Курсова робота

Формування духовності учнів старших класів засобами літератури

Курсова робота з педагогіки

Мельничук Любові

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………….

РозділРозділРозділРозділ 1. Теоретичне обґрунтування проблеми формування
духовності учнів у навчальному процесі

Зміст поняття, «духовність», його критерії, показники та рівні
сформованості у старшокласників
…………………….………………..…………………….……………………….

Література — як важливий засіб формування духовності особистості в
юнацькому
віці……………………………………………………………………….
віці……………..…………..………………….

1.3. Перспективний педагогічний досвіддосвід формування духовності
особистості засобами літератури учнів старших класів загальноосвітньої
школи…………………………………………………………………………ли.………………….…

Висновки до розділу 1.
…………………………………………………..…………………………………………………………..………
……………………………………………………………

РозділРозділРозділРозділ 2. Дослідно-експериментальна перевірка умов
формування духовності в навчальному процесі

2.1 Педагогічні умови формування духовності учнів старших класів у
навчальному процесі загальноосвітньої школи………………….

2.2 Визначення рівня сформованості духовності учнів старших
класів……………………………………………………………………………..…….
.

2.3 Дослідно-експериментальна програма формування духовності в учнів
старших класів засобами літератури……………………………….

Висновки до розділу
2……………………………………………………………………………………………………….………..

Висновки………………………………………………………………..

Список використаної
літератури…………………………………..…………………………………………………….
….

Додатки………………………………………………………………..…………………………………………………………………Додатки 3

7

18

22

24

16

19

25

31

37

39

4239

25

30

38

41

45

49

ВСТУП

Проблема формування духовності учнів є актуальною, і належить до
проблеми соціального характеру, оскільки пов`язана с таким поняттям, як
формування особистості. А поштовхом і основою для цього є, в першу
чергу, виховання духовної особистості. Школі потрібно змалку турбуватися
про духовний світ дитини. Саме тоді країна буде бачити молодь – як
майбутнє нашої нації, рушійну силу, яка спроможна вирішити проблему
держави не на свою користь, молодь із своїми вищими моральними,
естетичними канонами та ідеалами. Адже від її ставлення до надбань
культури залежить нині духовне оновлення нашого суспільства, зміст її
цінних орієнтацій і майбутнє.

Наше суспільство переживає період стрімких. далекосяжних змін:
технологічний прогрес, міжнародну торгівлю, розвиток комунікацій,
світову конкуренцію. Тому духовний розвиток молоді дуже важливий у наш
час. Адже ми спостерігаємо, що світ став бездуховним. Пріоритети у
домінуючих рисах майбутнього покоління – ця дилема все гостріше постає
перед освітою. Вивчаються і пропонуються різні варіанти, що до
формування духовності в учнів. Наприклад, духовна реабілітація
особистості може бути здійснена засобами культури, зокрема, через
проникнення у світ мистецтва. Якщо спиратись на положення висловлене
Г.Силач, що діяльнісне перетворення культури у внутрішній духовний світ
людини визначає міру духовності людини, її духовне багатство, істинне
єство як “духовної істоти”.[6:;170]

Проблема духовності належить також до числа основних психологічних
проблем. Життєво важливі задачі, котрі стоять перед сучасною
цивілізацією – це подолання соціальної й національної несправедливості,
припинення національної кризи – а це потребує (корінного) перетворення
свідомості багатьох людей, тобто нового духовного відродження
суспільства. А сьогодні дуже важливо для нашої держави, щоб кожен її
громадянин, піднявся над своїми власними проблемами, і намагався
збагатитися духовно.

Сучасний вчитель повинен переосмислити й переорієнтуватися, тобто
відійти від усталених канонів у суспільстві щодо моральних цінностей.
Оновити свої форми й методи вивчення того чи іншого предмету.

Взагалі проблеми духовності досліджувалися вже здавна. Про це свідчать
праці педагогів минулого: Я.А.Коменського, Г.Г.Песталоці. А.Дістервега,
В.О.Сухомлинського. Вони одностайно виділили головні фактори. які
впливають на духовне виховання учнів: праця. сім`я, школа, вчитель.

На сучасному етапі проблемою духовності займаються багато вчених, серед
яких: О.Майкіна, Г.Сагач, Т.Зазюн, С.Соловейчик, І.Зеліченко. Разом з
тим кардинальні зміни в обранні суспільством орієнтирів розвитку,
формування нових суспільних цінностей, нового світогляду підростаючого
покоління потребують особливого підходу освітян і вихователів. Саме тому
ми обрали тему: “Формування духовності учнів”, тому ця проблема є однією
з головних у нашій державі. Адже суспільство й держава не можуть
існувати, нормально виконувати свої функції без певної системи
гуманістичних. духовних цінностей. Оволодіння учнівською молоддю
духовними цінностями підносять свідомість особистості на вищий щабель,
наповнюють життя й діяльність високими громадськими цілями. Духовність
зміцнює єдність усього суспільства, забезпечує подолання труднощів на
шляху його розвитку. Саме школа формує майбутні покоління, а від цього
залежить розвиток і розквіт нашої держави.

Об`єкт дослідження – процес формування духовності старшокласників у
навчальному процесі загальноосвітньої школи.

Предметом дослідження є педагогічні умови, що забезпечують формування
духовності у старшокласників у навчальному процесі загальноосвітньої
школи.

Мета дослідження – виявити та обгрунтувати педагогічні умови, що
забезпечують ефективність формування духовності старшокласників у
навчальному процесі.

Гіпотеза дослідження– формування духовності учнів у навчальному процесі
буде успішним, зазазаза таких педагогічних умов:

врахування індивідуальних і вікових особливостей учнів;

організація колективної творчої діяльності учнів;

активізація пізнавальної діяльності учнів через застосування активних
форм навчання, та різноманітних проблемних моральних ситуацій, які
формують духовність учнів;

використання міжпредметних зв`язків для забезпечення цілісності
сприймання й розуміння явищ суспільного життя, його цінностей.

Висунуте припущення зумовило необхідність вирішення таких завдань:

Аналіз стану наукової та практичної розробки проблеми формування
духовності учнів старших класів засобами літератури.

ОбґрунтуватиОбґрунтуватиОбґрунтуватиОбґрунтувати комплекс педагогічних
умов, що забезпечують необхідний рівень сформованості духовності учнів
старших класів.

Діагностика рівня прояву духовних цінностей у старшокласників.

Розробка методичних рекомендацій щодо формування духовності в учнів
старших класів засобами літератури.

Методи дослідження:

Теоретичний аналіз та синтез

Класифікація

Емпіричні методи: бесіда, спостереження, анкетування, метод експертних
оцінок, діагностика робіт.

Констатуючий експеримент.

Методи якісного й кількісного аналізу даних.

Організація та експериментальна база дослідження. Дослідницька робота
проводилась впродовж 2005-2006 н.р. на базі Топорищенського
навчально-виховного комплексу „ЗОШ I-III ступенів – дитячий садок”
Володарськ-Волинського району Житомирської області й охопила 32 учні
9-го класу.

Теоретичне значення дослідження. Уточнено суть та значення поняття
духовність; встановлено критерії, показники та якісна характеристика
рівня сформованості духовності у старшокласників; визначено можливості
літератури як засобу формування духовності.

Практичне значення дослідження. Виявлено та обґрунтовано педагогічні
умови формування духовності у старшокласників; адаптована та випробувана
методика і розроблена дослідно-експериментальна програма формування
духовності в учнів старших класів.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, розділу 1, розділу 2,
списку використаної літератури (40), висновків, додатків А ,і Б і В;
робота містить 5 таблиць.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОСТІ УЧНІВ У
НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Зміст поняття “духовність”, його критерії та рівні сформованості у
старшокласників

Проблема духовності цікавила людство в усі часи. Це проблема
досліджувалась багатьма науками. До визначення цього поняття у вчених не
має одностайної думки. Кожний науковець розуміє поняття “духовність”
по-різному.

Поняття “духовність” завжди мало у філософії важливе значення, і
відіграє визначну роль у ключових проблемах: людина, її місце й
призначення у світі, зміст її буття, культура, суспільне життя. І тому
такі філософи: Платон, Аристотель, Юркевич, Григорій Сковорода вважали,
що поняття «духовність» є похідним від слова «дух» (лат. “spirit” та
грец. “pneuma”), що означає рухливе повітря, повівання дихання, носія
життя.

Уже в первісну епоху складаються перші уявлення про духовність. Але це
поняття ще не розмежовувалось від тілесної суті. Вперше Платон
відокремив тілесне і духовне, визначив, що духовність – це специфічна
людська властивість, а тілесне – це нижче, те, що закладене природою
людині. Аристотель теж відокремив ці поняття, але розглядав тілесне й
духовне як рівно необхідні.

Новий підхід виробляється у християнській традиції. Тут духовність
наділяється новим обличчям, і вважається, що духовність притаманна
людині розумній, що виділяє її з тваринного світу, та уподібнює Богу.

Проблема духовності стала провідною і в російській релігійній філософії
кінця XIX – початку XX ст. Її розробка пов’язана з іменами Федора
Достоєвського, Володимира Соловйова, Івана Ільїна, Павла Флоренського,
Миколи Федорова. Тут духовність розумілась подвійно. З одного боку:

Духовність – це одухотворення тваринності, сутнісна характеристика
людини, що виділяє її зі світу тварин [34:, 507]

Інше розуміння:

Духовність – це ідеал, до якого прагнула людина у власному розвитку,
орієнтація на вищі, абсолютні цінності [34;: 507] .

