Курсова робота

Формування культури поведінки в сучасній школі

Зміст

І. Вступ………………………………………………………………………….

ІІ. Основна частина…………………………………………………………….

Розділ І. Завдання та зміст виховання культури поведінки школярів………

1.1. Виховання культури спілкування між людьми…………………….

1.2. Виховання культури побуту…………………………………………

1.3. Формування культури зовнішнього вигляду……………………….

Розділ 2. Форми, методи та засоби виховання культури поведінки учнів…

2.1. Виховання культури поведінки школярів на уроках в початкових
класах…………………………………………………………………

2.2. Виховання культури поведінки в позаурочній діяльності…………

2.3. Значення засобів народної педагогіки у вихованні культури поведінки
молодших школярів……………………………………..

ІІІ. Висновки……………………………………………………………………

IV. Додатки……………………………………………………………………..

V. Список використаної літератури………………………………………….. 3

11

11

16

19

22

24

29

44

58

67

70

100

І. Вступ

Демократизація і гуманізація національної школи зумовлюють актуальність
проблем морального виховання учнів. На Всеукраїнському з’їзді
педагогічних працівників зазначалося, що найбільш пріоритетні з них
по-новому можуть бути осмислені тільки з урахуванням загальнолюдських
цінностей і національних традицій, шляхом перетворення всіх раніше
існуючих відносин. Нині школа безпосередньо відчуває вплив економічних
перетворень, вступу країни до ринку.

Водночас саме школа покликана сформувати особистість майбутнього
громадянина, готового правильно співвіднести цінності й ідеали
навколишнього світу. Нові соціальні реалії вимагають якісно нових
дослідницьких підходів до проблем морального виховання особистості. Це
визначається кільком факторами.

По-перше, зміни в загальнолюдській свідомості у зв’язку з визначенням
людини “мірилом всіх речей” зумовлюють зростання значення гуманістичних
завдань сучасного суспільства і реалізацію наявних громадських
можливостей і резервів у цьому напрямі. По-друге, практика морального
виховання, що склалася, характеризується суперечливістю. Це зумовлено
недоліками суспільного розвитку, негативними прикладами поведінки
дорослих, що нині повсюдно вкорінилися: невідповідність слова і діла,
соціальна індиферентність, жорстокість і байдужість у ставленні до
оточуючих, граничний егоцентризм. По-третє, актуальність наукової
розробки проблеми формування першооснов моральної культури у
підростаючого покоління пов’язана з необхідністю врахування
психологічних особливостей сучасних дітей, суперечностей в їхньому
розвитку, зумовлених соціально-психологічними характеристиками сучасної
сім’ї, тенденціями до посилення відхилень у поведінці, байдужості до
громадських справ і турботи про інших, втратою віри в дорослих.

Про надзвичайну важливість і значущість цієї проблеми свідчить, зокрема,
те, що в Концепції виховної роботи визначено основні завдання формування
моральної культури учнів.

Розділ 3. “Національне виховання як фактор цілеспрямованого формування
особистості. Основні напрямки національного виховання”:

— формування особистості (національної самосвідомості, розумової,
моральної, естетичної ,екологічної, трудової культури);

— формування особистісних рис, загальнолюдських, гуманістичних цінностей
(ідеал добра, правди, краси, справедливості, совісті, людської
гідності);

— формування мовної культури (зміцнення культури відносин людини і
нації, вироблення загальнолюдських цінностей);

— формування екологічної культури.

При цьому зазначається, що справу необхідно починати в молодшому
шкільному віці, враховуючи попередню роботу дошкільних закладів, родинне
виховання.

Актуальність проблеми формування моральної культури на якісно новій
основі підкреслюється в Концепції ООН про права дитини, ухваленій 1993
року. Цей документ визнав дитину часткою людства. Конвенція проникнута
ідеєю олюднення відносин, у ній пропонується педагогіку вимог замінити
педагогікою гуманних стосунків. Моральна культура містить увесь спектр
взаємин із навколишнім світом, передбачає вміння любити й поважати
людину, жити серед людей і для людей, формувати моральне ставлення до
людини й суспільства, створити атмосферу довіри, поваги до людської
гідності, духовно-моральну, психологічно комфортну атмосферу у
взаєминах.

За умов, що склалися, початкова ланка освіти має перетворитися в той
етап, на якому були б закладені передумови формування моральної культури
молодших школярів. Маленька людина має відчути себе захищеною, потрібно,
значимою, не повинна вдаватися до насильства у взаєминах з іншими,
позбутися агресивності, грубощів, зверхності. Один із основних шляхів
розв’язання поставленого завдання – це все явлення форм, засобів і
методів виховання першооснов моральної культури.

Метою морального виховання є формування особистості, а саме: формування
моральної свідомості, моральних почуттів і поведінки, таких
найважливіших моральних якостей особистості, як патріотизм, колективізм,
гуманізм, відповідальне ставлення до праці і свідома дисципліна.
Моральна культура є складною психологічною властивістю особи. Вона
характеризується глибиною моральних почуттів і переживань, єдністю слова
і діла, дотриманням норм і принципів моралі. У ній інтегрується як
внутрішня культура, так і зовнішня, або інакше – культура поведінки.

Моральність людини проявляється у її поведінці, у вчинках. Їх зовнішня
сторона (дії, стан) так само істотна, як і внутрішня (цілі, мотиви,
наміри, спонукання). Вони виражають ставлення особи до суспільства,
інших людей, до себе, природи, праці.

У психологічній структурі особи внутрішня культура є головною. Вона
ґрунтується на науковому світогляді та передових переконаннях. Людину,
яка має високу внутрішню культуру, характеризують різностороння
освіченість, широта кругозору, розвинутий художній смак, а головне –
висока моральність та емоційна культура, щирість, доброта,
співчутливість.

Основний зміст морального виховання школярів визначений у Правилах для
учнів. Це морально-етичні норми, що характеризують ставлення школярів до
Батьківщини, народу, його традицій, суспільно корисної праці і
національного багатства, природи, самоосвіти та самовиховання, до
батьків, учителів, шкільних товаришів, до всіх оточуючих.

Обов’язки молодших школярів визначені в Правилах для учнів, а саме:
старанно вчитися і трудитися; брати участь у корисних справах колективу
класу; допомагати товаришам, берегти рідну природу і суспільне добро;
дотримувати розпорядку дня, культурно використовувати вільний час,
займатися фізкультурою і спортом, поважати старших; вміти поводити себе
в школі, на вулиці, в гостях, в громадських місцях; бути охайним і
акуратним; дотримуватись правил безпеки. (Див. Додаток 1).

Вироблення культури поведінки дітей має важливе соціальне і
психолого-педагогічне значення. Насамперед засвоєння моральних принципів
і правил культури поведінки людьми значною мірою сприяє розвитку
моральних форм спілкування, а значить і формуванню суспільних відносин
та вдосконаленню способу життя.

Водночас спілкування, що розвивається на моральній основі, стає джерелом
позитивного розвитку самої людини.

Якщо спілкування будується на основі доброзичливості, чуйності й поваги,
то в особи поступово формуються такі, позитивні моральні якості, як
ввічливість, тактовність, уважність до людей та їх інтересів. Г навпаки,
прояви грубості, неповага до оточуючих, погані манери поступово
призводять до емоційної спустошеності, егоїзму, моральної занедбаності
та розвитку інших негативних моральних рис.

Отже, виховання культури поведінки слід розглядати як важливу Соціальну,
педагогічну й психологічну проблему, від успішного розв’язання якої
залежить розвиток у підростаючого покоління високих моральних якостей,
глибокої інтелігентності й справжнього духовного багатства.

Ефективність формування культури поведінки школярів значною мірою
залежить від правильного розуміння педагогами сутності самого поняття,
усвідомлення ними конкретних завдань і змісту виховання, а також від
ступеня оволодіння методикою роботи з учнями різних вікових груп та їх
батьками.

Узгодженість позаурочної виховної роботи з моральним вихованням у
процесі учбових занять — одна з умов систематичного і цілеспрямованого
виховання. Знання та практичні вміння з основ наук у поєднанні з
переконаннями і моральністю спонукають учнів до більш активних дій, до
підкорення своїх дій і вчинків цілям суспільства. Другою необхідною
умовою є взаємодія вчителів, вихователів груп продовженого Дня,
громадських організацій, батьків.

Психологічна наука під культурою поведінки розуміє сукупність зовнішніх
виявів особи, які адекватні її внутрішньому змісту, тобто її внутрішнім
моральним властивостям. Вона являє собою динамічний стереотип, який
формується під впливом зовнішніх умов життя людини.

Педагогіка трактує поняття «культура поведінки» як систему повсякденної
поведінки, яка відповідає основним нормам і правилам соціалістичного
співжиття та характеризується вмінням знаходити правильний тон у
спілкуванні з людьми.

Елементарні правила чемності, що регулюють взаємовідносини між людьми у
різних сферах праці й побуту f визначають конкретні форми поведінки,
правила пристойності та манери, носять назву етикету.

Оволодіння правилами етикету, формування культури поведінки учнів
вимагає наполегливої педагогічної праці, постійної уваги з боку сім’ї і
школи. Це робота складна. Вона потребує спеціальних знань, педагогічної
майстерності й такту. Адже формальна обізнаність з правилами етикету ще
не е свідченням вихованості школяра: засвоєння правил етикету-повинно
тісно пов’язуватися з усвідомленням принципів і норм моралі, які й
становлять його основу.

Критерієм ефективності та якості педагогічного процесу є вихованість
школярів – наявність у них високих моральних якостей. (Додаток 2).

Виходячи з цього, Міністерство освіти України запровадило в дитячих
дошкільних закладах і загальноосвітніх школах систему програм виховання
культури поведінки дітей усіх вікових груп, починаючи з дошкільного віку
і закінчуючи випускним 10-м класом. Головна мета програм — спрямувати
зусилля педагогів на систематичну роботу по моральному вихованню
підростаючої зміни з урахуванням вікових особливостей.

Цілеспрямованість виховного процесу забезпечує програма виховання —
короткий виклад основних положень і цілей діяльності навчально-виховного
закладу щодо виховання учнів упродовж усього періоду їх навчання. Вона
ґрунтується на загальній меті виховання і передусім повинна відображати
якості, які необхідно сформувати у школярів, намічені завдання та зміст,
що мають бути реалізовані для досягнення мети.

Загальної мети виховання досягають поетапно. У роботі з кожною віковою
групою ставлять конкретні виховні цілі залежно від її особливостей,
рівня вихованості дітей, якостей, які треба сформувати відповідно до
загальної мети виховання.

Зміст програми випливає з основних напрямів виховання всебічно
розвиненої особистості (розумове, моральне, трудове, естетичне й фізичне
виховання). Важливим аспектом у формуванні й реалізації програми є
визначення послідовних цілей, які випливають із конкретних завдань та
змісту виховання на всіх етапах шкільного навчання.

Працюючи над програмою виховання, можна брати за основу рекомендований
Міністерством освіти і науки України «Орієнтовний зміст виховання в
національній школі», Методичні рекомендації складаються з восьми
розділів: І—виховання як чинник цілісного формування особистості; II —
основні напрями виховання в національній школі (завдання, які необхідно
вирішити в процесі виховання учнів у національній школі та сім’ї);
III—VI — характеристики головних особливостей учнів різного віку,
завдання їх виховання та орієнтовні види діяльності й форми занять з
учнями 1—3 (4), 5—6, 7—9, 10—12 класів; VII — рекомендації, спрямовані
на формування колективу учнів школи, на розвиток і вдосконалення
учнівського самоврядування, організацію змагання, широке розгортання
суспільне корисної діяльності; VІІІ — основні умови підвищення
ефективності спільної виховної діяльності школи, сім’ї та громадськості,
особливості цієї роботи. Ці рекомендації не є обов’язковими, вони мають
орієнтовний характер. Успішна робота з ними залежатиме від того,
наскільки педагог підготовлений до творчого використання практичних
порад.

Програма виховання дає змогу уникнути випадкових виховних заходів у
плануванні виховної роботи школи. Складаючи й реалізовуючи її, слід
ураховувати такі компоненти духовного світу особистості українця:

1) національна психологія — психологія працьовитого господаря, вмілого
хлібороба, поборника прав людини й державної незалежності, духовної
спадщини народу;

2) національний характер і темперамент — одвічне правдошукання,
гостинність і щедрість, лагідність, талановитість, ніжність і глибокий
ліризм, волелюбність і душевне багатство;

3) національний спосіб мислення — самобутність, завдяки чому із століття
в століття відтворюються і розвиваються самобутня українська культура і
духовність;

4) народна мораль— людяність, доброта, милосердя, співпереживання як
найвищі духовні надбання;

5) народна естетика — краса поведінки, привабливий стиль життя,
доброзичливе ставлення до людей, уміння вишивати одяг, готувати смачну
їжу;

6) народна правосвідомість — життя за законами добра і краси, правди і
справедливості, гідності й милосердя;

7) національна філософія — самобутня система ідей, поглядів на природу,
суспільство, всесвіт, на духовний світ людини, проблему долі людини
тощо;

8) національний світогляд — система поглядів, переконань, ідеалів, яка є
основою національної духовності;

9) національна ідеологія — ідейне багатство нації, система філософських,
політичних, правових, економічних, моральних, естетичних та релігійних
ідей, поглядів і переконань;

10) національна свідомість та самосвідомість — відчуття гордості за
належність до української нації.

«Потреба спрямування змісту національного виховання (едукації) —
олюднення знань, недопущення національного невігластва у русло
українознавства, — вважає М. Стельмахович, — зумовлена нагальною
потребою відродження й розвитку української педагогічної культури в
Україні, оскільки українознавство стало державною політикою і
філософією, науковою системою, що визначає основи освіти, культури,
мистецтва, навчання й виховання».

Становлення розвиненої особистості, як свідчить досвід, пов’язане з її
провідними цілями та особистісними ідеалами, усвідомленням сенсу життя і
своїх перспектив, видами діяльності, зацікавленістю цією діяльністю,
спілкуванням, виявами активності і самоконтролю.

У дошкільних закладах введено програму морально-етичного виховання, якою
поряд з прищепленням навичок культурної поведінки передбачається
виховання у дітей любові до Батьківщини, почуття дружби, товариськості,
колективізму, відповідального ставлення до своїх обов’язків, готовності
працювати для загального блага.

Програмою-для 1—3 класів передбачено виховання в учнів культури
поведінки і навичок свідомої дисципліни. Вона спрямована не тільки на
формування у школярів умінь та навичок поведінки, а й на розвиток
моральних уявлень і почуттів, виховання таких якостей, як
справедливість, чесність, патріотизм та інтернаціоналізм.

Учні 4—6 класів згідно з програмою мають усвідомити моральні основи
культури поведінки, зрозуміти їх зв’язок з нормами моралі.

У 7—8 класах школярі, засвоюючи програму факультативного курсу «Основи
моралі» та «Основи етики», послідовно ознайомлюються з сутністю моралі,
засвоюють її основні принципи та поняття, вчаться застосовувати здобуті
знання у ситуаціях морального вибору та для правильної оцінки своїх і
чужих вчинків.

Програма морального виховання учнів 9—10 класів має на меті формування у
старшокласників високоморальної свідомості й внутрішньої потреби
дотримуватись у повсякденному житті моральних принципів, норм та правил,
формування в учнів активної життєвої позиції як однієї з найбільш
важливих рис молодого покоління.

ІІ. Основна частина

Розділ І. Завдання та зміст виховання культури поведінки школярів.

Виховання культури поведінки учнів передбачає розв’язання вчителями і
батьками ряду конкретних завдань, які випливають з сутності цього
педагогічного явища. Культура поведінки умовно, у найбільш загальних
рисах, складається з культури спілкування, культури зовнішнього вигляду
та культури побуту. Кожна з цих складових культури поведінки
регламентується певними правилами етикету, який включає у себе
загальнолюдські уявлення про належну поведінку особи в різних
обставинах. Правила етикету відзначаються раціональністю, простотою,
природністю, повагою до людини праці та її гідності, їх основу
становлять принципи гуманізму та колективізму.

Саме це необхідно донести до свідомості дітей, починаючи з ними роботу
по вихованню культури поведінки. Кожна дитина повинна зрозуміти, що
головна риса добре вихованої, культурної людини — це глибока повага,
шанобливе ставлення до інших людей, що в суспільстві людина є найвищою
цінністю.

Виховання – процес цілеспрямованого формування особистості. Це
багатогранний процес який тісно взаємопов’язаний з всіма основними
напрямами всебічного розвитку особистості (розумове, моральне, трудове,
естетичне, фізичне виховання). Виходячи з цього визначають і завдання
виховання культури поведінки:

вироблення вмінь і навичок культурно-розумової праці, здатність робити
все точно й акуратно, тримати в належному порядку робоче місце,
навчальні посібники, приладдя.

виховання моральних почуттів і на їх основі вироблення навичок і звичок
моральної поведінки, які б стали потребою і реалізувалися б у будь-якій
ситуації та умовах.

виховання основ трудової культури, формування прагнення сумлінно і
відповідально працювати, бережливе ставлення до результатів праці та до
людей праці.

формування розуміння прекрасного, любові до нього, виховання естетичних
почуттів, потреби і здатності створювати прекрасне.

Виховання культури поведінки є багатогранним процесом. Вона формується
під впливом різних факторів і напрямків:

1. Життя і діяльність дитини в сім’ї.

2. Виховна діяльність дошкільних закладів здійснюється через естетику
побуту, систему спеціальних занять.

3. Навчально-виховна діяльність загальноосвітніх закладів передбачає
залучення учнів до оволодіння змістом навчальних дисциплін (мови,
літератури, історії ,предметів природничого циклу (основи здоров’я, Я і
Україна), позакласної виховної роботи (гуртки художньої самодіяльності,
походи в театр, кіно, екскурсії, лекції і бесіди). У школах створюються
спеціалізовані гуманітарно-естетичні класи, що сприяє естетичному
розвитку учнів.

4. Навчально-виховна робота позашкільних дитячих виховних закладів
(будинки і палаци дитячої та юнацької творчості, студії, дитячі художні
школи тощо). Їх діяльність спрямована на задоволення інтересів, розвиток
здібностей, залучення їх до активної естетичної діяльності.

5. Вплив засобів масової інформації. Діяльність їх поєднує елементи
багатьох видів мистецтв. Проте засилля в них “масової культури”
ускладнює процес формування здорових естетичних смаків, потребує
копіткої роботи вихователів, батьків, випереджуючого формування високих
естетичних потреб, смаків, несприйняття потворного.

Особлива роль у формування моральної свідомості, поведінки,
спрямованості особистості належить сім’ї, адже вона – колиска морального
виховання. “Сім’я утворює грунт морального виховання, у ній дитина
здобуває правила поведінки, в сім’ї розвиваються внутрішні – гарні й
погані – почуття, і вдача набирає рішучого напрямку в той або інший бік”
(Я.Ф.Чепіга). І справді, біля дитячої колиски засіваються зерна добра і
лиха, зерна найглибших почуттів, від яких великою мірою залежать
майбутнє щастя чи нещастя людини.

Перший образ – це мати. Її вчинки – могутній зразок, який дитина
спочатку наслідує, а потім формує свої моральні й розумові здобутки. “Од
матері, од її вдачі, розуму й морального почуття, од уміння внушити
добрість, ласку, дружбу, любов, справедливість та ін., од її здібності
до виховання залежить будучина дитина. І коли мати сама годує дитину,
порається коло неї, прикладає всюди свої природничі здібності до
виховання дітей, скрізь і в усьому показує високий моральний зразок, то
моральне і розумове виховання дитини забезпечено високим зразком
матері”, — писав Сухомлинський.

Що ж до батька, то часто через заклопотаність своїми справами, він не
відіграє такої ролі, як мати, і такої, яку б він мав відігравати у
процесі виховання своїх дітей. Як зазначав Ушинський: “Для виховання
дитини мало бути батьком, треба мати щире серце, ясний розум і моральну
висоту. Почуття добра й рівності, це той цемент, що нормально пов’язує
дорослого й малого”. “Батько й мати для дитини гармонійна єдність, і
їхній вплив буде більшим, коли вони обоє будуть більше моральними”
(Я.Ф.Чепіга).

Отже, обов’язок батьків бути завжди і в усьому високоморальним прикладом
поведінки, дій, думок, звичок для своїх дітей.

