Реферат на тему:

Фізичне виховання

Компонентом усебічного гармонійного розвитку особистості є фізичне
виховання.

Фізичне виховання — система соціально-педагогічних заходів, спрямованих
на зміцнення здоров’я та загартування організму, гармонійний розвиток
форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих
рухових навичок та вмінь.

Теорія і практика фізичного виховання спираються на дані фізіології.
Фізіологічна наука озброює теорію і методику фізичного виховання
закономірностями розвитку організму людини, правильного врахування
впливу різноманітних чинників на його функціональну діяльність. На
основі її даних розробляють науково обґрунтовану систему фізичних вправ,
спрямованих на розвиток рухових дій і формування фізичних якостей
організму.

Виховання підростаючого покоління фізично здоровим — важливе завдання
сім’ї та школи. На жаль, нині практично здоровими є лише 27% дітей
дошкільного віку, лише 65% дітей і 60% підлітків фізично гармонійно
розвинені. У м. Києві, наприклад, половина учнів старших класів за
станом здоров’я мають обмеження щодо вибору професії, а серед
випускників шкіл не менше половини не придатні або частково придатні до
військової служби.

На думку професора О. Вишневського, потрібна докорінна перебудова
організації фізичного виховання школярів. По-перше, слід кардинально
змінити власні погляди на фізкультуру, на фізичний стан, красу людського
тіла, не сприймати їх як щось другорядне. Учитель власним прикладом
повинен демонструвати важливість фізкультури, здорового способу життя.
По-друге, конче необхідно розвантажити навчальні плани і програми,
значно скоротивши інформативне навчання з таким розрахунком, щоб
загальна кількість навчальних предметів становила 7—10 у початкових
класах і 10—12 — у старших, як це характерно для європейських шкіл.
Робочий тиждень у такому разі не перевищуватиме 24—ЗО год., включаючи
виконання домашніх завдань. Таким чином можна збільшити питому вагу
уроків фізичної культури. По-третє, слід відмовитися від традиційних
форм і режиму діяльності на уроці, коли діти увесь час сидять майже
нерухомо, а вчитель «навіює» їм знання. Тут немає інтенсивної праці
дитини, проте є дуже шкідливе для здоров’я сидіння за партою без руху.
По-четверте, потрібен повний перегляд концепцій і методики фізкультурної
роботи в школі. Вона повинна стати формою активного відпочинку і має
працювати на здоров’я, виховання і задоволення фізіологічних потреб
дитини. Важко не погодитись з цими думками.

Зміст фізичного виховання школярів визначається навчальною програмою з
предмета та програмами секцій і гуртків. Програмою передбачено: а)
засвоєння теоретичних відомостей (знання із загальної гігієни та гігієни
фізичних вправ, відомості, необхідні для самостійних занять фізичними
вправами). Теоретичний матеріал повідомляють на вступних заняттях і в
системі навчально-тренувальної роботи на уроці у зв’язку з виконуваними
вправами; б) гімнастичні вправи, що сприяють загальному фізичному
розвиткові учнів (шикування і перешикування, стройові вправи, вправи,
спрямовані на загальний розвиток дитини, на формування правильної
постави, акробатичні вправи, танцювальні вправи, лазіння і перелізання,
вправи з рівноваги, вправи в висах і упорах, опорні стрибки); в) легка
атлетика (різні види бігу, стрибки в довжину і висоту, метання на
відстань); г) рухливі ігри, розраховані на розвиток в учнів кмітливості,
спритності, швидкості дій, виховання колективізму і дисциплінованості;
ґ) спортивні ігри (баскетбол, волейбол, ручний м’яч, футбол); д) лижна
підготовка (оволодіння основними прийомами техніки пересування на лижах,
розвиток рухових якостей); е) кросова і ковзанярська підготовка; є)
плавання (кролем на грудях і на спині, брасом, а також пірнання і
прийоми рятування тих, хто тоне).

Складність реалізації програми в тому, що на одному уроці доводиться
опановувати елементи кількох розділів. Це утруднює планування
навчального матеріалу на семестр і на кожний урок.

