Формування життєвої компетентності дошкільників через провідну
діяльність — гру Опалко Г.П., вихователь-методист, Осадченко Л.П.,
завідувач дошкільного навчального закладу № 8, м. Умань, вул. Урицького
29

Тел.: (04744)5–23–11

Впровадження Базової програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у
Світі» передбачає гармонійний та різнобічний розвиток дошкільника,
формування його особистості, життєвої компетентності. Тому першочергові
завдання педагогів — це створення сприятливих умов для розвитку,
самореалізації кожної дитини, формування її компетентності та ціннісного
ставлення до самої себе. Педагогічні розробки, що пропонують науковці,
спираються на життєві досягнення дитини, на високу культуру педагогічних
оцінок та узгодження їх з самооцінкою самого дошкільника. Саме тому в
центр уваги педагогів батьків висуваються завдання забезпечення дитині
такого рівня розвиненості, вихованості й навченості, який забезпечить
малюкові достатню життєву компетентність, адаптованість та адекватну
зорієнтованість у навколишньому середовищі. Мотиваційна,
емоційно-вольова, комунікативна, фізична підготовка, розвиток
пізнавальних процесів і мовлення, прищеплення елементарних навчальних
умінь — приорітетні напрямки реалізації цієї проблеми.

Ігрова діяльність провідна у дошкільному віці і розглядається як
найдієвіший засіб розвитку, виховання і навчання. «Гра — новоутворення
дошкільного віку, що фокусує в собі всі найглибинніші підводні течії
розвитку та підносить їх нагору, тобто намагається здійснити стрибок у
розвинений світ найвищих форм специфічно людських діяльностей…»
Л.С. Вигодський. Малюки «від трьох до шести» найприродніше й найповніше
виявляють і здійснюють себе саме у грі без участі дорослих.

У грі виникає цілісний, неосяжно-своєрідний світ стосунків, почуттів,
образів, висловлювань, саме у грі формується свідомість, дитина набуває
власного досвіду, який зможе використати в реальній життєвій ситуації.
За допомогою гри дитина оволодіває способами практичної і розумової
діяльності, поняттями «добро» і «зло», вчиться їх розрізняти.
В. Сухомлинський порівнював гру з великим світлим вікном, через яке в
духовний світ дитини вливається живильний потік уявлень, понять про
навколишній світ.

Взаємодія з однолітками в грі є одним з важливих чинників для формування
життєвої компетентності дитини, її адаптації в соціумі. Уже з раннього
віку діти спілкуються одне з одним за допомогою слів, жестів, діляться
іграшками, або не діляться, виконують елементарні ігрові дії наслідуючи
дорослих.

Гра як специфічна діяльність — неоднорідна, кожен її вид виконує свою
функцію у розвитку дитини. Творчі ігри (з ініціативи дітей) становлять
найбільш насичену типову групу ігор дошкільнят, в них відображається
здебільшого навколишнє життя, діяльність людини, відносини — це такі
ігри «Сім’я», «Дитячий садок», «Магазин», «Водії», «Лікарня»,
«Будівельники», «Перукарня», «Школа»… В сюжетно-рольових іграх діти
зображають людей, тварин, лікаря, продавця, будівельника, маму, бабусю —
і по-справжньому переживають свої ролі, відверто виявляють своє
ставлення до життя, свої думки та почуття, сприймають гру як важливу
справу. До сюжетно-рольових ігор належать також ігри з елементами праці
та художньо-творчої діяльності, для яких характерною особливістю є
довільність ігрових дій, які підпорядковуються спільним ігровим
інтересам.

( . @ F T V A AE E 4

f

ояснень або тиску з боку дорослих діти природно, вільно засвоюють
знання про оточуючий світ, морально-етичні норми, набувають соціального
досвіду, життєвої компетентності. Основне завдання дорослого — тактовно
відволікти дітей від недоречної гри, від копіювання поганих вчинків,
ситуацій, викликати у дітей негативне ставлення до поганих звичок,
нечесних вчинків, безкультур’я.

У дошкільному закладі широко використовуються інноваційні технології з
застосуванням дидактичних, навчально-виховних, рухливих ігор, у
завданнях яких реалізуються всі лінії розвитку, що сприяє правильному
вихованню, всебічного розвитку дошкільників. У таких іграх як «Добрий
дощик», «Добра тварина», «Як нам допомагає доброта чи розум», «Засели
будинок» вихователі вчіть дітей культурі спілкування, вмінню радіти
своїм успіхам, аналізувати свої дії та вчинки, цінувати працю людей,
усвідомлювати добро і зло, шукати відповіді, відчувати задоволення від
процесу та результату творення. Сформовані у грі моральні, пізнавальні,
рухові якості впливають на поведінку дітей у реальному житті. Кожна гра
розв’язує навчально-дидактичні, загально-виховні завдання. Дидактичні
ігри сприяють, головним чином розвитку розумових здібностей дітей,
пам’яті, логічного мислення, уваги, формуванню вміння вирішувати
конкретного завдання. Так для навчання дітей грамоти, математики активно
використовуються інтегровані розвивальні ігри. Так гра «Веселі
чоловічки» допомагає дітям в ігрові ситуації робити звуковий аналіз
слова, рахувати, засвоювати нові поняття, які потім будуть застосовувати
під час навчання в школі, в повсякденному житті (логопед Л.П. Басихіна).

Особливого підходу потребують діти в компенсуючих групах з вадами мови.
Корекційно-відновлювальна робота педагогів потребує якнайширшого
використання ігрових прийомів та різних видів ігор — це і ігротерапія,
арт-терапія, мовно-рухові ігри, дидактичні, рухливі ігри з
інтелектуальним навантаженням. Педагог залучає вихованців до гри, щоб
вони краще засвоїли навчальний матеріал, а діти завжди охоче
налаштовуються на роботу, аби мати змогу пограти. До методів активного
навчання належать розвивальні ігри математичного характеру В.В.
Воскобовича «Геоконт», де діти легко знайомляться з геометричними
фігурами (вихователь О.Л. Дігтяр).

Результативно використовується новаторська ідея у фізичному вихованні
М.М. Єфіменка «Театр фізичного виховання». Ігровий прийом, обігрування
змісту заняття дає кращі результати в освоєнні основних рухів і є
складовою оздоровчої педагогіки (фізінструктор О.В. Юрченко).

Діти набувають знань про становлення їх фізичного, психічного,
соціального і духовного здоров’я. Основними принципами в організації
ігрової діяльності повиння бути гуманізація, інтегративність,
динамічність, практична спрямованість.

Психологічна наука наближає педагога до усвідомлення головного свого
призначення — формувати образ «Я» дитини, організовувати осмислену
культурну діяльність дітей, що відображатиме їх дорослішання, формування
особистості, відчуття своєї цінності, значущості, людської гідності,
інтересу до людей та до життя.

Життєву компетентність дошкільника визначає оптимальний ступінь
сформованості провідної ігрової діяльності — коли дитина здатна
«…орієнтуватися в будь-якій життєвій ситуаціі, самостійно знаходити
шляхи розв’язання проблеми, взаємодіяти зі складовими соціуму,
відстоювати свою думку, приносити користь, дарувати любов».

Похожие записи