Формування загальнокультурної компетентності. Духовний розвиток дітей
молодшого шкільного віку

Одним із принципів «Концепції громадянського виховання особистості в
умовах розвитку української державності», «Концепції превентивного
виховання дітей та молоді», «Державної національної програми «Освіта,
Україна ХХІ століття» є спрямованість на духовний розвиток дітей.

В наш час ринкових відносин це питання постає дуже гостро. В час, коли
більшість питань вирішують гроші, духовність не стоїть на перших
позиціях, її відтісняють все далі і далі.

Батьки, стурбовані економічними благами сім’ї, часто не звертають увагу
на духовний розвиток дитини. Вони купують дитині книги для читання, не
вдумуючись в зміст тієї чи іншої книги. Книга купується для того, щоб
дитина більше читала, щоб краще читати, а не збагатитися духовно.

Як рідне ми стали бачити годівничку під вікном дитини, щоб дитина
виростала доброю, любила рідний край і природу. Це не тому, що батьки не
хочуть цього робити, вони просто не звертають на це увагу.

В сім’ї зберігається на видному місці старовинна річ не тому, що це річ
прабабусі чи прадідуся, а тому, що це стало модно. В комоді лежить
вишитий рушник не для того, щоб дістати, згадати теплі руки і ніжність
прабабусі, яка вишила його, розповісти про неї своїм дітям, а для того,
що може колись пригодиться.

Батьки часто згадують про моральну поведінку дітей лише тоді, коли хтось
образить їхню дитину.

Школа була і залишається носієм знань, добра, духовних цінностей свого
народу. Наше завдання допомогти батькам усвідомити цінність духовного
виховання справжньої особистості яка буде поважати сама себе і з
любов’ю, добротою і повагою становитиметься до всіх і всього що її
оточує.

Виконуючи ці завдання, прагну з самого початку перебування дитини в
школі створити для неї умови, де б вона почувала себе затишно, хотіла
спілкуватися зі мною і дітьми, йшла в школу з великою охотою і радістю,
доброзичливо ставилась до однолітків. Саме тому ми складаємо «Правила
поводження в класі». Ці правила складають самі діти на основі того, як
би вони хотіли, щоб відносились до них.

1. Відноситись до товаришів треба так, як ти хочеш, щоб відносились до
тебе.

2. У кожного є прекрасне ім’я. Звертайтесь до товариша по імені.

3. Коли хочеш перекривити когось – подивись у дзеркало. Не показуй себе
таким поганим.

4. Не принижуй нікого, не обзивай. А як би було тобі, якби тебе
обізвали.

5. Бережи свої шкільні речі. Чужі речі брати без дозволу не можна.

6. Битися не можна. Бійка – це ознака слабкості, безпорадності.

7. Кожен може вільно висловити свою думку. Поважай думку товариша.

8. Кажи весь час правду і тобі легше буде на душі. Ти не боятимешся, що
розкриється неправда.

9. Відповідай за свої вчинки з гідністю. Ти – учень, а це звучить гордо.

Постійно підтримую атмосферу довіри, бо учитель може підсилити почуття
віри, або знищити його (Шалва Амонашвілі). Ні в якому разі не можна
видавати таємниці дітей. Треба створити умови, щоб діти самі їх
розповіли.

На уроці стараюсь створити атмосферу спокою. В класі є завжди діти, які
потребують постійної допомоги. Але підхід вчителя на уроці часто їх
лякає, бентежить. Навіть «сильніші» учні губляться, коли підходить
учитель і стоїть над ним. Тому у мене в класі є підставний стілець. Коли
до дитини підсісти – це не тішить її, а створює атмосферу підтримки,
допомоги, а не перевірки. В таких умовах дитина старається краще
працювати.

Навчаючи дітей, ставлю за мету вироблення загальнолюдських цінностей,
духовних цінностей.

Велику увагу надаю розвитку дитини, як неповторної індивідуальності,
формуванню в неї творчого потенціалу. Завжди пам’ятаю слова Шалви
Амонашвілі, що: «Ми кидаємо в душу дитини насіння. Насіння довго не
зберігається. Кісточка винограду – це не виноград. Її треба садити,
поливати. Ми використовуємо тільки маленьку частину своїх можливостей».
Тому стараюся ростити ті зернятка, що потрапили в душу, розвивати як
побільше можливостей дитини. Використовую для цього різні методи.

