Реферат на тему:

Еволюція ґендерної взаємодії учнівської молоді

Величезне значення в дошлюбний період та в подружньому житті має
налагоджене, психологічно безпечне міжстатеве спілкування. А йдуть до
нього роками.

Якщо в дошкільному віці коло товаришів сприймається незалежно від їх
статі, то у віці 6–10 років – хлопці віддають перевагу товариству
хлопців, а дівчата – своїх ровесниць. Клас розбивається на два табори,
зрада своєму табору засуджується й зневажається. І для хлопчиків і для
дівчат – це період формування оцінки себе як представника певної статі.
Поляризація статей – природна закономірність розвитку, що зовнішньо
проявляється нерідко в агресивних діях, які відображають внутрішній
інтерес до іншої статі. Бажання спілкуватись, зазвичай, не реалізується.
Частково, як показали наші спостереження, це відбувається через те, що
хлопчики поводяться з дівчатками так само, як і з хлопцями. Починають з
ними боротися, мірятися силою, спритністю. Дівчатка, в свою чергу,
сприймають таку поведінку як образу, демонстрування сили. Конфлікти,
звичні скарги, які доводиться чути вчителеві – результат невміння
різностатевих дітей спілкуватися. В ході дослідження ми прийшли до
висновку, що спілкування між хлопчиками і дівчатками в I–IV класах не
інтенсивне, протікає головним чином у сферах життєдіяльності,
організованих вчителем, і в іграх у дворі за місцем проживання.

Серед молодших школярів нами виділена група хлопчиків і дівчаток,
спілкування між якими набагато інтенсивніше. У вивченому контингенті
молодших школярів (понад 380 осіб) до цієї групи належало близько 9 %
хлопчиків і 7 % дівчаток. При цьому ми спостерігали два типи подібного
спілкування. Перший – це спілкування між собою хлопчиків і дівчаток, які
перебувають у несприятливому становищі в системі спілкування однолітків
однієї статі і для яких спілкування з однолітками протилежної статі є
компенсацією цього неблагополуччя. Цей тип спілкування за своїм змістом
і ступенем емоційності аналогічний приятелюванню з однолітками своєї
статі.

У другому типі спілкування між хлопчиками і дівчатками беруть участь
діти, що займають несприятливе або задовільне становище в системі
спілкування однолітків своєї статі. В розглядуваному випадку спілкування
будується найчастіше на основі наслідування взірців, запозичених у
старших школярів: прогулянки удвох, відвідування один одного вдома,
спільні перегляди кіно, елементи залицяння тощо. Інтерес до питань
статі, любові поки що не виходить за рамки загальної цікавості. Через
велику кількість вражень і різноманітність інтересів, характерних для
більшості дітей початкових класів, вони, здавалося б, зовсім забули про
питання, що турбували їх у дитинстві. Однак, за нашими даними, саме в
6–10 років практично кожна друга дитина отримує інформацію про
сексуальні стосунки, набуває досвіду платонічної закоханості, яка має
неусвідомлений сексуальний характер і виражається в обожнюванні, бажанні
бути разом, привернути увагу. Дівчатка в таких випадках вже починають
кокетувати і намагаються сподобатись.

У молодшому шкільному віці діти починають надавати значно більшого
значення стосункам з однолітками. Дитяча дружба в цьому віці впливає на
різні сторони життя дитини: наприклад, вона допомагає їй швидше і легше
вправлятися зі стресами (Яцуковський, Хартун, 1999). Окрім цього, в цей
період діти починають концентрувати увагу на близькості і відданості в
своїх дружніх відносинах. У процесі дружби в молодший шкільний період
виникають ієрархічні групові відносини: чим вище статус, тим більше у
дитини друзів (Хартун, 1999).

Для дівчинки поняття дружби передбачає наявність у неї однієї чи двох
близьких подруг. Подруги наділені рівним статусом, допомагають один
одному й уникають конфронтації (Коллінз, Міллер, 1994). Цей паттерн
відрізняється від дружби між хлопчиками, для якої характерні групи більш
ніж з двох осіб, з ієрархічними стосунками. Окрім цього, дівчатка
зазвичай отримують більше задоволення від дружби, ніж хлопчики,
підтримуючи взаємозалежність в дружніх стосунках (Купершмідт, 1999).

