Формування життєво-компетентної особистсотсі дошкільника засобами
провідної діяльності Брус Лариса Віталіївна, завідувач дошкільного
навчального закладу «Струмочок» с. Будище, вул.Молодіжна , 15, т.
34-04-04 , моб.тел. 096-995-78-60
Сьогодні, під час модернізації дошкільної освіти, особлива увага
приділяється ролі дошкільного закладу як організатора освітнього
середовища для розвитку особистості. Дошкільна освіта є першою ланкою у
неперервній системі освіти, від її старту значною мірою залежатимуть
якість та динаміка особистісного розвитку, життєвого спрямування та
світорозуміння дорослої людини.
Сучасні тендеції розвитку дошкільної освіти характеризуються
переходом від традиційної моделі виховання до розвиваючої конструктивної
моделі орієнтованої на результат. Потребують оновлення функції
дошкільного закладу: не тільки виховання є головним завданням, але і
соціалізація дитини, формування життєвої компетентності, розвиток
соціально значимих якостей особистості. Необхідно створити сприятливі
умови для особистісного становлення і творчої самореалізації кожної
дитини, формування її життєвої компетентності. Це передбачає поступовий
перехід від навчально-дисциплінарної моделі до особистісно орієнтованої,
яка
спрямована на організацію повноцінної життєдіяльності самої дитини як її
активного суб’єкта, створення умов, в яких дитина буде вільно
орієнтуватися, самореалізовуватися, саморозвиватися і самостійно
приймати правильні, морально-відповідальні рішення в умовах мінливого
світу, тобто бути компетентною.
Провідні психологи та педагоги сьогодні проблему компетентності вважають
однією з найактуальніших. Останнім часом вона вивчається в багатьох
наукових працях (В.Г.Бочарова, І.А.Зязюн, Л.Г.Коваль, О.Л.Кононко,
І.А.Костюк та ін.). Поняття компетентності науковцями розглядається щодо
різних сфер життєдіяльності дитини. О.Л.Кононко у своїх працях розкриває
поняття життєвої компетентності, як обізнаність, уміння, вправність
дитини в усіх сферах життя, ціннісні ставлення дошкільника до себе,
людей, довкілля, речей тощо, підкреслює, що вона відкриває дитині світ
єдності читирьох сфер – природи, культури, людей, власного Я.
Слід звернути увагу, що, на відміну від поширеної думки, компетентність
не означає лише доступну вікову поінформованість дитини в широкому колі
життєвих проблем. Вона передбачає цілий комплекс характеристик: навички
практичного життя, розвинений чуттєвий досвід, формування базових
якостей, які допоможуть дитині орієнтуватися у змінних умовах, знаходити
оптимальні засоби реалізації свого особистісного потенціалу. Життєва
компетентність ставить високі вимоги до самостійності дитини, її вміння
брати на себе відповідальність; здатності діяти конструктивно,
раціонально, гнучко, активно, творчо; надійності в партнерстві; вміння
бути самою собою; оптимістичної самовіддачі життю; здатність поєднувати
свою індивідуальність з умовами життя.У компетентної дитини гармонійно
поєднуються різноспрямовані й водночас однаково важливі для її
особистісного становлення тенденції: до самозбереження та саморозвитку;
до безпеки і ризику; до типізації та індивідуалізації; до егоцентризму
та турботи про близьких людей; до перенесення знайомого досвіду в нові
ситуації, продукування нових оптимальних способів їх розв’язання .
Дитина прагне повноцінно реалізовувати свої потенційні можливості,
досягати успіхів у життєвій діяльності, виявляти майстерність у різних
її видах, актуалізувати доцільний і здоровий спосіб життя. Проте в житті
потенціал не завжди реалізовується. Це залежить як від внутрішніх
факторів, так і від зовнішніх. Важливо навчити дитину з перших років
життя усвідомлювати свій життєвий світ і співвідносити його з життєвими
світами інших людей. Дії педагога щодо створення середовища розвитку
дитини, можна представити як систему роботи з формування життєвої
компетентності дитини. Ефективна педагогічна робота передбачає не лише
усвідомлення вихователем суті того чи іншого її напряму, а й уміння
оптимально організувати її та здійснити експертизу зробленого, оцінити
реальний ступінь особистісного зростання конкретної дитини. З цією метою
педагог повинен навчитися фіксувати і реєструвати ступінь розвитку та
стабільності прояву складної єдності під назвою життєва компонентність.
Життєва компетентність дошкільника визначається такими показниками:
? Оптимальна для віку модель провідної діяльності.
? Форми активності дитини у сферах життєдіяльності.
? Особливості розвитку базових якостей особистості дитини.
Отже, компетентною вважається дитина, яка володіє оптимальним для віку
вмінням здійснювати дитячі види діяльності (налагоджувати
сюжетно–рольову гру, розгортати продуктивну діяльність, спілкуватися з
дорослими та однолітками). У Базовому компоненті дошкільної освіти
визначено такі форми активності :
?? фізична – повязана зі станом здоров’я дитини, відповідного до віку
фізичного розвитку;
?? соціально-моральна – передбачає входження дитини у соціальне
середовище, з оволодіванням формами поведінки, засвоєнням моральних
норм;
(
L
N
?
