Реферат на тему:

Елементи педагогічної майстерності.

Функції мовлення та комунікативна поведінка вчителя

Існує багато видів професійної діяльності, що безпосередньо стосуються
людини, але є серед них професії лікаря, юриста, педагога, які впливають
на її долю. Ось чому кожна з цих професій повинна бути не лише
діяльністю, а й покликанням.

Викладач великій кількості людей дає можливість не лише багато чого
дізнатися, а й відчути ту особливу емоцію доторку до науки, до пізнання,
до педагогічної творчості, що по суті має ту саму природу. Що й
зіткнення з художньою творчістю на концертах і виставах за участю
великих майстрів.

Важко переоцінити значення цієї емоції у розвитку особистості молодої
людини, її смаків, пристрастей і всього того, що можна було б назвати
інтелектуальним, естетичним і кінець-кінцем просто духовним багатством.
Лекції у студентському житті становлять лише момент, але цього досить
для того щоб залишити в їхній пам’яті глибокі сліди. Тому значення
особистості педагога в педагогічному процесі накладає на нього велику
відповідальність і вимагає великої постійної роботи над собою. Педагог
обов’язково повинен багато працювати для вдосконалення себе як
викладача.

Щоб досягти довершеності, йому потрібно повсякчас не лише вивчати свій
предмет, його історію, філософію, а й вдосконалити техніку свого
викладання. У цьому відношенні діяльність викладача дуже близька до
діяльності актора.

Історія науки знає багато прикладів, коли видатні вчені були водночас і
блискучими лекторами, М.В.Ломоносов, Д.1.Менделєєв, К.А.Тімірязєв,
Н.Н.Лузін, О.Ю.Шмідт — цей список можна було б продовжити. На жаль, не
всім педагогічний талант дається від народження, і якщо його немає, його
обов’язково потрібно виховувати, розвивати в собі. О.С.Макаренко
сподівався, що прийде час, коли майбутніх педагогів будуть навчати тому,
як увійти в аудиторію, де і як стояти, як привітати, як посміхнутись і
навіть як подивитись на своїх вихованців. В останнє десятиліття проблема
педагогічної майстерності досліджувалась багатома вченими. У їхніх
роботах досліджується проблема підготовки викладача творчого що має
яскраву індивідуальність, здатного до безперервного самовиховання і
самоосвіти.

Педагогічна майстерність — це професійне вміння оптимізувати всі види
навчально-виховної діяльності, спрямувати їх на всебічний розвиток та
удосконалення особистості, що забезпечує високу організацію
педагогічного процесу. Вона хаарктеризується високим рівнем розвитку
спеціальних узагальнених вмінь, і, звичайно, суть його — в особистості
викладача, його позиції, здатності керуваати діяльністю на високому
рівні. Велике значення у цьому контексті має володіння викладачем
педагогічною технікою.

При будь-якому підході до визначення змісту педагогічної техніки
постійно зберігається ряд елементів, а саме:

— культура спілкування викладача зі студентами,

— саморегуляція технічної діяльності (самоконтроль, витримка),
управління внутрішнім самопочуттям,

— оволодіння увагою аудиторії,

— виразний показ почуттів і відношень (міміка, пантоміміка, зовнішній
вигляд педагога),

— володіння мовою (голос, дихання, дикція, грамотність, інтонаційна
гнучкість, емоційна виразність, тощо).

Складовою педагогічної майстерності вчителя є його мовлення. Це
інструмент професійної діяльності педагога, за допомогою якого можна
розв’язати різні педагогічні завдання: створити щиру атмосферу
спілкування у класі, встановити контакт з учнями, зробити складну тему
уроку цікавою, а процес її вивчення – привабливим.

Мовлення вчителя є показником його педагогічної культури, засобом
самовираження і самоутвердження його особистості.

Володінню мовленням як засобом професійної діяльності потрібно вчитися.
А.С. Макаренко зазначав, що вчитель повинен так говорити, щоб діти
відчули в його словах волю, культуру, особистість. Мовлення вчителя – це
мовлення, пристосоване для розв’язання специфічних завдань, що виникають
у педагогічній діяльності, спілкуванні.

