Формування життєвої компетентності дошкільника Войцехівська Надія
Григорівна,

вихователь дошкільного навчального закладу №4 „Білочка”

м. Канів, Черкаської області,

вул. О.Кошового, 12, тел. (04736) 3-22-19

При формуванні життєвої компетентності дошкільника маємо враховувати
його обізнаність (широту, глибину, систематизованість знань), хоча б
відносну умілість та вправність (здатність керувати своїми знаннями в
реальній поведінці, знаходити доцільні способи розв’язання проблем,
прийняття розумних рішень) у всіх сферах життєдіяльності: «Природа»,
«Культура», «Люди», «Я Сам».

Щоб оцінити життєву компетентність дошкільника, слід зібрати вельми
широку інформацію про особливості розвитку в нього вмінь визначати мету,
добирати засоби, долати труднощі, досягати успіху в основних видах
діяльності: ігровій, комунікативній, пізнавальній та
предметно-практичній.

Життєву компетентність як багатовекторне особистісне утворення
дошкільного дитинства визначаємо за такими показниками:

Яким видам діяльності дитина надає перевагу, охоче займається ними,
досягає найбільших успіхів; а яких неуспішних для себе уникає?

Які форми активності їй більше (менше) притаманні?

Які базові якості їй властиві, проявляються постійно? Які – час від
часу, а які – зовсім не характерні?

Формуючи компетентність як інтегративну властивість дошкільника, варто
ввести до свого активного словника нове узагальнене поняття – «стиль
життя». Мається на увазі особливий індивідуальний спосіб здійснення
дитиною себе через свою життєдіяльність. Показником сформованості в
дошкільника свого стилю життя є сукупність зразків його поведінки, яка
відображає типові манери, риси, звички, смаки, схильності.

Таким чином, педагога мають цікавити спосіб, в який вихованець здійснює
своє життя, яке він надає світу та собі самому; цілі, які обирає для
себе сам, поза впливом дорослих; спрямованість його дій, поведінки,
вчинків; підходи до розв’язання різноманітних життєвих проблем;
характер, натура, типові риси поведінки; світоглядна позиція як система
уявлень про навколишній світ та власне „Я”.

eOeOeOeOe‚zznnn

ho

У кожного з них своє обличчя, індивідуальний біологічний, психологічний
і соціальний портрети, свої ідеальна та реальна моделі особистісного
зростання. Отже, не примірятимемо всім малюкам одного капелюха. Хай у
кожного буде свій, не схожий на іншого.

Щоб упевнитися в існуванні різних типів особистості, варто
запропонувати дітям обрати за власним бажанням улюблену діяльність і
протягом певного часу займатися нею на власний розсуд. Зрозуміло, слід
урахувати ймовірність прийняття дітьми „корпоративних2 рішень,
залежність від лідерів та товаришів. З огляду на це ситуації вибору
можна варіювати, повторюючи їх час від часу. Головне – зрозуміти, якому
саме виду діяльності дитина надає перевагу – ігровій, комунікативній,
пізнавальній, предметно-практичній.

Вибір значною мірою визначає тип особистості: одна дитина в житті є
гравцем, прагне свободи, радісного і різноманітного буття, уникає
унормованості і обов’язковості; друга – над усе любить спілкуватися,
охоче розпитує та розповідає про рідних, знайомих, чужих людей та саму
себе, усамітнюється з однолітками для бесід та потаємних розмов
(здебільшого це дівчинка); третя – залюбки розв’язує всілякі ребуси,
прагне дізнатися про нове, розмірковує на філософські теми; намагається
відкривати невідоме, любить аналізувати, навчатися; четверта
використовує будь-яку можливість робити щось руками – малювати,
вирізати, вишивати, різати, майструвати.

Спробуйте поділити своїх вихованців на такі чотири групи. Це допоможе
здійснювати диференційований підхід до їх виховання і навчання;
визначити пропорцію різних за змістом та формою організації заходів з
тим, щоб вони, з одного боку, давали кожному можливість діяти у згоді з
власною природою, відповідно до своїх схильностей; з другого –
допомагали розширити коло інтересів дітей, долучити їх до незвичних,
проте корисних для розвитку, занять. Збалансованість бажаного і
доцільного – запорука гармонійного розвитку особистості в дошкільному
віці.

Похожие записи