O
LN~?A¬
®
?????
??????
??????$???????N?дитини, з її вмінням приймати рішення, самовизначатися і
здійснювати самостійний вибір;
?? пізнавальна – відкриття нового, раніше невідомого, з розв’язанням
життєвих проблем;
?? мовленнєва – повязана з умінням встановлювати мовленнєву взаємодію,
грамотно будувати й висловлювати свої думки, підтримати діалог;
?? художня – відображає здатність дитини передавати свої життєві
враження за допомогою різних образів, засобами оброзотворчого,
музичного, літературного, театрального мистецтв;
?? креативна форма – повязана з прагненням до творчої діяльності, прояву
фантазії, уяви.
Якщо показники форм активності між собою збалансовані, можна вважати за
цим показником дитину компетентною. Та важлива не стільки розвиненість у
малюка тієї чи іншої форми активності, скільки наявність у нього потреби
у виявленні різних форм самостійної поведінки. Тому варто оцінювати не
стільки конкретні прояви, скільки визначати, яка схильність домінує –
проявити себе чи ухилитися, ризикувати чи без зайвого клопоту
гарантувати успіх.
Показником життєвої компетентності дошкільника є сформованість
особистісних базових якостей, які є фундаментом для особистісного
зростання дитини, основою, на якій базується особистісна культура
дошкільника. Цих якостей десять :
??самостійність – здатність дошкільника діяти незалежно від керівництва
і допомоги ззовні, звертатися за нею в разі об’єктивної необхідності,
ефективно використовувати її, бути здатним до самоорганізаціїї;
??людяність – здатність розуміти інших, визначати чесноти і переваги
інших людей, співпереживати, робити людям добро, не мотивуючись
виногородою, вміння прощати;
??працелюбність – усвідомлення дитиною правила: неприродно залишатися
пасивним, якщо ти здоровий, нормально – перебувати в дієвому стані;
??самолюбність – передбачає прагнення до самореалізації, саморозвитку і
самозбереження, орієнтація у власних чеснотах і вадах;
??спостережливість – головне уміння не лише дивитися, а бачити,
здатність вивчати, аналізувати, вміння зосереджуватися на тривалий час;
??відповідальність – здатність надавати перевагу обов’язку перед
розвагою, дотримання даного слова, виконання обов’язків, вміння за
власним бажанням виконувати складну і кропітку справу;
?? розсудливість – уміння свідомо розмірковувати, логічно й послідовно
викладати свої думки, обмірковувати, робити висновки;
?? справедливість – здатність поводитися відповідно до моральних правил,
совісно і чесно, брати до уваги домагання і можливості інших людей;
??самовладання – уміння свідомо керувати власними почуттями,
настроями і
переживаннями і реагувати відповідно життєвими ситуаціям;
??креативність – уміння діяти творчо, відходячи від шаблону і
зразка,
знаходити оригінальні рішення і радіти створенню нового.Отже,
проаналізувавши показники життєвої компетентності дитини
дошкільного віку, можна зробити висновок, що мета дошкільного
закладу –
створення належних умов для реалізації дитиною свого природного
потенціалу та здійснення стратегічної мети виховання – розвитку
життєвої
компетентності дитини . Провідними видами діяльності дошкільника
мають
залишатися гра, предметно-трудова діяльність, спілкування. Тобто
формування психологічної готовності до оволодіння навчальною
діяльністю
повинне базуватися на провідній діяльності цього віку. “Те, чого
дитина не
набула в ранньому дитинстві, надовго залишається прогалиною в наступні
періоди, а подекуди й на усе життя” (М.Щелованов).Гра як основний вид
діяльності дошкільників має особливе значення у їх загальному
розвитку. Вона
є важливою діяльністю дитини і займає більшу частину дошкільного
дитинства. Саме в грі дитина набуває досвід спілкування, опановує
правила
людського співжиття. Дитина переживає, оцінює ці правила, виявляє своє
ставлення. Ігрова компетентність – це сформованість у дітей ігрових
дій,
ініціативність, самостійність в ігровій діяльності; творче
відображення
реальних і казкових ситуацій; ініціювання і розгортання ігрового
задуму і
сюжету гри; вміння обєднуватися з однолітками на основі ігрового
задуму,рольової взаємодії, особистих уподобань; дотримання норм та
етикету
спілкування . Будь-яка провідна діяльність завжди тісно поєднана із
спілкуванням, яке є для дитини теж одним із провідних видів
діяльності.
Спрямованість дій дітей у будь-якому виді діяльності залежить від
того, як вона організується та мотивується педагогом.Саме його вплив
може сприяти розвитку особистості дитини в провідній діяльності, а може,
навпаки, перешкоджати . Показником ефективної організації
навчально-виховного процесу для педагога є прогресивні зміни в
особистісному зростанні дитини, її життєвої компетентності. Правильно
створені природовідповідні умови є підґрунтям для активізації діяльності
дитини. Це допомагає відкрити їй світ власного внутрішнього життя та
зв’язки із зовнішнім. Кожна дитина стає здатною і готовою до
максимального прояву і розкриття своїх задатків – “самореалізації
дошкільника в життєдіяльності через розгортання особистісного буття”
(О.Л.Кононко).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