Ми у класі створили ляльковий театр. Ляльки в ньому є й куплені, а є і
зроблені руками дітей. Всі вони бережуться і дбайливо використовуються,
бо знають, скільки треба вкласти праці, щоб зробити ляльку чи декорацію.
Декорації виготовляємо залюбки, бо в цій роботі стільки простору для
діяльності і фантазії. Готуємо сценки на екологічну, правову тематику,
про поведінку звірят із лісової школи, народні та авторські казки, казки
на новий лад. Виступаємо з ними перед учнями початкових класів, на
батьківських зборах.

Ляльковий театр нам дуже допомагає на уроках.

Коли дитині на уроці нецікаво, вона неуважна, млява – вона не засвоює
матеріалу. Коли дитині на уроці цікаво, вона жвава, енергійна,
допитлива, ініціативна. Як змінює настрій дітей на уроці поява якогось
казкового героя чи просто тварини. Як раптово засяють очі у дітей,
з’являється інтерес. А ця тваринка просто запропонував задачу з лісу. І
діти наввипередки розв’язують задачі для Їжачка.

А хто хоче бути їжачком і сам складе задачку для дітей? На таке
запитання піднімається в класі ліс рук. Але треба ще й передати це все
голосом Їжачка. Тут же розвивається і виразність, і артистичність
мовлення.

На уроці української мови при складанні діалогу часто використовуються
одні й ті самі репліки. А коли у руки дітей вкласти учнів із лісової
школи і попросити розповісти один одному як вони провели канікули. Як
багато цікавого ви почуєте із уст дітей. Дайте завдання просто описати
Сороку і дайте завдання описати Сороку вустами Лисички, над головою якої
скреготала у лісі Сорока. Які дві різні відповіді ви отримаєте!

Хвилинка каліграфії.

У сови під крилом картка із правильним написанням складів з апострофом.
Совою сьогодні буде Таня, і вона дає завдання дітям (дівчинка придумує
коротку розповідь чи пригоду і голосом Сови розповідає.): «Я сиділа на
дереві біля одного будинку. У ньому живе хлопчик Юрасик. Вдень же я
нічого не бачу. А коли стало темніти, я побачила на Юрковому столі його
зошит із виконаним домашнім завданням. Я дуже засмутилася, бо хлопчик
забув у слові з апострофом залишити місце для апострофа. Апостроф
поставив, а місця між буквами не було. Я йому написала на морозній шибці
правильне написання, а вам хочу нагадати: для апострофа треба залишити
між буквами місце, як для однієї букви:

Р’ї р’я в’є в’ю м’я в’ї в’є

Словниковий диктант

Синичка: «Я облітала двори і під’їзди, парки і сквери, сади і поля,
позбирала вам різні слова, щоб ви правила вивчали і їх правильно писали:
подвір’я, сім’я, сузір’я, об’єднання, з’їзд, розходився, розгулявся,
безхвостий, схвильований, змарнований, зламаний, сфотографований».

(Діти записують слова і пояснюють написання кожного слова).

При диференціації завдань завдання є від Лисички, Зайця і Ведмедя. Кожна
група дітей (чи окремі діти) отримують завдання за своїми можливостями.

Елементи театралізації сприяють кращому засвоєнню матеріалу, допомагають
дітям краще розкритися, розкривають мислення, виразність мислення.

Щоб запобігти стомленню дітей на уроках проводжу фізкультхвилинки.
Фізкультхвилинки складаю сама, пов’язую їх із темою уроку, з даною
вправою. Тому вони носять не тільки загально розвиваючий характер, але й
навчальний та виховний.

Роби добро усім на світі.

Від цього буде веселіше.

Всміхнись до Тані,

всміхнись до Колі.

Скажи всім :»Хмуритись доволі»

Давайте стрибати, давайте дружити.

Без сміху і дружби не можна нам жити.

(Слова, що відповідають на питання хто? що?)

— Що висить на груші ?

— Груша. — А під грушею хто спить?

— Павлуша. –

Що несуть в руках щоднини?

Повні грушами корзини.

(Ненаголошені е, и)

Щось у лісі зашуміло?

Може, мишеня пробігло ?

Або зайчик скік та скік.

Чи ведмідь схилився набік.

Ну, а, може просто вітер

Хилитає голі віти.

(Правопис слів вперед, назад, вправо, вліво)

Букви наші похилились,

Бо в нас пальчики втомились.

Покладемо ми ручки.

І візьмемось у бочки

Ніжка права, ніжка ліва

У спині щось заболіло

Нахилилися назад,

А тепер вперед ще раз.