Зміст фізичного виховання на всі роки навчання учнів у школі підібрано з
таким розрахунком, щоб забезпечити:

1) зміцнення здоров’я і загартування організму школярів, сприяння їх
фізичному розвитку та підвищенню працездатності. Становлення і розвиток
основних функцій організму, що відбувається в шкільні роки, потребує
використання всіх чинників, які позитивно впливають на цей процес.
Піклування про здоров’я школярів — головне завдання кожного вчителя на
кожному навчальному занятті;

2) формування та вдосконалення рухових навичок і вмінь та повідомлення
пов’язаних з ними знань. Мета фізичного виховання — формування життєво
важливих навичок і вмінь у природних видах рухів: бігу, стрибках,
ходіння на лижах, плаванні. Для цього потрібні знання про способи і
правила виконання рухових дій, які учні здобувають під час пояснень і
демонстрування;

3) розвиток основних рухових якостей. Для виконання багатьох дій людині
необхідні певні якості, зокрема сила — здатність долати зовнішній опір
або протидіяти йому за рахунок мускульних зусиль; швидкість — здатність
виконувати рухи за мінімальний період часу; витривалість — здатність
виконувати певну роботу тривалий час; гнучкість — здатність виконувати
рухи з великою амплітудою; спритність — здатність швидко засвоювати нові
рухи й успішно діяти в умовах, що змінюються. Ці рухові якості
розвиваються й виявляються в тісному взаємозв’язку;

4) формування звички та стійкого інтересу до систематичних занять
фізичними вправами. Позитивний вплив фізичних вправ можливий лише за
умови їх систематичного виконання, що переростає у звичку і потребу. Для
виховання такої потреби, необхідно пробудити в дитини інтерес до вправ,
підбирати цікаві вправи, вчасно заохотити учня до їх виконання.
Змістовне дозвілля сприяє активному відпочинку і духовному вдосконаленню
школярів.

Важливим у формуванні звички до занять фізичними вправами є правильний
режим дня і тижня, здорове харчування, достатній за часом сон.
Неприпустиме вживання алкоголю, нікотину, наркотиків;

5) виховання гігієнічних навичок, повідомлення знань про фізичні вправи
та загартування. Гігієнічну освіту учні здобувають під час вивчення
різних предметів, зокрема біології. Вони дізнаються про режим дня,
гігієну харчування, сну та ін. У процесі занять фізичними вправами
засвоюють правила їх застосування, дізнаються про вплив вправ на
організм, про гігієнічні вимоги до загартування. Водночас учні
оволодівають прийомами самоконтролю за своєю працездатністю,
втомлюваністю, пульсом, загальним самопочуттям.

У фізичному вихованні використовують фізичні вправи, природні та
гігієнічні чинники.

Фізичні вправи. Під ними розуміють рухові дії, спеціально організовані й
свідомо виконувані відповідно до закономірностей і завдань фізичного
виховання. До фізичних вправ належать гімнастика, ігри, туризм, спорт.

Гімнастика. Спеціальний вид фізичного вдосконалення, що охоплює
найрізноманітніші вправи: стройові та порядкові (навчання раціональних
способів шикувань, пере-шикувань та пересувань з метою виховання навичок
колективних дій); загальнорозвиваючі (передбачають розвиток як окремих
частин тіла, так і всього організму); вільні вправи (удосконалення
координації рухів, вироблення чуття ритму, краси рухів); прикладні як
засіб всебічного розвитку особистості (біг, стрибки, метання та ін.);
гімнастичні — вправи на різних спеціальних снарядах (акробатичні, що
розвивають силу, спритність, уміння орієнтуватися в просторі; вправи
художньої гімнастики як засіб фізичного та естетичного виховання).

Ігри. Задовольняючи природний потяг дітей і підлітків до рухової
активності, ігри збуджують колективні переживання, дають радість від
спільних зусиль, сприяють зміцненню товариськості й дружби. У початкових
класах проводять переважно рухливі ігри, в середніх і старших —
спортивні.

Туризм. Охоплює прогулянки, екскурсії, походи і мандрівки, які
організовують для ознайомлення учнів з рідним краєм, природою,
історичними та культурними пам’ятками. У таких заходах учні фізично
загартовуються, вчаться бути витривалішими, набувають прикладних навичок
орієнтування і руху в ускладненій обстановці, досвіду колективного життя
і діяльності, на практиці засвоюють норми відповідального ставлення до
природи.

