Функції процесу навчання
Навчальний процес як складова частина загального процесу виховання
всебічно розвиненої особистості, що відповідає потребам сучасного
суспільства, повинен забезпечити виконання цього завдання реалізацією
трьох функцій: освітньої, розвиваючої та виховної.
Освітня функція
Покликана забезпечити засвоєння учнями системи наукових знань,
формування вмінь і навичок.
Знання — узагальнений досвід людства, що відображає різні галузі
дійсності у вигляді фактів, правил, висновків, закономірностей, ідей,
теорій, якими володіє наука.
Знання є головним компонентом освіти. Виділяють такі види знань: основні
терміни і поняття, без яких неможливо зрозуміти жодного тексту, жодного
висловлювання; факти щоденної дійсності та наукові факти, без знання
яких неможливо зрозуміти закони науки, формувати переконання, доводити і
обстоювати ідеї; основні закони науки, що розкривають зв’язки й
відношення між різними об’єктами та явищами дійсності; теорії, що
містять систему наукових знань про певну сукупність об’єктів, методи
пояснення та передбачення явищ певної предметної галузі; знання про
способи діяльності, методи пізнання й історії здобуття знань
(методологічні знання); знання про норми ставлення до різних явищ життя
(оцінні знання).
Розглянуті види знань поділяють на теоретичні й фактичні.
Теоретичні знання — поняття, системи понять, абстракції, теорії,
гіпотези, закони, методи науки.
Фактичні знання — одиничні поняття (знаки, цифри, букви, географічні
назви, історичні особи, події).
Серед знань, що мають засвоїти учні у процесі навчання, особлива роль
належить тим, які виражають способи діяльності і використовуються на
практиці. Вони мають алгоритмічний характер (наприклад, знання про
способи і порядок виконання арифметичних дій). У навчальних предметах
вони оформлені у вигляді правил.
Освітня функція навчання повинна забезпечити: повноту знань, яка
визначається засвоєнням передбачених навчальною програмою відомостей з
кожної навчальної дисципліни, необхідних для розуміння основних ідей,
істотних причинно-наслідкових зв’язків; системність знань, їх
упорядкованість, щоб будь-яке знання випливало з попереднього і
прокладало шлях для наступного; усвідомленість знань, Що полягає в
розумінні зв’язків між ними, прагненні самостійно постійно поповнювати
їх; дієвість знань, що передбачає вміння оперувати ними, швидко
знаходити варіативні способи застосування їх із зміною ситуації.
Окрім засвоєння системи знань, освітня функція забезпечує формування в
учнів умінь та навичок.
Уміння — здатність на належному рівні виконувати певні дії, заснована на
доцільному використанні людиною знань І навичок.
Навичка — психічне новоутворення, завдяки якому Індивід спроможний
виконувати певну дію раціонально, точно І швидко, без зайвих затрат
фізичної та нервово-психічної енергії.
У педагогічній літературі розглядають первинні та вторинні вміння.
Первинні вміння — неавтоматизовані дії, підпорядковані певному правилу;
це може бути неавтоматизована навичка (початкова стадія її становлення),
а може бути й дія, в повній автоматизації якої нема потреби. Особливість
первинних умінь у тому, що вони близькі до навичок, піддаються
автоматизації.
Вторинні вміння — дії, які принципово не можуть бути автоматизовані,
тому що не мають однозначного правила в своїй основі й передбачають
елементи творчості; ці вміння включають навички, але не зводяться до
них. У навчальному процесі вони підлягають повній автоматизації і
входять як автоматизовані компоненти до складних вторинних умінь.
Наприклад, написання літер стає навичкою, без якої не можливо набути
вміння викладати свої думки на письмі. Під час оволодіння грамотою
написання літер є первинним умінням, пізніше воно перетворюється на
навичку. Друге первинне вміння — узгодження слів — може стати навичкою,
але може залишитися і первинним умінням.
Розрізняють уміння і навички теоретичні (в їх основі — правила
оперування поняттями, вони є результатом аналізу-синтезу) і практичні
(дії, що регулюються за допомогою формул, моделей, зразків).
В. Сухомлинський вважав, що кожний учень за роки навчання у середній
школі повинен обов’язково оволодіти такими загальнонавчальними вміннями:
1) спостерігати явища навколишнього світу; 2) думати — зіставляти,
порівнювати, протиставляти, знаходити незрозуміле, дивуватися; 3)
висловлювати міркування про те, що учень бачить, спостерігає, робить,
думає; 4) вільно, виразно, свідомо читати; 5) вільно, досить швидко і
правильно писати; 6) виділяти у прочитаному логічно завершені частини,
встановлювати взаємозв’язок і взаємозалежність між ними; 7) знаходити
книжку з питання, що цікавить; 8) знаходити в книжці матеріал, що
цікавить; 9) робити попередній логічний аналіз тексту в процесі читання;
10) слухати вчителя і водночас стисло занотовувати зміст його розповіді;
11) читати текст і водночас слухати інструктаж учителя щодо роботи над
текстом, над логічними складовими частинами; 12) написати твір —
розповісти про бачене навколо себе.