На думку вчених поняття “духовність” – це категорія етики, яка визначає
моральний вимір людської життєдіяльності, це живе джерело доброчесностей
людини, її моральна спроможність та вища цінність. [25:; 23]

В сучасній некласичній та посткласичній філософії проблема духовності
набуває дедалі актуальності. Це пов`язано з загальним антропологічним
зворотом, що стався у сучасній філософії, і прагненням подолати
раціоналізм та ірраціоналізм у розумінні людини, з обміркуванням підстав
глобальної духовної кризи, що вразила людство в XX ст., пошуком шляхів
її подолання. Значний внесок у розробку проблеми духовності зроблений у
філософії, притаманний таким філософам, як Мартін Бубер, Макс Шелер,
П`єр Тейяр де Шарден, Хосе Ортега – і – Гассет, Альберт Швейцер, Еріх
Фром, Віктор Франки. Провідною ідеєю цих вчених є: людина розумна на
зламі епох виявилась нездатною подолати всілякі кризи життя, зокрема
глобальні, тому їй на зміну повинна прийти людина духовна. І за
визначенням цих науковців:

Духовність – це загальнокультурний феномен, який уміщує в собі не тільки
абстрактно-теоретичні цінності й ідеали, а й вчинки по совісті, істині і
красі [24:, 120]

Обміркування проблеми духовності стає силою і в сучасній українській
філософії. Публікуються дедалі більше праць присвячених різноманітним її
аспектам. Українські дослідники, як і їх попередники, наполягають, що:
духовність – це спосіб розбудови особистості [11:, 203]. На думку Бориса
Кримського духовність – це зустріч з самим собою, своєю душею,
внутрішнім Я. Це – вихід до вищих цінних інстанцій формування,
конструювання особистістю самої себе. Це провідний фактор розумової
гармонізації світу зовнішнього та внутрішнього, їх узгодження з
моральними законами. Це цінний зміст та спрямованість буття людини [10,
:32]

Філософський словник подає нам таке поняття духовності: духовність –
це ідеальний початок з якого походить творча сила, яка удосконалює і
піднімає людину у світ чистий і цінний. І саме в цьому чистому і цінному
світі існує любов, добро, співчуття, творчість, справедливість, свобода.

І.Д.Недальний пропонує своє бачення духовності, і вважає що духовність
це:

світ ідеального;

особисте духовне життя окремої людини, її індивідуальний світ, духовне
життя;

духовні цінності, світогляд;

На погляд Недальнього духовне життя – це завжди діалектична єдність
індивідуального й суспільного, яке функціонує як
індивідуально-суспільне.

Філософ В.І.Вернадський як і М.Бердяєв, В.Соловйов, П.Флоренський
уявляє людину сутністю Всесвіту, головною цінністю світобудови, а шлях
до високої духовності, вбачає у злитті з Космосом. Духовна людина живе
творчо, піднесеною діяльністю і реалізовує себе згідно з універсальними
законами природи й космосу, гармонізуючи життя на планеті, прагнучи
уникнути глобальної катастрофи [27:; 104].

Проблема духовності ще в період античності мала вагоме значення.
Більшість вчених: Алкемеон, Геракліт, Демокріт, Анаксимен, Арістотель,
Декарт вважали, що основою поняття духовності є душа. Поняття душі вони
розуміли, як віддзеркалення історичної зміни впливу на психіку людини. У
багатьох цих вчених саме душа представлялась однією із видів речовин.
Для Геракліта і Демокріта – душа це вогонь. Анаксимен пов`язує душу з
сонцем.

В психології проблемою “духовність” займалися такі вчені – Гордон В.,
Оллпорт Г., З.Фрейд, А.Маслоу, С.Рубінштейн. Наприклад вчені визначають
поняття духовності так:

Духовність – це пізнання світу, себе, змісту призначення себе в світі
[40:; 103].

Психологічний словник подає нам таке визначення духовності:

Духовність – це індивідуальна вираженість в системі мотивів особистості
двох фундаментальних потреб, ідеальної потреби пізнання і соціальної
потреби жити, діяти “для інших”.[40:; 105].

Духовність характеризується добрим відношенням людини до оточуючих його
людей, турботою, увагою, готовністю прийти на допомогу, поділити радість
й горе. Об`єктивна користь духовної діяльності людини діалектично
пов`язується з її суб`єктивною безкорисливістю, де нагородою є
задоволення, під час пізнання навколишнього світу; карою цьому є
почуття.

На сучасному етапі проблемою духовності займаються І.Зеліченко і
Б.С.Братусь. Ці вчені – психологи вважають, що основним поняттям
духовності є дух. І визначають дух – як джерело енергії і саму енергію
психологічної діяльності. Дух прагне піднести світ, а психологічним
органом рефлексії духу виступає свідомість. [40:; 50]

В свою чергу за їх визначенням “духовність — це тяжіння до любові,
гармонії, до прекрасного”. [54:; 102]

О.І.Зеліченко подає оригінальну концепцію духовного світу, який є вищим
щаблем у ієрархії. Духовну кризу автор розуміє як нездатність зробити
наступний крок у своєму розвиткові, який виявляється перш за все у
дезорієнтації та спустошенні.

Психічними проявами духовності, на думку О.І.Зеліченка, є любов,
творчість, пошук, розвиток.

Б.С.Братусь правомірно визнає, що духовність – це сутнісна якість
людини, яка втілює в собі активне прагнення знайти найвищий смисл свого
існування, співвіднести своє життя з абсолютними цінностями, до
духовного універсалу загальнолюдської культури.

Проблема духовності є однією з головних проблем сучасної педагогіки. Це
питання висвітлено у працях таких вчених: С.Соловейчика, І.А.Зязюна,
Г.М.Сагача, В.М.Сагоновського. Але розуміння цієї проблеми подають кожен
по-різному.

С.Соловейчик стверджує, що складовою частиною “духовності” є “дух”. І
зазначає, що дух, це:

— основа всього найкращого, що є в людині;

— людське в людині;

— сутність людини, прагнення до правди, добра й краси.

Педагог зазначає, що духа немає поза людиною, дух існує лише в кожній
людині. І з цього основною поняття про дух ми можемо конкретно
визначити, що таке духовність.

Духовність – це одна з характеристик людини, а головне, вона визначає
усі його матеріальні якості, її цінність [3:2; 13].

Якщо сучасний педагог С.Соловейчик обов`язково пов`язує поняття
“духовність” з поняттям “духу”, то такі сучасні педагоги І.А.Зязюн,
Г.М.Салач пов`язують духовну людину з розумною. На їхню думку, “людина
розумна” на сучасному етапі виявилася нездатною подолати усякі кризи
життя , а тому загострився інтерес до людини духовної, яка по-новому
ставиться до цих проблем; усвідомлюючи необхідність абсолютних цінностей
та ідеалів з метою уникнення глобальної катастрофи.

На думку цих же науковців, без культу духовності людство загине. То що ж
таке духовність?

Духовність — це спосіб розбудови особистості, це, образно кажучи,
зустрічі з самим собою — своєю душею, внутрішнім «я» [30:; 87].

Духовність — це вихід до цих інстанцій формування, конструювання
особистості та її менталітету [30:; 8]

В сучасній педагогіці виникло таке поняття, як «духовний потенціал
особистості». Це поняття треба розуміти, як здатність інтегрувати дії,
спрямовані на внесення гармонійної впорядкованості в оточуючий світ.

У своїй подальшій роботі ми будемо користуватись таким визначенням
духовності.

Духовність — це індивідуальна вираженість у системі мотивів особистості
двох фундаментальних потреб; ідеальної потреби пізнання й соціальної
потреби жити, діяти для інших [39:; 104].

З визначення можна зробити висновок про структуру духовності.
Структурними компонентами духовності ми вважаємо:

індивідуальну вираженість людини;

духовні потреби людини;

пізнавальні потреби людини;

соціальні потреби людини;

потреба самоактуалізації людини;

потреба діяльності людини

Розкриємо суть кожного компонента духовності. Для цього треба визначити,
що ж ми розуміємо під поняттям «потреба».

Потреба — це стан нужди в об`єктивних умовах, предметах, без якої
неможливий розвиток та існування живих організмів, їх життєдіяльності
[33:; 102]

Потреби людини треба розглядати як особливий психологічний стан
індивіда, як не співвіднесеність в психіці особистості внутрішніх і
зовнішніх умов діяльності. Потреба — це джерело активності людини.

Індивідуальна вираженість — це життєвий шлях людини у суспільстві, це
свідомість і самопізнання людини, це коли особистість, як свідомий
суб`єкт розуміє не тільки оточуючих, але й себе у своєму ставленні до
оточуючих.

Духовна потреба людини — це внутрішній світ людини, її морально-етичні
цінності. Це пошук істини і сенсу життя людиною. Це пізнання людиною
свого «я», потреба людини слухати класичну музику, читати книги, ходити
до театру. Вміння людини оцінювати навколишній світ, людське оточення.

Пізнавальні потреби — це рівень розумового розвитку особистості, її жага
до пізнання, підвищення свого інтелекту. Потреба людини у навчанні.

Соціальні потреби — це соціальний успіх людини, а звідси впевненість в
собі у суспільстві. Це ще й потреба у аффіліації, тобто прагнення людини
допомогти іншим. Це вміння людини жити в суспільстві за його законами і
водночас проявляти інтерес чуйність, допомогу іншим.

Потреба самоактуалізації — це потреба в розумінні особистого шляху, це
реалізація своїх можливостей і здібностей. Людина, яка досягає рівня
самоактуалізації, повністю реалізувавши свої здібності і можливості,
постає як свідома особистість. Потреба самоактуалізації це і розуміння
людиною своєї мети в житті і шляхів її досягнення.

Потреба діяльності — це потреба в організаційній роботі, розуміння
задач, які ставить перед людиною суспільство, і в свою чергу виконання
обов`язків, які постають перед людиною.

Таким чином, критерії духовності, це:

орієнтація людини на вищі естетичні цінності, вчинки по совісті;

ставлення людини до громадської діяльності;

прагнення особи до пізнання;

розуміння людиною сенсу буття

Для характеристики критеріїв, об`єднуємо їх у табл. 1.1

Таблиця 1.1

Критерії духовності

Критерії Показники

Морально-етична культура Моральні норми, моральний ідеал. Любов і повага
до ближнього

Соціальний Ставлення до громадської діяльності, громадських доручень.
Ставлення до Батьківщини, відчуття людини в собі справжнього громадянина
своєї держави

Пізнання Творча спрямованість, пошуковий інтерес, жага до знань, рівень
інтелектуального розвитку учня.