Спорт. На відміну від фізичної культури, спорт завжди пов’язаний з
досягненням максимальних результатів в окремих видах фізичних вправ. Для
виявлення спортивно-технічних результатів проводять змагання. В гострій
спортивній боротьбі учні долають значні фізичні та нервові навантаження,
виявляють і розвивають рухові й морально-вольові якості.

Природні чинники. Серед засобів фізичного виховання важлива роль
належить природним чинникам (сонце, повітря, вода). Діючи спільно з
фізичними вправами, вони посилюють їх оздоровчий вплив на учнів.

Гігієнічні чинники. Охоплюють гігієнічне забезпечення фізкультурних
занять, раціональний режим навчальної праці, відпочинку, харчування, сну
та ін. Для результативних занять фізкультурою певним гігієнічним вимогам
мають відповідати спортивні зали, рекреаційні приміщення, спортивне та
інше обладнання. Гігієнічними нормами регламентований і режим дня
школяра, який диференціюється залежно від стану здоров’я, рівня
працездатності, конкретних умов життя та індивідуальних особливостей
учнів. Проте загальними і єдиними для всіх учнів мають бути ранкова
гімнастика, туалет, навчальні заняття в школі, обід, післяобідній
відпочинок, виконання домашніх завдань, перебування на свіжому повітрі,
спорт, заняття за інтересами, вечеря, вечірня прогулянка, підготовка до
сну.

На заняттях фізичною культурою застосовують такі способи виконання
вправ: фронтальний — одночасне виконання вправ усіма учнями. Його
використовують під час навчання шикувань і перешикувань,
загальнорозвивальних вправ без предметів і з предметами, ходьби, бігу,
танцювальних вправ, пересувань на лижах та ін.); потоковий — учні
виконують вправу один за одним по черзі, тобто потоком. Потоків може
бути кілька. Цей спосіб використовують при виконанні стрибків у довжину,
висоту, вправ з рівноваги, акробатичних, лазіння, спусків і підйомів на
лижах; змінний — учнів ділять на зміни, які по черзі виконують вправи.
Використовують при виконанні лазіння, метань на відстань, акробатичних
вправ, бігу на швидкість; груповий — передбачає поділ учнів на класи,
групи, кожна з яких виконує окрему вправу. Через визначений час групи
міняються місцями з таким розрахунком, щоб кожна з них виконала всі
вправи; індивідуальний — застосовують при виконанні учнями вправ на
оцінку; коловий — невеликі групи учнів виконують певну кількість різних
вправ, послідовно переходячи по колу від одного спеціально
підготовленого місця для виконання певної вправи до іншого. Коловим
способом виконують вправи, які учні вже добре засвоїли.

Фізичному розвиткові школярів сприяють різноманітні форми позаурочної
фізкультурно-спортивної діяльності. Найпоширеніші з них:

— гімнастика перед уроками, мета якої — організація учнів на початку
навчального дня, запобігання викривленню постави, підвищення
працездатності учнів упродовж дня, загартування організму. Для її
проведення потрібне місце. Слід також прагнути, щоб гімнастику робили
всі учні;

— фізкультурні хвилинки і паузи для зняття втоми. Для виконання вправ
учні виходять із-за парт, ослаблюють комірці та ремінці. Вправи
проводять в 1—8 класах на кожному уроці після 20—30-хвилинної роботи
протягом 2,5—3 хв. Діти виконують 3—4 вправи з 6—8-разовим повторенням.
Фізкультурні паузи практикують також у групах подовженого дня і вдома з
учнями середніх і старших класів протягом 10—15 хв. кожні 50—60 хв.
навчальної праці. На таких «хвилинках» доцільно опрацьовувати домашні
завдання з фізичної культури;

— позаурочні заняття (гуртки та секції), завдання яких — створення умов
для прищеплення учням звички до систематичних занять, сприяння
запровадженню фізичної культури в побут. На позаурочних заняттях
закріплюються й удосконалюються здобуті на уроках знання, практичні
вміння та навички. Характерною рисою позаурочних форм занять є їх
добровільність;