Особливо яскраво статеві відмінності проявляються у віці статевої
гомогенізації – у 9–10 років. Виникає сильна потреба в кооперації з
людьми своєї статі. В сутності, це період другої статевої ідентифікації,
коли діти наче примірюються до дорослих статевих ролей. Відбувається це
на тлі перших гормональних зрушень, що передують пубертатному періоду. У
сім’ї статева гомогенізація проявляється прагненням до тіснішого
контакту з батьками своєї статі.

Спілкування з однолітками в цей період відмічено яскравою статевою
сегрегацією. Хлопчики і дівчатка розділяються на два окремих табори.
Інтереси різко поляризовані за статтю. Власна поведінка з однолітками
іншої статі оцінюється у світлі установок референтної одностатевої
групи. Різностатева дружба рідкісна, і як правило приховується від
однолітків своєї статі.

Наступні три роки (10–13 р.) характеризуються гострим антагонізмом
представників протилежної статі. Дівчата і хлопці уникають стосунків, не
дуже добре взаємодіють між собою. Взаємний потяг виражається по-своєму:
насмішки, смикання за коси. Найсимпатичнішим дівчатам дістається
найбільше. Група хлопців може здійснити напад на дівчаток, що мирно
граються, супроводжуючи цей „подвиг” образливими і непристойними
словами. Учасники подібної акції, зазвичай, не усвідомлюють ні мотивів,
ні, тим більше, значення слів, кинутих на адресу дівчат. Саме в цей
період у хлопців з’являється інтерес до жаргонних і нецензурних слів,
які починають вживатися в розмові з товаришами для надання їй стилю
„чоловічої”. У деяких підлітків з’являються (теж запозичені в дорослих)
цинічні висловлювання про жінок, а по відношенню до дівчат – грубість.

Притягування через відштовхування, симпатія у формі антипатії – це
все-таки більш властиве хлопчикам цього віку. Зовнішньо вони наче й не
бачать дівчат, а в дійсності з усіх сил перед ними позують і дуже
ретельно фіксують посилення чи послаблення їх уваги. Вони розуміють, що
для того, аби добитися уваги, вже недостатньо поводитись грубо,
починають вивчати початки стратегії і тактики зближення з дівчатами,
іноді дозволяють собі боязкий прояв ніжності по відношенню до своїх
обранниць. В їх поведінці з’являється делікатність, яка часто виступає
як незграбність, навіть манірність. Разом з тим молодші підлітки
соромляться подібного прояву почуттів, бояться викликати хоча б найменшу
підозру на цей рахунок, всіляко намагаються приховати, замаскувати своє
ставлення до об’єкту симпатій.

Так само як і в молодшому шкільному віці, у підлітковий період дівчата
віддають перевагу „своєму колу”, що складається з кількох найближчих
подруг. Для дівчат нехарактерні численні менш близькі дружні зв’язки
(Консолі, 1999; Рок, 2000). Дівчача дружня близькість виражається
вербально: подруги розповідають про кар’єрні плани, любовні захоплення,
висловлюють думку про свою чи чужу зовнішність тощо (Куттлер, 1999).
Близькі подруги виражають близькість невербально, встановлюючи зоровий
контакт, приймаючи розслаблені пози і торкаючись один одного (обіймають
подругу, що плаче, погладжують по руці чи долоні.

Дівчатка-підлітки повідомляють, що їм більше подобається дружити з
дівчатками, ніж з хлопчиками (Черг, Чан, 1999). Тартан і Стівенс (1999)
виявили, що хлопчики-підлітки теж воліють дружити з дівчатками, оскільки
в бесідах з ними створюється атмосфера близькості і комфорту. Хлопчики в
цьому випадку можуть відкритіше виражати дівчаткам свої почуття, позаяк
серед хлопчиків відкритий прояв почуттів не заохочується (Палуді,
Таннен, 1995).

У 13–14 р. у більшості школярів посилюється інтерес до протилежної
статі, всі в класі знають, хто кому подобається. В цей період хлопці
наче іншими очима дивляться на дівчат: наче всі ті ж самі, що й раніше,
і все ж якісь інші. В результаті нашого дослідження були встановлені
основні форми першого інтересу до протилежної статі: „любування без
спілкування” – у дівчат 14,8 % (у хлопців – 22,2 %); „спілкування в
школі” – відповідно, 26,2 % (33,3 %), „спільні відвідування кіно,
театру, дискотек” – 19,7 % (13,3 %); „переписка” – 18,1 % (8,9 %);
„спільна участь у вечорах” – 6,5 % (15,6 %).