Розуміння сенсу буття Життєва позиція учня, своєї мети, і свого
призначення в житті

Тож з`ясуємо, що ж притаманно для кожного рівня сформованості духовності
учнів.

Якщо людина з високим рівнем сформованості духовності, то вона володіє
системою умовностей та регламентацій поведінки, має такий рівень
культури, при якому спрямовує свою власну природу, свої думки, дії й
діяльність на збереження. створення добра, гармонії, прекрасного в житті
інших людей ( тобто високий рівень сформованості).

Якщо людина з середнім рівнем сформованості духовності, то вона теж
озброєна і системою регламентацій, і високим рівнем звичних потреб у їх
дотриманні, але спрямовує все це та породження й реалізацію злого духу,
негативної духовності (антидуховності).

І лише та людина, котра не володіє ні певною системою ні бодай мізерною
кількістю умовних регламентацій, ні системою будь-яких потреб
дотримуватися хоча б яких-небудь приписів в цілому (тобто людина не
культурна зовсім), ні поняттям про добро та зло, про ідеал та антиідеал,
прекрасне й огидне, може вважати повністю бездуховною (низький рівень
сформованості).

Навіть особа, коли в арсеналі своєї свідомості й змінить певну кількість
регламентації своєї поведінки (тобто, якоюсь мірою ця людина
культурна), але вона діє за всіма правилами й законами на користь чи
задоволення лише своїх фізичних та фізіологічних потреб, не може
вважатися духовною особою. Це також по-своєму бездуховна людина.

Тобто, спираючись на попередні визначення, зрозуміло, що людина може
багато читати, ходити до театру, спілкуватися з розумними людьми, мати
тактовність, але її не можна назвати духовно вихованою. Тому що, весь її
розум та вади свідомо направлені на користь собі, а не на альтруїстичні
вчинки.

Відомий психолог, професор Московського університету Б.С.Братусь
пропонує розрізняти чотири рівні сформованості духовності у
старшокласників — принципові рівні в структурі особистості, які
характеризують ступінь її моральності, духовності:

егоцентричний — особа прагне до власної значущості, вигоди,
престижу.(Ставлення до себе є самоцінним, а до інших суто прагматичним,
залежить від понять «вигідно-не вигідно».) Тут йдеться не про
моральність особи, а про наявність егоцентричної моралі;

групоцентричний — особа ототожнює себе з певною групою (родина, народ,
нація, клас, партія тощо), які є для неї цінними приналежністю до неї.
Усі інші можуть сприйматися як «вороги», «опоненти», «чужі», які не
варті поваги, співчуття, допомоги, любові. Тут діє не моральність, а
групова мораль;

просоціальний (гуманістичний) — кожна людина виступає самоцінною, рівною
з точки зору прав, свобод, обов`язків. Ця людина спрямована на
досягнення таких результатів (продуктів праці, спілкування, пізнання),
які принесуть рівне благо іншим, навіть «чужим», «далеким»,
«незнайомим». Лише з цього боку можна говорити, що ця особа виконує
«золоте правило» етики: чини з іншими так, як би ти хотів, щоб чинили з
тобою;

духовний — людина починає усвідомлювати себе та інших не як кінцеві,
смертні істоти, а як істоти особливого роду, пов`язані між собою,
співвідносні з духовним світом. У цих рамках людина встановлює
суб`єктивні стосунки з Богом через пошуки особистої формули зв`язку з
Ним.

Усі ці рівні тим чи іншим способом властиві кожній особі, а в якісь
моменти ситуативно перемагає якийсь із цих рівнів «сформування
духовності». Тож не можна чітко віднести певний рівень до кожної окремої
особистості [11:; 87].

Згідно наших спостережень щодо сформованості духовності у
старшокласників та концепції Б.С.Братуся, ми уклали таблицю, яка є
результуючим фактором існуючих поглядів на цю проблему. У педагогіці є
традиційним розглядати три рівні сформованості: високий, середній,
низький. Для характеристики рівнів сформованості духовності об`єднуємо
їх в табл. 1.2

Таблиця 1.2

Рівні сформованості духовності старшокласників

РІВНІ ПОКАЗНИКИ

Високий Сформований моральний ідеал: доброта, порядність, чесність,
правдивість, справедливість, працелюбність, вміння давати
морально-етичну оцінку оточуючим явищам і вчинкам, активність, любов до
Батьківщини, наявність мети життя, творчі здібності, рівень розумового
розвитку, патріотизм,творчі здібності учнів

Середній Сформований моральний ідеал добра, порядність, чесність,
правдивість, працелюбність, активність, рівень розумового розвитку.

Низький Не має сформованого морального ідеалу, злість, зрада,
підступність, егоїзм, жорстокість, низький розумовий розвиток, не має
пізнавального інтересу, патріотичних почуттів, чуйності, мети життя

Таким чином, проведена нами робота забезпечила теоретичне обґрунтування
оціночної системи, без якої неможливим було б проведення практичного
дослідження.

Однак, перш ніж вдатися до цього, нам необхідно визначити сукупність
виховних можливостей навчальних дисциплін, щоб підвищити ефективність
роботи духовного виховання, які вже утвердилися у практиці і стали
надбанням наукової теорії. Саме цьому і буде присвячено нами наступний
етап дослідження. 1.2. Література — як важливий засіб формування
духовності у старшокласників.

Українська література вивчається в усіх школах нашої держави. І саме
література є одним з найдоступніших для школярів видів мистецтва, а тому
вчителі літератури мають чи не найбільшу можливість вплинути на
формування духовного світу кожної дитини, вплинути на її емоційну сферу,
а й відповідно й формування системи цінностей підростаючого покоління.

Як зазначає Є.А.Пасічник, література як шкільний предмет ”…є багато
функціональним, інтегральним за своїм призначенням, одним з
найважливіших завдань, які необхідно розв`язати у процесі вивчення
літератури, є забезпечення ідейно-естетичного впливу художніх творів на
учнів, використання їх високого потенціалу з метою формування всебічно
розвиненої особистості, громадянина України, якому притаманна висока
культура, широкий кругозір, творчі здібності, загальнолюдські цінності,
високі моральні ідеали .

Література здатна пробуджувати в людині художника, розвивати в неї
вміння естетично освоювати світ” [36:; 31].

Звичайно, люди далеко не завжди усвідомлюють значення того чи іншого
твору у своєму духовному розвитку, але мистецтво в цілому і література
як один з його видів відкриває перед читачем унікальні можливості для
виховання культури почуттів і переживань, що є основою здорової людської
поведінки.

На сьогодні проблема розвитку духовності полягає в першу чергу у
розумінні кожною людиною тих критеріїв, що складають основу поняття
«духовність». Відповідно й проблема розвитку духовної особистості
полягає на сьогодні не стільки в тому, що недостатньо продукується
цінностей та ідеалів, скільки в їх розумінні до них кожного з нас.

Ми виділяємо такі критерії духовності школярів, як морально-етична
культура учня, ставлення його до громадської діяльності, пізнавальний
інтерес, розуміння ним сенсу буття. Кожен з цих критеріїв духовності має
відповідні показники, які свідчать про рівень сформованості в людини
того чи іншого критерію духовності.

Так морально-етична культура учня вимірюється в першу чергу наявністю в
нього морального ідеалу, вмінням давати моральну й естетичну оцінку
явищам, вчинкам тощо, а також вмінням роботи самооцінку.

Ставлення учня до громадської діяльності вимірюється рівнем усвідомлення
ним місця окремої людини в суспільстві, а також ставленням учня до
громадських доручень, наявністю в учня внутрішньої свободи, його
ставлення до батьків, однолітків та інших людей, наявністю в нього
патріотичних почуттів, почуття власної гідності..

Пізнавальний інтерес вимірюється наявністю в учня інтересу до навчання
рівнем загальної допитливості, загальним рівнем розумового розвитку, а
відповідно до цього й рівнем усвідомлення школярем потреби у навчанні.

Одним з найважливіших і одночасно найскладнішим критеріїв духовності є
розуміння людиною сенсу буття в цілому, а відповідно до цього й
визначення людиною сенсу свого особистого існування. Показниками цього
критерію духовності є наявність в учня суспільних якостей, прагнення
знайти найвищий сенс свого існування, мету життя реалізація чи принаймні
спроби реалізації учнем своїх творчих здібностей й різноманітних інших
можливостей тощо.

Зазначені нами вище критерії та показники духовності є далеко не єдиними
аспектами оцінки рівня духовності окремої особистості, але на наш
погляд вони є одними з основних аспектів за якими вчитель в практиці
роботи зможе оцінити рівень духовності учнів.

Величезна роль у формуванні усіх цих показників і критеріїв духовності
належить літературі, адже саме на уроках літератури вчитель має
найбільше можливостей вплинути на емоційно-оцінну сферу дитини й до того
ж зробити це непомітно чи майже непомітно для неї, що має чималу вагу,
адже кожен вчитель знає, що дуже важливо у вихованні дитини уникати
надмірності уваги, уникати моралізаторства й відкритої та частої критики
у бік тих чи інших якостей дитини. На уроці літератури вчитель має змогу
впливаючи в першу чергу на емоційну сферу дитини, коригувати її систему
цінностей, розширювати її кругозір, формувати її духовну сферу. Вдало
підібрані твори для прочитання та відповідні методи й прийоми роботи над
ними здатні успішно впливати на формування з кожного названих вище
критеріїв духовності людини. Проте, на нашу думку, вчитель на уроці
літератури здатен вплинути на перший і останній з названих критеріїв
духовності, оскільки в дитячому та юнацькому віці людина найбільш
підвладна впливу емоцій.

