінка дає початок
життю.

Зустріч весни поєднувалася з вигнанням зими-смерті. Ще збереглися
подекуди обряди, під час яких спалюється солом’яне опудало, яке
символізує собою зиму (під час масниці).

Початок весни пов’язували наші предки зі святом Сорока
Мучеників. Воно святкується 22 березня (за новим стилем). У цей день,
говорили в народі, птахи прилітають із вирію і приносять весну.
Господині, щоб відзначити цю подію, пекли HYPERLINK
«http://ethnology.ucoz.ua/publ/3-1-0-19» \l «top» тістечка у вигляді
пташок і роздавали дітям, “щоб птиця водилася”. З цим печивом діти
вибігали на луки, в ліс і співали:

Пташок викликаю

З теплого краю:

— Летіть, соловейки,

На нашу земельку,

Спішіть, ластівоньки,

Пасти корівоньки!

Разом з дітьми виходили зустрічати весну й дорослі, жінки та дівчата.
Прислухалися, чи не заспіває вівсянка – птаха, що першою сповіщала про
прихід весни. “Кидай сани, бери віз, викинь шубу, з печі злізь”, —
примовляли вони, почувши спів пташки.

Благослови, мати

Ладо мати,

Весну закликати,

Зиму проводжати!

— просили благословення дівчата у богині сонця, злагоди та любові –
HYPERLINK «http://ethnology.ucoz.ua/publ/3-1-0-20» Лади . Це одна з
найдавніших міфологічних покровительок східних та південних слов’ян.
Після цього діти закликали весну:

Прийди до нас, весно,

Із радістю, із великою

до нас милістю,

Із житом зернистим,

Із пшеничкою золотою,

Із вівсом кучерявим,

Із ячменем вусатим…

Закликаючи весну, запитували: “Весно красна, що ти нам принесла?”

Серед дівчат вибирали найкращу дівчину, яка виконувала роль
Весни. Вона відповідала:

Принесла я вам літечко,

Зеленеє житечко,

Та хрещатий барвіночок,

Та запашненький васильочок.

Васильочок – для парубків,

Барвіночок – для дівчаток,

Любисточок – для любості.

Ті, хто просив весну про дари, також не лишалися в боргу.
Так, в давні часи в Україні діти носили в руках дерев’яну ластівку і
ходили з нею від хати до хати, прославляючи Весну.

Похожие записи