.

Форми і методи керівництва сюжетно-рольовою грою як засобом формування життєво-компетентної особистості

Язык: украинский
Формат: материал
Тип документа: Word Doc
109 2213
Скачать документ

Форми і методи керівництва сюжетно-рольовою грою як засобом формування
життєво-компетентної особистості Трачук Наталія Іванівна, вихователь
дошкільного навчального закладу № 31

м. Умані, т. 0673137787

Дошкільне дитинство – особливий період розвитку дитини. Саме в цьому
віці виникає внутрішнє психічне життя, внутрішня регуляція поведінки. Це
внутрішнє життя виявляє себе в здатності діяти в плані загальних понять,
в уяві дитини, у довільній поведінці, у змістовному спілкуванні із
дорослими та однолітками. Всі ці найважливіші якості та здібності
зароджуються і розвиваються в сюжетно-рольовій грі, в якій діти беруть
на себе ролі дорослих людей, і в спеціально створюваних ними ігрових,
уявних умовах, відтворюють діяльність дорослих та взаємини між ними.

Як відомо, ігрова діяльність є провідною в дошкільному віці. Виховні,
розвивальні, навчальні можливості гри неоціненні. В умілого та уважного
вихователя вона є дуже ефективним засобом впливу на різні сфери
особистості дитини. Гра – це спонтанна, природжена, повна радості
своєрідна діяльність дитини, яка відбувається не заради якої-небудь
зовнішньої мети, а для елементарної дії. Інші доповнення гри – вільна,
добровільна, необмежена умовами, неповторна, з непередбаченим
закінченням, з можливими змінами в процесі гри, вигадана творча
діяльність дитини. Гра не є пустою забавою, це зміст життя дитини, її
творча діяльність, потрібна для її розвитку. Основа гри – фантазія і
творчість малюка, який сам створює образи, комбінуючи в уяві те, що йому
читали або розповідали. У грі дитина живе і сліди цього життя глибше
залишаються в ній, ніж слід дійсного життя. Виділяючи «Світ гри» як одну
із субсфер сфери «Культура», програма розвитку дитини дошкільного віку
«Я у світі» привертає увагу педагогів до необхідності надати ігровій
діяльності провідне місце в життєдіяльності дитини. Адже ігрова
діяльність забезпечує соціальну компетентність дитини: саме в грі
дитина має самостійно навчитись оцінювати факти і явища, задовольняти
свої пізнавальні потреби, приймати рішення, формулювати власні
судження.

В ігровій ситуації дитина здійснює свої бажання, свої ростові потреби,
нейтралізує свої емоційні конфлікти. У неї розвивається фізична сила,
моторні вміння, точність рухів, координація. В процесі гри , особливо
сюжетної , дитина планує власну діяльність, ставить запитання та
самостійно на них відповідає, описує послідовність виконуваних дій,
спілкується з партнерами, що є чудовим підґрунтям для розвитку зв’язного
мовлення, збагачення та уточнення словника, вдосконалення звукової
виразності мовлення дошкільнят. У грі її учасники вчаться думати,
працювати, творити, набувають досвід в різних ігрових ситуаціях і
навіть такий, що допоможе в різних життєвих ситуаціях. У грі
розвиваються художні здібності та естетичні смаки малечі: граючи діти
залюбки декламують вірші, малюють. Самостійне творення ігрового сюжету
відповідно до власного задуму сприяє формуванню цілеспрямованості,
самостійності, наполегливості. У грі формуються моральні якості дітей,
вони вчаться порівнювати, відрізняти добре від поганого, спираючись на
приклад близьких людей, намагаються бути турботливими, відповідальними,
дисциплінованими. Гравці вчаться також контролювати свої бажання,
критично оцінювати дійсні обставини гри, додержуватись її правил. В
ігрових ситуаціях відбуваються зміни, у гравців формується їхня
особистість, їхній характер, розвиваються суспільні риси, як чесна гра,
дружнє ставлення один до одного, намагання бути щораз кращим. Угрі
розвивається творчий потенціал дитини, вона звільняється від комплексів,
може задовольнити свою потребу бути незалежною від дорослого. Давно
помічено, що людина, яка в дитинстві достатньою мірою не залучалась до
гри, в дорослому житті виявляє нестачу певних необхідних їй якостей і
умінь. Гра сприяє вихованню, навчанню, відпочинку, відновленню сил,
емоційному зарядженню, корегуванню набутого досвіду. Уже переходячи від
раннього віку до дошкільного, малюк починає сприймати дорослих як носіїв
різних соціальних ролей – тата, мами, лікаря, пожежника, вихователя.
Малим дуже хочеться бути дорослими, чинити, як вони. І тільки
один-єдиний вид діяльності допомагає усунути суперечність між бажаним та
можливим. Це – сюжетно-рольова гра. Протягом дошкільного дитинства
ігрова діяльність істотно змінюється. Щоб легше було аналізувати ступінь
відповідності характеристик дошкільника віковим нормам, доречно
пригадати напрямки розвитку гри:

