Формування життєвої компетенції дошкільників через провідну діяльність –
гру вихователь ДНЗ «Сопілочка»

Горбань Людмила Олексіївна

с. Валява Городищенського р-ну

Черкаської обл.

Тел.: 98-2-47

Гра – велике світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається
потік уявлень, понять про оточуючий світ. “Гра – іскра, яка запалює
вогник допитливості”, – стверджував В.А.Сухомлинський.

В грі дитина не тільки отримує інформацію про оточуючий світ, про закони
суспільства, про красу людських відносин, але й вчиться жити в цьому
світі, будувати свої відносини, а це потребує творчої активності
особистості (уваги, уяви, логіки, емоційної пам’яті, добре розвинутої
мови, міміки), тобто вміння триматися в суспільстві.

Все життя дітей насичене грою. Кожна дитина хоче зіграти свою роль. Але
як же це зробити? Як навчити малюка грати, брати на себе роль і діяти?
Цьому допоможе театр.

Театр – один з самих демократичних видів мистецтва для дітей, він
дозволяє вирішити безліч актуальних проблем сучасної педагогіки і
психології, пов’язані з

художньою освітою та вихованням дітей;

формуванням естетичного смаку;

моральним вихованням;

розвитком комунікативних якостей особистості;

вихованням волі, розвитком пам’яті, уяви, ініціативності, фантазії, мови
(діалогу і монологу);

створенням позитивного емоційного настрою, зняттям напруження,
вирішенням конфліктних ситуацій через гру.

Головне, театр розкриває духовний і творчий потенціал дитини і надає
реальну можливість адаптуватися їй в соціальній сфері

Для того, щоб дитина проявила творчість, необхідно збагачувати її
життєвий досвід яскравими художніми враженнями, надати необхідні знання
і вміння. Чим багатше досвід малюка, тим яскравішими будуть творчі
прояви в різних видах діяльності. Тому так важливо з самого раннього
дитинства заохочувати дитину до музики, театру, літератури, живопису.
Адже період 3 – 7 років – дошкільний, у цьому віці відбувається
бурхливий психічний, фізичний розвиток дитини. Формуються основи її
особистості.

Театр – це синтез мистецтв, що ввібрав в себе практично все, що
допомагає розвиватися повноцінній людині, яка вміє сприймати оточуючий
світ як живий єдиний організм.

А розпочинати залучення до театру та театралізованої діяльності
необхідно ще з дошкільного віку – з дитинства. Адже світ дитинства поруч
з нами, він всередині нашого дорослого світу. Він дивиться на нас очима
дитини, говорить її голосом. Колись він був і нашим світом, але ми пішли
відтіля, а шляху назад немає.

Світ дитинства, внутрішній світ дитини – ключ до багатьох хвилюючих
проблем нашого життя. Відчинити заповітні двері в світ дитячої
свідомості допомагає гра. Видатний режисер і актор К.Станіславський в
своїй книзі “Робота актора над собою”, характеризуючи дитячу гру,
говорить, що гра дитини відрізняється вірою в дійсність і правду
вигадки. Варто дитині тільки сказати собі “…начебто”, і вигадка вже
живе в ній. При цьому в дитині помічається ще одна властивість: діти
знають, чому вони можуть вірити і чого не потрібно помічати.

Вберегти від естетичної глухоти – означає зробити крок до гармонії.

Театралізовано-ігрова діяльність дає широкі можливості щодо творчих
проявів дітей. За Л.С.Виготським, акторська праця є “своєрідною
творчістю психофізіологічних станів” людини. Вона поєднує в собі
театралізовані ігри: режисерські, ігри-драматизації та імпровізації (за
класифікацією Л.З.Артемової) та інсценізації літературних творів у
процесі літературних свят, концертів, дитячих вистав тощо. Завдяки цій
діяльності розвивається фантазія дошкільнят, в їхньому уявленні
виникають яскраві образи літературних героїв.

Ми, дорослі, знаємо з підручників психології, з життя, що “накопичення
позитивних емоцій”, “придбання позитивного емоційного досвіду” в
дитинстві, тобто в час найбільшої духовної відкритості людини, в час
найвищої її здатності до співчуття – річ воістину безцінна. Адже і
“кохати чужим коханням і страждати чужими стражданнями” (В.Белінський)
потрібно вчитися. І в цьому велика заслуга саме театру.

Занурення в світ театру в дитячому віці створює у свідомості людини
визначені ідеали, які згодом несуть тільки позитивну енергетику, бо
закладаються не примусово, як це іноді здається. Мистецтво несе людям
насолоду, а це далеко не рівнозначно навчанню будь-чому. Виховання
мистецтвом – це менш за все голе моралізування, наставляння, піднесення
зразків, що варті наслідуванню. Виховний механізм його більш тонкий і не
завжди так просто вловимий, однак, дуже “смачний” для сприйняття дитячим
духовним світом, бо виховує дітей гра і саме життя, її умови, форми,
моральна атмосфера, створені магічним “начебто”.

Театралізована гра є одним з найефективніших засобів розвитку дитини.
Зміст театралізованої гри має переслідувати багато завдань. Основне з
них це те, що зацікавлює, збуджує інтерес, є зрозумілим, несе в собі
якусь конфліктну ситуацію, що викликає рішення.

