Реферат на тему:

Галицькі педагоги про драматизацію в школі

Драматизація в школі

…драматична творчість дитини повинна зайняти дуже поважне місце в
життю дітей, але тільки з тим змістом і з тими формами, котрі близькі
душі дитини і стоять у взаїмному відношенню з усею складною й
многосторонною працею школи. Це положення зв’язане з тим значінням,
котре має в життю дитини забава, і з тими особливостями дитячої психіки,
котрі найбільше проявляються в забавах дитини.

Згідно з новішими дослідами дитячі забави вважаються природною школою
фізичного, інтелектуального й морального розвитку, правдивою школою
життя.

Трохи парадоксально, але глибоко правдиво висловив ту думку знаний
дослідник забав звірів і людей К.Ґросс: «Смисл існування в молодих літах
заключається в забаві»… А дальше: «Звірятка бавляться не через те, що
вони молоді, але й молодість дана на те, щоби вони бавилися». В забавах
проявляється й одна з центральних особливостей дитини: її стремління до
наджиття, її пристрасть до перевтілення. «Забави маленьких дітей, —
говорить Вундт, — в більшості — перевтілення дитини в старших: хлопці
представляють козака, візника, рільника, моряка; дівчата — маму,
кухарку, сидуху і т. д.»… її притягає не тільки переживання радості
наджиття, але й зворушення своїм перевтіленням глядача, приневолення
його сміятися або плакати, радіти або негодувати.

Самостійні драматичні забави дітей є найпростішою формою їх драматичної
творчості. Вже в забавах маленьких дітей дошкільного віку ми зустрічаємо
окремо або разом ті або інші елементи драми: монолог і діалог, міміку й
жести, грім у широкому значінню цього слова (переодягання, бутафорії в
вигляді шабель, луків, мішка жебрака, кошика кухарки; приправу вусів і
фарбування лиця на подобу індійців і т. д.) і сцену хоть би в вигляді
поперевертаних крісел, їло мають представляти валку. З літами драматичні
забави ускладнюються, збагачується гра і діалог, обстановка забави стає
також складніша. До забав, що діти знають їх із спадку й наслідування
(ловецькі, воєнні й промислові забави), прибуває втілення розказаних їм
байок або вичитаних ними пригод (сценки з Робінзона) або пригоди серед
дикунів. Значно пізніше переходять діти до гри готових п’єс або до
своєрідних інсценізацій вичитаних уривків. Одним словом, дитяча
драматична творчість, оскільки її старші не заколочують своїм
вмішуванням, переходить знаний шлях розвитку, при чому вихідна точка
цього шляху — драматичні забави — більше або менше покривається з
історичними коріннями драматичного мистецтва різних народів. Найпростіші
й найдавніші форми драматичної творчості дитини находять собі незвичайно
близьку аналогію в народних драматичних забавах, обрядах і піснях, таких
як, наприклад, хороводи, весільні й похоронні пісні, веснянки, купальні
пісні й обжинкові або народні побутові пісні.

Про це все належало б тямити всім тим запальним театралам, що
спокушуються починати драматичну працю з вистави складних п’єс навіть
уже в дитячих садках із дітьми дошкільного віку, при чому їх вистави
виблискують усім антуражем сучасної театральної техніки, — сценою з
рампою і старанно вималюваними кулісами, прекрасно виконаними костюмами,
різного роду сценічними ефектами і такий вираз лиця, якому міг би
позавидувати правдивий театр. Найелементарніше знання психології дитини
скаже нам певно, що все це — «от лукавого».

Кожний дитячий вік має свої права й свої особливості, і коли говорити
про вік 8-11 літ, то необхідно рахуватися з його нескладною психологією,
котра вимагає простого, навіть примітивного представлення і примітивного
переживання, котра ставить вище звичайних маріонеток і «Діда Панаса»
понад усі красоти «дитячих» спектаклів офіціальних театрів, спектаклів
надмірно складних, що незвичайно томлять більшість дітей того віку.