від невеликого угрупування – до дедалі більш численного;

від нестійкого об’єднання – до все стійкішого ;

від безсюжетних ігор – до сюжетних;

від ситуативних епізодів – до планомірно спланованого й розгорнутого
сюжету;

від відображення особистого життя – до життя найближчого оточення – до
подій суспільного життя;

від ігор поряд – до ігор разом;

від нездатності розв’язати конфлікт – до спроможності його передбачити,
уникнути,відносно гармонійно з нього вийти;

від гри, що спонукала ся іграшкою – до гри під впливом конкретного
задуму;

від ролі узагальненого характеру – до індивідуальної ролі.

Сюжет гри – це та частина дійсності, що відтворюється дітьми в грі
(лікарня, магазин, пошта, цирк і т. д.) Сюжети ігор відтворюють
конкретні умови життя дитини. Вони змінюються залежно від цих конкретних
умов разом із розширенням кругозору дитини та її знайомством з
навколишнім. Основним джерелом рольових ігор є знайомство дитини із
життям і діяльністю дорослих. Зміст гри – це те, що відтворюється
дитиною як центральний момент у людських взаєминах. Конкретний характер
взаємин між людьми, які діти відтворюють у грі, може бути різним і
залежати від взаємин реального дорослого з оточення дитини. Те, що
робить мама зі своєю дочкою, дочка буде відтворювати зі своєю лялькою
або подружкою по грі. Людські взаємини та умови в яких живе дитина,
визначають не тільки сюжети, але, насамперед, зміст дитячих ігор. Таким
чином гра виникає з умов життя дитини і відтворює ці умови.

’ ” – ?

o

b ’ ” – o

??????

????????

?o

же правильно керувати грою. Та найнеобхіднішою умовою керування грою є
уміння «скинути з себе все доросле», викликати довір’я у дітей, стати
порадником який сприймається як здатний усе розуміти товариш – в цьому
полягає майстерність організатора рольових ігор. Діти повинні самі
обирати тему, будувати сюжет, розподіляти ролі а дорослий тільки
підказує, коригує, обережно спрямовує гру будучи рівноправним гравцем.
Щоб правильно вплинути на зміст гри, спрямувати думку дітей вихователь
повинен розширити життєвий досвід дітей. Найважливішим збагаченням
змісту гри є спостереження, розповіді, лялькові вистави, читання
художніх творів, казок. Часто теми ігор визначаються звичними
враженнями ( «сім’я», «дитячий садок», «лікар» і т. д.) Інколи ідеєю для
гри стає будь-який предмет принесений дітьми із дому: пілотка, флакон
від парфумів, коробочка від цукерок і т. д. Діти з ними починають
розігрувати сюжет гри. Буває так, що дітям бракує знань для подальшого
розігрування сюжету, ось тут педагог повинен розширити знання дітей,
підказати нові ідеї, ситуації, повідомити додаткову інформацію,
запропонувати нові іграшки або інший ігровий матеріал, переключити увагу
малят на іншу діяльність. Якщо дітям не вистачає матеріалу для гри,
вихователь пропонує його виготовити разом. Під час керівництва грою
педагог повинен викликати активність, ініціативу у дітей а не
фантазувати за них, бережно ставитись до образів, підтримувати та
заохочувати винахідливість, інтерес.

Найчастіше діти грають невеличкими групками по 3-5 осіб, які
об’єднуються за інтересами та симпатіями. Саме під час таких ігор діти
навчаються дружити завдяки спільній творчості, спільним переживанням.
Колективні ігри 5-10 і більше осіб виникають рідше, тому що в них важко
забезпечити кожній дитині активну роль. Але педагог повинен тактовно та
обережно, без «диктатури» спрямувати гру та внести в неї певний лад.
Інколи такі ігри «цирк», «свято», «театр» можуть об’єднати всю групу
дітей. У великих колективних іграх особливо помітні відмінності в
характері дітей, їх фізичному та психічному розвитку і тому часто
виникають конфлікти через іграшку, роль, сюжет. У кожній групі є
діти-лідери, які намагаються командувати, одні діти сміливо виявляють
ініціативу, інші навіть не наважуються щось пропонувати. Тому вихователь
повинен бути і психологом, добре знати кожного малюка. Намагатись
допомогти кожній дитині знайти своє місце в грі, допомогти добитися
визнання товаришів, знайти індивідуальний підхід до малюка, підтримати
впевненість у собі. Роботу з невпевненими, сором’язливими дітьми
потрібно починати з того, що необхідно допомогти їм ввійти в дитячий
колектив, установити з ним зв’язок. Для цього потрібно використовувати
всі ситуації, щоб в інших дітей склалось до них гарне
відношення:звертати увагу на те, що хтось з цих дітей гарно малює, а
хтось швидко бігає. Всі їх досягнення потрібно відмічати і заохочувати
їх. Щоб діти – лідери не виявляли зазнайства, самовпевненості,
зверхнього, зневажливого ставлення до інших дітей, вихователь повинен
ставити до них вищі вимоги, слідкувати за порядком, дотриманням правил
гри.

