Формування життєвої компетенції дошкільника через провідну діяльність
гру Наталія Тельнова, вихователь ДНЗ «Сонечко», с. Полянецьке, Уманський
район, Черкаська обл., конт. тел. (04744) 90145

«Гра дітей – це і є їх робота.

Діти вчаться на всьому, що вони роблять»

Каролін Хупер.

У 2008 році українське дошкілля отримало довгоочікувану Базову програму
розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі», яка була розроблена на
виконання Закону України «Про дошкільну освіту» та Базового компонента
дошкільної освіти в Україні. Це поки що перша державна програма, в якій
відображено вимоги до оновленого змісту освіти дитини від народження до
шести (семи) років життя, уніфіковано вимоги до розвиненості,
вихованості та навченості дитини раннього та дошкільного віку. Автори
Базової програми вперше акцентували увагу дорослих на вихованні
свідомої, життєздатної, гнучкої, творчої особистості, тобто орієнтували
педагогів на реалізацію компетентісної парадигми, якій все більше
приділяється уваги в вітчизняній та зарубіжній педагогіці.

Що ж в себе включає модне на сьогодні поняття «компетентність»?
За словником С.І.Ожегова «компетентна – це знаюча, поінформована,
авторитетна в певній галузі людина» Українські педагоги, оперуючи ним,
мають на увазі здатність особистості розв’язувати життєві завдання,
використовуючи набуті раніше знання, вміння та навички, та в результаті
продуктивно здійснювати власне життя. Таким чином можна сміливо говорити
про «життєву компетентність», як своєрідну характеристику дошкільника. А
про що йдеться, коли вживають поняття «життєво компетентний
дошкільник»? Компетентність — інтегративна характеристика особистості
дошкільника, основними показниками якої є: здатність орієнтуватися у
нових умовах життя (виділяти основне й другорядне, безпечне й
небезпечне, корисне і шкідливе, приємне та неприємне, знайоме і нове),
пристосовуватися (освоюватися в незнайомому, набувати необхідних для
повноцінного функціонування в ньому умінь і навичок, налаштовуватися на
їх прийнятність для себе), впливати (реалізовувати свій потенціал, свої
здібності, відстоювати власні інтереси, з користю для справи та самої
себе змінювати дійсність). Компетентний дошкільник вдало застосовує
набутий досвід у нових умовах життя; адекватно оцінює різні життєві
ситуації та реагує на них; поводиться помірковано та розсудливо, вчиняє
раціонально, досягає успіху в розпочатій діяльності, характеризується
творчою активністю. Життєво компетентна дитина в різних сферах і видах
діяльності здатна діяти адекватно, конструктивно, продуктивно.

Вчені виділяють провідні аспекти формування життєвої
компетентності дошкільників:

пізнавальна компетентність,

соціальна компетентність,

особистісна компетентність,

самоосвітня компетентність,

компетентнісне ставлення до здоров’я.

Зрозуміло, що для того щоб сформувати життєво компетентну особистість,
педагогам необхідно прикласти неабияких зусиль. Перш за все варто
переосмислити власну позицію у педагогічній діяльності, щоб відкритися
інноваціям, оволодіти креативними освітніми технологіями. З іншого боку
слід враховувати і педагогічні досягнення минулого. Чи варто займатися
винахідництвом велосипеда? Зрозуміло, що ні. Але можна його удосконалити
чи знайти йому інше, не традиційне застосування. Це ж стосується і
педагогіки. Загальновідомий факт, що провідною діяльністю дошкільника є
гра. Вона виникає в ранньому дитинстві і є супутником людини протягом
усього її життя. Ми граємо особистісними якостями, уміннями, інтелектом,
досвідом, соціальними взаєминами, здобуваючи особисті та суспільно
значимі творчі досягнення. Для чого люди грають? Щоб переконатися у
своїх життєвих силах, самоствердитися, самовдосконалитися, щоб
реалізувати власний творчий потенціал, щоб опанувати відносинами між
людьми, для релаксації чи навпаки для стимулювання внутрішніх ресурсів.
Але перш за все, щоб вигравати! Нікому ніколи не хотілося програти.