Розвиваюча функція
Передбачає розвиток учнів у процесі навчання. Розвиваюче навчання сприяє
розвиткові мислення, формуванню волі, емоційно-почуттєвої сфери;
навчальних інтересів, мотивів і здібностей.
Передусім слід розвивати мислення учнів на основі загальних розумових
дій і операцій. Учні загальноосвітньої школи (неповної та повної) мають
навчитися: структурування — встановлення найближчих зв’язків між
поняттями, реченнями, ключовими словами тощо, у процесі якого
визначається структура знань; систематизації — встановлення віддалених
зв’язків між поняттями, реченнями тощо, в процесі якої вони
організуються в певну систему; конкретизації — практичного застосування
знань у ситуаціях, пов’язаних з переходом від абстрактного до
конкретного; варіювання — зміни неістотних ознак понять, їх
властивостей, фактів тощо при постійних істотних; доведення — логічного
розмірковування; робити висновки — поступово спрощувати теоретичний або
практичний вираз з метою отримання наперед відомого його виду; пояснення
— акцентування думки на найважливіших моментах (зв’язках) під час
вивчення навчального матеріалу; класифікації — розподілу понять на
взаємопов’язані класи за істотними ознаками; аналізу — виокремлення
ознак, властивостей, відношень понять, знаходження спільних і відмінних
їх властивостей; синтезу — поєднання, складання частин (дія, зворотна
аналізу); порівняння — виділення окремих ознак понять, знаходження
спільних і відмінних їх властивостей; абстрагування — виділення істотних
ознак понять відкиданням неістотних; узагальнення — виділення ознак,
властивостей, істотних для кількох понять.
Під час навчального процесу вчитель сприяє розвиткові в учнів волі та
наполегливості (обмірковує проблемні ситуації, завдання, теми дискусій
тощо); розвиває їхні емоції — здивування, радість, цікавість,
парадоксальність, переживання (продумує, коли і як створити необхідні
ситуації).
Виховна функція
Виховний характер навчання — об’єктивна закономірність, що виявлялася в
усі епохи. Водночас виховуючий характер навчання — важлива функція
діяльності вчителя, який виховує підростаюче покоління насамперед у
процесі навчання. Зрозуміло, що процес навчання передусім сприяє
формуванню наукового світогляду учнів на основі засвоєння системи
наукових знань про природу, суспільство і людину, вихованню відповідного
ставлення до життя і до самих себе.
Формування наукового світогляду є підґрунтям для виховання моральних,
трудових, естетичних і фізичних якостей особистості. У процесі навчання
формуються такі моральні якості, як почуття обов’язку і
відповідальності, дружби й колективізму, доброти і гуманізму, активна
позиція щодо навчання і життя взагалі, а також якості, необхідні
майбутньому працівникові будь-якої галузі виробництва: вміння планувати
свою роботу, добирати прийоми її виконання, контролювати себе,
раціонально використовувати час.
Реалізація освітньої, розвиваючої та виховної функцій залежить від
перелічених нижче чинників:
Використання змісту навчального матеріалу. У кожній темі підручника
закладено достатньо навчального матеріалу для реалізації означених
функцій, однак для посилення освітньої, розвиваючої та виховної ролі
цього матеріалу вчитель повинен доповнити його цікавими відомостями з
інших джерел.
Добору форм, методів і прийомів навчання. Для реалізації освітньої
функції добирають форми і методи навчання, які заохочують учнів до
самостійного здобування знань, умінь та навичок (опрацювання додаткової
літератури, спостережень, написання рефератів та ін.).
Забезпечення порядку і дисципліни на уроці.
Використання оцінок. Цьому сприяє аналіз відповіді учня і мотивація
оцінки, яку виставляє вчитель. Зауваження про неточність чи неповноту
відповіді спонукає учня до поповнення знань. Зауваження щодо успіхів або
невдач мають виховний аспект, оскільки викликають в учня певні
переживання, активізують його навчально-пізнавальну діяльність.
Особи вчителя, його поведінки, ставлення до учнів. Ерудований педагог
викликає в учнів бажання підвищувати свій освітній рівень. Тактовний,
доброзичливий учитель позитивно впливає на виховання учнів, навіть
важковиховуваних.
Розглянуті функції тісно пов’язані між собою, і реалізація однієї з них
обов’язково зумовлює реалізацію певних аспектів іншої. Тому педагог,
готуючись до уроку, повинен чітко визначити його освітню, розвиваючу і
виховну мету.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