У стосунках з ровесницями хлопці, зазвичай, соромливі і скуті. Тому
дівчата часто дивляться на них зверхньо. В процесі нашого опитування
близько 90 % дівчат цього віку визнали втрату інтересу до своїх
однокласників і посилення його до старших хлопців. У них домінує потяг
до закоханості. Вони все більше усвідомлюють вплив на юнаків власної
привабливості. Виникає пролом у психологічному бар’єрі між статями і
з’являються тріщини в почутті „жіночого патріотизму”; вперше виявляється
схильність до дипломатичної еквілібристики. Все сильніше дівчата бажають
подобатися, все менш агресивно вони відкидають залицяння хлопців. У
хлопців-однокласників ця потреба ще не виражена. Проте всі вони
перебувають у владі потреби кохати, і романтика цього почуття не
припускає думок про сексуальність. При цьому хлопці дуже рідко
розраховують на взаємність, у той час як дівчатка, хоч і пасивно, але
домагаються почуття у відповідь. Взаємини між хлопчиками і дівчатками,
що набувають у період 13–14 років особливого характеру, поступово
розвиваються в міцну й тривалу взаємоповагу за умови, що у виховній
роботі враховуються особливості їх статевого розвитку. Романтична
симпатія викликає бажання і прагнення бути кращим, спонукає зробити
приємне, допомогти, захистити. Вона стає одним із мотивів
самовдосконалення.

Період з 15 до 16 років – це період утворення „пар”, бо вже і хлопці
виказують живе зацікавлення дівчатами. Мотивом пошуку партнера може
служити в рівній мірі як прагнення до престижу, так і дійсна потреба в
другові чи подрузі, тобто в партнері, який був би духовно близьким, з
яким можна було б поділитися думками і близькість якого приносила б
щастя. Підліткова мрія про кохання і сам образ ідеальної коханої часто
десексуалізовані, виражають, перш за все, потребу в емоційному теплі. В
той же час юнак відчуває хвилюючі еротичні переживання, до яких він
психологічно не підготовлений і які він намагається „заземлити” за
допомогою брудних розмов. При цьому „брудний секс” і піднесений ідеал
можуть співіснувати.

Результати нашого спостереження засвідчили, що для підлітка важливо, щоб
форма прояву симпатій була не дитячою – призначались побачення,
виявлялись у традиційній формі знаки уваги. Для дівчинки характерна
ознака „дорослих” стосунків з хлопцем, зокрема, проводити час удвох.
Перша прогулянка парою, відвідування кінотеатру чи ковзанки – важлива
подія. В таких ситуаціях хлопці часто теж прагнуть поводити себе
по-дорослому – пригощають тістечками, лимонадом, цукерками. Під час
колективних походів, екскурсій класу дівчата звертають увагу на те, хто
з хлопців поступається місцем, допомагає зняти і одягти пальто,
супроводжує додому. Однак, не всі юнаки ще вміють поводити себе з
дівчатами, незручно почувають себе під час побачень, тому з їх боку
можливі всілякі несподівані випади. Як показали бесіди-інтерв’ю,
проведені під час дослідження, респонденти-дівчата найчастіше наводять
приклади некоректної поведінки хлопців типу ситуації, коли вони усім
класом пішли до театру, а після закінчення вистави хлопці залишили
дівчат одних і зникли.

Дівчата починають виділятися кокетством, манірністю, запозиченими у
когось особливостями міміки, жестів, ходи. Підлітків цього віку
привертають способи відпочинку і розваг дорослих. Вони вчаться модним
танцям. І все ж у цей час старші підлітки „програють” той стиль взаємин,
який перенесуть потім у свою сім’ю. Вони вчаться налагоджувати стосунки,
сперечаються, ревнують, ображаються й миряться. Закоханість, залицяння,
перше побачення, перший поцілунок важливі юнакам не тільки самі собою як
відповідь на їх власну внутрішню потребу, але і як певний символ
дорослості та стимул у навчанні, праці. Кожне більш чи менш тривале і
зацікавлене спілкування хлопчика з дівчинкою – прекрасна школа почуттів,
формує характер почуття, вона – „генеральна репетиція” кохання. Близьке
спілкування з особою іншої статі значно підвищує авторитет юнака чи
дівчини як у власних очах, так і в очах друзів.

