Формування мотиву навчальної діяльності в учнів початкових класів
(система розвивального навчання Д.Б.Ельконіна – В.В.Давидова)

 

На сучасному етапі розвитку українське суспільство потребує особистості,
здатної бути суб’єктом діяльності, яка може діяти в нестандартних
ситуаціях; тому й метою української системи освіти є створення умов для
розвитку особистості й творчої самореалізації кожного громадянина
України, виховання покоління людей, здатних ефективно працювати,
навчатися впродовж життя [1]. Саме система розвивального навчання сприяє
досягненню головної мети української системи освіти завдяки досягненню
своєї мети – формування суб’єкта навчальної діяльності.

Навчальна діяльність – це діяльність, спрямована на саморозвиток учня як
суб’єкта навчання. Вона складається з низки елементів: мотив,
цілепокладання, навчальні дії, контроль, оцінювання [4]. Кожна складова
є однаково вагомою в низці складових навчальної діяльності, тому
несформованість хоча б однієї з них є суттєвою перепоною для формування
суб’єкта навчальної діяльності.

Мотив має особливе значення серед взаємозумовлених складових навчальної
діяльності, є першоджерелом діяльності. У розмаїтті мотивів, які
спонукають учня навчатися, психологічно найвагомішими є, звичайно, потяг
до знань та інтерес до процесу їх здобування. Основа мотивів – первинні
(природні) і вторинні (набуті) потреби, які в мотивах відбиваються у
формі переживань, почуттів, інтересів, уявлень, думок, ідей, понять,
моральних ідеалів, переконань тощо [3].

Конкретними мотивами навчальної діяльності школяра можуть бути такі:
інтерес, прагнення до заохочення, страх покарання за неуспіх тощо. При
цьому єдину роль у навчальній діяльності відіграє навчально-пізнавальний
інтерес. Саме він, на відміну від інших можливих мотивів, тільки й може
забезпечити повноцінну навчальну діяльність, оскільки орієнтує учня
безпосередньо на процес розв’язання змістовних навчальних завдань.

Як вважає В. В. Рєпкін, для виникнення мотиву повинні бути створені
певні умови. По-перше, факт, який постав перед дитиною, має містити в
собі протиріччя з набутим досвідом. По-друге, дитина повинна з’ясувати,
навіщо їй потрібні ці нові знання і внутрішньо прийняти завдання для
розв’язання [2].

Навчально-пізнавальний інтерес у різних учнів може мати різний ступінь
інтенсивності, набувати різних форм вияву, актуалізуватися з більшою чи
меншою легкістю. Усі ці особливості вияву навчальнопізнавального
інтересу складають предмет його діагностики.

>

@

@

?моніторингову картку “Рівні сформованості навчальної діяльності учнів
класів розвивального навчання”. Картка використовується вчителями
початкових класів для визначення (способом спостереження) рівня
сформованості всіх складових навчальної діяльності й показників росту та
середнього показника навчальної діяльності кожного учня. Користуючись
цією схемою, можна й визначити чотири рівні сформованості
навчально-пізнавального інтересу і його ріст за навчальний рік.

За матеріалами дослідження на початок першого класу в учнів переважає
перший рівень сформованості мотиву (близько 70 %), приблизно 30 % учнів
мають другий рівень, тобто в учнів або зовсім відсутній інтерес до
розв’язання навчальних завдань, або наявна лише реакція на новизну
практичного матеріалу. На кінець навчання в початковій школі вчителі
відзначають, що рівень сформованості мотиву в учнів зростає в середньому
більше ніж на два рівні. Приблизно 50% випускників школи І ступеня
виявляють третій рівень сформованості мотиву і 50 % учнів мають
четвертий рівень. Це говорить про сформованість не нижче, ніж
ситуативного навчального інтересу на спосіб розв’язання конкретного
завдання. Деякі учні (так звана “група прориву” за Цукерман Г.А.)
виявляють ознаки сформованості індивідуального суб’єкта – виходять за
межі системи завдань, які розв’язують на уроках [6].

Отже, система розвивального навчання Ельконіна — Давидова забезпечує
формування стійкого навчально-пізнавального інтересу в школярів
початкових класів, що сприяє розвитку учнів як суб’єктів навчальної
діяльності. Важливу роль у спрямуванні процесу формування мотиву
діяльності на заданий результат відіграє педагогічний моніторинг.

Література

1. Національна доктрина розвитку освіти . – Освіта України. – 23 квітня
2002 р. № 33. – с. 4-6

2. Репкин В. В., Репкина Н. В. Развивающее обучение: теория и практика.
– Томск: Пеленг, 1997. – 288 с.

3. Вісник Харківського національного університету № 493. Серія
психологія. Розвивальне навчання в Україні: стан і перспективи.
Матеріали І Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Харків,
2000. – 72 с.

4. Репкина Г. В., Заика Е. В. Оценка уровня сформированности учебной
деятельности. – Томск: Пеленг, 1993. – 61 с.

5. Давыдов В. В. Проблемы развивающего обучения. – М.: Академия, 2004. –
283 с.

6. Цукерман Г. А. Виды общения в обучении. – Томск: Пеленг, 1993.

Похожие записи