Реферат на тему:

Філософський аспект соціокультурного підходу до вивчення іноземних мов

Навчання іноземним мовам у наш час усе частіше проводиться у контексті
соціокультурної специфіки «природних» носіїв мови. Соціокультурно
орієнтовані методики нині набули досить значного поширення.
Використовують їх і викладачі вищих навчальних закладів. Наведемо деякі
свої думки на користь таких методик. Для цього ми передусім маємо
зупинитися на філософському розумінні природи та суті мислення, його
зв’язку з мовою, з діяльністю людей.

З позицій, які нас цікавлять, особливо важливо підкреслити, що мислення
— це форма духовної, теоретичної діяльності, яка виростає із умов життя
людей. А ці умови створюють самі люди через цілеспрямовану діяльність.
Будь-яка діяльність містить у собі мету, засіб, результат і сам процес
діяльності, і, таким чином, її невід’ємною характеристикою є її
усвідомленість. Діяльність — це реальна рушійна сила суспільного
прогресу й умова самого існування суспільства. Проте історія культури
показує, що діяльність як така не є вичерпною підставою людського
існування. Якщо її основою виступає свідомо сформульована мета, то
основа самої мети знаходиться поза діяльністю, у сфері людських мотивів,
ідеалів і цінностей.

У своїй перетворювальній діяльності людина згідно з об’єктивними
природними законами взаємодіє не просто з природою, а й з дійсністю,
перетвореною попередніми поколіннями. Людині дана «олюднена» природа,
світ культури, в якому і проходить вся її життєдіяльність. Необхідно
завжди пам’ятати про суспільний характер індивідуальної діяльності
людини не тільки у тому випадку, коли вона включається у безпосередню
колективну діяльність, тобто проявляє себе у безпосередньому спілкуванні
з іншими людьми. Людська діяльність у соціальному контексті становить
історичне явище, що виникає, змінюється, вдосконалюється разом з
розвитком соціальних відносин, які вона обслуговує і постійно змінює.

Принцип діяльності як джерела походження різноманітних продуктів
культури і форм суспільного життя відіграв важливу методологічну роль у
становленні і розвитку деяких соціальних наук (наприклад, мовознавства,
психології, етнографії).

Пізнавальна та ціннісна інформація втілюється, перш за все, у мові, а
потім і в інших системах знаків, тобто передається саме тими способами,
які породжуються потребами суспільства. Це зрозуміло, тому що
колективний характер усієї людської діяльності зумовлює необхідність
узагальнення здобутків духовного виробництва.

Мислення — це також історичне явище, яке передбачає спадковість набутих
від покоління до покоління знань, а отже, можливість їх фіксації
засобами мови, з якою мислення знаходиться у нерозривному зв’язку.
Мислення окремої людини всебічно опосередковано розвитком мислення
усього людства. Таким чином, мислення сучасної людини є також продуктом
суспільно-історичного процесу. Історія розвитку і соціальна структура
різних суспільств безпосередньо відбиваються на способах мислення
індивідів, що належать конкретному суспільству.

Духовна діяльність людей не має будь-яких специфічних, породжених власне
нею і тільки в її межах використовуваних інструментальних засобів. Увесь
арсенал цих засобів людина одержує від перетворювального і
комунікативного видів діяльності. Способи оперування цими неспецифічними
засобами дуже своєрідні і стають вагомим внеском у технологічний шар
культури. Маються на увазі ті механізми духовної діяльності людей, які
часто називають культурою мислення і культурою почуттів. Здатність до
розвинутого мислення властива всім людям. Проте жодному вона не дається
у готовому вигляді. Розвиток і збагачення мислення людей завжди прямо
залежать від різнобічності і змістовності їх праці, від багатства
зв’язків і відносин, у які вони вступають.

Мислити людину вчать так само, як працювати або спілкуватися з іншими
людьми. Набуте уміння є важливим досягненням і соціальної, і
індивідуальної культури.

На специфіці мислення індивідів відбиваються всі конкретні особливості
того суспільства, у якому вони існують: економічна і соціальна структура
суспільства, певні способи соціальної регуляції, особливості побуту,
соціальна система розумових якостей та рис характеру, що ціняться у
даному суспільстві й одержуються у процесі виховання та освіти. Тому
правомірно розглядати мислення людини, яка належить до конкретного
суспільства, і як продукт суспільно-історичного процесу розвитку даного
суспільства.