Цілком очевидна сила виховного впливу домашнього середовища, а також
оточення дитини поза школою (вплив двору, вулиці). Особливим є вплив
сусідів на виховання дітей у родині, адже від них найшвидше можна
отримати і допомогу, і розумну пораду («Хороший сусід — найближча
родина»). Підтримуючи добрі стосунки з сусідами, батьки вводять дітей у
громадське життя, навчають їх жити з людьми і для людей, любити свою
націю та поважати інші народи.

Родинна педагогіка вчить батьків не тільки того, як використовувати
сусідські стосунки у вихованні дітей, а й як учити їх будувати розумні
взаємини з однолітками у дворі. Адже тут дитина шліфує свій характер,
позбувається недоліків. Цього вона не досягла б, перебуваючи тільки в
оточенні дорослих. Щоправда, на вулиці збираються не лише ідеальні діти.
Тому у цій справі треба виявляти обережність, але й не бути боягузом. У
запалі веселих дитячих ігор і забав, що гартують тіло, відточують розум
і радують душу, навряд чи так легко дитина може зіпсуватися».

Спеціальної виховної роботи щодо їх профілактики потребують такі
патологічні явища суспільного життя, як пияцтво, наркоманія, паління,
хабарництво, злодійство, рекет, проституція. Про методику виховної
роботи з формування у школярів несприйнятливості до цих негативних явищ
йтиметься далі.

Певний позитивний виховний вплив на розвиток особистості мають і засоби
масової інформації — телебачення, радіо, преса — як один а компонентів
соціального оточення. Повідомляючи про соціально значущі факти, явища,
події, процеси, вони виховують у підростаючого покоління певне ставлення
до цієї інформації, сприяють його духовному збагаченню, соціальному
зростанню, виробленню в нього правильного ставлення до життя, активної
життєвої позиції. Зрештою, все це позначається на позитивному ставленні
до навчальної праці як основного виду діяльності учня.

Також особливе місце у справі морального виховання учнів відводиться
учителеві, вихователеві. Працюючи на основі народної освіти, вчитель не
тільки озброює молоде покоління знаннями, а й формує в цілому моральну
спрямованість особистості. Усвідомлюючи цю величезну суспільно значущу
відповідальність перед суспільством, нацією за результати своєї праці,
вчитель повинен бути зразком в усьому: його думки, почуття, поведінка –
приклад для наслідування дітям.

Особистий приклад батьків як головний метод сімейного виховання
порівняно з усіма іншими методами і засобами має найбільший вплив як у
позитивному, так і в негативному плані. Наслідуючи батька і матір,
дитина засвоює сімейні традиції, цінності, стосунки, оцінки. Зараз, за
умов матеріального розшарування суспільства, від батьків залежить не
лише матеріальний стан, а й ставлення до життя. Батькам не слід
моралізувати навколо політики, релігії, висловлювати своє невдоволення
навколишнім — дитина чуйно вловлює їхню справжню позицію, поділяє
характерні ознаки сімейного побуту.

Конфліктні ситуації в сім’ї можуть послужити причиною для розвитку
позитивних чи негативних рис і якостей у дітей як членів сім’ї.
Розлучення батьків переважно призводить до педагогічної занедбаності і
почуття безсилля в дитини, роздвоєння в її душі. Нерідко це негативно
позначається на всій життєвій позиції дитини, викликає у неї комплекс
власної неповноцінності. Мати, з якою, як правило, залишається дитина,
мусить виявити мудрість у такій ситуації — не можна виховувати ненависті
до батька, який пішов із сім’ї.

Створення умов для навчання дитини. Створення побутової бази не є
першоосновою, подібно до того, як створення навчально-матеріальної бази
у школі ще не є єдиною запорукою успішного навчально-виховного процесу.
Головне полягає в якості викладання і виховання, в педагогічній
майстерності вчителів, а в сім’ї — у стимулюванні до навчання дитини на
повну силу її здібностей.

У батьків має скластися своя система виховання самостійного,
відповідального ставлення сина або доньки до виконання домашніх завдань,
а за потреби контролю і допомоги. Батькам слід знати зміст програм і
підручників, щоб мати змогу вчасно допомогти дитині. Однак при цьому
потрібно запобігати формуванню у неї утриманського настрою («ось прийде
батько з роботи і розв’яже мені задачу»), а привчати до наполегливого
обдумування складного завдання, намагання будь-що розв’язати його
самостійно.

Самообслуговування і трудова допомога батькам як метод сімейного
виховання полягатимуть у тому, щоб функції щодо домашніх справ у сина чи
доньки поступово зростали, починаючи від елементарних звичок —
прибирання за собою, підмітання підлоги і витирання пилу, до складніших
— купівлі продуктів, приготування їжі, прання і прасування одягу тощо.
На все це у дитини мусить бути раз і назавжди окреслена програма дій.
Таку програму вона повинна мати і на дачній ділянці (прополювання
городу, поливання овочів і квітів, збирання врожаю).

Різке зростання цін на дитячі і молодіжні товари, яке, незважаючи на
часткову компенсацію, створює проблеми для більшості батьків, особливо
там, де є старші і молодші діти, вимагає від старших охайності і
бережливості, вони повинні дбати про свій одяг і взуття. Доношування є
звичайним у малозабезпеченій сім’ї, а придбання нової речі для молодшого
сина чи доньки є певним святом. Ця тема входить до сімейної педагогіки,
у ній є не тільки матеріальна, а й суто моральна, виховна основа —
дбайливість і охайність не виховується там, де немає потреби берегти. Це
стосується і витрачання сімейного бюджету— ще А. С. Макаренко в «Книзі
для батьків» доводив, що діти повинні брати участь у розподілі грошей і
мати свої кишенькові гроші у постійно визначеній сумі, а за потреби
одержувати додаткову платню. Це привчає їх до економії, викликає
прагнення самому заробити «якусь копійчину».

1.1. Виховання культури спілкування між людьми

Провідним у вихованні культури поведінки є вироблення культури
спілкування. Етичну основу спілкування становить ввічливість. Будучи
елементарною вимогою культури поведінки, ввічливість виявляється в
уважності, доброзичливості, готовності допомогти кожному, хто цього
потребує. Для ввічливої людини повага до інших людей стає повсякденною
нормою поведінки, звичним способом ставлення до кожного. Ця повага
виявляється у дотриманні правил поведінки і пристойності.

Важливим завданням при вихованні культури спілкування е формування у
школярів ввічливості, а також таких моральних якостей, як коректність,
чемність, люб’язність, уважність, чуйність, делікатність. Всі ці риси
особи тісно пов’язані між собою.

У системі роботи по вихованню культури спілкування значне місце займає
формування тактовності. Тактовність—це почуття міри, вміння особи
поводитися, дотримуючись відповідних норм. Тактовність виявляється в
умінні не переходити певної межі в офіційних і особистих стосунках.

Багато правил етикету передбачають тактовну поведінку. Наприклад,
тактовність виключає підслуховування чужих розмов, читання без дозволу
чужих листів і написів на фотографіях, висміювання фізичних вад людей,
надмірний вияв симпатії або неприязні, своїх почуттів й т. ін.

Важливими рисами культурної людини є скромність і простота, їх наявність
робить спілкування з людиною приємним і легким. Скромна людина не може
поводитися розв’язно, вульгарно, у її вчинках відсутні театральність і
позерство. Скромність вимагає самокритичного й вимогливого ставлення до
себе, до своєї поведінки.

Правила етикету передбачають закріплення вимог скромності й простоти у
певних формах поведінки, згідно з якими не слід переоцінювати себе,
підкреслювати свої заслуги і здібності, нав’язувати іншим свої погляди,
думки, смак. Вони вимагають завжди поводитися природно, не лицемірити, у
будь-яких обставинах залишатися самим собою. Вміння поводитися скромно
за будь-яких обставин – риса, яку треба розвивати з дитинства. Вона є
свідченням змістовності й багатого внутрішнього світу людини, її вміння
володіти собою.

Виховання культури спілкування школярів неможливе без формування у них
точності й відповідальності. Ці якості характеризують культурну,
ввічливу людину, яка вміє берегти свій і чужий час, не кидати слів і
обіцянок на вітер, не підводити своєю неточністю або безвідповідальністю
себе й товаришів. Точність і відповідальність необхідні у всьому: в
роботі й навчанні, у виконанні громадських доручень та домашніх
обов’язків.

Культура спілкування між людьми регламентується правилами культурної
поведінки, які роз’яснюють, що вважається пристойним, красивим і
доцільним у поведінці людей, які вимоги ставить суспільство перед
громадянами нашої країни. Навчати дітей осмислено дотримуватись цих
правил залежно від ситуації, місця і часу — важливе завдання, що стоїть
перед школою і сім’єю. Головним засобом спілкування е мова. Слово,
сказане людині, може окрилити її, а може зіпсувати їй настрій на цілий
день, стати причиною тяжких переживань. До того ж по мові часто судять
про вихованість особи, про її розвиток, грамотність, начитаність. Отже,
формування культури мовлення е одним із найважливіших напрямів виховання
культури поведінки школярів. Необхідно прищеплювати дітям звичку
постійно вживати слова ввічливості: дякую, вибачте, будьте ласкаві,
прошу і т. ін. Слід також вести непримиренну боротьбу з трафаретними,
шаблонними виразами, із словами-паразитами, що засмічують і збіднюють
мову, особливо з лихослів’ям.

Культура мовлення передбачає не лише красу та багатство мови, а й
правильну вимову, інтонацію, відповідний тон. Різкий, підвищений тон,
невиразні інтонації е виявом низької культури, недостатнього виховання.

Ставлення до людей у процесі спілкування виявляється не тільки в словах,
а й жестах, міміці, манері стояти, сидіти, тримати руки тощо. Поза, рух,
жести й міміка можуть свідчити про вихованість, внутрішню
дисциплінованість, коректність або, навпаки, про розв’язність,
розхлябаність, відсутність культури. Крім того, жест, міміка, хода
відіграють значну роль у зовнішній привабливості особи. Як правило,
людину прикрашає зібраність, яка відчувається у манері триматися,
пружна, легка хода, пряма постава, привітний, усміхнений вираз обличчя.

Нерідко образливими, непристойними можуть бути не тільки слова, а й
жести та міміка. Ось чому виховання культури поведінки передбачає
формування культури жестів і рухів, роз’яснення того, які рухи, пози,
жести, міміка вважаються непристойними, некрасивими.

Заслужена артистка Ф. Орденська, яка проводила роботу з молоддю по
вихованню культури поведінки, писала у книзі «Эстетика поведения» про
те, що молоді люди на очах ставали чарівними завдяки граціозності
жестів, плавності й доцільності рухів, які з’являлися в них уже після
кількох місяців занять.

Поряд із загальними правилами культурної поведінки у нашій країні
вироблено ряд правил, адресованих безпосередньо школярам. Це типові
правила для учнів. Педагоги мають постійно турбуватися про те, щоб ці
правила стали нормою поведінки кожного школяра.

Водночас із формуванням у дітей звички повсякчасно дотримуватися правил
для учнів необхідно поступово привчати їх до осмисленого виконання
правил поведінки у громадських місцях, на лоні природи, на вулиці та у
транспорті, вдома і в гостях, тобто скрізь, де відбувається спілкування
людей.

1.2. Виховання культури побуту.

Культура і вихованість особи не менш яскраво, між у спілкуванні,
проявляються в побуті. Формування культури побуту є невід’ємною
складовою частиною виховання культури поведінки.

Побут, за визначенням філософів, являє собою ту сферу життєдіяльності
людини, де задовольняються її насущні потреби — як матеріальні, так і
духовні. Тому при вихованні культури побуту головну увагу необхідно
звертати на формування розумних потреб особи, вироблення у неї
правильного ставлення до речового середовища. Важливість цієї проблеми
підкреслювалася на Всеукраїнському з’їзді педагогічних працівників. «Ми
маємо, великі матеріальні і духовні можливості для дедалі повнішого
розвитку особи і будемо нарощувати їх надалі. Але важливо разом з тим,
щоб кожна людина вміла ними розумно користуватись. А це, в кінцевому
підсумку, залежить від того, якими є інтереси, потреби особи. Ось чому в
їх активному, цілеспрямованому формуванні ми маємо бачити одне з
важливих завдань національної політики.

Важливо також виробляти у школярів правильні критерії естетичної оцінки
речей, предметів і явищ навколишнього життя, формувати смак,
прищеплювати навички поведінки за столом, у кафе, їдальнях, у гостях та
при прийомі гостей, при виборі і врученні подарунків. Істотне значення
має і розвиток уявлення про культуру домашньої праці та організацію
вільного часу, про гігієну й естетичне впорядкування житла тощо.

Виховання культури побуту школярів насамперед відбувається у сім’ї,
серед близьких і рідних. Якщо в сім’ї панує атмосфера взаємної поваги і
любові, довір’я й доброзичливості, готовності прийти на допомогу
знайомим і друзям, атмосфера високих естетичних ідеалів і доброго смаку,
то ніякі моралізування не потрібні. Здоровий моральний клімат сім’ї,
весь уклад її життя, сама обстановка, що оточує дитину, добрий приклад
батьків — все це відіграє надзвичайно важливу роль у вихованні культури
поведінки. Саме тому вчителі мають проводити роботу з батьками по
прищепленню їм самим правил етикету та усвідомленню необхідності їх
дотримання.

Культура побуту починається з уміння школяра поводитися вдома. Це вміння
прищеплюється насамперед батьками. Здебільшого ефект досягається не
повчаннями, а прикладом дорослих, їх власною поведінкою. Небагато варті
вимоги батька з пошаною ставитися до матері та бабусі, коли сам він
дозволяє собі стосовно них окрики, грубість, неуважність.

В кожній сім’ї її дорослими членами повинні бути вироблені щодо дітей
єдині вимоги. До них належать: повага до батьків і слухняність,, участь
у домашній праці, виконання обов’язків, які закріплені за дітьми,
шанобливе ставлення до батька і матері, дідуся й бабусі, піклування про
молодших братів та сестер тощо.

Сім’я відіграє значну роль і в формуванні культури організації вільного
часу. Вільний час є багатство особи, яке використовується нею для
розвитку своїх сутнісних сил. Важливим завданням школи є підвищення
культури дозвілля в сім’ї, прищеплення дітям уміння правильно й
змістовно організовувати свій вільний час. Необхідно виховувати в учнів
та їх батьків інтерес до літератури і мистецтва, бажання відвідувати
театри, музеї, картинні галереї тощо. Важливо, щоб батьки усвідомили, що
в розвитку захоплень і інтересів дітей істотну роль відіграє їх
особистий приклад. Батьки мають практикувати сімейні заняття спортом,
туризмом, садівництвом, квітникарством, філателією, сімейні читання
вголос, колективний перегляд телепередач та ін. Такі захоплення
наповнюють вільний час корисними справами і глибоким змістом,
допомагають розширенню загальної культури людини.

Культура побуту насамперед передбачає чистоту, охайність. До цього слід
привчати школярів. Кожна річ повинна мати своє місце. Житло має бути
завжди чисто прибране, провітрене. Робочий куточок учня, іграшки малюків
слід тримати в порядку. До наведення чистоти необхідно постійно залучати
дітей, закріпляти за ними певні ділянки роботи, ускладнювати її в міру
змужніння школярів.

У системі роботи по вихованню культури побуту істотну роль відіграє
прищеплення учням уміння правильно поводитися за столом, у гостях, бути
привітними господарями. Батьки і вчителі мають навчати дітей, як
правильно користуватися ножем, виделкою та серветкою, як брати хліб,
їсти подані страви, правильно сидіти за столом, як сервірувати стіл,
яких вимог гігієни дотримуватись.

З раннього віку діти повинні засвоїти, що їсти слід охайно, без
будь-яких звуків, не капризувати за столом, встаючи з-за столу,
дякувати. Школярі мають поступово оволодівати правилами столового
етикету і постійно дотримуватися їх, вчитися вести застільну бесіду.

Культура побуту включає також уміння вибирати і дарувати подарунки. Цей
звичай також може мати вплив на розвиток в учнів уважності, чуйності,
доброти. Діти повинні усвідомити, що подарунок — це прояв уваги до
людини, бажання зробити їй приємне, принести радість. І зовсім
неправильно думати, що подарунок повинен бути коштовним. Будь-яка
пам’ятна річ, виготовлена руками школяра, буде найдорожчою і для
батьків, і для друзів, і для вчителів. Слід також формувати у дітей
усвідомлення, що подарунок має бути безкорисливим і даруватися від
щирого серця. Бажання і вміння безкорисливо дарувати подарунки слід
виховувати з дитинства.

1.3. Формування культури зовнішнього вигляду.

Важливою характеристикою вихованості людини е культура її зовнішнього
вигляду. У це поняття входить санітарно-гігієнічна культура,
привабливість та естетика зовнішнього вигляду, одягу.

І справді, перше враження про культурне обличчя особи складається на
основі її зовнішнього вигляду. Чистота тіла, волосся, одягу й взуття,
хороший смак, що виявляється в умінні елегантно одягатися, краса і
охайність зачіски— все це характеризує культурний рівень людини,
свідчить про її вихованість.

Сім’я і школа, проводячи роботу по розвитку в дітей культури зовнішнього
вигляду, повинні значну увагу приділяти формуванню у них розуміння, що
зовнішня привабливість ґрунтується на внутрішній культурі, її основу
становлять духовне багатство та моральна досконалість особи.

Важливе значення має також вироблення у школярів правильних уявлень про
ідеал людської краси та естетичні критерії суспільства. Згідно з цими
критеріями, ідеалом людської краси є гармонійна єдність багатого
внутрішнього світу і привабливого зовнішнього вигляду.

При відсутності належної педагогічної роботи в цьому напрямі у школярів
нерідко виробляються вульгарні, міщанські уподобання, викривлені,
низькопробні смаки. Вони починають бездумно наслідувати зарубіжну моду,
сутність якої часто зумовлюється політичними або комерційними інтересами
ділків капіталістичного світу.

Тому питання естетичної оцінки зовнішності людини та моди не можна
пускати на самоплив. Вони мають посісти належне місце у системі роботи
по вихованню культури поведінки взагалі й культури зовнішнього вигляду
зокрема.

Враховуючи природний потяг дітей, підлітків і юнаків до краси, слід
цілеспрямовано навчати їх мистецтва бути по-справжньому красивими.
Педагоги мають приділяти значну увагу розвитку в учнів уміння виглядати
елегантно й сучасно, зберігати своєрідність, неповторність, проявляти
почуття міри в усьому — одязі, зачісці, жестикуляції, міміці.

Учні мають усвідомити, що людині не слід зневажати моду, але водночас не
потрібно й переоцінювати її значення. Бездумне, некритичне копіювання
модних зразків без урахування своєї індивідуальності, особливостей
зовнішності й віку позбавляє людину оригінальності та власного стилю, а
нерідко робить вульгарною. Як писав Л. В. Петров у книзі «Мода як
суспільне явище», «надзвичайно важливим для індивіда нашого часу є
вміння правильно виявити себе, тобто з різноманітного потоку моди, явища
загального, вибрати елементи, що відображають індивідуальне. Людина, яка
одягнена за загальною модою, ніяк не одягнена. Вона упакована».

Ще однією характерною рисою справді культурної людини е охайність та
постійне дотримання санітарно-гігієнічних вимог. Вироблення у школярів
санітарно-гігієнічних звичок, формування у них розуміння, що
індивідуальна гігієна має не тільки особисте, а й велике соціальне
значення, — важливий напрям у роботі по вихованню культури поведінки
дітей.

Учням слід поступово розкривати моральний та естетичний смисл особистої
гігієни, виробляти у них нетерпиме ставлення до неохайності й
антисанітарії. Формування санітарно-гігієнічної культури школярів тісно
пов’язане з загальним моральним розвитком дітей і є важливою складовою
системи роботи по моральному вихованню підростаючого покоління.

Розділ 2. Форми, методи та засоби виховання культури поведінки учнів.

Загальні завдання по виробленню культури поведінки конкретизуються в
кожному дитячому колективі залежно від віку, рівня вихованості та
морального досвіду школярів. Зважаючи на ці фактори, педагог обирає
форми і методи виховної роботи з учнями.

Як відомо, метод — це спосіб впливу на дитину, а форма — спосіб
організації виховного процесу. Ці види педагогічної діяльності тісно
пов’язані між собою і зумовлюються один одним.

Залежно від методів виховання форми підрозділяються на словесні,
практичні та наочні.

Методи, в свою чергу, діляться на три групи. До першої групи належать
методи формування позитивного досвіду поведінки в процесі діяльності, до
другої — формування свідомості, до третьої — методи заохочення та
покарання.

