Матеріал підготовлений

учителем початкових класів

Житницької ЗОШ І-ІІІ ступенів

Жашківського району

Гайдай Галиною Володимирівною

У даній роботі пропонується матеріал про педагогічну майстерність
вчителя, його професійний саморозвиток.

Професійний саморозвиток вчителя у контексті використання спадщини В.О.
Сухомлинського.

Справжня гуманність означає перш за все справедливість.

(В. Сухомлинський)

Гуманістична спрямованість — найголовніша характеристика майстерності.
Що становить спрямованість особистості? Ідеали, інтереси, ціннісні
орієнтації. Гуманістична спрямованість — спрямованість на особистість
іншої людини, утвердження словом і працею найвищих духовних цінностей,
моральних норм поведінки й стосунків. Це вияв професійної ідеології
вчителя, його ціннісного ставлення до педагогічної дійсності, її мети,
змісту, засобів, суб’єктів. Слід ураховувати той факт, що діяльність
вихователя зіткана з педагогічних драм, якщо драмою вважати зіткнення
думок, боротьбу за утвердження позиції. Причому, що вищий рівень
майстерності, то чіткіша виявляються конфлікти, бо новизна систем, які
пропонуються талановитими вчителями, часто натрапляє на опір сталих
поглядів.

Подивімося, хіба це не початок драми? З чим іде вчитель на урок? Іде він
з думкою «дати урок», виконати програму. Інтереси його — в тому
матеріалі, якому буде присвячено наступні 45 хвилин. Іде на урок
донецький учитель В. Ф. Шаталов, щоб допомогти кожному переможно
вчитися… Йде вчитель-початківець, який заклопотаний честю мундира і
прагне над усе, щоб діти бачили в ньому вчителя, хоча не такою вже й
значною є різниця між ними в роках…

Ішов колись на урок і директор Павлиської школи Василь Олександрович
Сухомлинський, щоб разом з дітьми пізнавати красу слова, думки, життя,
навчити їх жити серцем, рости громадянами.

Усі вони йдуть до школи, до дітей, але суть у тому, як співвідносяться
особисті установки вчителя з головною метою виховання і на що спрямовані
їхні думки, прагнення, дії.

Отже, педагогічна спрямованість особистості кожного вчителя
багатоаспектна. ЇЇ становлять ціннісні орієнтації:

на себе — самоутвердження (щоб бачили в мені кваліфікованого,
вимогливого, справжнього вчителя);

на засоби педагогічного впливу (коли найважливіше для вчителя —
програма, заходи, способи їх пред’явлення);

на школяра (дитячий колектив в актуальних умовах — адаптація);

на мету педагогічної діяльності (на допомогу школяреві в розвитку —
гуманістична стратегія).

Для мене провідною є орієнтація на головну мету за гармонійної
узгодженості всіх інших: гуманізації діяльності, гідного
самоутвердження, доцільності засобів, врахування потреб вихованців. Лише
за умови почуття відповідальності перед майбуттям, усвідомлення мети і
великої любові до дітей починає формуватися професійна майстерність
учителя.

Гуманістична спрямованість у повсякденній роботі завжди визначає його
конкретні завдання. Порівняймо дві позиції. У школі по радіо дізналися
про думку семикласника щодо непорядків у шкільній їдальні, яку хлопець
висловив журналістові, коли той брав інтерв’ю у різних учнів. Думка
семикласника Миколи була критична, гостра, але висловлена від щирого
серця. Директор виявив невдоволення через те, що «слава» про школу
рознеслася вранці по всій області. Марія Василівна, класний керівник,
захистила хлопця, запропонувавши директорові разом з учнями обговорити
проблему поведінки в їдальні, схваливши небайдужість Миколи і давши йому
і його товаришам можливість обміркувати, як змінити обставини. Ми
бачимо, що в одного педагога переважає думка про престиж закладу. І це
було б добре, коли б через це не страждали учні. Другий учитель вболіває
за розвиток учня, дбає, щоб критичний запал Миколи переріс у творчу
енергію, щоб у нього формувалася громадянська позиція.

Гуманістична спрямованість педагога визначає стратегію його уроку: що на
ньому головне — з’ясування біографічних відомостей про письменника чи
роздуми про сенс життя, вибір долі, над чим замислюються й учні?