— година здоров’я, яку в багатьох школах проводять щодня після 2-го або
3-го уроку і яка триває 45 хв. Час для неї вивільняють за рахунок
великої перерви та скорочення всіх уроків на 5 хв. Вправи виконують
переважно на свіжому повітрі (учні займаються в спортивній формі).
Вчителі можуть виконувати вправи разом з учнями або окремою групою;

— масові змагання, спортивні свята передбачають чітку організацію,
дотримання певних ритуалів. Усе це забезпечує комплексне розв’язання
завдань виховання школярів: фізичного, морального, естетичного та ін.

У сучасної молоді набули популярності різні системи єдиноборств, як
українські, коріння яких сягає козацької доби, так і східні. Вони
сприяють загартуванню юнаків, виховують спритність, витривалість.

Щоб привернути увагу до проблем фізичного виховання, в Україні
розроблено комплексну програму «Фізичне виховання — здоров’я нації», в
якій визначено пріоритетні напрями державної політики на 1999—2005 роки.
Згідно з нею, фізичне виховання в навчально-виховній сфері як’ складова
частина загальної системи освіти має закласти підвалини забезпечення та
розвитку фізичного і морального здоров’я, комплексного підходу до
формування розумової та психологічної підготовки до активного життя й
професійної діяльності на принципах індивідуального підходу, пріоритету
оздоровчої спрямованості, широкого використання різноманітних засобів і
форм фізичного вдосконалення безперервності цього процесу.

Народна педагогіка про зміст виховання:

Праця — душа всього життя.

Розум — найбільше багатство.

Мораль чиста — краще всякого намиста.

За рідний край — хоч помирай.

Як будеш рідної землі триматися, то будеш від неї сили набиратися.

Нема щастя без здоров’я.

Хата хоч і бідненька, але чиста й чепурненька, тому й гарна та
веселенька.

У здоровому тілі — здоровий дух.

Сила без голови шаліє, а розум без сили мліє.

Щоб працювати, треба силу мати.

Від здорового коріння — здорове пагіння.

Коли немає сили, то й світ не милий.

Здоровому — все здорово.

Як дитина бігає і грається, то її здоров’я усміхається.

Похожие записи

Фізичне виховання

«Фізичне виховання є головним напрямом впровадження фізичної культури і
становить органічну частину загального виховання, покликану
забезпечувати розвиток фізичних, морально-вольових, розумових здібностей
та професшно-прикладних навичок людини.

Фізичне виховання шляхом проведення обов’язкових занять здійснюється в
дошкільних виховних, середніх загальноосвітніх, професійних
навчально-виховних та вищих навчальних закладах відповідно до навчальних
програм, затверджених у встановленому порядку.

Фізичне виховання військовослужбовців є складовою частиною загальної
системи навчання та виховання особового складу Збройних Сил України,
органів внутрішніх справ, Інших військових формувань І здійснюється у
формі спеціальної фізичної підготовки» (стаття 12 Закону України «Про
фізичну культуру І спорт»).

Таким чином, фізичне виховання, як і виховання в цілому, є процесом
вирішення певних освітньо-виховних завдань, який характеризується всіма
загальними ознаками педагогічного процесу, або здійснюється в умовах
самовиховання.

Взаємозв’язки загальної та фізичної культури із загальним та фізичним
вихованням можна представити схематично (Рис. 1).

Історія фізичної культури дає нам знання про причини виникнення і
розвитку фізичного виховання, про ті українські національні традиції І
звичаї, які пов’язані з використанням засобів фізичної культури у
процесі фізичного виховання. Звернемо увагу лише на те, що виникнення
фізичного виховання

Це процес об’єктивний, і вже в первіснообщинному суспільстві воно було
всезагальним І обов’язковим.

Система первіснообщинного виховання була добре адаптована до життєвих
потреб людини, умов, в яких доводилося жити і діяти молоді. Зона
виховувала фізичну силу, витривалість, мужність, характер, почуття,
здатність до боротьби з небезпекою, що підстерігала людину на кожному
кроці, її вчили битися врукопашну і з засідки.