Виходячи з того, що виховання культури поведінки передбачає
цілеспрямовану систематичну роботу педагогічного колективу по
ознайомленню школярів з правилами поведінки, пристойності, етикету,
формуванню у них відповідних навичок і звичок, воно може успішно
здійснюватися лише за умови вмілого поєднання методів різних груп та
різноманітних форм педагогічного впливу на учнів.

До найважливіших завдань у вихованні культури поведінки належать
формування моральної свідомості дітей, розвиток у них вміння
узагальнювати свій досвід, аналізувати власні вчинки та поведінку. У
розв’язанні цих завдань провідну роль відіграють методи другої групи.
Найбільш поширеним серед них є метод бесіди. Бесіда, зокрема евристична,
сприяє активізації розумової діяльності дітей, змушує їх замислитися над
етичними проблемами, вчить правильно оцінювати моральні вчинки людей.

У процесі підготовки до бесіди важливе значення має завчасне
продумування запитань і можливих відповідей на них. Запитання мають
спрямовувати учня на аналіз наведених фактів та явищ, на їх зіставлення
й порівняння, на виявлення причинних зв’язків і залежностей, на
обґрунтування власних суджень та висновків. Нові знання, які здобувають
школярі під час бесіди, повинні логічно пов’язуватись з попередньо
засвоєними і ґрунтуватися на них. Тому поставлені запитання мають
викликати необхідність пригадати попередній матеріал, зіставити його з
новим, виявити спільне та відмінне у нових поняттях і явищах.

Бесіда може виконувати різні дидактичні функції. В одних випадках вона
готує учнів до сприйняття нового матеріалу, в інших — створює умови для
використання засвоєних знань у нових ситуаціях або сприяє формуванню
нових понять.

Поряд з бесідою у процесі роботи по вихованню культури поведінки вчитель
може використати інші методи педагогічного впливу, такі як роз’яснення,
приклад, диспут. Відповідно до них обираються вербальні форми роботи:
розповідь, кінолекція, усний журнал, читацька конференція, огляд
періодичної преси на теми моралі, колективне коментоване читання тощо.

Значний вплив на активізацію самостійної думки учнів справляє диспут. У
ході диспуту школярі вчаться висловлювати власні думки й судження,
самостійно оцінювати факти і події, аналізувати мотиви поведінки людей,
проявляти такт і витримку, уважно слухати інших. Диспут здебільшого
застосовується у роботі з підлітками та старшокласниками. У процесі
підготовки до нього вчителю слід формулювати запитання таким чином, щоб
вони викликали дискусію, виявляли різні точки зору.

Наприклад, пропонуючи учням провести диспут на тему «Про культуру
поведінки школяра», можна поставити на обговорення такі питання: «Що
таке культура людини взагалі й культура поведінки зокрема?», «Що таке
справжня ввічливість, у чому і як вона виявляється?», «Як пов’язана
культура поведінки з моральним обличчям людини?», «Культура зовнішня і
внутрішня — це одне й те ж? Якщо ні, то в чому їх відмінність?», «Одні
вчинки людини ми схвалюємо, вважаємо їх культурними, моральними, інші —
засуджуємо. Чим ми при цьому керуємося?» та ін.

Методи формування свідомості та відповідні їм вербальні форми роботи
сприяють збагаченню й систематизації знань учнів про норми і правила
культурної поведінки, впливають на формування у них етичних понять і
уявлень про дозволене й недозволене, пристойне та непристойне, красиве і
негідне в поведінці людини.

Велику роль у вихованні культури поведінки підлітків відіграє
факультатив «Основи моралі». Ефективно працює такий факультатив у
Броварській середній школі № 9 Київської області. З метою активізації
пізнавальної діяльності підлітків вчителька широко застосовує проблемні
завдання та запитання, привчає учнів у процесі підготовки до занять
використовувати твори письменників, поетів.

До кожної теми вона вдумливо добирає відповідну художню й мемуарну
літературу, кінофільми та грамзаписи, ілюстративний матеріал.

Під час занять вчителька стимулює учнів до самостійного аналізу ситуацій
морального вибору, формує вміння обирати правильні способи суспільне
цінної поведінки.

Заняття старших підлітків у факультативі позитивно впливають на
зміцнення учнівських колективів, на розвиток і утвердження між школярами
доброзичливості, взаємної підтримки й допомоги, дружби і товариськості.
Знання з основ моралі сприяють свідомому дотриманню школярами норм і
правил поведінки у школі, вдома та у громадських місцях.

Моральна освіта школярів досягає виховної мети лише тоді, коли
проводиться в єдності з діяльністю, що сприяє їх моральному розвиткові,
тобто за умови поєднання методів першої та другої групи. Серед методів
першої групи широко використовуються такі з них, як привчання,
вправляння, педагогічно доцільна організація життя дітей та створення
ситуацій морального вибору. У процесі організації практичного морального
життя колективу необхідно, щоб етичні принципи, норми і правила
поведінки знайшли найбільш повне втілення у взаєминах, які складаються
між дітьми під час їхньої колективної суспільне значимої діяльності.
Важливо також, щоб ця діяльність стала джерелом розвитку відносин
взаємного піклування і підтримки, допомоги та відповідальності за
доручене, вимогливості й чуйності, ввічливості і принциповості.

У такій моральній атмосфері учні переживають і осмислюють досвід
моральних взаємин, що склалися у колективі, у них формується шанобливе
ставлення до людей, які їх оточують. Подібна організація життєдіяльності
учнів створює необхідні умови для вправляння у культурній поведінці, для
практичного застосування моральних знань у повсякденному житті школярів.
Завдяки цьому усувається розрив між моральними знаннями і досвідом, а
норми культурної поведінки закріплюються у відповідних звичках і
навичках, у соціальне доцільних способах поведінки.

Багато уваги розвиткові правильних взаємин між дітьми приділяє класний
керівник 6-6 класу середньої школи № 111 м. Киева Н. Г. Лучина. Вона
вдумливо добирає найбільш ефективні методи і форми роботи, виходячи з
конкретної виховної мети. Крім етичних бесід, вчителька організовує
диспути, практичні заняття, розв’язання учнями моральних завдань,
вправляння дітей, у правильних способах поведінки. «Гімнастичним залом»
для таких вправлянь служить не лише колектив класу, а й різновіковий
загін, що створено за місцем проживання учнів. Члени загону передають
набутий позитивний досвід поведінки своїм молодшим товаришам, вчать їх,
як слід поводитися у різних ситуаціях.

Вчителька привчає учнів постійно аналізувати власну поведінку та
поведінку своїх товаришів. Повсякденна увага до цих проблем принесла
помітні зрушення в способах спілкування підлітків між собою, а також з
молодшими та старшими.

На батьківських зборах батьки відмічали, що в поведінці їх дітей
відбулися позитивні зміни. Нерідко у колі сім’ї підлітки у певних
ситуаціях не тільки самі обирають правильну форму поведінки, а й
роз’яснюють іншим, як слід поводитись, яких правил дотримуватись.

Важливим засобом набуття досвіду моральних взаємин є розв’язання
школярами так званих моральних задач, тобто осмислення ситуацій
морального вибору, які трапляються у житті й вимагають оцінки з позицій
моралі та правил культури поведінки. Розв’язання таких задач пропонують
учням під час бесіди, виховної години, зборів колективу тощо. З цією
метою можна використовувати конфліктні ситуації, які виникають у
колективі або які висвітлюються в пресі, описуються у художній
літературі.

Значний вплив на формування досвіду культурної поведінки справляють
практичні завдання та заняття, їх мета — організувати самостійну роботу
школярів по застосуванню етичних знань при аналізі власної поведінки та
поведінки своїх товаришів, створити відповідні умови для вправляння у
відповідних способах поведінки.

Практичні завдання мають логічно пов’язуватися з темами бесід, усних
журналів, читацьких конференцій. Так, опрацьовуючи з учнями цикл бесід
на тему «Моральні основи культури поведінки», бажано силами учнів
виготовити фотографії приблизно за такою тематикою: зразки одягу
сучасного учня в школі, під час спортивних занять, відпочинку, свят;
зразки зачісок дівчаток і хлопчиків, юнаків та дівчат; вчись правильно
сидіти: за партою, столом, у транспорті, в гостях. Створити фотовітрини
«Вони поводяться культурно», «Краса і мода», «Як не слід поводитись»
тощо.

Ознайомлюючи дітей з культурою спілкування між людьми, культурою
поведінки вдома, у громадських місцях, за столом, на вулиці, варто
проводити практичні заняття, якими передбачається дотримання всіх правил
культурної поведінки на спеціально організованому вечорі чи ранку, під
час культпоходу в кіно чи театр та ін.

Звичайно, кожна вікова група учнів потребує застосування конкретної
методики, вибору дохідливих і цікавих для школярів форм роботи, а
найголовніше — відповідного віковим особливостям і розвитку учнів змісту
діяльності по вихованню культури поведінки.

2.1. Виховання культури поведінки молодших школярів на уроках в
початкових класах.

Як відомо, молодший шкільний вік вважається особливо благодатним для
формування основ культури поведінки. Діти цього віку більш свідомо, ніж
дошкільники, спроможні сприймати вимоги до своєї поведінки. До того ж
вони характеризуються підвищеною сприйнятливістю до зовнішніх впливів,
здатністю до наслідування. Власний моральний досвід молодших школярів
відносно обмеженим. Тому вони надзвичайно вірять у істинність того, що
говорять дорослі, насамперед учитель, у безумовність і необхідність
моральних норм. Саме це й відіграє вирішальну роль в успішному
сприйнятті дітьми правил культурної поведінки.

Починаючи роботу з учнями, не можна забувати, що досвід моральної
поведінки, набуті ними до школи культурні навички та звички неоднакові.
Тому вчитель молодших класів перші дні перебування дітей у школі повинен
присвятити вивченню рівня їхньої вихованості. З цією метою він має
визначити, які у дітей уявлення про правильну поведінку, якими навичками
вони володіють, які прогалини мають місце у їх вихованні. Результати
вивчення сприятимуть правильній організації виховної роботи з школярами
з урахуванням їх індивідуальних особливостей.

Важливою умовою успішного формування культури поведінки учнів молодших
класів є продумана система у виховній діяльності вчителя. Безсистемність
призводить до того, що увага дітей нерідко акцентується на другорядному,
а найважливіші правила залишаються поза увагою учнів і не засвоюються
ними. Відомо, що знання та навички, які подаються без необхідного
логічного зв’язку й нерегулярно, не закріплюються і надзвичайно швидко
втрачаються.

Істотною особливістю мислення учнів 1 — 3 класів є його конкретність,
ситуативність. Тому в роботі з ними не можна обмежуватись абстрактними
повчаннями. Слід не тільки ставити вимоги і розкривати зміст кожного
правила культурної поведінки, а й конкретизувати кожну вимогу,
роз’яснювати й показувати, як саме треба поводитись у різних ситуаціях.
Дитина повинна чітко уявляти, якої саме поведінки вимагають від неї у
тих чи інших обставинах. У цьому аспекті цікавими й корисними для
вчителя молодших класів будуть поради дитячого письменника О. О.
Дорохова, викладені у книзі «Как себя вести». Добре вивчивши
психологічні особливості молодших школярів, письменник радить учителям
починати розмову з учнями 1—3 класів з конкретних подій, з яких випливає
необхідність дотримання правил культурної поведінки, на конкретних
прикладах показувати, як саме слід поводитись у тих чи інших обставинах.

Але лише розповідей, нехай і яскравих, для успішного виховання культури
поведінки учнів недостатньо. Кожну з них необхідно доповнювати показом,
вимагати від дітей повторення за прикладом учителя певних форм
поведінки, поки вони не стануть звичними. Формування правильних навичок
і звичок поведінки — одне із важливих завдань, яке необхідно
розв’язувати, виховуючи культуру поведінки молодших школярів. При цьому
не можна забувати, що звички виробляються надзвичайно повільно, а їх
закріплення вимагає постійних вправлянь. Тому робота вчителя і батьків
повинна спрямовуватися на наполегливе, терпляче вправляння дітей у
добрих вчинках і правильних способах поведінки в процесі всієї
різноманітної їх життєдіяльності.

Наслідувальна здатність молодших школярів вимагає від учителя бути
прикладом для них в усьому. Виховуючи у дітей звичку до порядку та
дисципліни, повагу до шкільних правил, доброзичливе ставлення до людей,
культуру мови, педагог насамперед сам повинен бути в цьому зразком для
учнів.

Зміст роботи з учнями початкових класів по вихованню у них культури
поведінки визначається умовами шкільного життя, новою соціальною роллю
дитини, більш широкими, порівняно з дошкільним віком, її можливостями.
Тому за своїм змістом робота може проводитися по таких основних
напрямах: ознайомлення з правилами поведінки у школі; правилами
особистої гігієни та охайності; правилами спілкування з людьми;
правилами поведінки вдома, на вулиці та у громадських місцях.

Важлива роль в організації виховного процесу в початковій школі, як
слушно зауважив В.Сухомлинський, належить людинознавчим курсам, які
дають змогу дітям краще пізнати себе й світ людей, по-іншому побачити
взаємодію людини з природою, з суспільством, враховує її органічні
зв’язки з сім’єю, родичами, що сприяє формуванню дитини.

Серед предметів як сприяють вихованню етичних норм і формуванню культури
особистості можна назвати такі як: Читання (Усна народна творчість, 2
кл. “У колі рідної сім’ї”, “Світ у мені і в світі я”, “В рідній школі”,
“Буду я природі другом”, “У дружньому колі”. 3 кл. “Похвала книгам”,
“Сторінки для допитливих”, “Оповідання про справи твоїх ровесників”,
“Усна народна творчість”. 4 кл. “Рости книголюбом”, “Біблійні легенди”,
“А дружити треба вміти”, “Літературні казки”.

Основи здоров’я (1 кл. “Ти ростеш” (твоя постава, зовнішній вигляд)
Настрій і здоров’я (Правила спілкування), безпека життя (поведінка
вдома, на вулиці, в школі). 3 кл. (Настрій і здоров’я” (“Поведінка і
здоров’я”, корисні і шкідливі звички).

Я і Україна, Я і Суспільство 2 кл. “Сімейний календар”, “Про акуратних”,
“Про турботливих і лінивих”, “Як поводитися за столом”, “Кому – “ти”, а
кому – “Ви”, “Як треба вітатися”, “Школа ввічливості”, “Як поводитись у
громадських місцях”, “До природи не неси шкоди”. 3 кл. “Людина серед
людей”, “Про культуру зблизька”, “Правила гостинності”, “Передбачай
наслідки своїх вчинків”.

Етичне виховання:

Тематика занять з етичного виховання.

1 клас

Основи етикету (13 год).

1. Санітарно-гігєнічні навички (3 год):

подружися з розпорядком дня;

чого навчає Королева Чистоти;

як живеться твоїм речам.

— кого ми називаємо красивим.

3. Поведінка за столом (3 год).

— ми йдемо до їдальні;

— чи слухаються тебе виделка, ложка та ніж?;

— не кривди, синку, хліба…

4. Етика мовленнєвої поведінки (3 год):

— наша мова — мова солов’їна…;

— розмова про розмову;

— вчимося слухати і чути інших.

Підсумкове заняття: «Знавці етикету».

Етика спілкування і взаємин (17 год).

1. Вдома (6 год):

— дім наш — рідна хата;

— слова щирого вітання (народні форми ввічливості);

— гість — радість у домі. День подарунків;

— все хочемо уміти. Як ми допомагаємо старшим;

— як Батьківщина й сонечко над нами, отак і мама на землі одна;

— наш рід.

2. У школі (б год):

— ми йдемо до школи вранці;

— хто черговий? Я — черговий!;

— уроки чемності для хлопців І дівчат;

— ти і твої друзі на перерві;

— шануємо працю людей;

— урок у шкільній бібліотеці.

3. У громадських місцях (4 год):

— ти живеш серед людей;

— як інших навчити поваги до себе;

— секрети ввічливої людини,

— ти йдеш у магазин… Підсумкове заняття: «У країні

Добрих і Ввічливих людей».

Формування елементів екологічної культури (4 год).

1. Барви рідного краю.

Наодинці з природою.

Не ламай калину…

2 клас

Основи етикету (13 год).

1. Санітарно-гігієнічні навички (З год):

— поважай свій час;

— слухняні речі;

— для чого людині люстерко?

2. Зовнішній вигляд (2 год):

— з чого треба починати?;

— твій одяг і зачіска.

3. Поведінка за столом (4 год):

— вчимося накривати на стіл;

— правила поведінки за столом;

— що таке гостинність?;

— хліб на столі.

4. Етика мовленнєвої поведінки (З год):

— як ми розмовляємо;

— твоє ім’я — твій друг;

— у мене задзвонив телефон. Підсумкове заняття: «Це не
дрібниці…»

Етика спілкування і взаємин (16 год).

1. Вдома (б год):

— у нашій хаті, як у раю;

— шануй батька та матір;

— наші дідусі та бабусі;

— День Матері;

— нашому роду нема переводу;

— коли ми разом.

2. У школі (5 год):

— скажи, хто твій друг;

— хто іншому допомагає, той у нужді поміч має;

— секрети дружби;

— хлопчики та дівчатка;

— правила чесної гри та змагання.

3. У громадських місцях (4 год):

— ти на світі не один;

— які ми на вулиці;

— щоб тебе поважали;

— «Золоте» правило ввічливості.

Підсумкове заняття: «Секрети ввічливості».

Формування елементів екологічної культури.

3 клас

Основи етикету.

1. Як марнуються дні.

2. Як стати красивим?

3. Гарна людина поставою.

4—5. Що ж таке мода? Культура зовнішнього вигляду (2 год).

б—7. Уроки гарних манер (2 год).

8. Хліб — усьому голова.

9—10. Правила культурної розмови. Словничок чарівних слів (2 год).

11. Настрій, тон, міміка, жести. Словничок настроїв.

12. Фотографія душі (про культуру листування).

13. Підсумкове заняття: «Іспит на вихованість».

Етика спілкування і взаємин.

1. «Берегиня, обереги — наші давні й добрі символи».

2. Твоє родовідне дерево.

3. «Є у кожної дитини матінка єдина».

4. Ти і твої рідні.

5. Мудрість людської скорботи.

6. Ти приймаєш гостей. День народження.

7. Вмієш сам — навчи інших.

8. Краса спілкування (будьмо друзями).

9—10. Леді та джентльмени… (2 год).

11. На перерві.

12. Це варто запам’ятати.

13. Пам’ятай про Інших.

14. Ти живеш у своєму домі. Ти вийшов на вулицю.

15. Ми йдемо в театр, кіно, музей, на виставку

16. Ти прийшов до храму…

17. Підсумкове заняття: «Школа Ввічливих наук».

Формування екологічної культури.

Малята прийшли у перший клас. Все для них тут нове — і розпорядок дня, і
обстановка, і обов’язки. Отже, насамперед важливо показати й пояснити
дітям, як вони повинні поводитися в нових умовах. Напрям роботи, який
охоплює всі ці питання, можна об’єднати загальною темою: «Ви тепер не
просто діти, ви — школярі». Цю загальну тему потрібно розділити на
окремі підтеми, в процесі вивчення яких діти поступово
ознайомлюватимуться з новими для них вимогами.

У перший же день занять варто організувати бесіду «Наш клас», у ході
якої слід розповісти та показати, як тримати себе у класі, сидіти за
партою, заходити до класної кімнати і виходити з неї, вітати вчителя та
інших дорослих, вставати без шуму і так, щоб не зачіпати товариша,
дотримуватися чистоти тощо.

Наступне заняття може бути присвячене питанням культури спілкування
дітей між собою та з учителем. На ньому слід пояснити, чому важливо
уважно ставитися до товаришів, подавати їм в усьому допомогу. Розказати,
що вчителя і всіх дорослих треба називати на «Ви», звертатися до них по
імені й по батькові, вітатися першим.

На одному із занять дітей необхідно ознайомити з правилами ввічливості.
Розповісти, що таке ввічливість, коли треба вживати слова «будь ласка»,
«дякую», «пробачте», «дозвольте», показати, як виконувати правила
ввічливої поведінки. Обговорюючи правила ввічливості, слід посилатися на
позитивні приклади поведінки дітей. Робота по засвоєнню школярами правил
ввічливості повинна поступово ускладнюватися, збагачуючись новими
поняттями, нормами, вимогами.