У старшому підлітковому віці починає проявляти себе закоханість як
соціально-психологічний феномен. Більше половини із 420 опитаних нами
старших підлітків перебували в стані закоханості, кожний четвертий у
вільний час зустрічався з особами іншої статі, ходив на побачення.
Закоханість дівчат-старших підлітків вибірковіша. А. П. Краковським [43]
встановлено, що з 216 обстежених школярів пережити це почуття протягом
старшого підліткового віку довелося 120 хлопчикам, причому 84 з них –
двічі і 14 – навіть тричі, і лише 40 дівчатам.

Дівчата почувають себе у спілкуванні з юнаками вільніше і впевненіше,
ніж юнаки з дівчатами. Характерне у зв’язку з цим ставлення юнаків і
дівчат до різностатевої дружби. На питання: „Чи можлива справжня дружба
(без закоханості) між юнаком і дівчиною?”, – ствердно відповіли понад 75
% учнів 8–11 класів. З віком сумніви посилюються, понад 53 %
юнаків-студентів тернопільських вузів відповіли на це питання негативно.
У відповідях на питання: „Кого б ви хотіли мати своїм другом – юнака чи
дівчину?”, – частка дівчат, які вибрали ідеального друга протилежної
статі, у всіх вікових групах вища, ніж частка юнаків, причому з віком ця
різниця збільшується (І. Кон, В. Лосенков, 1974).

Менш проблематичними взаємини статей стають до 16–18 років. Поведінка
хлопців і дівчат стає впевненішою і врівноваженішою. У групових
стосунках зникає антагонізм статей, розширюються контакти, товариська
приязнь і дружні відносини між хлопцями і дівчатами, що ґрунтуються на
міцній, взаємній емоційній прив’язаності і духовній близькості.

У ранній юності значно посилюється потреба в розумінні тебе іншим. У
процесі анкетування нами встановлено, що таку потребу у випускних класах
визнали 54 % юнаків і 68,3 % дівчат. Не випадково домінантним типом
міжстатевого спілкування в багатьох старшокласників стає сповідь. З
віком потреба в розумінні посилюється, причому у дівчат вона виражена
сильніше, ніж у хлопців. Як показують дослідження О. В. Киричука [44],
розуміння має характер емоційного співпереживання. За їх даними хлопці і
дівчата вкладають у поняття „розуміння” різний зміст: хлопці на питання
„Що значить розуміти іншу людину?” відповіли – добре знати її, думати як
вона, мати з нею спільні інтереси; дівчата більшу увагу приділили темі
співчуття, співпереживання, інтимності.

Дівчата старшого шкільного віку частіше орієнтуються в дружбі на
представника протилежної статі, ніж хлопці. У наших дослідженнях 18 %
юнаків і 61 % дівчат, вибираючи „ідеального друга”, підтвердили це, що
корелює з дослідженнями інших вчених (А. В. Мудрик [31], І.С.Кон [45]).

Усе це дає змогу зробити висновок, що у дівчат не лише раніше виникає
потреба в інтимній індивідуалізованій дружбі, але й взагалі дружба
більшою мірою, ніж у юнаків, орієнтована на емоційно-експресивні
цінності. Цей факт в цілому відповідає сучасним уявленням про
особливості жіночої психології.

Разом з тим нами встановлено, що орієнтація на ідеального друга іншої
статі ще не означає, що вона обов’язково реалізується в практичній
діяльності, в змішаній дружбі. Так, у 44,9 % дівчат взагалі немає друзів
серед хлопців (тим більше найближчих), у той же час як 38 % хлопців
мають друзів серед дівчат.