Мовлення вчителя буває у двох різновидах – у монолозі (монологічне
мовлення).

Найпоширенішими формами монологічного навчання вчителя є розповідь,
шкільна лекція, коментар, пояснення, розгорнуті оціночні судження
Діалогічне мовлення широкого представлення в різного роду бесідах з
учнями, які будуються у формі запитань і відповідей.

Аналізуючи мовлення педагога, часто використовують вираз “комунікативна
поведінка”.

В сучасній науковій літературі під комунікативною поведінкою розуміють
таку організацію мовлення й відповідно до нього невербальної поведінки
вчителя. Яка впливає на створення емоційно-психологічної атмосфери
педагогічного спілкування, на характер взаємин між учителем та учнями,
на стиль їхньої діяльності.

Комунікативна поведінка вчителя оцінюється відповідно до того, що і як
він говорить, Які в нього тести, рухи, вираз обличчя, який підтекст
мають його слова, на яку реакцію учнів розраховані.

Педагогічна ефективність комунікативної поведінки вчителя передусім
залежить від того, який стиль спілкування з учите притаманний учителеві,
які в нього установки на взаємодію з учнями, якою мірою він відчуває
психологічні особливості ситуації мовлення.

У вчителів, стиль спілкування яких з учнями будується на основі
дружнього ставлення до них, комунікативна поведінка завжди спрямована на
встановлення особистісного і пізнавального контакту, створення ситуації
спільних роздумів і переживань.

Отже, рівень майстерності мовленнєвої діяльності вчителя визначається
рівнем культури його мовлення і спрямуванням його комунікативної
поведінки.

Вимоги до комунікативних якостей мовлення вчителя зумовлені функціями,
які воно виконує в педагогічній діяльності. Головними серед них
виступають такі:

комунікативна – встановлення і регуляція взаємовідносин між учителем і
учнем, забезпечення гуманістичної спрямованості розвитку учнів. Це одна
з провідних функцій мовлення педагога. Її мета – допомогти вчителеві
налагодити взаємодію зі своїми винуватцями, побудувати виховання
(навчання на заходах співробітництва і співтворчості.

Психологічна – створення умов для забезпечення психологічної свободи
учня, прояву індивідуальної своєрідності його особистості; зняття
соціальних затисків, які заважають цьому.

Тут йдеться про ситуації, коли виникає потреба психологічно захистити
учня: підкреслити повагу до нього як особистості, піднести його
авторитет, знати страх перед можливою невдачею, заохотити зусилля для
досягнення успіху. Мовлення вчителя в цих ситуаціях може бути тим
інструментом, за допомогою якого знімається невпевненість учня в собі,
ініціюються його активність, творчість, вселяється віра в можливості
самореалізації, досягнення позитивних результатів у діяльності. Вибір
мовленнєвих моделей учителем тут здійснюється не з позиції “ти повинен”,
“зобов’язаний”, а з позиції “ти маєш право”.

Пізнавальна – забезпечення повноцінного сприймання навчальної інформації
учнями, формування в них особистісного, емоційно-ціннісного ставлення до
знань.

Матеріал, що його викладає вчитель, нерідко закріплюється надовго в
пам’яті учнів саме завдяки особливостей його мовлення: зберігаються
емоційне забарвлення голосу вчителя, його інтонації, ритміка, характер
вимовляння окремих слів. Але педагогічна доцільність мовлення вчителя
полягає в тому, щоб не тільки передати учням знання, а й сформувати в
них емоційно-ціннісне ставлення до знань, викликати потребу керуватися
цими знаннями у своєму житті, зробити їх основою власних переконань.
Розв’язати це завдання вчитель зможе лише тоді, коли він буде не просто
інформувати знання, а й вживати на свідомість, почуття учнів, спонукати
їх до спів роздумів співпереживань під час сприйняття навчального
матеріалу.

Організаційна – забезпечення раціональної організації
навчально-практичної діяльності учнів. Вона підкреслює роль мовлення
вчителя у розв’язанні таких завдань уроку, як організація ефективного
навчального слухання учнів, забезпечення оптимального темпу пізнавальної
діяльності, творчого робочого самопочуття учнів на уроці.