Уже в первісному суспільстві громадське виховання залишало значне місце
самостійності дитини, її майже ніколи не били. Тому з раннього віку, як
свідчать історико-педагогічні дослідження, діти, особливо хлопчики,
стають значною мірою самостійними: з 3-4 років починають ставити капкани
на птахів, вміють керувати човном, в 6-8 — ловлять рибу, полюють,
проявляючи при цьому чудову витримку і винахідливість (лежачи на спині,
на долоні руки тримають годинами кілька зерен, доки не прилетить птах,
аби в цей момент затиснути його в руці). Велике значення в той час мають
ігри. Хлопчики граються у війну, влаштовують змагання. Дітей вчили
кидати в ціль, ховатись уміло і непомітно, підкрадатись, міняти місце,
добре бігати і стрибати. Дорослих юнаків ставили на відкритому місці й
одночасно з чотирьох сторін метали у них тупі стріли, від яких вони
повинні були ухилятися. З малих літ дітей привчали і до лука. До 13-14
років більшість юнаків ставали самостійними мисливцями, які не боялися
виступити навіть проти великого звіра.

Метою виховання, на думку Сократа, повинно бути пізнання самого себе.

Хоча найважливішим завданням виховання Арістотель вважав розвиток
розуму, але рекомендував починати з виховання фізичного.

Однією з характерних рис педагогіки другої половини XIX століття
Дістервег вважає спрямування уваги учнів на зміцнення фізичних і
духовних задатків, на розвиток почуттів, мислення і волі дитини. Таким
чином, вона займається гімнастикою тіла і духу та вважає своєю вищою
метою розвиток енергійного характеру вихованців.

Принцип гармонійної освіти вимагає повного розвитку тіла і духу
(здоровий дух у здоровому тілі!). Ніякий вид, ніяка сторона розвитку не
повинні здійснюватись на шкоду іншій. Здоров’я, фізичний розвиток,
зміцнення, формування тіла так само важливі, як ті ж властивості, що
стосуються душі, тому що одне неможливе без другого. Не лише розвиток
пізнавальної діяльності, але й розвиток емоційної і вольової схеми,
свіжість і жвавість почуттів, сили духу, твердість рішень, одним словом,
все утворення характеру значною мірою залежить від фізичних властивостей
індивідуума.

Виховання, за Дістервегом, є одночасно і постійною категорією і
історичним явищем. В першому випадку воно підпорядковується спільному
для всіх часів і народів началу, яким він вважає природовідповідщсть; в
другому — воно різне в різні епохи у різних народів і визначається
принципом культуровідповідності. Вищим началом, на думку Дістервега, є
принцип природовідповідності. Принцип культуровідповідності в навчанні і
вихованні передбачає слідування за ідеалом (освітнім і виховним) певного
часу. Адже мета здійснюється в процесі руху.

З точки зору специфічних функцій у фізичному вихованні розрізняють дві
нерозривно пов’язані сторони: фізичну освіту та сприяння розвитку
фізичних якостей.

Фізична освіта, на думку П.Ф.Лесгафта, полягає в тому, щоб навчитись
ізолювати окремі рухи і порівнювати їх між собою, свідомо керувати ними
і пристосовувати до різноманітних перешкод, долаючи їх спритно і
наполегливо, іншими словами, привчитись з найменшим зусиллям і в
найкоротший проміжок часу свідомо здійснювати найбільшу фізичну роботу.

Задовго до Лесгафта, розробляючи теорію елементарної освіти, Песталоцці
вважав, що в людській природі закладені розумові, фізичні і моральні
сили, і, відповідно, поділяв елементарну освіту на інтелектуальну,
моральну та фізичну. Метою фізичної елементарної освіти є правильний
гармонійний розвиток фізичних задатків людини, що дає їй спокій та
фізичну самостійність, прищеплює їй хороші фізичні навички. При цьому
Песталоцці постійно підкреслював, що всі три складові необхідно
здійснювати в тісному зв’язку і взаємодії.