Художні твори впливають на людину через образи. В істиному мистецтві
зміст і форма художнього образу злиті воєдино. Художній образ виростає з
образів чуттєвих, первинних, подібно тому як із них виникає поняття.
Художній образ неповторний і, не дивлячись на це, являє собою стійке
утворення: він живе у віках. Саме через образи люди знайомляться з
минулим свого народу, з добром і злом, з красивим і потворним, з
моральним і аморальним.

Проблемою духовного виховання учнів на уроках української літератури
займалися такі вчені-методисти як: Цимбалюк Л.М., Бугайко Т.Ф.,
Мірошниченко Л.Ф., Степанішин В.Р., Пасічник В.А.

Степанішин В.Р. зазначає, що нові підходи до викладання українського
мистецтва слова ґрунтуються на загальній концепції літературної освіти,
себто на філософських, історичних естетичних, літературознавчих і мовних
засадах.

Автор чітко окреслює головні завдання, що стоять перед словесниками на
сучасному етапі. Такими є:

виховання активної самостійної особистості, свідомого громадянина
України;

формування засобами художньої літератури майбутніх матерів, батьків,
чоловіків, дружин;

розвиток розумових сил, багатства мови, логічного мислення, відтворюючої
уяви, образного мислення;

плекати сучасного кваліфікованого читача з аналогічним підходом до
літературного твору, самостійним поцінуванням його змісту та форми;

розвивати емоційну сферу учнів, високу культуру почуттів,
цілеспрямованість і твердість переконань.

Саме на таких методах навчання на уроках літератури, повинен будуватися
урок. В. А. Пасічник зазначає, що систему викладання не можна розглядати
як застиглу норму. Викладання літератури у школі – “це постійний пошук,
творчість”.[36:,102]

У процесі роботи на уроках літератури ставляться завдання, пов’язані з
духовним вихованням учнів, — розуміння учнем мети і сенсу буття, красу
людської душі, природи, творів літератури, моральних ідеалів
письменника. 1.3. Перспективний педагогічний досвід формування
духовності особистості засобами літератури.

Над проблемою формування духовності учнів під час навчального процесу
працював Ільїн Є.М. Він стверджував, що саме вчитель мови і літератури
покликаний мораллю літератури формувати етичні підвалини особистості,
розвивати її духовний і душевний потенціал. Особливість системи Ільїна
полягає в тому, що проводячи урок літератури, вчитель має виходити із
потреб учнів, їх інтересів і бажань в чомусь розібратися. Іноді
неможливо відчути, чого потребує учень в даний момент, що для нього
цінне, а що зовсім не важливе. „Не тільки свої запитання ставлю
школярам. У тексті відшукую і їх запитання… І вже не діти „вгадують”
мене, а я їх, що, мабуть, складніше й цікавіше” (12: 25)

Надзвичайно актуальними є його прийоми:

„Мистецтво запитання”. Сучасний ритм життя вимагає не мовчазності, а
цікавості. Саме таким і росте сучасне покоління, і дуже важливо навчити
його не мовчати, зціпивши зуби, а ризикувати, діяти, рухатись.

„Відкрита етика”. Іноді так потрібно відійти від сухого аналізу і
перейти до відвертої розмови, до прямого, нехитрого контакту з учнем, до
людського, а не лише професійного спілкування з ним.

„Слухати учня по-толстовськи” – основний принцип педагога, що значить
прагнути не „відмінної” відповіді учня, а його власної, а це речі не
тотожні.

Ці та багато інших методів його системи потрібно взяти на озброєння
сучасному вчителеві для того, щоб учень „нового часу” адекватно сприймав
і засвоював інформацію. Саме Ільїн наголошує на тому, що „нова людина”
вимагає нових підходів у навчанні, і треба не боятися ризикувати та
експериментувати з учнями.

Львова Ю.Л. стверджує, що успіх на уроці літератури залежить від самого
вчителя, від його психологічного настрою та усвідомленого бажання
передати учням певні людські ідеали через літературу. На перше місце
вона ставить саме особистість вчителя, який найпершим має бути для учнів
носієм культурних надбань людської цивілізації, втіленням чеснот і
моральності.

В.Біблер та його прихильники розглядають процес формування духовності
особистості як процес становлення особистості в контексті вільного
діалогу (спілкування) вихованців і педагогів, молодших і старших
товаришів. Таке спілкування цінне тим, що учасники висловлюють свої
погляди на світ і на себе в ньому. „На думку теоретиків „Школи діалогу
культур”, психологія і педагогіка повинні виходити з глобальних
особливостей сучасного мислення й актуальних форм діяльності, сприяти
переорієнтації від „людини освіченої” до „людини культури”.(8:160-170)

Цікавими є їх ідеї про організацію навчання не на основі підручника, а
на основі реальних авторських текстів конкретної культури. Саме з них
учні черпають інформацію про загальнолюдські цінності, ідеали, що в
сукупності і впливають на формування їх духовності. Тому результатом
освітньої діяльності в „Школі діалогу культур” стає базова культура
особистості. „Головним у культурі є не предмети і знання, а цінності і
норми, способи мислення й творчості” .(8:160-170)

Сухомлинський В. О. також давав цінні поради щодо формування духовності
особистості. Він стверджував, що „пізнання розумом і серцем повинно
включати в себе не тільки захоплення красою, а й обурення злом. Із
безсмертних творів світової літератури потрібно брати образи, в яких
геній художників втілив людські вади, пробуджувати в юних серцях глибоко
особисте почуття непримиренності зі злом”. (35:201)

Висновки до першого розділу.

Виходячи з аналізу науково-педагогічної літератури, можна зробити такі
висновки:

Проблема, яка піднімається в роботі, має давню історію, але на сучасному
етапі оновлюється і потребує подальшого дослідження.

Теоретичним обґрунтуванням поняття “формування духовності учнів”
присвячені праці філософів: В. Соловйова, І. Ільїна, А.Швейцара, Е.
Фрома; психологів: З. Фрейд, А. Маслоу, С.Рубінштейн; педагогів: С.
Соловейчик, І. Зазюна, Б Лихачова, Г.Сагача.

Існує багато визначень поняття “духовність”, але ми зупинились на
такому: “Духовність – це індивідуальна вираженість у системі мотивів
особистості двох фундаментальних потреб: ідеальної потреби пізнання й
соціальної потреби жити, діяти для інших.”

Критеріями духовної сформованості учнів є: моральна етична культура
(моральні норми, моральний ідеал, любов і повага до ближнього),
соціальний критерій (ставлення до громадської діяльності, доручень.
Любов до батьківщини, відчуття справжнього громадянина своєї держави),
пізнавальний критерій (творча спрямованість, пошуковий інтерес, жага до
знань), розуміння сенсу буття (життєва позиція учнів, призначення в
житті).

За яскравістю вираженості духовної сформованості учнів визначено 3
рівня: високий, середній, низький.

Особливий вплив літератури як частини мистецтва вивчають у своїх роботах
Цимбалюк Л.М., Бугайко Т.Ф., Мірошниченко Л.Ф., Степанішин В.Р.,
Пасічник В.А.

Педагогічні умови формування духовності вивчали такі педагоги: Б. Т.
Лихачов, І. П. Підласий, В. А. Сухомлинський. Кінцеву мету духовного
виховання вони вбачають у високому рівні сформованості духовності учня.

Аналіз наукової літератури, спрямований на визначені педагогічних умов і
виховних можливостей навчальних дисциплін які впливають на формування
духовності учнів, переконує у тому, що вирішення проблеми потребує
застосування педагогічних умов у навчально-виховному процесі.

“Виховувати через навчання” – це головний шлях вирішення проблеми.

Аналіз психолого-педагогічної літератури та методичних праць дає змогу
зробити висновок про те, що успішність формування духовності вимагає:

гуманізації навчально-виховного процесу;

врахування індивідуальних і вікових особливостей учнів, використання
міжпредметних зв’язків, врахування активності учнів;

поєднання репродуктивної і пошукової діяльності учнів. РОЗДІЛ 2

ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА УМОВ ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОСТІ В
НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Педагогічні умови формування духовності у навчальному процесі

На формування духовності підростаючого покоління впливає чимало
різноманітних умов. Одні вчені розглядають ці умови як фактори, що
впливають на розвиток особистості, а інші як обставини. І та і інша
точки зору мають своє наукове обґрунтування, саме тому ми зупиняємося на
такому визначенні, яке охоплює обидві точки зору, адже та чи інша умова
за якої формується духовний світ особистості є одночасно і фактором,
який впливає на це формування.

Ми виділяємо такі основні умови формування духовності особистості:

обов`язкове врахування вікових особливостейособливостейособливостей
учнів;

врахування особливостейособливостейособливостей суспільної природи
людини, відповідно вихованню особистості в колективі і через колектив та
врахування особливостей колективної пізнавальної діяльності;

активне використання міжпредметних зв`язків для підвищення ефективності
навчального процесу та для різнобічності, багатогранності розвитку
особистості;

обов`язкове використання принципу активності учнів.

Розглянемо першу з умов. На врахуванні вікових особливостей школярів вже
тривалий час наголошують і психологи, і педагоги.

За класифікацією вікових груп, яку подає нам А.В.Петровський, старший
шкільний вік, або ж рання юність починається приблизно у 14,5 років і
триває до 17-ти років. Але інші вчені неодноразово наголошують на тому,
що подібні вікові рамки є доволі умовними. Ось як характеризують вік
науковці:

«Юноша занимает промежуточное положение между ребенком и взрослым… с
усложнением жизнедеятельности у юноши происходит не только
количественное расширение диапазона социальных ролей, но и качественное
их изменение, появляется все больше взрослых ролей с вытекающей отсюда
мерой самостоятельности и ответственности… общие умственные способности
человека к пятнадцати — шестнадцати годам, как правило уже сформированы,
и такого быстрого роста их как в детстве, уже не наблюдается. Однако они
продолжают совершенствоваться…”[43:,18]

“Юность — завершающий этап созревания и формирования личности. Большие
изменения в собственном организме и внешности, связанные с половым
созреванием, известная неопределенность положения (уже не ребенок, но
еще и не взрослый), усложнение жизнедеятельности и расширение круга лиц,
с которыми личность должна сообразовывать свое поведение, — все это
вместе взятое резко активизирует в юношеском возрасте
ценностно-ориентационную деятельность. Идет ли речь о познании
собственных качеств, усвоении новых знаний, об отношениях со старшими
или сверстниками — юноша особенно озабочен их оценкой и стремится
строить свое поведение на основе сознательно выработаных или усвоенных
критериев и норм…» [15:; 144 — 145].