> @ ¶ ? ?

?

d?gd!Sg

gd!Sg

&

F

:ах. Це дружба, доброта, чесність і сміливість. Улюблені герої стають
зразками для уподобання. Але більшість тем, сюжетів висвітлюють
боротьбу, протиставлення добра і зла шляхом емоційної характеристики
позитивних та негативних героїв.

Театр – один з найяскравіших емоційних засобів, що формують смак дитини.
Театр діє на уяву дитини різними засобами: словом, дією, зображувальним
мистецтвом, музикою. Кому пощастило саме в ранньому віці зануритися в
атмосферу чарів театру, той все життя буде сприймати світ прекрасним,
душа його не зачерствіє, не буде жорстокою, духовно не збіднюється.

Театралізовані ігри приносять величезну користь для естетичного та
духовного виховання, для становлення характеру дитини, для прищеплення
їй найкращих рис, для утвердження себе в суспільстві. Граючись в казки,
діти зустрічаються з такими репліками:

“Що вдієш на таке насильство?

Зайчик вовку виручку несе,

Бо у звіриному суспільстві

Закони м’язів над усе”.

(“Заяча крамничка”)

Наведений приклад має викликати у дитини негативне ставлення до
поведінки деяких персонажів. Перебіг подій в казці доводить, що така
ситуація не призводить до добра. А водночас є стільки позитивних і
повчальних моментів:

“А Українські землі – диво!

За труд відплачують як слід.

І ріпка виросла красива.

“Хороша ріпка”, – каже дід”.

(“Ріпка”)

Позитивним впливом подібних ігор є те, коли діти в доступній для них
формі знайомляться з історією свого краю. Окремі епізоди викликають у
дітей інтерес і спонукають бажання дізнатись про це.

“Князь Кий там жив, у тій оселі –

Тоді він княжив в тих краях.

На стінах зброя аж до стелі –

То списи, що були в боях.”

(“Вареники в сметані”)

Окремі епізоди казок викликають співчуття до героя, скажімо, до зайчика,
якого вигнала лисиця. З’являється бажання допомогти, заступитися.

Радість залучення до духовної культури народу, країни, людства, щастя
відчувати себе причетним до цієї культури, відкриття в собі самому світу
прекрасного – виховне значення всього цього важко переоцінити.

А.Сухомлинський любив повторювати “Тримаючи в руках скрипку, людина не
здатна скоїти поганого”. Завдання театру, мистецтва вкласти таку скрипку
в душу дитини і допомогти заграти їй на ній.

Що ж таке театр у житті дитини?

По-перше, це свято – яскраві вогні рампи, оплески, вітання, посмішки,
побажання, квіти.

По-друге, розвиток пізнавальних інтересів, удосконалення їх психічних
процесів, розширення світогляду та мовленнєвого спілкування.

По-третє, це усвідомлення власного “Я” та можливість самовираження
особистості. Тут формуються особистісні моральні якості, долаються
недоліки; сором’язливим, невпевненим у собі дітям театр допомагає зняти
нервове напруження, подолати сумніви щодо себе, повірити у власні сили,
невгамовних та неорганізованих навчає витримки.

По-четверте, це високий рівень естетичного виховання, адже він поєднує в
собі вплив музики, танцю, пластики, мовлення, зображувального мистецтва.
Позитивно впливає на емоційну сферу дитини, він акумулює життєву
мудрість, оптимізм, енергію.

Прийняття самостійних рішень – це необхідний крок до становлення
особистості. Дорослі іноді підштовхують дітей, примушуючи щось робити,
не беручи до уваги їхніх бажань, потреб. І чим більше дорослі виявляють
активність у керуванні життям дітей, тим пасивнішими стають діти.

Потрібно намагатися організовувати діяльність і гру дітей так, щоб у
них, з одного боку, була можливість вибору, а з іншого – виникало
відчуття різноманіття й новизни. якщо дорослим вдасться ненав’язливо
впорядкувати ігрову сторону життя дитини, це вплине на формування її
мислення, навичок, творчих здібностей.

Вихователі – це шукачі скарбів. Творчий підхід, творче заняття, творчі
ігри – це не просто словосполучення, це той талант, який є в кожного
вихователя. Вихователі повинні пам’ятати основну виховну мету – привчати
дітей ставитись дружно один до одного, допомагати і радитись з думкою
колективу.

Щоб досягти цієї мети необхідно створювати відповідні умови для
керівництва музично-театралізованими іграми. Якщо драматизація і
інсценування відбувається під керівництвом досвідченого педагога, діти
можуть швидше і глибше засвоїти певне уявлення про чуйне, гуманне
відношення один до одного, дотримуватись певних моральних засад у житті.
Отже, керівництво музично-театралізованими іграми має велике значення у
проведенні гри.

Дитинство не закінчується. Воно живе в нас і з нами, як справжній
надійний друг. Воно приходить нам на допомогу і в хвилини втоми,
зневіри, і в хвилини, коли творча думка б’ється над складною проблемою.
Велика трагедія для дорослого – назавжди втратити своє дитинство,
назавжди втратити здатність бачити світ по-новому, або іншими очима.
Необхідно завжди пам’ятати, що діти і дорослі разом невипадково: вони
мають допомагати одне одному в цьому величезному світі.

PAGE 3

Похожие записи