Правильна фізична освіта повинна підготувати кожну людину так, щоб вона
не боялась жодної роботи, напруження сил, що сприятимуть набуттю
фізичної самостійності. Вона повинна сприяти засвоєнню кожною окремою
особою тих навичок, які виявляться для неї найкориснішими.

Таким чином, фізична освіта являє собою засвоєння людиною в процесі
спеціального навчання системи раціональних способів керування своїми
рухами, необхідного в житті фонду рухових умінь, навичок і пов’язаних з
ними знань. Ця сторона фізичного виховання має першорядне значення для
раціонального використання людиною своїх рухових можливостей у
життєдіяльності.

Другою стороною фізичного виховання є цілеспрямований вплив на комплекс
природних властивостей організму, що належить до фізичних якостей
людини. З допомогою фізичних вправ і інших засобів фізичного виховання
можна в певному діапазоні змінювати функціональний стан організму, що
веде до прогресивних адаптаційних змін у ньому. Впливаючи таким чином на
фізичні якості, при певних умовах досягають суттєвої зміни рівня і
спрямованості їх розвитку. Це виражається в прогресуванні тих або інших
рухових здібностей (силових, швидкісних та ін.), підвищенні агального
рівня працездатності, зміцненні здоров’я, поліпшенні будови тіла.

Одночасно, слід зауважити, що оскільки фізичний розвиток обумовлений
природними задатками, які передаються за спадковістю, можливості
виховання

не безмежні. Вони визначаються вродженими здібностями, тому кожен може
досягти лише обумовленого ними результату. Звідси мета фізичного
виховання — в тому, щоб кожна людина засвоїла доступний їй зміст і обсяг
фізичної культури.

Будучи тісно взаємопов’язаними, фізична освіта і виховання фізичних
якостей ніколи не зводяться одне до одного і по-різному співвідносяться
на різних етапах фізичного виховання.

В раціонально організованій практиці фізичного виховання ці сторони
завжди поєднуються з іншими сторонами загальної системи виховання. При
цьому фізичне виховання набуває значення одного з основних факторів
всебічного розвитку особистості (Рис. 2).

Велику увагу фізичному вихованню приділяв Х.А.Гельвецій. Його основними
завданнями він вважав: зміцнити тіло і дух, зробити людину сильнішою,
міцнішою, здоровшою, а, отже, щасливішою. Учні щоденно декілька годин
повинні приділяти таким фізичним вправам, як біг, боротьба, стрибки,
плавання, заняття гирями, їзда верхи тощо.

Багато цінного для сучасної практики фізичного виховання можна
почерпнути з методики Д.Локка. Метою виховання він вважав підготовку
джентльмена, який уміє розумно і прибуткове вести свої справи, має
здоровий дух у здоровому тілі і вміє поводитись у товаристві. Джентльмен
— це людина

фізично сильна і загартована. Звідси три завдання: виховання тіла,
характеру, розуму і комплексний підхід до їх розв’язання — єдність
фізичного, психічного і розумового.

Отже, фізичне виховання здійснюється з допомогою фізичного вправляння
для одержання бажаних адаптаційних змін у стані учнів. Але якщо
розглядати у цьому процесі лише ті зміни, що відбуваються в організмі, а
не в особистості загалом, то це може призвести до викривленого, надто
вузького розуміння фізичного виховання.

Насправді, процес фізичного виховання характеризується, крім іншого,
такими особливостями:

• по-перше, це добре продуманий, спроектований, завчасно підготовлений
процес, який передбачає активну діяльність вчителя, засоби, методи і
форми навчання, адекватні поставленим завданням;

• по-друге, це процес свідомої й активної участі учнів у вирішенні
поставлених завдань шляхом виконання фізичних вправ, формування навичок,
удосконалення фізичних якостей, придбання знань. При цьому цей процес
базується на фізіологічних, психологічних, загально-педагогічних
закономірностях. Більше того, на певному рівні цей процес стає творчим,
торкається інтелектуальної сфери учнів;

• по-третє, фізичне виховання пов’язане з подоланням труднощів, що
вимагають і сприяють розвитку моральних і вольових якостей.