Грають не тільки люди. Тварини дають волю грі власних потенцій,
змагаючись у рухливості, грайливості, готовності до захисту; птахи
«грають» ресурсами, готуючи свої крила до польоту. Немає віку, не
придатного для гри, але у кожному віковому періоді гра має свої
особливості, пріоритети, зміст, форми, способи існування, свої стимули,
виграші і призи. Провідною ігрова діяльність є в дошкільному віці
людини, хоча в інфантильних особистостей може залишатися провідною на
все життя.

К. Д. Ушинський зазначав, що дитяча гра є відображенням реального життя.
Дитина не зможе підготувати себе до реалій людського життя «не
програвши» це життя в грі. Тому зрозуміло, що зміст гри впливатиме на
формування життєвої компетентності майбутнього громадянина. «Не думайте,
що все це пройде безслідно з періодом гри, зникне разом з розбитими
ляльками та розламаними барабанами: досить вірогідно, що з цього
зав’яжуться асоціації уявлень, які з часом визначать характер та
направлення людини».

А. С. Макаренко також надавав дитячій грі великого значення, такого
як в дорослого має діяльність, робота, служба. «Яка дитина в грі, така з
багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте. Тому виховання
майбутнього діяча відбувається насамперед у грі». Поглянувши на ігри
сучасних дітей, варто задатись питанням — чи такі вже й позитивні
супермени, людина – павук, лялька Барбі? Ким стануть наші діти в
майбутньому, якщо сьогоднішні їхні ігри вчать агресивності,
маніпулятивності, байдужості до страждань живих істот, збуджують ранню
сексуальність? А діти, що грають в такі ігри, виростуть життєво
компетентними? Ще раз повернемося до життєвої компетентності, зокрема до
її складових. Це:

професійні навички;

освіченість;

ініціативність;

громадянськість;

патріотизм;

почуття власної гідності;

впевненість у собі;

відповідальність за прийняті рішення;

повага до інших людей;

правові навички;

безпека життєдіяльності;

саморозвиток;

адаптація у світі.

??????

?????

h

404P4r4?43/44iiaUUIIIIIAU·U¬¬¬¬¬¬

&

~I

~I

~I

&

~I

?????I

?????????I?ям для гри – те вони в майбутньому нам і відобразять. Адже
іграшки та ігри – один з найефективніших виховних засобів у руках
суспільства. «Ви думаєте, що просто купуєте іграшку? Ні, ви проектуєте
при цьому людську особистість!», — сказав Б.П. Нікітін. Гра, яка
відповідає фізичним та психічним можливостям дошкільника, є оптимальним
засобом всебічного розвитку дитини, що допомагає розширити і поглибити
її уявлення про навколишній світ, формувати базові якості особистості,
задовольняє соціальні і власні потреби .

Оскільки гра неоднорідна, то кожен її вид виконує свої функції у
розвитку, вихованні та навчанні дітей, тобто формуванні їх життєвої
компетенції.

Ігри, згідно з традиційною класифікацією, поділяються на творчі ігри та
ігри з правилами.

Творчі ігри умовно поділяються на:

сюжетно – рольові;

режисерські;

театралізовані;

будівельно – конструктивні.

Ігри з правилами поділяються на:

а) дидактичні:

з предметами;

настільно-друковані;

словесні;

б) рухливі:

сюжетні;

безсюжетні;

ігри-естафети.

Існує і інша класифікація. Наприклад, О. Запорожець пропонує
розподіл дитячих ігор на дві групи:

1) ігри за ініціативою дитини:

ігри-експерименти (з природними об’єктами, з тваринами і людьми, зі
спеціальними іграшками);

сюжетно-самодіяльні (сюжетно-відображальні, сюжетно-рольові,
режисерські, театралізовані);

2) ігри за ініціативою дорослого:

навчальні;

розважальні;

народні.

У літературі представлена і така класифікація ігор:

1) ігри із фіксованими та відкритими правилами;

2) ігри з прихованими правилами.