Виходячи із зазначених вище особливостей віку можна говорити про юність,
як один з найбільш сприятливих періодів у формуванні духовних цінностей
особистості, у формувані школи її цінних орієнтацій.

«Ранняя юность — не только возраст самоанализа, но и самый «коллективный
» возраст. Младшему подростку достаточно просто учавствовать в
коллективной жизни, быть с другими. Старшекласснику важнее всего быть
принятым сверстниками, чувствовать себя нужным группе, иметь в ней
определенный престиж и авторитет. Низкий статус в коллективе как
правило, коррелирует с высоким уровнем тревожности, юноши, не популярные
у сверстников, гораздо чаще, чем остальные, хотели бы изменить свою
личность»[18:; 151].

А ось як говорить про колективне виховання і його особливості педагог
І.П.Подласий: «Форма воспитания — это внешнее выражение процесса
воспитания, содержание и форма неразрывно связаны между собой —
изменение содержания влечет за собой изменение формы. Ведущая роль
принадлежит содержанию. По количеству охватываемых процессом общей
социальнозначимой целью, деятельностью, имеющая общие выборные органы и
отличающаяся сплоченностью, общей ответственностью, взаимной
зависимостью при безусловном равенстве всех членов в правах и
обязанностях» [39:; с. 63-65].

А до всього сказаного слід додати, що сформований учнівський колектив є
не лише об`єктом педагогічного впливу, а й сам перебирає на себе деякою
мірою виховну функцію.

Пошуки шляхів удосконалення освіти в загальноосвітній школі та гімназії
зокрема спричинилися до відродження такого методичного явища, як
інтеграція навчання — відомого ще з часів К.Ушинського (метод навчання
грамоти шляхом інтеграції письма і читання), яке перейшло нині з царини
дискусії у практику.

Ось як трактуються міжпредметні зв`язки у педагогічному словнику:
«Межпредметные связи — взаимная согласованность учебных программ,
обусловленная системой наук и дидактическими целями». [37:; 68]

Далі автори наводять приклади використання математичних понять у фізиці
і тому подібне.

На сьогодні поняття інтегрованого навчання трактується більш широко,
хоча в той же час ми забуваємо про тотожність понять інтеграція та
міжпредметні зв`язки.

Інтеграція (від лат. integer — повний, цільний) — це створення нового
цілого на основі виявлення однотипних елементів і частин із кількох
раніше розрізнених одиниць (навчальних предметів, видів доцільності та
ін.)» [19; :99].

«Реалізація ідей інтеграції і гуманітарізації передбачає докорінну
перебудову не лише педагогічного мислення, а й усієї системи освіти —
вихід учителя за межі власного предмета. Настав час осмислювати матеріал
з позицій філософії, здійснювати міжпредметні зв`язки , усвідомивши
місце своєї дисципліни в загальній системі культури» [19:; 50].

Як зазначає В.А. Пасічник, література як шкільний предмет «… є
багатофункціональна, інтегральна за своїм призначенням» [36:; 19].

Саме тому слід, на нашу думку, звернути увагу на цю специфічну
особливість літератури як шкільного предмета, адже на важливості й
доцільності використання у повній мірі міжпредметних зв`язків наголошує
чимало фахівців. Це Усатенко, В.Вернадський, Н.Светоловская.

«Нині ідея інтеграції навчання приваблює, багатьох учених і вчителів у
нашій країні й за кордоном. Предметом наукового інтересу багатьох
дослідників (О.Біляєв, О.Савченко, П.Донченко, В.Тимченко, Ю.Колегін та
ін.), є проблема інтегрованого уроку в школах різних типів» [19:; 106].

Але ми вважаємо за доцільне звернути увагу на інтегральність літератури
як шкільного предмета, від самого початку, адже ця її особливість дає,
порівняно з іншими предметами, неймовірно широкий простір для плідного
використання набутків інтегрального навчання.

Активність учнів на сьогодні вважають дуже важливою для ефективності
навчально-виховного процесу.

«Активность в обучении — дидактический принцип требующий от учителя
такой постановки процесса обучения, которая способствует воспитанию у
учащихся инициативности и самостоятельности, прочному и глубокому
усвоению знаний, выработке необходимых умений и навыков, развитию у них
наблюдательности, мышления и речи, памяти и творческого
воображения…».[39:.104]

Цей принцип знаходиться, за словами авторів словника у тісному й
безпосередньому зв`язку з іншими принципами дидактики зокрема з
принципом свідомості. Щоб дати простір природній дитячій активності, як
фізичні й так і мисленнєвий, автори радять педагогам заохочувати
різнобічну самостійну дітей, прагнути так організувати процес навчання,
щоб у них виникав інтерес до цього процесу, , щоб діти розмірковували,
робили висновки, діяли.

«Познавая в процессе активной деятельности дети не только лучше применят
знания на практике, у них развивается исследовательские устремления и
навыки, воспитывается воля, характер, способность преодалевать
препятствия…» [39:; 33].

На сьогодні принцип активності в навчанні знайшов своє колективне
вираження в найрізноманітніших формах і методах викладання: лабораторні
заняття, постановка різноманітних дослідів, спостереження, екскурсії,
заняття з ботаніки та певних дослідних ділянках, вимірювальні роботи в
класі й на місцевості, самостійна робота учнів з книгами та іншими
джерелами, а також залучення учнів до активної участі в обговоренні тих
чи інших тез лекції викладеної вчителем (лекція з елементами бесіди)
тощо.

Активність у навчанні досягається за допомогою багатьох дидактичних
прийомів. Наприклад, вчитель запитує весь клас і відповідно всі учні
мають обдумувати його, готуватися до відповіді. Під час викладу
матеріалу, вчитель може окремими питаннями підтримувати увагу учнів.
Іноді може бути корисним чергувати виклад матеріалу вчителем учнями.
Але, залежно від наявного в учнів, рівня розвитку вмінь і навичок
самостійної роботи необхідна відповідна підготовча робота з боку
вчителя.

Виняткове значення в активізації навчання, на думку науковців, має
поєднання принципу активності в навчанні з практичною роботою, що
створює можливість для застосування знань на практиці, а відповідно
вмотивовує для учнів подальшу навчально-пошукову роботу.

На важливості активності у навчанні наголошували такі науковці як
Тряпицина А.П., Грєбєнкіна Л.К. та багато інших.

На особливій важливості цього принципу в середньому і старшому шкільному
віці наголошують і психологи. Зокрема, звертав на це увагу і такий
видатний психолог, як А.В.Петровський.

Враховуючи усе зазначене вище, ми вважаємо за доцільне у своїй подальшій
роботі із учнями старшого шкільного віку.

розуміння своєї мети, і свого 2.2. Визначення рівня сформованості
духовності учнів

В нашому дослідженні ми виходили з того, що формування духовності учнів
буде більш ефективним, якщо в процесі викладання української літератури
використовувати спеціально розроблені завдання, ситуації, які ставлять
старшокласників в умови розвитку морально-емоційної особливості.

Дослідницька робота проводилась на базі Топорищенського
навчально-виховного комплексу „ЗОШ I-III ступенів – дитячий садок”
Володарськ-Волинського району Житомирської області й охопила 32 учні
9-го класу.

Констатуючий експеримент заключався в тому, щоб об`єктивно виявити
вихідний рівень сформованості духовності учнів на уроках української
літератури, аналізу використання вчителями методів, прийомів, ситуацій,
які сприяють розвитку цієї складної особистої освіти.

В процесі констатуючого експерименту були використані такі методи:

бесіда з учнями, бесіда з вчителями з метою виявлення доцільності
використання ситуації, завдань, методів та прийомів духовного розвитку
учнів на уроках української літератури;

спостереження;

анкетування учнів з метою виявлення доцільності існуючої системи,

тестування учнів та визначення їхніх потреб.

На основі отриманих даних нами було виділено рівні, які визначали
сформованість духовності старшокласників.

Низький рівень — характеризується відсутністю культури спілкування,
людина не прагне кращого в житті, учень не розуміється на поняттях добро
і зло, про ідеал та антиідеал, прекрасне й огидне.

Середній рівень — свідчить про присутність певного рівня культури, але
тільки прагне до особистої значимості, вигоди та престижу, вимагає до
себе великої уваги й потребує стимулювання своєї діяльності.

Високий рівень — присутність культури, знань моральних, етичних норм
поведінки, дії учнів спрямовані на збереження добра, прекрасного, висока
пізнавальна активність.

В своєму досліджені ми прагнули з`ясувати як самі учні ставляться до
використання на уроках української літератури спеціально створених
ситуацій по розвитку духовності. З цією метою проводились індивідуальні
бесіди і була проведена анкета, яка включала в себе такі питання:

Чи цікаві вам уроки, на яких ви розглядаєте ситуації пов`язані з
мораллю?

Хотіли б ви, щоб уроки проводились у формі рольової гри?

Чи подобаються вам уроки-дискусії, де розкриваються поняття добро і зло?

Окрім анкети учням запропоновано відповісти на питання тесту з метою
виявлення рівня інтересу до української літератури як навчального
предмету:

1). Подобається вам читати?

2). Чи багато ви читаєте?

3). Яких українських письменників ви знаєте? (наприклад)

4). Твори яких письменників вам запам`ятались?