Тому до учнів у процесі фізичного виховання треба підходити як до
особистостей, що прагнуть до самовдосконалення, а сам процес не може
здійснюватися з позицій тільки однієї науки (наприклад, фізіології чи
психології). Необхідне поєднання багатьох наук, передбачених навчальними
планами закладів освіти, що готують фахівців даного профілю.

Поряд з терміном «фізичне виховання» використовують термін «фізична
підготовка». Ним користуються, коли хочуть підкреслити прикладну
спрямованість фізичного виховання стосовно певної діяльності, яка
вимагає «фізичної підготовленості». Це стосується, наприклад, фізичного
виховання військовослужбовців, яке здійснюється у формі спеціальної
фізичної підготовки.

Викладене дозволяє визначити фізичне виховання як педагогічний процес,
спрямований на фізичне і духовне вдосконалення людини, оволодіння нею
систематизованими знаннями, фізичними вправами та способами їх
самостійного використання протягом усього життя.

Спорт

«Спорт є органічною частиною фізичної культури, особливою сферою
виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах
фізичних вправ, технічної, Інтелектуальної та Іншої підготовки шляхом
змагальної діяльності» (стаття І Закону України «Про фізичну культуру І
спорт»)

Спорт є ефективним засобом фізичного виховання Його цінність
визначається стимулюючим впливом на поширення фізичної культури серед
різних верств населення, І в цьому плані спорт має міжнародне значення

Але він не зводиться лише до фізичного виховання Спорт має самостійне
загальнокультурне, педагогічне, естетичне та Інші значення Це особливо
стосується «великого спорту» Крім того, ряд видів спорту взагалі не є
дійовим засобом фізичного виховання або має до нього лише опосередковане
відношення (наприклад, шахи) 3 Іншого боку, фізичне виховання не може
обмежуватись лише спортом, І він не може розглядатись як універсальний
засіб фізичного виховання, тому що ставить підвищені, часто граничні
вимоги до функціональних можливостей організму людей, їх віку, стану
здоров’я І рівня підготовленості

Сучасний спорт займає важливе місце як у фізичній, так І духовній
культурі суспільства Як суспільному явищу йому притаманні різноманітні
соціальні функції

Визначальною функцією спорту є змагальна функція Змагальній діяльності у
спорті властиве гостре (але не антагоністичне) суперництво, чітка
регламентація взаємодії учасників змагань, уніфікація змагальних дій,
умов їх виконання І способів оцінки досягнень Все це обумовлено
відповідними (локальними, національними, міжнародними) спортивними
класифікаціями та правилами змагань

Безпосередня мета змагальної діяльності в спорті —досягнення найвищого
результату, вираженого в умовних показниках перемоги над суперником або
в Інших показниках, прийнятих умовно за критерій досягнень Змагальна
діяльність допомагає виявляти резервні можливості людини

Виховна функція передбачає, з одного боку, підвищення ефективності
змагальної діяльності, з другого — сприяє всебічному вихованню соціальне
активної особистості Однак, спортивна діяльність сама по собі бажаного
виховного ефекту не забезпечує Вплив спорту може мати як позитивний, так
І негативний ефект

Функція підвищення фізичної активності передбачає підготовку до різних
видів суспільної діяльності І покликана сприяти всебічному розвитку
людини, удосконалювати й фізичні І духовні здібності, розширювати
арсенал життєво важливих рухових умінь, підвищувати їх надійність у
складних умовах

Оздоровча і рекреаційно-культурна функції спрямовані на зміцнення
здоров’я людей, забезпечення активного відпочинку, формування естетичних
смаків

Виробнича функція дозволяє сприяти підвищенню продуктивності праці через
згуртування виробничих колективів, встановлення сприятливого
психологічного мікроклімату, впровадження норм І правил здорового
способу життя

Пізнавальна функція передбачає використання спортивної діяльності як
моделі для вивчення фізичних І психічних можливостей людського організму
в екстремальних умовах

Видовищна функція, з одного боку, задовольняє прагнення великої
кількості людей одержати емоційний заряд як учасників змагань у ролі
вболівальників, з Іншого — створює прекрасні умови для просвітницької
роботи з метою залучення широкої аудиторії глядачів до регулярних занять
фізичними вправами