Треба рахуватися також і з тим явищем, що в своїх свободних драматичних
забавах дитина цього віку з її живою уявою по більшій части не шукає
декорацій і реальної обстановки і волить задоволення натяками й
символами замість натуральної сцени: ліжко легко переміняється в неї на
корабель, поперевертані крісла в стадо або в валку; вона п’є неіснуючий
чай або горілку і кривиться від гіркоти уявленого ліку; і тільки 12-14
літні підлітки виходять із під чаруючої власти дитячої фантазії і
вимагають осторожного й постепенного переходу від символів до простого
здорового реалізму — в декораціях, костюмах, обстановці й бутафорії.

Викладені тут факти й погляди, що торкаються самостійних дитячих
драматичних забав, позволяють зробити ряд важних виводів. Коли гра
взагалі, а драматична зокрема, займає таке поважне місце в життю дітей,
коли прямування до наджиття, до перероджування являється з основних
особливостей дитячої природи, — то, очевидно, школа й виховання не мають
права ні проходити мимо цієї особливості, ні, тим більше, викреслювати з
дитячого життя і з програми виховання всего, що має з нею яке-небудь
споріднення. Навпаки, використати педагогічне драматичний інстинкт
дитини, визначити драматичній творчості дітей те становище в школі, на
яке ця творчість заслуговує по своєму значінню для дитини, — це завдання
педагогії, основаної на психології…

Ось через що сучасна педагогічна думка вводить на місце перестарілого й
вузького поняття шкільного театру новий термін, що більше відповідає
суті справи і зв’язаний із поняттям драматичного мистецтва філологічно й
історично. Коли основною суттю драматичного мистецтва являється
діяльність, виведення сього або того образу чи сюжету через матеріал
живої особистості людини (актора), то під драматизуванням або
драматизацією в школі належить розуміти всі форми представлення в особах
— від драматичних забав до правдивої художньо сценічної діяльності, з
одної сторони, і від імпровізації до відігрівання готової п’єси — з
другої.

Таким чином, драматизація виразно означає не тільки те, що звичай
зв’язується з поняттям шкільного театру, т. є. старанно підготовану
виставу з сценою, декораціями, бутафорією, костюмами, виразом, але й
такі твори, котрі відбуваються без попереднього наміру, без усякої
підготовки, в котрих учасники — діти можуть свобідно, по-творчому
передавати даний текст; котрі відбуваються де хочете (в вільному від
лавок кутику класу, на дворі, в коридорі, на леваді, в лісі і т. д.) і
без помочі з верхніх засобів, що допомагають сценічній ілюзії (без
декорацій, сцени, костюмів і т д.). Зате з поняття драматизації
виключаються рішучо такі твори, як малювання, ліплення, музика і т.д.
Рисунки малярство, ліплення, музичні ілюстрації можуть тільки
підбичовувати драматизацію, але ніколи не повинні стати її ядром.

Праця в ділянці драматизації має величезне значіння в усій широкій
царині виховання, головно естетичного виховання.

Драматизація як окрема ділянка естетичного виховання розвиває здібність
розуміння пластичного образу подій, пластичного відчування життя взагалі
і себе в цьому життю, відтворювання життя в діяльності і через
діяльність; драматизація як ділянка мистецького виховання, мистецької
активности допомагає створенню нової «вимовної» людини, людини активного
переживання та яркого вираження свого «я» в «життю» й праці.
Драматизація є найкращою школою естетичного виховання, бо вона органічно
об’єднує рисунок, малярство, пластику, музику, живе слово й драматичне
мистецтво.

Значіння драматизації в вихованню не обмежується самими тільки
естетичними моментами. Вона дає дитині велику кількість різнородних
практичних привичок і відомостей, знайомить її з природою і пожитком
предметів навколишнього світу. Дитина в своїх драматичних забавах шиє,
ріже, рубає, місить тісто, замітає підлогу, білить, торгує і т д. Перше
знання життя черпає дитина з наслідуваних і драматичних забав.