У розв’язанні цих завдань велике значення має мовлення вчителя, стиль
його комунікативної поведінки на уроці.

За яких умов мовлення вчителя може бути інструментом продуктивного
розв’язання педагогічних завдань?

По-перше, професійне мовлення вчителя повинно відповідати вимогам
культури мови. Це важливий показник рівня його інтелігентності,
освіченості, загальної культури. Його умовою є знання мови, адже
мовлення є засобом існування, використання мови.

Під терміном “культура мови” розуміють відповідність її не тільки
сучасним літературним нормам (акцентологічним, синтаксичним), а й іншим
якостям, які свідчать про її комунікативну досконалість. Це точність,
логічність, чистота, виразність, багатство, доцільність.

По-друге, професійне мовлення вчителя має бути своєрідною “словесною
дією”, мета якої – здійснення інтелектуального, емоційно-вольового,
морального впливу на учнів. Слово справжнього вчителя переконує, навіює,
викликає в учнів відповідні почуття, формує їхнє ставлення до того, про
що він говорить.

Третя умова ефективності професійного мовлення вчителя – його
спрямованість, зверненість до учнів. Головна мета спрямованості мовлення
– викликати учнів на діалогу з учителем, залучити їх до співпраці,
створити атмосферу співроздумів і співпереживання.

Обов’язковою передумовою ефективності професійного мовлення вчителя є
також володіння його технікою.

Компоненти техніки мовлення – голос, темп, дикція, інтонація –
визначаються як акустична система відтворення людини людиною. Вони
виконують при цьому важливі функції: створюють імідж людини, який
закріплюється у свідомості довколишніх; дають змогу виявити психічну
індивідуальність людини, визначити її емоційний стан.

Існуються такі шляхи у формуванні мовленнєвої культури:

Самоконтроль і розвиток культури мовлення, створення установки на
оволодіння літературною мовою в різних ситуаціях спілкування.

Його суть полягає у вихованні звички і потреби в постійному навчанні і
підвищенні рівня своєї культури мовлення.

Особливу увагу слід приділити питанням правильності і чистоти мови.
Важливе значення тут має робота з тлумачними лексичними словниками,
словником із словотворення та ін.

Важливо свідомо орієнтувати себе на оволодіння літературною мовою в
найрізноманітніших ситуаціях – не тільки при розв’язанні ділових питань,
проблем, а й у спілкуванні з друзями, батьками, незнайомими людьми.

Самоконтроль і розвиток умінь виразного мовлення.

Виразність мовлення досягається вмілим інтонуванням залежно від змісту,
умов спілкування, а також шляхом доречного вживання зображальних засобів
(епітетів, метафор, порівнянь), засобів образності словесної наочності.

Самоконтроль і розвиток комунікативних умінь, здібностей, соціальних
установок у спілкуванні.

Продуктивна мовленнєва комунікація вчителя передбачає розвиток у нього
низки спеціальних здібностей: соціально-перспективний (розуміти
внутрішній стан людини через сприйняття його зовнішньої поведінки)
здібності до ідентифікації (здатність поставити себе на місце іншої
людини й передбачити ї можливу реакцію, саморегулювання своїм психічним
станом у спілкуванні.

Розвиток загальних психофізичних особливостей своєї особистості, які є
передумовою оволодіння вміннями професійно-педагогічного мовлення.

Йдеться, насамперед, про розвиток уяви (відтворюючої і творчої),
асоціативної і образної пам’яті. Обов’язковою умовою виразності
мовлення вчителя є бачення ним тих предметів, подій, про які він
розповідає. Тому необхідно розвивати в собі вміння бачити, відчувати
навколишній світ у звуках, барвах, картинах і відтворювати своє бачення
в слові.

Використана література:

С.Вашкевич. Педагогічна майстерність вчителя // Освіта. – 2000. — №3.

Педагогіка. Підручник для ВУЗів / Під ред. Головчука М.І. – Львів, 2001.

Заграва Д.І. Уроки педагогічної майстерності. – К., 1989.

PAGE

PAGE 9

Похожие записи