Якщо спрямованість педагога гуманістична, вона завжди виявляється як
активна позиція. Проте нерідко трапляються й такі ситуації: завтра треба
вийти з учнями на збирання помідорів, а вони не хочуть працювати, бо
зібрані вчора і позавчора овочі ще гниють у полі, їх не вивезли. І хоч
учитель розуміє, що діти мають рацію, все ж наполягає: «Ви повинні вийти
на поле, а коли вивезуть -— то вже не ваша турбота». Якщо ти, вчитель,
не маєш змоги змінити обставини, то що заважає сказати дітям чесно: тут
коїться неподобство, — та й подумати, що слід зробити для врятування
врожаю.

Гуманістична спрямованість є виявом здатності бачити великі завдання у
малих справах. Вона дає змогу оцінювати свою діяльність з точки зору не
лише безпосередніх, а й опосередкованих результатів, тобто тих
позитивних індивідуальних змін у життєдіяльності і структурі особистості
своїх вихованців, частковим організатором яких він є сам як особа,
відповідальна за якість організації виховного процесу.

Підвалиною педагогічної майстерності є професійна компетентність. Знання
вчителя звернені, з одного боку, до дисципліни, яку він викладає, а з
другого — до учнів, психологію яких мусить добре знати. Готуючись до
уроку, обмірковую його зміст, методику, враховую особливості сприймання
учнів цього віку, класу, власні можливості. Отже, зміст професійної
компетентності — це знання предмета, методики його викладання,
педагогіки і психології. Важливою особливістю професійних педагогічних
знань є їх комплексність, що потребує від учителя вміння синтезувати
матеріал для успішного розв’язання педагогічних задач, аналізу
педагогічних ситуацій, що зумовлюють необхідність осмислення
психологічної сутності явищ, вибору засобів взаємодії. Розв’язання
кожної педагогічної задачі актуалізує всю систему педагогічних знань
учителя, які виявляються як єдине ціле.

Знання педагога — не сума засвоєних дисциплін, а особистісно забарвлена
усвідомлена система, де є місце власним оцінкам, критичним поглядам.
«Головне в житті не саме знання, а та гармонія, яка виявляється, коли
знання добре вміщені в душі, та філософія, яка визначає людину, її
світогляд».

2

4

h

4

h

l

наукових знань, що потребують систематичного поповнення. Слід
зауважити, що складність навчання вчителя, набуття професійної
компетентності полягає і в тому, що професійне знання має формуватися
водночас на всіх рівнях: методологічному, теоретичному, методичному,
технологічному. Це потребує розвинутого професійного мислення, здатності
добирати, аналізувати й синтезувати здобуті знання у досягненні
педагогічної мети, уявляти технологію їх застосування.

Сфера впливу, поле тяжіння вмілого педагога поширюються передусім на
нього самого. Самовладання, здатність до саморегуляції, емоційна
усталеність особистості дають змогу володіти ситуацією. Визначаючи
оптимістичне прогнозування як одну з провідних професійно-педагогічних
здібностей, ми водночас наголошуємо на зв’язку комплексу здібностей зі
спрямованістю особистості вчителя. Професійний оптимізм є опертям на
позитивне у становленні особистості будь-якої людини. «Вчитель не має
права сказати учневі: «Ніколи…» — це слова народної вчительки Т. І.
Гончарової.

Критеріями майстерності педагога є доцільність (за спрямованістю),
продуктивність (за результатами), діалогічність (характер стосунків з
учнями), оптимальність (у виборі засобів), творчість (за змістом
діяльності).

В оволодінні майстерністю можна виокремити кілька рівнів.

Елементарний рівень. У вчителя наявні лише окремі якості професійної
діяльності. Найчастіше — це володіння знаннями для виконання
педагогічної дії, володіння предметом викладання. Проте через брак
спрямованості на розвиток учня, техніки організації діалогу
продуктивність його навчально-виховної діяльності е низькою.

Базовий рівень. Учитель володіє основами педагогічної майстерності:
педагогічні дії гуманістично зорієнтовані, стосунки з учнями і колегами
розвиваються на позитивній основі, добре засвоєно предмет викладання,
методично впевнено і самостійно організовано навчально-виховний процес
на уроці. Цього рівня, як правило, досягають наприкінці навчання у вузі.

Досконалий рівень. Характеризується чіткою спрямованістю дій учителя, їх
високою якістю, діалогічною взаємодією у спілкуванні. Вчитель самостійно
планує і організовує свою діяльність на тривалий проміжок часу, маючи
головним завданням розвиток особистості учня.

Творчий рівень. Характеризується ініціативністю і творчим підходом до
організації професійної діяльності. Вчитель самостійно конструює
оригінальні педагогічне доцільні прийоми взаємодії. Діяльність будує,
спираючись на рефлексивний аналіз. Сформовано індивідуальний стиль
професійної діяльності.