Наприклад, у 1 класі доцільно ознайомити учнів з такими правилами: «Як
поводитись у класі», «Чарівні слова», «Як поводитися в їдальні», «Бережи
навчальні та особисті речі», «Що значить поважати старших». У II класі
можуть бути опрацьовані такі теми: «Будь уважним до товаришів», «Що таке
ввічливість», «Навчися правильно, культурно поводитися на вулиці, у
транспорті», «Як поводитися вдома». У III класі тематика стає більш
складною — «Навчися культурно поводитись у театрі, кіно, в гостях»,
«Будь скромним», «Будь точним», «Учись культурно говорити», «Будь
уважним і чуйним», «Ввічлива людина завжди уважна до тих, хто її
оточує».

У практиці багатьох шкіл держави застосовуються різноманітні методи і
форми роботи по засвоєнню учнями правил ввічливості, такі як етичні
бесіди та збори, читання й обговорення творів дитячої художньої
літератури, перегляд відповідних кінофрагментів та діафільмів,
інсценування творів і постановка дитячих п’єс, проведення рольових ігор,
правилами яких передбачено дотримання норм ввічливості: «У магазині»,
«Ми прийшли до бібліотеки», «На пошті», «Зустрічаємо гостей», «Мандрівка
по місту ввічливих», «Чарівні слова», «Хто більше знає ввічливих слів»,
уроки ввічливості тощо.

Наприклад, при проведенні етичної бесіди «Поговоримо про ввічливість»
школярі дізнаються, що ввічливість — це вміння поводитися так, щоб іншим
було з тобою приємно. Ввічливий учень завжди привітний до своїх
товаришів та інших людей, при зустрічі вітається, за допомогу і
піклування дякує, не забуває попрощатися. Йдучи з дому, обов’язково
говорить, куди йде і коли повернеться, щоб рідні не хвилювалися,
повертається вчасно. Не капризує, щоб не зіпсувати іншим настрій. Ніколи
й нікуди не спізнюється, береже свій і чужий час. У транспорті, не
чекаючи прохань, поступається місцем старшим. Допомагає піднятися, якщо
хтось упав, перейти вулицю тим, хто цього потребує.

Під час бесіди у пригоді стануть такі твори дитячої художньої
літератури, як «Чарівне слово» В. Осєєвої, «Великий і малий» В. Бичка,
«Букет» А. Дублянського, «Урок Ввічливості», «Отак буває із хвальком» Д.
Ткача, «Найстрашніше» Є. Пермяка, «Ти думав школа не вокзал» С. Маршака,
та ін. До кожного твору вчитель має продумати ряд питань, які б
допомогли учням правильно зрозуміти й усвідомити прочитане.

У роботі з дітьми молодшого шкільного віку особливе значення має
наочність. Тому вчитель, готуючись до проведення роботи по прищепленню
учням правил ввічливості, велику увагу має приділяти добору відповідного
ілюстративного матеріалу — картин, карикатур, малюнків, діафільмів,
кінофрагментів тощо.

Поряд із словесними формами роботи досвідчені педагоги запроваджують
систему вправ, під час яких навички ввічливої поведінки закріплюються,
конкретизуються.

Так, учителька початкових класів середньої школи № 1 м. Ровно Л. К.
Михайлка після бесіди «Учись завжди бути ввічливим» проводить ряд
практичних занять. Значне місце серед них займають вправляння.
Звертаючись до учнів, учителька запитує: «Діти, що означає бути
ввічливим?» Школярі дають відповідь: «Це значить вітатися, дякувати,
говорити «будь ласка», не сваритися».

— Кого ви вважаєте найбільш ввічливим у нашому класі?

— Олю.

— Зараз Оля вийде в коридор, а потім зайде в клас 1 попросить
картину, дотримуючись усіх правил ввічливості.

Дівчинка постукала в двері, з дозволу вчителя зайшла до класу і
попросила: «Дайте, будь ласка, картину». Одержавши її, сказала: «Дякую»
і вийшла.

Учителька ставить учням запитання: «Які помилки допустила Оля?» Діти
відповідають:

— Все зробила правильно.

— Не привіталася.

— Не попросила вибачення за те, що потурбувала.

Педагог підсумовує висловлювання учнів: «Оля виявила ввічливість, але не
повністю дотрималася всіх правил. По-перше, вона забула привітатися,
коли зайшла, по-друге, не попросила вибачення за те, що на хвилинку
перервала заняття. Як бачите, діти, правил ввічливості треба навчатися.
А тепер повторимо ще раз. Володю, будь ласка, вийди у коридор».

Іншим разом учителька використовує ще один метод вправляння. Розповідає
учням випадки з життя і просить дати їм оцінку. Наприклад, звертаючись
до школярів, каже: «Діти, я вам розкажу про один випадок, а ви
проаналізуйте його».

«Прийшовши зі школи, Вітя сів читати книжку. До нього звернулася молодша
сестричка Наталочка.

— Вітю, дістань, будь ласка, з полички мою книжку, я хочу роздивитися
малюнки.

— Не заважай! — крикнув на неї братик.— Хіба не бачиш, що мені ніколи?

— Пробач, Вітю, я більше не буду заважати,— сказала Наталочка й вийшла
в іншу кімнату.

— Чи правильно вчинив хлопчик?

Діти відповідають: «Вітя неправий, бо сестричка до нього звернулася
ввічливо, а він відповів грубо».

— А як треба йому було зробити?

— Якщо Вітя був дуже зайнятий, він повинен був сказати: «Будь ласка,
зачекай трошки, а звільнюся й дістану тобі книжечку».

З метою вправлянь вчителька також пропонує дітям розв’язувати різні
практичні завдання, наприклад:

1. Петро і Тамара пішли провідати Андрія, але не можуть знайти
будинок, в якому він живе.

— Доведеться у когось запитати, — розмірковує Тамара.

— Я зараз запитаю,— сказав Петро й пішов назустріч жінці, яка
наближалася до них.

— Як повинен Петро звернутися до неї?

2. Черговому треба негайно звернутися до вчительки, яка в цей час з
кимось розмовляє.

— Як він має це зробити?

3. Як звертатися до дорослих — знайомих і незнайомих?

4. Як вітатися із старшими?

5. Коли і як вітатися з батьками?

Всі ці вправи ознайомлюють дітей із способами поведінки у різних
життєвих ситуаціях, збагачують їх досвід.

Продовжуючи роботу по засвоєнню дітьми правил культурної поведінки,
необхідно на самому початку навчального року провести екскурсію на тему
«Наша школа», під час якої ознайомити дітей з шкільним приміщенням і
подвір’ям, з правилами внутрішнього розпорядку і т. ін.

Важливе місце у системі роботи по формуванню у дітей культури поведінки
займає ознайомлення їх з правилами для учнів та формування у них звички
дотримуватися цих правил. Кожне правило школярі повинні не тільки
зрозуміти та усвідомити необхідність його виконання, а й конкретно
знати, як виконувати, яких способів поведінки дотримуватись. Поряд з
роз’ясненням, показом і вправлянням необхідно також застосовувати різні
форми контролю. Істотну роль у засвоєнні дітьми правил для учнів
відіграють такі форми роботи, як збори групи та етичні бесіди на теми:
«Що означає вчитися сумлінно», «Як треба готувати домашні завдання»,
«Чому не можна запізнюватись на заняття», «Як я допомагаю мамі», «Моя
допомога товаришам» тощо. Запам’ятовувати і втілювати у життя дітей
правила для учнів допомагають різні ігри, в тому числі рольові.

Наприклад, для того, щоб навчити школярів дотримуватися правила про
необхідність участі у праці, у справах свого класу, допомоги товаришам у
навчанні та праці, можна провести різноманітні ігри, зокрема «Подорож по
місту веселих майстрів». Під час гри учні розподіляються на невеликі
групи по 3—5 чоловік, які мандрують, заходячи до «книжкової лікарні», на
«фабрику саморобної іграшки», до «ательє», «майстерні друзів птахів»
тощо, де навчаються ремонтувати книжки, робити іграшки для дошкільнят,
шити одяг лялькам, майструвати годівнички для птахів, наводити чистоту в
класі та ін. Подорож може продовжуватися досить тривалий час, поки учні
не оволодіють певними трудовими навичками, не навчаться допомагати один
одному. Закінчується вона організацією виставки робіт школярів,
відзначенням кращих «веселих майстрів», проведенням збору на тему:
«Школярі — вмілі, працьовиті та дружні діти».

Щоб привчити учнів щоденно робити ранкову гімнастику, як цього вимагають
правила, слід періодично організовувати змагання між дітьми на краще
виконання фізичних вправ. Після змагань потрібно відзначати переможців,
вручати їм червоні чемпіонські стрічки та майки, створювати Дошку пошани
кращих юних спортсменів групи.

Запам’ятовуванню правил для учнів допомагає вивчення віршів, у яких
викладено зміст правил.

Важливу роль у засвоєнні дітьми правил для учнів відіграє демонстрування
відповідних діафільмів та кінофільмів: «Режим дня учнів І класів»,
«Правила для учнів І—III класів» (викладені у віршованій формі). Щоб
активізувати дітей, необхідно перед переглядом фільму провести невеличку
бесіду, підкреслюючи, на що слід звернути увагу, над чим подумати. Після
перегляду фільм треба обговорити, попросивши учнів відповісти на ряд
завчасно продуманих запитань.

У кінці навчального року в кожному з трьох початкових класів варто
організувати рапорт-показ батькам на тему: «Як ми виконуємо правила для
учнів». До цього рапорту-показу підготувати Дошку пошани — «Вони
навчаються сумлінно», де помістити фотографії учнів, які виявили
протягом року старанність у навчанні, виставку підручників і зошитів та
іншого навчального приладдя, виставку різних робіт, виготовлених учнями
в гуртках. У рапорті діти повинні коротко розповісти, посилаючись при
цьому на відповідні розділи виставки, як вони виконують правила для
учнів, чого навчилися за рік шкільного життя.

Значне місце у системі роботи по вихованню культури поведінки повинні
посідати питання особистої гігієни, чистоти й охайності. Навички
особистої гігієни й охайності виробляються у дитинстві. Дітей необхідно
поступово привчати чисто умиватися, щоденно мити шию, ноги, чистити
зуби, мити руки перед їдою, стригти і чистити нігті, охайно
зачісуватись, прати і прасувати одяг, чистити взуття тощо. Привчають
дітей до охайності щоденно, використовуючи різні форми і методи роботи.»

Так, у багатьох школах держави малята залучаються до товариства друзів
чистоти, де вони ознайомлюються з правилами особистої гігієни та
охайності. Практичних навичок в цьому діти набувають на заняттях «друзів
Мийдодіра». Тут вони навчаються, що треба робити, щоб у квартирі, в
класі, на особистому робочому місці завжди був порядок, вчаться прати і
прасувати носові хусточки, комірці, манжети, стрічки для кіс, пришивати
ґудзики, мастити кремом і начищати до блиску взуття, чистити зуби,
стригти нігті.

Контролюють стан чистоти самі учні — члени санітарних трійок, склад яких
періодично змінюється. Вони відповідають за порядок у куточку друзів
чистоти, що створюється у класі. В ньому завжди мають бути голки, нитки,
ґудзики, крем і щітки для чищення взуття й одягу, гребінці, мило,
рушник.

Якщо у І класі вчителі приділяють увагу лише питанням охайності, то у II
і III класах великого значення надають формуванню хорошого смаку. У
вирішенні цих питань істотне місце відводиться грі «У ляльковому
ательє», де на прикладі ляльок діти обговорюють, як треба одягатися, що
таке краса і скромність в одязі, гарний смак.

Малюки дуже люблять яскраві ранки і свята, що присвячуються чистоті й
охайності. Так, у школах Харківської області проводяться свята чистоти і
здоров’я дітей під назвою «В гостях у Мийдодіра». Під час цих свят
інсценується твір К. Чуковського «Мийдодір», учні розгадують загадки,
наводять прислів’я про чистоту і охайність, читають вірші, співають
пісень, беруть участь у костюмованому параді речей.

У школах Одеської області цікаво проходять свята Мийдодіра під назвою
«Сонце променисте любить все. що чисте», ранки «Школярі — чисті й охайні
діти», збори і бесіди на теми: «Чистота — запорука здоров’я», «Кіт і той
умивається» і т. ін.

Допомагає виховувати в учнів навички особистої гігієни, охайності й
порядку колективне читання й обговорення таких творів дитячої художньої
літератури, як «Рукавичка» і «Нечепура» В. Ліфшиця, «Ось яка я» О.
Бєдарєва, «Маша-растеряша» Л. Воронкової, «Мийдодір», «Федорине горе» К.
Чуковського, «Лист до всіх дітей з однієї дуже важливої справи» Ю.
Тувіма, «Дімка — санітар» М. Разумовської, «Ґудзик» В. Осєєвої, «Дві
нечепури» Е. Кисельової та ін.

Першорядне місце у системі роботи по вихованню культури поведінки займає
вироблення в учнів навичок і звичок культури спілкування з людьми,
поведінки у сім’ї, на вулиці та у громадських місцях. При цьому важливе
значення має виховання культури мови, прищеплення способів правильної
поведінки за столом, у кіно та театрі, на вулиці, у транспорті, правил
поведінки з старшими і малюками, з старими і хворими, з сусідами по
квартирі та з членами сім’ї.

Для того, щоб діти запам’ятали зміст правил і постійно дотримувалися їх
у повсякденному житті, широко застосовуються бесіди й практичні заняття
па теми: «Як з’явилися правила поведінки? Хто їх придумав, навіщо?»
«Поважай старших», «Бережи свій і чужий час», «Що значить піклуватися
про людей які тебе оточують» та ін.

Істотну роль у засвоєнні учнями правил культури поведінки відіграють
рольові ігри. Навичок піклування про малюків школярі набувають, беручи
участь у шефській роботі в дитячому садку та у грі «Дитячий садок»;
навичок спілкування з дорослими, а також з людьми, які потребують
допомоги, — в іграх «У лікарні», «Ми їдемо в трамваї», «Я мамина
помічниця», «Ми у театрі», навичок поведінки на вулиці — в іграх
«Світлофор», «Червоний, жовтий, зелений», «Ми пішоходи» тощо.

Важливе значення для виховання культури поведінки має поступове
вироблення в учнів звички постійно дотримуватися конкретних правил
моральної поведінки. Ці правила ґрунтуються на простих нормах
моральності, як наприклад: допомагай іншим, не будь жадібним, не
відмовляйся від доручень, поводь себе ввічливо з товаришами, із
старшими.

Порушення цих норм суворо засуджується колективом.

Чіткість колективних вимог, їх доступність для учнів цієї вікової групи,
постійна правильна реакція колективної думки на їх порушення роблять їх
важливим засобом виховання культури поведінки школярів не на словах, а
на ділі.

Успіх в роботі з молодшими школярами по прищепленню їм навичок і звичок
культури поведінки можливий лише тоді, коли одночасно з виховною роботою
в дитячому колективі ведеться роз’яснювальна робота з батьками,
спрямована на те, щоб навички, які прищеплюються учням у школі,
закріплювалися вдома. Необхідно на батьківських зборах, заняттях
університету для батьків провести цикл бесід, наприклад, за такою
тематикою: «Поведінка батьків у сім’ї — головний фактор успішного
морального виховання дитини», «Про вироблення в учнів культури
спілкування з дорослими і товаришами», «Культура мови», «Виховання
ввічливості, точності й обов’язковості», «Формування у дітей навичок
особистої гігієни та охайності», «Про поведінку учнів на вулиці та в
громадських місцях», «Правила поведінки та обов’язки дитини у сім’ї».

2.2. Виховання культури поведінки в позаурочній діяльності.

Специфіка позакласної і позашкільної виховної роботи

У вихованні учнів, розширенні й поглибленні їхніх знань, розвиткові
творчих здібностей важлива роль належить спеціально організованій
виховній роботі у позанавчальний час, яку називають позакласною та
позашкільною.

Позакласна робота — різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на
задоволення інтересів і запитів дітей, організована в позаурочний час
педагогічним колективом школи.

Спрямована вона на задоволення інтересів, потреб і запитів дітей завдяки
добровільній участі у різноманітній діяльності (обговорення книг,
кінофільмів, екскурсії, змагання, конкурси, свята тощо).

Позашкільна робота — освітньо-виховна діяльність позашкільних закладів
для дітей та юнацтва.

Обидва види роботи мають спільні завдання і передбачають застосування
переважно однакових засобів, форм і методів виховання.

Завдання позакласної та позашкільної роботи полягає в закріпленні,
збагаченні та поглибленні знань, набутих у процесі навчання,
застосуванні їх на практиці; розширенні загальноосвітнього кругозору
учнів, формуванні в них наукового світогляду, вироблення вмінь і навичок
самоосвіти; формуванні інтересів до різних галузей науки, техніки,
мистецтва, спорту, виявленні і розвитку індивідуальних творчих
здібностей та нахилів; організації дозвілля школярів, культурного
відпочинку та розумних розваг; поширенні виховного впливу на учнів у
різних напрямах виховання.

Її зміст визначається загальним змістом виховання учнівської молоді,
який передбачає розумове, моральне, трудове, естетичне і фізичне
виховання.

Позакласна та позашкільна робота ґрунтуються на використанні загальних і
специфічних принципів виховання, серед яких виокремлюють:

а) добровільний характер участі. Учні можуть обирати профіль занять за
інтересами. Педагоги за таких умов повинні ретельно продумувати зміст
занять, використовуючи нові, ще не відомі учням факти, форми і методи,
які б посилювали їх інтерес;

б) суспільна спрямованість діяльності учнів. Цей принцип вимагає, щоб
зміст роботи гуртків, клубів та інших форм діяльності, відповідав
загальносуспільним потребам, відображав досягнення сучасної науки,
техніки, культури і мистецтва;

в) розвиток ініціативи і самодіяльності учнів. У позакласній і
позашкільній діяльності слід враховувати бажання школярів, їх
пропозиції, щоб кожен із них виконував цікаву для себе роботу;

г) розвиток винахідливості, дитячої технічної, юннатської та художньої
творчості. Під час занять перед учнями слід ставити завдання пошукового
характеру (створення нових приладів, удосконалення наявних) приділяти
особливу увагу творчому підходу до справи тощо;.

?

?

, ` Oe a ?

?

O

?

?

` a ?

2-0$ J!.»t»?#?(4,x0b2?¬ ¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬

??????????

?

i

\ – Ue ?

?

?

i

i

Z \ ” – U Ue ?

?

?????ним твором;

д) використання ігрових форм, цікавість, емоційність. Реалізація цього
принципу передбачає використання пізнавальних та комп’ютерних ігор,
демонстрування цікавих дослідів та ін.

Специфічні принципи позакласної та позашкільної роботи спрямовані на
пробудження ініціативності, творчості учнів, реалізації їх потреб у
діяльності, яка становить для них непересічний інтерес.

Масові, групові та індивідуальні форми виховної роботи

Форми організації виховання поділяють на масові, групові (гурткові),
індивідуальні.

Масові форми виховної роботи. Особливістю масових форм виховної роботи є
широка участь у ній учнів. До них належать читацькі конференції,
тематичні вечори, вечори запитань і відповідей, зустрічі з видатними
людьми краю та ін.

Читацька конференція. Цей важливий засіб пропаганди художньої та
науково-популярної літератури серед учнів допомагає їм глибше зрозуміти
зміст, поетику твору, прищеплює літературно-естетичні смаки.

Проводять їх на матеріалі одного або кількох творів однієї теми,
творчості письменника, з окремої літературної або наукової проблеми.
Залежно від типу конференцій та індивідуальних особливостей читацького
колективу визначають структуру її проведення. Бесіду, під час якої учні
висловлюють своє ставлення до конкретного твору, читають напам’ять
уривки з нього, ставлять інсценівки або переглядають діафільм кінофільм.
Доповіді, повідомлення, в яких розмірковують про моральні риси, якості
та вчинки персонажів, аналізують художні особливості творів.

Тематичні вечори, вечори запитань і відповідей, їх присвячують
різноманітним аспектам внутрішнього і міжнародного політичного життя,
науки, техніки, культури, спорту, явищ природи тощо. На таких вечорах
виступають запрошені гості, демонструють кінофільми та ін. У їх
підготовці й проведенні беруть участь самі учні.

Ранки-зустрічі, літературні вікторини. Практикують у роботі з молодшими
школярами. Для участі в них запрошують відомих людей, письменників,
літературознавців та ін. Водночас важливо подбати про активність учнів у
їх підготовці і проведенні.