Опрацювавши отримані дані (бесіди, тесту, анкети), й отримавши
результати ми вмістили їх у табл. 2.1

Таблиця 2.1

Рівні сформованості духовності учнів 9-х класів

Показники Рівні

низький середній високий

Морально-етичні цінності, вміння бачити добро і зло, прекрасне-огидне,
вчиняти по совісті 30 39 31

Потреба розвивати свій інтелект, читати художню літературу, розвивати
пізнавальну активність 39 37 24

Соціальне ведення ситуацій, вміння прикласти свої сили, вміння досягти
успіху 37 42 21

Потреба у саморозвиткові духовного боку особистості 40 34 26

Загальний показник рівнів сформованості 36,5 38 25,5

Із поданого в таблиці можна зробити висновок, що переважає низький
(36,5%) та середній (38%) рівні сформованості духовності у
дев’ятикласників.

У багатьох (40%) відсутня потреба у саморозвитку своїх духовних якостей
особистості.

Тривожить той факт, що 39% старшокласників не мають потреби розвивати
свій інтелект, читати художню літературу з предмету. Аналіз таблиці,
довів, що загальний показник 38% відноситься до середнього рівня, а це в
свою чергу створює передумови для подальшої роботи над підвищенням рівня
духовності старшокласників.

Ми впевнились, що учні зазвичай звертають увагу на зв`язок літературних
героїв (проблематика, ситуації «добра-зла», «прекрасне-огидне») з
сучасним життям, не співвідносять себе з літературними героями, не
можуть дати аналіз з позицій сучасності. Дев`ятикласники не оперують
тими знаннями, які отримують під час інших предметів (історія,
українська мова, російська мова та література, історія України,
географія та інші), а звідси низька пізнавальна активність їх на уроці.

Для з`ясування того, яке відношення самих вчителів до даної проблеми, їм
було запропоновано відповісти на запитання анкети:

1). Як на вашу думку, що таке духовність?

2). В якому осередку вона виховується?, підкресліть

а) школи, б) сім`я, в) суспільство?

3). Під час яких навчальних дисциплін треба формувати духовність учнів?

4) Що ви пропонуєте змінити у навчальних планах з метою підвищення рівня
сформованості духовності учнів?

Аналіз анкет, бесід з вчителями довів, що у більшості вчителів виникають
труднощі відповісти, що таке «духовність». На уроках рідко акцентують
увагу на розвиток складної освіти особистості, пояснюють це браком часу.
Частина вчителів (18%) використовують навчальний матеріал предмету для
показу, аналізу й синтезу ситуацій успіху: «добро-зло»,
«прекрасне-огидне», «щедрість-жадібність», «життя-смерть» і таке інше.

Вчителі наголошують на тому, що проблема духовності пов`язана з
соціальною сферою суспільства, економікою країни, інфляцією, нестатком
підручників, посібників, низькими заробітками. Спостереження за учнями
довели, що багатьом учням колегіуму притаманна моральна конфліктність
(47%), емоційна напруга (61%), агресивність (39%), егоїзм, заздрість.

Замість прагнення до творення домінує пристрасть до розподілення і
перерозподілення. Як абстрагують вчителі, учні засвоїли лише дві
арифметичні дії — відняти і поділити, а не навчилися додавати і множити.

Аналіз бесід та анкетування, дав підстави виділити фактори, які
негативно впливають на формування духовності молоді:

відчуження особистості від суспільства, від національної культури;

відчуження від національних традицій;

низький статус освіти та інтелектуальної діяльності;

заклад моралі серед дорослих та молоді;

криза сім`ї чи сімейного виховання;

погіршення здоров`я учнів;

соціально-політичні і економічні протиріччя.

Спостереження за старшокласниками доводить, що загрозою для них є ще й
психологічне налаштування: песимізм, прагнення жити сьогоднішнім днем,
не прагнення наполегливо вчитися.

У нашому дослідженні, ми намагались з`ясувати потреби молоді в
духовному розвиткові, і як вони реалізуються в культурно-дозвільній
активності.

Таблиця 2.2

Культурно-дозвільна активність молоді в балах

Види культурно-дозвільної активності Самооцінка

1 2 3 4 5

Домашні види культурно-досвідних занять:

перегляд телепередач;

читання художньої літератури;

комп`ютерні ігри;

прослуховування музики;

читання газет

+

+

+

+

+

+

+

Активні види культурно-досвідних занять:

ранкова гімнастика;

біг, оздоровчі прогулянки;

прикладна творчість;

художня творчість

+

+

+

+

+

Публічні види культурно-дозвільних занять:

відвідування церкви;

відвідування кінотеатру;

відвідування бібліотеки;

відвідування спортзалу, басейну, стадіону;

громадська робота

+

+

+

+

+

За результатами таблиці, ми можемо зробити висновок, що учні
поставили собі 1, 2, 3 бали за розвитком активності і потреб у
духовному становленні своєї особистості. Жахливим є той факт, що
отримані самооцінки свідчать про примітивізм життя молоді.

Виходом з цієї ситуації. на наш погляд є зміна навчальних програм з
курсу української літератури, і введення в шкільну практику багатьох
ситуацій, які сприяли б духовному розвиткові учнів. 2.3.
Дослідно-експериментальна програма формування духовності в учнів у
навчальному процесі.

В основу розробок роботи ми поклали результати констатуючого
експерименту, що розкривають причини низького рівня сформованості
духовності учнів на уроках української літератури.

При визначенні змісту дослідної роботи ми виходили з того, що підвищити
рівень сформованості духовності можливо шляхом використання на уроках
різноманітних ситуацій, активності учнів, нестандартних форм організації
навчання.

Під час дослідно-експериментальної роботи слід звернути увагу на
дотримання умов в організації діяльності учнів:

врахування рівня знань учнів;

обов`язкове врахування вікових особливостей учнів;

активне використання міжпредметних зв`язків;

використання активних форм навчання.

В ході експерименту ми намагалися вирішити такі завдання:

розвивати інтерес до уроків української літератури;

формувати в учнів розуміння краси рідної мови, національних традицій,
моральних якостей українського народу;

вміння аналізувати ситуації і бачити «добро-зло», «прекрасне-огидне»,
«щедрість-жадібність»;

розробити систему уроків за творчістю Т.Г.Шевченка.

В табл. 2.3 подано розподіл навчального матеріалу за темами, підібрані
завдання, форми проведення. Таблиця 2.3

Дослідно-експериментальна програма

Тип уроку

Тема уроку Ситуації, які сприяють формуванню духовності учнів

Ознайомлен-ня з новим матеріалом «Життєвий та творчий шлях Т.Шевченка.
Дитячі та юнацькі роки. Перші поетичні твори” Налаштування на роботу,
оптимізм, активність. Ситуації — життєвий шлях Т.Г.Шевченка, проблеми,
співвіднесеність з сьогоденням. Робота з класом в цілому, емоційність
розповіді. Особисте ставлення до людини

Урок-бесіда Ліро-епічна, соціально-побутова поема Т.Шевченка «Катерина».

Активність учнів, вміння вислухати різні точки зору; співтовариство,
демократичний стиль спілкування; прагнення взяти до уваги індивідуальні
здібності та особистий досвід школярів; а також і потреби учнів.
Ситуації — правильно вести діалог і розуміти учнів

Урок — рольова гра Тема: «Гайдамаки» Ситуації, які дозволяють розкрити
причиново-наслідкові зв`язки. Зіставити добро і зло. Вміння
внутрішньо-особисто зрозуміти вчинки літературного героя: особистий
підхід до учнів. Ситуація взаємодопомоги

Урок-діалог Автобіогра-фічність повісті «Музикант» Ситуації, які
дозволяють аргументувати вчинки літературного героя, співвіднести їх зі
своїми вчинками в сучасному житті; визначитися в потребах: матеріальні,
соціальні. Визначити потребу в почутті захищеності(робота,почуття,
стабільності, помешкання, одяг) і потреба в статусі (впевненість у собі.
повага з боку інших), потреба у самореалізації

Урок — моделювання ігрових ситуацій Викриття самодержавного,
кріпосницького гноблення в поемі «Сон», «Кавказ» Вираження свого
відношення, щирість висловлення ситуації «довіра-кривда», ситуація
вибору, який привів до невдачі, ситуація милосердя

Узагальнення і систематиза-ція знань Бойова програма поета-демократа.
Поезії «Заповіт», «І мертвим і живим» Ситуація створення успіху й
забезпечення підвищення досягнень

У своїй роботі ми виходили з того, що в сучасному житті потрібні люди,
які можуть швидко адаптуватися у різних умовах. Які спроможні на риск,
самостійність, спроможні швидко виходити з непередбачених ситуацій, й
тому ми ввели в нашу програму різні ситуації. На нашу думку релігійна
мораль спроможна протидіяти злу.

Запропоновані нами уроки здатні сформувати в учнів почуття патріотизму,
любов до Батьківщини. відродженню національних традицій. оптимізації
майбутньої молоді. відповідальності рефлексії. самооцінка. Розроблені
нами уроки здатні утверджувати загальнолюдські моральні принципи на
прикладі творчості Т.Г.Шевченка, формують активність молоді. духовність.

Далі наводяться розроблені нами уроки.(див. додаток В)

о, О.СлстьонВисновки до другого розділу

Аналіз дослідно-експериментальної частини курсової роботи, яка
присвячена проблемі формуванню духовності старшокласників, дає нам
можливість виділити таке:

Констатуючий експеримент об`єктивно висвітлив низький рівень
сформованості духовності учнів (36,5%), середній (38%) та високий
рівень, а загалом 25,5%.

Аналіз анкет і спостережень за учнями на уроках літератури довів, що в
учнів переважає моральна конфліктність (47%), емоційна напруга (61%),
агресивність (39%), егоїзм, заздрість.