Прикладом ігор першого типу є більшість пізнавальних, дидактичних та
рухливих ігор, а також ігри розвивального характеру (інтелектуальні,
музичні, ігри-забави, атракціони). До другого типу належать ігри, в яких
на основі життєвих або художніх вражень вільно та самостійно
відтворюються соціальні відношення або матеріальні об’єкти. Прихильники
цієї класифікації стверджують, що ігор без правил взагалі не існує.
Правила утворюють форму гри. Хай вони будуть прозорими, але гра тримає
форму саме завдяки їм. За словами педагога Олександра Самойленка, в
іграх без правил правила необхідно знати особливо ретельно. Якщо правила
гри нудні, монотонні, не вимогливі – гра втрачає привабливість і сенс у
цілому. Якщо вони громіздкі, не прозорі, не зрозумілі – діти не
гратимуть, оскільки в них виникне страх бути неуспішними, мати
недоречний вигляд, тобто це — страх програшу. Віра у гру надає дітям
високої відповідальності за неї, тому правила приймаються ними повністю.
Одночасно постійними супутниками дитячої гри є прояви «ігрової
хитрості», бажання обійти деякі норми, дещо змінити їх, привнести в них
щось своє, що підтверджує відмінність гри від реального життя.

Протягом перших шести — семи років життя дитина проходить бурхливий
насичений шлях розвитку. Разом з розвитком дитини розвивається і дитяча
гра – від перших ігрових дій з власним тілом, дидактичних та рухливих
ігор з правилами, до творчих ігор, в яких, у повній мірі, формуються
пізнавальна, особистісна, самоосвітня, соціальна компетентність та
компетентнісне ставлення до власного здоров’я. Хоча ігрова діяльність не
єдина форма навчання в дошкільному віці, та вона залишається
найпридатнішою та найефективнішою серед інших форм взаємодії з
дошкільнятами.

Кожен з існуючих видів ігор відіграє свою специфічну роль у формуванні
життєвої компетенції дитини. Але в будь – якій грі всі її компоненти
формуються в єдності та взаємодії.

Ігри з правилами обов’язково мають ігровий задум, ігрову дію, правило та
пізнавальний зміст. Вони дають можливість впровадження систематичних
вправ, необхідних для розвитку мислення, почуттів та мовлення, довільної
уваги та пам’яті, різноманітних рухів. В іграх з правилами головне –
вирішення поставлених розвивальних, дидактичних та виховних завдань.
Ігри, які не вимагатимуть від дітей зусиль мислення та волі, їх не
захоплюватимуть. Особливо важлива роль ігор з правилами, зокрема
дидактичних, у роботі з дітьми раннього віку.

Творча гра – це вільна самостійна діяльність, що здійснюється з
особистої ініціативи дитини. Така гра є проявом самостійності та
творчості дитини. Головною ознакою творчої гри є уявна ситуація, яку
дитина створює замість реальної і діє в ній, виконуючи роль відповідно
до значень, наданих предметам і подіям, що її оточують і зацікавлюють.

Педагогічна цінність творчої гри полягає в тому, що в її процесі крім
взаємин, обумовлених змістом, ролями, правилами, виникають реальні
стосунки, які є основою організації дитячого товариства. Саме реальні
стосунки дітей під час розгортання ігрової діяльності забезпечують
набуття дітьми особистого досвіду комунікації, тобто сприяють
спеціалізації дітей без якої не можливе їх повноцінне існування у
людському суспільстві. В творчій грі фокусом, що збирає всі сторони
особистості, слугує задум, зміст гри та пов’язані з ним ігрові
переживання. Від задуму, захоплення ним залежать сила емоцій та, в
великій мірі, здатність до розумових та вольових зусиль. В цих іграх
відбувається важливий і складний процес засвоєння знань, який мобілізує
розумові здібності дитини, її уяву, увагу, пам’ять. Творчу гру не можна
підпорядкувати вузьким дидактичним цілям, з її допомогою вирішуються
основні виховні завдання.

Як бачимо роль гри, чи то з правилами чи творчої, не можливо переоцінити
в формуванні життєвої компетенції дітей дошкільного віку. Нове
тисячоліття вимагає від людства нових поглядів на життя, нових цілей,
нових пріоритетів, нових шляхів вирішення проблем. Гра є незамінним
помічником у вирішенні цих питань, головне вміло її застосувати.

Література:

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. – К.: Ред. журн. .
«Дошкільне виховання», 1999.

Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» / Наук.
кер. та заг. ред. О. Л. Кононко.- К.: Світоч, 2008.

Бурова А. Гра – ефективний засіб виховання самостійності дітей
дошкільного віку // Вихователь – методист дошкільного закладу, 2010. —
№5

Шуть М. Гра як фундаментальна технологія виховання людини // Вихователь
– методист дошк. закладу, 2010. — №5

Похожие записи