У 16–18 років у життя юнака чи дівчини може ввійти вже й перше кохання.
Зовнішня його ознака – повна захопленість обранцем, спрямованість на
єдиний об’єкт при явній байдужості до інших можливих. Внутрішньо ж – це
безмежна ідеалізація коханого, піднесеність переживань. У першому
коханні виразно виступає безкорисливе ставлення до іншої людини як
найвищої цінності, замилування коханим, гордість за нього, прагнення
поділяти з ним радощі й горе, особлива чутливість до всього, що якось із
ним пов’язане, готовність до самопожертви заради його спокою й щастя.
Перше кохання – перший поштовх до того, щоб погляд став уважнішим, вухо
– слухнянішим, розум – гострішим, душа – чуйнішою. П. П. Блонський
переживання першого кохання відносив до найцнотливіших почуттів, вільних
від будь-яких думок про статеву близькість [46]. Перше кохання
відрізняється тим, що юна людина не лише відкриває для себе іншу, її
красу і привабливість, але насамперед відкриває себе саму. Нерозуміння
свого нового стану, радість і страх – усе це хвилює юнака чи дівчину.

Як молодший підліток чекає появи вторинних статевих ознак, так юнак
чекає, коли ж, нарешті, він покохає. Якщо ця подія запізнюється (а
ніяких хронологічних норм тут немає), він нервує, іноді намагається
замінити істинне захоплення надуманим і т. д. Ігровий характер
підліткових залицянь очевидний, та й для старшокласників на початках
вони іноді важливіші, ніж об’єкт прив’язаності. Виникають і усталюються
нові форми спілкування з прихованими чи явними еротичними елементами
(симпатії, приязні, флірту, кокетування, залицяння, закоханості).

На думку П. П. Блонського, першому коханню передує потреба в коханні. У
зв’язку зі статевим дозріванням розвивається специфічний загальний стан,
який і є першопричиною кохання. „Про такого підлітка можна сказати, що
ще невідомо, в кого він закохається, але вже твердо відомо, що він
закохається” [18; 246]. Якщо сексуальні переживання раннього дитинства
виникають через зовнішні стимули, то причина кохання – внутрішня.
„Кохання – результат статевого розвитку, який є необхідною, але,
звичайно, не єдиною його причиною” [18; 246].

П. П. Блонський називає кохання в шкільному віці сублімуванням статевого
потягу. „Останній обмежується хоча б тому, що компонентом кохання
значною мірою є повага, притому – у вигляді ідеалізації… Жодного разу
в своєму матеріалі я не знайшов посилань на негативний у моральному
відношенні вплив першого кохання. Проте було багато прикладів
сексуально-стримуючого його впливу. Таким чином, воно, швидше, чинить
морально-позитивний вплив” [18; 248].

На початок навчання у X класі із 360 опитаних нами школярів 50% юнаків і
80% дівчат експериментальних шкіл мали досвід зустрічей з особами
протилежної статі. 70% старшокласників до цього часу вже пізнали „радощі
першого поцілунку”. Постійно зустрічалися з однією і тією ж дівчиною
близько 56% юнаків, 33,4% дівчат мали постійних хлопців. Проте
найважливішою референтною групою для юнаків ще залишаються однолітки
своєї статі, а головним конфідантом (повіреним таємниць) є друг своєї
статі. У дівчат цей тип спілкування вже позаду – в ролі ідеального друга
вони все частіше вибирають юнака і в колі їх спілкування значно більше
хлопців, причому старшого віку. Нерідко в класі починається ворожнеча
між хлопцями через дівчат, що призводить до виникнення нездорової
моральної атмосфери в класі.

У шкільному віці здатність зрозуміти й оцінити іншу людину розвинута
недостатньо. Про це свідчать результати наукових досліджень, наші
безпосередні спостереження і статистика стійкості ранніх шлюбів.
По-перше, ні юнак, ні дівчина самі ще не знають, що саме їм потрібно, а
по-друге, вони не здатні оцінити в цьому плані особисті якості партнера.
Враховуючи це, а також той факт, що справжнє кохання вимагає зрілості
почуттів, соціальної відповідальності, сексуальної близькості,
взаємності і т. п. рис, яких, зазвичай, важко сподіватись у старшому
шкільному, а тим більше в підлітковому віці, ми в своїй роботі,
характеризуючи стосунки школярів, до слова кохання будемо додавати
прикметники „перше”, „юнацьке”, „романтичне”, „платонічне” тощо.