Зустрічі з видатними людьми краю, їх влаштовують переважно для
вихованців середнього та старшого шкільного віку.

До масових форм виховної роботи також належать тижні з різних предметів,
огляди, конкурси, олімпіади, туризм, фестивалі, виставки стінної преси
тощо.

Показниками ефективності масових форм позашкільної діяльності
здебільшого вважають кількісне охоплення, активність самих учнів.

Групові форми виховної роботи. До цих форм належать політичні
інформації, години класного керівника, гуртки художньої самодіяльності,
робота з періодичною пресою, випуск стінної газети, підготовка радіо- і
телепередач, екскурсії, походи та ін.

Політичні інформації, їх поділяють на оглядові й тематичні. Оглядовими
політінформаціями є короткі популярні повідомлення про найважливіші
події, які хвилюють світ. Тематичні політінформації присвячують
розкриттю одного або кількох органічно пов’язаних між собою питань. У
процесі політичного інформування учнів важливо забезпечити новизну,
своєчасність, оптимальний для них обсяг, якість інформації
(достовірність, надійність, повнота), а також селективність їх
засвоєння.

Аналізуючи ефективність політінформації, доцільно з’ясувати актуальність
теми, рівень підготовленості учнів-політінформаторів, зацікавленість та
активність слухачів. Учитель має звернути увагу на доступність
інформації, використовувані учнями джерела, уміння узагальнювати, робити
висновки. Не можна залишати поза увагою політичну спрямованість
інформації. Дуже важлива під час політінформації позиція й активність
учителя.

Година класного керівника. У педагогічній практиці вона зарекомендувала
себе дієвим засобом формування у школярів наукового світогляду і
моральної поведінки. Тематику таких годин розробляє класний керівник з
урахуванням особливостей колективу учнів, їх проводять у формі етичної
бесіди, лекції, диспуту, усного журналу, зустрічі з цікавими людьми,
обговорення книг та ін. Годину класного керівника наприкінці кожного
місяця доцільно присвятити підведенню підсумків навчально-виховної
роботи класу.

Тему класної години доцільно повідомити заздалегідь, а також розподілити
необхідну літературу, підготувати питання, які їх цікавлять, зібрати
місцевий матеріал (цифри, факти, спогади тощо).

Гуртки художньої самодіяльності. Виховна цінність участі учнів у їх
роботі полягає в тому, що мистецтво естетично розвиває їх, пробуджує
почуття відповідальності, колективне переживання успіхів і невдач. Учні
мають змогу виявити свою творчість. Учасники художньої самодіяльності
краще розуміють і відчувають красу мистецтва і природи, людських
стосунків, більше тягнуться до книги. Ретельно слід підходити до
репертуару художньої самодіяльності.

Робота з періодичною пресою. Передбачає колективне читання й обговорення
чергового номера газети, огляд газет з певної теми, використання їх
матеріалів на політінформаціях тощо. Педагог передусім має дізнатись,
які газети передплачують учні, як вони їх читають, з ким і як
обговорюють прочитане, що цікавить їх найбільше.

Можна запланувати обговорення з учнями окремих матеріалів з газет,
виготовлення альбомів з газетних вирізок, ознайомлення школярів з
роботою місцевої друкарні й редакції та ін. Вчителеві самому слід
регулярно читати газети, добираючи матеріал для читання й обговорення на
політичні, моральні, спортивні та інші теми. Підібрані статті доцільно
поділити на такі, що призначені для читання вголос, для самостійного
читання і для переказу. Можна дати учням завдання, навчитися правильно
читати конкретну статтю і переказати її зміст. Розподіляючи матеріал для
читання, враховують уподобання учнів.

Випуск стінної газети. Традиційно учнів залучають до випуску
загальношкільної, класної газети, предметного гуртка, сатиричної та
інших. Для широкого залучення до цієї роботи учнів створюють редакційні
колегії, кореспондентські мережі. Участь у них сприяє розвитку
спостережливості, вміння аналізувати, визначати власну позицію щодо
фактів і явищ життя.

Кожен черговий випуск газети повинен мати нове оформлення (крім
заголовка). Вивішувати газету доцільно в спеціально відведеному місці,
щоб вона інформувала про стан справ у класі учнів школи. Необхідно дбати
також про культуру мови, стиль викладу.

Підготовка радіо- і телепередач. У багатьох школах діють радіоцентри,
які готують спеціальні радіопередачі про всі аспекти їх життя. Шкільне
радіо транслює репортажі з засідань учнівського комітету, комісії
дисципліни і порядку, іншу інформацію. Радіопередачі виховного
спрямування слухають безпосередньо під час їх транслювання або в
магнітному запису. Учням пропонують визначити, чим керувався у своїй
поведінці герой радіопостановки, чи правильно поводився з погляду моралі
та права, за потреби коментують окремі місця передачі. Нерідко класні
керівники рекомендують учням прослухати певну радіопередачу, а згодом
звертаються до неї у бесіді на класній годині.

Першою школою сучасного школяра стали телеекран і кіно. Дані
соціологічних досліджень свідчать, що дві третини вільного часу він
віддає кінематографу, проводячи протягом року перед екраном телевізора і
в кінотеатрі не менше часу, що й у стінах школи. Враховуючи вікові
особливості дітей, у молодших школярів за допомогою перегляду
фільмів-казок і мультиплікаційних фільмів формують уявлення про добро і
зло, відповідне ставлення до них.

З учнями середніх класів переглядають і обговорюють кінофільми на
морально-правові теми. Підлітків захоплюють сильні й горді герої
пригодницьких фільмів. Під час обговорення таких фільмів учні
усвідомлюють, за що борються, проти чого виступають їхні герої.
Старшокласники з інтересом переглядають детективні фільми. Обговорення
їх дає змогу вчителеві акцентувати увагу на різних правопорушеннях і
злочинах, на необхідності боротьби з ними.

Учитель покликаний допомогти учням глибоко і критично сприймати побачене
на екрані, правильно оцінювати події, явища, героїв, що сприяє
виробленню правильних уявлень про норми і правила поведінки. Проте
нерідко учні дивляться й адресовану дорослим кінопродукцію і не завжди
можуть правильно зорієнтуватися в її змісті, часто захоплюються саме
тим, що критикує автор, скептично ставляться до морально-правових норм
поведінки, які пропагує фільм. Неповнолітні надто захоплюються
пригодницькими, детективними фільмами, намагаються наслідувати у своїх
діях і вчинках героїв цих фільмів. Тому педагоги повинні цікавитися, до
яких кінофільмів вони виявляють інтерес, і відповідно коригувати цю
роботу.

Під час обговорення кінофільму створюються сприятливі умови для
відвертої розмови, з’ясування позиції кожного учня. Педагог має
можливість привернути їх увагу до проблем соціально-правового характеру,
формувати почуття поваги до закону, непримиренність до правопорушень
тощо.

Екскурсії, походи. Групова виховна робота передбачає екскурсії на
підприємства, в музеї, на виставки. З учнями середнього шкільного віку
влаштовують близькі прогулянки в парк, сад, поле, на берег річки, а
також одноденні походи (для старшокласників — кількаденні).

Індивідуальні форми виховної роботи. Потреба індивідуального підходу
зумовлена тим, що будь-який вплив на дитину переломлюється через її
індивідуальні особливості, через «внутрішні умови». Необхідною умовою
успішної індивідуальної роботи є вивчення індивідуальних особливостей
учнів. Щоб впливати на особистість, треба її знати. Передусім важливо
встановити довірливі, доброзичливі стосунки між педагогами і
вихованцями. Дається це часом нелегко, оскільки учні, які найбільше
потребують індивідуальної виховної роботи, нерідко підозріло ставляться
до педагогів. Велике значення при цьому має авторитет вихователя, знання
ним вихованців, уміння швидко зорієнтуватися у ситуації, передбачити
наслідки своїх дій.

Така робота повинна бути систематичною, спрямовуватися не лише на
проведення бесід з конкретного приводу, а й наперед продуманих
профілактичних розмов та інших заходів з вихованцями.

В індивідуальній виховній роботі осмислюють і визначають термін
педагогічного впливу: розрахований він на отримання очікуваних
результатів негайно чи внаслідок тривалого впливу на особистість. В
одних випадках реагують на вчинок одразу, в інших — детально аналізують
його і лише тоді вирішують, до яких заходів виховного впливу необхідно
вдатися.

Методика індивідуального виховного впливу залежить від індивідуальних
особливостей учня і його психологічного стану, темпераменту. В кожному
конкретному випадку слід створити педагогічну ситуацію, яка б сприяла
формуванню позитивних якостей чи усуненню негативних. Індивідуальний
виховний вплив здійснюють через безпосередній вплив педагога на
особистість учня або через колектив. Ці способи взаємопов’язані,
взаємодоповнюють один одного. Безпосередній вплив на вихованця педагог
здійснює наодинці з ним або в присутності учнів, батьків, педагогів. Це
посилює виховний вплив, проте зловживати цим не слід, оскільки страждає
почуття гідності дитини. В опосередкованому впливі на вихованця між ним
і педагогом з’являється нова ланка — колектив. Вплив колективу може бути
відкритий (вихователь явно ставить перед ним завдання впливу на
конкретного учня) або прихований (завдання ставиться з таким
розрахунком, що його виконання колективом само по собі позитивно вплине
на учня). У першому випадку вихованець знає, що виховний вплив
спрямований на нього, у другому — і він, і колектив можуть лише
здогадуватися про це.

Індивідуальна виховна робота потребує координування впливів на учня
педагогів, батьків і колективу. Це можливо за умови щоденного аналізу
результатів виховного впливу, обміну думками з питань життя і діяльності
вихованців.

В індивідуальній виховній роботі використовують по-закласне читання,
колекціонування тощо. Індивідуальні форми роботи нерідко поєднують з
груповими і фронтальними.

Позакласне читання. Метою його є формування в учнів здорових читацьких
інтересів, вироблення культури читання. Педагог повинен пояснити дітям
та їх батькам, що і як слід читати, скільки відводити часу на
по-закласне читання залежно від вікових та індивідуальних особливостей.
Важливо, щоб читання літератури було системним. Складаючи індивідуальний
план читача, слід враховувати вимоги до читання в конкретному класі. На
матеріалі прочитаних книг доцільно проводити бесіди, під час яких учні
обмінюються думками про улюблені твори. Корисно привчити дітей складати
відгуки на прочитані книги.

Бажана в класі й бібліотечка. Вона може складатися з • книг шкільної
бібліотеки і особистих книг учнів. Психологічний аспект значення такої
бібліотеки полягає в тому, що книги постійно в полі зору учнів.

Особливої уваги потребують учні, які мало читають, і ті, хто читає
безсистемне. Для них слід цілеспрямовано підбирати книги.

Колекціонування. Позитивно впливає на загальний розвиток учнів,
навчальну діяльність і поведінку, розширює кругозір і пізнавальні
інтереси, формує дослідницькі навички, виховує цілеспрямованість і
наполегливість. Найчастіше школярі захоплюються колекціонуванням марок
(філателія), монет (нумізматика), художніх листівок, плакатів,
репродукцій, рідше мінералів, плодів і насіння. Педагог повинен
насамперед з’ясувати, кого і який вид колекціонування приваблює, що за
мету ставить кожен колекціонер, які має досягнення, з якими труднощами
стикається, якої допомоги потребує, і на підставі цих спостережень
планувати свою роботу. В одному випадку потрібно роз’яснити мету і
значення колекціонування, в іншому — дати правильне спрямування, в
третьому — допомогти практично щодо збирання, оформлення і збереження
матеріалів. Корисно організувати в класі виставки і огляди учнівських
колекцій, повідомляючи про це заздалегідь. Усі експонати попередньо
переглядає актив класу за участю педагога, відтак складають план
проведення виставки. Вчитель чи хтось із школярів готує вступне й
підсумкове слово. Учасники виставки мають коментувати експонати.

Ефективним методом індивідуальної виховної роботи є стимулювання
інтересу учнів до занять мистецтвом: гри на музичних інструментах,
вишивання, малювання тощо. Ефективність масових, групових та
індивідуальних форм виховання зростає за умови, що вони приведені у
певну систему, пов’язані між собою і доповнюють одна одну.

Виховні заходи з учнями 1—4 класів у школах доцільно організовувати до
19 години, 5—9 класів — не пізніше 20 години, 10—12 класів
загальноосвітніх шкіл, ПТУ — не пізніше 21 години. Учням та їх батькам
слід систематично нагадувати про недоцільність перебування неповнолітніх
на вулицях після 20—21 години.

В організації навчально-виховного процесу загальноосвітніх навчальних
закладів неабияка роль належить бібліотекам. У багатьох із них поряд з
паперовим фондом, довідково-бібліографічним апаратом створено
електронний фонд, електронний довідково-бібліографічний апарат,
застосовуються комп’ютерні технології, створено умови для забезпечення
учасників навчально-виховного процесу великою кількістю інформації
відповідно до завдань освітніх програм з предметів державного та
базового компонентів.

Позашкільні навчально-виховні заклади

Вихованню культури читання, навичок самоосвіти та самореалізації
сприяють бібліотечні уроки (урок-лекція, урок-бесіда, урок-конференція,
урок-гра та ін.). їх тематика різноманітна: як правильно працювати з
книгою, періодичною пресою, довідковою та енциклопедичною літературою;
ознайомлення з бібліотечно-бібліографічним апаратом, електронною
бібліотекою; виховання бережливого ставлення до книги, популяризація
бібліотечно-бібліографічних знань.

Важливою є спільна робота вчителів-предметників і бібліотекарів щодо
проведення предметних тижнів, олімпіад, масових заходів,
бібліотечно-бібліографічних уроків. Поширені в роботі бібліотек такі
масові форми роботи, як книжкові виставки різноманітної тематики,
бібліотечні огляди літератури, презентації книг, журнали, вечори поезії,
предметні тижні, вікторини кмітливих, брейн-ринги, диспути, дні
інформації, вечори-зустрічі з письменниками, читацькі конференції.

Позашкільні навчально-виховні заклади — широкодоступні заклади освіти,
які дають дітям та юнацтву додаткову освіту, спрямовану на здобуття
знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечують потреби особистості у
творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля.

До них належать палаци, будинки, станції, клуби й центри дитячої,
юнацької творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтва,
студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

Такі заклади можуть бути комплексними і профільними. Комплексні
позашкільні заклади забезпечують роботу творчих об’єднань за інтересами
(гуртки, секції, ансамблі, театри тощо), профільні — умови для розвитку
природних нахилів та інтересів дітей і підлітків, задоволення їх потреб
з певного напряму діяльності. Усі вони працюють за річним планом,
заняття у них починаються, як правило, 10 вересня поточного року і
закінчуються 26 травня наступного. Набір учнів відбувається як на
безконкурсній основі, так і за конкурсом, умови якого виробляє заклад.
Навчально-виховний процес здійснюється диференційовано, відповідно до
індивідуальних можливостей дітей та з урахуванням їхні вікових
особливостей.

Палаци та будинки дитячої творчості організовують гуртки (наукові,
технічні, мистецькі, спортивні тощо), колективи художньої самодіяльності
(хори, оркестри, ансамблі пісні й танцю, театральні колективи та ін.),
клуби любителів природи.

Центри і станції юних техніків проводять серед школярів роботу в галузі
техніки, організовуючи радіотехнічні, авіамодельні, фотолюбителів,
телемеханіки та інші гуртки.

Центри і станції юних натуралістів мають своїм завданням виховання в
учнів любові й інтересу до природи, формування у них умінь і навичок
дослідницької роботи. Працюють гуртки юних городників, тваринників,
садово-дів, механізаторів сільського господарства та ін.

Центри та станції юних туристів організовують подорожі школярів за межі
постійного проживання для відпочинку і вивчення рідного краю та інших
країн. Подорожі можуть бути пішохідними, лижними, автомобільними,
авіаційними, велосипедними, водними, залізничними, комбінованими.

Дитячі спортивні школи готують на базі всебічного фізичного розвитку
спортсменів. У них працюють секції з окремих видів спорту, поділені на
навчальні групи за статтю, віком і ступенем спортивної підготовки учнів.

Дитячі залізниці сприяють розширенню технічного кругозору та розвитку
технічної творчості учнів, допомагають в організації професійної
орієнтації.

Бібліотеки для дітей надають практичну допомогу школярам у засвоєнні
знань з основ наук, сприяють розвитку читацьких інтересів, вихованню
читацької культури, любові до книги.

На початку XXI ст. в Україні діяло 1521 позашкільна установа, в яких
займалося понад 1 млн. 250 тис. дітей. З ними працювало понад 3,5 тис.
педагогічних працівників.

На діяльність позашкільних закладів останнім часом певною мірою
впливають органи самоврядування, розвиток форм якого залежить від
розвитку різних видів гурткової роботи, змісту діяльності і завдань
кожного конкретного колективу.

Самоврядування сприяє формуванню соціальне активної, гуманістично
спрямованої особистості з глибоко усвідомленою громадською позицією,
почуттям національної самосвідомості, здатної ефективно розв’язувати
буденні масштабні завдання.

Важливим завданням позашкільних установ є надання школам допомоги в
організації позакласної виховної роботи з учнями. В Україні діє три
державні позашкільні заклади — еколого-натуралістичний центр, центр
науково-технічної творчості, центр туризму і краєзнавства. Як
науково-методична установа функціонує Національний центр естетичного
виховання. Набуло поширення створення позашкільних навчально-виховних
закладів нового типу: навчально-дослідницьких та творчо-виробничих
центрів творчості, туризму, краєзнавства, шкіл мистецтва,
спортивно-технічних шкіл, клубних закладів, театральних комплексів,
соціально-педагогічних комплексів, кіноцентрів, міжшкільних клубів тощо.

За участю вихованців позашкільних закладів щороку проводять
Всеукраїнські конкурси «Наукова зміна», «Таланти твої, Україно»,
виставки, олімпіади, турніри, конкурси.

Вимоги до діяльності позашкільних установ випливають із загальних
принципів організації позакласної та позашкільної роботи, що
передбачають органічний зв’язок позашкільних установ з виховною
діяльністю школи; узгодженість дій з виховною роботою дитячих та
юнацьких організацій, сім’ї і громадськості; масове охоплення дітей за
умови дотримання добровільності щодо участі в гуртках і секціях
позашкільних установ; поєднання масових, групових та індивідуальних форм
виховної роботи; вільний вибір дітьми характеру творчої діяльності;
стимулювання їхньої активної творчої діяльності.

Участь сім’ї і громадськості в організації дозвілля школярів

Дозвілля школяра є часом вільного вибору ним занять, розваг, друзів.
Проведення вільного часу і ціннісні орієнтації в сфері дозвілля свідчать
про спрямованість поведінки людини.

Для учнів вільним є позаурочний час, який вони можуть використати для
поглиблення знань з навчальних предметів, задоволення і розвитку
інтересів, запитів і нахилів, духовного зростання, вдосконалення
фізичних якостей та відпочинку. Використовується він за власним бажанням
учня. Головним при цьому є те, наскільки раціонально і корисно він
витрачається.

Раціональне використання вільного часу охоплює певну сукупність занять,
спрямованих на формування суспільне корисних установок, всебічний
розвиток особистості. Йдеться про затрати часу на самоосвіту, суспільну
роботу, заняття фізкультурою і спортом, художньою і технічною творчістю,
відпочинок і розваги. Нераціональними можна вважати дії у вільний час,
які призводять до деградації особистості або є порушенням суспільних
правил.

Вільний час школярів має свою специфіку. Передусім на його структуру,
величину та зміст впливає правове становище (заборона відвідувати деякі
кінофільми, продаж тютюну та алкоголю, особливе регулювання перебування
у громадських місцях). Він повинен бути під контролем сім’ї, школи,
спрямовуватися ними.

Регулювання вільного часу школярів не передбачає жорстке його
програмування. Привабливість вільного часу полягає у відносній свободі,
самостійності школяра у виборі варіантів поведінки. Організація дозвілля
передбачає індивідуальний підхід, попередню роботу з формування потреб,
звичок, уміння розумно проводити дозвілля. Вдосконалення цієї роботи
означає урізноманітнення самодіяльності школярів, їх занять за
інтересами, розширення форм позаурочної роботи, заповнення вільного часу
корисною справою.

Для раціонального проведення вільного часу важливо формувати у школяра
самостійність. Не привчена до самостійності дитина звикає, що все за неї
зроблять і повинні зробити дорослі. Відсутність самостійних навичок
відпочинку не дає їм змоги правильно планувати свій час. Поки дитина не
стане активним учасником організації власного вільного часу, не вкладе в
нього свою працю, фантазію, він буде для неї тягарем.