     Першим ввів поняття » майстерність вихователя” і “педагогічна
техніка” А.С.Макаренко у своїй статті » Деякі висновки з мого
педагогічного досвіду»: » Майстерність вихователя не є якимось особливим
мистецтвом… але це спеціальність, якій треба вчити, як треба вчити
лікаря його майстерності, як треба вчити музиканта».

      В.О.Сухомлинський  продовжив розвиток теорії про педагогічну
майстерність. У працях  В.О.Сухомлинського «Сто порад вчителю»,
«Павлиська середня школа», «Як виховати справжню людину», «Розмова з
молодим директором школи» та багатьох інших велика увага приділяється
творчості вчителя в становленні справжньої людини, громадянина, патріота
Батьківщини. «Ми маємо справу з найскладнішим, неоцінним, найдорожчим,
що в житті, — з людиною. Від нас, від нашого вміння, майстерності,
мистецтва, мудрості залежить її  громадянське й інтелектуальне обличчя,
її місце і роль у житті, її щастя» (Сухомлинський В.О. Вибрані твори. —
Т.2. — С.420).

План роботи на кожний день В.Сухомлинського.

Система самовиховання. Особисті риси

Вчитель великій кількості дітей дає можливість не лише багато чого
дізнатися, а й відчути ту особливу емоцію доторку до науки, до пізнання,
до педагогічної творчості, що по суті має ту саму природу. Що й
зіткнення з художньою творчістю на концертах виставах за участю великих
майстрів.

Важко переоцінити значення цієї емоції у розвитку особистості молодої
людини, її смаків, пристрастей і всього того, що можна було б назвати
інтелектуальним, естетичним і кінець-кінцем просто духовним багатством.
Уроки у шкільному житті становлять лише момент, але цього досить для
того щоб залишити в їхній пам’яті глибокі сліди. Тому значення
особистості педагога в педагогічному процесі накладає на нього велику
відповідальність і вимагає великої постійної роботи над собою. Педагог
обов’язково повинен багато працювати для вдосконалення себе як вчителя.

Щоб досягти довершеності, йому потрібно повсякчас не лише вивчати свій
предмет, його історію, філософію, а й вдосконалити техніку свого
викладання. У цьому відношенні діяльність викладача дуже близька до
діяльності актора.

Історія науки знає багато прикладів, коли видатні вчені були водночас і
блискучими лекторами; М.В.Ломоносов, Д.1.Менделєєв, К.А.Тімірязєв,
Н.Н.Лузін, О.Ю.Шмідт — цей список можна було б продовжити. На жаль, не
всім педагогічний талант дається від народження, і якщо його немає, його
обов’язково потрібно виховувати, розвивати в собі. О.С.Макаренко
сподівався, що прийде час, коли майбутніх педагогів будуть навчати тому,
як увійти в клас, де і як стояти, як привітати, як посміхнутись і навіть
як подивитись на своїх вихованців. В останнє десятиліття проблема
педагогічної майстерності досліджувалась багатьма вченими. У їхніх
роботах досліджується проблема підготовки викладача творчого що має
яскраву індивідуальність, здатного до безперервного самовиховання і
самоосвіти.

Педагогічна майстерність — це професійне вміння оптимізувати всі види
навчально-виховної діяльності, спрямувати їх на всебічний розвиток та
удосконалення особистості, що забезпечує високу організацію
педагогічного процесу. Вона характеризується високим рівнем розвитку
спеціальних узагальнених вмінь, і, звичайно, суть його — в особистості
викладача, його позиції, здатності керувати діяльністю на високому
рівні.

Література.

Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ ст.).- К.,1994.-61с.

Концепція національного виховання // Рідна школа.-1996.- №5.

Педагогічна майстерність: Підручник / І.А. Зязюн та інші. — К.: Вища
школа, 1997.-  Розділи 1-3

Сухомлинський В.О. Вибр. твори в 5 т.- К., 1976-1977.

Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором школи. Бесіда 1. Основні
проблеми творчої праці вчителя  .// Вибр. твори в 5 т.- К.,1976. – Т.4.
– С.414-446.

Сухомлинський В.О. Людина неповторна. .// Вибр. твори в 5 т- К.,1976. –
Т.5. – С. 85-102.

Біленко Л.В., Сисоєва С.О. Вивчаємо творчу діяльність педагога // Рідна
школа.-1993.- №11-12.

Майборода В.К. Творча особистість учителя у педагогічній спадщині
В.О.Сухомлинського // Рідна школа. – 1993.-  №9.- С.33-34.

Похожие записи