Мислення людини протікає у різних формах та структурах (поняттях,
категоріях, теоріях), в яких закріплено й узагальнено пізнавальний і
соціально-історичний досвід людства. Знаряддям мислення, засобом
вираження та об’єктивізації ідеального є мова.

У процесі розвитку людського суспільства мислення набуває відносної
самостійності, яка зумовлює його творчу активність, що сприяє досягненню
нових знань. Формування та розвиток категоріальної структури мови
відображають формування і розвиток категоріальної структури мислення. Як
факт духовної культури, мова у своєму функціонуванні і розвитку
зумовлена всією сукупністю духовного та матеріального виробництва,
суспільних відносин людей. Саме потреби спілкування, взаємообміну
діяльністю визначили основний зміст і природу мови. Проте мова також
характеризується відносною самостійністю, яка виражається у наявності
специфічних внутрішніх закономірностей її функціонування і розвитку.

Завдяки мові реалізується специфічно людська форма передачі соціального
досвіду. Таким чином, у кожній конкретній мові вміщено соціальний досвід
кожного конкретного суспільства.

В результаті прямого зв’язку мови з різними аспектами суспільного життя
у словнику, як у дзеркалі, відображається життя кожного народу, його
історія, зв’язок з іншими народами. Кожне слово виступає свідком,
пам’ятником історичних змін і подій. Історія кожної окремої мови
невід’ємна від історії народу, що ним володіє.

І як засіб спілкування, і як знаряддя мислення мова дає можливість
виражати свої думки і розуміти думки іншої людини, поєднувати
пізнавальні зусилля окремих людей і народів у єдине ціле. За допомогою
мови виражаються не тільки досягнення людської думки, але і почуття,
бажання, прагнення, воля людей. Людина, яка не може безпосередньо
пізнати все на світі, одержує у мові, тобто непрямим шляхом
(опосередковано) найбагатше джерело вражень, знань, досвіду.

Наведені вище положення можна розглядати як спробу стислого
філософського обґрунтування доцільності використання соціокультурно
орієнтованих методик у навчанні іноземним мовам.

Викладачам, які використовують такі методики, слід враховувати і той
факт, що єдність мови і мислення знаходить свій прояв не тільки у
зв’язку між різними сторонами слова, але й у співвідношенні логіки і
граматики. Науки, які вивчають це співвідношення, — мовознавство,
логіка, психологія та інші, — показують, що система категорій логіки, як
правило, завжди відповідає системі граматичних категорій і що, навпаки,
граматична структура мови відповідає логічній структурі думок. Будь-яка
логічна форма не може бути виражена інакше, ніж мовними граматичними
засобами. Наприклад, логічні категорії суб’єкта і предиката знаходять
своє звичайне вираження у підметі і присудку, які є обов’язковими
елементами всіх існуючих мов. Однозначне відбиття певних логічних формул
у конкретних словах, словосполученнях та реченнях роблять граматику
прямим показником успіхів людського мислення.

Викладачам іноземних мов у процесі організації навчання обов’язково слід
пам’ятати, що мова втілює в собі і виражає всю суму суспільних зв’язків
«природних» носіїв мови. У такому підході, очевидно, закладено величезні
психо-дидактичні можливості. Цим і пояснюється, з одного боку,
популярність методик з орієнтацією на соціокультурний контекст
життєдіяльності їх основних носіїв і, з іншого, — дійсна продуктивність
цих методик, що виражається у більш успішному засвоєнні іноземних мов
тими, хто їх вивчає.

Література

Януш Я. В. Українська мова в економічному вузі // Дивослово. — К., 1999.
— №2. — С. 9—14.

Януш Я. В. Робота над піднесенням мовної культури бакалаврів на заняттях
з української мови у вузі економічного профілю // Проблеми розвитку
змісту освіти на бакалаврському етапі в світлі вимог ринкової економіки.
Тези доповідей науково-методичної конференції. — К., 1994. — С. 46.

Пастернак Г. Ю. Деякі аспекти опрацювання фахової лексики при вивченні
української мови студентами-економістами // Проблеми розвитку змісту
освіти на бакалаврському етапі в світлі вимог ринкової економіки. Тези
доповідей науково-методичної конференції. — К., 1994. — С. 48.

Королюк В. С., Портенко Н. И. и др. Справочник по теории вероятностей и
математической статистике. — М., 1985.

Похожие записи