Учні мають чітко уявити, що відпочинок у вільний час не повинен бути
пов’язаним із пасивним станом організму. Ним можуть бути й активна
робота, руховий режим.

Форми проведення учнями свого дозвілля залежать від об’єктивних умов і
від суб’єктивних факторів (рівня розвитку, потреб, інтересів, ціннісних
орієнтацій особистості). Однак багато школярів витрачають вільний час на
заняття, які не потребують високого культурного рівня розвитку і не
сприяють цьому.

Між способом використання вільного часу і всебічним розвитком
особистості людини існує тісний зв’язок. Інтелектуально розвинені люди
використовують вільний час для підвищення свого рівня, а низький рівень
розвитку зумовлює спрощені, примітивні потреби.

Школярі, як правило, вільний час проводять за місцем проживання.
Перебування їх у колі ровесників дає змогу відчути свою належність до
них, утвердити себе через подібність з ними.

Організація вільного часу школяра не повинна зводитися до відвернення
його від вулиці, оскільки вона небезпечна лише тоді, коли її виховний
вплив на учня єдиний. Негативний її вплив може бути заблокований
цілеспрямованим заняттям спортом, участю в роботі предметних гуртків
тощо.

Важливою умовою ефективного формування уміння раціонально організовувати
свій вільний час є поєднання керівництва дорослих з ініціативою і
самостійністю учнів. Надмірна опіка у цій справі дорослих викликає
спротив у школярів, особливо у старшокласників. Головне, щоб дитина
вчилася цікаво проводити вільний час наодинці, що сприяє розвитку
індивідуальності.

Останнім часом увійшли у вжиток різноманітні спеціальні терміни
(«індустрія дозвілля», «інфраструктура дозвілля», «культура
відпочинку»), які свідчать про непересічну важливість цієї проблематики.
На Заході навіть існують різноманітні навчальні програми, посібники,
рекомендації щодо проведення відпочинку, організовано підготовку
педагогів і менеджерів дозвілля.

2.3. Значення засобів народної педагогіки у вихованні культури поведінки
молодших школярів.

Під культурою поведінки учнів початкових класів необхідно розуміти
звичну систему дій і вчинків, притаманних дитині, в яких відображаються
позитивні мотиви її поведінки та сукупність уявлень і знань про норми
моралі. З огляду на це, виділяємо такі компоненти поняття культури
поведінки: інтелектуальний, емоційний, діяльнісно-практичний.

В основі реалізації завдань виховання культури поведінки, на мою думку,
має лежати синтез загальнолюдського досвіду і моральних цінностей та
особливостей українського менталітету. Тому необхідно звертатися до
джерел української народної педагогіки, в яких нагромаджений досвід
народу щодо виховання та навчання дітей, його погляди на мету, завдання
й методи виховання молодого покоління, традиційні для українців форми та
засоби виховного впливу. На основі багатовікового досвіду українців
склалися народна філософія, мораль, система знань і вірувань, які й
утворили основу української народної педагогіки. Педагогічні знання та
вміння народу сконцентровані в українському фольклорі, традиціях,
звичаях та обрядах, що можна використовувати як засоби виховного впливу
на учнів початкових класів.

Так, у народних прислів’ях, казках, легендах чітко сформульований ідеал
виховання, визначено моральні якості, притаманні вихованій людині. В
прислів’ях зібрані конкретні правила культурної поведінки, викладені в
дотепних формах, що полегшує їх усвідомлення молодшими школярами.
Українські народні казки містять відомості про форми та способи
культурної поведінки, а також про наслідки порушень визначених норм.
Іншими словами, можна сказати, що в прислів’ях, приказках, легендах,
казках сконцентрований моральний зразок, вироблений українським народом.

Виховна цінність народної гри полягає в тому, що в ігровій ситуації діти
беруть на себе певні ролі і виконують ігрові дії. Це потребує
усвідомленого дотримання визначених правил та норм поведінки. Внаслідок
цього в учня, з одного боку, накопичується соціальний досвід,
закріплюються певні позитивні форми та способи поведінки, а з іншого —
він привчається дотримуватися вимог, які до нього ставляться. Таким
чином, використання засобів народної педагогіки, а саме, фольклору, в
процесі виховання культури поведінки молодших школярів дає змогу
впливати на інтелектуальну, емоційну, практично-діяльнісну сфери
особистості дитини.

Обмаль часу обмежує можливості вчителя щодо організації спеціальних
занять з формування культури поведінки. Тому ми спинимося на
використанні засобів народної педагогіки в навчальній діяльності.
Наприклад, у 2 класі на уроках позакласного читання вивчаються теми: «До
джерел народної мудрості», «Чарівної казки дивосвіт». Добирати
навчальний матеріал до цих уроків можна так, щоб поряд з вирішенням
дидактичних завдань він сприяв формуванню культури поведінки молодших
школярів.

Пропонуємо матеріал для вчителя, який, на нашу Думку, доцільно
використовувати на подібних уроках.

З поданими прислів’ями можна проводити таку роботу:

1. Продовжити прислів’я:

Будь гостем доти, … (доки весілля триває).

Не хвались мудрий мудрістю, … (а сильний силою).

2. Знайти зайве прислів’я, обґрунтувати свою відповідь:

На годину спізнився, за рік не доженеш. Вчорашнього дня стома кіньми не
доженеш. Що ранком не зробиш, то вечором не здоженеш. Допомагай старшим,
бо доведеться бути таким.

3. З’ясувати, про яку рису характеру йдеться в прислів’ї. Згадати
казкового персонажа, якому була притаманна така якість:

Злостивий друг спереду ласкає, а ззаду кусає.

Дружні сороки орла заклюють.

4. З’ясувати наслідки негативної поведінки: В хаті гульки, а в городі
ані цибульки.

Де все гостина, там голод недалекий.

5. З’ясувати, які слова вказують на негативне ставлення до вказаної
поведінки:

Аж гарчить — так на меншого кричить.

Мета проведення різноманітної роботи з прислів’ями не полягає лише у
визначенні і вивченні конкретних правил культурної поведінки (формування
інтелектуального компонента). Доцільно ставити дітям і такі запитання:
Чому саме таке правило зафіксовано в прислів’ї? До чого може привести
порушення цього правила? Чому необхідно його виконувати? За допомогою
подібних запитань з’ясовується причинно-наслідковий зв’язок, який
міститься в прислів’ї, що дає змогу викликати у дітей відповідні емоції
(формування емоційного компонента).

Для формування позитивно-емоційного ставлення до правил культурної
поведінки велике значення має українська народна казка Пропонуємо деякі
види роботи:

І. З поданих уривків казок виберіть різні форми привітання.

Вибігла лисичка на поле, сіла, виїла мачок із пиріжка, а туди напхала
сміттячка, стулила його та й біжить. От біжить, а хлопці товар женуть.

— Здорові були, хлопці!

— Здорова, здорова, лисичко-сестричко!

— Поміняйте мені бичка-третячка на маковий пиріжок!

“Лисичка-сестричка і вовчик-панібрат”

— Пустіть переночувати!

— Ой, лисичко-сестричко, у нас хатка маленька, — ніде тобі лягти.

— Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.

“Лисичка-сестричка»

…Іде та й іде Котигорошка — аж стоїть дім зміїв, і сестра з колодязя
бере воду.

— Здрастуй, сестро! — каже Котигорошка. Вона йому:

— Хіба ти мені брат? Він каже:

— Побачиш, який я тобі брат! От заходить змій.

— А, здрастуй! — каже.

— Здрастуй! Змій питає

— Чого ти прийшов?

— За сестрою та за братами.

» Котигорошко»

З’ясуйте, як би ви віталися з учителем, дорослими, товаришами. Чому ви
обрали саме таке привітання?

II. З поданих уривків запам’ятайте ввічливі слова,

… Вилизькала та до журавля:

— Вибачай, журавлику, — що мала, тим тебе й приймала, а більше нема
нічого.

— То спасибі ж, — мовить журавель. — Приходь же, лисичко, тепер ти до
мене в гості.

» Лисичка та журавель».

— Здоров, Іване-царенку! Куди тебе Бог несе?

— Іду, — каже, — дідусю, світ за очі, шукати сбое, жінки, вона десь у
тридесятім царстві, у Баби-Яги— костяної ноги… Чи ви, дідусю, не
знаєте, де вона живе?

— Чому не знати? Знаю.

— Скажіть, будь ласка, дідусю, й мені!

» Царівна-жаба».

Виділені слова записуються на дошці і використовуються в наступному
завданні.

III. Озвучте малюнок. Учням пропонується сюжетний малюнок на теми » Ми
прийшли в бібліотеку», «На перерві», «Ми робимо покупки» та інші. Дітям
необхідно в парах скласти діалог з використанням ввічливих слів,
виділених із казки. Такий вид роботи сприяє розвитку
практично-діяльнісного компонента поведінки.

Пропонуємо деякі види роботи з українською народною казкою «їжак та
заєць».

1. Після прочитання казки дітям пропонуються запитання, які допоможуть
розкрити моральне навантаження казки.

— Яке правило спілкування порушили їжачок і заєць?

— Як повівся зайчик?

— Що трапилось із зайчиком?

— Чому він був покараний?

— Які почуття викликала в тебе поведінка їжака та його дружини?

2. Добір прислів’їв, які відображають головну думку казки. Якщо діти
знають недостатню кількість прислів’їв, то вчитель пропонує вибрати з
тих, що записані на дошці.

3. Тестування.

а) Зайчик, зустрівши їжака:

— привітався з ним;

— почав насміхатися над їжачком;

— пригостив їжачка капустою.

б) їжачок придумав, як перемогти зайця, тому що був:

— сильний;

— кмітливий;

— хитрий.

в) їжачок та його жінка перемогли, бо були:

— дружні;

— хоробрі;

— сміливі.

г) Зайця провчили, бо він:

— повільно бігав;

— був не кмітливим.

д) Яке правило порушив заєць:

— не можна вихвалятися;

— не можна насміхатися з іншого;

— не можна брати чужі речі.

4. Складання продовження казки.

— Що було далі? Чи розумів заєць, чому його провчили?

— Могли б заєць і їжак потоваришувати? Скласти продовження казки, де
їжачок і заєць помирились. Показати, як вони це зроблять. Для цього
необхідно скласти діалог між їжачком і зайчиком з використанням
ввічливих слів або мирилок.

5. Складання казки «навпаки».

— Що б могло відбутися у казці, якби з моменту зустрічі зайчик і їжачок
поводилися культурно.

6. Гра-інсценізація: казка «навпаки».

Таку інсценізацію необхідно підготувати заздалегідь. Бажано, щоб вона
містила вправу, яку на уроці можуть повторити інші учні. Діти отримують
завдання додому, скласти аналогічну казку.

Продовжувати працювати над правилами культурної поведінки, а саме, над
правилами спілкування з товаришами, можна також і на уроках фізкультури
або під час прогулянок у групі подовженого дня. Для цього слід
використовувати українські народні ігри. Вчитель має керувати грою таким
чином, щоб вона сприяла розширенню та накопиченню досвіду про форми та
способи культурної поведінки під час спілкування з товаришами, про
наслідки порушень певних правил, встановлених громадою (в даному випадку
правила гри), виробляти звичку дотримуватися норм, що висуваються перед
учнями. Організацію та керівництво грою можна умовно поділити на етапи:

І. Підготовка до гри.

1. Вчитель ознайомлює дітей з правилами та змістом гри.
Обговорюються умови, за яких гра буде цікавою.

Умови (або правила) гри:

Всі учасники дотримуватимуться правил.

Команда буде дружною та дисциплінованою (якщо гра командна).

У грі мають брати участь всі.

Не можна насміхатися з невдач інших.

Кожну з умов учитель підкріплює прислів’ям;

Дружні сороки орла заклюють.

Не смійся з іншого, щоб тобі не було того.

Добре роби — добре й буде.

2. Вивчення лічилок та мирилок.

Учитель пояснює, що для визначення ведучого можна використовувати
лічилки. Це запобігає виникненню сварок.

Котилася торба

З великого горба,

А в тій торбі

Хліб, паляниця,

Кому доведеться —

Той буде жмуриться.

Вийшов зайчик погулять —

Раз, два, три, чотири, п’ять,

Як нам бути, що зробити —

Треба зайчика зловити.

Будем знову рахувать:

Раз, два, три, чотири, п’ять.

Мирилки вивчаються з дітьми для створення необхідного емоційного
настрою, а також для набуття вміння миритися. Це зумовлено віковими
особливостями молодших школярів, які часто сваряться, не вміючи
поступатись один одному, а посварившись — не знають, як помиритися.

Мир — миром,

Пироги з сиром,

Варенички в маслі,

Ми дружечки красні.

Поцілуймося!

II. Проведення гри.

Вчитель стежить за чітким виконанням правил гри. При порушенні останніх
гра припиняється, проводиться аналіз порушення, з’ясовується, як
потрібно діяти, гра продовжується далі.

III. Аналіз гри.

Аналізується хід гри в цілому. Обов’язково визначається: чи цікаво було
грати? Що вдалося і чому? Що не вдалося (або чому програли)? Чому не
вдалося?

Під час з’ясування цих питань учитель звертає увагу не на те, хто саме
винен, а чому гра не вдалася, або була не цікавою. Кожну відповідь учні
підкріплюють прислів’ями.

Ми з досвіду переконалися, що використання фольклору як засобу виховання
учнів початкових класів дає змогу впливати на інтелектуальну, емоційну,
практично-діяльнісну сфери особистості дитини, що у свою чергу сприяє
формуванню культури поведінки.

ІІІ Висновки

На мою думку виховання культури поведінки – одна з актуальних проблем
морального виховання, яке в сучасних умовах набуває дедалі більшого
соціального значення. Культура поведінки є виявом загальної культури
людини у її діях, вчинках, ставленні до інших людей. На практиці я
переконалася, що показником культури поведінки у трудовій діяльності є
дисциплінованість, яка є однією з головних умов сумлінного ставлення до
праці, показником моральної надійності людини.

Проходячи переддипломну педагогічну практику я зауважила, що практична
реалізація завдань морального виховання учнів сучасної школи (ступеня
стримується теоретичною не розробленістю його основ, відсутністю
експериментальної обґрунтованості. Шкільна практика засвідчує, що
вчитель початкових класів, втративши орієнтири у моральному вихованні,
відчуває найбільші складнощі саме у розв’язанні завдань становлення і
розвитку у молодших школярів першооснов моральної культури. Сучасна
школа виявилася нездатною до результативного формування моральної
культури з урахуванням досягнень сучасної науки, оскільки практика
свідчить: вся робота обмежувалася окремими заходами, виховними
“моментами”. В умовах переважання навчальної програми сучасної
початкової школи особлива роль у формуванні моральної культури належить
позаурочній діяльності, адже вона входить в зазначений арсенал активних
форм, специфічних методів і прийомів виховної роботи.

Аналіз шкільної практики виховання дає мені можливість зробити висновок
про сильні й слабкі сторони, побачити вузькі місця в роботі, спрямованій
на формування першооснов моральної культури молодших школярів. Педагоги
прагнуть позбутися формальності стосунків учителів і учнів і будувати їх
на засадах взаєморозуміння й тактовності, створювати умови для вияву
ініціативи й активності вихованців.

На практиці формування моральної культури школярів я здійснювала у
нерозривній єдності процесів навчання й позаурочної роботи. Залучала
дітей до різнопланових сфер діяльності, застосовуючи такі форми роботи
(з метою формування моральної культури) як бесіда, тематична розповідь,
гра тощо. Варто зазначити, що дедалі вагомішою і помітнішою стає
позаурочна робота з діяльністю центрів виховної роботи (гурткова робота,
міжшкільні конкурси ввічливості, милосердя, вікторини та ін.).

Водночас у практиці шкільного виховання я виявила і негативні тенденції:

відсутні цілісність та системність у моральному вихованні, у тому числі
в роботі щодо формування першооснов моральної культури з урахуванням
загальнолюдських цінностей і народної педагогіки;

наявне домінування вербальних методів виховання, невиправдано мало уваги
приділяється розвиткові емоційної сфери дитини;

епізодично забезпечується реалізація принципу особистісного підходу до
вихованця, молодші школярі недостатньо навчаються особистісно
орієнтованого спілкування;

дітей практично не вчать елементарних прийомів самооцінки,
самовдосконалення поведінки, елементарних основ психоаналізу та
психокорекції.

Оскільки я мала справу з дітьми молодшого шкільного віку, то з власного
досвіду я можу сказати, що визначальне значення для виховання першооснов
моральної культури саме в цьому віці має розвиток емоційної сфери,
гуманістичних почуттів. Молодший шкільний вік – це особливий період в
житті людини, тому шкільна ланка покликана створити засади моральної
культури.

Також для формування моральної культури, її першооснов важливою є
тенденція до обґрунтування своїх вчинків і оцінювання їх молодшими
школярами.

Усе сказане дає мені змогу зробити висновок про те, що формування засад
моральної культури необхідно починати в молодшому шкільному віці, маючи
опорою напрацювання дошкільних закладів. Психологічні особливості
молодших школярів такі, що саме впродовж цього періоду життя процес
становлення першооснов моральної культури відбувається найсприятливіше.

IV. Додатки

Додаток 1

Почитай, подумай…

1. Правила гостинності відносяться до культури поведінки. Протягом
багатьох років складалися правила, як людина повинна жити поруч з
іншими людьми, щоб усім було добре.

Вихована людина постійно контролює себе, завжди оцінює свої вчинки,
адже за поведінкою ми судимо про людину. Одні вчинки ми схвалюємо,
вважаємо їх культурними, інші засуджуємо.

Бути вихованою людиною — значить уміти жити серед людей. Треба
дотримуватись правил, які склалися у стосунках між людьми за багато
років. Одні з них записано, як закони, що надають нам певні права і
обов’язки, інші — як правила поведінки; це неписані закони, за
невиконання яких не судять (закон не карає), але коли їх не
дотримуватися, то при цьому теж можуть порушуватися певні права
людини.

2. Тобі, дитино, потрібна особлива турбота, бо ти формуєшся, ростеш,
пізнаєш саму себе і навколишній світ.

Тобі потрібна наша турбота, а не насильство.

Ніхто не має права змусити іншу людину змінитись, змінити її погляди,
переконання. Ти, розвиваючись, пізнаєш природу, життя і сам повинен
вчитися розрізняти добре й погане і відповідно змінюватись. Адже
сьогоднішнім дітям і тобі, друже, належить продовжувати справу
встановлення справедливого порядку на Землі. Ви, діти, становите
сьогодні половину населення світу.

3. Кожна людина — неповторна на цій землі; вона є великою цінністю
тому, що має совість, сумління, розум, їй даровано життя, щоб вона
прожила його гідно і плідно. У нас є багато спільного й відмінного, але
усіх об’єднує те, що всі ми — люди, що всі ми маємо одну на всіх землю,
і нам слід жити так, щоб зберегти мир і спокій.

4. Щоб бути гідною людиною, треба бути вихованою людиною. Одержати
хороше виховання ти можеш не лише у своїй сім’ї чи школі — можна
виховати й самого себе. Для цього тобі потрібно тільки знати,
що таке справжня вихованість і як її досягти.

5. Кожен вибирає для себе зручне і краще житло. Ти ще маленький, тому
турботи по забезпеченню тебе житлом лягають на плечі батьків. У статті
47 Конституції України говориться, що «кожен має право на житло».
Держава створює умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати
житло, придбати його у власність або взяти в аренду. Все залежить від
матеріальної спроможності й бажання твоїх батьків. А як же бути,
запитаєш ти, тим, у кого немає батьків? Про таких дітей піклується
держава. Спочатку вони живуть у будинку немовлята, а потім у дитячих
будинках, де їх доглядають вихователі, медсестри. Сироти потребують
особливої уваги. Дуже часто дітей-сиріт забирають до себе люди, в яких
немає своїх дітей, але які бажають допомогти дитині-сироті. Тоді дитя
живе в будинку так званих батьків. Для людей похилого віку теж є
будинки-інтернати. Такий будинок є і в нашому місті. В ньому живуть
старенькі дідусі й бабусі, яких нікому доглядати, а самі вони вже не
мають сили. Таким людям житло і догляд надає держава. Але буває, що
людину позбавляють права на житло. На яких же підставах можна
примусово позбавити людину житла? Це трапляється, коли люди, що
проживаю» в будинку, постійно руйнують його, пcyють без вагомих
причин, спричиняють сварки, бійки, чим заважають жити іншим людям.
Спочатку таким жильцям роблять зауваження, але якщо неправомірні дії не
припиняються, можна звернутися до суду. Часом буває, що людина сама
заселяє житло. Це суперечить закону; таких жильців позбавляють права на
житло згідно зі статтею 116 та статтею 117 Житлового кодексу України.
Любий друже!