Також були виявлені фактори які негативно впливають на духовний ріст
молоді:

відчуження особистості від суспільства, від національної культури;

національних традицій;

низький рівень освіти та інтелектуальної діяльності;

занепад моралі серед дорослих та молоді;

криза сім`ї та сімейного виховання;

погіршення здоров`я учнів;

соціально-політичне й економічне протиріччя .

При розробці планів уроків ми керувались тим, що застосування
різноманітних ситуацій, нестандартних форм організації навчання дає
можливість проводити виховну роботу систематично, послідовно, викликати
інтерес до навчання.

На уроках мають вирішуватисьвирішуватисьвирішуватись такі ситуації:

а) вираження свого ставлення до людини (літературного героя);

б) ситуації успіху;

в) правильно й тактовно вести діалог і розуміти один одного;

г) ситуації допомоги і взаємодопомоги;

д) ситуації приниження;

є) ситуації відповідних вирішувань

На ефективність запропонованої програми вказують і такі
навчально-виховні фактори:

підвищення ефективності учнів на уроках української літератури;

ґрунтовна підготовка учнями домашнього завдання;

покращення стосунків між учнями;

формування почуття колективу;

взаємодопомога, співчуття, доброчинність один до одного, до вчителів,
батьків

У програмі наведені уроки, зміст яких сприяв формуванню духовності учнів
на уроках української літератури.

Активні форми роботи в себе включають: ігрові ситуації, урок рольової
гри та інше, які допомагають формувати духовність дев`ятикласників.
Учні-дев`ятикласники гарно засвоювали матеріал. Система розроблених
уроків включає в себе нові, різноманітні завдання, розкриває перед
учнями нові можливості, перспективи по формуванню духовності.

ВИСНОВКИ

В результаті проведеного дослідження підтверджується гіпотеза про
формування духовності старшокласників за умов:

врахування індивідуальних і вікових особливостей учнів;

організація колективної творчоїтворчоїтворчої діяльності учнів;

активізація пізнавальної діяльності учнів через застосування активних
форм навчання, та різноманітних проблемних моральних ситуацій, які
формують духовність учнів;

використання міжпредметних зв`язків для забезпечення цілісності
сприймання й розуміння явищ суспільного життя, його цінностей.

Критерії сформованості духовності визначаються на основі:

орієнтація людини на вищі естетичні цінності, вчинки по совісті;

ставлення людини до громадської діяльності;

прагнення особи до пізнання;

розуміння людиною сенсу буття

Показниками сформованості духовності у старшокласників є:

Моральні норми, моральний ідеал. Любов і повага до ближнього

Ставлення до громадської діяльності, громадських доручень. Ставлення до
Батьківщини, відчуття людини в собі справжнього громадянина своєї
держави

Творча спрямованість, пошуковий інтерес, жага до знань, рівень
інтелектуального розвитку учня.

Життєва позиція учня, своєї мети, і свого призначення в житті

На основі аналізу даних виділяють рівні, які визначають сформованість
духовності старшокласників:

Низький рівень — характеризується відсутністю культури спілкування,
людина не прагне кращого в житті, учень не розуміється на поняттях добро
і зло, про ідеал та антиідеал, прекрасне й огидне.

Середній рівень — свідчить про присутність певного рівня культури, але
тільки прагне до особистої значимості, вигоди та престижу, вимагає до
себе великої уваги й потребує стимулювання своєї діяльності.

Високий рівень — присутність культури, знань моральних, етичних норм
поведінки, дії учнів спрямовані на збереження добра, прекрасного, висока
пізнавальна активність.

Діагностика показала, що переважає низький (36,5%) та середній (38%)
рівні сформованості духовності у дев’ятикласників.

У багатьох (40%) відсутня потреба у саморозвитку своїх духовних якостей
особистості, 39% старшокласників не мають потреби розвивати свій
інтелект, читати художню літературу з предмету. Загальний показник 38%
відноситься до середнього рівня, а це в свою чергу створює передумови
для подальшоїподальшоїподальшої роботи над підвищенням рівня духовності
старшокласників.

Таким чином, основними педагогічними умовами формування духовності у
старшокласників у навчальному процесі є:

обов`язкове врахування вікових особливостей учнів;

врахування особливостей суспільної природи людини, відповідно вихованню
особистості в колективі і через колектив та врахування особливостей
колективної пізнавальної діяльності;

активне використання міжпредметних зв`язків для підвищення ефективності
навчального процесу та для різнобічності, багатогранності розвитку
особистості;

обов`язкове використання принципу активності учнів.

В основу методичних розробок була покладена програма середньої школи з
української літератури для 9-х класів. Ми ставили перед собою мету,
дослідити шляхи формування духовності в учнів за допомогою вміння
аналізувати ситуації «добро-зло», «прекрасне-огидне», «щедрість-жадоба»
та інші. Уроки будувались у формі уроків-диспутів, уроків моделювання
ігрових ситуацій, уроків рольової гри, уроків-діалогів та інші, з
погляду на формування в учнів поваги до рідної мови, національних
традицій, моральних якостей українського народу.

Отже на основі фактичного матеріалу, можемо говорити про ефективність
розробленої нами програми по підвищенню рівня сформованості учнів шляхом
впровадження на уроках літератури активних форм навчання, різноманітних
ситуацій, які розкривають структуру духовності. Проте у перспективі
важливою є подальша розробка технології формування суб’єктивних
цінностей особистості шляхом удосконалення підходів, форм та методів
організації навчально-пізнавальної діяльності старшокласників. СПИСОК
ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Бахонов К. Возможности нестандартных уроков // Воспитание школьников. –
1990. № 4.- с. 13.

Берхин Н. Б. Формирование первоначальных художественных знаний
//Педагогика. — 1993. — № 1. — С.16-19.

Бугайко Т.Ф., Бугайко Ф.Ф. Навчання і виховання засобами літератури. —
К.: Радянська школа, 1973. — 176 с.

Бугайко Т.Ф., Бугайко Ф.Ф. Українська література в середній школі. — К.:
Радянська школа, 1962. — 391 с.

Введение в философию: Учебное пособие для вузов/Бобров В.В.-М.,2000.-288
с.

Волошина Н. Й. Українська література: орієнтовне планування навчального
матеріалу для 5-11 класів. – К.: 1993.- 54 с.

Вихованець І. Р. Тайна слова. – К.: Рад. шк., 1990.- 284 с.

Возврастная и педагогическая психология / Под. ред. А. В. Петровского;
учебник для студентов педагогических институтов. – М.: Просвещение,
1979.- 300 с.

ДичківськаДичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: ”Школа
діалогу культур”.–К.: Академвидав, 2004.– с.160-170

Дидактика современной школы / Под ред. В. А. Онищука. – К.: Радянська
школа, 1987.- 237 с.

Жарова Л. В.Теоритические основы организации самостоятельной
учебно-познавательной деятельности учащихся : Межвузовский зборник
научных трудов / Под ред. Г. М. Щукиной. – М.; ЛГПИ им. А. Герцена,
1985.- с 76-85.

Загальна психологія: Навч. посібник для В. Н З / Максименко В. Д.,
Соловієнко В. О. – К.: 2000.-256 с.

Загальна психологія: Навч.посібник для ВНЗ. Допущено Мін. освіти
України / М’ясоїд П. А. – К., 2000. – 479 с.

Ільїн Є.М. Мистецтво спілкування.– М.:Педагогіка, 1987.–215 с.

Історія української філософії: Навчальний посібник для В. Н. З. /
Гноасимчук А. А., Тимошенко З. І.- К.: 2000.- 421 с.

Караман С. О. Методика навчання української мови в гімназії: Навчальний
посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: Магістр-S. 2000.-
456 с.

Кондаков Н. И. Логический словарь-справочник. – М.: Политиздат, 1975.-
428 с.

Кондрашова Л.В. Гуманизация учебно-воспитательного процесса школы:
история, теория, поиски. — Кривой Рог: КГПИ, 1996. — 76 с.

Кондрашова Л.В. Методика подготовки будущего учителя к педагогическому
взаимодействию с учащимися: Учебное пособие. — М.: Издательство
«Прометей» МГПИ им. В.И.Ленина, 1990. — 158 с.

Криворучко О. Тематичні розробки уроків з української літератури (9
клас. ІІ чверть)

Кульчицкая Е.И. Родителям о воспитании культуры детей. — К.: Радянська
школа, 1980. — 126 с.

Кучерява З. Торкнутися краси //Українська мова і література у школі. —
1995. — № 5-6. — С.23-25.

Львова Ю.Л. Творческая лаборатория учителя: Из опыта работы.–
М.:Просвещение, 1985.–158 с.

4004004000Лихачов Б.Т. Педагогика. Курс лекций: Учебное пособие для
студентов пед. учебн. заведений и слушателей ИПК и ФПК. — М.: Юрайт,
1999. — 464 с.

Львів М. Р. Словарь – довідник з методики української літератури. — М.:
Либідь, 1985.- 460 с.

Мазуркевич А.Р. Литература в школе: поиск новой методики //Советская
педагогика. — 1991. — № 11. — С.10-12.

Мороз Л. Творча спадщина Т. Г. Шевченка // Дивослово.- 1996. №
5-6.-с.3-8.

Матенко Н. М. Слово, музыка, образ.- К.:Радянська школа. 1982.-96с.

Немов Р.С. Психология: Учебник для студентов высших педагогических
учебных заведений: В 3 кн. /Гуманит. изд. центр ВЛ АДОС. — М., 2000. —
Кн.3: Психодиагностика. Введение в научное психологическое исследование.
— 640 с.

Никифоров А.С. Эмоции в вашей жизни. — М.: Советская Россия, 1974. — 189
с.

Общая психология: Учебное пособие для студентов пед. институтов /под
ред. В.В.Богословского и др. — М.: Просвещение, 1981. — 383 с.

Пасічник Є.А. Методика викладання української літератури у середніх
навчальних закладах: Навчальний посібник для студентів вищих закладів
освіти. — К.: Ленвіт, 2000. — 384 с.