Нахилились вправо, вліво —

Приступаємо до діла.

(Вживання префіксів)

Хто це крутиться у нас?

Ну, звичайно, наш Панас!

Хто зігнувся, як дуга?

НІ, не я, і не я.

Стали рівно, руки вниз

Раз присіли — піднялися

Плечі уперед звели

І назад їх відвели.

Обвели очима клас.

І тепер порядок в нас.

(Слова в прямому і переносному значенні)

Хлопчик йде собі у ліс.

Березень весну приніс.

Ходить, ходінь зима гаєм, чарівниця

А коза ходить по лугу не боїться.

Стогне, вис завірюха за вікном.

Стогне дід старий, бо ходить із ціпком.

(Збільшення, зменшення па кілька одиниць)

Збільшить на,

Зменшить на.

Закрутилась голова

Бо як збільшить — то додати

Все повинно більше стати.

Ну, а зменшить — це відняти.

Все повинно меншим стати.

(Збільшити, у; зменшити, у)

Розкласти, розрізати — це поділити.

Ділись з усіма й будеш мирно ти жити.

А в кучку зібрати, чи зсипати разом

Це треба помножити — знай ти відразу.

Направо, наліво коли роздаси

То знай — це ти ділиш

Всім порівну й все.

Ми пішли в ліс по гриби

Раз, два, три.

На пеньку серед галяви

Розмістились гриби браві.

Це опеньочки малі —

Назбираємо ми їх.

Сіли, встали, назбирали

І в корзинку поскладали.

(професії людей)

Хочу бути столярем — стук, стук, стук.

Малярем, як буду, — кисть візьму до рук.

А щоб бути мулярем, треба вміти класти

Фундаменти, стіни, як великий майстер.

Хочу бути я пілотом — в небі літати.

шофером й комбайнером не проти я стати.

(про птахів)

Ластівка в небі літає,

Мух, комарів там збирає.

Дятел сидить на суку,

Стукає в гілку суху.

Всі птахи в небі літають

Дерево оберігають.

В ліс пішли ми по гриби. Раз, два, три

Гриб — у кошик, гриб у кошик

По—кла—ли.

А тепер нарвем горішків

І підтягнемося трішки.

Кошик повний ми поклали

І додому поспішали

Раз, два, три.

(кущі, дерева)

Кущі — це низенькі

Дерева — високі.

Річки (вузенькі

А є і широкі.

Кругом покрутились.

На місці спинились.

Разочок присіли

Й тихесенько сіли.

Вдихнули повітря

Й всміхнулись привітно.

(Частина мови)

Дієслово — що робити?

Сісти, встати, і ходити.

А прикметник — це який

Нижчий, вищий, голубий.

Стелю, дошку, і вітання

Іменником величаєм.

На яке ж то він таки

Хто? чи що? Відповідає

Хто? — це кішка або мишка.

Що? — це парта або книжка.

Ми частини мови знаєм

І ще трошки пострибаєм.

Добро підніма аж до неба

А кривда принижує дуже

Ні справа, ні зліва не треба

Образить людину, мій друже.

За вікном розквіта квітка

Усміхнись

У дуплі сховалась білка

Подивись

На хмаринці сидить промінь

Потягнись

Гучно плескаєм в долоні

Раз, два, три.

Виховуючи дітей добрими, чесними, на уроках математики при розв’язуванні
простих завдань ставлю два запитання: навчальне (що треба знати?) і
виховне (а як би ви вчинили?). Це сприяє вихованню учнів і зростає
інтерес до розв’язування задач.

В. Сухомлинський зазначив, що турбота про здоров’я – це найголовніша
праця. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежить їхнє духовне
життя, світогляд, розумовий розвиток, віра в свої сили, міцність знань.

Примусити дитину вести здоровий спосіб життя неможливо, однак
прищеплювати, виховувати культуру здоров’я – просто необхідно і це треба
починати з перших днів дитини в школі.

Знання основ здорового способу життя та володіння відповідними вміннями
дотримуватися його, слугують підґрунтям для вироблення стійких поглядів
і переконань, які і спонукають системно здійснювати конкретні вчинки.

У процесі засвоєння знань та вмінь формуються поняття норм способу
життя, своєї особистої ролі в збереженні власного здоров’я.

Навчання дітей здорового способу життя – це складова частина
загальнолюдської культури.

Вивчаючи рослини, ми крокуємо стежинами здоров’я.

Знайомлячись із тілом людини, ми розгадуємо ребуси, кросворди.