Пам’ятай! Ти — людина серед людей. Треба жити так, щоб тебе не позбавили
цього права.

6. Життя кожного складається по-різному, але ніхто не має права
порушувати права інших. У наш складний час усім нелегко жити, але треба
вчитися, треба намагатися зробити все якнайкраще, придивлятися і
запозичувати навички інших — тоді можна досягти бажаної мети. Про свій
дім, про своє житло треба завжди дбати. Чим гарнішим буде твоя квартира,
будинок, вулиця, тим краще буде наше місто. Тобі випало щастя жити у
такому мальовничому краї — на Дніпропетровщині, у такому чудовому місті
— Дніпродзержинську. Ти маєш право називати цю землю, цей край — своїм.
І ти повинен берегти і примножувати її красу. Кожен з нас, мабуть, вміє
берегти все своє, свою власність. Від тебе, друже, залежить, чи стануть
наші «будинки майбутнього» реальністю.

Тож бережи свою найбільшу власність, своє право на житло у рідному краї.

7. Кожна людина — це окреме «Я», це особистість надо чим подібна на
сусіда по парті. Ви говорите по-різному, по-різному думаєте і
висловлюєтесь, мирно живете, вболіваєте один за одного, іноді
сперечаєтесь, але завжди повинні пам’ятати, що всі люди на Землі мають
однакові права, незалежно від того, як вони думають.

Серед усіх живих істот на землі людина наділена незвичайним правом:
вибирати ім’я собі, дітям своїм, усьому навколишньому, містам, селам,
звірам, рослинам, планетам.

Батьки дали тобі ім’я, бо ти ще не міг його сам вибрати. І ти маєш право
носити це ім’я все життя, або з певних причин змінити його, і ніхто не
повинен позбавити тебе цього права. Ім’я, вважали наші предки, є
частиною душі людини, яка його носить. Ім’я треба вимовляти з пошаною.
Частіше називай ім’я людини, якій хочеш сподобатися — цим ти викличеш
симпатію до себе. Бо її ім’я для людини наймиліше, найприємніше,
найгарніше…

8. З появою на світ ти одержав не лише право на ім’я, а й право любити
той край, де народився. Ти маєш право називати цю землю, цей край своїм.
Все своє, свою маленьку власність ти вмієш берегти. А українська земля —
це твоя земля по праву. Вона прекрасна, родюча, багата, співуча. І щоб
вона залишилась такою багато-багато років, ми повинні всі її берегти. Що
б ти зробив для того, щоб зберегти свою землю такою, якою вона є,
зробити її ще кращою?

9. Кожна людина має право на життя незалежно від того, здорова вона
людина чи інвалід. Життя у людей влаштовується по-різному. Дехто під
дією обставин (катастрофи, хвороби) стає інвалідом, а дехто народжується
з фізичними вадами. Про таких людей держава, звичайно, не повинна
забувати.

Люди-інваліди погребують більшої турботи і допомогти у вирішенні своїх
проблем з боку держави.

10. Дружба не може бути міцною, якщо в ній немає місця довірі,
чесності, принциповості. Друг завжди допомагає в біді, захистить,
підтримає, але він повинен і першим прямо сказати про твої вади чи хиби,
запропонувати їх виправити. Важливо також навчитись справедливо
оцінювати справи класу, чесно говорити собі й товаришам про недоліки.
Слід розрізняти чесність і наклеп.

Легко, радісно жити пліч-о-пліч з тими, хто не акцентує увагу на
невдачах інших, не хизується власним авторитетом, службовим становищем
батьків, престижними речами.

11. Зараз ти школяр. Основний твій труд — навчання. Воно вимагає вміння
жити в колективі, довіряючи один Одному; організованості, дисципліни,
відповідальності за свої слова і вчинки. Саме у школі ти вчишся
підпорядковувати свої інтереси інтересам класу, шанобливості до старших,
довіри й поваги до товаришів.

Якби люди були неуважні один до одного, не раділи успіхам своїх
товаришів, не співчували їм у невдачах, Життя стало б нестерпно важким і
сумним.

Вам ще довго доведеться крокувати з класу в клас пліч-о-пліч. Перед вами
будуть виникати безліч проблем, але сподіваюсь, що ви пронесете у своїх
серцях довіру до людей, добро, вміння дорожити дружбою.

12. Щоб бути справжньою людиною ти повинен бути добрим, щирим,
милосердним, інтелігентним, вихованим, гідним того, щоб жити на планеті
Земля. І прожити це життя так, щоб тобі не було страшно за прожиті тобою
роки, — прожити з гідністю.

13. Люди різні, але для кожної людини на планеті Земля повинно бути одне
правило: треба прожити життя з гідністю. Це значить — «залишити після
себе добрий слід на землі», тоді про тебе пам’ятатимуть і згадуватимуть
хорошим словом.

Кожен повинен народити доньку чи сина, посадити дерево, написати пісню,
виплекати поле, тобто, залишити після себе щось хороше, щоб тебе ніколи
не забули. Заради гідності краще попросити вибачення, визнати перед
іншими свою помилку, ніж хитрувати і брехати. Обманюючи, ти передусім
обманюєш себе. Краще сказати правду.

14. Щоб жити щасливо і довго людина повинна бути інтелігентною,
розумове розвинутою, освіченою, культурною. Адже інтелігентність те
саме, що й моральне здоров’я, коли характер, склад душі, звички
спрямовані на добро, а здоров’я необхідне для того, щоб жити довго не
лише фізично, а й розумово.

В Біблії сказано: «Шануй батька свого і матір свою і довголітнім будеш».
Це стосується не лише конкретно тебе, а й всього українського народу,
всіх землян. Справжня людина ніколи не образить своїх рідних: батька і
матір, ніколи не відмовиться від них.

Як ти ставишся до своїх рідних, так само і твої діти будуть ставитися до
тебе.

15. Кожен з нас має свої переконання. Це стосується і релігійних
переконань. Ще наші прадіди вірили у багатьох богів, у надприродні сили.
Пройшов час і переконання людей змінилися. Русь стала християнською.
Тепер ми християни і визнаємо єдиного Бога — Ісуса Христа.

Кожен має право на свободу думки, совісті, релігії та переконань. Має
право вірити чи ні. Бути віруючим чи атеїстом.

16. Всі люди дуже різні. І тому, щоб людину зрозуміти, необхідно в неї
уважно вдивлятися.

Кожна людина дуже індивідуальна, і це дуже добре, що ми різні.
Вдивляючись в себе та в інших, ми більше задумуємося про гарне і погане
в собі. Порівнюючи себе з іншими, намагаємося щось виділити для себе,
чогось наслідувати, а від чогось відмовитися. Так ми навчаємося думати
про ЛЮДИНУ взагалі, про СЕБЕ та ІНШИХ ЛЮДЕЙ.

І це дуже добре.

Прислухайся, друже, до цих порад! Ми — твої батьки, вчителі, рідні,
близькі та друзі бажаємо тобі вирости СПРАВЖНЬОЮ ЛЮДИНОЮ.

Додаток 2

Рис. Якості особистості, що характеризують рівень її вихованості.

І. Вправи, що формують уміння ввічливо вітатися

1. Які вітання ви знаєте? Яким надаєте перевагу?

2. Як ви привітаєтесь з ровесником, мамою, сусідом, учителем при
зустрічі? Покажіть форму ввічливого вітання перед класом. Нехай Андрійко
і Люда вийдуть до дошки і привітають один одного за всіма правилами (за
завданням учителя учні спостерігають і фіксують: правильно чи ні вони
привіталися, хто першим подав руку, яким тоном сказав «добридень» тощо).

3. Треба зайти до вчительської і звернутися до викладачки співів,
аби передати їй прохання класовода. Як це зробити, коли в
учительській багато людей, а вчителька співів саме розмовляє із завучем?

4. У бібліотеці переплутали ваше замовлення: замість потрібної вам
книжки принесли зовсім іншу. Як ви вчините у цьому випадку?

II. Вправи на формування ввічливого спілкування

1. Хто до вас може звернутися в таких формах:

— Скажіть, будь ласка, як можна пройти до найближчої аптеки?

— Юначе, як пройти до концертного залу?

— Хлопчику, скажи, де знаходиться обласне радіо?

— Добродію, прошу до хати.

— Ей, хлопчисько, де тут гастроном?

2. Використайте такі слова, звертаючись до інших людей:
пробачте, чи не скажете…; перепрошую, скажіть, будь ласка…;
вибачте…; ласкаво прошу.

3. Скажіть, як правильно висловити вдячність людині за послугу, залежно
від її віку?

Варіанти: спасибі, дякую…; дуже вдячний…; щиро дякую…;
велике спасибі…

4. Напишіть початок вітального листа: батькові (матері), дідусеві
(бабусі), старшому братові (сестрі); директору школи,
вчителеві, другові, приятелеві.

5. Як ви звернетесь до пасажира, поступаючись йому місцем у міському
транспорті?

Варіанти відповіді: сідайте; прошу сідати; будь ласка, сідайте.

Основи етикету

Заняття. Подружися з розпорядком дня.

Мета. Ознайомлення учнів з поняттям «режим дня»; прищеплення
елементарних санітарно-гігієнічних навичок: щодня мити обличчя, руки,
вуха, шию, чистити зуби вранці та на ніч.

Обладнання: сюжетні малюнки, що відображають основні режимні
моменти; мило, зубні щітки, сушник; грамплатівка (для
проведення фізкультхвилинки).

Хід заняття

І. Учитель читає вірш О. Орача «Галя-Невстигаля»:

Галю, вставай, умивайся

та швидше до столу!

Галю, мерщій убирайся,

бо спізнишся в школу!

Галя вилежує, ніжиться

і позіхає,

довго з портфелем вовтузиться

і — не встигає.

В школі дзвінок продзвенів

і давно почалися уроки.

А коридором — чиї то —

лунають поспішливі кроки?

Клас уже знає:

це знову спізнилася Галя.

Ні, недаремно прозвали

її Невстигаля.

Обговорення змісту вірша. Запитання до дітей: Як ви вважаєте, чому Галя
завжди запізнюється? Чим можна їй допомогти?

Розкажіть, як ви збираєтеся до школи. Що ви робите, коли вас розбудять?
Чи відразу піднімаєтеся з ліжка? Чи робите зарядку? Чи встигаєте
поснідати? Чи допомагає вам хтось збиратися до школи? Чи
готовий у вас портфель уранці?

Учитель. Діти, щоб людина була завжди охайною, підтягнутою, все
встигала, не запізнювалася на роботу, до школи, вона має дотримуватися
режиму дня. У школярів також має бути режим дня. Спробуємо разом скласти
ваш режим дня (перелік дітьми основних його моментів). Висновок учителя
про необхідність дотримуватися режиму дня.

II. Гра «Плутанина» (або показ навчального діафільму «Режим дня»).

Завдання гри: Діти у певній послідовності мають розмістити сюжетні
малюнки, що відображають основні режимні моменти.

III. Тренувальні вправи:

а) розучування (під музику) комплексу ранкової гімнастики (5—6
вправ);

б) засвоєння елементарних санітарно-гігієнічних навичок (як треба
вмиватися, мити руки тощо).

IV. Тематичне малювання «Мій ранок».

V. Підсумок заняття.

Заняття. “Чого навчає Королева Чистоти”.

Мета. Вчити дотримуватися чистоти вдома, на подвір’ї, в приміщенні
школи, в громадських місцях, на вулиці, в класі.

Хід заняття

1. Ознайомлення з темою уроку через ігрову ситуацію «Лист Королеви
Чистоти».

Класовод читає дітям листа: «Дорогі малята! От ви вже й першокласники.
Я, дізнавшись про це, зраділа, бо ви можете стати моїми вірними
помічниками. Але таємниці свого Королівства я відкрию тільки тим, хто
виконає всі мої завдання. Отже, перше завдання…»

2. Гра «Скажи навпаки». Вчитель (Королева Чистоти) дає приклад: а)
Брудна тарілка — чиста тарілка

Охайна дівчинка — …

Неохайний хлопчик — …

Чиста хата — …

Засмічене подвір’я — …

б) Гра «Закінчіть речення». Королева Чистоти починає
речення, а діти його закінчують: Обгортку від цукерки треба кидати
тільки… Щоб у хаті було чисто, необхідно… Щоб повітря в класі було
свіжим, треба… Щоб подвір’я було чистим, слід… Учитель. Отже, ви,
діти, добре виконали завдання Королеви Чистоти, і, мабуть, уже зрозуміли
її закони. Учні разом з класоводом формулюють ці закони:

1. Треба стежити за чистотою всюди: вдома, на подвір’ї, на
вулиці.

2. Людину, яка дотримується чистоти, називають охайною,
чепурною. І навпаки (слова-антоніми: брудну-ля, неохайна, нечупара
тощо).

3. Практичне завдання для дітей: «Операція Чистодвір»
(учитель називає трудові завдання, діти за бажанням виконують їх).

4. Підсумок заняття.

Заняття. «Твій зовнішній вигляд»

Мета: учити дітей стежити за своїм зовнішнім виглядом:
чистота одягу, тіла, охайність зачіски тощо.

Обладнання: ляльки, паперова рамка «дзеркала», олівці, папір.

Xід заняття

1. Актуалізація знань. Ігрова ситуація «Дві ляльки». Дітям показують
дві ляльки (одна в чистому одязі, друга — в брудному). Запитання до
дітей:

— Яка з ляльок подобається більше? Чому?

— Що треба зробити другій ляльці, щоб її можна було назвати охайною?
Причесати волосся, вдягнути чисте плаття, зав’язати шнурки на черевиках
тощо.

2. Відгадування загадок про гребінець, мило, тощо.

3. Гра «Дзеркало». У рамці «дзеркала» з’являються по черзі учні, у
зовнішньому вигляді яких є певний непорядок. Діти кажуть, що
треба зробити, щоб зовнішність відповідала нормі.

4. Тренувальні вправи. Школярі вчаться причісуватися, зав’язувати
банти, заплітати косу.

5. Тематичне малювання «Я дивлюся на себе в дзеркало».

6. «Весела хвилинка». Робота над алогізмами (за Г. Остером
«Шкідливі поради»):

— Ніколи не мий руки, шию, вуха, обличчя. Вони знову стануть брудними.
Навіщо марно витрачати свій час. Стригтися теж не обов’язково, бо як
постарієш голова облисіє. Вранці зовсім не обов’язково зав’язувати
шнурки на черевиках, банти на косах, бо впродовж дня вони й самі можуть
розв’язатися.

7. Підсумок заняття.

Заняття. «Слова щирого вітання».

Мета: виховувати шанобливе ставлення до дорослих, батьків, ввічливість
до всіх членів сім’ї; розширити словник мовленнєвого етикету
словами вітання.

Хід заняття

1. Читання вчителем уривка вірша А. Костецького «Як зробити день
веселим»:

Усміхнися всім навколо:

небу, сонцю, квітам, людям.

І тоді обов’язково

день тобі — веселим буде!

— Як приємно бачити усміхнене обличчя, почути ласкаві, звернені до
тебе слова. І тоді твій настрій стає піднесеним, веселим. Так само і
людям приємно почути від тебе лагідні, добрі слова. Всі ви їх знаєте.
Давайте пригадаємо їх якомога більше і зберемо у нашу «чарівну
скриньку». Це можуть бути слова вітання вранці та ввечері, слова
пошани, подяки тощо.

— А зараз ми відчинимо вікно та випустимо ці слова у світ. Нехай усі
люди знають, як багато добрих слів ви знаєте, хай усім від цього стане
приємніше, веселіше жити на землі.

2. Інсценування життєвих ситуацій. Наприклад: Як привітатися вранці?
Ввечері? Що можна побажати один одному? Як це зробити, звертаючись
до однолітків? Дорослих? Близьких? Якими словами можна подякувати
іншим? Яким тоном треба вимовляти такі слова? Як запросити когось у
гості?

3. Робота над прислів’ями:

Слова щирого вітання дорожчі за частування. Одне приємне слово — наче
сад. Ввічливих і лагідних скрізь шанують.

4. Підсумок заняття.

Заняття. «Урок у шкільній бібліотеці».

Meта: вчити дотримуватися правил поведінки в шкільній бібліотеці (не
розмовляти голосно в читальному залі, бути ввічливими з працівниками
бібліотеки, дотримуватися черги, вміти правильно замовити книжки,
своєчасно їх повертати).

Хід заняття

(проводиться в приміщенні шкільної або дитячої районної бібліотеки).

1. Розповідь шкільного бібліотекаря про роль бібліотеки, книжок у житті
людини, про необхідність дотримання певних правил поведінки у
бібліотеці. Разом з дітьми складають ці правила.

2. Практичні вправи:

а) як звертатися до бібліотекаря, зайшовши у бібліотеку?

б) як замовляти книжку?

в) як треба сидіти за столом у читальному залі?

г) як поводитися, виходячи з бібліотеки?

д) чим можна допомогти працівникам бібліотеки?

е) які «ліки» треба мати із собою, щоб надати першу допомогу «хворій»
книжці?

3. Трудова операція «Живи, книжко!»

4. Підсумок заняття.

Пропоновані теми занять

1 клас

1. Моя рідна Батьківщина

2. Ми тепер не просто діти, ми тепер вже школярі

3. Свято улюблених ігор та іграшок

4. Чарівне — поряд

5. Золота осінь

6. День народження Вітчизни

7. Свято улюбленої книжки

8. Майстерня Діда Мороза

9. Новорічна казка

10. Зимове свято

11. Місто веселих майстрів

12. Ігри наших друзів

13. Наша Армія міцна!

14. Мамине свято

15. Зустрічаємо весну-красну

16. Космічна подорож

17. За заповітами Шевченка

18. Свято дружби

19. Здрастуй, літо!

2 клас

1. Наша Батьківщина — Україна

2. День зеленого друга

3. Чарівні слова

4. Основний Закон нашої країни

5. Світлофор – наш добрий друг

6. Операція “Радість людям”

7. Дружимо з режимом дня

8. Свято сміливих і кмітливих

9. Пам’ятай про інших теж

10. Гість – радість у домі

11. Наші мами – трудівниці

12. Землю сонце прикрашає, а людину – праця

13. Картини рідної природи

3 клас

Батьківщина з чого починається?

Твій зовнішній вигляд

Коли хочеш бути здоровим

Ти і твої товариші

Професії наших батьків

Кожній речі – своє місце

Гарно дружити – значить правду говорити

Цінуй свій час і час інших

День красуні-зими

Школярі – бережливі діти

Мама дорога

Космічна казка

У труді народжують люди

4 клас

Батьківщино ти моя безкрая!

Хліб – багатство держави

Чесне слово

В гостях у Самодєлкіна

Про чуйність і байдужість

Музичний клуб

Веселі старти

Ми любимо працю

Один за всіх, всі за одного

Слава жінкам-трудівницям

Правила, обов’язкові для всіх

Слава переможцям!

Права та обов’язки дитини в дитячому оточенні.

Поняття гідності.

Мета. Ввести в словниковий запас слів поняття гідності; вчити відрізняти
права дитини від обов’язків, закріпити їх в пам’яті учнів; розвивати
культуру дітей, ввічливість, чесність, людяність; працювати над творчою
уявою школярів. Виховувати дисциплінованість, повагу до товаришів.

Обладнання. Книга культури, казковий поїзд, оповідання В.Сухомлинського,
вірш В.Симоненка, ребуси, прислів’я, девіз уроку, Конституція України
для школярів,

Хід уроку.

1. Організація класу.

Робота над девізом уроку.

Читання вірша Л.Іванкова “Твори добро”.

Ти добро лиш твори повсюди.

Хай тепло твої повнить груди.

Ти посій, і доглянь пшеницю.

Ти вкопай, і почисть криницю.

Волю дай, погодуй пташину.

Приласкай і навчи дитину.

Бо людина у цьому світі.

Лиш добро повинна творити!

Сьогодні будемо подорожувати на казковому поїзді до країни Культури.

2. Актуалізація знань учнів.

Про яку людину можна сказати, що вона все своє життя творила добро?
(В.Сухомлинський) Хто ця людина? (Узагальнення вчителя).