Драматизація розвиває і вправляє в творчому змісті найрізноманітніші
здібності й функції: мову, інтонацію, уяву, пам’ять, зоркість, увагу,
асоціацію, технічні й мистецькі здібності (роботи коло сцени, бутафорії
костюмів, декорацій), руховий ритм, пластичність і т. д., та через те
розширює творчу особистість дитини.

Драматизація розвиває емоціональну й афективну сферу, тим самим збагачує
й вигладжує особистість; розвиває симпатію, спочуття, моральне
почування, виховуючи здібність перевтілюватися в других, жити їх життям,
чувати їх радість і горе.

Драматизація як метода навчання дає дитині активне, правдиве добування
знання, що відповідає прагнучій чинів природі дитини. Живий і яскравий
образ, глибоке й радісне переживання ставить вона на місце сухого
засвоювання. Замість односторонньої праці розуму вона притягає до праці
всю особистість дитини; розум, почування, уява, воля беруть участь, у
складному творчому процесі драматичної діяльності…

В спробі класифікації основних форм драматизації належить взяти під
розваг) чотири вирішальні фактори: біологічний, соціологічний,
психологічний та історичний.

Біологія й соціологія вияснюють джерела походження драматизації, а
психологія й історія оправдують шлях її генетичного розвитку в
історичній перспективі.

Опираючись на біологічних і соціологічних підставах походження
драматизації, можна ствердити, що драматизація в своєму історичному
розвитку переходила в усіх народів від найдавніших віків аж до
найновіших часів чотири етапи: імпровізацію, інсценізацію, драматичну,
композицію, і на кінець, драматизацію, що від часів Шекспіра й Мольєра
перейшла безпосередня в найвищий степінь театрального мистецтва.

Релігійні обряди з танцями й піснями (наприклад, «Купало») належить
зачислити до інсценізації; обжинки й весільні забави — це і м про ерзаці
я; монументальні епопеї (наприклад, «Слово о полку Ігоревім») належать,
без сумніву, до вищої категорії драматичної композиції, а на кінець наш
славетний «Вертеп» — це вже драматизація в повному його слова розумінню,
що дала безпосередній почин народній драмі.

Ті ж самі етапи розвитку ми можемо обсервувати в драматизації дітей. В
перших роках свого духового життя 3-7 літ, вони все імпровізують, в віці
від 8-11 літ дітям припадає найбільше до вподоби інсценізація, на вершку
дитинства, 11-14 літ, коли духові сили починають уже сягати по
«трансцендентальне», діти віддаються залюбки примітивним драматичним
композиціям; по 14 літах притягає вже дітей «сцена», «шкільний театр»,
вони прагнуть уже сценічної діяльності, драматичного мистецтва.

Бажаю також звернути увагу читача на великого значіння національний
елементу драматизації в школі, що в епоху найтяжчого нашого політичного
поневолення та змагання ворожих сил до денаціоналізації нас у кліщах
офіціальних наукових програм, може відіграти велику роль у боротьбі за
збереження національного «я» в малих дітей. — Головний матеріал
драматизації в школі — переважно глибоко національний: народні образи,
пісні, байки, оповідання, сцена з побутового життя і т. д. Це матеріал,
що своїм духовим змістом в’яже дитину з життям, мислями й змаганнями її
предків сорок тисяч літ, розказує про минуле рідного народу; сцени ж із
сучасного побутового життя, географічні ілюстрації, збагачуючи знання
про український народ і його землю, викликають у дитячій душі і серцю
тривалу симпатію і любов до цього народу та його землі. От тут-то й
спочивають міцні зав’язки патріотичних почувань малого громадянина.
Систематичне плекання їх у ділянці драматизації в школі — невідхильний
обов’язок кожного українського народного вчителя!

Похожие записи