Руденко Ілона Миколаївна,

кандидат психологічних наук,

доцент кафедри педагогіки і психології

Черкаського обласного інституту

післядипломної освіти педагогічних працівників

Феномен професійного вигорання педагогів:

причини, симптоми, шляхи профілактики

У статті розглядаються теоретичні аспекти проблеми професійного
вигорання педагогів. Описано фази протікання синдрому вигорання, його
симптоми та причини появи у педагогічних працівників. Проаналізовано
основні шляхи профілактики та подолання феномену вигорання, які є
актуальними для особистісного та професійного розвитку сучасного
педагога.

Протягом останніх десятиліть особливо гострою стала проблема збереження
психічного здоров’я педагога в освітньому закладі. Особливу увагу цьому
питанню приділяють Н.А. Амінів, Л.Т. Дика, А.К. Маркова, Л.М. Мітіна,
Л.В.Мохнач та інші. Професія педагога – одна з найбільш енергоємних. Для
її реалізації потрібні величезні інтелектуальні, емоційні та психічні
витрати. Стресогенність закладена вже у самій природі педагогічної
праці.

Перехід сучасної школи на особистісно-орієнтовані моделі освіти зумовлює
підвищення вимог з боку суспільства до особистості викладача, його ролі
в навчальному процесі. У практиці освітніх установ виникає проблема
професійної деформації педагогів як відображення особистісних протиріч
між необхідною мобілізацією і наявністю внутрішніх енергоресурсів, що
викликають досить стійкі негативні психічні стани, які проявляються в
перенапруженні і перевтомі, що призводить до формування синдрому
емоційного вигорання у професійній діяльності, виникненню невротичних
розладів, психосоматичних захворювань.

Організація роботи по збереженню психічного здоров’я педагогів є однією
з найбільш актуальних завдань сучасної системи освіти, а проблема
емоційної саморегуляції – однієї з найважливіших психолого-педагогічних
проблем, актуальних для особистісного та професійного розвитку сучасного
педагога.

Під професійним здоров’ям прийнято розуміти функціональний стан
організму по фізичним і психічним показникам з метою оцінки його
здатності до певної професійної діяльності, а також стійкість до
несприятливих факторів, які супроводжують цю діяльність. Отже,
професійне здоров’я вчителя – це складне, багатокомпонентне поняття.
Воно включає в себе, крім професійної придатності, і фізичне і психічне
здоров’я, яке знаходиться у сфері відповідальності самої людини. Проте
сучасна статистика така: учительство як професійна група відрізняється
низькими їх показниками. За даними багатьох досліджень, навіть у молодих
вчителів частими є хвороби серцево-судинної системи, виразкові
захворювання шлунково-кишкового тракту, нервові виснаження, неврози. Для
вчителів зі стажем роботи 15-20 років характерні педагогічні кризи,
виснаження, професійне вигорання.

Феномен «вигорання» проявляється у вигляді цілого ряду симптомів, які
утворюють так званий синдром професійного вигорання. Одні науковці
визначають його як «виснаження енергії у професіоналів у сфері
соціальної допомоги», коли вони відчувають себе переобтяженими
проблемами інших людей. Інші дослідники говорять про «синдром фізичного
та емоційного виснаження, включаючи розвиток негативної самооцінки,
негативного ставлення до роботи і втрату розуміння і співчуття до
клієнтів». При цьому підкреслюється, що вигоряння – це не втрата
творчого потенціалу, а «емоційне виснаження, що виникає на тлі стресу,
викликаного міжособистісним спілкуванням».

Феномен «вигорання» виникає гостро, але проходить певні фази впродовж
відносно тривалого періоду. Процес, який внаслідок стресів веде до
вигорання має, за Д.Міллером, кілька стадій:

1) ентузіазм – тенденція бути надмірно корисним, надмірно
ідентифікуватися з дітьми та мати нереалістичні очікування від роботи;

2) стагнація – зменшення очікувань до нормальних пропорцій і вихід
особистого невдоволення на ззовні (робота не компенсує того, що втрачено
в житті);

3) фрустрація – збільшення труднощів, поява невпевненості у власній
компетентності, зменшення толерантності та співчуття, початок уникнення
стосунків як механізм захисту;

4) апатія – байдужість або депресія (пригнічення) як захист проти
хронічної фрустрації.