Постовець С. Психологічний зміст викладання мови і літератури // Див.
1999.- № 4.-с.42-45.

Педагогика: Учебное пособие для студентов педагогических учебных
заведений /В.А.Сластенин, И.Ф.Исаев, А.И.Мищенко, Е.Н.Шиянов. — 3-е изд.
— М.: Школа — Пресс, 2000….. — 512 с.

ПедагогічнийПедагогічний-довідник / Р. Т. Гром’як та ін. – К.: Академія,
1997, — 400 с.Підласий І.П. Як підготувати ефективний урок: Книга для
вчителя. — К.: Радянська школа, 1989. — 204 с.

Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студентов пед. вузов:
В 2 кн. /Гуманит. изд. центр ВЛАДОС. — М., 1999. — Кн.2: Процесс
воспитания. — 256 с.

Психология эмоций. Тексты /Под ред. В.К.Вилюнаса, Ю.Б.Гиппенрейтер. —
М.: Изд-во Московского университета, 1984. — 228 с.

Психология: Учебное пособие для учащихся пед. училищ /Под ред.
В.А.Крутецкого. — М.: Просвещение, 1977. — 301 с.

Рувинский Л.И. Нравственное воспитание личности. — М.: Изд-во
Московского университета, 1981. — 184 с.

Словарь по этике /Под ред. И.С.Кона. — М.: Политическая литература,
1981. — 430 с.

Степанишин В. Нові підходи до викладання української літератури
//Дивослово. — 1995. — №1. — С.31-34.

Сухомлинский В.А. Рождение гражданина. — М.: Молодая гвардия, 1971. —
136 с.

Сухомлинский В.А.Серце віддаю дітям. –Вибрані твори в 5 томах.-Т. 3-К.:
Рад. шк, 1977. – с. 201.

Українець С. Елементи психодрами на уроках літератури //Дивослово. —
1995. — № 5. — С.41-44.

Философский энциклопедический словарь /Сост. С.С.Аверинцев,
Э.А.Араб-Оглы, Л.Ф.Ильичов. — 2-е изд. — М.: Советская энциклопедия,
1989. — 814 с.

Цимбалюк Л.М. Формування особистісного ставлення старшокласників до
художнього твору у процесі вивчення української літератури у старших
класах //Зб. наукових праць. — К.: КДПІ. — 1990. — С.111-115

Чайковская В.И. О целостности этико-эстетического воздействия литературы
на молодежь //Искусство и эстетическое воспитание молодежи. — М.: Наука,
1981. — С.122-137.

Чепурко О.М. Духовне виховання учнів під час бесід з позакласного
читання //Зб. наукових праць. — К.: КДПІ, 1990. — С.91-96.

Шацкая В.Н. Общие вопросы эстетического воспитания в школе. — М.: АПН
РСФСР, 1955. — 181 с. Додаток А

Анкети учнів

Додаток Б

Анкети вчителів

Додаток В

Конспекти уроків

Тема: «Ліро-епічна, соціально-побутова поема Т.Шевченка «Катерина»

Тип уроку: урок засвоєння нових знань

Мета: домагатися усвідомлення учнями змісту поеми, розібратися
ідейно-художнього змісту поеми, навчити учнів обґрунтовано висловлювати
свої думки щодо художнього твору; розвивати навички аналізу художнього
твору; критичність суджень; виховувати об’єктивність у ставленні інших
людей, шляхетність

Форми, методи, прийоми: проблемний семінар, аналіз художнього твору,
бесіда, обговорення дій і вчинків образів-персонажів.

Обладнання: записи на дошці, тексти творів. ілюстрації до поеми.

Хід уроку.

На дошці — ілюстрації до поеми.

Вступне слово вчителя.

Поема «Катерина» — найвизначніший художній твір у поетичній спадщині
Т.Г.Шевченка. Яка складається з II-х розділів. Поема починається
зверненням-застереженням до дівчат, не кохати москалів-паничів. Після
ліричного вступу йде розповідь нещасливе кохання Катрі. Ця розповідь і
становить сюжетну основу поеми. У II розділі розповідається про
драматичність життя головної героїні. Ми з вами спробуємо розібратися і
визначити ідейно-художній зміст поеми. Розібратися у вчинках і діях
персонажів, у конфлікті.

Питання.

1). Який на вашу думку, виступає конфлікт у поемі: соціальний чи
психологічний?

2). Як ви думаєте треба засудити Катерину за її поведінку?

3). Як ви гадаєте, розв`язка п`єси така трагічна? Хіба не могло бути
інакше?

4). Як на ваш погляд, хто винен у трагічній долі Катерини: вона, батьки,
москаль?

5). Чи вірно вчинили батьки зі своєю донькою?

6). Чому Т.Шевченко висловлює таке застереження «… москалі чужі люди,
знущаються з вами.»?

7). Завдяки чому твір такий мелодичний?

(Учні відповідають на проблемні запитання)

Вчитель: Т.Г.Шевченко показав трагічну долю жінки-кріпачки. Понад 150
років минуло з часу написання «Катерини», а популярність її все зростає.
Секрет довголіття поеми в художній досконалості форми, в народності
змісту, ідейного спрямування. Цей твір примушує людей задуматися.

«Катерина» одержала музично-сценічне продовження свого «життя». Ще в
1858 році існувала романтична опера «Катерина Шевченкова» , та на жаль,
вона не дійшла до нас. Микола Аркас написав однойменну оперу, яка була
поставлена вперше у 1899 році театром Кропивницького і мала надзвичайний
успіх. В наш час опера йде в новій редакції композитора І.Таранова. В
образотворчому мистецтві образ Катерини втілили художники І.Ужакевич,
М.Дерегус і скульпторискульпториЯкобсон П.М. Психология художественного
воспитания. — М.Манізен. Ще в 1842 році картину «Катерина» створив сам
Т.Шевченко.: Искусство, 1964. — 86 с..

Конспект уроку 3

Тема: підсумковий урок за життям і творчістю Т.Г.Шевченка.

Тип уроку: урок узагальнення і систематизації знань.

Мета: перевірити, як дев`ятикласники опанували навчальний матеріал з
теми «Життя і творчість Т.Г.Шевченка», визнати найкращого ерудита,
домогтися узагальнення і систематизації знань; розвивати ерудицію,
увагу, мислення; виховувати почуття товариськості.

Форма проведення: гра.

Обладнання: конверти з запитаннями, обертовий диск, дошка, портрет
письменника .

Для проведення гри слід заздалегідь підготувати добірку питань ( для
вчителя), пронумеровані конверти з цими ж питаннями (для учнів) ,
обертовий диск з номерами питань і нерухомою стрілкою на стрижні, 2
жеребки для визначення черговості виступів призи.

Хід уроку.

Повідомлення мети заходу.

Організаційний момент;

а) знайомство з капітанами команд;

б) з`ясування правил гри;

в) розігрування черговості виступів (жеребкуванням);

г) обмовлення деталей.

Продовження гри.

Підбиття підсумків (підрахунок балів, визначення переможців, вручення
призів)

Правила і хід гри.

На столі розкладаємо конверти з питаннями.

Представник команди, яка відповідає і креслить на дошці клітинки для
слова чи слів, які потрібно відгадати. Кожна клітинка відповідає одній
літері.

Представники обох команд по черзі обертають диск. щоб визначити номер
питання.

Починається відгадування літер невідомого слова.

У разі помилки хід переходить до іншої команди.

6. Капітан команди визначає черговість виступу учасників своєї
команди, має вирішальне слово у визначенні відповіді.

7. При невдалій спробі вгадати ціле слово гравець
позбавляється права голосу до наступного запитання.

8. Відгадавши одразу все слово, гравець одержує додаткових
0,5 бала.

За некоректну поведінку знімається бал із команди, так і окремого
гравця.

Підраховують бали спеціально визначені представники обох команд (це
викликає можливість навмисних і ненавмисних помилок у підрахунку).

Коли більшість питань, позначених на диску, розгадані, гравці
відповідають на те питання, номер якого знаходиться найближче до стрілки
за ходом диска.

Орієнтовні питання.

І. Біографія письменника (Т.Г.Шевченка)

Назва села, в якому народився Т.Г.Шевченко.

З якої родини походить Т.Г.Шевченко?

У якому році Т.Г.Шевченко став великим? Як це сталося?

II. Поетична спадщина.

Перша поетична збірка поета.

Назва твору, яким відкривається збірка «Кобзар».

1845 рік — це був час розвитку творчих сил поета. Які поеми було
написано за цей рік?

До якої політичної організації належав поет? Ціль цієї організації.

В якій Т.Шевченко проголошує «славу» царям, згадуючи їх поруч з псарями
і гончими?

В яку пору року загинула Катерина з ознайомленої поеми Шевченка і з яких
рядків це видно?

Назвіть поему Т.Шевченка, присвячену декабристам.

У яких творах для зображення кріпосницької дійсності Шевченко
використовує форму сну?

У якій поемі поет стає на захист пригнічених царизмом народів?

У якій поемі, про яке місто поет говорить:

«Там ніч, як день. Дивлюся:

Палати, палати

Понад тихою рікою,

А берег ушитий

У весь каменем. Дивилось,

Мов несамовинний!

Як то воно зробилося

З калюжі такої

Таке диво…?

До кого звернені слова Шевченка:

«А може й сам на небесі

Сміється, батечку, над нами,

Та може радишся з панами,

Як править миром?»

В якому творі Т.Шевченка героїнею є квітка і яка?

III. Прозові твори.

Які повісті Шевченка написані російською мовою?

У яких повістях й однойменних поемах Шевченка діють одні й ті ж герої і
висвітлюються одні й ті ж події?

У якому творі Шевченка дійові особи — поет Жуковський, художники Ширяєв,
Брюллов, Венеціанов?

Який талановитий музикант змушений був подавати панам страву і розважати
їх музикою?

PAGE 37

Похожие записи