Скільки тепла, добра і краси дає людині природа. Вчу бачити красу у
стеблинці трави, листочку дерева, непомітній у траві квітці.

Розглядаємо листочок у руках, а потім піднімаємо його і розглядаємо
проти сонечка. Яким теплом і ніжністю сяють дитячі очі!

Спілкування з природою завжди було засобом виховання духовних якостей
дітей молодшого шкільного віку. За умов погіршення екологічної ситуації
в Україні зі всією гостротою постає питання про поліпшення екологічної
освіти молодших школярів. Самих знань з охорони навколишнього
середовища, якщо вони не втілюються на практиці, недостатньо. Важливо,
щоб учні брали участь у збереженні і збагаченні природи рідного краю,
тільки у цьому разі у них формуватимуться необхідні уміння і навички,
розвинеться відповідальне ставлення до навколишнього середовища.
Стараюся організовувати діяльність так, щоб через самостійні відкриття,
розв’язування проблемних завдань, різноманітні дії з природними
об’єктами вони оволодівали новими знаннями, вміннями і навичками.

Організовуючи пізнавальну діяльність дітей з метою засвоєння знань про
природу, використовуючи спостереження за явищами природи. Екскурсії,
походи мають глибоку навчально-виховну, природоохоронну спрямованість,
містять ряд завдань з екології.

Милування природою. Що може бути ніжнішим за першу квітку, тендітний
молодий листочок. Я не боюсь на уроці математики відволіктись на
хвилинку і звернути дитячу увагу на пухнастий лапатий сніг, що іде за
вікном чи золотаве осіннє дерево, на яке упали проміння сонця. Звертаю
увагу на різдвяних (народна назва), який пишно цвіте у класі завдяки
турботливим рукам дітей, коли за вікном мороз і сніг. Ми складаємо про
нього задачі, речення.

Невичерпним джерелом духовності є народна творчість, вивчення звичаїв і
побуту українського народу. Вивчати побут свого народу нам допомагає
музей побуту і етнографії, створений у нашій школі.

З якою цікавістю розглядали діти старі речі побуту, одяг,
сільськогосподарський інвентар в хатах старожилів нашого села. Ніжністю
і вдячністю горіли у дітей очі, коли ми проводили дослідницьку роботу по
збиранню фольклору. З якою повагою і любов’ю дивились діти на стареньких
бабусь, які співали нам пісні своєї молодості, обрядові пісні.

Вивчення художніх творів — ще одна скарбниця духовності, яка виховує і
естетично, і морально. Ми інсценізуємо твори, ставимо лялькові вистави,
переробляємо казки на новий лад. Засуджуємо зло, прославляємо добро.

Виховання духовної культури людини починається, насамперед, з родини.
Родина — це тепло, яке зігріває людину все життя. Тому велику увагу
приділяю родинному вихованню. Для цього постійно проводжу роботу з
батьками: раджуся з ними, цікавлюся їхніми проблемами, стараюся дати
поради. Батьки є постійними учасниками виховних годин і свят.

Якщо дитина поважає своїх батьків, родичів, то вона з повагою буде
ставитися до всіх дорослих. Повага до старших — це національна духовна
традиція українського народу. Немає рідніших від батька і неньки. Вчу
дітей спілкуватися з батьками, урівноважувати поняття «хочу», «можу»,
«треба». В свою чергу, проводжу роботу з батьками по подоланню сліпої
батьківської любові, потаканню дітям.

Батьки повинні бути авторитетом для дітей. І на кожному святі підкреслюю
дітям, які в них хороші батьки.

Ніщо не замінить дитині родинного тепла, і тому вчу дітей цінувати
тепло.

Душу людини прославляємо в її думках, почуттях та прагненнях. Здоров’я
людської душі — це чистота її думок, почуттів і прагнень.

Я хочу, щоб мої діти виросли здорові душею. Тому, починаючи кожен день,
я бажаю їм добра, любові, душевної теплоти, пропоную усміхнутися один
одному, усміхнутися сонечку, послати усмішку мамі і татові, всім рідним.

Список використаної літератури

1. Ш. Амонашвілі Істина школи. Київ, 2005.

2. О.А.Захаренко. Слово до нащадків. Київ. 2006.

3. В.О. Сухомлинський Методика виховання колективу. Радянська школа
Київ, 1971.

4. В.О. Сухомлинський Сто порад учителеві. Радянська школа, Київ, 1986.

Похожие записи