Симптоми синдрому вигоряння можна розділити на:

— фізичні (втома, відчуття виснаження, часті головні болі, розлади
шлунково-кишкового тракту, надлишок або недолік ваги, безсоння),

(

< B Oe ? 1/4 n p ? влада над долею учня; підвищене почуття відповідальності за учнів; загальна негативна установка на життєві перспективи; часте вживання алкоголю; людина рано з’являється на роботі та пізно її залишає). Всі симптоми одночасно не виявляються, тому що вигоряння – це індивідуальний процес. Дж. Маслач та Дж. Джексон поділяють ознаки вигорання на 3 групи: 1) емоційне виснаження – втрата здатності надавати підтримку іншим; 2) деперсоналізація – негативне та байдуже ставлення до колег, учнів; 3) зниження відчуття особистих досягнень – зниження продуктивності або знецінення поточних результатів та минулих досягнень. Розглядаючи проблему вигорання потрібно зважати на те, що: - вигорання завжди присутнє; - будь-хто може пройти через процес вигорання один чи кілька разів; - цей процес є циклічним; - втручання для припинення процесу може відбуватися на будь-якій стадії; - вигорання є заразним і може передаватися від педагога до педагога. Науковці виокремлюють 3 групи причин, що зумовлюють появу синдрому вигорання у педагогів: 1) особистісні: наявність потреб, неможливість задоволення яких спричиняє фрустрацію; особистий стиль реакцій на стресову ситуацію; брак друзів; надмірна особистісна відповідальність (у сім’ї, на роботі); 2) організаційні: неадекватний розподіл робочого часу; несприятливі умови роботи; неадекватні терміни виконання роботи; велике навантаження; недостатня кількість ресурсів; низька оплата; неадекватний розподіл між відповідальністю та владою; великий стаж роботи; відсутність можливості кар’єрного просування; 3) професійні: нереалістичні очікування щодо роботи; надмірна ідентифікація з учнями; відсутність ознак успіху у роботі; постійний процес інтенсивного спілкуванням; невідповідна професійна підготовка; брак схвалення, заохочення, негативний стиль керівництва; нерозуміння з боку керівництва, ізольованість від колег. Проаналізувавши причини вигорання, можна виділити два основні шляхи його профілактики та подолання синдрому вигорання: 1) «допоможи собі сам»: турбота про себе і зниження рівня стресу через прагнення до рівноваги і гармонії, здорового способу життя, задоволення потреби в спілкуванні; вміння відволікатися від переживань, пов'язаних з роботою; прагнення боротися зі своїми негативними переконаннями, почуттям розпачу, прагнення знаходити сенс у всьому – як в значних подіях життя, так і в звичних, повсякденних турботах; підвищення рівня професійної майстерності; 2) «професійна допомога», яка здійснюється за трьома напрямками: - інформування. За результатами опитування близько 72 % людей не знають, що таке професійне вигорання, вони інтуїтивно відчувають порушення власного самопочуття і поведінки, але не можуть їх правильно оцінити, а тим більше допомогти собі; - емоційна підтримка. Організація груп взаємопідтримки та взаємодопомоги; - підвищення значимості педагогів. Створення умов щодо задоволення потреб у визнанні, самоствердженні, самовираженні, самореалізації. Система заохочень може включати подяку, цінні подарунки, подання на нагородження тощо. Дуже важливо для людини знати, що її праця буде оцінена. Отже, проблема професійного вигорання педагогів в сучасних умовах є особливо актуальною. Від того, наскільки особистісно та професійно розвинений педагог, залежить якість навчання і розвитку підростаючого покоління. Саме тому організація систематичного психолого-педагогічного супроводу професійного розвитку педагогів (з урахуванням розкриття факторів синдрому професійного вигорання) знаходить особливе значення. Література: 1. Безносов С.П. Профессиональная деформация личности / С.П. Безносов. – СПб.: Речь, 2004.– 272с. 2. Бикеева А. Уроки психологии для школьного учителя: советы усталому педагогу / А.Бикеева. – Ростов н/Д :Феникс,2005. – 348с. 3. Демьянчук Р.В. Как не сгореть у учительского стола: Советы психолога / Под. Ред. Проф. Л.М. Шипициной. – СПб.: филиал изд-ва «Просвещение», 2006. – 93с. (серия «Психолгическая наука – школе»). 4.Завязкин О.В. Самоконтроль и саморегуляция. – Д.: Сталкер,1998. – 320с. 5. Митина Л.М. Эмоциональная гибкость учителя: психологическое содержание, диагностика, коррекция / Л.М. Митина, Е.С.Асмаковец – М.: Московский психолого – социальный институт : Флинта, 2001. – 192с.

Похожие записи