Економічна функція полягає у самозабезпеченні фінансовими засобами
розвитку спорту Джерелом фінансування можуть бути спортивні лотереї,
виробнича І видавнича діяльність, реклама І атрибутика, комерційні
спортивні заходи тощо

Функція поліпшення взаєморозуміння між народами і державами. Тут доречно
навести слова з «Оди спорту» П.-де Кубертена

«О спорт, ти — мир ти встановлюєш хороші, добрі, дружні стосунки між
народами Ти — згода Ти зближуєш людей, які прагнуть єдності»

Престижна функція полягає в тому, що успіхи в розвитку спорту та
перемоги спортсменів піднімають престиж окремих людей І колективів,
регіонів Держави в цілому

Залежно від рівня розвитку спорту (масовий, великий спорт, олімпійський
і професійний) певні функції можуть проявлятись більшою або меншою
мірою.

У спортивній діяльності розрізняють: базову частину, що репрезентована
діяльністю атлетів, та управлінсько-організаційні, науково-методичні,
медичні, матеріально-технічні і кадрові служби, що забезпечують їх
ефективне функціонування.

Сьогодні у світі функціонує багато видів спорту, які не піддаються
точному обліку. Головними з них є олімпійські, об’єднані в Міжнародні
спортивні федерації, яких налічується близько сімдесяти. Національна
спортивна класифікація України об’єднує біля п’ятдесяти олімпійських
видів спорту і більше ста Інших видів спорту.

Сучасний етап розвитку характеризується тенденцією до появи нових видів
спорту. Вони є наслідком технічного прогресу (наприклад, водно-лижний
спорт, фристайл тощо).

Велику кількість видів спорту вимагає їх класифікації. За національною
спортивною класифікацією України всі види спорту поділяються на
олімпійські, неолімпійські, нетрадиційні, види спорту для осіб з вадами
слуху, мови й опорно-рухового апарата, олімпійські види спорту для
спортсменів-інвалідів з порушенням зору, військово-технічні та
військово-прикладні види спорту, професійно-прикладні види спорту.

В основі класифікації може лежати будь-яка з ознак видів спорту.
Важливою є класифікація залежно від того, за рахунок чого досягають
результату в тому чи іншому виді спорту. За цією ознакою розрізняють:

1) види спорту, досягнення в яких залежить переважно від рухових
можливостей учасників змагань;

2) види, в яких результат залежить переважно від уміння користуватися
спеціальними технічними засобами;

3) види, в яких результат залежить переважно від уміння користуватися
спеціальною зброєю;

4) види, в яких співставляють результати модельно-конструкторської
діяльності;

5) види, в яких досягають результату за рахунок абстрактно-логічного
мислення.

Заключення

Викладене вище дає загальну уяву про предмет професійної діяльності
майбутнього вчителя — про фізичне виховання. Діяльність з фізичного
виховання в суспільстві забезпечує наступність у розвитку фізичної
культури, виступаючи своєрідним каналом передачі досягнень у цій сфері
від покоління до покоління. Будучи невід’ємною частиною загального
виховання, фізичне — відіграє суттєву роль у реалізації і
загальнопедагогічних, і специфічних освітньо-виховних завдань,
продиктованих потребами суспільства у цілеспрямованому впливі на
розвиток людини.

Специфічний зміст у фізичному вихованні мають фізична освіта і
вдосконалення фізичних якостей. Прикладним результатом фізичного
виховання, якщо розглядати його стосовно практичної діяльності людей, є
фізична підготовленість, втілена в підвищенні працездатності, рухових
уміннях і навичках. У цьому зв’язку фізичне виховання можна розглядати
як процес фізичної підготовки людини до повноцінної життєдіяльності.

До числа основних складових фізичної культури належить спорт, який є
арсеналом ефективних засобів і методів фізичного виховання. Разом з тим,
фізичне виховання не зводиться до спорту, так само, як і спорт не
зводиться до фізичного виховання. Таким чином, поняття фізична культура,
фізичне виховання і спорт характеризуються єдністю, але не є тотожними.

Соціальна практика фізичного виховання будується в рамках певної системи
— системи фізичного виховання, яка, в свою чергу, є складовою частиною
загальної системи виховання.

Похожие записи