Школярі по-різному переживають почуття закоханості. М. Д. Левітов [47]
вважав, що в шкільному віці воно залежить від індивідуальних
особливостей юнака і дівчини, від їх свідомості, моралі, вольових рис.
Своєрідно переживає молодь відсутність взаємності, розбіжності поглядів
на кохання, відмінність у характерах. У результаті дослідження нами
виділено дві моделі поведінки закоханого. Першу умовно можна назвати
натхненням: людина відчуває приплив інтелектуальних і творчих сил,
активно реалізує свої потенціали, перевершуючи саму себе. Друга модель
поведінки закоханого – загальмованість. Для неї характерні спад сил,
обмеження потреб та інтересів особистості в площині „Я і мій коханий”,
деяке притуплення інтелекту і емоцій.

Не кожному випадає на долю пережити таке напівдитяче, але багатогранне й
самовіддане почуття, але ті, хто зазнав його, зазвичай, вже не
скочуються до вульгарності й розпусти. Дослідження показують, що
більшість із тих молодих людей, які в старших класах були серйозно
закохані в когось (навіть і без взаємності), у свій час зазнали й щастя
дорослої, зрілої любові в сім’ї. У тих же, які у своїх стосунках не йшли
далі сексуальних розваг, флірту, „колекціонування розбитих сердець”,
нерідко і в подальшому зберігався той же стиль взаємин. Отже, виховна
цінність першого кохання, кохання-дружби, ніжності, поваги в статевій
соціалізації, підготовці школярів до сімейного життя є стратегічною,
оскільки значною мірою впливає на всі інші стадії цього процесу.

Література:

Зайцев А. Г., Зайцев Г. К. Педагогика счастья (Валеология семьи). – СПб:
Союз, 2002. – 320 с.

Хубер Д. Теория гендерной стратификации // Антология гендерной теории. –
Минск: Пропилен, 2000.

Коменский Я. А. Великая дидактика // Коменский Я. А. Локк Д., Руссо Ж.
Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. – М.: Педагогика, 1987. –
450 с.

Гельвецій К. А. Про людину, її розумові здібності та її виховання //
Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. – М., 1971. – 420 с.

Руссо Ж. Ж. Эмиль, или О воспитании // Коменский Я.А., Локк Д., Руссо Ж.
Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. – М.: Педагогика, 1987. –
450 с.

Педагогические идеи Роберта Оуэна. – М., 1940. – 260 с.

Даденков М. Ф. Історія педагогіки. – К., 1947. – С. 129.

Кравець В. П. Історія української школи і педагогіки. – Тернопіль:
Тернопіль, 1994. – 358 с.

Филиппова Г. Г. Психология материнства. – М.: Изд-во Института
Психотерапии, 2002. – 240 с.

Ушинський К. Д. Про народність в громадському вихованні // Вибрані пед.
твори. в 2-х томах. – Т. 1. – К.: Рад. Школа, 1983. – С. 43–103.

Ушинський К. Д. Проект учительської семінарії // Вибрані пед. твори. в
2-х томах. – Т. 1. – К.: Рад. Школа, 1983. – С. 31–55.

Русова С. Ф. Нова школа // Вибрані пед. твори. – К.: Освіта, 1996. – С.
207–218.

Русова С. Ф. Націоналізація школи // Вибрані пед. твори. – К.: Освіта,
1996. – С.293–297.

Ващенко Г. Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1994. – 191 с.

Блонский П. П. Очерки детской сексуальности // Избр. пед. и псих.
Про-изведения. – Т. 1. – М.: Педагогіка, 1979. – С. 202–277.

Макаренко А. С. Педагогические сочинения в восьми томах. – М.:
Педа-гогіка, 1985.

Кон И. С. Сексуальная культура в России: клубничка на березке. – М.,
1997. – 300 с.

Колбановский В. Н. О половом воспитании подрастающего поколения //
Советская педагогика. – 1964. – № 3. – С. 27–32.

Сухомлинський В. О. Вибрані твори в п’яти томах. – К.: Рад. Школа,
1976–1978.

Бовуар С. Второй пол. – СПб: Питер, 1997. – 218 с.

Кравець В. П. Теорія і практика дошлюбної підготовки молоді. – К.:
Ки-ївська правда, 2000. – 688 с.

Мани Дж., Такер П. Ориентация // Сексология (хрестоматия). – СПб: Питер,
2001. – 512 с.

Вейнингер О. Пол и характер. – М.: Латард, 1997. – 358 с.

Похожие записи