Станція «Добра»

Відгадування ребусів

дисципліна людяність терпіння добро

2) Знайомство з оповіданням В.Сухомлинського «Чому дідусь такий
сьогодні добрий?». (Див. додаток).

Проблемні запитання. Чому дідусь був добрим?

Які з відгаданих ребусів можна віднести до вчинку Андрійка?

3) Узагальнення вчителя.

Чому говоримо на уроці охорони життя і здоров’я про добро, людяність,
терпіння?

Під час сварки гине дуже багато клітин. Краще уникати конфліктів, то
збережеш усім здоров’я і здобудеш любов рідних.

3. Повідомлення теми уроку.

Отже, повинні існувати певні правила поведінки для дітей, і дорослих.
Права і обов’язки записані в Конституції України.

(Бесіда за Конституцією).

Станція «Обов’язків».

— Чи чули ви про документ «Декларація прав людини»?

10 грудня 1948 року проголосили Декларацію, завдяки якій запобігли 3-й
світовій війні. Вона має 47 ст., які включені до нашої Конституції. У
цьому документі вперше були зазначені права дитини.

Які ви знаєте права? (Відповіді дітей).

A) Зачитування прав дитини з Декларації.

1) Ми — діти світу. Поводьтеся з нами як з рівними/

2) Захищайте нас.

3) У нас має бути дах над головою, їжа, місце для гри. 4} У нас є своє
ім’я і земля.

5) Доглядайте нас коли захворіємо.

6) Добре навчайте нас.

7) Захищайте від жорстокості.

Б) Інсценізація оповідання В.Сухомлинського «Списав задачу» (див.
додаток). Проблемне запитання. Чому Павлик опустив голову і почервонів?

B) Визначення обов’язків дітей.

1) Будь чесним, чуйним, добрим, людяним.

2) Не бийся (бійка показує, що ти не можеш по дорослому вирішити
проблему. Спробуй переконати товариша).

3) Допомагай друзям.

4) Ділися іграшками.

5) Не кричи, вислухай товариша.

6) Людина починається з добра.

Якщо дитина дотримується цих правил, як її можна назвати? (Культурний)

Г) Перегляд книги культури. (Зачитування правил поведінки).

4) Фізкультхвилинка.

Встаньте діти, посміхніться.

Землі нашій поклоніться.

І до сонця потягніться.

В різні боки похиліться.

Веретеном покрутіться.

Раз — присядьте, два — присядьте.

І за парту тихо сядьте.

5. Введення поняття гідності. Станція «Гідності».

Слухання вірша В.Симоненка «Кривда» (Див. додаток).

Проблемні запитання.

Чому Івасикові стало перед матір’ю стидно?

Якими рисами характеру наділений сусідський хлопчик?

Чи хотів би ти бути схожим на нього?

Що в душі зачепив сусідський хлопчик?

Гідність — це риса людини, яка допомагає бути добрим, чуйним, людяним.
Вона підкреслює чистоту людської душі

6. Вправи на закріплення знань, умінь, навичок.

А) Анкетування.

1) Якщо мені треба когось покликати, я не кричу на весь клас.

2) Не ображаю менших.

3) Мирно граюся з друзями,

4) Поважаю працю чергових.

5) Завжди вітаюся з товаришами.

6) Не гніваюся, коли програю у грі

7) Чемно розмовляю з однокласниками.

8) Готовий допомогти товаришеві.

Діти підраховують кількість позитивних і негативних відповідей, роблять
висновки.

Є) Поле чудес.

г

п р и в і т н і с т ь

м у д р і с т ь

ч е м н і с т ь

в в і ч л и в і с т ь

л ю д я н і с т ь

к у л ь т у р а

ч е с н і с т ь

В) Конкурс малюнків

Намалювати квітку добра і зла. Оцінювання малюнків. Додаткові питання
для учнів. Оцінювання учнів.

7. Підсумок уроку.

Якою повинна бути людина? Які обов’язки учнів знаєте? Як впливають
недобрі стосунки на здоров’я дітей.

В.Сухомлинський писав: «Людина народжується не для того, щоб зникнути
невідомою пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід
вічний».

8. Домашнє завдання.

Створити маленьку книжечку законів, обов’язків, прав для дітей.

Додаток

ЧОМУ ДІДУСЬ ТАКИЙ ДОБРИЙ СЬОГОДНІ?

Поліз Андрійко на шовковицю: привабили чорні ягоди. Навтішався вволю, а
тут дощ пішов. Пересидів Андрійко дощ. Хотів злазити з шовковиці, аж
дивиться – сидить під шовковицею дідусь Петро. Вийшов дідусь після дощу
в сад.

“Що ж його робити?” – думає Андрійко. – Злізати з шовковиці — струсиш на
дідуся всю воду з листя, змокне під дощем, захворіє».

Сидить Андрійко, притулившись до гілки, боїться поворухнутись. Жде, поки
дідусь до хати піде, а він не йде. Вже сутеніти стало, коли підвівся
дідусь, питає:

— Чому це ти сидиш на дереві, внучку?

— Боюсь струсити на вас краплі, дідусю…

— Злазь Андрійку…

Дідусь відійшов. Андрійко зліз з шовковиці. Дідусь пригорнув і поцілував
Андрійка. «Чому це дідусь такий добрий сьогодні?» — з подивом подумав
онук.

(Василь Сухомлинський)

СПИСАВ ЗАДАЧУ

Павлик прийшов до школи стурбований. Дома він не міг розв’язати задачу.
Прийшов, щоб у когось списати. Бо працювати сам не любив.

Прийшла відмінниця Зіна. Павлик попросив у неї списати, бо мовляв, у
самого не вийшло. Зіна дала Павлику свій зошит.

Павлик почав списувати. В третій дії він помітив у Зіни помилку. Там, де
треба було написати 23, Зіна написала 32.

В своєму зошиті Павлик написав правильно, а Зіні не сказав, що у неї
помилка.

Наступного дня вчителька принесла зошита після перевірки.

— У Павлика — п’ять. — сказала вчителька. — Молодець, Павлику, добре
попрацював над задачею. А в тебе, Зіно, — чотири. Помилку впустила…

Зіна зблідла. Вона глянула на Павлика. Павлик почервонів і схилив голову
над партою.

Василь Сухомлинський.

КРИВДА

У Івася немає тата.

Не питайте тільки чому.

Лиш від матері ласку знати

Довелося хлопчині цьому.

Він росте як інші діти,

І вистрибує. — як усі.

Любить босим прогоготіти

По ранковій колючій росі.

Любить квіти на луках рвати,

Майструвати лука в лозі,

По городу галопом промчати

На обуреній, гнівній козі.

Але в грудях жаринка стука.

Є завітне в Івася одно —

Хоче він, щоб узяв за руку

І повів його тато в кіно.

Ну, нехай би смикнув за вухо.

Хай нагримав би раз чи два, —

Все одно він би тата слухав

І ловив би його слова…

Раз Івась на толоці грався.

Раптом глянув сусіда йде, —

Ти пустуєш тута, — озвався, —

А тебе дома батько жде…

Біг Івасик, немов на свято,

І вибрикував як лоша,

І, напевне, була у п’ятах

Пелюсткова його душа.

На порозі закляк винувато,

Але в хаті — мама сама.

— Дядько кажуть, приїхав тато,

Тільки чому ж його нема?

Раптом стало Івасю стидно,

Раптом хлопець увесь поблід —

Догадався, чому єхидно

Захихикав сусіда вслід.

Він допізна сидів в коноплях,

Мов уперше вступив у гидь.

З оченят, від плачу промоклих,

Рукавом витирав блакить.

А вночі шугнув через грядку,

Де сусідів паркан стирчав,

Вибив шибку одну з рогатки

І додому спати повчав…

Бо ж немає тим іншої кари,

Хто дотепи свої в іржі

Заганяє бездумно в рани,

У болючі рани чужі.

(В. Симоненко)

Морально-етична бесіда

Старший дошкільний вік

Програмовий зміст. Узагальнити і доповнити знання дітей про рослинний
світ нашої місцевості. Закріпити правила поведінки в лісі. Формувати
зачатки екологічної культури. Виховувати любов до природи, бережне
ставлення до всього оточуючого.

Матеріал. Ілюстрації із зображенням лісових пейзажів. Зображення дерев
та гілочок. Загадки. Художнє слово. Запік співу солов’я. Екологічні
знаки, м’яч.

Роль лісовичка виконує інший вихователь.

Попередня робота.

Проведення заняття “Краса нашого краю” (народознавство)

Розгляд альбому “Наші квіти”

Складання описових розповідей за серією картин «Тварини»

Спостереження за деревами в парку, території о/з

Бесіда: «Що ти знаєш про ліс?»

Проведення акції «Чисто не там, де прибирають, а там, де не накидають»

Робота над альбомом «Червона книга України»

Читання оповідання: «Дивна ялинка», А. Камінчук

«Шипшина і троянда», А. Камінчук

«Дивний мисливець», В. Сухомлинський

Читання українських народних казок про тварин

Складання розповіді за картиною «На лісовій галявині»

Малювання на тему: «Пригода в лісі»

Вихователька. А скажи мені, Андрійку, чи знаєш ти свою домашню адресу?
(Дитина відповідає). А ти, Галинко, знаєш?

— Я недаремно вас запитала про вашу домашню адресу, тому що отримала
запрошення в гості із вказаною адресою, але не знаю, чи потраплю куди
слід. Ану ж бо, послухайте.

Між ялин і дубів,

По стежині поміж пнів,

За калиною мій дім.

— Немає ні назви селища, ні вулиці, ані будинку, хто б то міг бути, де
він живе?

— Як на вашу думку, діти, куди ж я маю відправитись, може всі мені
підкажете?

— Ну звичайно ж в ліс, і як я відразу ж не здогадалась, дуже добре, що
всі мені підказали. Напевно і вам кортить піти зі мною і дізнатись, хто
ж саме мені залишив цю адресу?

(Стук у двері).

— Хтось до нас прийшов? Відчини, Софійко, і запроси гостя. (В групу
заходить Лісовичок).

Лісовичок. Добридень, діти!

Діти. Доброго здоров’я!

Лісовичок. О, я бачу, що ви отримали моє запрошення, напевно вже
здогадалися, як до мене потрапити і де я живу?

Вихователька. Так, ми здогадались, що ви живете в лісі, але не
запрошуємо, на жаль, не знаємо, хто ви? Лісовичок. А ви відгадайте:

Я у лісі живу, я його стережу. А зовуть мене дідок, той дідок —…
(лісовичок)

Лісовичок. Молодці, відгадали. Я давно спостерігав-підглядав за
вихователькою, коли вона приходить до лісу, і вирішив її запросити до
себе в гості, але бачу, що вас так багато, та й розгубився, не знаю чи
вмієте ви поводити себе в лісі.

Вихователька. Лісовичку наші діти знають, що люди дістають від природи
все, що їм потрібно для життя: тепло, повітря, воду, їжу, одяг, житло.
Ми повинні вивчати природу, щоб вміти використовувати її багатства.

Природа захоплює нас своєю неповторною красою (показ ілюстрацій лісових
пейзажів). Ми милуємося квітучим кушем калини, польотом метелика, співом
соловейка. А зелений колір листя і трави знімає втому, заспокоює людину.
Спілкуючись з природою, ти відкриваєш для себе щось нове. Ліс — це
частина природи. Народна мудрість говорить: весною звеселяє, влітку
прохолоду дає, восени годує, взимку жар дарує.

Зараз люди всієї планети зрозуміли, що природа в небезпеці. На місце
вирубаних лісів люди саджають нові. Заборонено збирати рідкісні
рослини і полювати на рідкісних тварин, створюють заповідники.
Лісовичок.

Діти! Невже в майбутньому на світі!

Не будуть квітнуть дивні квіти —

Конвалія й фіалки ніжні

І вісник березня — підсніжник?

Невже, ми більше не побачим,

Як сон-трава росою плаче,

Троянда степу, квітка мрій,

Жар-цвітом землю не зігріє.

Вихователька. Не сумуй, Лісовичку, наші діти вміють вести себе в лісі,
вони не завдають йому шкоди, оберігають його і люблять.

Лісовичок. Справді, а чи знають вони «кодекс поведінки» в лісі, ось я
зараз перевірю.

Вихователька. Ну що, діти, ви не проти, щоб Лісовичок вас перевірив, чи
вмієте ви вести себе в лісі? Лісовичку, діти згодні. Кодекс — це
правила, яких слід дотримуватись, не забувати їх ніколи.

Лісовичок. Тоді мерщій у коло (бере м’яча), я буду називати різні речі,
які є в лісі та яким би не слід бути там, саме ті, які залишають люди на
галявинах після прогулянок. Слухайте уважно, якщо щось зайве на вашу
думку, ви м’яч не ловіть.

(Ялина, калина, конвалія, дуб, скло, грибочок, петачок, порваний
кульочок, ліщина, малина, розбита пляшчина, зайчатко, більчатко,
бляшанка…)

Лісовичок. Молодці, ну а якщо ви знайшли непотрібні предмети на
галявині, що слід зробити?

Діти. Прибрати все і винести геть, або закопати, щоб ніхто не порізався,
не скалічився.

Лісовичок. Так, так, адже в лісі багато мешканців, а чи знаєте ви їх, я
зараз перевірю.

В темнім лісі проживає,

Довгий хвіст пухнастий має.

Їй на місці не сидиться,

А зовуть її… (Лисиця)

Влітку — сірий,

Взимку — білий,

Полохливий, несміливий,

Попсує в городі грядку —

Утікає без оглядки. (Заєць)

Між листям і гілками

По лісових доріжках

Біжить клубок з голками

На коротеньких ніжках. (Їжак)

Невсипущий, хитрий, сірий,

Голоднющий, ікла шкірить.

Між кушами припадає,

Пасовисько оглядає. (Вовк)

Тварина рогата

І рогів багато. (Олень)

Вірно людям я служу,

Їм дерева стережу,

Дзьоб міцний і гострий маю,

Шкідників ним добуваю. (Дятел)

Уночі гуляє, а вдень спочиває.

Має круглі очі, бачить серед ночі. (Сова)

Вихователька. Бачиш, Лісовичку, діти відгадали твої загадки, ану ти
спробуй відгадати.

Літом любить полювати,

А зимою в лігві спати.

Як зачує він весну,

Прокидається від сну. (Ведмідь)

Хвіст пухнастий має,

З гілки на гілку стрибає. (Білка)

Лісовичок. Бачу, що всі добре знаєте лісових мешканців, а чи знаєте, як
себе вести в лісі, щоб їх не налякати?

(Діти відповідають).

Лісовичок. Правильно, шуміти в лісі не можна, не можна галасувати,
голосно вмикати приймач.

Вихователь.

Хто у нашому гайочку

Носить біленьку сорочку,

У тоненькі кіски

Вплітає жовті стрічки,

А панчішки в чорну риску

Прикрашають її взимку,

В неї листячко, мов слізка,

А зовуть її?

Діти. Берізка.

Лісовичок.

Живе один батько,

Тисячу слів має,

Усім шапки справляє,

А собі не має.

Діти. Дуб і жолуді.

Лісовичок. А зараз виконайте моє завдання (показує зображення дерев:
ялина, дуб, горобина, клен, береза і гілочки з цих дерев). Визначте, яка
гілка з якого дерева впала і постав біля нього відповідну цифру. (Діти
виконують завдання).

Лісовичок. А які лісові квіти ви знаєте? (Діти відповідають).

Вихователька. Давайте пограємо в гру, я буду називати всі квіти, які
знаю, а ви, коли почуєте назву лісової квітки, плеснете в долоні.

Лісовичок. Молодці, а чи можна ламати гілочки дерев? Чому? Уявіть собі
ось таку ситуацію. Ви зустрічаєте в лісі двох дівчаток: Галинку і
Василинку. У Василинки великий букет конвалій, а у Галинки немає. Котра
з дівчаток вам сподобається більше? Чому? Чому конвалію не можна рвати?

Вихователька. Квітку конвалію занесено до «Червоної книги» тому, що вона
дуже рідкісна, і щоб вона не зникла, її слід оберігати.

Йтиму садом, полем, а чи лугом,

Буду я природі вірним другом.

Не столочу навіть і трави,

Я скажу їй: — Зеленій, живи!

Коли лісом буду я іти,

Теж посію зерна доброти.

Побажаю дереву і пташці,

Щоб віки жили у мирі й щасті.

(С. Жупанин)

Лісовичок. Який чудовий вірш, ви мене розчулили. Я бачу, що ви вмієте
себе вести правильно в лісі, не завдасте йому шкоди. І на згадку, що я
був у вас в гостях, хочу залишити вам «кодекс поведінки» в лісі, та
непростий, а намальований.

А ви ще поміркуйте і домалюйте, яких ще правил тут не вистачає. Дорогу
до мене ви знаєте, то ж запрошую вас всіх до мене в гості, я познайомлю
вас зі своїми друзями. До побачення!

Вихователька. Ну ось пішов наш гість, але стривайте він залишив іще
щось, давайте поглянемо, що це?

Діти. Касета.

Вихователька. А ну ж бо послухаємо, що тут.

(Включає запис).

Діти, мені дуже сподобалось у вас на занятті, я бачу, що ви любите свій
край, свою природу, не завдасте їй болю і за це хочу залишити вам на
згадку про нашу зустріч пісню мого друга-Соловейка. Закрийте очі і
уявіть що ви в лісі.

(Діти слухають запис).

Вихователька. Я думаю, що ми впораємося із завданням, яке поставив перед
нами Лісовичок, і обов’язково побуваємо у нього в гостях.

Давайте ще раз «повторимо «кодекс поведінки» в лісі. «Не сміти». «Не
шуми». «Не рубай». «Не зривай».

V. Список використаної літератури.

Барандій М. Культура поведінки. – Л.: 1997. – 32с.

Богданова О.С., Петрова В.І. Воспитание культури поведения учащихся
I-III классов. –М., 1998.

Волченко Л.Б. Культура поведения, етикет, мораль. –М., 1992. – 420 с.

Горєва В.М. Виховання культури поведінки школярів. –К.: Т-во “Знання”,
1988. – 48 с. (Сер VII Пед.; №7).

Георгієвський В.А., Шитиков Л.И. Проведение праздников в навчальных
классах. –М.: Просвещение, 1993. – 160 С.

Киричук О.В. Формування в учнів активної життєвої позиції. – Київ: Рад.
шк., 1995. – 136 с.

Мацулевич В.П. Програма і методичні рекомендації по вихованню культури
поведінки, навичок свідомої дисципліни, морально-етичних норм в учнів
1-4 кл. –К.: “Радянська школа”, 1986. – 54 с.

Мойсеєв Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1999. – 350
с.

Немежанська О.А. Це чарівне слово “гра”. – К.: Молодь, 2004. – 184 с.

Фібула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник. – К.: “Академвидав”, 2005.
– 560 с.

Ходаков М.С. Естетика поведінки. – М.: “Радянська школа”, 1984.

Т.Р.Гуменкова. “Першооснови моральної культури”. Формування особистості
школяра. // Початкова школа. – 2000. – 13-20 червня. –с.14-15.

Л.П.Павленко. Почитай подумай. Виховання школяра. // Рідна школа. –
2005. – 4 січня. – с.50-51.

PAGE

PAGE 100

Сварливість.

Чванливість.

Жадібність.

Непостійність.

Паління.

Запальність.

Грубість.

Нахабство.

Наркозалежність.

Замкнутість.

Пасивність.

Лінощі.

Неуважність.

Підступність.

Забіякуватість.

Ревнощі.

Самолюбство.

Егоїзм.

Пияцтво.

Нерішучість.

Скупість.

Спостережливість.

Вразливість.

Енергійність.

Працьовитість.

Щедрість.

Відвертість.

Наполегливість.

Сором’язливість.

Розсудливість.

Людяність.

Скромність.

Ентузіазм.

Сміливість.

Низький рівень вихованості

Середній рівень вихованості

Високий рівень вихованості

Сформованість наукового світогляду, прагнення до удосконалення
навколишнього середовища.

Розуміння власного “Я” з погляду фізичного і духовного розвитку.

Розумова активність.

Сформованість високих ідеалів.

Вміння в галузі інтелектуальної праці.

Почуття обов’язку.

Національна гідність.

Високий професіоналізм.

Прояв доброти, чуйності, гуманізму, милосердя.

Великодушність і справедливість.

Почуття відповідальності.

Висока етична культура.

Совісність.

Похожие записи