Як і будь-який інший вид діяльності сюжетно-рольова гра не може
розвиватись без наочності, ігрового матеріалу. Щоб виникали цікаві,
насичені сюжети повинно бути й належне предметно-ігрове середовище:
ігрове обладнання, модулі, предмети-замінники. Деякі атрибути можна
виготовляти разом з дітьми.

Увійшовши в ігрові стосунки з дітьми, дорослий шляхом особливих
звертань — реплік, порад, запитань, нагадувань, які своєю ігровою формою
і тоном узгоджуються з характером поведінки дітей, яки виконують ігрові
ролі, опосередковано активізує дитяче мислення, мову, пам’ять, уяву. Зі
змісту і тону звертань дорослого дитина відчуває, що з нею ведуть
розмову як з тим дорослим, в образ якого вона перевтілилась. Це викликає
у дитини бажання вступити з дорослим у ігрові стосунки, практично
використати його рекомендації, погодити їх з власним виконанням ігрової
ролі.

Інколи вихователь сам стає учасником гри для того, щоб об’єднати дітей в
грі,спрямувати їхні дії, порадувати їх. Але щоб діти грались, дорослі
мають створити у групі належні умови, а саме:

– виділити достатньо часу та місця для гри,

– забезпечити дітей різноманітними іграшками та ігровим матеріалом,

– збагатити малюків яскравими різноманітними враженнями та позитивним
життєвим досвідом,

– формувати належні ігрові вміння на кожному віковому етапі,

– навчити спілкуватись з ровесниками,

– бути чуйним, уважним до своїх однолітків.

Наприклад, для розвитку сюжетно-рольової гри «Сім’я», я у своїй роботі
намагалась спочатку надати дітям попередні знання та розширити вже
набуті. Для цього я розглядала з дітьми сімейні альбоми, читала художні
твори, вірші, заучувала колискові; спостерігала з дітьми за
взаємовідносинами між батьками та дітьми під час їх приходу до дитячого
садка; грала з дошкільнятами в дидактичні ігри: «Хто зі мною тут
живе?», « Пригадай та назви», « До Оленки на гостини» і т. д.; разом з
дітьми оформили альбом з дитячих малюнків на тему « Моя сім’я»;
розглядали з малятами картини на дану тему та проводили за ними бесіди;
виготовляли предмети побуту та посуд з покидькового матеріалу. В групі
ми розігрували ігрові ситуації:

1.Лялька Оленка з подружками п’є чай.

2.До бабусі приїхали гості. Допоможемо накрити стіл до обіду. Але не
вистачає посуду.

3.День народження у котика. Допоможемо йому приготуватись до прийому
гостей. До котика прийшли в гості домашні тварини.

4. Настало свято мам. Тато з дітьми вирішив приготувати подарунок і т.
д.

Коли у дітей почав згасати інтерес до гри, я принесла до групи
іграшкового котика і звернула увагу дітей на те, що котик засмучений.
Котик розповів малятам, що до нього на день народження прийдуть друзі –
свійські тварини, а він не знає чим їх пригощати, як приготуватись до
прийому гостей. Я запропонувала діткам допомогти котику приготуватись до
прийому гостей. Гра почала розвиватись з новим інтересом. Діти стали
думати, який посуд потрібно підібрати для тварин, що любить їсти та чи
інша тварина, чим ми будемо пригощати собачку, корівку, півника, свинку.
Почали фантазувати, які подарунки принесуть друзі для котика та
виконувати свій задум в грі.

Під час розігрування цих сюжетів, я допомагала дітям розпочати гру
делікатно спрямовуючи її зміст та допомагаючи розподілити ролі, брала на
себе додаткову роль, заохочувала дітей до рольової взаємодії,
виконувала ігрові дії разом з дітьми, розвивала їх самостійність та
активність.

Таким чином, ми бачимо, що дорослий впливає на хід гри, допомагає
малюкам реалізувати ігровий задум, регулює взаємини між дітьми за
допомогою різних методів та прийомів. При цьому вихователь має бути для
дитини взірцем культури, доброзичливості, моральності, джерелом знань та
любові.

 

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020